Домогосподарство та підприємництво, їх соціально-економічна сутність, мета та засоби досягнення мети

Державне регулювання здійснюється за допомогою системи норм та заходів, що регламентують поведінку суб'єктів підприємницької діяльності, використовуючи як адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і систему економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські відсотки, пільги, санкції і т.ін.).

Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи ( рис.4).

Рис.4. Механізм державного регулювання підприємництва

Основні функції державного регулювання підприємництва:

ь підтримка пропорційності виробництва та споживання, анти циклічне регулювання;

ь підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

ь перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

До інструментів, або методів, державного регулювання підприємництва відносяться:

ь податково-бюджетна система (фіскальна);

ь цінове регулювання;

ь кредитно-грошове регулювання;

ь зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Органами державного регулювання підприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органи самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади щодо здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регулярної політики та підприємництва. Існують й інші центральні органи влади, які здійснюють державне регулювання підприємництва. Зокрема, функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки України, функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту Суб'єктів підприємництва та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України тощо.

За засобами впливу механізми регулювання підприємства можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, на яких ґрунтуються дії виконавчої влади, та непрямими, що ґрунтуються на використанні різних економічних та фінансових важелів (цін, податків, кредитів, відсотків, пільг тощо).

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

ь податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків з державних кредитів, податкових пільг;

ь ціни і правила ціноутворення;

ь цільові дотації;

ь валютний курс;

ь розміри економічних санкцій;

ь державне мито і систему резервів, ліцензій, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;

ь науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;

ь договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

2.4.2 Державна політика підтримки підприємництва

Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються до сфери підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Історичний досвід переконує. Що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики.

Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є:

ь забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

ь залучення суб'єктів підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

ь удосконалення структури суб'єктів підприємництва;

ь підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;

ь заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;

ь створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

ь сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

ь формування соціального прошарку власників-підприємців.

Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом підтримки суб'єктів підприємництва в таких основних напрямах:

ь формування нормативно-правової бази;

ь удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;

ь забезпечення інформацією;

ь сприяння впровадженню технологій та інновацій;

ь стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;

ь підготовка та перепідготовка кадрів.

Основними принципами державної політики підтримки та розвитку су'єктів підприємництва є:

ь системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності;

ь цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації;

ь рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.

Важлива умова формування і здійснення політики державної підтримки підприємництва - визначення суб'єктів та об'єктів відповідної державної політики.

Конструктивною є концепція багатосуб'єктності політики. Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, повинні бути працівники, які зайняті у підприємництві, підприємці - через їхні громадські об'єднання, профспілки та державні організації.

Без альтернативність виконання державою функцій підтримки підприємництва диктує необхідність функціонування спеціального державного органу, який повинен реалізувати цю функцію.

2.5 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

2.5.1 Правова база розвитку підприємництва

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань розбудови Української держави.

На етапі становлення ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання. По-перше, формування нової системи відносин власності, які притаманні змішаній, багатоукладній економіці. По-друге, формування основних елементів ринкової інфраструктури. По-третє, сприяння становленню підприємництва. До того ж, формування цього сектора економіки не може бути пущено на самоплив, а вимагає чіткого ініціювання, регулювання та підтримки з боку держави.

Слід зазначити, що найважливіша функція держави - розробка законодавства та забезпечення виконання законів, тобто - правове регулювання. Це, власне, і визначає роль держави в ринковій економіці.

Формування та розвиток національного підприємництва значною мірою залежить від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію.

Сьогодні правове регулювання підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб'єктів підприємництва, кількості зайнятих свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку підприємництва, яка повинна бути першоосновою, фундаментом (базою - в повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб'єктів підприємницької діяльності.

Правова база підприємництва - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.

Формування правової бази підприємництва - найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері підприємництва повинно становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Світовий досвід свідчить про те, що для успішного розвитку підприємництва необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку держави, що гарантує захист законного функціонування підприємництва, сприяє його розвитку. Міжнародна практика господарювання доводить, що підприємництво не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності, які б чітко визначали умови здійснення підприємницької діяльності.

У розвинутих країнах з ринковою економікою на існує спеціальних законів про підприємництво. Свобода підприємницької діяльності в цих країнах закріплена в конституції, цивільному законодавстві та в інших нормативно-правових актах, що регламентують господарську діяльність.

В Україні, як і інших постсоціалістичних країнах, необхідність прийняття спеціального закону з питань підприємництва обумовлена двома причинами:

v по-перше, необхідністю відмінити існуюче в законодавстві обмеження (до 1991р. приватна підприємницька діяльність була заборонена, вона вважалась як карний злочин);

v по-друге, потрібно було сформувати правове поле, яке стимулювало б розвиток підприємництва та його підтримку.

Тому 7 лютого 1991р. Верховною Радою України було схвалено Закон України «Про підприємництво»,Ж який вступив у дію 1 березня 1991р. Цей Закон визначає основні правові, організаційні, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Підприємницьку діяльність регламентують також Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні». «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про захист економічної конкуренції» і т.ін.

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991р. та внесені зміни і доповнення до нього забезпечують вільне економічне самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів країни для підвищення рівня життя її народу. Зокрема, в цьому законі визначаються права приватної власності.

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р., спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991р. окреслює поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.

Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1991р. визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції від 22 червня 1993р. визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств, які ж формою підприємництва громадян України.

Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд з існуючими законодавчими актами Верховна Рада України в 1996р. прийняла Закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про рекламу», а в травні 2000р. було схвалено Закон України «Про природні монополії» тощо.

І нарешті, з точки зору нормативно-правового забезпечення, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч.1 ст.42), яка прийнята на п'ятій сесії Верховною Радою України 28 червня 1996р., «кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом».

2.5.2 Проблеми правового забезпечення підприємництва в Україні

Для України, яка знаходиться на перехідному етапі і в якій ще панує високо монополізована економіка, становлення та розвиток підприємництва як приватного сектора економіки набуває виключної актуальності.

Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дозволяє зробити деякі загальні висновки:

§ по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, знаходиться на початковій стадії, на етапі формування;

§ по-друге, недостатні правові гарантії усіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

§ по-третє, відсутність єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.

Розв'язання існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів щодо нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Втілення у життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків. Які притаманні законодавчій практиці.

Основні недоліки правового забезпечення підприємництва в Україні:

1. Відсутність єдиної законодавчої стратегії стосовно розвитку підприємництва. Вона важлива передусім для забезпечення повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм.

2. Неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різного рівня, особливо відомчих актів. Нерідко викривлюючи основне законодавство, породжуючи атмосферу перманентного правового хаосу, є живильним середовищем правового нігілізму, який укорінюється в свідомості більшості підприємців. Крім того, слід підкреслити, що розгул підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює суть та букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень.

3. Практично не функціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією доки не введені в дію закони, які визначатимуть конкретний механізм, порядок і процедури їх здійснення. Безпомічність державної системи виконання законів дедалі більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які починають вершити суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами.

4. Наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажанням можна піддати будь-якому трактуванню. Саме вони надали можливість формувати фінансові «піраміди», які позбавили збережень багатьох наших співвітчизників.

5. Необґрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це один із наслідків відсутності широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Передусім це стосується відсутності практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.

6. Наявність правового нігілізму як антиподу правової культури. Сутність правового нігілізму становить ігнорування права, юридичних норм та загальноприйнятих Правових цінностей, зневажливе становлення до правових принципів і традицій. Основними причинами виникнення правового нігілізму є приниження чи перебільшення ролі права в регулюванні підприємництва; порушення прав особи; недосконалість законодавства. Важливу роль у появі такого негативного суспільно-правового явища відіграє недосконалість правової освіти та елементарне незнання права.

2.5.3 Удосконалення нормативно-правової бази розвитку підприємництва

В останні роки на державному та регіональному рівнях питанням активізації функціонуючих суб'єктів підприємницької діяльності, створення нових підприємств приділялась підвищена увага. Було прийнято ряд рішень Президента України та Уряду України з удосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешкод розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання у сфері підприємництва. Це передусім стосується внесення змін до процесів регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, упорядкування планових (позапланових) перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності державними контролюючими органами.

Так, 3 лютого 1998р. було прийнято Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», спрямований на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва. В цілому положення Указу певною мірою сприяли формуванню сприятливого середовища для діяльності суб'єктів підприємництва. Так, за результатами соціологічного дослідження, яке Міжнародна фінансова корпорація (МФК) проводила в деяких областях (зокрема, Миколаївській, Кіровоградській, Чернігівській, Рівненській), термін легалізації скоротився з 30 днів до 14; термін видачі свідоцтва про державну реєстрацію до 3-4 днів; середня тривалість процесу ліцензування з 35 до 14 днів. Зменшилася кількість державних органів, які доводилося відвідувати підприємцю.

Указ Президента України від 12 травня 1998р. «Про державну підтримку малого підприємництва» спрямований на формування та реалізацію державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки.

У результаті прийняття Указу Президента України від 3 липня 1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності в Україні перейшла значна кількість громадян-суб'єктів підприємницької діяльності; збільшилися надходження до бюджету від фізичних осіб-платників єдиного податку.

Указ Президента України від 23 липня 1998р. «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності» спрямовано на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність шляхом упорядкування проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, а також на зменшення їхніх витрат при виконанні обов'язкових правил і процедур.

Указ Президента України від 20 травня 1999р. «Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності» направлений на впорядкування встановлених нормативно-правовими актами України правил та порядку одержання суб'єктами підприємницької діяльності дозволів (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо).

З метою ефективного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки, прискорення економічних реформ, вирішення соціальних проблем та забезпечення реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність 15 липня 2000р. було прийнято Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності».

На всебічне стимулювання розвитку підприємництва спрямовано розробку та впровадження Національної програми розвитку підприємництва, Програми перегулювання підприємницької діяльності. Програми мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва та інші нормативно-правові акти.

У 2000р. в Україні було ухвалено низку законів, що сприятимуть розвитку підприємництва, зокрема:

Ш 1 червня 2000р. ухвалений Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування;

Ш 19 жовтня 2000р. ухвалений Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», який визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва;

Ш 21 грудня 2000р. ухвалений Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» з метою створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності;

Ш 11 січня 2001р. ухвалений Закон України «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Серед цілого ряду різноманітних факторів економічного росту України найбільше значення має вдала реалізація підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання у економічній системі самостійної господарської ініціативи людини, признання домогосподарств та підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентоспроможності та суспільного процвітання.

Стає очевидним, що головна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку домогосподарств та підприємництва належить державі. Створення розгорнутої та всебічної системи їх державної підтримки є найважливішою умовою успішного розвитку. Найбільша ефективність такої системи може бути досягнена тільки на основі комплексної державної програми розвитку малого бізнесу , яка враховує усі аспекти успішного функціонування малих підприємств в різних сферах діяльності.

Серед великої кількості завдань, які треба вирішити Україні під час виходу з економічної кризи, головне місце займають стабілізація й збільшення виробництва, нормалізація товарно-грошових відносин. Шляхи стабілізації та зростання ефективності економіки нашої країни полягає в її переході до нового стану - демократизації й ринковим відносинам, які підтверджуються багаторічним досвідом розвинутих країн світу. Але перехід від централізованої системи господарювання до ринкових відносин виявився набагато складнішим, ніж уявлялось. Новостворений і ще незрілий апарат (законодавчий та виконавчий) державної влади не зумів своєчасно сформувати політичну та економічну моделі формування нового демократичного суспільства та механізм переходу до ринкових відносин. Наявність у будь-якому суспільстві умов для підприємництва, існування у такому суспільстві підприємницького корпусу - це не тільки дань моді. Це й показник рівня економічної свободи громадян, й відображення розуміння прогресивного характеру підприємництва з боку представників керуючих структур, які визначають, розробляють і реалізують економічну політику, у тому числі й у відношенні підприємництва.

Було би помилково згоджуватись з поширеною тезою про те, що майбутнє України - за підприємництвом. Майбутнє України - за усіма нами й багато у чому буде визначатися нашою здатністю виробити ефективну концепцію побутоукладення. Але майбутнє України й за підприємцями. Тому потрібен професійний підхід кожного, хто вирішив зайнятися цією формою економічної діяльності, до виконання своїх підприємницьких функцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник. - К.: Знання України, 2003, - 463с.

2. Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник. - К.: ЦУЛ, 2003, - 412с.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1998, - 544с.

4. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004, - 568с.

5. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993, - 496с.

6. Величко В.А. Основы предпринимательской деятельности: Учебное пособие для студентов вузов. - Алчевск, 1999, - 128с.

7. Укладач Беляневич В Є. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. - К.: Юстініан, 2002, - 544с.

8. Осипова Ю. Основы предпринимательского дела: Учебник. - М, 1992, - 432 с.

9. Селищев А.С. Микроэкономика. 2-е изд.: Учебный пособник. - С.-Петербург: Питер, 2003, - 448 с.

10. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. - К., 1997, - 463с.