Безробіття: види, причини виникнення та соціально-економічні наслідки

Законом Україні “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін. і доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.[4]

Яка ж ситуація склалася в Україні з рівнем зайнятості населення? На початку лютого 2009 р. на обліку в центрах зайнятості перебували 930 тисяч

осіб, не зайнятих трудовою діяльністю, для яких в наявності було всього близько 85 тис. вільних робочих місць. Тобто на кожну вакансію претендувало 11 людей (для порівняння: на початку лютого 2008 року - 4 людини). А в ряді регіонів ця цифра набагато вища: у Вінницькій області - 39, в Івано-Франківській і Хмельницькій областях - 48, а в Черкаській області - 77 осіб. Наприклад, на бухгалтерів попит у 2009 р. знизився майже втричі, а на економістів і касирів (у банку, на підприємстві) - удвічі [22].

Натомість, за даними керівника виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття В. Галицького, ситуація у сфері зайнятості починає дещо вирівнюватися. Так, у січні-лютому 2009 року має місце тенденція до уповільнення темпів зростання кількості зареєстрованого незайнятого населення. Крім того, зменшилися темпи скорочення кількості вакансій. Зокрема, у січні 2009 р. кількість людей, які звернулися в центри зайнятості, зменшилася, в порівнянні з груднем 2008 року, на 129,3 тис. За перший робочий тиждень лютого в центрах зайнятості було зареєстровано 32,7 тис. осіб.

При цьому, якщо в кінці 2008 року кількість вакансій, заявлених працедавцями в службу зайнятості, щодня скорочувалася в середньому на 2 тисячі, то в другій половині січня 2009 року - вже на 500 одиниць [22].

Наразі в Україні найбільш «потерпілою» сферою економіки є будівництво - одна з тих галузей, що найбільше стимулює зайнятість населення та породжує активний попит на продукцію інших галузей економіки, особливо металургійної [23, ст.12]

Має місце тенденція до збільшення серед шукачів роботи найбільш висококваліфікованих працівників: інженерів, спеціалістів високотехнологічних процесів і конверсійних галузей, науковців, які вивільнились внаслідок перепрофілювання або реорганізації виробництва. Але за браком належної роботи з їх числа працевлаштовується лише третина [24, ст.72].

На сьогодні зростання рівня зайнятості в Україні головним чином стримується як через незадовільні умови праці на робочихмісцях і низький рівень заробітної плати працівників, так і через невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили потребам економіки та ринку праці [25].

Отже, із соціальної точки зору зайняті -- це громадяни, які працюють відповідно до своїх здібностей і вподобань і самостійно обрали місце роботи.

Згідно з кейнсіанською теорією^За теорією Дж. Кейнса, ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією. Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням сукупного попиту. зайнятості, не існує механізму, який забезпечує і гарантує повну зайнятість. Одним з висновків цієї теорії є фундаментальне положення, що ринкову систему не можна вважати саморегульованою, і вона потребує цілеспрямованого державного регулювання.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за чотирма напрямами:

* працевлаштування незайнятого населення і допомога в профорієнтації, підготовці та перепідготовці кадрів;

* сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праці та нестандартним формам зайнятості;

* правове забезпечення трудових відносин;

* соціальний захист населення, яке має статус безробітних (матеріальна допомога, виплата допомоги у зв'язку з безробіттям, страхування від безробіття).

Слід зазначити, що перші два напрями є активним типом державного регулювання ринку праці, а останній належить до пасивного. Крім того існують прямі та непрямі методи державного забезпечення зайнятості. До прямих методів належить законодавче регулювання умов наймання і використання робочої сили, при цьому особливого значення набувають колективні договори і трудове законодавство. До непрямих методів державного забезпечення зайнятості належать заходи державної фінансової політики (асигнування й субсиії), монетарної політики (регулювання грошового обігу), фіскальної політики (зміна податкових ставок).

Для подолання негативних тенденцій у сфері зайнятості населення важливо постійно вдосконалювати соціально-економічні механізми регулювання зайнятості в практичній діяльності адміністративних і господарських органів з реалізації стратегічних і поточних завдань щодо ефективного відтворення та використання трудового потенціалу. Такий механізм схематично можна представити у вигляді трьох взаємопов'язаних агрегованих соціально-економічних блоків: прогнозування, стимулювання та управління процесами зайнятості ( Дод.,Таблиця. 3.1).

Насамперед функціонування зазначеного механізму потребує науково обґрунтованого прогнозування: створення сучасної інформаційної бази, що враховуватиме значний досвід використання балансових методів та інформаційно-статистичних джерел в Україні, а також апробований у багатьох країнах досвід функціонування систем територіального соціально-економічного моніторингу. Отже, інформаційна база оцінки дасть змогу виявити тенденції у відтворенні робочої сили, визначити рівень зайнятості населення, кількість незайнятого населення і допоможе виявити реальний попит на робочі місця.

Другий блок механізму регулювання зайнятості населення -- стимулювання ефективної реалізації трудового потенціалу -- має включати заходи з регулювання пропозиції робочої сили та її наближення до структури попиту на неї, які поділяються на активні й неактивні, а також заходи з розширення попиту на робочу силу, які, в свою чергу, розподілятимуться на прямі і непрямі заходи стимулювання.

Третій блок механізму повинен сприяти розробці і реалізації досконаліших програм сприяння зайнятості населення на державному,регіональному і місцевому рівнях.

Сформульовані в працях провідних вчених і спеціалістів у сфері підвищення ефективності використання трудових ресурсів наукові концепції, положення, висновки і рекомендації посідають важливе місце в сучасній теорії зайнятості і дозволяють найповніше усвідомити складність процесу формування соціальної ринкової економіки, тобто такої системи господарювання, за якої взаємодоповнюються дії економічних законів з державним регулюванням. Разом з тим, сучасний етап реорганізації економіки особливо гостро потребує подальшого дослідження проблем регулювання зайнятості працездатного населення України. Ускладнення соціально-економічних відносин у результаті переходу до ринку, формування багатоукладної економіки вимагають впровадження адекватної концепції зайнятості.

Нинішні методи в економічній політиці України вичерпали себе і не здатні забезпечити нормального функціонування ринку праці, його соціальної інфраструктури та ціннісних орієнтирів, а процесові державного макроекономічного регулювання зайнятістю притаманні невідповідність у цілому фінансової, законодавчої, нормативної бази ринковим формам господарювання, відірваність від соціально-економічних процесів, які відбуваються на мікрорівні. Ці недоліки, в свою чергу, призводять до суттєвого розладу ринку праці, до поляризації суспільства, послаблюють економічні стимули саме тоді, коли вони мали б змінити адміністративні методи регулювання зайнятості, створюють передумови для некерованості у реальній економіці та соціальній сфері.

Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм характером і ступенем впливу чинниками: сучасним рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями у сфері зайнятості. В Україні, на жаль, спостерігається тенденція запозичення окремих елементів світового досвіду регулювання ринку праці без врахування відмінностей соціально-економічного середовища суспільств. На думку фахівців, найбільш прийнятною для умов України є шведська модель регулювання ринку праці, де роль держави в керуванні процесами, як і всією соціальною сферою, порівняно велика і політиці у сфері зайнятості приділяється велика увага. На заходи, пов'язані з її проведенням витрачається майже 3% ВВП і 7% бюджету. Головною особливістю зазначеної моделі є те, що більша частина коштів (70%) витрачається на проведення активної політики Більшість європейських країн витрачає на активні та пасивні заходи в сфері зайнятості від 3 до 6% ВВП В Україні політика зайнятості носить здебільшого пасивний характер, зводячись здебільшого до реєстрації безробітних та виплати їм допомоги.

Концепція змішаного регулювання зайнятості економічно активного населення - це система теоретичних положень і узагальнених поглядів та практичних рекомендацій, спрямована на оптимальне регулювання зайнятості й активну державну політику щодо соціального захисту економічно активного населення. Це постійна та цілеспрямована діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування на переорієнтацію з командно-адміністративного виробничого підходу до регулювання зайнятості, на запровадження механізмів забезпечення збалансованого співвідношення та єдності державного макроекономічного регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні.

Метою концепції є формування нового правового й економічного механізму макро- та мікроекономічного регулювання відносин, які складаються між роботодавцями і найманими робітниками з приводу умов зайнятості та соціального захисту економічно активного населення. З цього випливають нові вимоги до політики зайнятості. По-перше, регулятивний вплив держави має бути спрямований на безумовне виконання певного комплексу законів і нормотворчих актів при максимальній свободі засобів досягнення поставленої мети. По-друге, необхідно створювати такі умови зайнятості, які забезпечували б відтворення і розвиток трудового потенціалу, матеріальне зацікавлення робітників, розвиток їхніх потреб, розширення інфраструктури для задоволення останніх, а також відповідність професійного рівня і професійно-кваліфікаційної структури працівників вимогам ринкових перетворень. Регулювання зайнятості та соціальний захист економічно активного населення можливі тільки за умов подолання фінансового вакууму. Створення сприятливого інвестиційного клімату дозволить суб'єктам господарювання, користуючись дешевим кредитом та пільговим оподаткуванням, впровадити та зберегти ефективні робочі місця, організувати професійну підготовку, перенавчання, профорієнтацію кадрів, стимулювати якісні зміни трудового потенціалу. За належної ринкової мотивації це дозволить не лише підтримувати і розвивати життєво необхідні гарантії зайнятості, а й створювати додаткові робочі місця та умови для зайнятості.

Стратегічним напрямом регулювання зайнятості має стати посилення її соціального спрямування, яке реалізовується через:

- сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості;

- підвищення рівня грошових доходів за допомогою докорінного реформування організації оплати праці та пенсійного забезпечення;

- створення сприятливих умов для соціального захисту від безробіття за допомогою таких заходів активної політики, як профорієнтація, професійне

навчання та перенавчання тимчасово незайнятого населення, послуги з пра-

цевлаштування (як центрами зайнятості, так і приватними агентствами з працевлаштування), організація оплачуваних громадських робіт, а також пасивної політики зайнятості;

- стабілізацію кількості економічно доцільних і створення нових робочихмісць для запобігання масовим звільненням; використання гнучких форм роботи і режимів робочого часу, що дозволить розширити можливості для зайнятості без збільшення кількості робочих місць;

- вивчення ВНЗ потреб регіональних ринків праці для визначення напрямків підготовки спеціалістів;

- розробку системи кредитного стимулювання і пільгового оподаткування

для нових ефективних робочих місць (але слід зважати на те, що такі заходи не повинні стати перепоною для раціональної зайнятості);

- оптимізацію параметрів заробітної плати через поєднання ринкового саморегулювання, державного та договірного регулювання і їхнє узгодження.

Політика зайнятості має гарантувати соціальний захист населення шляхом забезпечення належних умов життя, регулювання заробітної плати, стимулювання нових місць і виплати допомоги безробітним тощо.

“Тіньова” зайнятість є характерною рисою українського ринку праці. За даними вибіркових обстежень нерегламентованою зайнятістю займається близько 80% працюючих, 64% студентів і 60% опитаних безробітних з числа молоді [18, ст. 2-3].

Державна політика зайнятості повинна акцентувати увагу на створенні нових робочих місць, яка в Україні є однією з найменш ефективних. Основною сполучною ланкою між досягненням економічного зростання і створенням можливостей для розвитку людини є забезпечення зайнятості та можливість займатися продуктивною працею. Основною метою розвитку суспільства, вважається стале зростання якості життя. За минулі 30 років темпи економічного зростання недостатньо відповідали поліпшенню таких найважливіших показників розвитку, як політична та соціальна стабільність, освіта, тривалість життя, дитяча смертність, тендерна рівність тощо. Людський розвиток має за мету забезпечення гідного життя для всіх людей, сприяє подоланню бідності, а отже, становленню і розвитку демократії, подоланню нерівності, збереженню соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

Для удосконалення політики зайнятості необхідно вирішити суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру. Високий рівень регулювання зайнятості передбачає реформування законодавчо-правової бази на основі Конституції України, ряду доповнень до Кодексу законів про працю та Закону України «Про зайнятість населення», законодавчих і нормативних документів, що регламентують сучасну політику зайнятості відповідно до Конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці.

Провідну роль у системі важелів регулювання зайнятості відіграє фінансове забезпечення. Економічні стимули фінансово-кредитного механізму слід застосовувати для створення інвестиційного клімату й ефективного ринкового середовища. Для цього необхідно, щоб кошти Державного фонду сприяння зайнятості використовували повністю (з необхідним перехідним залишком), а в структурі витрат переважало фінансування затрат на збереження ефективних робочих місць і створення додаткових, щоб надавали субсидії для організації власного бізнесу, відшкодування витрат на професійне навчання, перепідготовку і профорієнтацію тощо. Особлива роль у системі заходів щодо регулювання зайнятості має належати ефективному механізму пільгового оподаткування суб'єктів господарської діяльності, котрі створюють ефективні робочі місця.

Інформаційно-методичне й організаційне забезпечення ефективної зайнятості має враховувати: а) конкретну ситуацію, в якій здійснюватимуть процесс регулювання зайнятості, визначення пріоритетів і основних напрямків досягнення чи можливості досягнення поставленої мети і включення їх до програм зайнятості щорічно відповідно до фінансових надходжень до Державного фонду сприяння зайнятості; б) повну і всеохоплюючу санацію робочих місць, оцінку їхньої перспективності; в) нормативно-методичне забезпечення політики зайнятості, всебічну оцінку ефективності регіональних програм сприяння зайнятості та державних служб зайнятості. Це дозволить проаналізувати підсумки виконання регіональних програм, зробити міжрегіональні порівняння, обрахувати витрати Фонду зайнятості на конкретні напрямки державної політики зайнятості.

Реалізація основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні відповідно до запропонованої Концепції забезпечить регулювання зайнятості на якісно новому рівні, служитиме орієнтиром для практичних дій органів державної влади і служб зайнятості згідно з визначеними пріоритетами політики зайнятості.[19,ст. 68-72 ]

Висновки

Отже, таке поняття, як безробіття, в нашій країні набуло широкого загалу під час розвалу адміністративно-командної системи управління народним господарством, коли виник дефіцит виробництва, скорочувались робочі місця, знижувався попит на робочу силу. Багато представників ріних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства.Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки.

Причин пояснення безробіття існує беліч. Ряд їх було висунуто провідними вченими-економістами, таким як : Кейнсі, Т. Мальтус,А.Пігу, К. Маркс. Справді кожен з них доклав зусиль і висунув свою гіпотезу, всі вони між собі взаємопов'язані.Однак, їх не можна вважати досконалими, бо кожна з них має як свої переваги, так і недоліки.

Характер причин виникнення безробіття комплексний: наприклад, структурні зміни в економіці тягнуть за собою її диспропорційний розвиток. Це і демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили і постійний прогрес техніки, особливо з розгортанням науково-технічної революції.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить, що коден рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленим сукупним впливом багатьох чинників.

Безробіття неоднаково виявлялося на різних етапах формування і функціонування ринкових відносин. Окремі його види мали місце і в період до ринкової економіки.

Розрізняють основні види безробіття: фрикційне, структурне, сезонне, приховане, циклічне, хронічне, застійне, конверсійне та інші

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Особливо гостро постає проблема безробіття тому, що продовжується фінансова та економічна кризи. Рівень безробіття за останні роки говорить за те, що криза зайнятості збігається з фінансовою кризою і буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступних років. Виникають різні соціально-економічні диспропорції, у тому числі - різкі регіональні розходження в динаміці зайнятості, сементації ринку праці.

Різноманіття форм безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складною. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь - якій країні для рішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Роль держави в таких умовах полягає у проведенні активної політики щодо формування ринку праці, забезпечення зайнятості, надання соціальних послуг мало захищеному населенню. Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Нинішні методи в економічній політиці України вичерпали себе і не здатні забезпечити нормального функціонування ринку праці, його соціальної інфраструктури та ціннісних орієнтирів, а процесові державного макроекономічного регулювання зайнятістю притаманні невідповідність у цілому фінансової, законодавчої, нормативної бази ринковим формам господарювання, відірваність від соціально-економічних процесів, які відбуваються на мікрорівні.

Діюча політика зайнятості повинна в нинішніх умовах мати попереджувальний характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, та запобігати росту безробіття і її переходу у застійну форму. Важливо, що це дозволить спиратися на світовий досвід регулювання безробіття.

Список використаної літератури

1. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник/Г.Н. Климко, В.П. Несеренко, Л. О. Каніщенко та ін.- К:.Вища шк..- Знання, 1997. - 743c.

2. Палехова В.А. Макроекономіка: Навч. посібник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". -- 2. вид., доп. та перероб. -- Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2005. -- 300с.

3. Фаріон І.Д. Економіка праці та соціально - трудові відносини: організація, облік, аналіз, контроль: [навч. пос.] /І.Д. Фаріон - Тернопіль: Економічна думка, 2003. - 241 с]

4. Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. -- К.: МАУП, 2003. -- 520 с.

5. Черниш Т. Сутність та особливості довготривалого безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 3. - С.8-12.

6. Фагеєнко Н.В. Соціально-економічні наслідки безробіття / Н.В.Фагеєнко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009 - №7-8 (№8) - С. 114-117.

7. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні / О.В. Акіліна // Формування ринкових відносин в Україні - 2008. - №10 - С. 152-159.

8. Гаркавенко Н.О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці / Н.О. Гаркавенко // Формування ринкових відносин України. - 2008. - № 4 -С.168-172.

9. Федоренко В.Г. / Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи // Економіка та держава. - 2009. - №1. -с. 4-5.

10. Черниченко Н. Дайте мне работу... / Бсзработица стала серьезнойсоциальной проблемой // Труд.- 1999.- 7,19 марта.

11. http://life.pravda.com.ua/problem/4bbb2f4d50bb1/

12. http://euro2012.ukrinform.ua/news/4/p2539/?PAGEN_4=11

13. http://trudovepravo.com.ua/news/trudovinovyny/290-unemployment

14. http://life.pravda.com.ua/problem/4bbb2f4d50bb1/

15. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. Посіб. - К.: Либідь, 2001.-616c. (с.307-327)

16. http://lucl.lucl.kiev.ua/start/lit_econom.html

17. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник- К.: Атіка, 2002. - 368 с.

18. Діденко Я. . Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. - 2002. - №2. - с. 3-7.

19. Актуальні проблеми економіки № 10 (40), 2004

20. Актуальні проблеми економіки №9 (27), 2003

21. http://www.ukrstat.gov.ua/

22. Запобігти ускладненню ситуації із безробіттям у кризовий період допоможе антикризовий закон [Електронний ресурс]-Режим доступу:http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=121553&cat_id=364661.

23. Гнибіденко І.Ф. Фінансово-економічна криза: стан та перспективи її подолання\\ Ринок праі та зайнятость населення. - 2009. - № 1.С. 11-16

24. Краснов Ю. М. Економічна стратегія ефективної зайнятості / Ю. М. Краснов.- К. :Знання України, 2001. - 253 с.

25. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян»: від 15.01.2009 р., № 892-VI // ВВР України. - 2009.- №28.- Ст. 370

Додаток

Таблиця 3.1 Механізм регулювання зайнятості населення