Проблема банкрутства підприємств в ринковій економіці України

· операційної діяльності;

· інвестиційної діяльності;

· фінансової діяльності.

Залежно від характеру відновлення платоспроможності (наслідків мобілізації) у межах кожного виду діяльності розрізняють:

· резерви зростання обсягу грошових надходжень;

· резерви скорочення обсягу грошових витрат;

· резерви синхронізації часу та обсягу грошових надходжень та витрат [32, с. 174].

Перші дві групи резервів є результатом удосконалення різних видів діяльності (операційної, інвестиційної та фінансової), третя антикризових заходів підприємства результат ефективної організації фінансового менеджменту на підприємстві.

Залежно від сутності заходів, застосування яких дозволяє мобілізувати резерви зростання чистого грошового потоку, можуть бути виділені такі групи резервів:

· організаційні - пов'язані з удосконаленням організаційної структури управління, організаційно-правової форми функціонування підприємства, удосконаленням організації праці;

· технічні - які передбачають впровадження певних технічних новацій, підвищення рівня використання можливостей техніки;

· технологічні - спрямовані на удосконалення технології торговельно-технологічного процесу в цілому та технології проведення окремих операцій (закупівельних, вантажних, складських, фасувальних, розрахункових тощо);

· економічні - які охоплюють різноманітні економічні заходи щодо створення умов для зростання ефективності господарювання; соціальні - що передбачають розблокування та активніше використання соціального фактора - неекономічних чинників мотивації до високоефективної праці персоналу підприємства (створення відповідних умов для праці та відпочинку, можливості кар'єри, навчання, покращення морально-психологічного клімату в колективах, створення команди однодумців, впровадження демократичного стилю управління тощо) [19, с. 45].

Залежно від терміну використання резерви відновлення платоспроможності поділяються на:

· поточні, які можуть бути мобілізовані протягом короткострокового періоду та без додаткових витрат;

· перспективні, які можуть бути мобілізовані в довгостроковій перспективі, за умови здійснення певних інвестиційних вкладень.

Резерви відновлення платоспроможності за рахунок окремих видів діяльності потребують подальшої дезагрегації, врахування галузевої належності та специфіки діяльності підприємства.

Наприклад, при визначенні резервів відновлення платоспроможності за рахунок удосконалення операційної діяльності торговельного підприємства доцільною є класифікація резервів за такими ознаками:

1. Залежно від функціональної сфери пошуку резервів: за рахунок підвищення прибутковості діяльності підприємства; за рахунок скорочення тривалості операційного циклу.

2. Залежно від виду ресурсів, що використовуються, виділяють резерви відновлення платоспроможності за рахунок удосконалення управління:

· трудовими ресурсами;

· матеріальними ресурсами;

· фінансовими ресурсами;

· інформаційними ресурсами;

· організаційною структурою управління підприємством (організаційними ресурсами).

3. За рівнями пошуку резервів виділяють резерви зростання грошових потоків:

· на рівні підприємства;

· на рівні окремого структурного підрозділу підприємства;

· на рівні окремої товарної групи (споживчого комплексу товарів);

· за окремими господарськими операціями підприємства [19, с. 61].

У складі резервів відновлення платоспроможності за рахунок удосконалення управління окремими видами ресурсів підприємства можуть бути виокремлені зазначені нижче резерви:

1. Резерви екстенсивного типу за рахунок:

· зростання кількості ресурсів, що використовуються (можливості реального використання цієї групи резервів обмежені з фінансових причин);

· зростання часу використання ресурсів (продовження тривалості роботи підприємства, скорочення часу обіду, вихідних днів тощо, зростання тривалості експлуатації основних фондів за рахунок дбайливого догляду, ефективної ремонтної політики; прискорення швидкості обороту товарно-матеріальних запасів та інкасації дебіторської заборгованості тощо);

· антикризових заходів підприємства;

· усунення непродуктивного використання ресурсів (втрат товарних ресурсів у процесі транспортування, зберігання, передпродажної підготовки, втрат матеріальних ресурсів та робочого часу, фінансових ресурсів, які відволікаються у безнадійну дебіторську заборгованість, інших невиробничих втрат).

2. Резерви інтенсивного типу за рахунок:

· удосконалення якісних характеристик ресурсів, що використовуються (персоналу, особливо управлінського, засобів та предметів праці, товарних та фінансових ресурсів);

· удосконалення процесу використання ресурсів (удосконалення технології торговельно-операційної діяльності, технології закупівлі, удосконалення організації праці, удосконалення системи управління, розблокування каналів операційного циклу та прискорення швидкості обороту оборотних активів, удосконалення експлуатації основних фондів тощо).

4. Залежно від стадії торговельно-операційного процесу можуть бути виділені резерви, пов'язані з:

· стратегічним та тактичним плануванням діяльності;

· закупівлею товарно-матеріальних ресурсів;

· здійсненням торговельного обслуговування;

· реалізацією товарів та послуг;

· отриманням торговельної виручки за реалізовані товари.

5. Залежно від функціональної сфери пошуку необхідно виокремлювати:

· резерви підвищення прибутковості;

· резерви прискорення швидкості обертання активів [19, с. 84].

Таке виділення функціональних сфер або напрямків базується на загальновідомій моделі Дюпона та її модифікаціях, яка надає можливість визначити найвагоміші чинники зростання прибутковості використання активів підприємства.

Резерви підвищення прибутковості діяльності, у свою чергу, можуть бути класифіковані на зазначені нижче.

1. Резерви підвищення обсягів господарської діяльності (товарообороту).

2. Резерви зростання рівня торговельної надбавки (маржі), у тому числі за рахунок:

· зниження цін закупівлі товарних ресурсів;

· зростання цін реалізації товарів.

3. Резерви удосконалення управління поточними витратами, у тому числі за рахунок:

· скорочення обсягу постійних витрат;

· скорочення рівня умовно-змінних витрат;

· удосконалення структури поточних витрат (зростання питомої ваги умовно-змінних витрат).

4. Резерви удосконалення використання прибутку підприємства.

Якісний та кількісний взаємозв'язки між переліченими групами резервів можуть бути досліджені за допомогою моделі беззбитковості діяльності з урахуванням особливостей її побудови для підприємств різних видів діяльності.

Запропонована класифікація може стати підґрунтям розробки планів організаційно-технічних заходів щодо виявлення та мобілізації резервів відновлення платоспроможності та фінансової стабілізації підприємства. Для досягнення необхідного результату робота щодо пошуку резервів має бути організована з дотриманням таких вимог:

· масовість пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу максимальної кількості персоналу підприємства усіх рівнів управління та сфер діяльності;

· інформаційна та аналітична підтримка процесу пошуку резервів;

· визначення «вузьких місць», «проблемних зон», ліквідація яких дасть найбільш суттєвий ефект для фінансової стабілізації підприємства;

· забезпечення комплексності пошуку резервів, тобто охоплення процесом пошуку резервів усіх сфер та функціональних напрямів діяльності, усіх етапів торговельно-технологічного процесу;

· визначення першочергових сфер (напрямів) пошуку, враховуючи системні взаємозв'язки та ефект синергізму, який виникає при їх мобілізації;

· врахування як позитивних, так і негативних наслідків мобілізації окремих видів резервів;

· оцінка наявності організаційно-економічних передумов для отримання кінцевого результату від мобілізації резервів у вигляді приросту чистого грошового потоку;

· врахування часових та грошових витрат, пов'язаних з пошуком та мобілізацією окремих видів резервів, оцінка економічної доцільності їх мобілізації за критерієм максимізації теперішньої вартості чистого грошового потоку [19, с. 105].

Залежно від способу виявлення резерви поділяються на явні та приховані.

Виявлення явних резервів, до яких належить ліквідація втрат окремих видів ресурсів, перевищення норм їх витрачання тощо, не потребує спеціального методичного забезпечення.

Більшість резервів відновлення платоспроможності належать до групи прихованих, виявлення та мобілізація яких провадяться на основі спеціального методичного забезпечення.

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

· через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);

· у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг);

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

є) використання давальницької сировини, тобто - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;

і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості [25, с. 232].

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).

Зменшення (заморожування) витрат

Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами для скорочення робочого часу є: запровадження неповного робочого тижня; достроковий вихід на пенсію; неоплачувані відпустки; звільнення персоналу.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної економічної науки і практики - проблему банкрутства підприємств. Вивчення та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

1. Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом. За Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” банкрутство - це визначена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

2. Зовнішні причини банкрутства: політичні; соціально-економічні; науково-технічні; зовнішньоекономічні.

3. Внутрішні причини банкрутства: брак стратегічного плану розвитку; низька якість менеджменту; недосконалість механізму ціноутворення; збільшення дебіторської заборгованості; утримання зайвих робочих місць; технологічна неузгодженість процесу виробництва; брак довготермінового інвестування; дефіцит власних оборотних коштів; нераціональна організаційна структура.

4. Етапи провадження справи про банкрутство:

· Подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника.

· Ухвала щодо порушення справи про банкрутство.

· Підготовче засідання.

· Попереднє засідання арбітражного суду.

· Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів.

· Визнання боржника банкрутом.

5. Санація -- це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація -- це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

6. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

· Реструктуризація активів.

· Зменшення (заморожування) витрат.

· Збільшення виручки від реалізації.

Список використаної літератури

1. Про банкрутство: Закон України// Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №6. - С. 5-6.

2. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України// Голос України. - 1999. - №12. - С. 25-26.

3. Албул А.А. Антикризисная реакция предприятия как способ предотвращения банкротства. - Одесса: Одесский государственный политехнический університет, 2000. - С. 274-277.

4. Албул А.А. Методика оценки платежеспособности предприятия. - Одесса: Одесский государственный политехнический університет, 2000. - С. 262-264.

5. Бондар О.М. Семантичні аспекти банкрутства в сучасній економіці. - Донецьк: КІТІС, 1999. - С. 284-289.

6. Варгіч С. Антибанкрутне управління// Цінні папери України. - 1999. - №41. - С.16-19.

7. Варгіч С. Банкрутство: деякі проблеми законодавчого врегулювання повернення державі боргів збанкрутілими підприємствами// Цінні папери України. - 1999. - №10. - С. 25-28.

8. Варгіч С. Закон, що “лікуватиме хворі підприємства”// Цінні папери України. - 1999. - №38. - С. 5-7.

9. Варгіч С. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації// Цінні папери України. - 1999. - №45. - С. 6-7.

10. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні// Цінні папери України. - 2000. - №8. - С. 4-5.

11. Варгіч С. Реформування власності шляхом банкрутства// Цінні папери України. - 2000. - №9. - С. 6-7.

12. Возіянова Н.Ю. Державне регулювання попередження банкрутства та облік неплатоспроможних підприємств в умовах чинного законодавства. - Донецьк: ДонДУЕТ, 1999. - С. 52-56.

13. Возіянова Н.Ю. Діагностика банкрутства у арбітражному процесі при недосконалій правовій базі. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2000. - С. 53-58.

14. Возіянова Н.Ю. Оцінка структури балансу - один із способів виявлення банкрутства. - Донецьк: Лебідь, 1998. - С. 183-134.

15. Возіянова Н.Ю. Проблеми становлення та діагностики банкрутства в Україні. - Донецьк: Лебідь, 1999. - С. 131-133.

16. Гаврилова Н.С. Институт банкротства: о новом этапе становления// Росийский экономический журнал. - 2000. - №8. - С. 87-89.

17. Клебанова Т.С. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління. - Х.: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 271 с.

18. Копилюк О.І. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб. - Л. : УАД, 2005. - 150 с.

19. Корецька С.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. - Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2005. - 159 с.

20. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання, 2001. - 311 с.

21. Кукоба В.П. Взаємовідносини між суб'єктом та об'єктом управління підприємством у різних фазах реакції на кризу. - К.: КНЕУ, 2000. - С. 139-144.

22. Літвін Н.М. Банкрутство як метод антикризового управління. - К.: КНЕУ, 2002. - С. 139-142.

23. Літвін Н.М. Класифікація та циклічність кризових явищ та ситуацій на підприємствах в умовах економіки перехідного періоду. - К.: Київський університет, 2002. - С. 166-168.

24. Літвін Н.М. Основні причини неплатоспроможності і банкрутства в Україні. - Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2001. - С. 187-194.

25. Марчук О.І. Поняття антикризового управління підприємствами (міжнародний досвід). - К.: Київський університет, 2003. - С. 232-234.

26. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. - К.: КНЕУ, 2001. - 384 с.

27. Полозенко Д. Банкрутство і шляхи його подолання// Вісник НБУ. - 1999. - №10. - С. 59-63.

28. Полозенко Д. Санація неплатоспроможних підприємств: її форми та шляхи удосконалення// Цінні папери України. - 1999. - №26. - С. 16-17.

29. Прилипко Ю. Тенденції у фінансовому стані підприємств (підсумки 1999 року)// Цінні папери України. - 2000. - №29. - С. 12.

30. Сидорук С. Банкрутом можеш ти не бути...// Галицькі контракти. - 2000. - №22. - С. 10-12.

31. Стороннім В. З банкрутством щось не так, як мало бути...// Бухгалтерія. - 2001. - №12. - С. 8.

32. Тельнова Г.В. Антикризисная программа и ее роль на современном отечественном предприятии. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 174-178.

33. Тельнова Г.В. Вітчизняна законодавча база банкрутства підприємств. - Луцьк: Надстир'я, 2004. - С. 344-350.

34. Тельнова Г.В. Життєвий цикл підприємства і роль антикризового управління на кожному його етапі. - Донецк, 2004. - С. 113-117.

35. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. - К. : КНЕУ, 2000. - 412 с.

36. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств// Економіка України. - 2000. - №2. - С. 46-49.