Світовий ринок патентів і ліцензій

разова (індивідуальна) разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції);

відкрита (індивідуальна) (дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу), причому по кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється шляхом всгановлсння режиму видачі індивідуальних ліценцій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі відповідних договорів. які укладаються між суб'єктами даного виду діяльності. Усі зовнішньоекономічні договори можна умовно об'єднати в такі групи:

купівлі-продажу (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт);

зустрічних поставок (бартер, холдинг);

торгово-посередницькі (доручення, комісія, консигнація),

змішані тощо.

Чинним законодавством України строго регламентовані питання укладання та оформлення названих договорів. При їх укладанні сторонам слід керуватись: Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність", “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”; Указом Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990р. (правила ІНКО-ТЕРМС)". Указом Президента України “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності”; постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті”; наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі (МЗІіЗторг} України від 5 жовтня 1995 р. ”Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”тощо.[7]

Певна категорія зовнішньоекономічних Договорів (контрактів) підлягає державній реєстрації згідно з Указом Президента України від 31 листопада 1994 р. № 659 “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні”. Питання реєстрації таких договорів регулюється також наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 18 листопада 1994 р. № 210 “Про заходи Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 7 липня 1994 р. № 659/94”; наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 6 грудня 1994 р. № 221 “Про внесення змін і доповнень, уточнень та роз'яснень до наказу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України” № 210 віл 18 листопада 1994 р.; наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 19 січня 1995 р. № 3 “На виконання Указу Президента України від 13 січня 1995 р, .№ 35/95” тощо [7].

В даний момент з метою оперативного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, оптимального задоволення потреб населення в різних групах товарів, захисту вітчизняного виробника в Україні затвердженні Положення про порядок ліцензіювання і квотуванню експорту і імпорту. Ці захисні міри прийняті в усіх країнах світу і вводяться на визначений період часу і по окремим товарам у випадках порушення законів, невиконання положень міжнародних договорів, експорту-імпорту неякісної продукції та інше.

8. Форми зовнішньоекономічних зв'язків

Зовнішньоекономічна діяльність -- одна із сфер господарської діяльності, пов'язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом товарів і послуг, виходом підприємств і організацій на зовнішній ринок.

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні належать: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили, кредитування, науково-технічна-співпраця, створення спільних підприємств, реалізація проектів на компенсаційній основі, культурна співпраця, туризм тощо.

У зовнішньоекономічних зв'язках України використовується така форма економічного співробітництва, як кредити. Прямі інвестиції в Україну на 1.10.2004 року склали 7761,5 млн. дол. У підприємства промисловості спрямовано 47,6% обсягів іноземних інвестицій. Інвестиційно привабливими залишаються підприємства з швидкоокупними видами економічної діяльності, такими як оптова торгівля та посередництво у торгівлі - 16,0% від загального обсягу інвестування і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів - 14.6%. Інтерес інвесторів викликають підприємства машинобудування - 8,4% загального обсягу інвестування, транспорту та зв'язку - 7,3%, металургії та оброблення металу - 6,5%, хімічної та нафтохімічної промисловості - 4,5%, а також організацій, що здійснюють фінансову діяльність - 8,4%, операцій з нерухомістю, здавання під найом та послуг юридичним особам - 6,1%.

Загальний експорт послугами (плата за транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення, транспортування нафти і газу) становив в Україні у 1996 р. досить значний обсяг -- 5,5 млрд. дол. Найбільше послуг було надано Росії за транзит газу трубопроводами та за деякі інші потреби -- 3,6 млрд. дол.[8].

Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв'язків є створення спеціальних зон “ вільного підприємництва” на території України (в районі Закарпаття, Одеси та деяких інших місцях). Вільні економічні зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку її економіки на основі створення умов для залучення іноземного капіталу.

Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму - галузі, яка найшвидше дає прибуток. Нині ми приймаємо в себе майже 250 тис. іноземних туристів, що становить лише 0,05% світової кількості. Проте реально ми вже можемо обслуговувати до 5 млн. туристів, що може дати майже 1 млрд. дол.

В економічних зв'язках України із зарубіжними країнами використовується науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом. Науково-технічне співробітництво сприяє прискоренню темпів економічного розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень , раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищення капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин. Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі консалтингу (технічного консультування і експертизи проектів), лізингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні належать експорт та імпорт товарів. За 10 місяці 2004 року експорт товарів збільшився на 43.3% порівняно з відповідним періодом попереднього року, імпорт - на 28,0%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 3206,2 млн.дол. США (за 10 місяців 2003 року - 296,9 млн.дол.США).

9. Тенденції розвитку економічних зв'язків з розвинутими країнами

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї -- Росія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія). Об'єктивно це мало б визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної кооперації зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція добре відома у багатьох країнах: для деяких країн та регіонів Україна є важливим партнером в економічній співпраці.

Ринок збуту українських підприємств у нинiшньому роцi розширився: за пiдсумками 10 мiсяцiв 2004 р. число країн торгових партнерів України досягло 198. При цьому, в експорті спостерігається стійка тенденція переорієнтації з ринків країн СHД на iншi країни. Особливо чітко це видно на прикладі Російської Федерації. Потужний торговельний партнер України -- Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна експортує до Росії прокатне, гірничо-шахтове та енергетичне обладнання, тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м'ясо, плодоовочеві консерви. Хоча Росія i залишається основним зовнішньоторговельним партнером України, її частка в загальному об'ємі зовнішньої торгiвлi падає. I все ж Росія поки ще залишаться для України торговим партнером "номер один".

Українські товари добре відомі на ринках розвинутих країн і країн, що розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають країни Європи (таблиця 1) . Серед розвинутих країн цього регіону чільне місце посідає Німеччина і Італія. В порівнянні з іншими країнами Центральної і Східної Європи об'єми торгівлі між Україною і ЕС значно відстають (таблиця 3). Значний товарообіг Україна має також з Великобританією, Нідерландами, Францією. Відновлюються торгівельні зносини також із країнами Східної Європи, насамперед, з Польщею, Угорщиною, Болгарією та Словаччиною. Істотно виросла торгівля з Китаєм.

Розгляньмо географію зовнішньої торгівлі з країнами Західної та Східної Європи за основними вантажопотоками. До країн Західної Європи, окрім руд чорних металів та феросплавів, Україна постачає кокс, скло, штучні алмази та алмазний інструмент, невелику кількість металообробних верстатів, металургійне обладнання, а також олію.

Таблиця 1. Обсяг товарообігу України з деякими країнами в 1 півріччі 2003р., млн.. дол..

Одержує Україна верстати та обладнання, хімічні продукти, засоби обчислювальної техніки, одяг, взуття, побутову електроніку.

Основними експортними товарами (таблиця 2) є: залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам'яне вугілля, кокс, кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове обладнання, обладнання для хімічної . промисловості, тепловози, екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У групі товарів народного споживання -- цукор, м'ясо, соняшникова олія, борошно, а також телевізори, побутові холодильники, мотоцикли. Підприємства ВПК експортують зброю.[1]

В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв.

Таблиця 2. Товарна структура зовнішньої торгівлі України в 1 півріччі 2003 р. (в %)

Сальдо складається з різниці між експортом та імпортом. Багато товарних позицій одночасно фігурує і в експорті, і в імпорті, тому за окремими позиціями також обчислюється сальдо. Які ж товари дають Україні позитивне сальдо, а які -- від'ємне? Найбільше позитивне сальдо припадає на чорну металургію (залізна та марганцева руди, чавун, прокат). У торгівлі з країнами СНД, окрім чорної металургії, позитивне сальдо утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та сільського господарства (цукор, м'ясо, олія, молоко, борошно), машинобудування. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту й газ. (Треба врахувати, що нафтопереробні потужності України у 10 разів перевищують власне видобування нафти.) Від'ємне сальдо є також за деякими видами тканин, обладнанням для легкої промисловості, засобів обчислювальної техніки, риби.

10. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об'ємів експорту й імпорту. Більшість розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового балансу з значним перевищенням експорту над імпортом. В Україні, в силу об'єктивних причин перехідного періоду, поки спостерігається зворотна тенденція.

Зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні експорті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан країни.

Товарна структура основною складовою українського експорту, як i раніше, є чорні метали. Питома вага цієї продукції в загальному об'ємі товарного експорту склала у поточному році 34,9%. Однак структура експорту чорних металів з України викликає побоювання. У ній невиправдано велика частка так званих напiвфабрикатiв -- продукції нижніх передiлiв (заготівки, сляби тощо). I хоча на цю продукцію завжди існує ширший попит, ніж на продукцію верхніх передiлiв (виробництво напiвфабрикатiв -- "брудне" виробництво, тому країни з високим рівнем вимог до екологiї не розвивають його), збільшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанія разом iз Мiнпромполiтики i Українським інститутом чорної металургії в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегію реформування вітчизняної чорної металургії), експортер напiвфабрикатiв, що не має довгострокових контрактів, у підсумку втрачає в грошах. Крім чорних металів, за кордоном постійним попитом користується продукція хiмiчної промисловості (насамперед, продукти неорганічної хiмiї i добрива), машини та устаткування, мiнеральнi продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукції машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукція. Аналогічна картина спостерігається і в iмпортi товарів в Україну, головним об'єктом якого є мiнеральнi продукти (42% від загального об'єму імпорту). У свою чергу, серед імпортованих мінеральних продуктів переважають мінеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% від загального об'єму імпорту). Лідером імпорту, як i раніше, залишається природний газ (22,3% від загального об'єму). За енергоносіями слідує продукція машинобудування (15,7% від загального об'єму).

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринкі для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

низька кокурентоспроможність значної частини української промислової продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів , а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційних виробничих та коопераційних зв'язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування експорто-орієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність виробництва, висока енерго- та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції , машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактичну відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

11. Шляхи поліпшення структури торгових, економічних і науково-технічних зв'язків України з розвинутими країнами

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

Першочергові цілі цієї політики України на сучасному етапі, полягають у виконанні таких завдань:

- забезпечення доступу вітчизняним підприємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінерало-сировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протекціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

- досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-економічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД:

- довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками,

- формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб'єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спочатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й відчутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної. агропромислової, хімічної, авіа космічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту (після розпаду колишнього СРСР та РЕВ особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу .

2.Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення ії ефективності та ії конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

- створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

- оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

- зменшення дефіциту торгового балансу;

- зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він становить близько 8% від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення. конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджаючим (порівняно з зарубіжним) техніко-технологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій і для технологічної модернізації та створення, потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупно масштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз , використовується вкрай неефективно (у формі прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення. Виходячи із загальнодержавних інтересів .необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення працевлаштування населення.

5. Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки. В цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і регулювання вивозу стратегічних видів сировини та завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямів формування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на макро- і мікро рівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціональних підходів до проблем, пов'язаних із занепадом традиційних галузей.

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, абсорбувати різного роду "шоки" (ресурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості (спричинені кон'юнктурними змінами на зовнішніх ринках) по створенню нових плацдармів для товарної експансії. В цьому відношенні особливо повчальним може стати світовий досвід.

У багатьох країнах державна політика тепер спрямовується на формування експорту капіталів із галузей, що занепадають (як засіб згортання цих галузей у даній країні і переміщення у економічно відсталіші регіони). Водночас стимулюється імпорт капіталу у ті високо наукові та високотехнологічні галузі економіки, які поки що недостатньо розвинені, але мають значний експортний потенціал.

Важливою ланкою стратегії України е формування і розвиток перспективних нових експортних галузей, що ґрунтуються на науково-технічній монополії, яка (на відміну від монополії, що базується на концентрації і централізації виробництва) за сучасних умов має короткостроковий, нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки оперативного поєднання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з високим технологічним потенціалом, а й здатності до крупномасштабного і швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності, агресивності у формуванні, захопленні і насиченні як національного, так і світового ринку.

Оскільки нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України майже в усьому залежить від ділової активності на місцях то одним з головних стратегічних напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних програм її розвитку, створення підприємств з участю українського капіталу за рубежем. Першочергове стратегічне завдання розвитку цих зв'язків на рівні області має бути спрямоване на формування умов, що сприяють розвитку експорту продукції, передусім високого ступеня обробки (машинобудування тощо) і надходженню іноземних інвестицій в економіку регіону.

На рівні підприємства, як головного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України стратегічно визначальним напрямом є максимально можливе на рівні регіонів залучення їх до зовнішньоекономічних зв'язків. А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави технічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання підприємств, допомоги в пошуку нових перспективних ринків за рубежем, зняття дискримінаційних обмежень щодо експорту вітчизняної продукції на світових ринках.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з управліннями митної служби планів, спільних заходів по відкриттю нових митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку інфраструктури, відкоригування режимів оформлення декларацій для низки крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв'язках вітчизняних партнерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування експортно-імпортних операцій, надання гарантій зарубіжним інвесторам кредитів для вітчизняних експортерів розвитку інфраструктури, інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Резюмуючи, слід підкреслити, що для досягнення успіху у діяльності з зарубіжними партнерами засадничо стратегічне значення має вирішення таких проблем:

- формування прогресивної структури експорту, створення системи його державної підтримки, включаючи фінансування, кредитування і страхування;

- просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки при інформаційній і фінансовій підтримці держави;

- вдосконалення імпортного тарифу;

- постійний контроль за обґрунтованістю цін та напрямами використання валютних коштів;

- досягнення сприятливого торгового режиму у відносинах із зарубіжними країнами та їх торгово-економічними організаціями й союзами, зняття дискримінаційних обмежень на поставки товарів з України;

- врегулювання валютно-фінансових проблем з кредиторами та боржниками України;

- координація і регулювання діяльності учасників ЗЕЗ України, контроль за дотриманням з їх боку інтересів держави;

- створення умов для залучення іноземних інвестицій і успішної роботи зарубіжних інвесторів.

Cписок використаної літератури

1. Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вен турі, 1991. - 480с.

2. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн./ Д.В. Баброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864с.

3. Гасанов Р.М Промислове шпигунство на службі монополій. М.: Міжнародні відношення. 1986

4. Портер. М Міжнародна конкуренція. М.:1994

5. Робинсон. Дж. Економічна теорія недосконалої конкуренції. М.1986

6. Рузавін. Г.И. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

7. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998

8. “Розміщення продуктивних сил” за редакцією В.В. Ковалевського та інших. Київ “Знання” 1998р.

9. “Розміщення продуктивних сил України” за редакцією Є.П. Качан. Київ “Вища школа” 1997р.

10. “ Основи світогосподарських зв'язків: [Учб. посіб. для екон. вузів и фак./ В.Н. Гринева, В.В. Мамонова, В.В. Парамонов ]: Під ред. В.Н. Гриневой, В.В. Парамонова. Х.: Основа, 1993.

11. http//me.kmu.gov.ua офіційний сервер Міністерства економічної інтеграції України