Роль держави у сучасній економіці. Методи державного впливу на економіку

По-шосте, державна економічна політика й управління розвитком ринкових відносин мають бути послідовними та цілеспрямованими. При цьому треба використовувати критерії кінцевої результативності здійснення ринкових реформ, показники темпів і обсягів економічного зростання валового національного продукту і доходу на душу населення, досягнення фінансової збалансованості та збалансованості внутрішнього товарного ринку, торговельно-економічні зв'язки зі світовою спільністю.

Саме такими шляхами і методами держава створює необхідні економічні передумови для формування належного ринкового простору й активізації сучасного бізнесу.

Процеси реформування власності, господарювання та приватизації також мають здійснюватися під цим кутом зору із забезпеченням конкурентоспроможності українського бізнесу - великого, середнього й малого. Розв'язання проблеми ефективної та масової приватизації гальмується через недостатність справжніх бізнесменів і менеджерів, інвесторів, які могли б і вміли трансформувати застаріле виробництво, швидко перевести його на сучасний технологічний і управлінський рівень.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики. Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками - це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний ї банк (в Україні - Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Грошова емісія - це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію - інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо "втручається" у ринок грошей.

Операції з державними цінними паперами пов'язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

Зміна норми обов'язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а через них - на резерви банківської системи. Облікова ставка - це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб'єктів ринку.

Найбільш результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

Варто зазначити, що між адміністративними й економічними методами державного втручання в економіку існує взаємозв'язок. Так, для того, щоб застосувати будь-який економічний регулятор, потрібно попередньо прийняти адміністративне рішення відповідних державних інституцій, наприклад, рішення про зміну податкових ставок, надання податкових пільг, встановлення облікової ставки тощо. Інакше кажучи, будь-які економічні регулятори підлягають адмініструванню. Водночас адміністративні регулятори змушують суб'єктів господарювання виконувати ті чи інші дії та здійснюють непрямий вплив на суміжні економічні процеси. Так, адміністративний вплив на механізм ціноутворення не лише визначає їх рівень, а й опосередковано впливає на стан попиту і пропозиції. Отже, можна вважати, що будь-які адміністративні методи регулювання мають ознаки, характерні економічним - непрямим регуляторам.

Дієвість економічних методів як заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів, тісно пов'язана з реалізацією завдань, які покладено на фінансову політику держави.

Слід зауважити, що на сучасному етапі серед вчених-економістів нема єдності щодо розуміння суті фінансової політики. Найбільш поширені два підходи до її визначення: у вузькому значенні вона охоплює сферу фінансів, а у широкому - не лише сферу фінансів, а й монетарну політику, управління грошовим обігом, державним підприємництвом тощо.

Розділ 3. Економіка України

Україна -- за обсягами ВВП підрахованого за ПКС у 2009 році 40-ва економіка світу. У 2008 році ВВП країни за ПКС склав 337 млрд. доларів. ВВП зріс порівняно з попереднім роком на 2,1%, а подушний ВВП за ПКС склав 6,9 тисяч доларів США (в 2007 р. -- 7,1 тис. доларів США).За рівнем видатків на ведення домашнього господарства Україна посідає останнє місце серед країн Східної Європи.Основа української економіки -- сформований ще у часи СРСР капітал, отриманий приватними власниками в незалежній Україні в період проведення масової приватизації.

Нині економіка України сильно страждає від світової економічної кризи.

Протягом 2008 р. гривня знецінилась на 38% відносно доллара США, що перевищило падіння обмінного курсу ісландської крони і сейшельської рупії. За підсумками 2009 року українці збідніли на 10%, а 78% людей, за статистикою ООН, перебувають за межею бідності в Україні.

3.1 Ринкова модель для України

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість--з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» -- не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого -- призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.

3.2 Проблеми удосконалення механізму господарювання в Україні

Господарський механізм України, яка стала на шлях упровадження економічних реформ, поєднує в собі елементи адміністративно-командного і ринкового механізму. Який з механізмів переважить -- залежить від політичних сил у країні, характеру реформ, що відбуваються, підтримки їх міжнародним співтовариством.

Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати такі напрями удосконалення господарського механізму в Україні:

1. запровадження національного демократичного економічного планування;

2. запровадження регіонального регулювання та планування через укладання контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями, введення до складу керівництва компаній представників центральних, регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок споживачів тощо;

3. здійснення через Національний банк України єдиної грошово-кредитної політики;

4. проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу;

5. здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію;

6. створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств;

7. здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки;

8. здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, денаціоналізації;

9. забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян;

10. здійснення програмування та прогнозування економіки;

11. максимальне використання позитивних сторін ринку і одночасно нейтралізація його негативних сторін (значна соціальна диференціація суспільства, монополістичні тенденції в економіці, знищення навколишнього середовища тощо).

3.3 Соціально-економічні перетворення в Україні на шляху до соціально орієнтованої змішаної економіки

Термін «змішана економіка» не дістав поки що однозначного трактування. Існує декілька підходів до його визначення, але жоден з них не є вичерпним. Кожен з підходів дає уявлення про певний «зріз» зазначеної категорії, а тому повне визначення поняття «змішана економіка» можна дати лише у вигляді відповідної сукупності «зрізів» сторін, які і становлять змішану економіку. Одна зі сторін змішаної економіки характеризує її з позицій поєднання різних форм власності. Погляд на змішану економіку з цього боку є найбільш поширеним. З іншого боку, змішану економіку часто визначають і як таку, що поєднує в собі ринковий і державний механізми її регулювання. Змішану економіку розглядають також крізь призму співвідношення економічних і позаекономічних основ у структурі сучасного суспільства. Нарешті, існує погляд на змішану економіку як на поєднання, співіснування капіталу приватного підприємництва і соціальності (наявності соціальних гарантій). Змішаність економіки характеризує не лише наявність різноманітних структурних елементів, але й утворення конкретних форм їх поєднання та існування. Прогресивні тенденції розвитку української перехідної економіки пов'язані з формуванням соціально орієнтованої змішаної економіки. Соціальну орієнтацію слід розуміти не у вузькому, споживацькому, контексті, а як об'єктивний результат розвитку змішаної економіки. У такому розумінні соціально орієнтована ринкова економіка як різновид змішаної економіки -- це: 1) економіка, яка склалась на основі розвинутої ринкової системи відносин; 2) економіка підприємницького типу, розвиток якої поєднується зі свідомим її регулюванням з боку держави; 3) економіка, яка заснована на використанні переважно інтенсивних факторів економічного зростання; 4) економіка, соціальна орієнтація якої випливає з необхідності реалізації трьох попередніх її рис. Ця характеристика визначає основні напрями формування інституційних і економічних умов переходу до соціально орієнтованої змішаної економіки. Інституційні умови -- це умови для функціонування ринкової системи, які створюються шляхом заснування нових правових, економічних, соціальних інститутів, формування нових відносин між ними. Економічні умови пов'язані, насамперед, зі становленням різних форм власності шляхом здійснення роздержавлення і приватизації, зі становленням і розвитком підприємництва шляхом надання економічної свободи господарюючим суб'єктам. Перехідній економіці, як і будь-якому процесу, що розвивається, властиві суперечності. Це суперечності не тільки між старим, що відмирає, і новим, що народжується, але й суперечності всередині нового. До останніх можна віднести: суперечність між механізмом ринкового саморегулювання і механізмом регулювання економіки з боку держави; суперечність між орієнтацією, з одного боку, на розвиток підприємницьких (егоїстичних) основ функціонування економіки, а з іншого боку -- на її соціальну орієнтацію; суперечність між тенденцією формування відкритої економіки і необхідністю забезпечення економічної незалежності, захисту вітчизняного виробника.

Висновок

Мінімально необхідні межі регулювання реального ринку визначаються організацією грошового обігу, виробництвом суспільних товарів і усунення зовнішніх ефектів. Максимально припустимі межі втручання держави в економіку визначаються перерозподілом прибутків, забезпеченням деякого рівня зайнятості, протидією монополізму й інфляції, розвитком фундаментальних досліджень, проведенням регіональної політики, реалізацією національних інтересів у світовій економіці. Держава виконує свої функції, застосовуючи економічні й адміністративні методи. Вони взаємозалежні і водночас протилежні. Існують області, де застосування адміністративних методів ефективно і не суперечить ринковому механізму. Надані державою суспільні товари покликані задовольняти колективні потреби, що неможливо виміряти в грошовій формі і який у зв'язку з цим не може зробити ринок. Суспільні товари зв'язують з одного боку, колективні потреби, з іншого боку - податкову і бюджетну політику держави. Для виробництва суспільних товарів держава здійснює оподатковування. Структура бюджетних витрат повинна відповідати структура попиту на суспільні товари. У деяких ситуаціях ринковий механізм не може автоматично забезпечити рівновагу через зовнішні ефекти, що виникають у процесах ринкового виробництва і споживання. Держава втручається в економіку і забезпечує псевдоринкову рівновагу. Через спеціальний податок воно здійснює перерозподіл прибутків на користь тих, хто несе не врахований ринком збиток. Держава втручається в ціноутворення, щоб ціна на товари і послуги враховували зовнішні ефекти. Вихід держави за відкреслені максимальні межі робить необхідним роздержавлення економіки. Проблема особливо актуальна для країн, що переходять від тотального одержавлення економіки до ринку. Добре зарекомендували себе такі способи роздержавлення, як приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектора, створення змішаних підприємств. Одним із найважливіших переваг приватизації є антиінфляційний ефект.

Іще одне хочу зауважити, що для подолання фінансової кризи і значного бюджетного дефіциту необхідно вжити заходи, направлені на прискорення прийняття пакету законів про систему оподаткування: про введення жорсткого режиму економії коштів бюджетів усіх рівнів, різке обмеження направлення бюджетних коштів на капітальні вкладення і виплату різних видів дотацій збитковим галузям: про налагодження раціональних економічних зв'язків між регіонами і підприємствами, збільшення виробництва товарів для народу і завдяки цьому оздоровлення фінансів України; про державне регулювання цін на важливі види сировини і гостродефіцитну продукцію на період переходу до ринку; про введення національної валюти і регулювання грошових доходів населення.

Використана література

1. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. К.: Основи, 2006. 336с.

2. "Основи ринкової економіки", П.ідручник. / За ред. Л.О. Каніщенка, К. Либідь, 2005 - 320 с.

3. "Основи економічної теорії", / За ред. С.В. Мочерного, Тернопіль: АТ Торнес, 2007 - 688 с.

4. "Економіка", Підручник / Самуельсон, Львів: Світ, 2005 - 493 с.іл

5. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка. - К.: Либідь, 2007. - 654 с.

6. Зятковський В. І. Аналіз впливу державних видатків на економічне зростання держави // Наукові записки: Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу. - Тернопіль: Економічна думка, 2004. - Вип. 13. - С. 190-194.

Размещено на Allbest.ru