Управління первинними ланками національної економіки

За рівнем економічного розвитку західноєвропейські країни можна розділити на наступні групи:

великі високрозвинуті країни ЗЄ;

середні та малі високорозвинуті країни ЗЄ;

країни Західної Європи з нижчим рівнем розвитку;

західноєвропейські карликові держави.

До першої групи відносять Німеччину, Францію, Великобританію та Італію. На ці країни разом припадає 60-65 % ВВП регіону.

Другу групу країн складають малі та середні високорозвинуті країни Скандінавії та Північної Європи: Бенілюкс - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, також країни, що розташовані в географічному центрі Європи - Швейцарія та Австрія. На ці країни разом припадає до 22% ВВП західноєвропейського регіону.

Третю групу утворюють такі країни як Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта, Ірландія (10% ВВП).

Під карликовими державами розуміють Князівство Андора, Державу-місто Ватікан, князівство Монако, князівство Ліхтенштейн, республіку Сан-Маріно, на які припадає 2-3% ВВП Західної Європи.

Сукупний ВВП Західної Європи складає біля 8 трл. євро (8 трл. доларів). Економічний розвиток країн Західної Європи відбувається під впливом змін у структурі економіки регіону, які характеризуються зміною загальних тенденцій розвитку виробництва і суспільного поділу праці, розширенням наукомісткого виробництва внаслідок кризи 70-80-х років і підвищення економічних вимог до технології виробництва. Криза 70-80-х років була структурною, а не циклічною. Ця криза найбільш відчутно вплинула на такі галузі як суднобудування, чорна і кольорова металургія, текстильна та вугільна промисловість, автомобілебудування та хімія. Після закінчення кризи в Європейському регіоні найбільш динамічно розвиваються такі галузі як електротехнічна, виробницво обладнання та ЕОМ, зявились і нові галузі - робототехніка, аерокосмічна галузь і телекомунікаційна.

Загалом структурна політика країн Західної Європи має наступні риси:

Динамізм структурних змін під впливом НТР у бік прискорення розвитку нових наукомістких галузей. Посилення індустріалізації у невиробничих галузях.

Зміна умов виробництва, споживання, поява нових послуг.

Структурна перебудова позначилась не стільки на структурі товарного продукту, скільки на умовах виробництва і споживання.

Важливим проявом структурної політики стало утворення структур міжгалузевого характеру (науководослідні та дослідноконструкторські роботи, ділові послуги, інжиніринг, інформаційна індустрія).

Кінцева мета реалізації структурної політики - послаблення централізації і надання більшої гнучкості організаційним формам виробництва, збільшення самостійності виробничих ланок, пристосування національних структур економік країн Західної Європи до сучасних вимог НТР і координація зусиль по вдосконаленню виробничих технологій. Координація у виробничій та невиробничій сферах відображає загальні інституційні процеси в Західній Європі, що були реалізовані у створенні Європейських співтовариств (Вугілля та сталі, з атомної енергії, європейського економічного співтовариства).

Ключовим етапом інтеграційних процесів в Західній Європі є Маастригська угода (1991 рік). Згідно з нею:

1.Європейське економічне співтовариство трансформується у ЄС, який є відкритим для вступу країн ЦСЄ, що відповідають певним критеріям;

2. Запроваджено вільне пересування громадян країн, що входять до ЄС;

3. Створення умов для запровадження спільної валюти;

Гармонізація згідно з концепцією " соціальної Європи" профспілкового представництва у рівній мірі як чоловіками так і жінками;

Перехід на кваліфіковану більшість при голосуванні у Раді Міністрів;

Створення наддержавного консультативного комітету регіонів;

Створення основ спільної європейської політики у сфері безпеки та охорони.

Процес інтеграції західноєвропейських країн охопив не лише соціальну, виробничу і валютну сфери, а й сферу державних фінансів і фондовий ринок. Так, з метою збільшення частки фінансових інструментів, випущених емітентами країн Західної Європи було вирішено уніфікувати оподаткування операцій на ондовому ринку. З 1996 року з метою підвищення стабільності європейських фінансів реаліується програма регулювання конкуренції, що має назву " концепції ігрового поля".

Згідно з положеннями Маастригської угоди ( розділ 4, спеціальний протокол) країни-члени виказують:

готовніть переглянути розміри структурних фондів і потреби Європейського інвестиційного банку;

визначено ступінь участі союу в програмах і проектах структурних фондів із врахуванням проблем бюджетного врегулювання у менш розвинутих деожавах;

зменшення гнучкості розміщення асигнувань у структурних фондах;

розширення завдань Європейського соціального фонду ( ст. 123). Фонд має полегшити адаптацію трудящих до змін у галузевих структурах і схемах виробництва. Приділення уваги перепідготовці перекваліфікації робітників.

Згідно з положеннями Маастригської угоди видатки в ЄС спрямовуються на:

а). Утримання інституцій для функціонування ЄС.

б). Фінансування єдиної сільськогосподарської політики ЄС.

Одним із головних завдань реформ є зменшення негативних наслідків інтеграції для відсталих регіонів країн-членів ЄС. В 1994-1999 рр. Відбувалось поступове збільшення витрат з структурних фондів на розвиток відсталих регіонів. В першу чергу це стосувалося старопромислових регіонів і регіонів з хронічновисоким рівнем безробіття. Основними джерелами фінансування є Фонд обєднання (сполучення) та Європейський інвестиційний банк.

Заключна фаза впровадження Євро.

З 2 січня 2002 року і впродовж 6 місяців євробанкноти і монети введені в обіг та виключені національні грошові одиниці країн-членів ЄС. Всі грошові операції в економіці ( розрахунки по заробітній платі, гонорарах, пенсіях, міжбанківських переказах) виконуються у Євро. Всі суми по контрактах в національній валюті конвертуються у євро. Визнання євро є визнанням політики урядів і політики наддержавних євроструктур і довіру до неї.

Не зважаючи на те, що західноєвропейські країни є країнами з вільними ринковими відносинами, уряди цих країн відіграють значну роль у економічному розвитку кожної з них. Уряди постійно корегуютьтемпи розвитку економік і намагаються забезпечити збалансований розвиток галузей, реалізуючи різноманітні програми допомоги, субсидій. При цьогму в ЄС жлрстко контролюється участь держави і державна допомога виробникам з метою запобігти порушенню положень ГАТТ/СОТ, членами якої є західноєвропейські країни. Контроль за державною допомогою є унікальною рисою політики конкуренції в ЄС. Подібна система наднаціонального контролю існує в (ЄАВТ-EFTA). Політика контролю над субсидіями держави виробникам і підприємцям покликана гармонізувати конкурентну політику в Євпропейському економічному регіоні. Навіть у США не існує межанізму контролю федерального уряду, або навіть координації субсидій та допомог, що надаються місцевими урядами штатів, хоча принципові рамки і розміри субсидій і допомог обумовлені кодексом ГАТТ/СОТ про субсидії. Користь від контролю за державної допомогою зразуміла. У багатьох випадках субсидії можуть створити неефективних виробників, знизять підприємницьку ініціативу виробників збільшити рентабельність підприємтва. Це, звичайно, зменшує у кінцевому результаті і добробут економічних агентів і населення. Субсидії можуть призвести до торгівельних конфліктів між урядами країн , репресивних заходів і тарифної війни. Система контролю в ЄС, що спирається на узгоджені фундаментальні принципи державної допомоги, запобігає негативному впливу субсидій на внутрішню та зовнішню торгівлю і економічний розвиток в Європейському економічному просторі.

Необхідність державної допомоги пояснюється завданням подолання дефектів ринкового регулювання або проявів неефективності ринкових механізмів наступних сферах:

1. товари та послуги, споживання яких заохочується державою;

2. збільшення ефекту масштабу виробництва (returna to seale);

3. зовнішні економічні ефекти (externalities);

4. недосконалі або асиметричні інформаційні потоки;

5. нееластичність інституціональних механізмів;

6. недосконала мобільність факторів виробництва;

7. протиріччя викликані пристосуванням до змін в кон'юнктурі ринків;

8. субсидування іноземних конкурентів.

З поняттям суспільного блага пов'язують два терміни “всезагальність” (безвиключеність) та “неконкурентність”. Перший термін означає, що доступ до суспільних благ відкритий для всіх, незалежно від того, чи робить він свій внесок у його створення. Другий термін означає, що споживачам нема потреби конкурувати за отримання цього блага. Споживання цього блага однією особою не обмежує його наявність для іншої особи (приклади: вуличне освітлення, міліція). Оскільки ринок суспільних благ відсутній, то допомога уряду на їх утримання не впливає на загальне конкурентне середовище в економіці, за винятком можливих викривлень у конкуренції між ?------? ресурсів і сировини для виробників суспільних благ. До товарів та послуг другої групи можна віднести освіту, послуги у сфері охорони здоров'я та культурного збагачення нації тощо.

В країнах (в т.ч. і західноєвропейських), де галузі характеризуються економ-мією на масштабах та збільшенням заходів від зростання обсягів виробництва за постійних граничних витрат, конкуренція на ринках не є доскональною і сприяє монополізації і олігополізації. За такої ситуації ціни утворюються не конкурентко, а кількість продуктів на ринку не адекватна потребам ринку. За такої ситуації уряд допомагає власними коштами збільшити конкуренцію н6а ринку, або адміністративними заходами впливає на цінову політику монополій і олігополій. Уряд може також покрити різницю між середніми і граничними витратами виробництва. Як правило такі заходи мають місце у залізничному транспорті, телекомунікація, постачанні електроенергії та газу.

Державне втручання може полягати у змушенні монополій знизити ціни або допомозі іншим фірмам зайняти частину ринку, що належить монополіям і олігополіям, збільшити конкуренцію, знизити ціни і розширити ринок .

Зовнішні ефекти можуть бути позитивного і негативного характеру. До перших відносяться збільшення загальної кваліфікації та технологічного рівня виробництва в країні через державні субсидії на R&D та підвищення професійного рівня робітників, наукові форми конференції, спільні дослідження та розробки, закупку патентів, ліцензій. Негативний же характер має забруднення навколишнього середовища і підвищення екологічних вимог до виробництва, що збільшує витрати та зменшує конкурентоспроможність підприємств. Для вирішення екологічних питань, як правило, використовуються нормативні, податкові механізми, квоти і ліцензії на шкідливі викиди, що підлягають перепродажу. Для того, щоб не зменшити конкурентноздатність власних підприємств, ЄС підвищує екологічні вимоги до підприємств, надаючи одночасно субсидії для подолання тимчасових витрат, пов'язаних з цим.

Недосконалість інформаційних потоків. Уряд часто надає субсидії чи бере на себе витрати по розвитку та виведенню на фінансові ринки нових підприємств чи проектів, що окупуються через тривалий період часу. Оскільки ринок, в тому числі і фінансовий, намагається захистити себе від ризиків, то він схильний вкладати кошти в проекти, не маючи достатньої та достовірної інформації про рентабельність. Також Уряд надає субсидії малим і середнім підприємствам на поширення інформації про них з метою їх просування, або навпаки надання їм більшого доступу до потенційних партнерів чи постачальників. Також вимогою є державна допомога на поширення достатньої інформації на ринку працевлаштування.

Через наявність певного роду нормативних гарантій та стандартів (рівень зайнятості, зарплати) Уряду доводиться брати на себе частину витрат по їх дотриманню.

7) Намагання зменшити витрати на транспортування, розташувати виробництво ближче до ринку збуту, призводить до несиметричного розвитку регіонів; їх факторозабезпеченості. Державні субсидії спрямовуються на підвищення освіти, кваліфікації, вдосконалення інфраструктури, інвестиційної привабливості у відсталих регіонах.

8) Субсидії, спрямовані на вдосконалення структури виробництва та перехід на нові технології.

9) Цей механізм максимально обмежений міжнародними зобов'язаннями європейських країн в рамках угод ГАТТ/СОТ.

Згідно з статтею 87 Маастрихтського договору ЄС країнам-членам забороняється надання державної допомоги, якщо вона спотворює чи загрожує спотворенням конкуренції, і може надавати переваги певним видам бізнесу або виробництву певних товарів…, впливаючи на торгівлю між країнами-членами. Для того щоб чітко окреслити умови застосування державної допомоги і субсидії і вірно розтлумачити положення статті 87, Європейська комісія прийняла вказівки і рамочні положення, які мають статус нормативів і підзаконних актів. Вони містять певні виключення із ст. 87 і встановлюють розміри державної допомоги, що можуть бути використані Урядами країн-членів. Вважається, що форми втручання держави в економічні процеси, не зашкоджують реалізації концепції спільного ринку і не створюють конкуренції. До цих категорій державної допомоги відносять:

- Горизонтальну допомогу (охоплює малі та середні підприємства, R&D , захист навколишнього середовища, забезпечення зайнятості, 15% інвестицій на вдосконалення виробництва для дотримання обов'язкових стандартів, і до 30% відсотків витрат на підвищення виробничіх стандартів захисту навколишнього середовища понад обов'язкові. Для малих і середніх підприємств частина покриття може бути збільшена на 10-15% в залежності від ступеня розвитку регіону розташування виробництва.

- Допомога на збільшення R&D та НАДКР. Частина покриття видатків може складати від 50% до 75% (для малих та середніх підприємств) (Revised in 1995)

- Стажування і підвищення кваліфікації фахівців (прийнято 2 липня 1998). Для великих підприємств величина покриття видатків складає 25% на підвищення кваліфікації і стажування за певною спеціалізацією і 50% видатків на загальне підвищення кваліфікації. Для малих та середніх підриємств компенсується відповідно до 35% та 70%. Особливий статус надається інвестиціям м.-с. п. У філії за межами європейського економічного простору (для філій до 50 зайнятих - 15%, а для філій до 250 зайнятих - 7,5% зайнятих).

- Для підприємств, що знаходяться на межі виживання або вимагають термінової реструктуризації і оновлення основних фондів, може бути надана так звана “рятівна допомога” або допомога з реструктуризації.

В 1997 році в ЄЕП було зареєстровано 18 млн безробітних (10,7% працездатного населення). Серед жінок частка складала 12,4%, серед молодих людей - 21,2%. Заради зниження безробіття в ЄЕП Європейська Комісія надає допомогу підприємствам, що збільшують кількість зайнятих, компенсуючи частину витрат від збільшення осіб, що отримують заробітну плату або компенсують частину витрат з підготовки відповідних кадрів.

Регіональна допомога. В 1998 році Європейська Комісія опубліковала нові директиви для регіональної допомоги. Критерієм надання допомоги є рівень ВВП на душу населення нижче 75% від середнього по ЄС. Під допомогу підлягає до 42,7% населення такіх регіонів. Допомога надається при здійсненні первинних інвестицій та створенні робочих місць.

Секторна (галузева) допомога (3). До цієї категорії відносять так звані чутливі галузі, які час від часу страждають на структурні ускладнення:

кораблебудування допомога на R&D, соціальна допомога для підприємств, що закриваються, внутрішні та експортні кредити, допомога по дотриманню екологічних стандартів, допомога по відшкодуванню витрат на інновації. Нові стандарти допомоги діють з 1 січня 1999 до 31 грудня 2003 року. Стара система допомоги по підтриманню фунціональної дієздатності підприємств галузі зберігатиметься до 31 грудня 2000.

Синтетичні тканини (1996). - допомога складає від 50% до 75% від інноваційних інвестицій та інвестицій на удосконалення виробництва для великих підприємств і до 100% для М.С.П.

Сталеливарна галузь (1997 - 2002). - договір Європейського Співтовариства вугілля та сталі. Дозволяється допомога на R&D, дотримання екологічних стандартів і допомога по закриттю підприємств.

Вугілля (видобувається у Франції, Німеччині, Іспанії, Великобританії): a) експлуатаційна допомога; б) допомога на реструктуризацію, модернізацію і раціоналізацію; в) допомога по закриттю підприємств; г) допомога по звільненню робітників; д) допомога на R&D; е) допомога на дотримання екологічних стандартів

Автомобілебудування.

Річні транспортувальники.

Автотранспорт.

Сільське господарство - допомога спрямована на підтримку доходів фермерів, та структурну перебудову фермерських підприємств. Ця допомога здійснюється в межах спільної с/г політики ЄС. Також надається допомога на вдосконалення технології виробництва, екологічну безпеку виробництва.Загалом державне регулювання економічних процессів у Західній Європі має наступні риси:

матеріальна основа економічної діяльності уряду забезпечується державною часткою у сфері виробництва і послуг, а також державними інститутами розподілу доходів (бюджет, фонди).

Участь уряду в економічних процесах обумовлюється економічною політикою, що він розробляє та реалізує.

Уряд створює законодавчу базу для господарської діяльності

Існує система сприяння і допомоги економічній діяльності.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ - РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ТА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВИХ ГРУП

3.1 Економічна модель підприємництва в Японії

У останні десятиліття Японія виступає як одна з головних економічних держав, будучи другою по розміру національною економічною силою у світі. Населення Японії складає приблизно 2,3% світовой чисельності, але створює воно біля 16% ВМП, обчисленого по поточним валютним курсам, і 7,7% - по купівельній спроможності йєни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підрахований на базі поточних валютних курсів, у чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямках передових технологій. Нинішні позиції Японії у світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другій половині поточного сторіччя. У 1938р. на її частку доводилося усього 3% ВМП.

Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості і виробництві обробної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому частка дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення. На тлі маси малих компаній швидко розвивалася концентрація капіталу в галузях важкої промисловості, що привело до утворення гігантських об'єднань.

Особливість економічного ладу - вертикальна інтеграція фірм, їхнє групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типу утворення економічних угруповань. Перший - традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу й особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), що являють собою об'єднання великих компаній із дрібними і середніми, що базуються на різного виду зв'язках, головними з який виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.

Субпідрядними відношеннями охоплене понад 60% дрібних і середніх компаній обробної промисловості. Особливість даної практики перебуває в довгостроковості зв'язків, що визначає її єдиний організаційний характер. Зараз практично жодна велика промислова компанія не існує як одинична юридична особа. На відміну від «двошарової» структури інших західних країн (ринок-підприємство), японська економічна система має три шари (ринок - група підприємств - власне підприємства). Підпорядкуванню, а не поглинанню дрібних і середніх фірм сприяло законодавство, що обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів, що підкоряються компаній.

Крім виробничих зв'язків структуру групи цементують інші види залежностей: участь головної компанії в капіталі залежних фірм, напрямок у директорати фірм представників головної компанії, надання різного роду послуг. У результаті в залежності від інтенсивності виробничих і інших зв'язків кожна кейрецу являє собою багатошарову, украй неоднорідну структуру і при цьому дуже гнучку, де існує набір зв'язків від украй жорстких до дуже слабких. Найбільше поширена форма зв'язків - вертикальна.

Нерідко великі компанії мають декілька груп, коли сполучаться виробничі і розподільні функції. У цьому випадку торгові компанії розташовуються між головною фірмою і мережею магазинів роздрібної торгівлі. Вони звичайно є дочірніми компаніями і займаються організацією збуту продукції головної компанії. Головні фірми підтримують магазини ресурсами через торгові компанії і заохочують їх за підтримку цін на продукцію головної компанії.

У зв'язку з тим, що кейрецу являють собою не жорстко залежну організацію, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм більш легко пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Функціонуючий на такій основі ринок усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок наявних товарів. Тут нижче ступінь ризику, нижче витрати по угодах. На дрібних підприємствах більш низький рівень заробітної плати. Це служить однієї з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними компаніями. У середньому заробітна плата на останніх складає біля 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

У зв'язку з процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецу переживають період істотної організаційної перебудови з появою в їхньому складі нових ланок. Ці зміни мають на меті знайти оптимальне, наскільки це можливо, сполучення неринкових за своїм характером взаємовідносин між компаніями усередині групи зі свободою дії згрупованих фірм для забезпечення ефективного функціонування групи як єдиного цілого.

Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтеграція у формі кейрецу привели до створення фінансових гpynn, що зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються великими банками, універсальними торговими і промисловими компаніями. Деякі з фінансових груп виросли з довоєнних дзайбацу. Це «Міцуі», «Міцубісі», «Сумітомо», «Фуе», а також «Даніті Канге», «Санва».

Для угруповань фінансового капіталу характерно взаємне володіння акціями компаній-учасниць, але кожна з них володіє відносно невеликим пакетом акцій інших компаній. Наприклад, фінансові заснування можуть володіти не більш 5%, а компанії по страхуванню життя - не більш 10% акцій фірм. Компанії не можуть володіти власними акціями. У результаті відбувається ясно виражений перехід контролю над компаніями від фізичних осіб до юридичного (1960 р. - 70%, 1986 р. - 76,1% акцій). Роль індивідуального капіталу в соціальній структурі промисловості і кредитної сфери знизилася. На індивідуальну власність у формі акцій доводиться лише 1% функціонуючого капіталу. Стосовно суми чистого прибутку корпорацій частка дивідендів скоротилася з 60% у 1936 р. до 10,5% у 1990 р. По суті справи в Японії проявилася чітка тенденція формування моделі економічного самоврядування без з'єднання її з акціонерною власністю.

Юридичні особи придбають акції для забезпечення стабільності зв'язків із тими або іншими фірмами. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, але і через кредитування. Велика заборгованість банкам була характерною рисою функціонування японських корпорацій.

Відношення в угрупованнях фінансового капіталу будуються на принципах ієрархичності. Переплетення інтересів, ієрархичность відношень між приватниками приводять до того, що на ринках угруповання виступає єдиним фронтом. Цьому сприяє специфічна система кредитування компаній, що була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку.

Дана система фінансування дозволила компаніям, зокрема великим експортним фірмам, одержати необхідні кошти по порівняно низкою вартості, розширити масштаби й ефективність виробництва. Суть цієї системи перебувала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки давали максимальні кредити великим компаніям. Система забезпечувала надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні. Система взаємного тримання акцій майже цілком виводить компанії з-під впливи коливань на фондовій біржі і зовнішній скупці акцій.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність викиду своїх засобів на ринок капіталу. При прямому фінансуванні через кредитний ринок структура виробництва і керування повинна забезпечувати високий рівень прибутків, щоб залучати інвесторів. При непрямому фінансуванні банками важливі не високі прибутки, а стратегія розширення своєї частки на ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, що припускають великі виплати по ним. Крім того, взаємне володіння акціями припускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди позбавляються змісту. У інтересах розвитку підприємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і капіталовкладення, збільшувати прибутки від росту вартості акцій.

У Японії акції, що тримають компанії в якості своїх активів, реєструються по обліковій вартості, тому, якщо вартість акцій на ринку цінних паперів значно перевищує обліковий курс, це відповідно збільшує сховані активи фірм, дає їм можливість без огляду на власників акцій і контрольні органи здійснювати капіталовкладення виходячи з довгострокових інтересів.

Особливість економічної моделі перебуває в єдності державного апарата і великого капіталу в рішенні загальних проблем. Дотепер відзначається висока координація дій промислових, торгових, банківських компаній і урядів. Державне підприємництво в післявоєнний період займало скромне місце. У країні широко використовується система загальнодержавного, регіонального, цільового, галузевого і внутрифірмового планування. На загальнодержавному рівні розробляється ціла система планів, прогнозів, програм індикативного характеру, що означають основні і бажані для товариства в цілому орієнтири економічного і соціального розвитку. Загальнодержавні плани в зв'язку з незначної участі державного сектора спрямовані головним чином на регулювання діяльності приватних фірм. Основні цілі і задачі загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в утриманні внутрікорпоративних планів, що мають директивний характер. Цим утвориться складна, взаємопов'язана система планування. Внутрікорпоративні плани у свою чергу також враховуються при розробці загальнодержавних програм через механізм консультацій із найбільшими об'єднаннями приватних, компаній - «Кєй-данрєн», «Дюкай», «Ніккєйрєн», а також із відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.

Система загальнодержавних планів складається з п'ятьох груп планів - план економічного і соціального розвитку, план розвитку і використання земель, раціонального розміщення продуктивних сил, галузеві плани, цільові загальнодержавні програми і регіональне планування. Плани і програми, незважаючи на свою індикативність, підкріплюються широким арсеналом засобів фінансового, правового й організаційного характеру, що забезпечують їхню значну ефективність. Загальнодержавні економічні плани ~ це свого роду державні інвестиційні програми, що рекомендуються і підтримувані економічними і соціальними ресурсами всієї держави.

У умовах державного регулювання і широкої підтримки розвивалося сільське господарство, основу якого складають дрібні ферми. Наймана праця й орендні відношення не одержали тут широкого поширення. Тільки 7% господарств мають більш 2 га землі, а 70% усіх господарств одержують свої прибутки поза галуззю, в основному в промисловості і сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем багатьох видів сільськогосподарської продукції за цінами вище світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

Важливе місце в системі регулювання займають процентні ставки і валютний контроль із поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет по політиці Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) установлював депозитні і позичкові ставки в межах мінімуму. Депозитний відсоток по кожному виді, короткостроковий відсоток і прив'язана до нього вся система процентних ставок випливали за рухом офіційної дисконтної ставка. Поряд із кількісним обмеженням банківського кредитування це дозволяло до початку 70-х років ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове регулювання, а також занижувати витрати притягнення засобів банками й у визначеній мірі капітальні витрати компаній. У 70-і роки почалася лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що включала не тільки звільнення позичкового відсотка, але і відсотка по депозитах і інших інструментах мобілізації засобів банками і підприємствами, що довгий час установлювався на заниженому рівні.

Своірідність японської економічної моделі доповнюється також роллю вищих посадових осіб. По прийнятому звичаї їхні вказівки обов'язкові для виконання фірмами. Якщо хтось їх порушує, для повчання карають одну фірму, але суворо.

Економічна модель Японії за останні десятиліття перетерпіла поступові зміни від «півдержавний» до більш відкритої й опирающейсяій на ринкові принципи. Так, багато промислових компаній перейшли на принципи прямого фінансування (випуск цінних паперів, особливо акцій і інших інструментів). У 1981-1985 р. випуск акцій і інших інструментів, таких, як оборотні і гарантовані цінні папери, складав 1/4 що мобілізуються фірмами засобів. У 1989 р. вони вже перевищили 70%. Однак весь цей час державні органи, зокрема, міністерства фінансів, зовнішньої торгівлі і промисловості, виконували функції адміністративного регулювання суб'єктів , що господарюють , і протекціоністської і патерналістської їхнього захисти, приділяючи першорядну увагу стабільності господарського середовища.

У 90-і роки японська економіка зіштовхнулася з цілим поруч серйозних проблем, що проявилися в ході економічної кризи 1993 р. Стали зникати переваги японської організаційної моделі. Економічний ріст довгий час підтримувався за рахунок робітників і споживачів. Згода між робітниками і підприємцями заснувалося на досить швидких темпах росту економіки, що у свою чергу забезпечувало підвищення життєвих стандартів. Виникаючої розбіжності погашалися різного роду подачками, починаючи від наявних у конвертах і кінчаючи аграрним протекціонізмом. Тому сприяв відносно рівний розподіл багатства. Однак в останні десятиліття економічний ріст значно сповільнився, що послабило можливості істотного підвищення життєвого рівня населення. Надзвичайно різке підвищення цін на нерухомість у 80-х роках помітно розділило країну на імущих і незаможніх.

Змінилися конкурентні позиції японських підприємців на міжнародних ринках. Скоротилося позитивне сальдо торгового балансу стосовно ВВП (2,5% у 1995 р.). За минуле десятиліття рівень заробітної плати. збільшився майже на третину. Різко зросли витрати на робочу силу, за рівнем яких в обробній промисловості Японія поступається тільки Німеччини і Швейцарії. Цінові конкурентні переваги японських товарів послабились в порівнянні з багатьма країнами. Японія не переборола відставання від інших західних країн в області соціальної інфраструктури. Зокрема, вона поступається іншим країнам по числу квартир на тисячу жителів (майже на сто, у 1988 р. на тисячу жителів було 342 квартири), а також по загальній середній площі квартир. Подолання цього розриву зажадає значних засобів і може стримувати процес виробничого накопичення. Погано для економічного росту змінюється демографічна ситуація, обумовлена різким збільшенням частки літніх у складі населення. Наприкінці сторіччя частка пенсіонерів у віці 65 і більш років досягнула 16% усього населення в порівнянні з 13% у США і 15% у Британії. Дана тенденція може привести до зниження заощаджень і збільшенню споживання.

Незважаючи на величезні успіхи японських компаній у розвитку цілого ряду напрямків мікроелектроніки й інших наукомістких виробництв, зберігається значна залежність від американської технології. Більш половини програмного забезпечення, що застосовується для розробки приладів, на яких робляться напівпровідники і складні плати, випускається в Америці. Причому взаємозв'язок між попитом і пропозицією в цій сфері досить складна. Відстає Японія від ряду країн за рівнем комп'ютеризації. У 1993 р. там на сто чоловік доводилося 10 комп'ютерів, у США - 29, Австралії - 19, Канаді - 18, Великобританії - 17, ФРН, Франції - 14.

У Японії високі ціни на нерухомість, особливо на землю, що стримують приватне споживання і відповідно є причиною цілого ряду економічних проблем. Вони перешкоджають процесу накопичення в малих і середніх компаніях, що збільшує їхню залежність від зовнішніх джерел фінансування. У той же час необхідність для людей відкладати засоби для придбання невеликого будиночка, що у дев'ять разів перевищують середній по країні прибуток, допомагала підтримувати особисті заощадження на найвищому рівні у світі.

У зв'язку зі спадом ділової активності в країні в 90-і роки і зміцненням позицій японських корпорацій на міжнародних ринках стала піддаватися сумніву система державного і корпоративного керування. У цьому напрямку діє й еволюція в сприйнятті Японії як партнера - конкурента США й інших західних країн, що стали розглядати її економічну систему як ворожу, конфронтаціону стосовно інших країн по своїй суті. Даний аспект, а головне, перетворення Японії в найбільшого суб'єкта світової економіки підводять країну до переосмислення її зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних позицій у світовій економіці.

3.2 Фінансово- промислові групи(чеболь) у Південній Кореї

Чеболь чи фінансово-промислові групи відіграють головну роль в економ-міці Південної Кореї. Останнім часом роль чеболь поширилася далеко за межі “країни ранкової свіжості”, і вже сьогодні ці фінансово-промислові конгломерати істотно впливають на світове виробництво, технологію і торгівлю. По своїй струк-турі чеболь нагадують японські дзайбацу. Виникнення перших чеболь відносить-ся ще до періоду японського колоніального панування в Кореї. Більшість з них має сімейно-клановий характер, вони побудовані, головним чином, по вертика-лі, поєднуючи компанії, що діють у різних галузях промисловості [7].

Уряд заохочував і всіляко підтримував ріст чеболь шляхом злиття, укруп-нення і розширення їх виробничої і фінансової бази. Найбільше активно цей про-цес проходив у 80-і роки. Число фірм, що входять у фінансово-промислові групи тільки в 80-і роки зросло з 400 до 850.

По сукупному показнику концентрації виробництва і капіталу чеболь знач-но випереджають японські монополії. Чотири південнокорейські чеболя входять у число ста найбільших ТНК, у той час як 50 чеболей створюють 48% ВНП Респуб-ліки Корея, а на 30 чеболей приходитися приблизно 50% експорту Південної Кореї.

Особливу роль зіграли південнокорейські монополії в процесі інтеграції Південної Корів у світове господарство. Динамічний ріст чеболь, орієнтація на зовнішній ринок поступово сприяли їхньому перетворенню в ТНК, що є основ-ною інтегруючою силою світової економіки. З загального числа великих корей-ських фірм до ТНК можна віднести близько 20 чеболь, це насамперед - “Самсунг”, “Хенде”, “Дэу”, “Лаки Голдстар”, “Санкенг”, “Лотте”, “Ссанъенг” і ін. Саме ці фірми з'явилися провідниками політики експортної орієнтації. Завдяки високої конкурентноспособности південнокорейських товарів і агресивної торго-вої політики чеболь, Південній Кореї удалося зайняти досить тверді позиції на багатьох світових товарних ринках.

Основна діяльність чеболь включає машинобудування, приладобудування, текстильну, електротехнічну, суднобудівну, автомобілебудівну, нафтохімічну галузі промисловості, капітальне будівництво, транспорт і т.д. Коротенько можна розбити ведучі конгломерати по наступним галузях:

Автомобілебудування - “Хёнде Моторс” (47%), “Дэу Мотор” (18%) і “Киа

Мотор”.

Суднобудування - “Хёнде”, “Дэу”, “Самсунг” і “Кориа шипбилдинг энд

інжиніринг” - 90% усіх потужностей.

Електротехнічна - “Лаки Голдстар”, “Самсунг”, “Дэу” і “Хёнде” -

промисловість практично все виробництво мікроелектроніки,

комп'ютерів, телевізорів і т.д.

Ця ж четвірка займає лідируюче положення в хімічній індустрії і машино-будуванні, однак у цих галузях експортна діяльність не настільки активна і результативна. Освоєння цих ринків почалося порівняно недавно.

Слід також зазначити текстильну промисловість, де 65% південнокорейського експорту приходитися на “Дэу текстайл компани”. Як і інші чеболи ця компанія також змінює свою економічну політику і переходить до експорту капіталу в місця збуту продукції. Таким чином, створюються спільні підприємства в країнах-імпортерах.

Таблиця 3.1

Найбільші Південнокорейські Фінансово-Промислові Групи

	ФПГ	Основні галузі спеціалізації	Кільк. компа-ній	Обсяг річних продажів млрд.дол.
1	Хёнде	Електротехнічна пром-ть, автомобілебудування, суднобудування, електроніка, строительсьво	45	60,00
2	Самсунг	Електроніка, машинобудування, хім. пром-ть	55	51,53
3	Лаки Голдстар	Електроніка, нафтохімія, будівництво	54	37,00
4	Дэу	Машинобудування, автомобілебудування, суднобудування, транспорт	22	33,80
5	Санкёнг	Нафтохімія, текстильна пром-ть, транспорт	32	22,09
6	Ханджин	Машинобудування, будівництво, транспорт		8,25
7	Ссанъёнг	Нафтохімія, кольорова металургія, автомобілебудування		14,75
8	Киа	Автомобілебудування, чорна металургія		8,35
9	Ханова	Нафтохімія, транспорт		7,25
10	Лот те	Харчова пром-ть, хімічна пром-ть, транспорт

Специфічною рисою чеболь вважається їх “незалежність” друг від друга. Якщо в інших країнах, де зустрічаються промислові групи обов'язково просліджу-ються значні і тісні зв'язки між ними, такі як створення СП, відкриті директорати, спільне володіння акціонерним капіталом і т.д., то в Південній Кореї нічого подіб-ного не відбувається, кожна група абсолютно незалежна від інших. Хоча і тут під тиском держави було створено кілька спільних підприємств.

Іншою специфічною рисою є “чіткість границь” - підпорядкованість головної компанії завжди визначена й однозначна, так само як і її керівництву - “принцип одноособового контролю”. Не тільки права на володіння компанією належать одній родині, але і, як правило, контроль за цією компанією в цілому концентрується в руках однієї людини - хведжана. Як буде відзначено далі, акції в таких фірмах розподіляються членами родини, що робиться, основним чином, з метою зниження податкових виплат і виконання встановлених законом меж одноособового володіння акціями однієї фірми.

Промислова структура чеболь також дуже специфічна. У першу чергу необ-хідно відзначити надзвичайну розмаїтість галузей, у яких може працювати та сама чеболь, а також виключну широту асортименту вироблених товарів. Так одна з найбільших чеболь “Самсунг” має свої потужності в текстильній промисловості, целюлозно-паперовій, у виробництві мікросхем, кінескопів, електричного устат-кування, металообробних верстатів, військовій техніці, суднобудуванні, оптової і роздрібної торгівлі, має свою страхову компанію, свою газету, радіостанцію, готелі, клініки, і навіть університети.

Структура найбільших фінансово-промислових груп у цілому ідентична. Вони являють собою об'єднання на холдінговій основі різних компаній, що здійс-нюють єдину політику і знаходяться під єдиним керівництвом. Планування і керу-вання здійснюється радою директорів, очолюваною засновником чеболя (чи його приймачем - найбільшим акціонером) і сформованою звичайно на основі сімейних зв'язків.

З кінця 80-х рр. Просліджується прагнення чеболей підвищити ефективність роботи за рахунок реорганізації структури керування шляхом зменшення центра-лізму в вирішенні стратегічних питань і розвитку демократичної ініціативи в ни-зах. Конфуціанська модель керування і сімейна власність ведуть до придушення творчої ініціативи й обюрокрачуванню процесу керування.

Далі усіх у реорганізації процесу керування просунувся “Самсунг”. Його структура керування виглядає в такий спосіб. Рада директорів має у своєму веден-ні комітет з керування і ревізійний орган. Комітет з керування, у свою чергу, під-звітний ревізійному органу і контролює діяльність комітетів експертів (технічного і комерційного) і усіх відділів чеболя. У результаті реорганізації “Самсунгу” вда-лося диверсифікувати джерела економічної і технологічної ініціативи.

Матеріально-технічне постачання компаній усередині чеболя відбувається на основі господарських договорів відповідно до плану розвитку групи. Постачання здійснюються за внутрішніми цінами, на які більше впливає цінова політика чеболя, ніж реальний рівень цін.

Компанії одного чеболя можуть здійснити взаємні інвестиції і кредитуван-ня, причому під більш низькі відсотки, ніж на ринку капіталу. Так, у 1993 р. Головна фірма групи “Дэу” “Daewoo Corp.” інвестувало в дочірні підприємства 1,4 млрд. дол., що склало 94% від всього обсягу інвестицій корпорації. Таке положення знижує рівень конкурентної боротьби, негативно позначається на діловій активності фірм.

В області розподілу прибутку зберігається велика самостійність фірм. Разом з тим тут відпрацьований механізм заповнення втрат нерентабельних компаній за рахунок прибутків найбільш рентабельних корпорацій однієї і тієї ж групи.

В даний час диверсифікованість виробництва і ринку послуг південнокорей-ських чеболь досягла небачених раніше масштабів. Одна група може робити весь спектр товарів, який тільки можна уявити. Так, як уже згадувалося вище, “Самсунг” спокійно комбінує випуск текстильної продукції з виробництвом елек-троніки, судостроительством і торгівлею. У той час як „Дэу” зайнято виробництв-вом і автомобілів, і текстилю, і електротехнічних товарів. Такий приклад можна привести практично для будь-якої південнокорейської корпорації. Така структура порозумівається, насамперед, історією розвитку чеболь, коли кожна з них форму-валася на принципі заміщення цілої галузі, чи навіть галузей, в економіці країни.

Звичайно про доцільність такого устрою чеболь можна сперечатися. З одно-го боку, диверсифікованість виробництва веде до зниження ризику банкрутства, тому що занепад в одній галузі не значить занепад в інший, а часто навіть навпаки приводить до підйому в інших галузях. Однак, з іншого боку, надмірна диверсифі-кованість приводить до втрати конкурентноспособности і погіршенню якості ви-робленої продукції. Хоча у випадку з чеболь, не слід забувати, що це фінансові групи, а не одне підприємство, і кожна компанія, що входить у чеболь може спе-ціалізуватися у визначеній сфері. Спеціалізація кожної компанії окремо і диверси-фікованість усієї групи, не приведе до втрати конкурентноспособности. Інша справа, що взаимовливання між членами групи і фінансова підтримка нерента-бельних компаній може привести до ослаблення конкуренції.

Імовірно, тому політика товарної диверсифікованості, проведена чеболь, активно критикувалася адміністрацією президента Кім Ен Сану. Чеболь обвинува-чувалися в надмірній монополізації виробництва і, як наслідок, зниженні міжна-родної конкурентноспособности економіки Південної Кореї. У липні 1993 р. вий-шла постанова уряду, що наказує призупинити розвиток планів виробничої дивер-сифікованості й опредилити три (для десяти найбільших чеболь) і дві (для всіх інших) галузі і компанії, що функціонують у цих галузях, на яких буде сконцент-рована основна увага чеболь.

На зміну диверсифікованості через адміністративний вплив приходить спе-ціалізація. Уряд розробив систему заохочень і пільг для чеболь, релизуючих пла-ни спеціалізації виробництва. Визначеним компаніям будуть надаватися пільгові кредити, їм гарантуються дозволи на додаткові емісії акцій, інших цінних паперів як на внутрішньому, так і на зовнішньому фондових ринках. У плині 7 місяців чеболь розробляли свої плани спеціалізації, визначали пріоритетні галузі. У ре-зультаті 30 найбільших чеболь визначили 112 компаній, на яких вони мають намір концентрувати свої зусилля. За даними Міністерства праці, промисловості й енер-гетики, група “Хенде” визначила пріоритетними галузями автомобілебудування, електроніку, нафтохімію; група “Самсунг” - електроніку, машинобудуваньня, хімічну промисловість; група “Лаки Голдстар” - електроніку, хімічну промис-ловість, енергетику.

Чеболь зіграли вирішальну роль у процесі індустріалізації й інтеграції Пів-денної Кореї у світову економіку. Завдяки експортній орієнтації чеболь змогли домогтися високої конкурентноспособности і міцно закріпилися на міжнародному ринку. Фінансова структура цих груп дозволяє їм швидко одержувати і перекачу-вати величезні кошти в складові їхні компанії, що дозволяє чуйно реагувати на зміни конъюктури ринку і швидко впроваджувати у виробництво останні технології.

Агресивна экспансіоністська політика на зовнішньому ринку привела до ус-пішного завоювання практично необмеженого світового ринку. Шляхом створен-ня спільних підприємств і регіональних дочірніх компаній по усьому світі (від США і Великобританії до Румунії і України) південнокорейським чеболь удалося обійти безліч протекціоністських перешкод практично в кожній країні де вони “осіли”. Так, приміром, “Дэу” удалося налагодити випуск мікрохвильових печей у Великобританії та автомобілів в Україні, правда під англійським та українським ім'ям, але зате кожен англієць та українець упевнений, що купує вітчизняний товар. Тисячі інших компаній і СП корейських чеболь успішно функціонують по усьому світі [5].

Слід також зазначити, що в умовах гострої конкуренції з іншими ТНК, особ-ливо з японськими й американськими, на ринках розвитих держав, південного-рейські чеболь звернули свій погляд на країни Східної Європи і України, де ринок ще не зайнятий і потенційний споживач однаково розташований як до японської продукції, так і до корейської. Завдяки могутньої, і треба визнати успішної рек-ламної кампанії, південнокорейським чеболь удалося проникнути на нові ринки і закріпитися в нашій свідомості поряд з японськими конкурентами.

ВИСНОВКИ

У 80--90-і роки у світі відбулися масштабні економічні, політичні, соціальні процеси величезної перетворюючої сили, що зробили і продовжують збільшувати свій вплив на світове господарство, його якісні характеристики. Суспільно-політичні й економічні процеси викликають істотні зрушення у світовому господарстві, формуючи його нові, більш різноманітні і різноманітні ступіні і шляхи його розвитку. Міняються не тільки світ, але і його розуміння. Нині вже досить складно провести чітку границю, що зовсім недавно поділяла його на протилежні системи. У світі, особливо в Європі, відбулися такі кардинальна перестановка сил і переоцінка цінностей, що положення і стереотипи, що формувалися в нас і за рубежем десятиліттями, аж до 90-х років, щодо проблем світового господарства, МРП і міжнародних економічних відносин, зжили себе.

Найважливішою проблемою усе більш взаємозалежного світу стає не співробітництво різних систем, а взаємодія різнорівневих структур. Вони характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем згуртування в МРП і світове господарство. Знамення часу -- інтеграція, причому інтеграція загальна, а не тільки міжнародна. Відбувається інтеграція капіталів, виробництв, праці. Особливістю цього процесу є те, що він, виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство -- ЄЕС, СЭВ), за останні роки охопив нові країни і регіони. Взяти Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР), що залучає увагу до себе головним чином як зона найбільш динамічного у світі економічного розвитку. Саме випередження інших районів земної кулі по темпах росту в сполученні зі стрімким підвищенням міжнародної конкурентноздатності групи країн, що розвиваються, АТР дає підстави говорити про наближення «тихоокеанської ери», чи періоду, коли регіон стане центром світового економічного розвитку.

Інше могутнє економічне об'єднання --- Північноамериканська зона вільної торгівлі, створення якої проголошене в серпні 1992 року після двох з половиною років переговорів між США, Канадою і Мексикою. Утворився єдиний економічний простір з 360 млн. споживачів і сукупним обсягом виробництва в 7 трлн. дол.

На якісно новий етап розвитку виходить Європейський союз (колишнє Європейське співтовариство) -- ЄС. Відповідно до Єдиного європейського акта, прийнятим країнами -- членами ЄС у 1992 році, довершений процес створення єдиного внутрішнього ринку цього об'єднання. Ліквідовані практично всі бар'єри, що залишилися, на шляху вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і людських ресурсів. Скасовуються останні митні формальності у взаємній торгівлі, інтенсифікуються розробка і впровадження загальних європейських стандартів, скасовуються останні валютні обмеження і т.д. Зняття всіх цих бар'єрів може підвищити темпи економічного росту ЄС, знизити рівень цін на ряд послуг, зменшити витрати виробництва й у кінцевому рахунку підсилити економічні позиції ЄС у світі, їхня конкурентноздатність.

Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом напрямкам. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил шляхом повсюдного поширення технологічного способу виробництва: через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; шляхом виробничого співробітництва, міжнародного переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну. Це, по-друге, прояв інтернаціоналізації через МРП. По-третє, зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами, у силу чого вона робить нині незмірно більший вплив на інтернаціоналізацію економічного життя, чим у 20--30-і роки поточного сторіччя. По-четверте, це міжнародне переміщення фінансових і виробничих ресурсів, що забезпечує переплетення і взаємозалежність економічної діяльності в різних країнах. Таке переміщення відбувається у формі міжнародного чи кредиту закордонних інвестицій. По-п'яте, усе більш важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше, ніж сфера матеріального виробництва. По-шосте, швидко росте міжнародний обмін науково-технічними знаннями. Фронт світової науки і техніки стрімко розширюється. У сполученні з їхнім швидким розвитком це приводить до того, що нині жодна країна поодинці не в змозі вирішувати всі питання НТП і тим більше бути лідером на всіх напрямках розвитку науки і техніки. По-сьоме, усе більш зростають масштаби міжнародної міграції робочої сили, до якої починають підключатися як експортерів Україна й інші держави на території колишнього СРСР. Нарешті, по-восьме, одночасно зі зростаючою інтернаціоналізацією впливу виробництва і споживання на природне середовище росте потреба в міжнародному співробітництві, спрямованому на рішення глобальних проблем сучасності.