Конкуренція як невід'ємна частина ринкової економіки

При загальній забороні антиконкурентних узгоджених дій, частина їх за певних умов може бути дозволена органами АМК (стаття 10). Йдеться про випадки, коли учасники таких дій можуть довести, що вони сприяють:

- удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному та економічному розвиткові;

- розвиткові малих і середніх підприємців;

- оптимізації експорту або імпорту товарів;

- розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів;

- раціоналізації виробництва.

Звичайно, все це можна доводити з більшим чи меншим успіхом, але в законі наголошується, що такі виключення не діють, коли внаслідок заявлених узгоджених дій конкуренція істотно обмежується на всьому ринку або на його значній частині.

Якщо укладаються угоди, які можуть бути дозволені відповідно до статті 10, то підприємці не мають права чинити узгоджені дії без дозволу органів АМК. Порядок надання такого дозволу регулюється "Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання".

Окремо слід сказати про роль Кабінету Міністрів України у процедурі надання дозволу на узгоджені дії. Тепер введено порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, а також на їх концентрацію у випадках, коли АМК не дав такого дозволу на підставах загрози монополізації та негативного впливу на конкуренцію. Статтею 10 закону учасникам узгоджених дій надано можливість довести, що для суспільних інтересів позитивний ефект від таких дій переважає негативні наслідки від них Щодо обмеження конкуренції, і на цій підставі отримати дозвіл.

На виконання цих вимог закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання" (від 28 лютого 2002 р.). Відповідно до цієї постанови, в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України у 2003 p. має бути створений спеціальний підрозділ для підготовки розгляду зазначених питань Кабінетом Міністрів України.

Цілком очевидно, що втручання в усі узгоджені дії підприємців просто неможливе. Щодня укладається безліч договорів, які регулюють господарську діяльність. Щоб розглянути їх, потрібні армія фахівців, маса паперів і багато часу. Це не реально і просто не потрібно, оскільки основна частина таких угод не становить загрози для конкуренції. Для розмежування тих узгоджених дій, які потребують пильної уваги з боку конкурентних органів, і тих, які цієї уваги не потребують, статтею 11 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено необхідність розробки типових вимог, відповідність до яких свідчить, що такі дії дозволяються і не вимагають одержання дозволу. Розпорядженням АМК (від 12 лютого 2002 p.) затверджено "Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання".

Зловживання монопольним становищем

Згідно із статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є не тільки дії, але й бездіяльність монополіста, якщо вони вже призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції або до ущемлення інтересів інших підприємців і споживачів, що було б неможливим за умови значної конкуренції на ринку. Зокрема, це:

- встановлення таких цін або інших умов реалізації товарів, які неможливі при значній конкуренції;

- невиправдане застосування різних цін або інших умов до рівнозначних договорів;

- нав'язування додаткових зобов'язань, які не стосуються предмета договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, які вже завдали або можуть завдати шкоди іншим суб'єктам ринку;

- відмова від придбання або реалізації товарів за відсутності їх альтернативних джерел;

- невиправдане обмеження конкурентоспроможності інших підприємців;

- створення бар'єрів на ринку або усунення з нього інших суб'єктів ринку.

Зловживання монопольним становищем є дуже поширеним в Україні. На 1 січня 2002 р. органами АМК визнано, що на загальнодержавному рівні монопольне становище займають 378 суб'єктів господарювання, а на регіональних ринках - 4183. Але це тільки визнані у встановленому порядку монополісти. У реальному житті їх, звичайно, набагато більше. На жаль, державна статистика поки що не дає повної картини про стан окремих ринків. Тим часом офіційне невизнання монопольного становища окремих підприємців не заважає їм успішно зловживати таким становищем.

Монополісти буквально ставлять споживачів своїх послуг на коліна. Особливо болючими є проблеми дискримінаційних та монопольно високих цін і тарифів. Найбільша кількість таких порушень рік у рік виявляється на ринках житлово-комунальних послуг. Підприємці, що діють у сфері централізованого тепло- і водопостачання, водовідведення, обробки твердих відходів, експлуатації та поточного ремонту житлового фонду, своїми недобросовісними діями не просто порушують дисципліну цін, а завдають відчутної шкоди малозабезпеченим і соціальне вразливим широким верствам населення. Тому усунення цих порушень має не тільки економічне, але й важливе соціальне значення.

Крім традиційних для всіх країн сфер діяльності монополістів, де допускаються цінові порушення, у нас останнім часом спостерігається зростання її специфічних напрямів, характерних для перехідного періоду. Маються на увазі платні послуги підприємств, установ і організацій, пов'язані із здійсненням функцій держави; послуги з надання місць для торгівлі на ринках; послуги з охорони та ін. Так, на початок 2002 р. монополізованими було визнано 716 видів платних послуг, які надаються державними органами або суб'єктами господарювання внаслідок делегування їм владних повноважень (різні види експертиз, паспортизація об'єктів, оформлення та реєстрація документів на право власності, інвентаризаційні роботи, сертифікація тощо). Як правило, це підготовчі роботи перед одержанням певних дозволів і ліцензій від державних органів, що змушує заявника беззаперечно підкорятися будь-яким зловживанням чиновників. Тільки за 2001 р. кількість видів таких послуг збільшилася на 107. Наведення порядку в цій сфері може істотно скоротити витрати виробництва для більшості підприємців, а також знизити вартість платних послуг населенню. Наприклад, вартість дозволів і послуг державних контрольних органів сягає 30% собівартості продукції будівництва, а в торгівлі її частка є ще вищою.

Встановлення монополістами дискримінаційних та монопольно високих цін і тарифів часто поєднується з нав'язуванням ними додаткових умов, які не стосуються предмета договору або ставлять контрагента у невигідне становище (зокрема, це нав'язування непотрібних товару чи послуги, встановлення неправомірно високої пені для окремих споживачів і т. п.). Крім того, монополісти дозволяють собі припиняти виробництво або відмовляти в реалізації товару, тим самим спонукаючи контрагентів до виконання певних зобов'язань. Непоодинокими є також факти створення монополістами перешкод для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання.

Антиконкурентні дії органів влади

Істотні перешкоди на шляху вільної конкуренції в Україні створюють представники різних владних структур. Згідно із законом, порушенням конкурентного законодавства є антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю у вигляді прийняття письмових або усних рішень, а також дій або бездіяльності, які вже призвели або можуть призвести до спотворення конкуренції. Зокрема, це:

- перешкоджання створенню нових підприємств;

- встановлення обмежень щодо окремих видів діяльності;

- примушення до вступу до різних форм об'єднань;

- примушення до здійснення концентрації;

- примушення до пріоритетного укладення договорів і першочергової поставки;

- дії, спрямовані на централізований розподіл товарів і поділ ринків;

- встановлення заборон щодо реалізації товарів з одного регіону до іншого;

- надання окремим підприємцям пільг, що може призвести до спотворення конкуренції;

- створення дискримінаційних умов для діяльності окремих підприємців;

- заборони та обмеження щодо діяльності підприємців, не передбачені законодавством.

З припинених у 2001 р. 396 фактів дискримінації щодо суб'єктів господарювання з боку органів влади майже половина - це обмеження прав підприємців щодо придбання або реалізації товарів, а також встановлення заборон або обмежень щодо окремих суб'єктів господарювання. За рекомендаціями АМК такі обмеження знято на ринках забезпечення бланками медичних довідок, виробництва лікарських засобів і торгівлі ними, послуг з проведення судових експертиз, виконання пасажирських автоперевезень, торгівлі горілкою, гастрольної діяльності, фотографування у дитячих закладах тощо. Як приклад можна навести усунення неправомірних обмежень щодо господарської діяльності на ринках зерна, що зобов'язують підприємців погоджувати свої дії з органами влади та декларувати використання продукції. Сільськогосподарським виробникам встановлювалися конкретні обсяги здавання зерна за фіксованою ціною у рахунок погашення заборгованості за раніше одержані матеріально-технічні ресурси. Крім того, їх примушували здавати зерно до регіональних ресурсів за цінами, нижчими від біржових.

Такі порушення значною мірою можна було б попередити, якби виконувалися вимоги статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" про необхідність погодження з ним рішень, які можуть призвести до обмеження або спотворення конкуренції. Коли орган влади приймає рішення, яке може вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати його до АМК, де фахівці, проаналізувавши це рішення на предмет створення перешкод у конкуренції, можуть порекомендувати внести до нього зміни, заборонити або дозволити його прийняття. Цілком очевидно, що на розгляд до АМК потрапляють далеко не всі прийняті органами влади рішення, які обмежують конкуренцію. Інакше в практиці господарювання не було б усіх тих 396 фактів дискримінації щодо підприємців з боку органів влади, які виявлено в 2001 p. А скільки ще таких порушень залишилося невиявленими! Все це свідчить про наявність значних резервів у роботі з органами влади і про необхідність широкої профілактичної діяльності в цьому напрямі.

Делегування владних повноважень суб'єктам господарювання

Практика застосування антимонопольного законодавства засвідчила необхідність приділення серйозної уваги фактам, коли органи влади не власними діями, а опосередковано впливають на спотворення конкуренції у підпорядкованих їм сферах суспільного життя. Останнім часом дуже гостро проявляються проблеми, пов'язані з делегуванням владними структурами своїх повноважень окремим "наближеним" підприємцям. Як правило, такі підприємці виконують їх на госпрозрахунковій основі і, маючи ексклюзивні права, зловживають ними. Неправомірні дії органів влади сприяють створенню нових монопольних структур, які у власних інтересах і в інтересах чиновників, які за них "потурбувалися", досить активно і нерідко безкарно зловживають таким становищем, вимагаючи надто великої плати за свої послуги. Це лягає важким тягарем на плечі підприємців, споживачів і простих громадян, які користуються послугами таких структур.

Саме тому в Законі України "Про захист економічної конкуренції" з'явилася принципово нова стаття, що кваліфікує цей вид порушень. Згідно із статтею 16, органам влади та місцевого самоврядування забороняється делегування окремих владних повноважень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

Крім того, статтею 17 закону забороняються дії або бездіяльність органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу або посадової особи), що полягають у схилянні суб'єктів господарювання, органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також у створенні умов для таких порушень або їх легітимації.

Обмежувальна і дискримінаційна діяльність підприємців

Окрему категорію складають порушення у вигляді примушування або схиляння до неправомірних дій з боку не тільки органів влади, але й підприємців. Відповідно до статті 18 закону, суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших підприємців до порушень законодавства про захист економічної конкуренції або сприяти таким порушенням (зокрема, до антиконкурентних узгоджених дій або дій, не дозволених АМК, або до участі в концентрації). Стаття 19 забороняє суб'єктам господарювання неправомірно використовувати своє ринкове становище, обмежувати інших підприємців, чинити дії, що вважаються зловживанням монопольним становищем. Стаття 21 забороняє обмежувальну діяльність об'єднань у вигляді необґрунтованої відмови суб'єктам господарювання у прийнятті до таких об'єднань, якщо це ставить цих суб'єктів у невигідне становище в конкуренції. Відповідно до пунктів 8, 9, 17, 20 і 21 статті 50, усі ці дії кваліфікуються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції та тягнуть за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Концентрація

З метою недопущення подальшої монополізації товарних ринків на АМК покладено повноваження здійснювати попередній контроль за створенням, злиттям і приєднанням підприємств, за придбанням пакетів акцій та іншими діями, які, відповідно до статті 22, включаються до поняття "концентрація суб'єктів господарювання". Підприємці повинні одержувати дозвіл комітету у випадках, коли учасники концентрації одночасно перевищують ряд "порогових" показників:

- якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації (з урахуванням відносин контролю) за останній фінансовий рік (і в тому числі - за кордоном) перевищує 12 млн. ЄВРО;

- якщо той самий показник не менш як у двох учасників концентрації перевищує 1 млн. ЄВРО;

- якщо той самий показник одного з учасників концентрації (але без урахування активів за кордоном) перевищує 1 млн. ЄВРО.

Еквівалент по відношенню до ЄВРО визначається за курсом НБУ, який діяв в останній день фінансового року. При розрахунку обсягів реалізації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (за вирахуванням податків або зборів), базою для оподаткування яких є оборот за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви.

До розрахунку сумарного обсягу реалізації учасників концентрації не включаються кошти, одержані від поставок товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, зв'язаних відносинами контролю.

Крім того, передбачено, що у випадках, коли в результаті концентрації створюються господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств, погоджувати слід і установчі документи, на підставі яких вони створюються, а також зміни до них, пов'язані із зміною предмета і цілей діяльності, порядку розподілу прибутку і збитків. Звернення до АМК є необхідним і тоді, коли змінюються склад, порядок формування та компетенція органу управління зазначеного суб'єкта господарювання, коли змінюється порядок прийняття органом управління рішень або мають місце інші зміни, що посилюють узгодженість дій на ринку або в інший спосіб призводять до погіршення умов конкуренції. Не підлягають погодженню лише ті зміни до установчих документів, які пов'язані з виходом підприємств з об'єднань.

Слід підкреслити, що далеко не всі суб'єкти господарювання погоджують зазначені дії з АМК. І, як правило, це не є спробою порушити закон - просто більшість підприємців не знають цих вимог. Деякі підприємці звертаються до комітету вже після здійснення концентрації, коли органи реєстрації відмовляють їм в оформленні відповідних документів або після наступного перепродажу новому власникові виникає необхідність контактувати з державними органами. Тут особливо треба підкреслити, що згоду комітету слід одержувати попередньо, тобто до моменту здійснення концентрації.

Невиконання усіх цих вимог є порушенням конкурентного законодавства. Зокрема, такими порушеннями є:

- концентрація без одержання згоди АМК у необхідних випадках;

- невиконання вимог погоджених установчих документів;

- недотримання умов, за яких окремі випадки інвестиційної діяльності не вважаються концентрацією і тому не вимагають згоди комітету;

- невиконання вимог і зобов'язань, якими було зумовлено одержання згоди комітету.

Сприяння роботі Антимонопольного комітету України

До закону введено ряд статей, які повинні сприяти створенню умов для нормальної роботи АМК, спонукати до виконання його рішень, захищати тих, хто звертається до нього із скаргами. Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції вважаються:

- створення перешкод для працівників АМК або його територіального відділення при проведенні перевірок і оглядів, при вилученні або арешті майна, документів, предметів або інших носіїв інформації;

- обмеження щодо господарської діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до АМК або його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- невиконання рішень органів АМК або їх виконання не в повному обсягу.

Надання інформації комітетові

Для проведення об'єктивних розслідувань і встановлення різносторонніх контактів з підприємцями важливе значення має дисципліна надання інформації на запит комітету. Порушення такої дисципліни істотно ускладнює процес прийняття зважених рішень і затримує розслідування.

Часто виникає неправильне уявлення, що, начебто, інформацію можна запитувати лише в осіб, які беруть участь у справі. Це далеко не так. Підприємці помиляються, відмовляючись надавати інформацію комітетові на тих підставах, що вони, начебто, не мають ніякого відношення до розслідуваної справи. Стаття 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" дає право АМК та його територіальним відділенням здійснювати збір доказів незалежно від їх місцезнаходження. Відповідно оформлений запит може бути надісланий до будь-якої структури - незалежно від того, відчуває вона себе винуватою чи ні (можливо, це просто нейтральні докази від зовсім сторонніх осіб).

Причому запитувати можна не тільки документи. Стаття 35 дозволяє органам АМК при розгляді справ про порушення конкурентного законодавства збирати і аналізувати документи, пояснення осіб, висновки експертів та будь-яку іншу інформацію, що є доказом у справі. Відповідно до статті 41, доказами у справі можуть стати будь-які фактичні дані, що дозволяють встановити наявність або відсутність порушення: пояснення сторін і "третіх" осіб або навіть просто службових осіб і громадян, письмові або речові докази, висновки експертів.

Більше того: відповідно до статті 44, у разі, коли немає можливості вилучити докази, посадові особи органів АМК навіть мають право накладати арешт на предмети, документи та інші носії інформації, що можуть бути доказами або джерелом доказів у справі.

Як підсумок перелік порушень конкурентного законодавства, наведений у статті 50, включає до себе декілька пунктів щодо дисципліни подання інформації. Відповідно до них, неподання, подання не в повному обсягу і подання невірогідної інформації АМК або його територіальному відділенню у встановлені строки вважаються порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції та караються штрафом.

Усі перелічені порушення визначено Законом України "Про захист економічної конкуренції". Крім того, відповідно до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", порушеннями є дії, що суперечать правилам і чесним звичаям підприємницької діяльності. Зокрема, це можуть бути неправомірне використання чужої ділової репутації (назви фірми, зовнішнього вигляду товару тощо), порівняльна реклама, досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірні збирання, розголошення та використання комерційної таємниці та інші дії, що за своїм характером відповідають визначенню поняття "недобросовісна конкуренція".

Масовість і відчутність наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції - серйозна соціально-економічна проблема для України. Є об'єктивні підстави вважати, що на сьогодні виявляється і припиняється лише невелика частина таких порушень. Усе це вкрай негативно впливає на процес ринкових перетворень у нашій державі. Одних зусиль Антимонопольного комітету явно не досить: тут необхідні комплексні дії всіх гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової.

Висновок

Отже з наведеного вище матеріалу ми бачимо, що сучасна конкуренція має кілька рівнів. Для неї характерна тенденція до олігополістичної ситуації на рівні великих корпорацій, монопольної -- у відносинах їх з дрібними та середніми фірмами і значною мірою досконалої на рівні останніх. Кожний з цих рівнів має свою специфіку, зберігаючи при цьому загальні риси конкуренції. За умов складного ринкового господарювання у конкурентних відносинах бере участь і держава.

Хоча сучасна конкуренція на рівні великих корпорацій і виступає як олігополістична, а її суб'єкти легко переходять від боротьби до зговору і навпаки, навіть у випадку прямих безпосередніх міжфірмових і контрактних зв'язків ринок залишається важливим, а часто й основним механізмом визначення суспільне необхідних витрат на виробництво товару як з якісного, так і з кількісного боку. У сучасних умовах конкуренція товарних форм капіталу замінюється конкуренцією в передвиробничій і виробничій сферах. Регулятором суспільного процесу відтворення все більше стає конкуренція продуктивного і навіть грошового капіталу.

Істотні перешкоди на шляху вільної конкуренції в Україні створюють представники різних владних структур. Згідно із законом, порушенням конкурентного законодавства є антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю у вигляді прийняття письмових або усних рішень, а також дій або бездіяльності, які вже призвели або можуть призвести до спотворення конкуренції.

Нині в Україні посилюється підтримка з боку держави ринково-конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох ступенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто завдання створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання приватних капіталоутворень шляхом здійснення бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики; заохочення сил конкуренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були дерегулювання в ряді галузей економіки, реформа управління державними компаніями, ревізія (або створення) антимонопольного законодавства.

Список використаної літератури

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994.

Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М.Н. - М.: Політіздат, 1993.

Макконнел Р., Брю С.Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1992.

Мочерный С. Основи економічної теорії. - Тернополь, 1993.

Мочерный С. Основи економічної теорії. - К., 1999.

Основи економічної теорії: політ економічний аспект / Г.Н. Климко, Нестеренко. - К., 1997.

Основи економічної теорії: політ економічний аспект: / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К., 2002.

Основи економічної теорії. / Під ред. В.О. Рибалкіна, М.О. Хмельницького та ін. - К., 2002.

Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев В.И. и др. - М.: Политиздат, 1990.

Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1998.

Борисенко З. Умови економічної конкуренції в Україні. // Економіка України. - №10, 2002.

Словник економічних термінів

Закриті монополії - ринки закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами.

Конкуренція - тип ринкової структури, коли є декілька фірм, які пропонують одну і ту саму продукцію.

Монополія - тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.

Недосконала конкуренція - виникає в умовах, коли далеко не всі продавці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною.

Обмежувальна ділова практика -- комплекс дискримінаційних заходів щодо установлення й додержання контролю над ринками збуту, тиску на конкурентів і нав'язування їм нерівноправних умов обміну.

Природна монополія - монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі.

Чиста монополія - ринок на якому чітко виконуються умови монополії.

Цінова дискримінація - принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.