Земельна рента: суть, причини виникнення та види

В умовах низької прибутковості, або навіть збитковості сільськогосподарського виробництва не можна виключати ймовірність невиконання сільськогосподарськими підприємствами своїх боргових зобов'язань. За таких обставин було б доцільно вивчити досвід організації іпотечного кредитування у Німеччині, де законодавчо передбачена можливість примусового управління землею і майном боржника без вилучення землі у власників і задоволення вимог кредитора за рахунок отримуваних прибутків.

При обговоренні питання земельного ринку неможливо обминути питання ціни землі. Справжню ціну землі визначить ринок, а зараз основні дискусії точаться навколо відповідності грошової оцінки землі її майбутній ціні [17, ст.176]. В ході дискусії розглядаються два орієнтири - ринкова ціна земель несільськогосподарського призначення у порівнянні з грошовою оцінкою сільськогосподарських земель у відповідних регіонах і ціни на земельні сертифікати, що склались у період після їх видачі селянам до оголошення мораторію на рух земельних часток. На наш погляд, жоден з цих орієнтирів не дає більш-менш точного прогнозу ринкової ціни земель сільськогосподарського призначення. Адже ціна на ринку землі визначається виходячи з того прибутку, яке може дати її використання як фактора виробництва і співвідношення попита-пропозиції на земельному ринку. А прибутки від сільськогосподарського виробництва відрізняються від прибутків інших секторів. Що стосується цін, що склались на ринку земельних сертифікатів, то їх спекулятивно-занижений характер не викликає сумнівів і можливими вони були лише в умовах відсутності справжнього земельного ринку.

На нашу думку, якщо і можливо зараз передбачити рівень цін на майбутньому земельному ринку, то тільки шляхом вивчення намірів майбутніх учасників ринку.

Можна припустити, що потенційними покупцями землі стануть керівники сільгосппідприємств, представники комерційних структур, що обслуговують сільське господарство, і фермери. У нашому розпорядженні є дані щодо намірів фермерів взяти участь у земельному ринку. За даними соціологічного дослідження 2000 р., половина голів фермерських господарств хотіли б купити землю, а бажаючих продати землю майже немає. Отже, продавцями землі стануть переважно власники земельних часток - колишні члени КСП.

Опитані фермери хотіли б купити від 0,5 га до 100 гектарів землі, а у середньому 25 га.

Середня ціна за гектар землі, по якій би фермери згодились купити землю, склала у 2000 р., згідно з даними опитування, 2017 грн. Це значно менше, ніж середня грошова оцінка землі по Україні, що складала у 2000 р. 8000 грн. за гектар.

Що стосується потенційних продавців землі, то поки що за результатами соціологічного опитування 1999 р. частка членів КСП, що хотіли б продати свої земельні частки, склала 8,3%. Аналіз відповідної референтної групи показав, що переважно це люди похилого віку. Проте, можна передбачити збільшення частки бажаючих продати землю і серед молодших вікових груп, зокрема, в умовах розповсюдження платної системи вищої освіти, необхідності придбання житла для дітей у містах тощо.

У середньому селяни готові продавати свою землю за ціною 4078 грн. за гектар, що майже вдвічі менше за середню грошову оцінку землі в Україні.

Отже, при формуванні земельного ринку існують дві альтернативи: жорсткий контроль за нижньою границею цін на земельні ділянки, або відсутність адміністративного втручання у ціноутворення , але за умови проведення широкомасштабної інформаційній кампанії з метою пояснення селянам їх можливостей на земельному ринку. Хоча вже зараз ясно, що в умовах збіднілості сільського населення буде важко уникнути низьких цін на землю без адміністративного втручання, адже справжня ринкова ціна може бути тільки низькою, бо на ринок вийде велика маса бідних продавців. До того ж, як показує практика реформування, важко буде уникнути тиску на власників земельних часток з боку керівництва сільгосппідприємства.

Приймаючи рішення щодо продажу своєї земельної частки, селянин буде робити вибір між різними способами розпорядження землею, переважно між передачею в оренду, продажем і обробкою землі власними силами. Низький рівень орендної плати (переважно на рівні 1,5%-2% від грошової оцінки землі) також впливатиме на ціни земельного ринку у бік зниження.

Опонентам земельного ринку, які оперують аргументами захисту економічних інтересів селян (загрозою втрати землі) можна також заперечити, що орендна плата, яку отримують селяни за землю, є мізерною у порівнянні з тою, якою вона могла бути за умови реально працюючого земельного ринку.

Орендні відносини необхідно будувати на основі правової врегульованості права власності на землю і майно. Тільки так можливо запровадити оптимальні строки і умови оренди землі, щоб, з одного боку, не порушувати інтересів орендодавців, а з другого - не створювати перепон для капіталовкладень в підвищення родючості ґрунтів. Формування земельного ринку створить також умови для переходу до грошової форми розрахунків за оренду.

Отже, з одного боку економічна доцільність вимагає концентрації земельного капіталу, а з іншого існує необхідність супроводження земельного ринку заходами захисту інтересів власників земельних часток. Такими заходами, на нашу думку, повинні стати створення досконалого законодавства, прозорість і інформаційна підтримка земельного ринку і адміністративне втручання у процес ціноутворення на початковому етапі. Грошова оцінка сільськогосподарських земель являє собою капіталізований рентний доход, який одержують при вирощуванні сільськогосподарських культур на земельній ділянці. Вона визначається розміром щорічно одержуваного рентного доходу з урахуванням строку його капіталізації. Останній залежить від розміру процентної ставки за користування кредитом. У діючій методиці грошової оцінки земель прийнято строк капіталізації - 33 роки, що відповідає 3-процентній платі за користування кредитом.

З рентними відносинами пов'язана й така категорія ринкової економіки, як ціна землі. В суспільстві, де панує приватна власність на землю, остання стає об'єктом купівлі-продажу. Земля купується як для виробництва сільськогосподарських продуктів, так і для видобутку корисних копалин, для забудови, спорудження транспортних магістралей, аеропортів, спортивних споруд тощо. Ось чому так важлива грошова оцінка землі.

Грошова оцінка земель здійснюється землевпорядною службою Держкомзему України із залученням науково-дослідних установ і організацій, які займаються дослідженнями питань оцінки та використання земельних ресурсів, за методикою, розробленою Інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів Держкомзему України та науковців науково-дослідних установ і організацій Української академії аграрних наук і затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213, та відповідно до Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Держкомзему України, Мінсільгосппроду України, Держкоммістобудування України та Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995 р. Інформаційною базою визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристики та економічна оцінка земель, бонітування ґрунтів).

Грошова оцінка необхідна для регулювання земельних відносин при передаванні земель у власність, спадщину, під заставу з метою одержання банківського кредиту, при даруванні, оренді, визначенні ставок фіксованого сільськогосподарського податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розміру внеску при створенні спільних сільськогосподарських підприємств, організації нових господарських формувань ринкового типу, отриманні дивідендів тощо.

В умовах переходу до ринкової економіки та створення ринку землі оцінка земель здебільшого має нормативний характер. Нормативна ціна (грошова оцінка) характеризує якість земельної ділянки виходячи з потенційного рентного доходу і встановленої КМУ норми прибутковості та норми капіталізації чистого прибутку від використання землі. Нормативна ціна (грошова оцінка) не враховує основних факторів, притаманних ринковій економіці - попиту та пропозиції. Ринкова вартість земельних ділянок визначається при здійсненні експертної грошової оцінки.

Нормативно-методичне забезпечення грошової оцінки земель, в основному, відповідає сучасним вимогам щодо визначення нормативної оцінки земель, оподаткування власників та користувачів земельних ділянок. На протязі 1995 року здійснено грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення. Станом на 01.01.99 грошову оцінку земель виконано тільки по 3 515 населених пунктах, що складає 11,6% від загальної кількості населених пунктів (30 193). Питома вага населених пунктів, по яких органами місцевого самоврядування розглянуті та затверджені результати грошової оцінки земель складає 4,2%. Практично не проводиться грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. Як показує аналіз, хід робіт з грошової оцінки земель істотно стримується відсутністю джерел фінансування. Таке становище ускладнює процес обігу земельних ділянок (купівля продаж, спадщина, міна, дарування, оренда тощо).

Грошова оцінка земель с/г призначення здійснюється відповідно до Методики, затвердженої постановою КМУ від 23.03.95 р. № 213. Грошова оцінка земель с/г призначення базується на рентному доході при виробництві зернових культур (за даними економічної оцінки земель 1988р.). Грошова оцінка земель с/г призначення здійснюється послідовно по: Україні, областях, кадастрових і адміністративних районах, підприємствах, окремих земельних ділянках. Бонітетна оцінка землі - порівняльна оцінка якості ґрунтів за їхньою родючістю, побудована на об'єктивних ознаках і властивостях самих ґрунтів, які корелюються з урожайністю сільськогосподарських культур, [4, ст. 365]

Експертна грошова оцінка земельних ділянок

Експертна грошова оцінка земельних ділянок регламентується Методичними рекомендаціями та Порядком проведення експертної грошової оцінки. Методичні рекомендації та Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок розроблені відповідно до статті 23 Закону України від 19 вересня 1996 року № 378-ВР “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про плату за землю”, пункту 7 “Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах”, статті 5 Указу Президента України від 14 жовтня 1993 року № 456/93 “Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва”, статті 5 Указу Президента України від 29 грудня 1993 року № 612/93 “Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню”, статті 4 Указу Президента України від 12 липня 1995 року № 608/95 “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”, статті 10 Указу Президента України від 19 січня 1999 року № 32/99 “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” та “Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 № 213, а також “Методики грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 525. Порядок регламентує:

· методичні підходи та процедуру експертної грошової оцінки;

· вимоги до оформлення та затвердження результатів експертної грошової оцінки;

· права та обов'язки експертів;

· порядок підготовки експертів;

· організацію робіт з проведення експертної грошової оцінки, [13, ст.132]

Терміни, наведені нижче, вживаються в такому значенні:

· об`єкт оцінки (об`єкт земельної власності) - земельна ділянка (земельна частка), права та зобов`язання, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням землею;

· ціна - сума грошей, за яку фактично придбано (продано) об`єкт земельної власності;

· оціночна вартість - вірогідна ціна, за якої на дату оцінки можлива зміна власника, умов власності або умов використання власності при укладенні цивільно-правових угод;

· експертна грошова оцінка - визначення оціночної вартості земельної власності експертним шляхом, відповідно до характеру цивільно-правової угоди;

· найефективніше використання - юридично дозволене, фізично можливе, економічно доцільне та найбільш прибуткове використання земельної ділянки без погіршення її якісних характеристик, без зниження її продуктивності та за умов збереження еколого-естетичних властивостей;

· юридично дозволене використання - використання земельної ділянки за цільовим призначенням з дотриманням вимог встановлених обмежень та обтяжень;

· ставка (норма) капіталізації - коефіцієнт переведення очікуваного чистого доходу в поточну вартість (розрахункова або нормативна величина);

· експерт - фахівець, кваліфікація якого підтверджена кваліфікаційним документом (сертифікатом) та який має право (спеціальний дозвіл) на проведення робіт з оцінки земель.

Експертна грошова оцінка передбачає визначення оціночної вартості (ймовірної ціни), за якої на дату оцінки досягається згода щодо можливих змін власника, умов власності або умов використання власності при укладенні цивільно-правових угод. Об'єктом оцінки є об`єкти земельної власності (земельні ділянки, земельні частки, право власності на них та права третіх осіб, які пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням землею), визначення оціночної вартості яких є метою оцінки. Експертна грошова оцінка проводиться на підставі відповідного договору і включає наступні етапи:

· підготовка завдання на проведення земельно-оціночних робіт (об`єкт, мета, дата оцінки, умови використання результатів оцінки);

· збір вихідних даних про об`єкт оцінки (його характеристики, властивості, правовий стан, обмеження та обтяження щодо використання та інше);

· аналіз даних про економічну ситуацію в регіоні, інвестиційний клімат, стан на регіональному та локальному ринках аналогічних об`єктів та тенденції їх еволюції;

· визначення найбільш ефективного використання об`єкту оцінки;

· вибір та обґрунтування методичних підходів оцінки;

· визначення варіантів оціночної вартості об`єкта оцінки за вибраними методичними підходами та прийняття остаточного значення оціночної вартості;

· узгодження результатів оцінки та висновку щодо оціночної вартості об`єкту оцінки;

· складання звіту про оцінку;

· подання висновку щодо оціночної вартості об`єкта оцінки на затвердження (у випадках, передбачених законодавством).

Визначення оціночної вартості здійснюється за обраними експертом методичними підходами, які ґрунтуються на:

· оцінці земельної ділянки за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України;

· співставленні цін продажу (оренди) аналогічних об'єктів;

· капіталізації чистого доходу;

· врахуванні витрат на зведення будівель та споруд на земельній ділянці.

В основу визначення оціночної вартості земельних ділянок шляхом співставлення цін продажу аналогічних об'єктів покладаються ціни відповідних угод стосовно тих ділянок, які за факторами, що впливають на їх вартість, в достатній мірі співпадають з ділянкою, що оцінюється. До факторів, що впливають на вартість, відносяться:

· правове відношення до земельної ділянки (наявність прав володіння, користування, розпоряджання земельною ділянкою, правових обтяжень та обмежень);

· умови продажу (вільний продаж, вимушений продаж, ліквідаційний продаж, продаж у зв'язку зі смертю власника в разі відсутності прямих спадкоємців, продаж при позбавленні власника права викупу застави та iн.);

· дата продажу (різниця в часі між різноманітними операціями з продажу, що пов'язано зі зміною ринкових умов - рівень інфляції, активність ринку (сезонна, циклічна, змішана), взаємодія попиту та пропозиції тощо);

· місце розташування (відмінності у розташуванні земельних ділянок в різних природнокліматичних зонах, в населених пунктах різної категорії та у межах населених пунктів відносно основних центрів тяжіння);

· фізичні характеристики (розмір та конфігурація земельної ділянки та її iнженерно-геологiчнi параметри: ухил поверхні, стан ґрунтів, режим ґрунтових вод та паводків, заболоченість, проява небезпечних геологічних процесів, елементи інженерної підготовки та захисту території, характер та стан забудови);

· використання прилеглої території (фондомісткість, щільність населення, ступінь різноманітності місць прикладання праці та послуг, рівень інженерно-транспортного облаштування, якісний стан навколишнього середовища);

· встановлені вимоги до забудови та використання земельної ділянки (функціональне зонування, правила забудови та використання міських земель, технічні умови щодо їх освоєння, природоохоронні вимоги, вимоги щодо збереження пам'яток історії та архітектури).

При визначенні оціночної вартості земельної ділянки шляхом співставлення з аналогічними об'єктами передбачається співставлення продажів декількох об'єктів-аналогів, тому остаточна величина визначається як медіанне (серединне для ранжованого ряду) або модальне (найбільш поширене) значення отриманих результатів. Методичний підхід, що базується на капіталізації чистого доходу, застосовується за умов найбільш ефективного використання земельної ділянки з урахуванням існуючих зобов`язань та обмежень щодо її використання. За цим підходом оціночна вартість об`єкта оцінки визначається як відношення річного чистого доходу до ставки капіталізації. Ставка (норма) капіталізації визначається переважним співвідношенням між чистим доходом та цінами продажу для аналогічних об'єктів земельної власності. В основу визначення оціночної вартості шляхом капіталізації чистого доходу покладаються чистий доход, який досягається протягом тривалого періоду внаслідок сільськогосподарського або лісогосподарського використання земельної ділянки чи надання земельної ділянки в оренду, та ставка капіталізації, яка визначається на основі цін угод стосовно аналогічних земельних ділянок та відповідного їм чистого доходу. Для забудованих ділянок ставка капіталізації визначається як в цілому для забудованої ділянки, так і окремо для землі і для будівель та споруд. Чистий доход від забудованої земельної ділянки, наданої в оренду, включає також і чистий доход від надання в оренду і будівель та споруд, які розташовані на ній. При цьому оціночна вартість землі визначається як різниця між чистим доходом від забудованої ділянки, капіталізованим за ставкою, яка визначена для забудованої ділянки, та вартістю будівель і споруд. Якщо використання земельної ділянки або її частки є нерентабельним, то за основу береться доход від ділянки-аналога за тривалий період. Витрати на утримання та експлуатацію забудованої земельної ділянки включають: відрахування на амортизацію; витрати на адміністративне управління; витрати власника; витрати на технічне обслуговування та ремонт та інше. Методичний підхід, що базується на врахуванні витрат на зведення будівель та споруд на земельній ділянці, використовується при оцінці забудованих земельних ділянок або забудова яких прогнозується при умові найбільш ефективного їх використання. За цим підходом оціночна вартість земельної ділянки визначається як залишок між очікуваною ціною продажу забудованої ділянки (або капіталізованим чистим доходом від її використання) та усіма витратами на зведення будівель та споруд. В основу визначення оціночної вартості землі шляхом врахування витрат на зведення будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці, покладаються ціни продажу забудованих ділянок, які склалися на місцевому ринку, та витрати, пов'язані із зведенням будівель та споруд на земельній ділянці. Вартість землі та вартість будинків, будівель і споруд складають оціночну вартість забудованої земельної ділянки. Витрати на зведення будівель і споруд складають вартість будівництва, включаючи прибуток забудовника та супутні будівництву витрати, зокрема, витрати на проектування та відведення земельної ділянки, управління будівництвом, державний нагляд, отримання дозволів, а також на фінансування, яке безпосередньо пов`язане з будівництвом. При визначенні оціночної вартості об'єкта оцінки враховуються платежі та відрахування, які встановлюються органами місцевого самоврядування на часткову участь у комплексній забудові населеного пункту, чи пов`язані з виконанням технічних умов освоєння та забудови земельної ділянки та інше. Висновок щодо оціночної вартості об'єкту оцінки базується на підставі порівняльного та причинно-наслідкового аналізу отриманих результатів оцінки за різними методичними підходами. Зміст звіту про проведення оцінки має відповідати специфіці об`єкта, що оцінюється, і включати:

· підставу для проведення експертом оцінки земельної ділянки;

· мету оцінки та дату, на яку проведено оцінку;

· опис об`єкта оцінки;

· план та характеристику земельної ділянки, включаючи її фізичні та економічні характеристики, правовий стан, особливості її місця розташування, опис меж, характер використання та стан забудови;

· аналіз найбільш ефективного використання земельної ділянки;

· викладення методичних підходів та обґрунтування їх вибору для проведення оцінки;

· розрахунок оціночної вартості об`єкту оцінки за обраними методичними підходами;

· перелік основних передумов, прийнятих у процесі оцінки;

· висновок експерта щодо оціночної вартості об`єкту оцінки;

· видання сертифікату на об`єкт оцінки.

До звіту додаються ситуаційний план та план земельної ділянки, інші матеріали, які були використані при оцінці, а також копія угоди (спеціального дозволу) на право проведення оцінки земель та копія кваліфікаційного сертифіката експерта. Експертна грошова оцінка об`єктів земельної власності здійснюється на договірних засадах юридичними особами, у складі яких (у трудових відносинах з якими) перебувають експерти з грошової оцінки земель (не менше двох осіб). До виконання робіт з експертної оцінки земельних ділянок залучаються юридичні особи, що уклали з Держкомземом України угоду про здійснення робіт з грошової оцінки земельних ділянок (в тому числі експертної), усіх категорій та форм власності. Термін дії висновку експерта про вартість об`єкта оцінки - два місяця від дати оцінки, [9, ст. 652]

Висновок

Метою моєї курсової роботи було розкриття теми «Рентні відносини та особливості їх прояву в сучасній економіці».

Отже, всі рентні відносини розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею ( фермери, селянську господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма, частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі.

Загальнонародна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже збагачення земельних власників за рахунок усіх інших споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти І, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах всього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти ІІ, для того, щоб господарства, які одержали її за рахунок своїх додаткових трудових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем.

Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію приватної власності на землю, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв'язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільно необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджає вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента І, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання й стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента ІІ через механізм переукладання орендних договорів максимально вилучається в тих, хто її створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов'язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.

В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється в ренту, [16,ст.50-61] Проте рентні відносини, які склалися тепер в Україні, мають перехідний характер. До цього часу абсолютно не вирішене питання про власність на землю. Тому економічні відносини, які виникають в аграрному секторі, є тимчасовими, не стійкими й чекають свого законодавчого врегулювання. Невизначеність у відносинах власності впливає й на ефективність сільськогосподарського виробництва, підриваючи його матеріальну основу, а саме: економічний інтерес.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: ІЗМН, 1997. - 302 с.

2. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 528 с.

3. Борисов Е.В. Экономическая теория. - Москва: Юрайт, 1998. - 478с.

4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - Київ: Вища школа, 1995. - 471 с.

5. Гарбуз М. Формування і розвиток ринку землі в процесі проведення земельної реформи // Економіст, 2001, №9,42-45с.

6. Герасимчук А.А., Куценко О.М., Писаренко В.М., Рабштина В.М. Соціально-економічні проблеми аграрної сфери виробництва: Конспекти лекцій. - К.:НМК ВО, 1993 р.-№10.-С. 79.

7. Гончарук О.С., Марусов А.Ю., Осташко Т.О. Соціальні проблеми реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств - К.: Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАНУ, 2000, - 108 с.

8. Эберхард Шульце, Петер Тиллак. Сируктура предприятий и собственности в сельском хозяйстве Центральной и Восточной Европы. - Институт аграрного развития в Центральной и Восточной Европе IAMO 2001, 25-31с.

9. Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи. - Київ, “Урожай”, 1998. - 814 с.

10. Земельний кодекс України.//ВВР - 1993. -- № 10 - 79 с.

11. Климко Г.Н,, Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.:Вища школа - Знання:. - 1997. - 455-462 с.

12. Кузняк Б. Проблеми відродження господаря на землі. //ЕУ. - 1993. -- № 6. - 68-74 с.

13. Михайленко О. Основи держави і права. - К.:Феміна - 1995. - 160 с.

14. Мочерний С.В., Єрохін С.А., Каніщенко Л.О., та ін. За редакцією С.В.Мочерного. Основи економічної теорії. - К.: "Академія", 1997. - 261- 272

15. Оуєн О.С. Охорона природних ресурсів /на рос.мові/ -М.:Колос - 1977. - 416 с.

16. Оніщенко Д., Юрчишин В. Про форми власності в аграрній сфері України.//ЕУ. - 1997. -- № 4. --50-61с.

17. . Писаренко В.М., Куценко О.М. Екологічні основи раціонального природокористування в аграрному виробництві. - Навчальний посібник - К.:НМК ВО - 1992. - 200 с.

18. Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. - Київ, 1998. - 224с.

Размещено на Allbest.ru