Контроль за цінами в Україні здійснює Державна інспекція з контролю за цінами. Посадові особи цієї структури мають такі права: проведення на підприємствах перевірки фінансових документів, пов'язаних із встановленням і застосуванням цін; одержання необхідних для перевірки документів, які свідчать про механізм встановлення цін; обстеження виробничих, складських, торговельних приміщень підприємств; припинення операцій підприємств в установах банків. Представники Державної інспекції з контролю за цінами можуть застосувати фінансові санкції тільки в тому разі, якщо підприємство чи підприємець одержали виручку з порушенням порядку встановлення та застосування цін та тарифів, які регулюються уповноваженими на це органами. При цьому вилучається вся виручка й сплачується штраф у подвійному розмірі від виручки. Рішення про накладання такого штрафу приймають інспектори, які перевіряють підприємство. При порушенні порядку формування, встановлення та застосування цін та тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них посадові особи можуть бути оштрафовані на суму від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян Кодекс України про адміністративні правопорушення, Ст. 165-2. Державна інспекція з контролю над цінами у своїй діяльності керується Законом України "Про ціни і ціноутворення Про ціни і ціноутворення: Закон України від 04.02.92.; "Положенням про Державну інспекцію України з контролю за цінами", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами: Затв. Постановою

КМУ від 09.12.1991. - № 353.; "Інструкцією про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державного контролю за цінами", затвердженою спільним наказом Міністерства економіки та Міністерства фінансів УкраїниІнструкція про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державного контролю за цінами" №93/141 від 17.07.1998р..

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства здійснює Антимонопольний комітет України, який повинен насамперед не допускати зловживань монопольним становищем окремих товаровиробників; усувати недобросовісну конкуренцію; припиняти неправомірні угоди між підприємцями; забороняти операції зовнішньоекономічної діяльності підприємців, якщо вони йдуть всупереч антимонопольному законодавству. Відповідно Антимонопольний комітет і державні уповноважені цього комітету можуть подавати заяви на порушників до судів, накладати передбачені у законодавстві штрафи за виявлені порушення. За порушення порядку надання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень існує адміністративна відповідальність. Згідно Кодексу про адмінпорушення Кодекс України про адміністративні правопорушення, Ст. 168-4, неподання, несвоєчасне подання посадовими особами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також керівниками (розпорядниками кредитів) підприємств та особами, які займаються підприємницькою діяльністю, інформації або надання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ухилення названих осіб від виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень чи несвоєчасне виконання їх рішень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, - до 16 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важлива роль у контролі за діяльністю підприємців належить органам Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації. Ці органи мають право на такі дії: перевірка якості товарів, робіт, послуг; проведення контрольних перевірок правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари; припинення продажу товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів; перевірка рекламодавців на предмет дотримання ними законодавства про рекламу тощо. Органи Держстандарту можуть накласти штраф у розмірі 50% вартості партії товару, якщо підприємець чи фірма не мають належного сертифіката відповідності. За виготовлення чи реалізацію товарів (послуг), які не відповідають вимогам нормативних документів щодо безпеки та майна споживачів, підприємство мусить сплатити штраф обсягом 300% вартості таких товарів (послуг).

2. Правові основи організації, реєстрації та припинення діяльності підприємницьких структур

Для створення підприємства та його реєстрації в державних структурах необхідні установчі документи: рішення власника майна, засновницький договір, статут.

Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 01.07.2004. Засновницький договір укладається тоді, коли засновників два і більше. Чинне законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів засновницького договору. У засновницькому договорі засновники передусім зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації.

Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи засновників підприємства, у разі закінчення строку ліцензії, у разі припинення існування підприємства, на підставі рішення суду.

Статут суб'єкта господарювання насамперед повинен містити відомості про його найменування і місце знаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реєстрації та ліквідації суб'єкта господарювання.

Підприємцям необхідно звертати особливу увагу на правовий статус партнера, в тому числі під час пошуку інвестора для реалізації бізнес-плану підприємства. Українське законодавство встановлює мінімальний розмір статутного фонду на момент реєстрації, а ось якихось обмежень щодо зобов'язань підприємств не встановлює. Крім того, різним організаційно-правовим формам властиві внутрішні ризики. Так, якщо один із членів ТОВ захоче вийти зі складу засновників, то підприємство матиме значні фінансові труднощі, оскільки воно буде зобов'язане за законом виплатити вибулому учаснику ТОВ вартість частини майна пропорційно частці у статутному фонді. Вимога повернути частку як у натуральній, так і в грошовій формі може суттєво ускладнити виробничу діяльність підприємства. Аналогічні проблеми можуть зробити боржником і закрите акціонерне товариство, якщо його члени не в змозі викупити акції вибулого акціонера, а знижувати статутний фонд уже не можна. Тому краще, коли інвестором буде виступати відкрите акціонерне товариство, оскільки бажання акціонера вийти з ВАТ не покладає обов'язку викупу акцій самим товариством (їх може придбати будь-хто).

Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності можна довідатися із Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ГУ. Відповідно до цього Закону державна реєстрація значно спрощена, підприємство можна зареєструвати за три поточних дні, а фізичну особу - за два дні.

Для реєстрації юридичної особи потрібні такі основні документи: а) установчі документи у двох екземплярах (рішення і власника майна, засновницький договір або статут); б) реєстраційна картка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію; в) документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору.

Так, з урахуванням вимог Цивільного і Господарського кодексів для державної реєстрації ТОВ потрібні такі документи: 1) рішення власників майна чи уповноваженого ними органу (наприклад, протокол установчих зборів); 2) статут ТОВ у двох екземплярах (засновницький договір не потрібен); 3) документи, що свідчать про сплату засновниками не менше 50% внеску у статутний капітал товариства; 4) реєстраційна картка встановленого зразка; 5) документ, що свідчить про сплату за державну реєстрацію.

Для реєстрації громадянина-підприємця необхідні такі основні документи: а) реєстраційна картка; б) документ про сплату реєстраційного збору; в) копія довідки про включення його до Державного реєстру платників податків. За заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації Кодекс України про адміністративні правопорушення, Ст. 164, винні особи караються штрафом від 10 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

За проведення державної реєстрації сплачується реєстраційний збір: з юридичної особи - десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з громадянина-підприємця - два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи - підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30 відсотків реєстраційного збору, встановленого при реєстрації. За заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у місті Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця. Здійснює державну реєстрацію державний реєстратор, який призначається главою відповідної держадміністрації, має посвідчення державного реєстратора та власну печатку. Він також здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх зміну; оформляє та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру (ЄДР), проводить державну реєстрацію змін до державних документів та припинення діяльності суб'єктів підприємництва тощо. ЄДР створено для забезпечення органів державної влади (передусім ДПА), а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про підприємців. Заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разі внесення змін до установчих документів юридичної особи у зв'язку зі змінами найменування та місцезнаходження цієї особи; внесення змін до відомостей про фізичну особу - підприємця у випадку зміни імені та місця проживання фізичної особи - підприємця.

Документи, які подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою. Реєстраційна картка заповнюється машино-друком або від руки друкованими літерами. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Інакше може настати відповідальність перед законом.

Після державної реєстрації й отримання усіх належних документів підприємство повинне відкрити свої рахунки в банках, оскільки законодавство забороняє зберігати готівку (крім певних сум) на фірмі. Підставою для відкриття рахунку є свідоцтво про державну реєстрацію, копія документа про взяття на податковий облік, статут або засновницький договір, заява, картка зі зразками підписів керівника і бухгалтера підприємства. Підприємство має право відкрити окремі розрахункові або поточні рахунки не тільки для себе, а й для своїх філій, відділень тощо. Підприємство (підприємець) може відкрити два і більше рахунків, але номер основного банківського рахунку юридичних та фізичних осіб є обов'язковим атрибутом їх ідентифікації, тому він вказується на всіх укладених ними в письмовій формі цивільно-правових угодах, інших документах. Одночасно з відкриттям рахунку необхідно укласти з відповідною банківською установою договір про банківське обслуговування, погодити оплату обслуговування і порядок її зміни. Повідомлення про закриття рахунку (як і про відкриття) підприємство зобов'язане надіслати у податковий орган, у якому воно зареєстроване, протягом трьох робочих днів.

За несвоєчасне здавання виторгу до банків існує адміністративна відповідальність. Згідно Кодексу про адмінпорушення Кодекс України про адміністративні правопорушення, Ст. 164-4 здавання виторгу торговельними підприємствами усіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій, тягне за собою накладення штрафу на осіб, відповідальних за здавання виторгу, від 17 до 88 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно Кримінального кодексу Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 200 підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а також придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Відповідно під документами на переказ розуміється документ у паперовому чи електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації між суб'єктами переказу грошових коштів. Особливо це слід пам'ятати тим, хто буде користуватися правом електронного підпису, який введений у використання з 01.01.2004 р. (Закон України "Про електронний підпис" Закон України "Про електронний підпис" від 22.05.2003 р. №852 - IV, Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. №851 - IV).

У законодавстві визначено і можуть бути конкретні підстави для відмови юридичній особі у державній реєстрації: невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці й у наданих для реєстрації документах; порушення порядку створення підприємства (порушення щодо вчинення засновниками юридичних дій, наявність у єдиному державному реєстрі тотожного найменування тощо). Водночас фізичній особі може бути відмовлено в реєстрації підприємцем лише у випадку невідповідності відомостей, що вказані у реєстраційній картці й у наданих для реєстрації документах; за наявності обмежень на заняття підприємницькою діяльністю; за наявності у ЄДР запису, що заявник уже є підприємцем. Відмова ж у проведенні державної реєстрації з інших підстав не допускається.

Закон також визначає підстави державної реєстрації факту припинення (ліквідації) юридичної особи і припинення підприємницької діяльності фізичної особи (зокрема, реорганізація юридичної особи, її злиття чи з'єднання з іншою, смерть підприємця, визнання його недієздатним за рішенням суду чи засновників). Водночас судове рішення може бути винесене лише за певних обставин: провадження особами діяльності, що заборонена законом, неподання протягом року податкових декларацій, документів фінансової звітності; визнання банкрутом. Причому існує кримінальна відповідальність за фіктивне банкрутство Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 218 та за доведення до банкрутства Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 219.

Виділяють сім основних етапів ліквідації суб'єкта господарювання, в тому числі підприємства-банкрута.

1) Прийняття рішення про ліквідацію, створення ліквідаційної комісії та проведення ліквідаційної процедури, вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості.

2) Подання документів для зняття з обліку платників податків до відповідного органу державної податкової служби.

3) Подання документів для виключення з ЄДРПОУ до органів державної статистики.

4) Подання документів для зняття з обліку платника страхових внесків до всіх фондів соціального страхування, в тому числі до відповідного відділення Пенсійного фонду.

5) Закінчення ліквідаційної процедури (насамперед здійснення розрахунків із кредиторами і найманими працівниками).

6) Подання документів для скасування державної реєстрації до органу державної реєстрації.

7) Виключення з Державного реєстру підприємств і організацій України.

В Україні має місце таке негативне явище, як фіктивне банкрутство. Одна з причин цього - бажання керівників уникнути відповідальності за неефективне господарювання. А ряд підприємств керівництвом спеціально доводиться до банкрутства, щоб потім через підставних осіб викупити його за безцінь, оскільки майно підприємства-банкрута продається дуже дешево (щоб швидше розпродати, інколи за 5-10% вартості). Відповідно у Кримінальному кодексі Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 218 передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії. Завідомо неправдива офіційна заява громадянина-засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також громадянина-суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, караються штрафом від 750 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років. У разі навмисного доведення до банкрутства (а так періодично діють деякі великі фірми по відношенню до малого бізнесу, а також деякі українські співвітчизники по відношенню до партнерів-іноземців у спільних підприємствах) також існує кримінальна відповідальність. Згідно Кримінального кодексу Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 218 доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарювання дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Водночас умисне приховування громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом надання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторам, згідно Кримінального кодексу Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 219 карається штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Законом караються і незаконні дії керівників чи засновників підприємства-банкрута Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 220. Згідно кодексу, умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, якщо ці дії вчинені громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарювання у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Ліцензування окремих видів підприємницької діяльності та відповідальність у сфері ліцензування

Основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування, є Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон) Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р.. Він визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Термін дії ліцензії 3 роки.

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, з іншого - орган ліцензування.

Суб'єкт господарювання - зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності. Такий суб'єкт стає ліцензіатом з одержанням ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Так, на заняття ветеринарною практикою дозвіл надає Держдепартамент ветеринарної медицини Мінагропрому України в особі управління ветеринарної медицини в області; дозвіл на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами - ДПА України в особі регіонального управління департаменту з питань адміністрування акцизного збору та контролю підакцизних товарів; дозвіл на організацію та утримання тоталізаторів, гральних закладів - управління культури облдержадміністрації; дозвіл на надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом - обласне автотранспортне управління тощо.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством, і набирають чинності через десять днів після дати державної реєстрації нормативно-правового акта, якщо в ньому не передбачений пізніший строк набрання чинності.

Відповідно до Закону Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. Ст. 9ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності. Визначимо лише окремі з них: 1) пошук (розвідка) корисних копалин; 2) виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру більше 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі більше 100 метрів за секунду; 3) виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування уранових руд; 6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 8) виготовлення виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами та ін., усього близько 60 видів господарської діяльності.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб'єкт господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог законодавства. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

У статті 12 Закону Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. Ст. 12 визначені особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів.

До видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, належать видобування уранових руд; видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; постачання природного газу за регульованим і за нерегульованим тарифом.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочих дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Розмір плати за видачу ліцензії - 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади), або 15 неоподатковуваних мінімумів (якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади). Водночас плата за ліцензію на торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами є значно вищою.

Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений у ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому цим Законом. Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії.

Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за ліцензію - це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за одержання ліцензії.

Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. Підставами для переоформлення ліцензії є: зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; зміни, пов'язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, вказаного в ст. 9 Закону Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. Ст. 9.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом із ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

Орган ліцензування протягом трьох робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов'язаний видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.

Строк дії переоформленої ліцензії не може перевищувати строку дії, зазначеного в ліцензії, що переоформлялася. За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за переоформлення ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною. Ліцензіат зобов'язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом із документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Підставами для видачі дубліката ліцензії є втрата ліцензії, пошкодження ліцензії. Ліцензіат, який подав заяву та відповідні документи для видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої, може провадити свою діяльність на підставі довідки про подання заяви про видачу дубліката ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, яка видається органом ліцензування у разі подання заяви про видачу дубліката ліцензії. Орган ліцензування зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.

За видачу дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої ліцензії справляється плата у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу дубліката ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Анулювання ліцензії за рішенням органу ліцензування передбачене в ст. 21 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. Ст. 21.

Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган із питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Заняття підприємницькою діяльністю без ліцензії, якщо її отримання передбачене законом, відповідно до Кодексу про адмінпорушення Кодекс України про адміністративні правопорушення, Ст. 164 тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Згідно з Кримінальним кодексом Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III  Ст. 200 здійснення діяльності без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню або здійснюється без одержання ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

4. Бізнес-планування у сучасному підприємництві

В умовах ринкової економіки жодне підприємство не спроможне досягти успіхів без наявності обґрунтованого бізнес-плану. У бізнес-плані визначається механізм управління бізнес-процесами, що відбуваються на підприємстві для забезпечення його ефективного функціонування. Бізнес-план - це один із найважливіших інструментів реагування на зміни ринкового середовища та успішної адаптації до цих змін. Бізнес-план складають для зовнішніх і внутрішніх користувачів.

Метою розроблення плану для зовнішніх користувачів є обґрунтування обсягів кредитів, завоювання довір'я інвесторів щодо потенційних можливостей фірми і забезпечення їй фінансової стабільності та стратегічної підтримки.

Відсутність на підприємстві дійового бізнес-плану, у якому постійно враховуються зміни внутрішнього та зовнішнього середовища, є суттєвим недоліком, який характеризує недостатній рівень управління фірмою, ускладнює відносини з кредиторами та досягнення довгострокової стабільності у конкурентному середовищі. Бізнес-планування не обмежується переконаннями інвесторів у доцільності підтримки фірми. Цей план є важливим для персоналу фірми, забезпечуючи йому можливість визначати майбутні стратегічні напрями виробничої, комерційної, фінансової, інноваційної та інвестиційної діяльності і терміни їх виконання. Бізнес-план є також важливим інструментом планування та контролю оперативної діяльності фірми.

Бізнес-план здійснює вплив на перспективну, поточну та оперативну діяльність підприємства шляхом створення та координації відповідних бізнес-процесів. Бізнес-процес - це потік робіт, який рухається від одного фахівця або відділу до іншого.

Стандартні бізнес-процеси наданий час відсутні, тому кожне підприємство визначає їх склад самостійно. Найбільш типова така структура бізнес-процесів:

- організація навчання з підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів підприємства;

- створення служби постійного спостереження за конкурентами;

- організація інноваційної діяльності (проектування та розроблення нових продуктів і обладнання);

- вибір та сертифікація посередників;

- організація ефективного сервісного обслуговування покупців товару;

- організація системи управління якістю продукції;

- узгодження виробничого дизайну;

- вибір та сертифікація дилерів, що здійснюють збут та розподіл товарів підприємства;

- визначення вимог до інноваційних продуктів;

- організація рекламної діяльності;

- створення системи маркетингу і логістики та визначення шляхів перспективного розвитку підприємства;

- вибір та сертифікація кредиторів та спонсорів.

Крім того, до бізнес-плану необхідно додати супровідні документи, найважливішими з яких є:

- посадові інструкції, довідки про кадровий склад;

- специфікації товарів (перелік товарів та послуг, які планує випускати підприємство, їх кількість, якісні характеристики, сорт, марка та ін.);

- креслення, фотографії, копії угод і контрактів, прейскуранти (довідник про ціни на товари, послуги, продукцію);

- патентна документація, фінансові документи (баланс руху грошових коштів за 1 і 5 років, розрахунок валового прибутку, розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів - заборгованості, власності, кредиторської заборгованості тощо);

- зразки рекламних матеріалів, дані інвентаризації та ін.

Принципами складання бізнес-плану є :

- якісне і змістовне оформлення (зовнішній вигляд, якісна обкладинка, чіткі малюнки, фотографії, розрахунки та ін.);

- чітка орієнтація на адресата (кредитора або інвестора);

- ретельна характеристика певного сегмента (ніші) ринку, потреб споживачів та переваг товарів і послуг даного підприємства;

- переконаність у реалізації основної ідеї, зокрема в ефективності роботи підприємства (отримання прибутків) та своєчасному погашенні кредитів та ін.

Складання бізнес-плану - це процес власної самооцінки фірми. При здійсненні самооцінки потрібно знайти обґрунтовані відповіді на такі питання щодо діяльності фірми:

- вид бізнесу, яким займається фірма;

- цінність і унікальність фірми;

- місце, яке займає фірма у галузі;

- характеристика ринку та споживачів фірми;

- частка ринку фірми та шляхи його розширення;

- місце товару фірми у свідомості цільових споживачів;

- імідж фірми та заходи щодо його підвищення;

- ймовірність значних змін (продукція, послуги, технології, конкуренція);

- сильні та слабкі сторони фірми;

- стратегія розвитку бізнесу на наступні 3-5 років;

- обсяг інвестицій для досягнення визначеної мети;

- головні джерела фінансування розвитку фірми;

- план конкретних дій фірми для досягнення визначених цілей.

Для визначення виробничої стратегії потрібно провести аналіз, який дозволяє знайти відповіді на такі питання:

- стан внутрішнього та зовнішнього середовища і його вплив на існуючу організаційну структуру підприємства;

- відповідність бізнесу цілям і ресурсам фірми та його сприяння досягненню стратегічної мети;

- рівень кваліфікації працівників та потреба у наборі нових спеціалістів;

- наявність коштів для реалізації проекту, додаткова потреба у них і у які терміни;

- придатність прийнятої стратегії для зведення до мінімуму слабких сторін фірми та розвитку сильних;

- процедура ознайомлення працівників з проектом розвитку фірми;

- реакція на проект банків, акціонерів, споживачів та конкурентів;

- імовірність успіху та заходи щодо підвищення надійності його досягнення.

Незалежно від сфери діяльності й особливостей компанії, яка готує бізнес-план, можна визначити декілька стандартних етапів, які необхідно послідовно пройти при його розробленні:

- визначення мети бізнес-плану. Потрібно чітко уявляти, готується бізнес-план для внутрішнього користування менеджерами підприємства чи він розрахований на інвесторів, комерційні банки, лізингодавців, венчурні фонди та ін.;

- збір інформації, необхідної для складання бізнес-плану. На цьому етапі необхідно виявити джерела інформації, потрібної для розробки бізнес-плану.

- вибір структури бізнес-плану та його розроблення.

Залежно від обсягу бізнес-плани можна поділити на три основні категорії: стислий, повний та операційний бізнес-план.

Стислі бізнес-плани стають все більш популярними.

Оскільки такий план за обсягом набагато менший, ніж традиційний план, він потребує меншої інформації й менше розгорнутих досліджень, тому такий документ може бути в загальному випадку складений набагато швидше від традиційного.

Стислий бізнес-план є сенс складати, якщо компанія порівняно молода або не планує випуск декількох найменувань товарів.

Останнім часом банки вимагають від бізнесменів стислі бізнес-плани разом з іншими документами при поданні заявки на кредит.

Крім того, стислий бізнес-план допоможе зацікавити потенційних інвесторів у вашому проекті й отримати їх попередні коментарі, які можуть надалі бути корисними при створенні розгорнутого бізнес-плану.

Повний бізнес-план є традиційним.

Він повинен висвітлювати всі аспекти діяльності компанії і в той же час за обсягом не перевищувати 40 сторінок.

Повний бізнес-план потрібен для залучення фінансування у великих обсягах, оскільки стислий план не завжди може задовольнити високі запити прискіпливих інвесторів.

Він може також знадобитися при пошуку стратегічного партнера (наприклад, при злитті компаній або створенні спільного підприємства).

Плани, що за обсягом перевищують 40 сторінок, розробляти не рекомендується.

Однак бувають ситуації, коли компанії потрібен детальний план, який перевищує максимально рекомендований обсяг.

Такого роду плани повинні дуже детально висвітлювати всі аспекти й подробиці стратегії та організації продажу, маркетингу, виробничої та дослідницької політики компанії, а також містити досить докладні фінансові прогнози.

Якісний бізнес-план - це ефективний інструмент планової системи підприємства, який дозволяє своєчасно визначати ринкову кон'юнктуру і успішно здійснювати діяльність на ринку.

5. Фінансова санація і банкрутство підприємства

Банкрутство підприємства відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

- джерела виникнення;

- вид кризового процесу;

- стадія розвитку кризи.

Аналіз вказаних ознак дозволяє вчасно і правильно визначити фінансову неспроможність підприємства та підібрати ефективні санаційні заходи. Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники.

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:

- спад ділової активності в економіці країни;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- постійне підвищення рівня інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- кризові процеси в окремих галузях;

- сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

- дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

- політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

- конфлікти між засновниками підприємства.

Вплив зовнішніх факторів на фінансовий стан підприємства має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо фінансові менеджери помилково або несвоєчасно реагують на них. Для своєчасного реагування підприємство повинне мати систему раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи відносять:

- недосконалість системи менеджменту;

- недосконалість організаційних структур;

- низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

- недостатню потужність фірм-постачальників;

- неефективну систему маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;

- прорахунки в інвестиційній політиці;

- відсутність інновацій;

- недостатнє фінансування;

- незадовільну роботу служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

- втрата цільових споживачів;

- втрата кількості замовлень та контрактів;

- порушення ритмічності виробництва і недостатнє використання виробничих потужностей;

- підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

- збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

- збільшення плинності кадрів;

- зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть зустрічатися такі види криз:

- стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;

- прибутковості - збитки "з'їдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

- ліквідності - підприємство є неплатоспроможним, або існує загроза її виникнення.

Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:

- перша фаза - безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризового управління;

- друга фаза - загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;

- третя фаза - кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.

Закон України "Про банкрутство" Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 31. Ст. 1 визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин:

- з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

- на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;

- у разі визнання його банкрутом;

- у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.

У випадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:

- встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;

- виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;

- здійснення санації або укладання мирної угоди;

- визнання боржника банкрутом;

- здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.

Санація - це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована на оздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та захисту виробничої і організаційної структур суб'єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації.

Менеджмент - санація - це система антикризового управління, головною метою якої є ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства.

До функціональних сфер менеджменту санації відносять:

- постановку цілей;

- формування та аналіз проблеми;

- пошук альтернатив, прогнозування та оцінку наслідків їх
реалізації;

- прийняття рішення;

- виконання конкретних санаційних заходів;

- контроль;

- аналіз відхилень від планових показників.

Важливою складовою організації менеджменту санації є запровадження ефективної систем контролінгу. Вирішальним при цьому є створення систем інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та служб контролю.

Рішення про проведення санації приймається у таких випадках:

1. З ініціативи підприємця, який перебуває у кризі, якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до моменту звернення кредиторів із позовом до суду щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після звернення з власної ініціативи боржника до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію щодо фінансово-майнового стану підприємства, а також запропонувати (за бажанням) укласти мирову угоду та проведення санації.

3. У місячний термін від дня опублікування оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабміну України (якщо надійшли пропозиції від фізичних або юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів і судом пропозиції щодо санації неспроможного підприємства). За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їх претензій суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. Санація може здійснюватися з ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 25. установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема; передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.