Господарство суспільств та розвиток економічної думки Європейської цивілізації

Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерний обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикантів у експорті всіх європейських країн, США та Японії. Перше місце займала Великобританія - 77,9% всього експорту 1913 р. потім Франція - 60,8%, Німеччина - 58,7%.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною. У 1913 р. усьому імпорті Великобританії частка сировини досягла 36%, Німеччини - -56,1%, Франції - 58,7%, США - 53,2%.

Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був притаманний аграрний протекціонізм, який поглибився кризою 1975-1896 рр. Лише Великобританія заборонила хлібні мита, що було викликано інтересами промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія, Шотландія. На початку XX ст. відбувся перелом у світових цінах на хліб, почалося їх підвищення. різко скоротилося експорт зернових культур із США, а посилився з Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Значна роль належала експорту м'ясо - молочних продуктів та птиці.

З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі характерної була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди.

З розвитком міжнародної торгів, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набув експорт капіталу. Найбільшими експортерами були Великобританія, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія, про що свідчать такі дані, млрд. марок:

США мали велику зовнішню заборгованість, що в 1912 р. становила 6750 млн. дол. Одночасно протягом першого десятиліття XX ст. вони збільшили ввіз капіталу з 500 млн. дол. до 2,5 млрд. дол. в 1913 р.

Експорт капіталу від 2/3 до ѕ був спрямований у колонії та залежні країни. Великобританія 52,2% капіталів вклала в колонії та домініони, 21,9% - у залежні країни. У 1910 р. вона мала 72 банки з 5,5 тис. відділень у колоніях. Сферами розміщення капіталів були залізниці та автомобільні дороги (61,4%), торгівля (19,9%), банки та страхова справа (2,5%), видобуток сировини, плантації чаю та кави (9,2%).

США орієнтувалися на зміцнення своїх економічних позицій на своєму континенті. Так, частка Латинської Америки становила 49,9%, американських експортних капіталів, Канади - 28,8%, Європи - 13,4%.

Франція розпочала свою роль світового кредитора з шестипроцентної позики саксонському королю в 1911 р. До 70-х років XIX капітали спрямовувалися в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал переважно у позиковій формі, тобто надавала його у вигляді державних позик і цінних паперів. Перед першою світовою війною французькі позики розподілялися так, млрд. марок: Європа - 22, в т. ч. Росія - 12 (40% французьких вкладень), Німеччина, балканські країни ? 3, Австрії - 2,5, в країни Латинської Америки - 6, у свої колонії - всього 10% капіталу.

Німеччина вкладала 98% капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Туреччина, Китай та інші).

Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816 р. по 1856 р. з Європи до США емігрувало 5 млн. а в другій половині XIX ст. - 18 млн. осіб. До середини XIX ст. найінтенсивнішою була еміграція з розвинених країн: Великобританії, Німеччини, Франції. З кінця XIX ст. збільшилась кількість емігрантів з країн Східної та Південної Європи : Австро-Угорщина, Італія,Росії. Так, з усієї кількості емігрантів частка Італії становила 21,1%, Австро-Угорщини - 19,9%, Росії - 20%.

Основною імміграційною країною були США, частка якої серед країн емігрантів була досить високою і становила в 1913 61,9%. Зросло значення Канади (до 13,1%) Аргентини (15,6%) Бразилії (9,4%).

Важливим економічним результатом міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах імміграції, посилення поділу праці, збільшення експорту товарів з цих країн і одночасно імпорту товарів у країни імміграції.

У кінці XIX на початку XX ст. відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалося золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізму). Ця система виникла у Великобританії в кінці XVIII ст., а в кінці XIX на початку XX ст. стихійно сформувалося як сукупність національних валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни, мала відповідний золотий вміст. Відхилення допускалося лише в межах так званих золотих точок - не більше 1% від золотого паритету. У 1871 р. золоту валюту запровадила Німеччина, в 1877 р. - Голландія, в 1879 - США, в 1892 р. - Австрія, В 1897 р. Японія, 1898 р. - Росія. Золото було основою міжнародних розрахунків, що здійснювалися оплатою боргових зобов'язань через банки. Не обмежувався обмін національної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося і ввозилося. Крім золотих монет в обігу були білонни (розмінні) монети, що виготовлялися з срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усіх грошей що були в обігу країн у 1885-1913 рр. 70-80% становили золоті та срібні монети За 1880-1908 рр. в усіх країнах було викарбовано на 30 млрд. марок золотих монет. Система класичного золотого стандарту була зруйнована під час першої світової війни.

Література

1. Юхименко П.І. Історія економічних учень. Підручник. - К.: Знання, 2005. - 584 с.

2. Юхименко П.І. Економічна історія. Навчальний посібник. - К.: Вікар, 2004. - 242 с.

3. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. Підручник. - К.: Вікар, 2001. - 478 с.

4. Історія економічних учень. Підручник. / За редакцією Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. - К., 2001. - 562 с.

5. Тимочко Н.О., Пучко О.А., Рудомьоткіна Л.М., Маслова А.О., Толстов Р.Д. Економічна історія. Лекції. - К., 2000. - 268 с.

Размещено на Allbest.ru