Виробнича потужність підприємства
Зміст та основні завдання виробничої програми підприємства. Поняття та види виробничої потужності, фактори, що впливають на її величину. Система показників та методика обчислення виробничої потужності підприємства, шляхи підвищення її використання.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.12.2010 |
| Размер файла | 382,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.
Як система показників в цілому, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. У першу чергу кожний із показників, який входить до тієї чи іншої групи, має чітко визначене призначення в системі аналізу та використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного із показників, які входять до тієї чи іншої групи та системи в цілому.
Серед показників першої групи слід виділити коефіцієнт використання проектної потужності (Кпп), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбаченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.
Зовсім інше значення має коефіцієнт використання діючої виробничої потужності (Кдп). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування та організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед, потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної та фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності (Кнп) :
Кнп = Вп / Впн,
де Впн - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та показник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання (Кум) є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну :
де - сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції.
Коефіцієнт режимної змінності устаткування показує ступінь його зайнятості по змінах:
Кзм.реж = (2 q2 + 3 q3) / (q2 + q3),
де q2 - кількість верстатів, що працюють у дві зміни, од.;
q3 - кількість верстатів, що працюють у три зміни, од.
Коефіцієнт завантаження устаткування на виробничу програму Кз.у характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і структурою парку устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як :
де Cвст - кількість встановленого обладнання.
За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, та досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва, відображають наявні ресурси та їх використання в часі. Будь-який із показників відображає, насамперед, використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшення її використання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності (Кпр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (Cпр), до загальної кількості встановленого обладнання (Cвст).
Якщо Cпр = Cвст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.
Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження - ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі виробництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку машин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машин та структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.
Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропорційності (Кпр):
Кпр = Кзм.вст / Кзм.н
де Кзм.вст - коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування;
Кзм.н - нормативний коефіцієнт змінності.
Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.
Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності):
На робочому місці розраховується за формулою:
,
де Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;
Ni - кількість і-х деталей;
т - кількість видів деталей, що обробляються;
Фд -дійсний фонд роботи обладнання.
На підприємстві :
Кекс = Фд / Фн,
де Фд - дійсний фонд роботи обладнання;
Фн - номінальний фонд часу роботи обладнання.
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності):
На робочому місці (групі робочих місць):
де Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;
Тмі - час машинної і машинно-ручної обробки і-ї деталі;
N, - кількість і-х деталей;
m - кількість видів деталей, що обробляються;
По підприємству:
КІ = Ер / (Впвст Ч Фд),
де Ер - спожита за рік електроенергія;
Впвст - встановлена потужність усіх струмоприймачів;
Фд - дійсний фонд роботи обладнання.
Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності)
Кінтегр = Ке Ч КІ,
де Ке - коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);
КІ - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності)
Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
5. Підвищення ефективності використання виробничих потужностей
За нинішніх умов господарювання, враховуючи інфляційні процеси та спад виробництва за останні десять років, необхідно в кожній галузі виробничої діяльності і практично на кожному виробництві провести інвентаризацію основних фондів і потужностей, тобто привести їх у відповідність до сучасних вимог щодо їх реальної вартості й потужності. За той самий період більшість активної частини основних виробничих фондів і потужностей у галузях народного господарства і морально, і фізично застаріли, оскільки вони майже не використовувались. Рівень розвитку техніки за цей період значно зріс. Тому для покращання використання виробничих потужностей і основних фондів, що беруть участь безпосередньо у виробництві, необхідно розробляти основні напрямки і шляхи підвищення рівня їх використання. До них можна зарахувати:
технічне удосконалення і модернізацію обладнання та заміну застарілого устаткування сучасним, новим, технічно найбільш удосконаленим;
впровадження у виробництво найновіших технологічних ліній, енергозберігаючих технологій з безвідходним або маловідходним виробництвом готової продукції;
стабілізацію виробництва та забезпечення використання виробничих потужностей в дві-три зміни;
збільшення діючої активної частини основних виробничих потужностей і ліквідацію диспропорцій у технологічних лініях і окремих агрегатах;
підвищення інтенсивності роботи обладнання за рахунок: збільшення виробництва продукції за одиницю часу; організації безперервних процесів виробництва; збільшення швидкостей обробки матеріалу; якісної підготовки сировини, напівфабрикатів, матеріалів, які строго відповідають вимогам технологічних процесів та якості виготовлюваної продукції;
6) спеціалізації та кооперації виробництва як галузевої, так і територіальної.
З метою найбільш ефективного використання виробничих потужностей на
підприємствах щорічно розробляються заходи з вдосконалення технології виробництва, найбільш повного завантаження діючих виробничих потужностей, ліквідації простоїв та перебоїв в його роботі. Розробляються заходи з заміни обладнання, яке застаріло й амортизувалося, а також з матеріальної зацікавленості працівників усіх рангів в ефективному використанні його
5.1 Резерви виробничих потужностей і організація їх використання
Ця проблема може бути розглянута в такому викладі. Мова йде про організацію регулювання виробничих потужностей на основі принципу пропорцій. Організацію регулювання величини і поліпшення використання виробничих потужностей діючих фірм можна представити у вигляді структурної схеми (рис.1.4).
Запропонований процес вирівнювання потужностей шляхом використання внутрішніх резервів є ітеративним. При цьому критерієм досягнення максимально можливої величини потужності фірми в цілому слід вважати найвищий рівень пропорційності між величинами потужностей груп устаткування в кожному підрозділі. Одним з важливих напрямків підвищення рівня пропорційності, а отже, і поліпшення використання виробничих потужностей є оптимізація виробничої програми. її можна здійснити як на рівні спеціалізованих цехів, що виготовляють закінчену продукцію, так і на рівні фірм (блок 8).
Зовсім інший характер має виявлення резервів вирівнювання виробничої потужності фірми шляхом перерозподілу машиномісткості між групами верстатів і устаткування.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 1.4. Схема процесу регулювання пропорцій у виробничих потужностях
Раціональність і можливість такого перерозподілу повинні встановлюватися в кожному випадку окремо з врахуванням конкретних особливостей функціонування даного підрозділу і підприємства в цілому, а також з врахуванням поставлених перед ними завдань із виготовлення продукції. При цьому необхідно враховувати технологічні можливості наявного в них парку машин і устаткування (блок 12).
Структуру парку устаткування можна змінити у кожному виробничому підрозділі окремо або у всіх підрозділах фірми одночасно. В першому випадку зміна структури парку устаткування, звичайно, обмежується виробничою площею цехів, а в другому -- виробничою площею фірми. Одночасно регулювання внутрішньоцехових пропорцій у потужностях пов'язане із зміною структури не тільки устаткування, але і виробничих площ, що може призвести до значної реорганізації всього виробництва, в тому числі й до модернізації системи машин фірми в цілому. Тому при забезпеченні пропорційності потужностей слід враховувати економічний ефект, який можна одержати в результаті покращання використання виробничої потужності фірми при мінімальних витратах часу і засобів на здійснення організаційно-технічних заходів.
Вирівнювання потужностей дільниць всередині цехів і між цехами слід розглядати як самостійні етапи вирішення однієї проблеми і здійснювати їх окремо. Очевидно, що спочатку необхідно підвищити рівень пропорційності
виробничих потужностей фірми, а потім переходити до ліквідації диспропорцій у потужностях виробничих підрозділів (блок 5).
Як було вказано вище, низький рівень завантаження устаткування, а отже, і низький рівень використання виробничих потужностей часто обумовлюються невідповідністю їх структури структурі машиномісткості виготовлюваної продукції. Підвищення інтенсивності використання діючих потужностей можливе шляхом підвищення завантаження устаткування взагалі і доведення його до нормативного (блок 10), а також в результаті оптимізації структури парку устаткування для виконання, наприклад, пропорційно зменшеної чи збільшеної виробничої програми, або, іншими словами, для одержання фірмою (блок 18), цехом, дільницею (блок 13) заданої величини виробничої потужності.
Згідно з рівнем відповідності структури парку машин структурі машиномісткості виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції (блоки 9, 10, 13, 15, 18) можна оцінити величину наявних резервів покращання використання виробничих потужностей, а також визначити черговість здійснення вказаних у цих блоках напрямків використання згаданих резервів.
На багатьох підприємствах (фірмах) виникає проблема реалізації зайвого устаткування і придбання потрібного. її можна вирішити шляхом комплексного перерозподілу наявного устаткування як між підприємствами, що входять в одне виробниче об'єднання (блок 19), так і між однотипними цехами, наприклад, механічними, пресовими, зварювальними (блок 17), які функціонують паралельно в структурній системі виробничих фірм.
Але самою зміною структури парку устаткування не вдається повністю усунути внутрішньозаводські диспропорції у виробничих потужностях машинобудівних заводів і підготувати їх до ефективного використання.
Як показують проведені дослідження, кількість вузьких і широких місць у кожному виробничому підрозділі можна звести до мінімуму або усунути їх повністю, якщо одночасно із зміною структури устаткування вдосконалювати технологічне планування (блок 11).
Технологічний план, у відповідності з яким визначаються структура і обсяг роботи на кожному робочому місці, дільниці, цеху, повинен забезпечувати правильний розподіл функцій між окремими робочими машинами, а отже, і зменшення в результаті цього кількості вузьких місць, вирівнювання завантаження устаткування, підвищення рівня узгодженості в його пропускній спроможності. Необхідно також враховувати і можливість усунення диспропорцій у виробничих потужностях шляхом оптимального розподілу капітальних вкладень на закупівлю нових верстатів і модернізацію існуючих, розширення виробничих площ (блок 16).
У кожному конкретному випадку для пропорційного розвитку потужностей підприємств і поліпшення їх використання необхідно користуватися одним або декількома шляхами, розглянутими нами вище.
Організаційною основою вирівнювання завантаження устаткування і забезпечення пропорційності потужностей підрозділів є побудова балансу структури машино-годин устаткування, встановленого уданому підрозділі, які воно може або повинно відпрацьовувати в межах прийнятого режиму.
Одним з шляхів досягнення такої збалансованості є приведення структури машиномісткості програми у відповідність із структурою парку машин, тобто зменшення її на перевантажених групах устаткування і збільшення на недовантажених.
З цією метою слід використати розроблені методи вибору варіантів регулювання пропорцій у виробничих потужностях шляхом розв'язання задач за допомогою запропонованої системи моделей та алгоритмів.
Результатом їх вирішення є виявлення та організація можливості використання внутрішніх резервів підвищення рівня пропорційності в потужностях підрозділів підприємств шляхом найбільш раціонального розподілу робіт при незмінній кількості й структурі встановленого устаткування, з однієї сторони, і шляхом зміни структури устаткування при незмінній загальній його кількості -- з другої.
5.2 Конверсія й диверсифікація виробничих потужностей за ринкових умов господарювання
Аналізуючи економіку держави за останнє десятиріччя, ми бачимо, що стан її розвитку перебуває в дуже складних умовах. Щоб прискорити ії розвиток необхідно інтенсивно йти шляхом конверсії й диверсифікації виробничих потужностей, оскільки наявний економічний потенціал не спроможний суттєво зрушити розвиток економіки країни, яка вже далеко відстала від розвинутих країн.
Конверсія -- (від лат. сопversiо -- перетворюю, змінюю) -- це суттєве перетворення, принципова зміна умов, заміна одних об'єктів виробництва іншими. Розрізняють такі основні види конверсії: військову; зовнішнього боргу; цінних паперів та валют; фінансову.
Військова конверсія -- це перебудова військового промислового потенціалу на виробництво продукції і товарів для широкого споживача. Адже військовий виробничий комплекс СРСР становив понад 2/3 виробництва всієї продукції, ще більшою ця частка була на Україні. Його конверсія на виробництво продукції, яку ми можемо сьогодні імпортувати, сприяє швидкому зростанню економіки, оскільки у військовому комплексі сконцентрована найбільш нова сучасна техніка і технологія, яку швидко можна переорієнтувати на виробництво товарів народного споживання, зокрема, виробництва складної побутової техніки.
Конверсія зовнішнього боргу -- це скорочення загальних обсягів заборгованості держави внаслідок зміни умов надання кредитів, термінів їх повернення, відсоткових ставок та ін. Тут важливо, щоб держава в цілому здійснювала належний контроль за зовнішнім боргом. Вона має дотримуватися певних розрахункових пропорцій доцільності взяття кредитів з тим, щоб не збільшувати їх і не перевищувати граничну можливість, щоб не потрапити в боргову залежність, від якої важко звільнитись.
Конверсія цінних паперів та валют -- це обмін цінних паперів або акцій та валюти одного виду на інші. Така необхідність може виникати в зв'язку з нерівномірними (неадекватними) обсягами зовнішньоекономічних торгових взаємовідносин, що спонукають йти на такий обмін.
Фінансова конверсія -- це обмін облігацій певного виду на певну кількість акцій. Найбільше спостерігається на біржах з продажу акцій, особливо перспективних галузей, ціна акцій яких за прогнозами зростатиме.
У комплексі з конверсією має здійснюватись диверсифікація виробничих потужностей.
Диверсифікація (лат. diversus -- різний, віддалений і facerе -- робити) -- це розширення номенклатури продукції, що її виробляють окремі фірми, підприємства та об'єднання. Диверсифікація існує у двох основних формах.
1. Розширення асортименту товарів, організація випуску нових видів
продукції в межах "власної" (однієї) галузі, тобто збільшення числа модифікації певного виду товару, яка задовольняє попит окремих груп споживачів.
Такі процеси відбуваються найчастіше на ринках, де є сильна конкуренція певних видів товарів. Часом можлива також удавана диверсифікація продукту, коли якість певної продукції не змінюють, а змінюють лише упаковку або дизайн і пропонують цей продукт як новий за вищу ціну.
2. Вихід за межі основного бізнесу, проникнення в нові галузі та сфери господарювання. Такі процеси здійснюються шляхом створення нових підприємств
і скуповування їх або злиття з ними. У наслідок цього відбувається перехід від
односторонньої виробничої структури до багатопрофільного виробництва. Великі фірми і компанії поступово перетворюються в багатогалузеві виробничі
комплекси.
Цей процес почав набувати все більших масштабів і в нашій країні, в окремих провідних галузях здійснюється широка диверсифікація основного виробництва. Цей процес пов'язується із поступовим посиленням регіоналізації економіки, коли галузева структура поступово переростає в територіальні виробничі комплекси.
Диверсифікація -- порівняно нове явище, воно швидко поширюється на Заході з 50-х років XX ст. На Україні диверсифікація розпочалась вже після розпаду СРСР в останні 5 років XX ст. Диверсифікація сприяє посиленню науково-технічної революції, конкурентної боротьби, є необхідною умовою пристосування бізнесу до швидких структурних змін. Вона також є інструментом використання переваг комбінування та проникнення в нові прибуткові галузі, стабілізації бізнесу.
Створення великих територіальних багатогалузевих комплексів дає змогу компенсувати спад збуту на ринку одних товарів його зростанням на інші. Завдяки цьому диверсифіковані підприємства більш стійкі та конкурентоспро-можні, ніж вузькоспеціалізовані. Вони мають можливість направляти свій капітал у найбільш прибуткові галузі. Диверсифікація може розглядатися як організаційно-економічний фактор підвищення ефективності виробництва. Завдяки диверсифікації сьогодні з'явилося багато концернів, конгломератів, що об'єднують підприємства багатьох галузей економіки, які не пов'язані між собою технологічним ланцюгом. Ці підприємства діють як самостійні, вони лише фінансово залежать від управління об'єднань, конгломератів. Диверсифікація стимулюється чинним антимонопольним законодавством, яке обмежує горизонтальну експансію компаній, що загрожує монополізацією галузі, і сприяє вертикальній експансії, яка базується на диверсифікаційній діяльності, її наслідком є багатогалузева компанія, частка якої на окремому ринку не сягає критичних значень і, таким чином, не створює монопольного середовища.
Висновки
Таким чином, виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:
Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.
Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.
Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.
Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи (корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.
Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.
При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.
Література
1. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник - К: “Атіка”, 2002.
2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник.-Л.: “Сполом”, 1998.
3. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник.-К: “А.С.К.”,2004.
4. Економіка підприємства: Підручник С.Ф. Покропивний,- 2-ге видання - К.: КНЕУ,2001.
5. Економіка підприємств: Посібник П.С. Харіва. - Тернопіль: Економічна думка, 2000.
6. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. Посібник / С.Ф. Покропивний : - К.: КНЕУ, 2000. Економіка підприємства: Підручник/ За редакцією А.В. Шерди. - К.: Знання, 2006
7. Харів П.С. Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навчальний посібник - К.: “Знання - Прес”, 2001.
8. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.Ю. Економіка підприємства: навчальний посібник. - Ж.: ЖІТІ, 2000.
9. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів: - К.: Каравела, 2004.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність та види виробничої потужності підприємства, методики її розрахунку в умовах потоково-масового та серійного виробництва. Обчислення показників виробничої потужності. Напрямки підвищення ефективності використання технологічного устаткування.
курсовая работа [203,8 K], добавлен 05.11.2013Сутність і економічні показники виробничої програми. Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства, розрахунок виробничих потужностей на плановий період. Фактори, що впливають на ефективне використання виробничої потужності підприємства.
курсовая работа [71,1 K], добавлен 17.05.2011Зміст і порядок розроблення виробничої програми підприємства. Сутність та класифікація норм планування. Методика обчислення виробничої потужності у різних видах виробництва. Аналіз основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства на ринку.
курсовая работа [30,7 K], добавлен 15.12.2010Загальна характеристика виробничої потужності підприємства. Методики розрахунку виробничої потужності. Принципи обґрунтування максимально можливого випуску продукції при наявній потужності. Ефективне використання виробничої потужності.
курсовая работа [129,4 K], добавлен 16.12.2006Економічна сутність, склад і структура основних фондів. Основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства. Види і чинники формування його виробничої потужності. Шляхи підвищення ефективності її використання. Оцінка основних виробничих фондів.
курсовая работа [147,5 K], добавлен 08.04.2014Виробнича потужність: суть, визначальні фактори. Методичні підходи до визначення виробничої потужності в різних типах виробництва. Розрахунок потужності підприємства. Вдосконалення методики розрахунку. Резерви збільшення виробничої потужності.
курсовая работа [60,5 K], добавлен 02.03.2002Виробнича програма підприємства - план виробництва і реалізації продукції. Етапи формування і розробки виробничої програми. Планування діяльності підприємства на основі виробничої програми. Розробка виробничої програми та її ресурсне забезпечення.
реферат [21,2 K], добавлен 25.03.2008Виробнича потужність та програма підприємства. Використання виробничої потужності підприємства та організація додаткового виробництва продукції. Розробка плану організаційно-технічних заходів на підприємстві, їх вплив на показники діяльності підприємства.
курсовая работа [80,3 K], добавлен 16.11.2008Планування виробничої програми та потужності підприємства. Розрахунок балансу часу та завантаженості виробничого обладнання. Планування потреби в матеріально-технічних ресурсах. Визначення планової чисельності робітників та фонду заробітної плати.
курсовая работа [81,7 K], добавлен 03.03.2012Виробнича потужність підприємства - максимально можливий річний обсяг випуску продукції. Поняття виробничої програми і калькулювання собівартості. Показники операційної діяльності готелю: його капіталу, трудових показників, операційних витрат і доходів.
курсовая работа [85,0 K], добавлен 01.12.2010
