У сфері структурної та промислової політики увагу слід зосередити на забезпеченні керованості структурною перебудовою економіки, насамперед на стимулюванні пріоритетного розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу, а також ефективних наукоємних галузей промисловості; реструктуризації нежиттєздатних виробництв, що втратили оборонне значення; забезпечення всебічної економії енергоресурсів, зменшення потреби держави у паливно-енергетичних ресурсах і зниження обсягів їх придбання за імпортом; сприянні створенню фінансово-промислових груп, холдингів, що забезпечують інтереси національного економічного розвитку; тимчасове здійснення протекціоністських заходів щодо окремих сфер вітчизняного виробництва.

В інвестиційній політиці слід насамперед забезпечити спрямування бюджетних інвестицій на вирішення найгостріших соціальних проблем і завершення будівництва найважливіших виробничих потужностей; реалізацію політики прискореної амортизації та посилення контролю за використанням амортизаційних відрахувань; розміщення централізованих капітальних вкладень на конкурсній основі, а також розширення використання недержавних джерел інвестування: інвестиційного потенціалу комерційних банків, ресурсів пенсійних, страхових та інших фондів, іноземних інвестицій, іноземних кредитних ліній.

В аграрній політиці пріоритетами визнано стабілізацію та поступове нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва; організацію сучасних ринків сільськогосподарської продукції та продовольства (насамперед зерна, цукру, олії); збільшення експортного потенціалу агропромислового комплексу; послідовне здійснення земельної та господарської реформи, підвищення ролі земельного податку (плати за землю).

У сфері соціальної політики пріоритетними цілями і завданнями є підвищення платоспроможного попиту населення та зменшення тягаря реформ для найменш захищених його верств; удосконалення системи оплати праці та активізація державної політики зайнятості; забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій, цільової адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення; реформування системи пенсійного забезпечення і соціального страхування та впорядкування надання різноманітних пільг; розвиток недержавних форм соціальної підтримки населення (благодійні організації, кредитні спілки, споживчі товариства тощо).

У галузі зовнішньоекономічної політики пріоритетне значення має забезпечення поетапного скорочення дефіциту платіжно-торгового балансу; стимулювання нарощування експорту, розширення діючих і пошук, нових ринків збуту, а також удосконалення товарної структури експорту та імпорту; розбудова інфраструктури зовнішньої торгівлі та вдосконалення системи митного контролю і тарифного регулювання; визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, а також переліків імпортозамінної продукції; розвиток співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями в національних інтересах; стимулювання ефективних іноземних інвестицій та довгострокових торгових відносин із зарубіжними країнами.

У антимонопольній політиці слід забезпечити, по-перше, застосування правових норм антимонопольного законодавства, спрямованих на збереження цілісних технологічних комплексів з високим рівнем концентрації виробництва, які забезпечують експортний потенціал, і, по-друге, жорсткий контроль за недопущенням виявів монопольних і дискримінаційних цін як у сфері виробництва, так і у сфері торгівлі.

В управлінні державним сектором економіки головними є такі завдання:

· відновлення керованості державним сектором економіки через контроль з боку міністерств і відомств, особливо Фонду державного майна, за ефективним використанням державного майна, виконанням державних контрактів, проведенням науково-технічної політики у відповідних галузях, вивченням ринків збуту продукції;

· законодавче розмежування прав і відповідальності різних державних органів управління та адміністрації підприємств.

Важливе значення має також забезпечення державних пріоритетів у розвитку галузей, які виробляють кінцеву продукцію, посідають вагоме місце на внутрішньому ринку, мають відповідний експортний потенціал, забезпечують швидкий оборот капіталу і значні надходження до бюджету, а також сприяють зайнятості населення. Це насамперед легка і харчова промисловість, базові та наукоємні галузі (машино - і приладобудування, металургія, хімічна промисловість), а також галузі паливно-енергетичного комплексу.

В агропромисловому секторі - це розвиток бази для переробки та зберігання сільськогосподарської продукції та розвиток соціальної сфери села. Практична реалізація всіх перелічених пріоритетів має на меті забезпечити реальну лібералізацію і макроекономічну стабілізацію економіки країни.

Висновок

Основною засадою суспільного життя у правовій державі визначається його багатоманітність - політична, економічна та ідеологічна. Саме на ній, як вважає автор, має ґрунтуватися нова концепція полі суб'єктності економічної політики, згідно з якою справжніми її суб'єктами повинні бути працівники, трудові колективи, громадянські організації тощо. Реальні потреби та інтереси суб'єктів господарської діяльності і є об'єктом економічної політики. У даному випадку полі суб'єктність економічної політики має своїм підґрунтям принципи глобального між суб'єктного соціального партнерства, які мусять функціонувати в межах усієї держави.

Механізм реалізації принципів полі суб'єктності економічної політики може бути впроваджений в дію лише за умов створення в країні засад демократичної, соціальної, правової держави. А вже на основі останніх формуються політико-правові чинники даної діяльності. Головним політико-правовим аспектом цього процесу має стати створення Центральної Координаційної Між суб'єктної Ради, а також міжрегіональних і регіональних узгоджувальних рад суб'єктів економічної політики в органах управління і місцевого самоврядування з питань прийняття політико економічних рішень.

У цьому сенсі, методологічно вірним та актуальним постає вивчення феномену громадянського суспільства з точки зору його впливу та взаємодії з економічною системою держави. Автором дослідження проведено аналіз взаємозв'язку таких політологічних категорій як громадянське суспільство, правова держава і економічна політика, визначено сутність громадянського суспільства. Громадянське суспільство - це людська спільність, яка формується і розвивається в демократичних державах і являє собою мережу добровільно утворених недержавних структур (об'єднань, організацій, асоціацій, союзів, спілок, центрів, клубів, фондів тощо) в усіх сферах життєдіяльності суспільства і сукупність недержавних відносин (економічних, соціальних, духовних, релігійних та ін.).

Очевидно, що громадянське суспільство і демократична, соціальна, правова держава постійно знаходяться в рамках суспільно-політичного та економічного взаємодоповнення. Держава взаємодіє із громадянським суспільством в різних формах, зокрема, таких як вивчення громадських ініціатив, виділення матеріальних засобів для розвитку активності багатьох суспільних та недержавних об'єднань, організацій, фондів, які діють в межах економічної сфери, створення правового поля тощо.

Розвиток аналогічних й подібних до них структур, а також співробітництво із ними з боку політичних, державних установ має неабияке значення для формування реально діючої економічної політики і на цій основі подальшого суспільно-політичного та економічного розвитку нашої держави.

Список використаної літератури

1. Барановський Ф. Курс Економічна політика держави і проблеми регіонального управління ” у магістратурі // Вісник державної служби України. - 2007. - №1. - С.79-81.

2. Барановський Ф.В. Економічна політика держави як предмет політологічного дослідження // Вісник Східноукраїнського державного університету. - Луганськ, 2007. - №2. - С. 205-210.

3. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес", 2000, 209 с.

4. Жаліло Я.А., Базилюк Я.Б., Белінська Я.В. та ін.; За ред. Я.А. Жаліла. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації. Київ: НІСД, 2005, 388 с.

5. За ред. акад. HAH України В.М. Гейця. Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні. Харків: Вид-во "Форт", 2003, 440 с.

6. Заблоцький Б.Ф. Перехідна економіка. Київ: Видавничий центр "Академія", 2004, 512 с.

7. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (Теория, методи, практика). Київ: Європейський університет, 2001, 216 с.

8. Петренко О.П Проблеми формування економічної політики держави. - Луганськ: Вид-во Східноукр. держ. ун-ту, 2003. - 39 с.

9. Чистов С.М., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки. Київ: КНЕУ, 2000, 316 с.

10. Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ: Вища школа, 2001, 606 с.