Країни, що визволилися або розвиваються, після другої світової війни внаслідок розпаду та краху колоніальної системи утворили особливу групу в ринковій підсистемі світового господарства. Хоча вони і звільнилися від колоніальної залежності, проте більшість з них і досі залишаються у статусі периферії світового господарства.

До країн, що розвиваються, належать молоді політичне незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після другої світової війни, а також країни (в основному латиноамериканські - Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.; азіатські - Непал, Таїланд та ін.; африканські - Єгипет, Ліберія), які хоча і досягли державної незалежності раніше або відстояли її, проте в економічному та політичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що визволилися.

Отже, традиційне розуміння поняття "країни, що розвиваються", засноване на їхньому генетичному походженні. В Азії налічується 39 таких країн, серед яких 28 досягли політичної незалежності піс-ля другої світової війни. До азіатських країн, що розвиваються, належать усі держави ринкової підсистеми світового господарства, за винятком Японії та Ізраїлю, які є високорозвинутими країнами. В Африці знаходяться 52 країни, що визволилися, причому 49 з них належать до молодих незалежних держав, які досягли суверенітету в 60-70-і роки. В цілому на континенті до країн, що розвиваються, належать усі, крім ПАР. Латинська Америка представлена 33 краї-нами, що розвиваються, з яких 17 досягли державної незалежності після другої світової війни. В Океанії розташовано 9 країн, що роз-виваються. В усій цій особливій групі країн світового господарства проживає понад половини населення Землі, і вони займають понад 60 відсотків території держав земної кулі.

Сучасне розуміння поняття "країни, що розвиваються", на відміну від традиційного, більш містке. Одним з головних критеріїв тут є рівень розвитку товарно-грошових відносин у цілому і ринкової економіки зокрема. Групу держав, що розвиваються, поповнюють країни з нерозвиненою ринковою економікою - східноєвропейські, а також Китай, В'єтнам та ін.

Багатовимірна сукупність укладів відбиває соціально-економічну структуру країни. Соціально-економічний уклад - це певний тип господарювання, суспільна форма виробництва, що грунтуєть-ся на певній формі власності на засоби виробництва та відповідних виробничих відносинах. У процесі розвитку серед укладів виділя-ється провідний, який і визначає пануючу систему виробничих від-носин країни. Проте якщо у розвинених державах соціально-еко-номічна структура характеризується кількісною та якісною пере-вагою сучасних товарних форм господарювання, то країнам, що визволилися, притаманна специфічна багатоукладність. Вона вияв-ляється в тому, що в їх економіці значне місце займають нетоварні форми, які інколи переважають усі інші форми сучасного господа-рювання.

Головні елементи системи соціально-економічної структури країн, що розвиваються, - це, по-перше, підсистема неринкових відносин традиційних укладів (общинного, патріархального і продовольчої оренди землі у великих власників, де зайнята значна частина се-лянства, з характерною наявністю позаекономічного примусу); по-друге, підсистема початкове ринкових відносин традиційних укла-дів (традиційних купців, скупників, перепродувачів, лихварів, а та-кож частина селянства, яка займається товарним виробництвом, ремісників, кустарів, дрібних торговців); по-третє, підсистема рин-кових відносин сучасних підприємницьких укладів (приватногоспо-дарського і державного). Між підсистемами при цьому немає чіт-ких меж.

Особливості ринкового господарства в країнах, що розвивають-ся, відбиваються в специфічних умовах формування в них ринко-вих відносин: загальна техніко-економічна відсталість; контраст між сучасними товарними формами господарювання і традиційними нетоварними формами; наявність розвиненого ринкового госпо-дарства в передових державах світу. В країнах, що розвиваються, існують як ринкові, так і неринкові відносини, причому залежність їх від світового ринку очевидна.

Традиційні уклади становлять багатовимірну підсистему нерин-кових відносин, на яку постійно впливає підсистема ринкових від-носин. Це пояснюється тим, що в процесі розвитку поступово до-лаються традиційні уклади під дією економічних законів ринкової економіки, вплив яких на ці уклади значно посилюється і приско-рюється внаслідок цілеспрямованої економічної політики держави.

Отже, в економіці країн, що розвиваються, діють дві підсистеми виробничих відносин - та, що змінюється (неринково-традиційна), і та, що змінює (ринкова). Аналіз системи виробничих відно-син неможливий без урахування тих виробничих відносин, які ви-никають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними.

У перехідних виробничих відносинах переплітаються різнома-нітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються власти-вості відмираючих і економічних зв'язків, що зароджуються. При цьому соціальні групи, класи захищають власні інтереси, пов'язані зі збереженням чи зміною будь-якої форми виробничих відносин.

Перехідні виробничі відносини розмаїті та динамічні: вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого економічного устрою, але в різні історичні епохи і в різних країнах. У різних конкретно-історичних умовах вони виявлятимуться у багатстві форм. Звідси і відносна складність як самих відносин, так і можливостей дослідження їх.

Комплексність є дійовим методом аналізу перехідних виробни-чих відносин, оскільки перехідні форми охоплюють не тільки еко-номічний базис і соціальну структуру, а й політичну організацію суспільства.

Перехідні виробничі відносини для розвинених країн мають менше значення, ніж для відсталих. Оскільки в останніх багатоук-ладність існує на двох різних основах - товарній і нетоварній, то й використання перехідних виробничих відносин стає більш інтен-сивним.

Перехідні виробничі відносини не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди є засобом досягнення основної мети, зай-мають проміжне положення між системами, що сформувалися.

Оскільки соціально-економічна природа будь-якої економічної системи визначається не формою господарювання, а основними виробничими відносинами (способом поєднання робочої сили із засобами виробництва і розподілу їх за галузями виробництва), виділяють два типи перехідних відносин: перехідних лише за фор-мою (коли переплітаються елементи різних форм ведення госпо-дарства) і перехідних як за формою, так і за змістом (коли поєдну-ються різні за своєю соціально-економічною природою відносини).

На прикладі розвитку державного сектора економіки в країнах, що розвиваються, де він має ключові позиції й виробляє більше ніж половину сукупного суспільного продукту, можна впевнитись, що зміст і характер перехідних виробничих відносин залежатимуть від того, які виробничі відносини виражатиме державний сектор, буде він основою розвитку товарних чи, навпаки, нетоварних відносин.

У країнах з розвиненою економікою перехідні відносини мають формальний характер, оскільки державний сектор у них є резуль-татом концентрації та централізації виробництва на вищій стадії і у вищій формі.

Державний сектор у розвинених країнах зумовлений закономірностями розвитку однієї з тенденцій усуспільнення ви-робництва (тенденції до укрупнення виробництва через зростання взаємозв'язків його ланок) і тому підпорядковується розвитку то-варних відносин.

У країнах, що розвиваються, державний сектор виникає раніше, ніж розвинені підприємницькі виробничі відносини, у яких панів-ними є товарні форми господарювання. Якщо він не гіпертрофова-ний і не насаджується штучно, то може позитивно впливати на регулювання не лише виробничих, а й суспільних відносин, гаран-тувати погодження інтересів, передусім економічних, представни-ків усіх прошарків соціально-класової структури.

Товарні відносини країн, що розвиваються, навряд чи зможуть повторити класичний шлях і етапи розвитку, що були характерни-ми, наприклад, для Великобританії. Завдання державного сектора і цільова функція різні. Власне тому перехідні виробничі відносини в конкретно-історичних умовах країн, що розвиваються, є перехід-ними не тільки за формою, а й за змістом.

Кожна форма господарювання, крім того, має власний зміст незалежно від того, які виробничі відносини вона обслуговує. Пе-рехідні за формою відносини визначаються переплетенням різних способів поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Утворення перехідних відносин - це продукт взаємодії продук-тивних сил і виробничих відносин. Виникнення нової системи здій-снюється на основі певних матеріальних передумов, що створюють-ся в надрах попередньої суспільної системи. І саме капітал створює матеріальні умови більш високої форми виробництва. Йдеться про створення систем індустріальних і науково-технічних продуктивних сил та відповідної кваліфікованої робочої сили.

Перехідні виробничі відносини, що тут розглядаються, умовно можна поділити на дві великі групи: відносини, пов'язані з подо-ланням нетоварних форм господарювання, і такі, що обслуговують товарні форми господарювання. Відносини першої групи діють більш активно, і поле їхньої діяльності значно ширше. Важко визначити, що, власне, є більш складним: розвиток товарних виробничих від-носин чи "зняття" нетоварних форм господарювання.

Внаслідок специфічної багатоукладності економіки країн, що розвиваються, перехід до товарних форм господарювання не може реалізуватися в чистому вигляді. Тривалість, заходи соціополітич-ного і соціально-економічного порядку будуть досить розмаїтими в країнах з відносно більш високим розвитком товарно-грошових відносин, ніж у країнах з відносно нижчим розвитком їх.

Перехідним виробничим відносинам властиві суперечності:

1) між антагоністичними протилежностями, причина існування яких пов'язана з первіснообщинною (спільною) і приватною формою власності (розклад різних форм общини);

2) неантагоністичні, ви-кликані співіснуванням різних форм приватної власності - тради-ційних і сучасних. При цьому одна форма приватної власності транс-формується в іншу, одні виробничі відносини - в інші, одна про-тилежність - в іншу. Отже, перехідні виробничі відносини транс-формуються поступово, і суперечності їх тісно переплітаються і розв'язуються поступово, еволюційно.

В країнах, що розвиваються, більше форм організації акціонерних компаній, ніж у розвинених країнах. Власне акціонерні ком-панії поширені в Бразилії, Південній Кореї; змішані державно-при-ватні компанії - майже в усіх країнах, що розвиваються; змішані приватні (національні + іноземні) акціонерні компанії - в Арген-тині, Нігерії; змішані державно-приватні компанії (національна дер-жава + приватні іноземні) - в Чілі, Туреччині; змішані державні акціонерні (національна держава + іноземна, найчастіше - роз-винена держава) - в Єгипті, Колумбії тощо.

Перехідний характер виробничих відносин в одних формах акціо-нерних компаній виявляється меншою мірою (приватні), в інших- більшою (в тих, де переважає частка державного капіталу). Виходя-чи із загальнонаціональних соціальних і економічних завдань (на-приклад, створення або подальший розвиток національного рин-ку), держава включає різні форми господарювання в різні еконо-мічні зв'язки (між ними, між ними і світовим ринком тощо), розчи-щаючи простір для дії вартісних відносин.

Отже, для країн, що розвиваються, характерною є така сукуп-ність укладів та їхніх перехідних форм, якої були позбавлені в ми-нулому всі сучасні промислове розвинені країни.

Держава не тільки виконує регулюючі економічні функції, а й стає суб'єктом економічних відносин, що матеріалізується в ство-рюваному нею державному секторі економіки. Особлива роль дер-жави реалізується в умовах необхідності розвитку приватного під-приємництва та специфіки діалектики економіки і політики. Якщо в промислове розвинених країнах посилення економічних функ-. цій держави відбувається внаслідок високого рівня усуспільнення виробництва, проведення політики макроекономічної стабілізації, то в країнах, що визволилися, зміцнення економічних функцій дер-жави є результатом відсталості, значної архаїчності та дезінтегро-ваності соціально-економічної структури. В цьому процесі відби-вається специфіка переходу від колоніального типу країни до сучасного. Життєво важливою проблемою є досягнення економічної незалежності, і саме держава виступає домінантною силою у роз-в'язанні цього завдання.

Головними причинами провідної ролі держави у країнах, що розвиваються, є;

1) необхідність регулювання діяльності іноземно-го капіталу для того, щоб максимально підвищити народногоспо-дарську ефективність його використання;

2) протистояння несприят-ливій кон'юнктурі світового ринку в умовах нерозвиненості рин-кового господарства і національного приватного підприємництва;

3) відсутність у більшості з них механізму суспільного відтворення, який спирався б на національний грунт;

4) необхідність акумуляції коштів для нагромадження і розвитку суспільного капіталу;

5) по-треба в найшвидшому оволодінні досягненнями науково-технічно-го прогресу.

Держава впливає на соціально-економічну структуру не тільки через систему управління, а й через державний сектор як безпосереднього учасника економічних відносин. Звідси й різні форми вияву економічної функції держави. Перша з них - це законодавчі та інші правові акти, впровадження відповідних структур оподатку-вання, проведення певної політики у сфері нагромадження, інши-ми словами, непряма функція. Друга форма - безпосередня участь держави у сфері виробництва та обігу, володіння підприємствами, банками, об'єктами інфраструктури. Саме ця форма є основною для більшості країн, що розвиваються.

Проте слід розрізняти: а) активну роль держави, яка дає змогу проводити єдину національну політику і мобілізувати ресурси краї-ни на вирішення стратегічних завдань (що не під силу приватному капіталу); б) одержавлення засобів виробництва з метою отриман-ня можливості жорстко контролювати виробництво національного продукту і його перерозподіл відповідно, наприклад, до воєнних пріоритетів.

Державний сектор, який є однією з двох основних форм реалі-зації економічної функції держави, має дві структури: техніко-еко-номічну і соціально-економічну. Перша представлена сукупністю державних підприємств, закладів та інших форм і видів державної діяльності разом з працюючими на них; друга як аналіз держав-ного сектора крізь соціально-економічну призму - це досліджен-ня суспільно-економічних відносин, які виникають у межах сфери його дії.

При кількісному визначенні розмірів та ролі державного сек-тора в економіці використовують такі основні критерії (показ-ники): його частка у створенні валового продукту як в окремих галузях та сферах діяльності, так і в суспільному господарстві в цілому (ВНП); частка державних підприємств в їхній загальній кількості; частка держави у виробничих та невиробничих фондах (влас-ності) тощо.

Кількісне уявлення про державний сектор дає його техніко-еко-номічна, а якісне, більш глибоке - соціально-економічна структу-ра. Для поглибленого дослідження соціально-економічного змісту державного сектора слід детально визначити його техніко-еконо-мічні кількісні характеристики.

Шляхи утворення державного сектора різні: по-перше, будів-ництво державою підприємств та інших об'єктів економіки, що є повною або частковою власністю держави; по-друге, націоналіза-ція існуючих соціально-економічних об'єктів.

Економічні функції держави сьогодні переходять з переважно адміністративної економіки до ринкового регулювання виробни-цтва і більшої відкритості зовнішньому світові.

Зовнішній чинник, який є компетенцією держави, використову-ється для забезпечення глибинних процесів перебудови внутрішньої економічної системи.

Проте на певному етапі розвитку надмірне одержавлення еко-номіки та надцентралізація управління призводять до серйозних соціально-економічних наслідків, подібних тим, які виникли в кра-їнах колишньої командно-адміністративної системи. Це насампе-ред падіння ефективності виробництва, монополізація економіки, гальмування науково-технічного прогресу, корупція тощо. Тому за останні роки в багатьох країнах, що розвиваються, набрав сили процес роздержавлення власності у найрізноманітніших формах.

У цілому ж оптимальний за розмірами (в основному до 30 від-сотків) та структурою державний сектор відіграє в країнах, що ро-звиваються, важливу роль у досягненні економічної незалежності, самостійності та подоланні економічної відсталості.

Висновок

Базуючись на отриманих результатах дослідження зрезюмуємо основні положення курсової роботи:

· економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів;

· організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях. Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки;

· соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Це фундамент на якому базуються економічні відносини. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полі результативністю;

· потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. Задоволення потреб реалізується через систему економічних відносин. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.);

· економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо).

Країни, що розвиваються, в традиційному їх розумінні мають спільні економічні риси:

· особливе місце у світовому господарстві. Особливість ця двояка. По-перше, ці країни виникли на периферії ринкової системи світового господарства; по-друге, в більшості з них товарні форми господарювання нерозвинені або слабкорозвинені;

· відсталість розвитку продуктивних сил. В економіці багатьох країн переважають відстале сільське господарство, гіпертрофований розвиток експортного сектора, немає сформованого національного господарського комплексу;

· соціально-економічна відсталість. Вона виявляється в специфіч-ній багатоукладності, якій притаманне переважання нетоварних форм господарювання. Оскільки ця риса властива виробничим від-носинам у цих країнах, вона є визначальною для подальшого роз-витку економічної системи;

· низький життєвий рівень для відносно широких верств населен-ня як прямий наслідок усіх попередніх соціально-економічних оз-нак країн, що розвиваються.

Наведені соціально-економічні ознаки тісно взаємопов'язані, мають внутрішню логіку і структуру, дають змогу визначити параметри такої специфічної групи, як країни, що розвиваються.

Список використаної літератури

1. Дешківський А.В. Економічна теорія: фінансово-кредитна система, грошовий обіг, інфляція. - К.: НОК ВО, 1991.

2. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций. - 2-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2001.

3. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. - М.: Республика, 1992

4. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 5-те

Размещено на аllbest.ru