Основи економіки підприємства

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу. По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва,

а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів. По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять

З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей народного господарства ключову роль відіграє організація виробництва. Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці До них належать: концентрація, деконцентрація, оптимізація розмірів виробництва в межах галузі; спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей народного господарства, конверсія виробництва; Складовою частиною організації виробництва служить організація праці, що визначає технологію інтегрування окремих працівників у комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спроможну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під впливом НТП, за умови усвідомленої необхідності розв'язання великомасштабних завдань щодо переведення економіки на ринкові відносини та інтенсивний шлях розвитку мають місце істотні організаційні перетворення не лише безпосередньо у сфері виробництва, а й в усій системі його обслуговування та управління Основні сучасні тенденції організаційного прогресу можна звести до такого:

? прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва,

? посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем

? раціоналізація організації потоку й використання засобів виробництва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення

? формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання. активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів

40. До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будьякої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу

 -- норматив приведення різночасних витрат і результатів ;

-- розрахунковий рік;

-- рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних() і супровідних () результатів:

.

Основні результати обчислюються за формулами:

? для засобів тривалого користування --

;

? для нових предметів праці

,

До супровідних результатів належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства (наприклад, запровадження нових видів транспортних засобів може зумовити додаткову економію на складах та перевалочних базах завдяки скороченню запасів вантажів.

41. Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери -- системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції здійснюваний за допомогою машинної техніки

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій

Загальна характеристика ТТБ підприємства, окрім формулювання її дефініції, передбачає виокремлення складників її елементної структури

певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:

1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;

Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обгрунтування стратегії його оновлення.

42. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підп

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників

Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої

також інші показники

механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва

рівень утилізації відходів виробництва;

рівень забруднення природного середовища;

частка екологічно чистої продукції.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

? установлення цілей -- визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

? підготовчий -- аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

? варіантний вибір рішень -- розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відслідковування здійснення програм

43. Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів.

Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг -- це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу

майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка

ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЛІЗИНГУ

Оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об'єкта лізингу

Найбільшого поширення набув так званий фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо або загальнодержавним. Його суб'єктами є українські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб'єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми -- зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього

майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю продавця об'єкта лізингу, лізингодавця та лізингоодержувача або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін.

44. Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції

заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості.

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається у процесі проектування, реконструкції

діючого або будівництва нового підп

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати у певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості -- для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт;

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головним з них є:

? номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля-
ється;

? кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств, як-от:

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів

основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, що знаходиться на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; в) понаднормативне резервне устаткування

45. Виробничий процес -- це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес -- сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні процеси -- це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль,

До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів. До них належать складські, транспортні процеси.

Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках

Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об'єму й форми. За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин. Робітник керує машинами, а безпосередньо виконує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси виконуються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть залишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою

До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

? Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляються на кожній ділянці під

? Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин

де n -- кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів;

П, В, М -- у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.

? Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів.

? Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях і операціях виробничого процесу

? Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх зовсім було ліквідовано

? Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю

? Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу

? Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією

? Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам

46. Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва. Тип виробництва -- це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості

Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску одинакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, що в ньому виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі

Коефіцієнт закріплення операцій -- це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто k_з.о. = 1. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування -- предметний.

Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія -- це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією.

47. Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою і тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл -- це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких інших факторів. У безперервних виробництвах найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва. У дискретних виробництвах істотну частку виробничого циклу становлять перерви

Виробничий цикл можна обчислювати як для окремих предметів (деталей, вузлів, виробів), так і для цілих партій.

Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює

,

де Т_m -- технологічний цикл в одиницях часу, як правило, хвилинах;

-- кількість предметів у партії;

-- тривалість обробки одного предмета;

М -- кількість робочих місць, на яких виконується операція.

Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється.

За паралельного поєднання операцій істотно скорочується технологічний цикл проти послідовного. Проте, якщо при цьому тривалість операцій не однакова і не кратна, тобто, коли вони не синхронізовані, то на всіх операціях, Паралельно-послідовне поєднання операцій, яке ще називають змішаним, відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, За паралельно-послідовного поєднання операцій технологічний цикл триваліший циклу за паралельного і менший ніж цикл за послідовного поєднання операцій.

Виробничий цикл є важливим показником рівня організації виробничого процесу, що істотно впливає на його ефективність

Скорочення виробничого циклу зменшує незавершене виробництво і відповідно оборотні кошти підприємства

Для скорочення виробничого циклу треба зменшувати час виробництва і перерв. Час виробництва за конкретних умов може зменшуватися під впливом різних факторів

48. Виробничий процес здійснюється в часі і просторі.

Просторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп

Є два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий.

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці,

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації

Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються.

обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, потребує більших складських приміщень, а це призводить до додаткових витрат. Зменшення величини партії предметів справляє на ефективність виробництва протилежний вплив.

Оптимальною є така партія предметів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними.

Їхні недоліки трохи послаблюються застосуванням предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи.

Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів: Потокове виробництво -- високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації має такі ознаки:

-- за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування

-- робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу;

-- технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій;

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія -- технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів.

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні. Однопредметною називається лінія, на якій обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу.

Багатопредметною є потокова лінія, на якій одночасно або послідовно виготовляється кілька типорозмірів виробів,

Безперервною є лінія, на якій предмети праці переміщуються по операціях безперервно,

На лінії з регламентованим ритмом предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто за заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних засобів

Конвеєр з безперервним рухом має постійну швидкість і під час роботи не зупиняється. Конвеєр з пульсуючим рухом під час виконання операцій стоїть нерухомо. Він приводиться в дію періодично через проміжок часу, що дорівнює такту лінії За способом переміщення виокремлюють конвеєри з безперервним та пульсуючим рухом.

49. На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й суспільного поділу праці.

них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації -- деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація,

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації: агрегатну -- збільшення одиничної потужності

технологічну -- укрупнення виробничих одиниць

заводську (фабричну) -- процес збільшення розміру самостійних підприємств

Заведено розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї чи тієї галузі народного господарства, другий -- часткою великих підприємств за певним показником.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світовому й національному ринках.

Ця, добре розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

До предметно спеціалізованих відносять підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо); подетально спеціалізованих -- підприємства з виготовлення окремих деталей

технологічно (стадійно) спеціалізованих -- самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності

Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне

перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції.

Воно органічно зв'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю і стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-технологічних вимог головних підприємств з випуску готових до споживання виробів

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва -- це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому. Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури й асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство

50. Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування,

Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

? ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

? забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

? переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень

Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт -- це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

три форми від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом

Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію й децентралізацію:

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування

певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти

У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці.

Модернізація засобів праці

проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня

У системі ПЗР регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є:

? ремонтний цикл -- проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

? міжремонтний період -- проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;

? структура ремонтного циклу -- перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

? категорія складності ремонту -- показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування

Інструментальне господарство -- це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів

що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництв

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:

? електросилове -- знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

? теплосилове -- котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

? газове -- газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

? пічне -- нагрівальні й термічні печі;

51. Виробництво -- це комплексний процес створення матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди і взаємовідносини між ними.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства,

1) їдальні, кафе, буфети; 2) лікарні, поліклініки,

власні житлові будинки,

Сучасні умови господарювання висувають підвищені вимоги до персоналу підприємства, рівня його загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності.

Для задоволення соціальних потреб працівників будь-яке підприємство має скласти план соціального розвитку

Однією з передумов ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі трудового колективу.

У плані соціального розвитку обов'язково треба передбачити конкретні заходи, спрямовані на вдосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості повітря тощо).

До плану соціального розвитку трудового колективу обов'язково включають також заходи для поліпшення житлових і побутових умов працівників підприємства,

План соціального розвитку підприємства має передбачати також заходи для посилення трудової та творчої активності

Головні аспекти плану соціального розвитку підприємства мають бути узгоджені з відповідними територіальними планами

52. Формування, відтворення й розвиток виробничих та інфраструктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об'єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво -- це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

У процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей

Кошторисна вартість будівництва -- це виражені у грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, зв'язаних з будівництвом. Усі витрати

будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

? прямі витрати (основна заробітна плата будівельних робітників; вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

? накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

? планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і накладних витрат).

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель. Титульний список -- це плановий документ, в якому встановлено строки початку й закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів,

Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проект як кінцевий результат процесу проектування -- це комплекс документів, в яких обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва

На першому етапі розробляється техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) необхідності та доцільності будівництва (розширення, реконструкції) відповідного об'єкта. Типовий зміст ТЕО складають:

¦ обґрунтування потреб у продукції (послугах) об'єкта, що передбачається будувати (розширювати, реконструювати);

¦ характеристика спеціалізації (призначення) та структури об'єкта, його проектної потужності (пропускної спроможності);

До складу технічного проекту входить кілька розділів, найважливішими з яких є: економічна частина, генеральний план і транспорт, технологічна частина,

Капітальне будівництво (розширення, реконструкція) об'єктів будь-якого призначення може здійснюватися двома способами: підрядним і господарським.

Підрядний спосіб будівництва -- це здійснення робіт постійно діючими будівельними і монтажними організаціями (підрядчиками), які виконують відповідні роботи для різних замовників за договорами підряду.

Господарський спосіб будівництва означає виконання всього комплексу робіт самим забудовником (підприємством, організацією) власними силами.

53. Будь-яка держава виконує низку функцій, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки

Основними принципами державного регулювання економіки заведено вважати: по-перше, мінімальне втручання державних органів у економічні процеси

Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять відображення у певній сукупності виконуваних державою економічних функцій

Обов'язковою передумовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази

Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного розвитку народного господарства.

Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності.

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики здійснюється управління інвестиційною діяльністю.

Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприяння збалансованому і стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства

Варто назвати окремо ще одну дуже важливу соціально-економічну функцію держави -- моніторинг і регулювання процесів охорони й відтворення навколишнього природного середовища. Визначальними елементами обґрунтованої і далекоглядної екологічної політики держави мають бути: по-перше, гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на засаді багатоманітності форм власності і прав користування відповідними видами природних ресурсів; по-друге, створення необхідних соціально-економічних умов для сприятливого спілкування людини з навколишнім природним середовищем;

Визначальним елементом сучасного ринкового господарства є фінансова і кредитна політика держави, яка має забезпечувати регулювання стану ринкового середовища

Державний бюджет -- це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави здебільшого на один рік

Основним джерелом формування державного бюджету України є її національний дохід -- заново створена вартість, що є тією частиною вартості сукупного суспільного продукту, яка залишається після відшкодування матеріальних витрат: предметів і засобів праці

При цьому використовуються різні методи формування дохідної частини державного бюджету.

Напрямки використання ресурсів (видатків) державного бюджету в цілому є заздалегідь передбаченими.

Кредит характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою заздалегідь

Державний кредит -- особлива кредитна форма, коли позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади, а сам кредит набуває вигляду цінних паперів, які реалізуються в основному фінансово-кредитними установами, -- облігації, скарбницькі зобов'язання, сертифікати ощадного банку.

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю специфічну діяльність. За побудови податкової системи важливо дотримуватись певних принципів оподаткування. Такими принципами є: стабільність; обов'язковість; соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів; передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.

Податок на додану вартість (ПДВ) -- це та частина новоствореної вартості, що сплачується у державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів

54. Прогноз

-- це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації -- це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Основними з них є такі:

? цілеспрямованість -- змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

? системність -- побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

? наукова обґрунтованість -- усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

? багаторівневий опис -- опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

? послідовне вирішення невизначеності -- ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи того суб'єкта господарювання

поділяються на дві порівняно великі групи: 1) фактографічні; 2) евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни у часі всієї сукупності чи окремих ознак

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників,

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні так званих автокореляційних функцій

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні.

За браком достатньої статистичної інформації або за її непридатності для прогнозування певних явищ доводиться користуватися методом експертних оцінок.

Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом проведення дискусії («мозкової атаки»). Учасники такої дискусії мають дотримуватися двох правил поведінки: 1) не допускати критики і негативних коментарів щодо міркувань опонентів; 2)не заперечувати нової ідеї, якою б абсурдною з погляду можливої її практичної реалізації вона не видавалася.

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови (морфології) об'єкта прогнозування, що вивчається та аналізується

Метод побудови «дерева цілей» застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення системи «виважених» за експертними оцінками зв'язків.

Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання.

Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників,

55. Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності.

Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості,

За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи.

Поряд із загальними принципами управління і планування (оскільки останнє друге є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, а саме цільова напрямленість

? Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей (цілепокладання), кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

-- господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

-- виробничо-технологічну, що відображає основне функціональне призначення підприємства -- випуск певної продукції належної якості;

? Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від ступеня реалізації принципу системності

Цей принцип передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі.

? Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістичності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

-- підтримування безперервної планової перспективи, формування й періодичну зміну горизонту планування

? Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку,

? Важливою якісною характеристикою плану є його збалансованість, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами і показниками плану. Збалансованість -- це визначальна умова обґрунтованості планів, реальності їхнього виконання.

? Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та умов його діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів.

Ресурсний метод планування, виділений за ознакою «Вихідна позиція для розробки плану», із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції. З посиленням

Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.