Із даних таблиці видно, що в Україні основна частина видатків має соціальну призначення (62,3%, із них 23,6% припадає на соціальний захист населення і 32,2% -- на соціально-культурну сферу. Досить вагомими є також видатки на розвиток народного господарства, на утримання армії і на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи. 3-поміж видатків федерального бюджету США виділяються три найважливіші сфери вкладення коштів: захист доходів, національна оборона і виплата відсотка за державний борг.

Важливе місце в бюджетній системі України посідає місцевий бюджет. Він забезпечує необхідними коштами заходи економічного і соціального розвитку, які здійснюються місцевими органами державної влади і органами державного управління. Місцеві Ради народних депутатів самостійно розробляють, затверджують і реалізують свій бюджет.

Законом «Про бюджетну систему України» визначені джерела доходу місцевого бюджету, а також передбачений процес перерозподілу нагромаджень із одних, розвинутіших в економічному відношенні, районів в інші, де власні ресурси ще не забезпечують задоволення господарських і культурних потреб. Для цього в розпорядженні місцевого бюджету залишається частина загальнодержавних податків, зборів і платежів, яка визначається Верховною Радою України, виходячи, як це було показано вище, із відповідних соціально-економічних нормативів бюджетного забезпечення населення території і станом місцевих джерел доходів. Якщо джерел доходів недостатньо, із вищестоящих бюджетів можуть передаватися нижчестоящим кошти у вигляді субвенцій, субсидій і дотацій.

Разом з тим розширення прав і підвищення відповідальності за рішення важливих соціальних і економічних проблем у прийнятих нормативних документах не завжди підкріплені реальними джерелами доходів для створення фінансової бази місцевих Рад, без чого влада практично існувати не може. Фінансові кошти продовжують концентруватися в державному бюджеті у вигляді загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, які розподіляються Верховною Радою України всередині держави і між місцевими органами влади у вигляді відсотка відрахувань.

Труднощі у формуванні фінансової бази посилюються ще і тим, що вказані нормативні акти діють в умовах жорстокої фінансової кризи -- постійно зростаючої державної заборгованості України, бюджетного дефіциту та інфляції. Зростають номінальні доходи населення, а за ними, наздоганяючи і переганяючи їх -- ціни. Таке становище не дає можливості встановити стабільні нормативи відрахувань до місцевого бюджету із загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, а без цього місцевий бюджет не може бути самостійним.

Для подолання фінансової кризи і значного бюджетного дефіциту необхідно вжити заходи, направлені на прискорення прийняття пакету законів про систему оподаткування: про введення жорсткого режиму економії коштів бюджетів усіх рівнів, різке обмеження направлення бюджетних коштів на капітальні вкладення і виплату різних видів дотацій збитковим галузям: про налагодження раціональних економічних зв'язків між регіонами і підприємствами, збільшення виробництва товарів для народу і завдяки цьому оздоровлення фінансів України; про державне регулювання цін на важливі види сировини і гостродефіцитну продукцію на період переходу до ринку; про введення національної валюти і регулювання грошових доходів населення.

Висновок

Мінімально необхідні межі регулювання реального ринку визначаються організацією грошового обігу, виробництвом суспільних товарів і усунення зовнішніх ефектів. Максимально припустимі межі втручання держави в економіку визначаються перерозподілом прибутків, забезпеченням деякого рівня зайнятості, протидією монополізму й інфляції, розвитком фундаментальних досліджень, проведенням регіональної політики, реалізацією національних інтересів у світовій економіці.

Держава виконує свої функції, застосовуючи економічні й адміністративні методи. Вони взаємозалежні і водночас протилежні. Існують області, де застосування адміністративних методів ефективно і не суперечить ринковому механізму.

Надані державою суспільні товари покликані задовольняти колективні потреби, що неможливо виміряти в грошовій формі і який у зв'язку з цим не може зробити ринок. Суспільні товари зв'язують з одного боку, колективні потреби, з іншого боку - податкову і бюджетну політику держави. Для виробництва суспільних товарів держава здійснює оподатковування. Структура бюджетних витрат повинна відповідати структура попиту на суспільні товари.

У деяких ситуаціях ринковий механізм не може автоматично забезпечити рівновагу через зовнішні ефекти, що виникають у процесах ринкового виробництва і споживання. Держава втручається в економіку і забезпечує псевдоринкову рівновагу. Через спеціальний податок воно здійснює перерозподіл прибутків на користь тих, хто несе не врахований ринком збиток. Держава втручається в ціноутворення, щоб ціна на товари і послуги враховували зовнішні ефекти.

Вихід держави за відкреслені максимальні межі робить необхідним роздержавлення економіки. Проблема особливо актуальна для країн, що переходять від тотального одержавлення економіки до ринку. Добре зарекомендували себе такі способи роздержавлення, як приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектора, створення змішаних підприємств. Одним із найважливіших переваг приватизації є антиінфляційний ефект. Для успішного проведення приватизації необхідно виконання ряду умов.