Сучасний ринок і умови його функціонування. Функції ринку

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти: заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності; доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин; це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або чорною економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює повної продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства, крадіжкам, зловживанням чиновників владних структур і виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту,монопольних явищ у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами при збережені їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються об'єктом купівлі - продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інститут ринку.

2.2 Функції ринку

Щоб з'ясувати роль ринку, його місце в економічній системі суспільства треба визначити його функції, а також напрямки їх здійснення. До таких функцій, передусім позитивних, тобто впливу ринку, змін, які відбуваються з ним, на зміни інших явищ і процесів, а отже, взаємно залежностей між ними, належать:

1) Ціноутворення - формування ринкових цін, які виступають як унікальний спосіб комунікації господарюючих суб'єктів, надання їм інформації про наповненість чи дефіцитність кожного виду товарів, рівня витрат на їх виробництво. У політико-економічному аспекті ця функція означає встановлення вартісної оцінки власності на продукт товаровиробника, відчуження такої власності у процесі продажу товару та можливої втрати або приросту через механізм цін (внаслідок коливання попиту і пропозиції та інших причин) і привласнення певної суми грошей, відчуження останніх покупцем і привласнення ним товару або послуги.

2) Регулююча, коли ринок, виходячи з рівня ціни (висока-низька), регулює співвідношення пропорцій між потребами в товарах (послугах) і обсягом їх виробництва, спрямовує рідкісні ресурси та працю в ті галузі, де вони найбільш необхідні. Ця функція означає узгодженість між економічною власністю в її кількісному аспекті у сферах безпосереднього виробництва і споживання. Таку ж роль виконує ринок й узгодженні пропорцій між нагромадженням і споживанням та ін. Регулююча функція ринку забезпечує встановлення економічних зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Дія цієї функції проявляється передусім завдяки впливу ринкових відносин на рівень витрат виробництва будь-якого товару, визнання його суспільної необхідності. Оскільки створена споживна вартість перетворюється на товар після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач активно впливає на розміри і структуру виробництва. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора процесу "виробництво-споживання", а це призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту або затоварення продукцією та інших негативних економічних явищ.

3) Контролююча, коли ринок в процесі обміну виконує роль головного контролера кінцевих результатів виробництва, визначає, в якій мірі кількість та якість вироблених товарів (послуг) відповідає потребам споживачів і таким чином вирішує долю кожного продукту: буде його продано, чи ні, за якою ціною. Контролююча функція ринку, яка у політико-економічному аспекті означає частковий і опосередкований контроль споживачів над процесом привласнення, що розглядається з боку речового змісту певного скорочення витрат покупців на придбання необхідних товарів і послуг.

4) Конкуренції, яка відбиває боротьбу приватного інтересу, бо, як відомо, ринок поза конкуренцією неможливий, саме завдяки конкуренції кожний із суб'єктів ринкової економіки може відкрити для себе нові можливості реалізації свого інтересу; вона створює своєрідний економічний примус, спонукає шукати нові шляхи до економічного зростання і хто не "йде в ногу " з НТП - той програє;

5) Реалізації економічних інтересів, яка здійснюється шляхом ринкового обміну, де відбувається оцінка і зведення інтересів виробників (продавців) товарів (послуг) та їх споживачів (покупців); взаємозв'язок цих інтересів базується на принципі матеріальної заінтересованості, що, в свою чергу, передбачає обмін споживчими вартостями на еквівалентній основі;

6) Інтеграції, яка полягає в тому, що ринок об'єднує (інтегрує) сфери виробництва (виробників) та сферу споживання (споживачів) в загальний процес активного обміну товарами і послугами, сприяє розвитку економічних зв'язків між підприємствами (фірмами), в зовнішньоекономічних, завдяки чому економіка являє собою єдине ціле - економічну систему. Інтегруюча функція ринку сприяє цілісності системи відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення, реалізації процесів привласнення різними суб'єктами власності в межах національних країн та на наднаціональному рівні, досягненню основної мети господарської діяльності. Інтегруюча функція ринку має двозначний зміст. По-перше, внутрішній, коли ринок ніби "зшиває" економіку в одне ціле, розвиваючи систему вертикальних (галузі) та горизонтальних (регіони) зв'язків. По-друге, зовнішній коли ринок сприяє просуванню товарів на ринки окремих країн, реалізації їх на світових ринках. Іншими словами, ринок безпосередньо впливає на експортне виробництво, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країн.

7) Санації (оздоровлення), яка відбувається в процесі конкурентної боротьби, і сукупність її полягає в тому, що ринок очищає економіку від економічно слабких, нежиттєвих, збиткових господарств, і навпаки, дає повний простір більш ефективним і перспективним; цей процес регулюється Законом України "Про банкрутство"'.

8) Спонукальна функція. У політико-економічному аспекті ця функція при капіталізмі означає зниження індивідуальних витрат капіталу, покращення споживчих властивостей різних об'єктів власності, зростання ефективності капіталістичного виробництва, що виражається у збільшенні маси прибутків.

9) Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню виробників використовувати усі економічні та науково-технічні чинники в удосконаленні виробництва, якості та конкурентоспроможності вироблюваних товарів. Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, зниження індивідуальних витрат до рівня нижчого, ніж суспільне необхідні, це може призвести до банкрутства.

10) Функція розвитку. У політекономічному аспекті ця функція означає посилення конкуренції між різними типами і формами власності, рушійних сил розвитку економічної власності.

Перелічені функції ринку тісно взаємопов'язані. Вони визначають ефективність функціонування господарського механізму. Вона, в свою чергу,залежить від багатьох інших надзвичайно важливих чинників. Це - проблеми ціноутворення, конкуренції та монополії, забезпечення стабільності фінансової та кредитної систем, бездефіцитність бюджету, розвиток інформаційної служби, зовнішньоекономічних зв'язків, спільне використання іноземних інвестицій тощо. Звичайно, найважливішою умовою ефективного існування ринкового механізму є забезпечення відповідного рівня управління, менеджменту та маркетингу.

З погляду наслідків частина функцій ринку здійснює негативний вплив на зміну окремих сторін економічної системи, то є дисфункціональними. До негативних функцій ринку належать, по-перше, посилення диференціації товаровиробників, неминучість банкрутства частини із них. Це функція провокування та здійснення банкрутства.

По-друге, посилення процесу концентрації виробництва і власності, а також централізації власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій, передусім у сфері обміну.

По-третє, ринок посилює нерівномірність розвитку окремих галузей, регіонів, у т. ч. у межах світового господарства, а отже, виконує функцію диспропорціональності.

По-четверте, ринок стимулює нерівномірний розподіл власності в суспільстві, соціальну незахищеність окремих соціальних верств і груп населення. Це антисоціальна функція ринку.

По-п'яте, ринок посилює наростання інфляційних процесів в економіці, поглиблює економічні кризи, сприяє зростанню армії безробітних. Ця функція ринку може бути названа антиекономічною.

По-шосте, ринок позбавлений внутрішніх чинників, які б стимулювали капіталістів оберігати природу. Це анти екологічна функція ринку, яка в політико-економічному аспекті призводить до зростання витрат на відтворення робочої сили (зокрема, посилює захворюваність передусім найманих працівників), а отже, знижує їхній життєвий рівень. Виходячи з функцій ринку, держава має проводити таку економічну політику, щоб посилити позитивні функції ринку і послабити або нейтралізувати частину негативних функцій.

В процесі виконання зазначених функцій ринок виконує значний, багатоплановий обсяг діяльності, а саме:

а) встановлює економічно обґрунтовані, еквівалентні зв'язки між споживачами та виробниками, між обсягом і структурою продукції, що виробляється, за потребами суспільства, котрі мають бути задоволені;

б) здійснює кінцеве визнання суспільного значення тієї чи іншої продукції, а також праці, яка була витрачена на її виробництво;

в) здійснює значний вплив (в умовах добропорядної конкуренції) на формування витрат виробництва та обігу у напрямку їх зниження;

г) формує раціональні пропозиції як між окремими галузями виробництва, так і на макроекономічному рівні;

д) подає інформацію про стан економіки в цілому, та окремих її галузей.

Таким чином, виходячи із викладеного, можна дійти висновку, що ринок і тільки ранок, як система, здатний вирішувати п'ять фундаментальних завдань та відповісти на такі кардинальні питання економічного життя суспільства:

1) що слід виробляти;

2) скільки виробляти, в якому асортименті;

3) як виробляти (оптимальний вибір технології та організації виробництва);

4) кому призначена, хто має отримати вироблену продукцію;

5) як повинна адаптуватися ринкова система до ймовірних змін (попиту, пропозиції, ціни, інших чинників).

Розділ 3 Особливості становлення ринкових відносин в Україні

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. І відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. Протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.

Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина “безринкового соціалізму”. Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

У нас відсутній визначальний ринковий інститут - економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбувається швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.

Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми - колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові інститути.

Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.

В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.

Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду робити і кадрів).

Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Моделі і шляхи переходу до ринку і спроби реалізації в Україні

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США - навпаки, податки менші, але ці витрати несуть самі громадяни.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58% підприємств є державними, в Ізраїлі 64% валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40% працюючих, у Швейцарії 65% власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35%.

За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду, Швейцарія - на четвертому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора економічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80% суспільного продукту.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в “стихійному режимі”, самопливом - не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності, домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він - невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3-4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур - приблизно два десятиліття. При цьому ринок “маленьких азіатських драконів”, як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.

Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати власну таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною є модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є еволюційний, прискорений (або “шокової терапії”), жорсткого регулювання.

Перший ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин протягом тривалого періоду (10-15 років).

Другий шлях - прискорений, або “шокова терапія”, третій поелементний (або еволюційно-радикальний). Другий варіант виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий строк (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому - лише раз, а ефект той самий. Такий шлях називають “шоковою терапією”. Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводяться вільні ціни. Зростання їх обмежується гранично жорсткою фінансовою і кредитною політикою, яка є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор, економіка відділяється від держави. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників “шокової терапії” у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чикагської (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. Це в наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) може лише зруйнувати економіку, дестабілізувати суспільство.

Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без “шоку”. Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіанти, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови, без чого неможливо наповнити внутрішній ринок товарами споживання, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб здійснити це, необхідні величезні капітальні ресурси. Сподівання на те, що Захід нам допоможе - нереальні, ми маємо знайти їх в середині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки нам слід йти шляхом демонтажу старої господарської системи і поступовим введенням ринкової системи.

Складність цього завдання полягає в тому, що вирішення його потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого - виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Головним інструментом створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямків економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечити взаємодію національного ринку з міжнародним на законодавчо визначених міжурядових угодах.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

Реалізація функцій ринку в Україні. Для здійснення функцій ринку необхідні певні умови:

1) реальний плюралізм форм власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинених країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів, тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як результат різної комбінації названих форм;

2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій, як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку;

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монопольні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку (антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням; монопольним вважають таке становище підприємств, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію);

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів) створює передумови для існування регульованого ринку;

· проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого сектора економіки;

· державне стимулювання науково-дослідних і дослідно- конструкторських розробок, або науково-технічна політика;

· активна амортизаційна політика;

· кредитно-грошова політика;

· здійснення структурної або промислової політики.

5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність;

6) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності;

7) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій, тощо; послуги, різні види цінних паперів - акцій, облігацій, сертифікати та ін.; гроші, нерухомість, предмети споживання).

Ринок виступає регулятором виробництва, попиту і пропозиції. В залежності від бажань і потреб споживачів, він реагує виробництвом певної кількості певних товарів та послуг. В зв'язку з тривалим пануванням адміністративно-командної системи в Україні, це правило ігнорувалося. Тому маємо певні труднощі в зв'язку з переходом до ринкової економіки. Але на сучасному етапі можна відмітити певний прогрес: появу на ринку якісних вітчизняних товарів (товари народного споживання, продукція харчової та легкої промисловості та інші), які користуються попитом як і в Україні так і за кордоном.

Стимулююча функція полягає в тому, що ринок стимулює введення у виробництво досягнень наукового прогресу, зниження затрат на виробництво продукції та підвищення її якості, розширення асортименту товарів і послуг. Але, на жаль, далеко не кожний виробник може дозволити собі вкласти потрібні кошти для амортизації виробництва. Більшість підприємств в Україні мають обладнання, що є зношеним і морально, і фізично. Тому процес виробництва на таких підприємствах не відповідає сучасним потребам.

Щодо інформаційної функції, то можна стверджувати, що вона реалізується в Україні на відповідному рівні. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються. Це дає змогу кожному підприємцю постійно звіряти власне виробництво з умовами ринку, що змінюються, і завчасно вживати заходів щодо зниження своїх індивідуальних витрат, підвищення якості продукції, зміни її асортименту.

Сануюча функція виконується тоді, коли за допомогою конкуренції ринок “очищує” суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць, і навпаки, дає “зелене світло” ефективнішим. На нашому ринку є багато прикладів, коли підприємство, не витримавши конкуренції з боку інших (не завжди вітчизняних) підприємств, залишало ринок (прикладом може бути торгова марка чоловічого одягу “Валді”, яка вимушено залишила наш ринок; а ось така вітчизняна марка “VD one”, яка теж займається виробництвом чоловічого одягу, дуже швидко завоювала український ринок і стала відомою у Європі).

ВИСНОВКИ

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціонування економічних зв'язків господарюючих суб'єктів,що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об'єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки,суспільний поділ праці,економічна відокремленість виробників,базою якої є економічна конкуренція між відокремленими,самобутніми суб'єктами господарювання,існування відповідної структури та інфраструктури,стійкої фінансової і грошової систем,наявність правової бази,що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату. Щодо структури ринку,то її розглядають з різних точок зору,що пов'язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва),ринок продуктів(предметів споживання),ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою: внутрішній ринок - місцевий,регіональний,національний,зовнішній ринок - транснаціональний та світовий.

З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів(промислових,продовольчих,комп'ютерів,бавовни,цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг(страхування,консультативні послуги тощо).

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні,фондові та валютні біржі, торгово-збутові фірми,банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура,тим біль розвинутий ринок.

Україні,в сучасних умовах,як і іншим постсоціалістичним країнам,що переходять до ринкової економіки,необхідне ринкове регулювання,в тому числі щодо ціноутворення.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно,з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Список використаних джерел

Основи економічної теорії. Київ 1998