Стан та перспективи інвестиційної діяльності в Україні

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Розділ ІІІ. Перспективи інвестиційних процесів в Україні

Україна перебуває в кризовому стані, який охопив усі сфери соціального життя -- духовну, політичну, економічну. Відбувається руйнування колишніх цінностей, орієнтацій, а не-сформованість нових спричиняє дезорієнтацію суспільства, поляризацію на багатих і забезпечених, з одного боку, і бідних -- з другого; відсутність середнього класу, який забезпечує основу ринкових відносин. Безробіття, погіршення стану здоров'я нації, руйнування соціальної сфери провокують деструктивні настрої в суспільстві.

Знизився інтелектуальний потенціал країни, який визначає роль і місце держави на світовому рівні. За прогнозами ЮНЕСКО, досягти високого ступеня національного добробуту можуть тільки країни, які мають серед працездатного населення 40-60% фахівців з вищою освітою. США та Японія планують мати таких фахівців майже 90% із усіх працюючих. На думку експертів, це дасть їм можливість досягти підвищення економічного ефекту виробництва у 4-11 разів. Якщо в Україні не звернуть уваги на науковців і фахівців з вищою освітою, ми й надалі будемо пасти задніх. У двадцяти розвинених країнах, де працює 95% учених світу, прибуток на душу населення щорічно збільшується на 200 доларів, а в країнах, де науковців небагато, лише на 10 доларів [24, С. 127].

У руслі цих тенденцій відбувається зарахування до слабороз-винених країн, де виробництво потребує високого рівня матеріальних та енергетичних затрат, а також спричиняє екологічний ризик. Водночас високорозвинені країни заохочують імпорт інтелектуального капіталу.

Отже, основним у розвитку суспільства є стан промисловості, яка повинна базуватися на новітніх технологіях, з урахуванням вимог часу. Для цього потрібні капітальні вкладення. Серед форм таких вкладень капіталу є інвестиції.

Інвестиційна діяльність охоплює основні сфери народного господарства: матеріальне виробництво і соціальні програми. Аналіз економічної ролі держави у вирішенні цієї проблеми має принципове значення.

Раніше інвестиційна діяльність поставала у вигляді відтворення основних фондів шляхом капітальних вкладень у народне господарство. У ринкових умовах інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект [24, С. 128].

Інвестиції мають вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання добробуту населення країни, що, в свою чергу, безпосередньо пов'язано із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Аналізуючи розвиток економічної системи, виділяють три основні функції, які виконують інвестиції в процесі розширеного відтворення:

1. Інвестиційні ресурси забезпечують економічне зростання і якісне оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі як на рівні окремого підприємства, так і національної економіки загалом.

2. За рахунок інвестиційних ресурсів здійснюються прогресивні структурні зміни в суспільному виробництві, які торкаються найважливіших мак-роекономічних пропорцій.

3. Інвестиції реалізують досягнення науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва і на мікрорівні, і на макрорів-ні. Серед цих функцій важливе значення має опти-мізація найважливішої макроекономічної пропорції -- співвідношення між нагромадженням і споживанням, від якої залежать темпи зростання виробництва, рівень споживання населення і ефективність суспільного відтворення.

Сучасна економічна ситуація в Україні зумовлює зміни у співвідношенні нагромадження і споживання, спрямовані на підвищення результативності господарювання всіх суб'єктів суспільного виробництва, інтенсифікацію процесу відтворення. Йдеться про те, щоб за допомогою економічних регуляторів в усіх суб'єктів господарювання нагромадження більш результативно впливало на зайнятість робочої сили, раціоналізувало попит, а фонд споживання, в свою чергу, щоразу більше орієнтувався на розширення того виробництва, яке повніше покриватиме зростаючий попит. Підвищення попиту стимулює вкладення інвестицій, що сприяє зростанню вітчизняної економіки.

Досвід розвинутих країн свідчить, що на співвідношення нагромадження і споживання істотно впливає інтенсифікація розширеного відтворення, впровадження у цей процес інноваційної моделі розвитку. Вони повинні знизити коефіцієнт нагромадження, оскільки одержання одного відсотка приросту національного доходу дасть змогу зменшити норму виробничого нагромадження. Отже, першочерговим для української економіки є підвищення ефективності використання всіх елементів нагромадження, інвестиційних ресурсів на всіх стадіях їх обороту.

У розгляді проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцентують на процесі нагромадження як на основному чиннику забезпечення економічного та соціального ефекту. Інвестиційний процес розглядають як складову частину процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання не можна відмежовувати від процесу формування інвестиційних ресурсів, пошуку коштів для інвестиційної діяльності як чинника розширеного відтворення та ліквідації диспропорцій у розвитку національної економіки. Аналіз свідчить, що відтворювальний процес обов'язково зумовлює збалансування інвестицій, нагромадження і споживання. Тому пошук подолання диспропорцій у розвитку економіки України повинен передбачати досягнення збалансованості найважливішої відтворювальної пропорції: інвестиційний фонд -- фонд нагромадження -- фонд споживання.

Макроекономічний аналіз свідчить, що важливе значення має дослідження функціональної структури валового внутрішнього продукту, а в ньому -- тієї його частки, яка використовується для здійснення інвестування. Ці дані дають можливість простежити взаємозв'язки, які формуються між динамікою інвестицій та валовим внутрішнім продуктом, а також структурою останнього.

У розвинутих країнах світу відносно високий рівень інвестування підтримується за рахунок великих інвестицій у докорінну реконструкцію виробництва і розвиток нових галузей економіки.

Суттєву роль тут відіграє і економічна політика держави, яка за допомогою податкових важелів, а особливо прискореної амортизації, стимулює фірми і компанії збільшувати інвестиції. В основних розвинутих країнах світу 30-40 відсотків інвестицій здійснює сама держава [29].

Держава вкладає інвестиції в галузі виробничої і соціальної інфраструктури, а в деяких країнах також у житлове будівництво. Наведені дані можуть бути загальним орієнтиром оптимізації інвестицій і структури валового внутрішнього продукту України.

Розглянуті показники для економіки України характеризуються такими даними ().

Слід зазначити, що в Україні тривалий час виділялось недостатньо коштів для розширення виробництва. Основні капітальні вкладення спрямовувались на нове будівництво, що зрештою поглиблювало технологічну диференціацію виробництва і в цій галузі, і в національній економіці загалом. Збільшувались інвестиції у позанормативне незавершене будівництво, невстановлене обладнання і запаси. Усе це призвело до невиправданого перенапруження української економіки, де питома вага зносу діючих основних виробничих фондів значно більша порівняно із впровадженням нових. На початку 90-х років негайної заміни вимагали близько 25% загального обсягу основних фондів, зокрема майже 40% машин і обладнання [28].

Вихід із такої негативної ситуації і майбутній розвиток вітчизняної економіки потребує інноваційно-інвестиційного пожвавлення, оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі. Відтворення основних фондів як на рівні певного регіону, підприємства, так і національної економіки загалом, має спиратися на науково обґрунтовану інвестиційну політику в умовах ринкового трансформування. Важливе значення для підвищення ефективності інвестиційної діяльності має поліпшення технологічної структури інвестицій внаслідок збільшення питомої ваги витрат на відтворення активної частини основних фондів -- машин та устаткування.

В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень, яке здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Найприйнят-нішим для вирішення цієї проблеми є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз, який повинен визначити граничний розмір капітальних витрат, виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестування.

Необхідно підкреслити, що в останні роки гострої потреби в інвестиціях для структурних перетворень, інноваційної діяльності зазнають найрозвинутіші регіони України, що значно відрізняються часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включно із Києвом) серед шести найрозвинутіших регіонів країни значно відрізняється найбільшою часткою у ВВП, перевищуючи такі високоіндустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Харківська [28].

Все ж простежується зменшення частки регіонів у загальному обсягу інвестицій в основні фонди країни. Так, за даними Держкомстату, ця частка Донецької області зменшилася з 12,8 % у 1998 р. до 11,39 % у 2007 р. Це серйозна проблема економіки регіонів України.

Досвід розвинутих країн свідчить, що найважливішу роль у процесах інвестування відіграє фондовий ринок, активне функціонування якого сприяє залученню, концентрації та перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь перспективних галузей економіки та певних підприємств. Економіка України, її регіонів не може ефективно розвиватися без ринку цінних паперів, який би повнокровно функціонував. На жаль, сьогоднішній стан фондового ринку регіонів країни не відповідає тій ролі, яку він повинен виконувати у створенні сприятливого клімату, підвищенню ділової активності в регіоні [30].

Дані таблиці свідчать, що у Донецькій, Одеській та Харківській областях можливості організованого фондового ринку, його центральної ланки -- фондової біржі у створенні сприятливого інвестиційного клімату, відповідного режиму стимулювання інвестування в регіоні поки що не використовуються. Тому не випадково, що більше третини всіх іноземних інвестицій у 2007 р. припадало на Київ, у якому зосередилося 99,9 % усього обсягу торговельного обороту організованого ринку цінних паперів України.

Задля оптимізації ситуації на регіональних фондових ринках України, створення умов для значної активізації інвестиційної діяльності необхідно здійснити низку заходів. Серед основних слід виділити:

* становлення на організованому фондовому ринку регіону сталого вторинного ринку акцій перспективних, інвестиційно привабливих емітентів;

* організацію розміщення і обігу на регіональних фондових біржах корпоративних облігацій виробничих підприємств і банків регіону;

* випуск регіональних і муніципальних позик із залученням в регіон не тільки стратегічних, а й портфельних інвесторів.

Доцільно розробити багатопланову програму щодо розвитку регіонального фондового ринку, створення і функціонування інвестиційно-позикової системи, яка мобілізує вільні грошові ресурси населення, підприємницьких структур області, зовнішніх інвесторів, а також міжрегіональне співробітництво для інвестування регіональних проектів.

Крім того, для збільшення розміру інвестицій слід істотно зосередити увагу на значенні амортизаційних відрахувань, ефективно використовувати прискорену амортизацію.

Для забезпечення зміни структури перехідної економіки України в достатніх інвестиціях в умовах обмежених внутрішніх ресурсів необхідно створювати сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій.

У 2007 р. в Україну іноземними інвесторами вкладено 7868,1 млн дол.США прямих інвестицій, зокрема з країн СНД -- 88,9 млн дол. (1,1% до загального обсягу), з інших країн світу -- 7779,2 млн дол. (98,9%). Водночас нерезидентами вилучено капіталу на 375,2 млн дол.

Найбільше зріс капітал нерезидентів з Німеччини -- на 4851,8 млн дол., Австрії -- на 1062,5 млн дол., Кіпру -- на 460,6 млн дол., Сполученого Королівства -- на 199,9 млн дол., Сполучених Штатів Америки -- на 183,5 млн дол., Віргінських островів, Британських -- на 106,5 млн дол., Нідерландів -- на 84,6 млн дол., Російської Федерації -- на 78,9 млн дол., Белізу -- на 49,2 млн дол., Гібралтару -- на 36,0 млн дол., Польщі -- на 29,3 млн дол., Данії -- на 24,0 млн дол [30].

Проте слід зазначити, що економіка України нині не може задовольнити вимоги західних інвесторів. Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають повільні темпи реформування не лише економіки, а й законодавчої бази, нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій -- приватних і державних, високі податки, надмірне регулювання, а також надмірна заполітизованість економіки.

Однак, попри всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України нині збільшується. Так, динаміка нарощення прямих іноземних інвестицій у січні -- березні поточного року була вдвічі вищою. Це зумовлено такими чинниками:

а) прагнення закріпитися на перспективному ринку збуту України;

б) прагнення одержати прибуток на довготерміновій основі;

в) доступ до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції;

г) використання відносно дешевої та кваліфікованої робочої сили як важливого чинника зниження собівартості продукції.

У 2007 р. з України в економіку інших країн світу спрямовано 31,4 млн дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у формі грошових внесків.

Обсяг інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2006 р. становив 218.2 млн дол., зокрема у країни СНД 107,9 млн дол. (49,5% до загального обсягу), в інші країни світу -- 110.3 млн дол. (50,5%).

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, обсяги інвестицій яких становили 67,7 млн дол. (31,1%), транспорт і зв'язок -- 54,9 млн дол. (25,1%), фінансова діяльність 34,1 млн дол. (15,6%), оптова торгівля і посередництво у торгівлі -- 27,0 млн дол. (12,4%), державне управління -- 14,9 млн дол. (6,8%).

Найбільші обсяги інвестицій в економіку країн світу здійснили підприємства Харківської -- 59,3 млн дол. (27,2%), Одеської -- 36,0 млн дол. (16,5%), Дніпропетровської -- 21,6 млн дол. (9,9%) областей, міст Києва -- 43,7 млн дол. (20,0%) та Севастополя -- 18,9 млн дол. США (8,7%) [30].

Поки ж не досягнуто збільшення відповідної маси фінансового капіталу для реалізації пріоритетних інвестиційних проектів. Якісні структурні зрушення у розвитку української економіки, оновлення основних фондів можливі лише внаслідок маневру існуючими інвестиційними ресурсами й удосконалення діючого механізму регулювання інвестиційної діяльності.

Висновки

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для І забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання.

Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак - і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обгрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Список використаних джерел

1. Аржевітін С.М. „Перші 10 років банківської справи в Україні. - К.: Діалог Пресс”, 2002 - 121с.

2. Базер У., Сабов З. Основы экономической теории: принципы, проблемы, политика. - СПБ, „Питер”, 2008. - 791 с.

3. Базилевич В.Д. Економічна теорія. - К.: Знання-Прес, 2007. - 718с.

4. Банківська енциклопедія. Під редакцією А.М. Мороза. К.,1993.

5. Банківські операції: Під р./ За ред. А.М. Мороза. - 2е Вид. ВИРЮ. і доп. - К.; КНЕУ, 2002. - 476с.

6. Батура А.В.,Дедіков О.І. Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні .- Дніпропетровськ: Наука і осівта, 1998.

7. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія / Підручник для студентів вузів. - К.: Ніка - Центр Ельга, 2000. - 526 с.

8. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. - К.: Либідь, 1995. - 320 с.

9. Борисов Е.Ф. и др. Экономика: Учебно - методический справочник. - М., 1997. - 320 с.

10. Василик О. «Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем

11. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. -К.: Академія,2001- 313с.

12. Економічний словник-довідник / за ред. Мочерного С.В. - К.: Феміна,1995. - с. 141.

13. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории: Учебное пособие. - М.: Рыбари, 2000. - 479 с.

14. Закон України “ Про інвестиційну діяльність” (1991р.)

15. Карлін М.І. Державні фінанси України: Навч. посібник - К.: Знання, 2008. - С. 320.

16. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К: Вища школа - Знання, 1997. - 743 с.

17. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - 376с.

18. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика/ Пер. с 14 англ. изд. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 972 с.

19. Мочерний С.В. Основи економічних знань. К.: Феміна, 1995, с. 266 - 267. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі- К., 1998.

20. Мочерний С.В. Основи економічної теорії: Підручник. - Тернопіль: АТ „Тарнекс”, 1993. - 688 с.

21. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії: Підручник: суспільне виробництво. Ринкова економіка. - 2-ге вид. - К.: Либідь, 1998. - 272 с.

22. Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 412с.

23. Організаційно-методичні підходи до запровадження в НБУ системи оцінки стійкості фінансової системи: Інформаційно-аналітичні матеріали / За ред. В.І. Міщенко, О.І. Кірєєва, М.М. Шаповалової. - К.: Центр наукових досліджень НБУ, 2005. - 97 с.

24. Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2007. - 271 с.

25. Пріб К. А. Інвестування: Навч. посібник для дистанційного навчання / За наук. ред.. М. Ю. Код енської. - К.: Університет «Україна», 2008. - 259 с.

26. Савченко А.Т. Макроекономічна політика: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 2001. - 336 с.

27. Чухно А.А. Ринок: Підручник. - К.: „Україна”, 1995. - 446 с.

28. http://ipa.net.ua/- Сучасний стан інвестицій в Україні

29. http://www.management.com.ua-Проблеми сучасного івестування

30. Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua

Додаток А

Таблиця 1

Способи залучення капіталу

Додаток Б

Таблиця 2

Чинники, що формують інвестиційний клімат в державі

Размещено на Allbest.ru