Теорії макроекономічної рівноваги та їх практичне значення

Класична вільна ринкова економіка вичерпала себе у період економічної кризи 30-х років, коли стало очевидним, що необхідно шукати шляхи пом'якшення результатів економічної кризи 1929--1933 рр. Було визнано, що додаткові регулятори ринку необхідні і функція регулювання має бути закріплена за державою.

Найбільш глибоке і всестороннє обгрунтування необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом. У 1936 р. він опублікував роботу "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", у якій розкрив суперечності між виробництвом і споживанням, а також проблему реалізації, які мали місце у післякризовий період розвитку країн світу з ринковою економікою.[4]

Теорія Кейнса побудована на констатації того факту, що за умов панування великих корпорацій ринкові відносини змінюються. Зникає їх гнучкість і рухомість, що властиві періоду вільної конкуренції.

Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв'язують цю модель з початком нового етапу в розвитку економічної науки.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

На прикладах кількох держав можна показати практичне застосування кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги.

Під час економічної кризи 30-х pp. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошова політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і сприяла зростанню безробіття.

Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з використанням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощування економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту перемогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економічного відродження. Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891--1960), Гуннар Мюр-даль (1898--1987), Бертіль Улін (1899--1979), Ерік Лундберг (1902--1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом державного втручання є сукупний обсяг попиту.[7,24]

За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів. Головний з них -- державний бюджет. У 1989 р., наприклад, державні витрати досягли 61% валового внутрішнього продукту країни. Більше 50% державних витрат складають трансферні платежі (житлові субсидії, допомога на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії, виплати державних процентів по державному боргу). Решта державних витрат -- інвестиції та державне споживання.[5]

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло розвитку у Франції, де після другої світової війни державне регулювання економіки здійснювалося в широких масштабах.

Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Не заперечуючи значення ринкового механізму та конкуренції у регулюванні капіталістичної економіки, прихильники концепції індикативного планування переважного значення надавали державному регулюванню через програмування економічного розвитку країни. Основу такого програмування становила система національних рахунків та державних планів індикативного (рекомендаційного) характеру. Розробку та прийняття національних планів розвитку необхідно здійснювати, на думку Перру, за допомогою узгоджень, компромісів та “соціальних діалогів” різних класів. Така система індикативного планування включала механізм як короткострокового (кон'юнктурного), так і довгострокового (структурного) регулювання національної економіки.

Концепція Перру справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції. 1947 p. було прийнято перший п'ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.[8]

Але ще в 50-60-ті роки кейнсіанский напрям дістав гідного суперника - монетаризм, який, однак, почав застосовуватися у практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.

Теоретичним положенням про неприйнятність жорсткого кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу в ліберальних методах управління (що не порушують принципів суверенітету), сутність яких полягає у широкому застосуванні фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментів.

Монетаристи стверджують, що пропозиція грошей є головною детермінантою короткострокових змін валового національного продукту і довгострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіанська теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним називають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи - за менший, за дерегулювання).[13]

На початку 80-х років, наприкінці другого за складністю економічних проблем періоду в економічній історії розвиненого капіталізму, монетаристські концепції актуалізувалися під впливом десятирічної структурної кризи у світовій економіці в уже сформованій залежності між країнами. Структурні реформи і макроекономічна адаптація, що відбулися спочатку в США, а потім у Західній Європі, передбачали дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сферах на національному рівні, зрушення у бік міжнародних механізмів конкуренції й у зв'язку з цим перехід до більш ліберальних і демократичних форм регулювання фінансовими і монетарними інструментами, зокрема до координації внутрішньої макроекономічної політики. Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. Особливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. “Економіка пропозиції”, для якої характерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р. Рейгана.

Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією президента Р. Рейгана на початку 80-х років, а потім і в Західній Європі, дав змогу подолати стагфляційний процес, побудувати нову систему регулювання світових господарських зв'язків монетарними засобами, яка не стримувала зростання, враховувала реалії національних суверенітетів і не створювала надмірної наднаціональної директивності.

Проте, поряд з плюсами -- зростання продуктивності, зниження цін і розширення споживчого вибору, державне регулювання мало і мінуси. Посилення конкуренції викликало деякі порушення умов безпеки на транспорті, ріст безробіття і падіння заробітної плати в держрегульованих галузях. В кредитно-грошовому секторі дерегламентація призвела до закриття ряду місцевих банків і відділень, а також зростання цін обслуговування і скорочення можливості вибору послуг. Тому, хоч і повернення до режиму регулювання в попередніх формах, очевидно, не відбувається, адміністрація США і надалі практикує застосування певних форм державного регулювання ринку.[12, 21]

ВИСНОВКИ

1. Будь - яка макроекономічна теорія розглядає питання про те, за допомогою яких ресурсів в країні забезпечується повна зайнятість. Чи здатний ринок забезпечувати це самостійно, чи поряд з ним регулюючу роль має виконувати держава.

2. Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами.

3. На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів -- це не закономірність, а випадковість.

4. Кейнсіанська модель товарного ринку грунтується на визначенні ролі сукупного попиту у формуванні макрорівноваги. Рівновага без втручання держави може встановитись на рівні, що не гарантує повного використання ресурсів, тобто повної зайнятості. Тому держава розглядається як важливий чинник макрорівноваги.

5. Відводячи вирішальну роль сукупному попитові, а отже, і сукупним витратам, в моделі розрізняють заплановані та фактичні витрати.

6. Модель, у якій поєднано заплановані витрати та фактичні витрати, функції споживання та інвестицій, графічно має вигляд "кейнсіанського хреста".

7. Монетариська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновником цієї теорії став Мілтон Фрідмен. У літературі монетариська теорія дістала назву “контрреволюції Фрідмена”.

8. Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості.

9. Сучасна ринкова економіка регулюється в основному через ринкові регулятори. Ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. - М.: МГУ: Дело и сервис, 2000.

2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

3. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с.

4. Бункина М.К., Семенов А.М., Семенов В.А. Макроэкономика: Учебник. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Дело и Сервис, 2000. - 512 с.

5. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. - СПб.: Питер, 2002. - 432 с.

6. Вінніченко І.І., Гончаренко О.В., Дацій Н.В., Корець С.О. Макроекономіка: Навч. Посібник для студентів вищих навч. закладів - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 172 с.

7. Геблер Й. Макроекономіка: Навч. посіб.: Пер. з нім. /. За ред. Р.М. Березка, А.Ф. Мельник. - К.: НОК ВО, 1993. - 400 с.

8. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика. - СПб., 1994. - 402 с.

9. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроэкономика: Пер. с англ. - М. : Изд-во МГУ : ИНФРА-М, 1997. - 784 с.

10. Ивашковський С.Н. Макроэкономика: Учебник. - М.: Дело, 2000.

11. Лагутін В.Д., Кричевська Т.О. Монетарна політика в трансформаційній економіці: довіра, стратегія, механізм реалізації. - К. КНТЕУ, 2004

12. Лэйард Р. Макроэкономика: Курс лекций для рос. читателей. - М.: Джон Уайли энд Санз, 1994. - 160 с.

13. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т. - М.: Республика, 1992. - 800 с.

14. Макроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. - СПб: Поиск, 1997. - 380 с.

15. Манків Г., Григорі Н. Макроекономіка / Наук. ред., пер. з англ. С. Панчишина. - К.: Основи, 2001. - 588 с.

16. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 2001. - 518 с.

17. Небава М. І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник - Київ: Видавничий Дім “Слово”, 2003. - 536 с.

18. Овчинников Г.П. Макроэкономіка. СПб.: Техн. кн., 1993. - 203 с.

19. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

20. Селищев А.С. Макроэкономика. - СПб.: Питер, 2001. - 488 с.

21. Семюельсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка: Пер. з англ. - К.: Основи, 1995. - 573 с.

22. Тарасевич Л., Гальперин В., Гребенников П., Леусский А. Макроэкономика: Учебник / Общ. ред. Л.С. Тарасевича. - 3-е изд., пераб. и доп. - СПб.: СПбГУЭФ, 1999. - 656 с.

23. Тодаро М.П. Экономическое развитие: Учебник / Пер. с англ., под ред. С.М. Яковлева, Л.Е. Зевина. - М.: ЮНИТИ, 1997. - 671 с.

24. Фишер С., Дорнбуш Р.Э., Шмалензи Д. Экономика. - М.: “Дело” ЛТД, 1993. - 829 с.

Размещено на Allbest.ru