В першому варіанті договору послідовно перераховуються всі можливі операції, пов'язані з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата орендних платежів, страхування тощо. При цьому в кожному пункті узгоджуються права і обов'язки сторін, які домовляються.

В другому варіанті договір підрозділяється на пункти, в яких перераховуються умови його прийняття та розірвання, окремо права та обов'язки орендаря, окремо права і обов'язки орендодавця, права і обов'язки третіх сторін, якщо такі існують тощо.

Однак, в більшості випадків, використовують принцип комбінованих договорів, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору. Розглянемо детальніше структуру обох типів договорів.

Умовно-правовий договір звичайно містить такі положення:

1. Пропозиція по лізингу, в якій узгоджуються вимоги до організації лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого ця угода має бути укладена.

2. Умови лізингу. В цей розділ входять основні показники угоди, як от назва майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови поставок, платежів, сплата податків, внесків, зборів.

3. Зміст договору, в якому узгоджуються основні принципи лізингу (використання устаткування, можливість суборенди тощо).

На практиці перший пункт може виноситись у кінець договору, як роз'яснення до основного тексту, а пункти 2 і 3 можуть об'єднуватися.

4. Умови прийняття договору. Тут зазвичай оговорюється строк дії договору та початок його дії.

5. Умови відмови від договору та його розірвання. В цьому розділі детально розглядаються умови, за яких розірвати договір може орендодавець, орендар, їх дії, якщо договір розірвано через незалежні від них причини, третьою особою. Передбачаються також можливі дії орендодовця і орендаря у випадку незгоди з розірванням договору (штрафні санкції, арбітраж тощо).

6. Права і обов'язки оредаря в ході дії договору. Серед основних прав, які зазвичай передбачаються лізинговими договорами у відношенні до орендаря, можна перерахувати такі:

а) право висувати вимоги до державних та інших організацій в якості власника майна;

б) право передати використання лізингованого майна кінцевому споживачу, якщо він таким не є, а також право суборенди;

в) Право вибирати постачальника, незалежно від орендодавця, а також в деяких випадках право вибору страхової організації, способу транспортування, монтажу;

г) право висувати претензії до недоліків лізингованого майна;

д) право переважного придбання лізингованого майна;

е) право модернізувати лізинговане майно (за умови повернення його в попередньому стані або за згодою орендодавця);

ж) право розірвати договір при недотриманні його умов орендодавцем чи іншими сторонами, які беруть участь в договорі, а також приведення лізингованого майна до повної непридатності;

з) право продовження лізингового договору;

і) право визначення осіб, направлених як представників та покликаних захищати його інтереси.

Можливі також і інші права, детально оговорені в договорах, але для орендодавця, як для особи, що безпосередньо ризикує власним капіталом, значно важливіше узгодити вимоги до орендаря -- його обов'язки. Серед них звичайно вказуються такі:

а) виплачувати всі орендні платежі без затримок, вирахувань та утримань, пов'язаних з незалежними від орендодавця факторами;

б) зобов'язання підвищити орендні платежі за лізинговане майно у випадку зміни податків, зміни курсу валют, темпів інфляції тощо;

в) зобов'язання відшкодувати орендодавцю всі інші додаткові витрати, пов'язані з проведенням лізингової операції;

г) зобов'язання повернути лізинговане майно по закінченні строку договору;

д) зобов'язання узгоджувати всі виниклі за договором зміни, пов'язані з лізингованим майном (зміна строків поставок, реконструкція майна, суборенда тощо) з лізингодавцем;

е) зобов'язання виконати своєчасне прийняття лізингованого майна;

ж) зобов'язання спонукати постачальника повернути орендодавцю отримані від нього платежі у випадку відмови орендаря від договору;

з) зобов'язання виконати необхідні роботи по технічному обслуговуванню і ремонту лізингованого майна за свій рахунок;

і) зобов'язання повідомити орендодавця про місце розміщення лізингованого майна;

к) зобов'язання повідомити про можливе стягнення лізингованого майна;

л) зобов'язання внести зміни в орендні платежі у випадку загибелі чи зникнення лізингованого майна, а також придбати нове майно замість втраченого;

м) зобов'язання висунути претензії до страхувальників та інших третіх осіб від своєї особи і від осби орендодавця;

н) зобов'язання надати необхідні для поставки лізингованого майна офіційні дозволи та ліцензії (при інтерлізингових угодах);

о) зобов'язання забезпечити страхування лізингованого майна, включаючи ризик, пов'язаний з транспортуванням.

7. Права і обов'язки орендодавця в ході дії договору. Орендодавець зазвичай оговорює собі такі права:

а) право вимоги всіх зазнаних у зв'язку з здійсненням лізингової операції витрат, в т.ч. внесених ним платежів фірмі-постачальнику лізингованого майна;

б) право відмовитися від договору у випадку невиконання висунутих ним вимог;

в) право відкласти виконання або відступити від договору, якщо не виконуються договорні вимоги;

г) право передавати третій особі вимоги та інші права, які витікають із договору.

В той же час орендодавець зобов'язаний виконати і ряд абсолютних вимог, без яких укладання лізингового договору збоку орендаря втрачало б сенс. Це:

а) обов'язок після прийняття лізингового договору купити майно у постачальника і передати його в оренду орендарю;

б) обов'язок передачі орендарю всієї договорної документації ( в т.ч. документації для внесення претензій), а також документації з експлуатації майна, якщо останнє не зроблене постачальником;

в) обов'язок узгоджувати свої дії з постачальником, якщо умови лізингового договору не узгоджені з умовами поставок лізингованого майна;

г) обов'язок по обміну нового лізингованого майна на місце старого;

д) обов'язок нести відповідальність за недопоставку чи несвоєчасну поставку лізингованого майна.

Взагалі, як показує досвід, узгодити в договорах обов'язки значно важливіше, ніж конкретизувати права, оскільки обов'язки одного з учасників є фактичними правами іншого.

8. Умовно-правовий договір зазвичай закінчується загальними положеннями з оформлення договору, правами та повноваженнями осіб, які представляють орендаря і орендодавця, умовами дії договору.

Функціональний договір будується як послідовне описання дій орендаря і орендодавця з реалізації даного договору. Як приклад побудови функціонального договору можемо привести таку послідовність:

1. Сутність і предмет договору. Тут обумовлюються його учасники, вид лізингованого майна, строк, величина орендної плати та основні параметри.

2. Порядок оформлення та прийняття договору.

3. Приведення договору в дію.

4. Зв'язок орендодавця з постачальником, транспортний монтаж лізингованого майна, оформлення здачі-прийняття.

5. Страхування лізингованого майна.

6. Оформлення зворотного зв'язку між орендодавцем і орендарем, орендарем і постачальником. Висунення претензій, надання гарантій.

7. Використання лізингованого майна.

8. Проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування лізингованого майна.

9. Навчання спеціалістів підприємства-орендаря роботі на орендованих машинах та устаткуванні. Надання супроводжуючої документації.

10. Преоренда і суборенда.

11. Продовження договору і купівля лізингованого майна.

12. Виплата орендних платежів та інших компенсацій.

13. Розірвання договору.

14. Закінчення дії договору.

Проте, як вже згадувалося, на практиці використовують не чисто умовно-правові чи функціональн лізингові договори, а договори змішаного характеру, які використовують перевагу і тих і інших.

Для підготовки вихідних даних розрахунку по договору лізингу спеціаліст має проаналізувати таку інформацію: закупівельну ціну майна, орендну ставку і комісію на лізинг, аванс на момент купівлі майна, тривалість дії договору, періодичність орендних внесків, метод нарахування амортизації, величину викупу за залишковою вартістю.

Договори лізингу та супроводжуючі документи мають свою специфіку. При розрахунку платежів по лізингу враховуються такі фактори:

процентна (орендна) ставка по довгострокових кредитах;

сума кредитів (банку) та процент по них у випадку необхідності;

ставки подоходного податку для потенційного орендаря;

норми та порядок амортизаційних відрахувань, термін служби майна;

очікувана залишкова вартість майна;

операційні витрати відділу лізингу;

спосіб нарахування нормативу рентабельності.

Лізингові фірми повинні надавати консультації з ведення лізингових операцій, юридичні консультації в області податків та звітності з залученням юристів та аудиторів.

Після укладення договору орендодавець налагоджує відповідний облік удосконалення лізингової операції. В найбільш загальному плані методику такого обліку можна подати так: орендар підписує акт приймання устаткування у постачальника в присутності представника орендодавця. При укладанні договору орендар перераховує першу орендну плату негайно (чи при відповідній домовленості через певний час, але тоді надає розписку або іншу гарантію).

Після цього орендодавець видає постачальнику замовлення на купівлю устаткування, оплачує устаткування, відкриває балансові та позабалансові рахунки за договором, організовує облік внесків орендаря.

Орендодавець закуповує за договором устаткування у постачальника, який після відвантаження майна виставляє платіжний запит на рахунок орендодавця з додатком товаросупроводжуючих документів, один екземпляр яких відсилається орендарю.

Таким чином, в систему лізингових відносин включаються всі сторони, в тому числі і держава, формуючи взаємовигідну структуру соціально-економічних відносин.

ІІІ. Проблеми і перспективи розвитку лізингу в Україні

3.1 Якісні переваги і вади лізингу

Лізинг як особлива форма господарювання здійснює комплексний вплив на основні складові елементи виробничого процесу: на засоби праці і на живу працю людини, на ступінь використання техніки і робочої сили.

На поверхні господарського життя ефект лізингу складається з об'єктивної переваги оперативного використання досягнень науково-технічного прогресу, збільшення масштабів діяльності, зниження питомих витрат та інтенсифікації всього виробничого процесу.

В найбільш загальному методологічному відношенні власний ефект лізингу має щонайменше три особливості.

Перша -- мультиплікативність. Виникнувши в результаті застосування новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-власника в момент доцільної діяльності, ефект лізингу разповсюджується по ланцюгу на всі стадії виробництва, наростає та примножується по мірі переходу до розподілу, обміну та споживання.

Друга -- емерджентність, якісна новизна ефекту лізингової діяльності, в силу чого величина його значно переважає арифметичну суму результату звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів. Такий ефект є інтегративним ефектом і проявляється не лише локально, але і в масштабі всієї виробничої системи, збільшуючи її виробничу силу.

Третя -- ефект, що отримується, проявляється не лише в процесі виробництва, але і в соціальній сфері життя і діяльності людей, тобто він має як економічні критерії, так і соціальні цінності, які виражаються в підвищенні змістовності праці, усвідомленні робітником своїх творчих можливостей, зростанні особистих доходів, незалежності тощо.

В сукупності всі перераховані особливості розкривають ефект лізингу як своєрідного економічного мультиплікатора, який надає імпульс розвитку всіх ланок підприємницької діяльності. Якщо перша особливість відображає динаміку ефекту лізингу, механізм його реалізації (шляхом помноження), а друга розкриває економічну сутність ефекту як виявлення нових емерджентних якостей лізингової форми підприємництва, то третя показує його соціальну спрямованість і тісний зв'язок із задоволенням особистих, колективних та суспільних інтересів. При цьому лізингову діяльність можна вважати ефективною: з точки зору особистих інтересів - якщо вона покращує можливості задоволення матеріальних і духовних потреб підприємців; з позиції колективних інтересів організації - якщо забезпечує умови для розширеного відтворення; з точки зору суспільства - якщо ринок насичується необхідними товарами і від збільшення масштабів виробництва товарів зростають надходження до бюджету.

Аналізуючи сильні і слабкі сторони лізингу, можна зазначити, що він, як форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, користуватися новою технікою та передовою технологією, випробувати нову техніку, покрити сезонні потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної їх експлуатації, вона не потребує і обов'язковому порядку негайного початку платежів за таку форму кредиту. При цьому лізингове майно не зараховується на баланс лізингоодержувача, тобто не збільшує його активів і, відповідно, податків. Воно також не включається у кредиторську заборгованість, тобто його можна вважати позабалансовим фінансуванням.

Порядок здійснення платежів за лізингом гнучкіший, ніж за кредитною угодою. У ряді випадків може мати місце укладення лізингових угод без необхідності застави. Лізинг підвищує ліквідність підприємства і здатність підприємства сплатити майбутні борги. Крім того, при лізингуванні можна розраховувати на додаткові послуги (інформаційного, юридичного, сервісного характеру) з боку лізингодавця.

На додачу, МВФ не зараховує суми лізингових угод у масштабах держави до суми національної заборгованості, що підвищує шанси на виживання багатьох країн та їх підприємств Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України.-- №2.-- 1999, с.43.

Попри цілу низку переваг, у лізинга є й вади: необхідність більшої, ніж при купівлі за рахунок позики, кількості учасників угоди; складніша організація й триваліша підготовка до укладання лізингової угоди; вищі адміністративні витрати. У кінцевому підсумку лізингова угода дорожча, ніж позика, оскільки у вартість лізингу закладається в обов'язковому порядку сума амортизації. Лізинг може бути дешевшим від кредитної позики тільки за умови наявності певних пільг, що, до речі, практикується в багатьох розвинутих країнах для стимулювання його розвитку.

3.2 Перспективи розвитку

Попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках -- навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.

Як зазначають спеціалісти, хоч основні положення закону "Про лізинг" і відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна значно відстає від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України.-- №2.-- 1999, с.43.

У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об'єктах лізингодавцями.

Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки лізингові компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися взагалі без можливості придбати нову техніку -- транпортну, сільськогосподарську чи будь-яку іншу.

Українські компанії до лізингу відносяться набагато холодніше, ніж їх західні колеги. Пов'язано це з тим, що Україна не надто пестить фінансові структури і промисловість сприятливими умовами для проведення таких угод, і з відсутністю у самих фінансових структур потрібної кваліфікації. Проте, не дивлячись на це, лізингом в Україні вже намагаються займатися. Це, зокрема, командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг", Львівська торгово-промислова палата, страхова компанія "АСКА" (страхування лізингових угод), лізингова компанія "Оптимус", заснована на польському капіталі та деякі інші.

Тепер спробуємо перерахувати лише деякі виграшні для української економіки проекти, які можна було б здійснити за допомогою лізингу.

По-перше, лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в натуральній формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і ставати ефективним важелем маркетингу для виробників.

Потім, лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову економіки України в бік енергозбереження, як це відбулося з економікою США після енергетичної кризи 1974-1975 рр.

Україна за допомогою лізингу може підняти свою авіабудувальну промисловість, виходячи з того, що тепер повітряні вантажі -- найприбутковіші і що держава володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-225 "Мрія" і має зручне геополітичне становище, яке дозволяє контролювати перевезення по напрямках: Західна Європа -- Близький Схід, Близький Схід -- Північна Америка (через Північний полюс), Західна Європа -- Далекий Схід. Потрібно додати, що АЕРОФЛОТ Росії взяв в лізинг 5 аеробусів "А-310", які дають йому 15% всіх валютних надходжень. Україна має в лізингу 2 аеробуси "Боінг 737", які повністю себе окуплюють, але це викликає невдоволення вітчизняних літакобудівників, оскільки валюта йде за кордон, тому нам потрібно брати не іноземні літаки, а власні. До речі, акціонерна російська міжнародна авіакомпанія АЕРОФЛОТ створила самостійний підвідділ, який займається вантажними перевезеннями, - АЕРОФЛОТ-карго; проте він використовує менші за потужностями літаки АН-124 Руслан та Ту-204С, тому Україна має поки що значні переваги в цьому секторі ринку повітряних транспортних перевезень.

Україна могла б брати в лізинг казеїнові, олійножирові, маргаринові, шкіропереробні та інші заводи під гарантії уряду. В Україні такою справою вже зайнялися приватні фірми, які пропонують казеїнові заводи на так званих компенсаційних умовах (угодах).

Ще потрібно зазначити, що за спостереженнями спеціалістів, фінансовий лізинг в Україні недієздатний. Ефективніший і перспективніший оперативний лізинг.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова -- свої і т.д. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.

ІV. Технико-экономическое обоснование рационального выбора технологического процесса

Рассчитаем количество оборудования по базовому и проектируемому вариантам по формуле

, (4.1)

где - штучное время на операцию, мин.;

Nгод - годовая производственная программа, шт.;

Фд - действительный годовой фонд времени, час:

Фд = Фреж · (1 - б),

гдеб - процент простоев (до 10 %);

Фреж - режимный фонд времени;

Фреж = кол-во раб. дней * кол-во смен * кол-во час в смене

1) количество оборудования по базовому варианту:

Фреж = 254 · 2 · 8 = 4064 часов

Фд = 4064 · (1 - 0,1) = 3657,6 часов

шт.

2) количество оборудования по плановому варианту:

Фреж = 254 · 2 · 8 = 4064 часов

Фд = 4064 · (1 - 0,1) = 3657,6 часов

шт.

Определяем коэффициент загрузки оборудования по формуле

, (4.2)

где Пр - расчетное количество оборудования;

Ппр - принятое количество оборудования, рассчитывается путем округления Пр до целого числа.

1) коэффициент загрузки оборудования по базовому варианту:

2) коэффициент загрузки оборудования по плановому варианту:

Расчет технологической себестоимости

Для определения технологической себестоимости производится расчет отдельных элементов затрат.

Стоимость материала изделия определяется по формуле

Cм = Q · Цм - q · Цо , (4.3)

где Q - норма расхода материала (масса заготовки), кг;

Цм - цена материала (заготовки), грн.;

q - вес реализуемых отходов, кг;

Цо - цена отходов, грн.; принимается 10 % от цены материалов.

1) стоимость материала изделия по базовому варианту:

Cм = 16,1 · 15 - (16,1 - 13,4) · 15 · 0,1 = 237,45 грн.

2) стоимость материала изделия по плановому варианту:

Cм = 16,1 · 15 - (16,1 - 13,4) · 15 · 0,1 = 237,45 грн.

Основная и дополнительная зарплата производственного рабочего с отчислениями на социальное страхование и в иные фонды (за выполняемую операцию) определяется по формуле

, (4.4)

где Сч - часовая тарифная ставка соответствующего разряда, грн.;

K1 - коэффициент, учитывающий дополнительную зарплату; принимается K1 = 1,3 - 1,5;

К2 - коэффициент, учитывающий начисления на заработную плату; принимается К2 = 1,37;

tшт - штучное время на операцию, мин.;

Кмн - коэффициент, учитывающий многостаночное обслуживание; принимается Кмн = 1;

n - количество единиц оборудования на данной операции, шт.

1) основная и дополнительная зарплата по базовому варианту:

грн.

2) основная и дополнительная зарплата по плановому варианту:

грн.

Амортизационные отчисления по оборудованию, отнесенные на данную операцию, определяем по формуле

, (4.5)

где So - стоимость единицы оборудования, грн.;

К - коэффициент, учитывающий затраты на транспортировку и монтаж оборудования; К = 1,1 - 1,15;

а - норма амортизационных отчислений (15 %);

n - количество единиц оборудования на данной операции, шт.;

Nгод - годовая программа деталей, шт.

1) амортизационные отчисления по оборудованию по базовому варианту:

грн.

2) амортизационные отчисления по оборудованию по плановому варианту:

грн.

Затраты на ремонт оборудования принимаем укрупнено пропорционально величине амортизационных отчислений по формуле

Р = Ао · К, (4.6)

гдеК - коэффициент, устанавливающий зависимость величины затрат на ремонт от величины амортизационных отчислений (принимаем 160 - 200 %).

1) затраты на ремонт оборудования по базовому варианту:

Р = 0,022 · 1,8 = 0,04 грн.

2) затраты на ремонт оборудования по плановому варианту:

Р = 0,03 · 1,8 = 0,05 грн.

Затраты на силовую электроэнергию Э по данной операции

, (4.7)

где Ny - суммарная установленная мощность электродвигателей единицы оборудования, кВт;

tмаш - машинное время, мин.;

K1 - коэффициент, учитывающий использование установленной мощности, затрачиваемой при холостой работе оборудования (принимаем К1 = 0,25);

К2 - коэффициент использования установленной мощности оборудования в процессе резания (принимаем К2 = 0,5 - 0,8 );

Sэ - стоимость одного кВт · ч электроэнергии, грн.

1) затраты на силовую электроэнергию по базовому варианту:

грн.

2) затраты на силовую электроэнергию по плановому варианту:

грн.

Затраты на режущий инструмент (Зи), приходящийся на операцию, рассчитываются по формуле

, (4.8)

где Sи - стоимость инструмента, грн.;

Sп - стоимость переточки, грн.:

,

где Сч - часовая ставка заточника, грн.;

tпep - время переточки, мин.;

n - число переточек до полного износа (прибавлением единицы учитывается время работы инструмента до первой переточки);

Куб - коэффициент, учитывающий случайную убыль:

Куб

Резцы - 1,10 - 1,05

Сверла -1,20 - 1,10

Фрезы -1,10 - 1,05

Тст - стойкость инструмента между двумя переточками, мин.

1) затраты на режущий инструмент по базовому варианту:

грн.

грн.

2) затраты на режущий инструмент по плановому варианту:

грн.

грн.

Затраты на вспомогательные материалы Вм, отнесенные на операцию, определяем укрупнено по формуле

, (4.9)

где М - годовые затраты на вспомогательные материалы, принимаем равными 48,5 грн. в год на единицу оборудования;

n - количество единиц оборудования, шт.

1) затраты на вспомогательные материалы по базовому варианту:

грн.

2) затраты на вспомогательные материалы по плановому варианту:

грн.

Затраты на содержание производственной площади Зп, отнесенные на операцию, определяем по формуле

, (4.10)

где Sпл - площадь, непосредственно занимаемая единицей оборудования, м2;

К - коэффициент, учитывающий дополнительную площадь под проходы и проезды:

К Площадь под станок, м2

4,0-до 3

3,5-3 - 6

3,0-6 - 12

2,5-12 - 20

2,0-20 - 60

1,5-свыше 60

n - количество единиц оборудования;

Р - годовая норма затрат по содержанию 1 м2 производственной площади, грн. (принимается от 20 до 80 грн.).

1) затраты на содержание производственной площади по базовому варианту:

грн.

2) затраты на содержание производственной площади по плановому варианту:

грн.

Результаты расчетов элементов затрат технологической себестоимости заносятся в таблицу и суммируются по вариантам.

Таблица 4.1 - Технологическая себестоимость единицы изделия

Наименование элементов затрат	Базовый вариант	Новый вариант
Стоимость материала изделия	237,45	237,45
Основная и дополнительная зарплата производственного рабочего	0,427	0,120
Амортизационные отчисления по оборудованию	0,022	0,03
Затраты на ремонт оборудования	0,04	0,05
Затраты на силовую электроэнергию	0,061	0,0906
Затраты на режущий инструмент	0,009	0,004
Затраты на вспомогательные материалы	0,0022	0,0067
Затраты на содержание производственной площади	0,02	0,014
Итого	238,03	237,77

Расчет капитальных затрат по вариантам

Величина капитальных затрат рассчитывается по обоим вариантам (базовому и проектируемому) и состоит из капитальных затрат на оборудование и капитальных затрат на здание.

Капитальные затраты на оборудование рассчитываем по формуле

К об = К · Sоб · n, (4.11)

где Sоб - стоимость единицы оборудования, грн.;

К - коэффициент, учитывающий затраты на транспортировку и монтаж (принимается К = 1,1 - 1,15);

n - количество единиц оборудования на данной операции, шт.

1) капитальные затраты на оборудование по базовому варианту:

К об = 1,1 · 4240 · 2 = 9328 грн.

2) капитальные затраты на оборудование по плановому варианту:

К об = 1,1 · 11740 · 1 = 12914 грн.

Капитальные затраты на здание рассчитываем по формуле

Кзд = Sпл · K · n · h · C, (4.12)

где Sпл - производственная площадь, непосредственно занимаемая единицей оборудования, м2;

К - коэффициент, учитывающий дополнительную площадь под проходы и проезды;

n - количество единиц оборудования на данной операции, шт.;

h - высота здания, м (от пола до подкрановых путей; принимается от 8 до 12 м);

С - стоимость 1м3 здания, грн.

1) капитальные затраты на здание по базовому варианту:

Кзд = 3,10 · 3,5 · 2 · 10 · 80 = 17360 грн.

2) капитальные затраты на здание по плановому варианту:

Кзд = 4,40 · 3,5 · 1 · 10 · 80 = 12320 грн.

Рассчитываем суммарные капитальные затраты по базовому по проектируемому вариантам.

К = К об + Кзд

1) суммарные капитальные затраты по базовому варианту:

К = 9328 + 17360 = 26688 грн.

2) суммарные капитальные затраты по плановому варианту:

К = 12914 + 12320 = 25234 грн.

Сравнение экономических показателей и обоснование выбора варианта технологического процесса

Сравниваем исследуемые варианты технологического процесса через полные затраты, используя формулу

Т · С · Nгод + К > min , (4.13)

где Т - расчетный период, Т = 5 лет.

1) полные затраты по базовому варианту:

5 · 238,03 · 65000 + 26688 = 77386438 грн.

2) полные затраты по плановому варианту:

5 · 237,77 · 65000 + 25234 = 77300484 грн.

Сравнив экономические показатели базового и проектируемого вариантов, можно сделать следующие выводы:

1) технологическая себестоимость единицы изделия проектируемого варианта на 0,26 грн. или 0,2% меньше базового;

2) капитальные затраты по проектируемому варианту на 1454 грн. или 5,5% меньше базового;

3) полные затраты по проектируемому варианту на 85954 грн. или 0,2% меньше базового.

Таким образом, видно, что проектируемый вариант более экономичный, а значит и более выгодный для предприятия, чем базовый.

Висновок

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з іншими формами інвестування. Основними з них є:

інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає мажливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований прибуток;

виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін. Зокрема, на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування. Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Список літератури

Белов А. Финансовый лизинг и его возможности // Внешняя торговля. -- 1990. -- №1

Васильев Н.М. Лизинг:организация, нормативно-правовая основа, развитие. -- М.: 1997

Горемыкин В.А. Лизинг: практическое учебно-справочное пособие. -- М.: 1997

Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку // Фінанси України. -- 1998. -- №11

Закон Украины "О лизинге" от 16 декабря 1997 года // Резюме вновь принятых законодательных и нормативных актов по предпринимательской деятельности на Украине.-- 19 - 25 января 1998 года. -- № 4 (218)

Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 р.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.1994 р.

Кравченко И. Лизинг в капиталистических странах // Мировая экономика и международные отношения. -- 1986. -- №12

Лещенко М.И. Лизинговый "бум" уже запланирован // ИТО. -- 1996. -- №2

Медведков С.Ю. Лизинг в экономике США // США: политика, экономика, идеология. -- 1980. -- №5

Усенко Я.Б. Відмінності лізингу від оренди. Класифікація лізингових операцій // Державний інформаційний бюллетень про приватизацію. -- 1998. -- №2

Чекмарева Е.Н. Лизинговый бизнес. -- Москва: "Экономика", 1993

Черевко Г.В. та Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України. -- 1999. -- №2

Размещено на Allbest.ru