Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. За рахунок використання резервів поліпшення якості та збереження виробленої продукції можна на 20--30% підвищити рівень її споживання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Вагомим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

?

3.2 Шляхи та резерви підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55--60 ц/га, кукурудзи -- 70--80, а на зрошуваних зем¬лях--100--120, цукрових буряків -- 550--600, зеленої маси кукурудзи -- 400--450, сіна багаторічних трав -- 50--60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури ґрунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту ґрунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства -- впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці -- знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70--75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25--30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, який забезпечує переведення господарств на повне самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання. Тваринницькі відгодівельні комплекси, птахофабрики і тепличні комбінати можуть здійснювати самофінансування при значно нижчому рівні рентабельності порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами і селянськими (фермерськими) господарствами.

Вплив факторного аналізу на підвищення ефективності виробництва в значній мірі залежить від виявлення резервів, їх своєчасного та повного використання.

Резерв - це виявленні можливості кількісного та якісного росту основних показників діяльності підприємства, які проявляються в невикористаних або нераціонально використаних виробничих ресурсах, посилення дії позитивних і нейтралізація негативних факторів для зростання обсягу виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції, забезпечення ефективності виробництва.

Оскільки ідеально діючих соціально - економічних систем практично не існує, то аналітики завжди можуть знайти резерви підвищення результативності. Для цього вони повинні володіти такими якостями:

- нестандартне мислення ;

- підприємливість ;

- зацікавленість;

- економічна грамотність.

Перед пошуком резервів слід дослідити доцільність їх пошуку. Для цього співставляють передбачувані затрати на виявлення резервів і їх мобілізацію з доходами, які будуть отримані внаслідок використання виявлених резервів.

Класифікація господарських резервів:

1. За характером ресурсів:

- резерви, пов'язані з поліпшенням використання трудових ресурсів;

- резерви, пов'язані з використанням засобів праці;

- резерви, пов'язані з використанням предметів праці.

2. За характером впливу на результати виробництва:

- резерви за рахунок екстенсивних факторів;

- резерви за рахунок інтенсивних факторів;

3. За часом можливого використання:

- перспективі;

- поточні;

- невикористані.

4. За способом виявлення:

42

- явні;

- прихованих.

5. За місцем зосередження і характером використання:

- народногосподарські;

- регіональні;

- галузеві;

- внутрішньогосподарські.

6. За напрямами мобілізації:

- організаційно - технічні;

- загально - економічні;

7. За стадіями процесу:

- фінансові;

- соціально - психологічні;

- у сфері обігу;

- у сфері виробництва.

Досить суттєвим резервом збільшення прибутку є підвищення якості продукції.

Висновки

Дана курсова є документальним підтвердженням в ТзОВ а/ф «Надія» і є результатом наукового дослідження економічної ефективності в галузі рослинництва та шляхи її підвищення на цьому підприємстві.

На першому етапі я ознайомився із організаційно - економічною характеристикою господарства.

На другому етапі вивчив економічну ефективність виробництва основних видів рослинництва.

На третьому етапі визначив місце рослинництва в економіці господарства.

На четвертому проаналізував динаміку та структуру витрат в рослинництві.

На п'ятому етапі визначив аналіз якості продукції рослинництва.

На шостому з'ясував основні шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва.

Важливим напрямом зростання ефективності сіль-ськогосподарського виробництва є підвищення рівня за-безпеченості господарств основними і оборотними фон-дами та поліпшення їх використання.

Отже, для підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва господарство повинно застосовувати оптимізацію сівозмін, що поліпшить використання земельних ресурсів, і дасть змогу уникнути виснаження земель.

На мою думку було б непогано налагодити систему зрошування. Відремонтувати фрегати та канали подачі води на поля значно поліпшить догляд за досить специфічним грунтом.

Докорінне перетворення економічних відносин в агро-промисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково-технічно-го прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників господарювання, який має встановити насамперед за-лежність оплати праці від розмірів госпрозрахункового доходу господарства.

Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського вироб-ництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями в системі агропромислового комплексу. Це передбачає насамперед створення системи цін на про-дукцію агропромислового

комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки на високі кінцеві результати і створюва-ла умови для роботи сільськогосподарських та переробних підприємств на принципах господарського розрахун-ку і самофінансування.

Список використаних джерел

1. Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.

2. А. В. Дудник, П.В. Хом'як Застосування біостимуляторів росту при вирощуванні соняшника // Вісник аграрної науки Причорномор'я, 2001, випуск 2

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. - 624с.

4. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

5. Гаркавий В.К. Статистика. - К.: Вища школа, 1995

6. Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

7. Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка,

М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. - Урожай, 1998. - 201 с.

8. Економіка сільського господарства. Коваленко Н.Я. - М.: ЄКМОС, 1998р.

9. Зінченко О.І. Рослинництво, К.: „Аграрна освіта”, 2001.

10. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. - К.: Вища школа, 1991р.

11. Мертенс В.П. Економіка сільського господарства. - К.: Вища школа, 1991.

12. Писаренко В.М. „Захист рослин: екологічно обґрунтовані системи”, Полтава: „Інтеграфіка”, 2002р.

13. Саблук П. Т. Особливості аграрної реформи в Україні. - К.:ЗАТ «Нічлава», 1997.-304с.

14. Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001

15. Шваб Л. І. Економіка підприємства:Навчальний посібник. - К.: «Каравела», 2004.- 568с.

16. Шегда П. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -К.,2005.

Размещено на Allbest.ru