Регулювання ринку праці

Альтернативна стратегія має передбачати утримання надлишкової робочої сили на державних підприємствах (замість її звільнення або оголошення підприємств банкрутами) і розробку неринкових шляхів підвищення попиту на робочу силу. Елементом альтернативної стратегії може бути широке використання програм громадських робіт для створення робочих місць.

Загалом слід констатувати, що мета повної зайнятості залишається і нині реалістичною, а твердження, що технічний прогрес неминуче призводить до скорочення компонента зайнятості в економічному зростанні, має мало підстав.

Щоб реалізувати в умовах глобалізації економіки нагромаджений нею потенціал заради досягнення високого зростання виробництва й зайнятості в усьому світі, необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим економічним взаємовідносинам між державами. Це, по-перше, зобов'язання всіх країн підкорятися загальним правилам підтримки відкритої економічної політики й уникати такої політики, яка давала б комусь із них несправедливі конкурентні переваги. По-друге, необхідна посилена координація макроекономічної політики в провідних розвинутих країнах, що дало б змогу активізувати економічне зростання в цих країнах, яке, у свою чергу, стимулюватиме економічне зростання в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються. По-третє, для вирішення проблем, пов'язаних зі зростаючою глобалізацією фінансових ринків, слід розробити ефективні заходи щодо зниження можливостей виникнення фінансових криз в окремих країнах. По-четверте, необхідно надати міжнародну допомогу найменш розвинутим країнам, щоб підвищити їх здатність конкурувати в глобальній світовій економіці.

Важливо, щоб макроекономічній політиці відповідала така політика на ринку праці, яка передбачала б підвищення кваліфікації й працевлаштування малокваліфікованих робітників, особливо тих, хто довго не має роботи.

Розділ ІІІ. Ринок робочої сили та зайнятість як основні компоненти ринку праці

3.1 Ринок робочої сили

Ринок робочої сили -- це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

· кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

· роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

· робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є інституціональне забезпечення сфери регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги у зв'язку з безробіттям та ін.); мережа кас і різні фонди; служби зайнятості і працевлаштування державної та недержавної форм власності; система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин, насамперед від наявності в людини доходу, її заможності, що пов'язане, як правило, з володінням власністю.

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення оптимізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів у системі суспільного поділу праці тощо.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності слід виділити:

· гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

· робоча сила -- активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб;

· здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

· здатність до створення додаткових вартостей, а не просто перенесення частини своєї вартості;

· носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

· товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту, регіону в інший;

· з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;

· суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили.

Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища:

· процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування;

· такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати.

Збережені та не використані своєчасно трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже неможливо повернути у виробництво в міру втраченого обсягу потенційного ВВП.

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного працівника ринок робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав, обов'язків і відповідальності всіх соціальних суб'єктів -- суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів (в особі управляючих і власників-підприємців), особистості (в особі працівника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умовах полягає у суперечливій взаємодії процесів його регулювання та дерегулювання. Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава. Ключова проблема регулювання зайнятості -- досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Умовою ефективного регулювання ринку робочої сили є організація оперативного вивчення й аналізу кон'юнктури попиту на робочу силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієнтація сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи. Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.

Одним з елементів, що стабілізують становище найманого працівника на ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального забезпечення.

Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляються тенденції дерегулювання ринку робочої сили. Об'єктивною основою цього явища є нові прояви науково-технічного прогресу, індивідуалізація трудового процесу, диференціація груп працюючих.

Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої колективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимчасової роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав працівників; перетворення колективної угоди про найом робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окремим працівникам менш сприятливі умови.

Співвідношення регулювання і дерегулювання ринку робочої сили визначається системою економічних відносин найманих працівників і підприємців. Це співвідношення залежить як від об'єктивних, так і від суб'єктивних факторів. Основним серед перших є процес докорінних змін у розвитку виробничих сил в умовах НТР, а серед других -- співвідношення організаційних основ взаємодії найманих працівників і підприємців.

Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 1.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин робочого часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел: соціально-демографічного (випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність), соціального (ті, хто не працював раніше, або ті, хто займався домашнім господарством) і економічного (вивільнювані з різних галузей національної економіки). Вивільнення з виробничих галузей відбувається через здійснення заходів щодо роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію збиткових робочих місць, закриття підприємств у зв'язку з реконструкцією, розукрупненням і перепрофілюванням, розривом договірних зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є різним у часі та просторі.

Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, культурою і релігією, авторитетом профспілок тощо. Масштаби і склад сукупної робочої сили в умовах конкуренції між тими, хто шукає роботу, постійно змінюються. Розширення функцій працівників, їх ротація та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто підвищення його гнучкості, мобільності.

Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов використання робочої сили. Це пов'язано як з необхідністю швидкої перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широкого спектра професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу.

Рис. 1. Попит і пропозиція на ринку робочої сили

Науково-інформаційна революція зробила технічно можливим гнучке використання робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Система "машина -- людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допомоги у зв'язку з безробіттям та інші фактори, які важко перелічити. Пропозиція товару робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його споживчих властивостей є індивідуум. Це певною мірою позначається на тенденціях функціонування ринку робочої сили взагалі.

Попит на робочу силу -- це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послуг працівників певних професій і кваліфікації. Попит на робочу силу, крім потреб підприємців, визначають сукупний попит в економіці, технічна оснащеність виробництва. Витрати на заробітну плату найманих робітників відіграють більш важливу роль порівняно з витратами на придбання устаткування.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма його наслідками.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями, їх надійністю, якістю та рівнем оплати (рис. 2).

Рис. 2. Основні сегменти сучасного ринку робочої сили

Складаються два ринки. Перший -- ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкладень, характеризується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітниками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці (МОП), у промислове розвинених країнах у 80-ті роки XX ст. частково зайнятих було в середньому 50 млн. осіб на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця негативна тенденція характерна і для сучасного стану економічного розвитку.

Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внутрішній зміст теж можуть зазнавати змін.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залишилась та сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовлених науково-технічним розвитком, новими можливостями конкретної держави, підприємців і самих трудівників у формуванні людської особистості.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою крім зазначених слід назвати: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівників (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед роботодавців (за найбільш прибуткові сфери зайнятості та їх кваліфіковане кадрове забезпечення); зростаючий вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього бізнесу; збільшення частки (до 1/3) висококваліфікованих кадрів у структурі трудових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповільнення припливу працездатного населення, його старіння; ускладнення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок робочої сили; формування сегментів ринків робочої сили всередині фірм, що супроводжується зменшенням дискримінації за статевовіковими або національними ознаками з одночасним посиленням диференціації, розшаруванням працюючих залежно від ролі в розвитку організації, включення у процес нововведень тощо.

Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люмпенські прошарки; традиційний промисловий пролетаріат; робітників технологічно передових галузей матеріального виробництва й "аристократію" воєнно-промислового комплексу; робітників науково-інформаційного сектору економіки -- "нову робочу аристократію".

Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.

На сьогодні в США, наприклад, на науково-інформаційний сектор економіки працюють понад 60 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний потенціал, знання і досвід людини.

Інформаційна теорія вартості відбиває глибинні процеси в структурі суспільної праці, її домінуючим типом стає не структурно розчленований, а цілісний, озброєний інтелектуально-науковими знаннями творчий працівник. Це приводить до розвитку тенденцій подолання товарності робочої сили. Зберігаючи форму товару, робоча сила одночасно набуває нетоварного вираження за сутнісними характеристиками, що визначається поступовим подоланням відчуження від робітника його індивідуальної власності на особисту робочу силу, відчуження від нього додаткового продукту, відчуження самого робітника від участі в системі управління.

Це суперечливий, неоднозначний і довготривалий процес. Зберігається юридична форма акту найму робітника на роботу. Проте певні ознаки купівлі-продажу робочої сили внаслідок трансформації відносин відчуження можуть втрачатися.

На початку 90-х років XX ст. у Японії до формально-юридичних власників належало до 90 відсотків населення, в США -- 2/3, у Великобританії 24 відсотки населення володіють акціями тощо. Це свідчить про те, що усуспільнення капіталу на основі його персоніфікації замінюється усуспільненням на основі деперсоніфікації капіталу.

3.2 Державне управління зайнятістю населення

Нині соціальна напруженість в суспільстві залишається досить високою. Це обумовлено в першу чергу тим, що під час переходу до ринкової економіки Україна опинилась у стані гострої економічної та соціально-політичної кризи. Попри всі переваги ринку сьогодні не вирішується багато гострих соціальних питань. Навіть якщо ринкова система спроможна забезпечити високий рівень споживання матеріальних благ і послуг, її суть все ж таки заснована на нерівноправності членів суспільства в розподілі суспільного продукту, що призводить до суттєвої диференціації доходів населення, зміни структури суспільства.

Українське законодавство про зайнятість населення формувалось в основному на першому етапі ринкових реформ, так би мовити, з чистого аркуша. Тому за 12 років чинності Закону України "Про зайнятість населення" дієвість окремих його норм і положень є застарілою і не відповідає стратегічним напрямам політики зайнятості на сучасному етапі. Зокрема, з ухваленням Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виникає нагальна потреба приведення Закону України "Про зайнятість населення" у відповідність до цього Закону, до того ж тепер в Україні змінились:

· соціально-економічний стан, який призвів до перерозподілу робочої сили, зрушень у структурі ринку праці та територіально-галузевій структурі зайнятості;

· підходи до проблеми зайнятості, яка стала однією зі складових національної безпеки та особливо гостро постає у регіонах із "зруйнованими" промисловістю та сільським господарством;

· законодавчо-нормативна база з питань соціальної політики та політики зайнятості.

В сучасній науковій літературі важко знайти однозначне тлумачення сутності удосконалення управління взагалі, та удосконалення державного (регіонального) управління зайнятістю населення зокрема. Тому для удосконалення державного (регіонального) управління у сфері зайнятості потрібно звернутись до базових чинників державного (регіонального) управління -- законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального.

По-перше, цілі, завдання та принципи функціонування державного (регіонального) управління зайнятістю визначаються правовими нормами, (лише правовим полем у цивілізованому суспільстві регламентуються відносини між державою і населенням).

По-друге, лише існування ринкових відносин зумовлює наявність економічних важелів, здатних забезпечити реальну можливість удосконалення надання якісних послуг населенню з працевлаштування, профорієнтації та профнавчання тощо.

По-третє, забезпечення ефективного вирішення завдань політики зайнятості, здійснення реальної керованості суспільними процесами на ринку праці неможливе без системи відповідних органів (органів державного (регіонального) управління, центрів зайнятості у їх співпраці з недержавними організаціями).

По-четверте, управління зайнятістю населення зумовлено, насамперед, людським чинником, тобто стосується соціального аспекту ринкових відносин.

Державне управління зайнятістю населення повинно вирішувати принаймні три групи завдань:

1. Створювати економічні передумови зайнятості шляхом розробки та реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток і збереження ефективних робочих місць. Отже, має бути поєднання загальноекономічної політики (перш за все її інвестиційної, кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, податкової та бюджетної складових) з політикою зайнятості.

2. Розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію довготермінової державної політики щодо розвитку трудового потенціалу. Ці заходи мають забезпечувати суб'єктів ринку праці повною та оперативною інформацією про вакантні робочі місця.

3. Вживати певних заходів щодо стимулювання та активізації безробітних. Це обумовлено тим, що частка безробітних після певного періоду безуспішного пошуку роботи, відмов роботодавців у прийнятті на роботу "опускає руки", припиняє пошук роботи.

Нинішню систему регіонального управління в Україні в цілому успадковано ще із радянських часів. За своїм змістом вона майже не змінилась, хоча її реформування почалось. Таким чином, регіон є виконавцем державної регіональної політики. Що стосується визначення поняття регіону, то думки вітчизняних фахівців з цього приводу не збігаються. Більшість з них, за традицією, дотримується об'єктивістського підходу, розглядаючи зазначене поняття як однорідне соціально-економічне та еколого-географічне утворення. При цьому ігнорується такий чинник, як наявність автономної системи управління. У такому аспекті автор приєднується до думки тих фахівців, що ототожнюють регіон з адміністративно-територіальним розподілом країни.

Функція ж регіонального управління зводиться до визначення переліку соціально-економічних проблем, характерних для певного регіону та оцінки рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіональної політики.

Як і раніше здійснюється механізм централізованого управління регіональними процесами за допомогою регіональних і місцевих програм зайнятості населення, що враховують особливості демографічного і соціально-економічного розвитку територій.

Але внаслідок обмеженості фінансового забезпечення цей вплив недостатньо дієвий. Загальні причини такого становища: недосконалість управління регіональним розвитком і перехідний характер економіки України, яка до того ж перебуває у фазах спаду і депресії.

Пріоритетними напрямами регулювання зайнятості населення в регіоні повинні бути:

1. Створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць.

2. Стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: зайнятості неповний робочий час, тимчасової зайнятості, роботи на дому, сумісництва.

3.Організація професійного навчання безробітних.

Втілення цих напрямів вимагає удосконалення регіонального управління, яке має полягати у:

· забезпеченні на відповідній території реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

· здійсненні моніторингу у сфері зайнятості та загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, аналізові та прогнозуванні розвитку процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території;

· організації на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення угод між місцевими органами виконавчої влади, об'єднаннями роботодавців та профспілок;

· внесенні пропозицій до програм соціально-економічного розвитку відповідних територій щодо раціонального розміщення продуктивних сил, підвищенні мобільності працівників, заохоченні підприємництва, застосуванні гнучких режимів праці та праці на дому, розвитку тимчасової та самостійної зайнятості;

· організації розроблення та подання на розгляд держадміністрацій відповідного регіону територіальних програм зайнятості населення, спеціальних програм щодо стабілізації зайнятості населення з визначенням фінансового забезпечення для регіонів з кризовою ситуацією на ринку праці;

· аналізові демографічної ситуації, прогнозуванні її впливу на ринок праці та зайнятість населення;

· здійсненні аналізу міграційних процесів на відповідній території, підготовці місцевим органам державної влади пропозиції щодо регулювання міграційних потоків.

На базовому рівні (районному і міському) триває робота з удосконалення управління зайнятістю населення шляхом впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи.

Ця Система дає змогу в кожному районі мати оперативну інформацію про потребу в працівниках, пропозицію робочої сили та можливість професійного навчання в Україні; створити можливість перенесення з базового на регіональний рівень формування статистичних звітів, нарахування та організацію виплати всіх видів матеріального забезпечення.

На мою думку, розгортання такої системи підвищить ефективність роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям, підготовки перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості населення тощо.

Такий підхід потребує радикальної зміни існуючої практики застосування центрами зайнятості заходів щодо активного сприяння працевлаштуванню, переходу до програмно-цільових принципів управління їхньою діяльністю. Кожна програма має розраховуватись для певних категорій безробітних відповідно до потреб конкретних клієнтів, а не навпаки, коли на перше місце ставиться виконання плану профнавчання або громадських робіт.

Активність безробітних у пошуку роботи багато в чому визначається ознаками, критеріями і порядком визнання людини безробітною. Власне активність і є межею, що відрізняє неробу -- особу, яка не має роботи і не докладає зусиль для працевлаштування, від безробітного -- непрацюючої людини, яка наполегливо намагається змінити свій соціальний статус і майнове становище. У міжнародній практиці є правові норми, за якими безробітними вважають осіб, які "не можуть дістати підходящу роботу і справді шукають роботу". Для України актуальним є питання формування освіченого, конкурентоспроможного, мобільного на ринку праці працівника нового типу, з раціональною поведінкою, почуттям відповідальності.

Для удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення потрібно вирішити суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру засобом "збудження" органів державної влади в їх єдності з громадськістю та реалізації активної політики зайнятості.

Законодавчо-правовий чинник має включати:

· розробку та законодавче затвердження державних соціальних стандартів;

· заходи щодо забезпечення здійснення прав і гарантій громадян, зафіксованих у Конституції України, інших законодавчих актах;

· розробку проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективне використання.

Економічний чинник управління містить:

· запровадження сприятливої державної інвестиційної політики;

· створення державних і недержавних фондів розвитку трудового потенціалу;

· цільова спрямованість фінансування до сфери відтворення та використання трудового потенціалу;

· реформування системи оплати праці з метою підвищення її відтворювальної, мотиваційної та інших функції;

· заходи щодо забезпечення умов екологічної безпеки, охорони здоров'я та життєдіяльності населення.

· До організаційних чинників управління належать:

· розробка Концепції та Національної програми народонаселення до 2020 pоку;

· розробка та фінансове забезпечення Державної програми відтворення та розвитку трудового потенціалу України;

· наукове і кадрове забезпечення реалізації концепції трудового потенціалу;

· розробка Комплексної програми створення і збереження робочих місць;

· створення дієвого моніторингу соціальних процесів;

· забезпечення координації заходів щодо розвитку трудового потенціалу з іншими напрямами соціально-економічної політики держави.

Соціальний блок управління включає:

· забезпечення державою соціальної стабільності суспільства;

· врегулювання соціально-трудових відносин відповідно до етапів реформування економіки;

· створення умов для соціального партнерства, відносин між найманим працівником, роботодавцем та державою;

· удосконалення інституту страхування.

Лише в такий спосіб удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення отримає потужні "важелі впливу", реалізація яких дозволить поліпшити ситуацію з формуванням і використанням трудового потенціалу, піднести на новий рівень його розвиток в перспективі.

Висновки

На закінчення можна сказати, що аналіз економічної ситуації в Україні показує, що деякі механізми ринку праці вже створено, але повноцінного цивілізованого ринку ще немає. Причиною цьому є глибока економічна криза, яка пронизує всі ланки та механізми суспільного виробництва і характеризується глибокими структурними диспропорціями та розбалансованістю економіки, прогресуючим спадом виробництва майже в усіх галузях господарства, значним вивільненням робочої сили, зростанням незайнятості та безробіття, підвищенням цін, інфляцією, різким зниженням реальних доходів і зубожінням населення тощо. Тому, розв'язуючи проблеми стабілізації економіки, без якої зараз неможливий прогрес у створенні ринкового господарства, доцільно вивчати та розробляти шляхи формування сучасного ринку праці, використовуючи зарубіжний та вітчизняний досвід. За таких умов потрібна науково обґрунтована державна політика в створенні умов ефективного функціонування механізмів ринку праці.

Відомо, що ринок праці охоплює різноманітні сфери та ланки суспільного виробництва. Він функціонує і в межах підприємства, і поза ним. До проблем ринку праці в межах підприємства відносять, зокрема, проблеми, пов'язані з організацією праці та заробітної плати, охороною праці, наймом і звільненням працівників, їхньою оцінкою та розвитком, дисципліною праці та плинністю кадрів і т. п. Частина з цих проблем, особливо визначення та диференціація трудових доходів, урегулювання трудових конфліктів, є предметом розгляду і на макрорівні. Їх можна вважати основними проблемами ринку праці, які цікавлять і роботодавців, і найманих працівників. Не менш важливими виявляються також проблеми інфраструктури, які виникають в умовах цивілізованого ринку праці, а саме: забезпечення зайнятості та скорочення безробіття, законодавче регулювання трудових відносин, соціальний захист, соціальне партнерство, включаючи колективно-договірне регулювання за участю профспілок, спілок роботодавців і держави, пенсійне забезпечення та ін.

У пропонованій роботі було зроблено спробу з теоретичної та прикладної точок зору розглянути проблему формування ринку праці при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. Як концептуальна основа розв'язання цієї проблеми запропоновано підхід до ринку в сфері зайнятості найманою працею як до механізму відтворення робочої сили в усіх його фазах: виробництво, розподіл, обмін і використання. При цьому в основу покладено теоретичне припущення про те, що головні соціально-економічні та організаційні питання відтворення робочої сили в ринкових умовах, як і суспільного продукту взагалі, мають вирішуватись в Україні приблизно так, як і в інших країнах, виходячи з об'єктивних закономірностей НТП, демократичної системи управління виробництвом і суспільством, дотримання норм права, товарно-грошових відносин. Проте в питаннях формування системи відтворення робочої сили та ринку в сфері зайнятості найманою працею треба враховувати також і місцеві особливості, а саме: галузеву та територіальну структуру національного господарства, рівень розвитку національної системи загальної та професійної освіти та системи перепідготовки й підвищення кадрів, традиції в системі соціального захисту, рівень розвитку соціального партнерства, якість робочої сили тощо.

Список використаної літератури

ь Ведяпин В.І. Загальна економічна теорія. - М., 1995.

ь Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и др.. - СПб., 1994.

ь Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Пер. З англ.. В. Мусієнко та В. Овсієнко. - К., 1996.

ь Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

ь Либанова Э.М. Рынок рабочей силы. - К., 1993.

ь Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.

ь Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.. - К., 1998.

ь Мэнкью Г. Макроэкономика / Пер. с англ. - М., 1994.

ь Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами. - К.: Кондор, 2003.

ь Павленко В.А. Рынок труда. - М., 1992.

ь Петрова І. Процес сегментації ринку праці // Економіка України. - 1995. - № 3.

ь Петюх В.М. Ринок праці. - К., 1999.

ь Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. - К.: МАУП, 1997.

ь Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, О.І. Рогач, О.І. шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.

ь Экономика и рынок труда / Под ред. А.С. Головачева. - Минск, 1994.