Товарне виробництво: умови та причини його виникнення і розвитку

III Розділ. Основні рушійні сили та економічні закони товарного виробництва

3.1 Суперечності - джерело і рушійна сила розвитку товарного виробництва

Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть ґрунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.

Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживаною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару.

Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини - споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.

Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність - грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.

Перетворення споживної вартості в свою протилежність - вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через посередництво ціни грошового вираження вартості, втіленої в товарі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.

Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок - прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються.

Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку - мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.

Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму її - ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів.

Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар - золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента - грошей.

Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару "робоча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми.

Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія - працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.

Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов

продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.

Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.

3.2 Економічні закони і категорії товарного виробництва

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та технологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існування.

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. Зміст закону виявляється в його трьох основних вимогах.

Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності.

Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження - доодержання вищого прибутку.

Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей.

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об'єктивним регулятором. Він примушує виробників скорочувати чи припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і обіг товарів. Таким чином, закон вартості виконує функцію об'єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і послуг.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливо. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.

Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і утворення надприбутку.

Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати.

Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли формуванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язковості та взаємній довірі.

Закон попиту - це закон, який передбачає, що із зростанням ціни на товар зменшується кількість товару, яку хоче придбати населення, а із зменшенням ціни на товар. То кількість товару, що купується населенням, зростає.

Закон пропозиції - це закон, який стверджує, що із зростанням ціни збільшується кількість товару, які готові виробити виробники, а із зменшенням ціни на товар, кількість товару. Що виробляється виробником, зменшується.

У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулятором суспільного виробництва.

В сучасних умовах у різних господарських системах регулюванням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахуван-ня попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено.

Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва.

Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних категорій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є фор-мами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених.

Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма - ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості товару. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належить передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апробовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов'язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі.

З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробника - комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок ґрунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації виробництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат.

Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх.

В умовах комерційного розрахунку круговорот ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу.

Господарювання на основі комерційного розрахунку неможливе без стабільної грошової одиниці. В умовах істотного коливання її орієнтири підприємницької діяльності втрачають стійкість. Руйнується основа комерційних розрахунків товаровиробника. Виявом нестабільності грошової одиниці є надмірне, таке, що не піддається комерційним прогнозам, коливання на ринку цін не тільки на товари, які виробляє та реалізує товаровиробник, а й на засоби виробництва, робочу силу, які він купує для організації виробництва, комерційної діяльності. Розрахунки, зроблені сьогодні, можуть втратити будь-яке значення завтра.

Нестабільна грошова одиниця перестає виконувати функцію міри вартості, бути надійною формою економічних зв'язків між відособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засіб обігу та засіб платежу. Вона не може забезпечити надійний суспільний вимір індивідуальних витрат праці товаровиробників. Тим самим підривається дія сил товарного виробництва. Збагачуються насамперед не ті, хто виробляє необхідні суспільству товари при менших витратах, а спекулянти, які використовують постійне коливання цін. Спекуляція є невід'ємною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесі перетворення споживної вартості в ціну, відособленні торгового капіталу та торгового прибутку, пов'язана з рушійними силами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозиції на окремі товари. За певних умов вона може бути віднесена до рушійних сил товарного виробництва, стимулювати дію їх. Проте коли спекуляція починає брати верх, то це свідчить про серйозний розлад у товарному виробництві, його грошовій системі внаслідок знецінення грошей, надмірного випуску їх в обіг, інфляції. Суспільне багатство не зростає, навпаки, підриваються джерела його зростання внаслідок хижацького перерозподілу доходів.

Отже, у товарному виробництві важливе значення має дотримання закону грошового обігу. Суть його полягає в тому, що кількість грошей, необхідна для обігу товарів, повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів, поділеній на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін товарів треба відняти суму цін товарів, проданих у кредит, і суму погашуваних платежів і додати суму платежів, за якими настав час оплати.

Надмірний випуск паперових грошей, кількість яких перевищує існуючу товарну масу, призводить до зниження купівельної спроможності грошових одиниць, тобто інфляції. Така ситуація характерна для періодів соціальних потрясінь, стихійних катастроф, економічних криз і воєн, коли значно скорочуються можливості випуску товарів і в той самий час не зменшуються або навіть зростають витрати держави, яка підтримує обсяги виробництва емісією паперових грошей.

Інфляція підриває нормальне функціонування грошової системи, негативно впливає на процес товарного обігу, зумовлює підвищення цін практично на всі товари. Це призводить до падіння рівня життя народу (особливо тієї його частини, яка має фіксовані доходи), знижує мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальне і політичне напруження в суспільстві, а також страйковий рух, економічні втрати від якого негативно впливають на народне господарство і створюють умови для дальшого зростання інфляції.

Відновлення нормального функціонування грошової системи можливе лише на основі подолання негативних економічних і суспільних явищ. Однак при цьому обов'язковими є заходи, безпосередньо спрямовані на подолання інфляції.

Інфляція як надлишок маси паперових грошей в обігу порівняно з ринковою товарною масою може бути зупинена насамперед вилученням цих надлишкових грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу має назву дефляції. Для цього потрібні чималі державні кошти. Шляхом дефляції відновила стійкість своєї валюти після франко-прусської війни Франція, а після першої світової - Великобританія.

Існує ще метод нуліфікації: старі гроші прирівнюються до нуля, а замість них здійснюється випуск (емісія) нових. Так, наприклад, були замінені старі гроші у Франції в період революції кінця XVIII ст. Фактично те саме було зроблено в Німеччині в 1924 р„ коли мільярд старих марок було прирівняна до однієї нової марки.

Якщо паперова грошова маса не настільки переповнює ринок, щоб її купівельна спроможність наблизилась до нуля, і в той же час уже досягла таких розмірів, а також, якщо держава не в змозі вилучити з обігу надлишки, використовують девальвацію. Вона означає зниження курсу одиниці паперових грошей. Це найпоширеніший метод оздоровлення грошового обігу.

Девальвація будь-якої валюти зачіпає інтереси насамперед широких верств населення країни, оскільки різко підвищує ціни на предмети широкого вжитку. Разом з тим вона негативно відбивається на економіці тих країн, які імпортують товари з держав, що проводять девальвацію, оскільки за один і той самий обсяг товарів імпорту доводиться платити дорожче в національних грошових одиницях.

Закони вартості, попиту та пропозиції, грошового обігу є основою системи економічних законів товарного виробництва. В країнах з розвинутою системою товарного виробництва особливого значення набуває забезпечення відносної стійкості національної грошової одиниці. Поряд з регулюючими функціями ринку активну роль у цьому відіграють держава, фінансово-кредитна система. Свідченням цього є авторитетність на внутрішньому ринку таких грошових одиниць, як американський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів.

В цілому загальні залежності між ціннісними обсягами витрат і результатів виробництва, між цінами, попитом і пропозицією являють собою поверхове вираження дії загальних законів товарного виробництва і обігу - законів вартості, попиту і пропозиції тощо.

Реалізація рушійних сил товарного виробництва можлива лише в певному господарському середовищі при зростанні економічних функцій держави. Ці сили несумісні з монополією в господарюванні, вони паралізуються в умовах відсутності конкретного середовища, вільного ціноутворення.

Економіка України не може успішно розвиватися, не спираючись на рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, систему його законів. Життєвість такого підходу була перевірена досвідом нової економічної політики 20-х років, яка потім була підім'ята адміністративно-командною системою. Складність переходу до ринкової системи господарювання пов'язана з тим, що адміністративно-командна система створила відомчо-бюрократичну монополію, яка проникла в усі пори економіки та соціальної свідомості. Вона ґрунтувалася на безроздільному пануванні державної власності на засоби виробництва, що призвело до усунення з економічного життя власника та підприємця. Отже, сформувалися відчуження, пасивність, байдужість безпосереднього виробника, марнотратство; була підірвана система мотивацій, працелюбства, діловитості. Кінцевим наслідком цього стала низька ефективність виробництва, що негативно вплинуло на життєвий рівень народу. Тільки злам державної монополії шляхом роздержавлення та приватизації, створення багатоукладної економіки, де рівноправне місце посядуть конкуруючі державна, муніципальна, акціонерна, кооперативна, приватна у вигляді індивідуально-сімейної і підприємницької з найманою робочою силою та інші форми власності, сприятимуть переходу до ринкової системи господарювання.

Висновок

Товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва : зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Ще один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: “Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…”

Товарне господарство -- це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі якіснішої диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:

1) міжнародний поділ праці (між країнами);

2) загальний (між великими секторами національної економіки : промисловістю, сільським господарством тощо);

3) особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);

4) одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Сучасне суспільство просто немислиме без товарного виробництва, пройшли часи, коли людина виробляла ті чи інші продукти праці виключно для власних потреб, прийшов час торгівлі та обміну продуктами праці, які людина почала виробляти в надлишку.

Список використаної літератури

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. - М.: Юристъ, 1997. - 568

2. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. - 2-ге видання. - К.: МАУП, 1998. - 308 с.

3. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навчальний посібник для вузів/ Б.Д.Лановик, З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко, О.Д.Зубалій, В.І.Гринчуцький, Я.С.Глогусь, В.Л.Андрущенко, Л.А.Родіонова, О.В.Богоніс. За загальною редакцією заслуженного працівника народної освіти України професора Б.Д.Лановика. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.

4. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе.-М.:Дело ЛТД, 1994

5. Борисов Е. Ф. Зкономическая теория. - М.: Юристь, 1999. - 568 с.

6. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. За ред. 3. Ватаманюка, С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2001. - 606 с.

7. Енгельс Ф. Начерки до критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -- Т. 1. -- С. 515.

8. Маркс К. Теорії додаткової вартості // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -- Т. 26, ч. 3. -- С. 48.

9. Основи економічної теорії: політекоеномічний аспект//Під ред. Г.Климка, К:ВШ-1997

10. Шухов Н. С. Теория оптимального функционирования: к проблеме истоков // Зкон. науки. -- 1991. -- № 8. -- С. 80--88.

11. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю "Макроекономіка". - Львів, "Просвіта", 1997, ч.1 ст.151-181

12. Майкл Бурда "Макроекономіка: Європейський контекст". - Львів, "Просвіта",1997, ст.33-46

13. Любимов Л.Л., Раннева Н.А., Основы экономических знаний.М, 1994год.

14. Роберт Хайлбронер и Лестер Тароу, Экономика для всех Тверь, издательстсво “Фамилия”, 1994 год.

15. Рузавін. Г.И. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

16. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998

17. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. Київ, "Либідь", 1995

18. Економічна теорія. /під з.ред. проф. Є. М. Воробйова.-Київ - Харків. 2001. С. 265 - 283.

19. Економічна теорія. Політекономія. Підручник./ за ред. В.Д. Базілевича. -Київ: Знання - Прес, 2001. -С. 298 - 324, 384 - 354

20. Антология мировой политической мысли: В 5 т. / Национальный общественно-научный фонд Академии политической науки. М., 1997. Арон Р. Положение на стыке веков: Дюркгейм, Парето, Вебер // Полис. 1993.

21. Борисов Л. П. История политических учений: Учеб. пособие. М., 1997.

22. История политических и правовых учений / Под ред. О. Э. Лейста М., 1997.

23. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под. ред. В. С. Нерсесянца М., 1996.

24. Davis (Ed.), Macroeconomic Adjustment: Policy instruments and Issues, IMF Institute: 1992, Ch. III, Pg. 29, 30

25. IMF, Occasional Paper # 149, The Composition of Fiscal Adjustment and Growth - Lessons from Fiscal Reform in Eight Countries, 1997.

26. Антология экономической классики. М., 1993
Блауг. Экономическая мысль в ретроспективе. М., 1994

27. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. М., 1996

28. Браунинг. Современные экономические теории - буржуазные концепции.М., 1987

29. Пезенти. Очерки политической экономии капитализма. М, 1976.

30. П.Селигмен. Основные течения современной экономической мысли. М., 1968

31. Современная экономическая мысль. М., 1981. ч 1-4.

32. Аникин. Юность науки. М., 1979.

33. Маршалл. Принципы политической экономии. М., 1983.

34. Дж.Миллъ. Основы политической экономии. М., 1980.

35. Дж.Кейнс. Общая теория занятости, процента и денег. М., 1978.

36. Дж.Гэлбрейт. Экономические теории и цели общества. М., 1976.

37. Лигу. Экономическая теория благосостояния. М., 1989.

38. Дж.Робинсон. Экономическая теория несовершенной конкуренции. М., 1986.

39. Туган-Барановский М.И. Избранное. М., 1997.

40. Хайек. Пагубная самонадеянность. М., 1992.

41. Харрис. Денежная теория. М., 1990.

42. Хикс. Стоимость и капитал. М., 1988.

43. Теория потребительского поведения. Санкт-Петербург, 1993.

44. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник для вузов. - М.: Финансы и статистика, 1998.

45. Сергеев П.В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе: Учебное пособие по курсу «Мировая экономика». - М.: Новый Юрист, 1998.

46. Семенов К.А. Международные экономические отношения: Курс лекций. - М.: Гардарика, 1998.

47. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 1998.

48. Андрианов В.Д. Россия: экономический и инвестиционный потенциал. - М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999

49. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М.: Финансы и статистика, 1996.

50. Долгов С.И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? - М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1998.