Безробіття як економічне явище

Однак та обставина, що страхування з безробіття підвищує його природну норму, аж ніяк не дає підстав для висновку про небажаність такої політики. Позитивним наслідком соціальних програм є те, що вони створюють у найманих працівників упевненість в отриманні доходу в майбутньому. Загалом у макроекономічній теорії точиться гостра дискусія навколо питання оцінки вартості й вигід від різних систем страхування на випадок безробіття.

У країнах, що розвиваються, одним із найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Окремі країни, що розвиваються, розробили і запровадили програми планування сім'ї, що дало їм змогу досягти певного прогресу в зниженні темпів приросту населення. Ці програми містять різні складові, зокрема навчання попередження вагітності, забезпечення доступності контрацептивів для всього населення, використання стимулів і заборон для скорочення кількості дітей у сім'ї. У різних країнах ефективність таких програм неоднакова. Найбільшого успіху у зниженні народжуваності домігся Китай.

Ще одним важливим напрямом скорочення безробіття у "третьому світі" є проведення державної політики, яка стимулює використання трудомістких технологій, що передбачають залучення великої кількості робочої сили. Скорочення безробіття у країнах, що розвиваються, можна досягти, нарощуючи виробництво у сільському господарстві та дрібній промисловості. Для цього потрібно скасувати соціальні ціни на продукти харчування, які нерідко запроваджують ці країни, та не допускати завищення курсу національної валюти. Крім того, необхідно розвивати інфраструктуру в сільському господарстві, особливо дороги, комунальні послуги, сфери освіти й охорони здоров'я.

Політика стимулювання сукупного попиту як знаряддя зменшення безробіття не діє у країнах, що розвиваються, бо попит у них не є найгострішою проблемою. Проблеми в цих країнах виникають у сфері пропозиції. Тут не вистачає капіталу й сировини, погано розвинені засоби зв'язку, транспорт, водогін і каналізація, немає потрібної кількості підприємців, новаторів, інженерів і менеджерів, обізнаних з технікою. Цим країнам потрібна така макроекономічна політика, яка ефективно мобілізує внутрішні резерви.

Рекомендації для подолання безробіття

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці - заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді - державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов'язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок - зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує проведення відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

У Великій Британії, наприклад, зменшення регіонального безробіття досягається через організацію "підприємницьких зон", в яких усі підприємства практично звільнені від сплати податку на нерухоме майно. Практикується пільговий продаж державою муніципальних земель, лібералізація правил забудови. Це сприяло підвищенню темпів зростання зайнятості в цих регіонах.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки.

Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю., через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на: * сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

* попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

* удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

* захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

* формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

* заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

* формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

* створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

* регулювання трудових міграцій;

* забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

* сприяння професійній мобільності;

* розвиток соціально-трудових відносин;

* удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

* сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про зайнятість населення".

3.4 Врегулювання безробіття

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.

¦ Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.

¦ Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

¦ Розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці.

¦ Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді.

¦ Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки.

¦ Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт.

¦ Створення системи оцінки професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки відповідно до вимог професійних стандартів.

¦ Розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

¦ Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах.

¦ Забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розвиток гнучких форм зайнятості на допоміжних роботах та у сфері послуг.

Створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу; самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних.

¦ Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зайнятість в Україні з метою максимального уповільнення темпів скорочення чисельності зайнятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

¦ Вдосконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості.

Підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг за рахунок місцевих бюджетів.

Створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості професійної освіти.

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

¦ Створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

¦ Забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

¦ Забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин.

¦ Розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів.

¦ Залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню.

¦ Розвиток соціального партнерства на всіх рівнях, розробка механізмів взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при вирішенні проблем незайнятості населення.

¦ Посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах.

¦ Удосконалення управління процесами вивільнення працівників, в першу чергу, з підприємств, що реструктуруються або відносно яких порушені справи про банкрутство, з метою збереження робочих місць та соціального захисту працівників, регулювання цих питань через колективні договори.

¦ Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною.

¦ Створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили.

¦ Легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

¦ Вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування.

¦ Зниження рівня й тривалості безробіття, особливо молодіжного, сімейного та сільського шляхом розвитку заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприємницької діяльності.

¦ Розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів.

¦ Надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму.

¦ Консолідація фінансових коштів для реалізації заходів по запобіганню безробіттю і підвищенню ефективності їх використання.

¦ Координація дій державних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок по залученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюванням ринку праці і сприянням зайнятості.

3.5 Допомога при безробітті

Якщо людина втрачає роботу, їй необхідно протягом 7 днів із дня звільнення звернутись до Державної служби зайнятості в тому районі, де людина проживає, і зареєструватись як такою, що шукає роботу. Це слід зробити обов'язково, інакше буде втрачено право на призначення допомоги по безробіттю. Протягом семи днів із дня реєстрації служба зайнятості повинна запропонувати підходящу роботу. Велике значення має причина, через яку людина втрачає роботу. Якщо людина була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, то їй надаються особливі гарантії, якщо з інших причин, -- то така людина реєструється в службі зайнятості на загальних підставах.

Якщо людина, що була звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в період пошуку роботи відмовилась від двох пропозицій підходящої роботи, то вона втрачає право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці, а потім перереєструється на загальних підставах. Інші громадяни в разі, якщо вони відмовились від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Вони знімаються з обліку. Через шість місяців такі громадяни знову можуть зареєструватись у службі зайнятості на загальних підставах. Якщо ж підходяща робота відсутня, то на 8-й день така людина рішенням служби зайнятості визнається безробітною. Одночасно з прийняттям рішення про визнання громадянина безробітним йому призначається допомога по безробіттю. Підстави виплати та розмір допомоги визначаються Законом України "Про зайнятість населення".

Для осіб, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, Закон надає особливі гарантії і вищий розмір допомоги. Для громадян, зареєстрованих на загальних підставах, гарантії і допомога дещо інші. Так, працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи адміністрації в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням, скороченням чисельності або штату працівників, гарантується право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 % -- протягом 90 календарних днів і 50 - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо такий працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався у службі зайнятості, він втрачає зазначені вище пільги, реєструється вже на загальних підставах і отримує допомогу у менших розмірах. Безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується у таких розмірах: не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів; не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати -- у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої перерви.

Допомога таким громадянам виплачується починаючи з 8-го дня після реєстрації і до дня працевлаштування громадянина, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед пенсійного віку -- до 720 календарних днів. Громадянам, що вперше шукають роботу та громадянам, що бажають відновити трудову діяльність після шестимісячної перерви, допомога виплачується не більше 180 календарних днів. Розмір допомоги по безробіттю підлягає індексації в установленому законодавством порядку. Крім того, безробітним може надаватись матеріальна допомога. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі, який встановлено чинним законодавством.

Крім того, кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надається одноразова допомога у розмірі 50% установленої законодавством мінімальної заробітної плати. Слід зазначити, що Закон передбачає і випадки припинення та відкладення виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю, що вам буде детально роз'яснено при зверненні до державної служби зайнятості.

Висновок

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття - це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Безробіття, що формується різними потоками на ринку праці, складається з двох частин: природного (нормального) рівня та рівня, що перевищує природний. Величина природного рівня є змінюваною і формується низкою зовнішніх чинників.

Встановлення безробіття на рівні, що перевищує природний, спричиняє відхилення фактичного ВВП від потенційного (природного) ВВП, що міг би бути створений. Зв'язок між відхиленням рівня безробіття від природного та втратою ВВП відображений у законі Оукена. Існує два принципово відмінних трактування безробіття: неокласичне та кейнсіанське. Неокласичне, що є своєрідною конкретизацією класичного, пояснює безробіття жорсткістю зарплати, негнучкістю цін і хибністю економічних передбачень. Кейнсіанське трактування ґрунтується на ідеї недостатності сукупного попиту.

Список літератури

1. Про зайнятість населення: Закон України // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 р. -- Київ: Істина, 1999.

2. Україна: аспекти праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. Київ, 2004. № 2, № 4

3. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія праці: підручник для вузів - Москва. ЮНИТИ, 1999.

4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.; Четверта хвиля, 1997.

5. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. - К., 2001.

6. Баликоев В.В. Общая экономическая теория - Новосибирск. 2000.

7. Барр Раймон. Политэкономия. - М., 2000.

8. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. -- Київ Знання Прес, 2000.

9. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. К.: Основи. 1998.

10. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. - К., 2002.

11. Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1996.

12. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії., Коломия -1998

13. Гальперин В., Гребенников П. та ін. Макроекономіка: Посібник. Економічна школа, 1994

14. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: переклад с англ. М.: Вид-во МДУ: ІНФРА-М, 1997.

15. Ковальчук В.М. Макроекономіка. Теоретичний конспект.,Тернопіль-1996

16. Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій.,- Коломия-1999

17. Костюк В.Н. Макроекономіка: Курс лекцій. - М.: Центр, 1998

18. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципи, проблеми и політика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. - М.: Республіка, 1992.

19. Макроекономіка і мікроекономіка: Підручник/за ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998

20. Меньк'ю Н.Г. Макроекономіка: Пер. С англ.. - М.: Вид-во МДУ, 1994

21. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. - К.: "Техніка". 1999.

22. Панчишин С. Макроекономіка. Київ, Либідь, 2001

23. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. -- Київ МАУП, 1997.

24. Пухтаєвич Г.О. Макроекономічний аналіз, Київ, 2000

25. Овчиніков Г.П. Макроекономіка. - СПб., 1993

26. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник, Київ, 2000

27. Рофе А.И., Збишко Б.Г., Ишин В.В. Ринок труда, зайнятість населення, економіка ресурсів для праці: Навч. посібник. -- Москва: МИК,1997

28. Савченко А.Г та ін. Макроекономіка. К.: Либідь, 1999

29. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995

30. Соболєв В.М. Макроекономіка. - Харків: НФВ, Студцентр, 1997

31. Тодаро М.П. Економічний розвиток. Підручник. - М.: ЮНІТІ, 1997