Державний бюджет та його економічна сутність

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення використання коштів бюджету

3.1 Шляхи кращого використання коштів державного бюджету

Проаналізувавши Зведений бюджет України за 2003-2008 рр., можна побачити, що частка видатків постійно зменшується. Крім того структура бюджету є неефективною і необдуманою. Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід розглядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водночас практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового потенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростання в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впливу державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучасного перехідного етапу, а з другого -- реалізуватися шляхом поступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій економіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається узгодженість з необхідністю стимулювання економічного розвитку і з інтересами економічної безпеки держави.

В Україні, як і в будь-якій іншій країні, питання про зменшення затрат бюджету є досить актуальним. Тому положення Бюджетного кодексу України повинні визначити такий регламент прийняття рішень, який би дав змогу забезпечити досягнення ефективних результатів. Стосовно процесу бюджетного планування це означає, що процес розгляду і затвердження бюджету необхідно розбити на два етапи, Перший етап -- затвердження ключових параметрів бюджету, до яких входять доходи бюджету, бюджетний дефіцит (в абсолютному вираженні та в процентах до ВВП), загальний обсяг витрат державного бюджету, в тому числі -- трансферти місцевим бюджетам. Другий етап -- затвердження витрат державного бюджету в розрізі розділів функціональної класифікації.

Найбільш проблемною ланкою державного бюджету є видатки на соціальну сферу. Це пояснюється тим, що такі установи як школи, інтернати, лікарні не є прибутковими, а витрати на соціальне забезпечення постійно зростають. Але їх все одно не достатньо для оптимального фінансування соціальної сфери. У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Крім того такі законопроекти не раз розглядались в Верховній Раді. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомоги із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це, існують думки, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки.

Крім того, на думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела їх надходження.

Що ж робити в цій ситуації. І як оптимізувати затрати бюджету, не скорочуючи пільги і при цьому забезпечувати належне фінансування державному сектору?

Одним з варіантів виходу із скрутного становища може бути послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери - меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в основному спрямовані: на фінансування об'єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні принципи: обов'язкові страхування для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства або паритету.

Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних.

Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов'язковості страхування забезпечити розв'язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових платежів.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв'язку з одержаним професійним захворюванням.

І останнє джерело - кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Така практика широко розповсюджена на Заході, особливо так звані студентські позики. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій.

Крім проблеми фінансування соціальної сфери існує також проблема фінансування державного боргу. Існування державного боргу, в принципі, не є виключним та негативним фактором. Більшість країн з розвинутою економікою мають державний борг, проте це не стало причиною дестабілізації їх економіки, так як в них відбувається чіткий контроль над розмірами державних позик, і чітко визначені методи їх покриття. Теперішні фінансові проблеми в Україні багато в чому можна пояснити саме стрімким збільшенням державного боргу, без пошуку джерел його покриття. Як наслідок відбувається прискорення інфляційних процесів, і як результат - посилення нестабільності грошових відносин.

Вплив інфляції на бюджетну систему України багатофакторне, тому програма по боротьбі з інфляцією повинна включати комплекс дій, направлений на оздоровлення фінансового стану в країні. Ці дії повинні бути направлені проти тих факторів, які мали місце протягом останніх років. До них відносяться:

1. збільшення грошової маси за рахунок автоматичного збільшення зарплати, незалежно від результатів праці;

2. збільшення безготівкових розрахунків за рахунок кредитування низько рентабельних підприємств;

3. збільшення цін на енергоносії, основні види сировини та матеріалів;

4. монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що призводить до збільшення цін виробника;

5. витрати на конверсію підприємств;

Без зниження рівня інфляції не можуть бути ефективно використані витрати бюджету, направленні на соціальні потреби.

Крім того для зменшення витрат можливі також різні процедурні обмеження щодо прийняття бюджетних рішень. Зокрема, законодавчі акти, чинність яких призводить до збільшення державних витрат (наприклад, про підвищення заробітної плати державних службовців, про збільшення пенсій або про додаткові соціальні гарантії), можуть прийматися тільки за наявності в розпорядженні держави відповідних доходів. Крім того, рішення стосовно державних витрат, змін у податковому законодавстві, державної заборгованості повинні прийматися кваліфікованою більшістю голосів (2/3 депутатів). Ефективним засобом обмеження зростання державних витрат може слугувати встановлення часу дії державних програм. Це означає, що прийняття нових програм допускається тільки із зазначені дати їх завершення, а продовження дії програми потребує прийняття спеціального рішення.

Проте головним моментом в вдосконаленні фінансів є не стільки зменшення затрат, як збільшення доходів бюджету.

Вирішити задачу збільшення доходів держави не можна лише шляхом адміністративного тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентоздатності.

При зменшенні податкових пільг з'явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства.

Одним з напрямків вдосконалення бюджетної системи в умовах ринкової економіки є демократизація формування і використання усієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування бюджету. Яка б зацікавила і виробників і органи влади, збільшувати доходи і використовувати їх з найбільшою ефективністю. Саме цій меті служить податкова реформа, яка , на думку влади, призведе до виходу підприємців з тіні та збільшенню доходів бюджету, після введення нової ставки податку.

3.2 Бюджети України як інструмент управління економікою

Відомо, що в ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання всіх соціально-економічних процесів у країні. Тому головне питання, яке стоїть сьогодні перед нашим суспільством, це засади ведення фінансового господарства держави, її бюджетних устрій та бюджетний процес. [8, 74].

Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджет є конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком цивілізації бюджет стає унікальним інструментом здійснення економічної політики, не лише за ринкових умов, а й у тоталітарних, монархічних та інших системах. В ньому сконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Між ними ведеться постійна боротьба за задоволення власних потреб. Об'єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу й перерозподілу.

Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. [4, 155].

Система бюджетів держави в умовах переходу до ринку є одним із найдійовіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Бюджет має значні можливості щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Відносини бюджету з реальним сектором економіки будується за трьома каналами:

ѕ через податкову систему;

ѕ через грошово-кредитну систему;

ѕ шляхом прямого фінансування з бюджету окремих виробничих галузей. [12, 19].

Теза щодо необхідності використання державного бюджету як макроекономічного інструменту економічного зростання справедлива, але не повною мірою. Бюджет може і повинен стати інструментом підтримки економічного зростання тільки за умови зняття проблеми державного боргу.

Останнім часом Міністерство фінансів сумлінно розраховується з Національним банком і тим самим сприяє підтримці стабілізації курсу гривні, розширює можливості банківської системи щодо кредитування реального виробництва. Звичайно, ці кошти можна було б використовувати на підтримку окремих галузей чи виробництв. Але такий спосіб використання коштів суттєво менш ефективний, ніж через кредитування.

Значним є вплив бюджету на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. З бюджету фінансується надання громадянам безплатних послуг у галузях освіти, охорони здоров'я, підготовки кадрів, науки, здійснюється соціальний захист громадян тощо. [3,21].

В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Про співвідношення показників зведеного бюджету України з валовим внутрішнім продуктом свідчать дані, наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Співвідношення показників зведеного бюджету України з валовим внутрішнім продуктом у 2007_2008 роках [15, 85].

У 2007році частка доходів зведеного бюджету України у ВВП становила 28,88 відсотка. В 2005році цей показник знижується до 25,58 відсотка.

Видатки зведеного бюджету в 2007році становили 28,31 відсотка до ВВП, у 2008році -- 26,04 відсотка.

Але, як уже зазначалося, і в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і валового внутрішнього продукту в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз і є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами, в тому числі суто ринковими.

Отже, головне призначення бюджету -- регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

Висновки

Таким чином, можна стверджувати, що нова бюджетна політика не змогла наростити свою ефективність через мобілізацію всіх її можливостей та ресурсів і стати джерелом підтримки стратегічних завдань, накреслених у Посланні Президента України до Верховної Ради України. Багато з проблем, характерних для попередніх бюджетів, значною мірою не вирішені і в бюджеті - 2008. У зв'язку з цим бюджетна політика активніше набуває рис знаряддя, що провокує руйнацію економічного потенціалу країни. І чим довше вона використовуватиметься як переважний інструмент реалізації фіскальних інтересів, тим очевидніше проявлятимуться невідповідність між проголошеними стратегічними цілями і неможливістю їх досягнення шляхом тих заходів, що здійснюються на практиці. Консолідований бюджет як головний закон економічного життя країни повинен фіксувати не тільки доходи та витрати, а й усі основні параметри економічного розвитку. За умови підпорядкування бюджетної політики вирішенню проблем бюджетного дефіциту та державного боргу вона неминуче перетворюється в джерело економічних протиріч. Необхідна активізація процесів переорієнтації бюджетної політики на зростання ефективності вітчизняної економіки і створення умов для розширення внутрішнього платоспроможного попиту. Перспективи бюджетної політики як складової фінансової політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення.

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибором стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

Як видно з вищевикладеного, основною причиною бюджетних проблем є систематичне невиконання дохідної частини бюджету. У результаті держава виявляється не в змозі виконувати узяті на себе зобов'язання.

Реальність доходів бюджету залежить багато в чому від правильності прогнозування соціально-економічних процесів на майбутній бюджетний рік. Прорахунки цього прогнозування є однієї з основних причин, що породжують проблеми бюджетного планування.

Однак слід зазначити, що навіть максимально правильне планування доходів бюджету не являється достатньою умовою виконання дохідної і видаткової частини бюджету через негативну практику внесення, що має місце, змін у чинне законодавство по податково-бюджетних питаннях 1999 бюджетного року після прийняття Закону України про Державний бюджет на даний рік. Так, цього року через прийняття трьох законів бюджет недоодержить близько 2 млрд грн.

Необхідно підкреслити, що незадовільний стан виконання бюджету негативно впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму.

Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення витрат, без цілеспрямованих дій по збільшенню дохідної частини бюджету може привести до розвалу економіки держави.

Причиною проти дії бюджетним витратам у цьому разі може бути негативне ставлення громадян до стягнення податків, яке вважається прямою конфіскацією приватних коштів. На жаль, неможливо зважити вплив усіх різноспрямованих факторів, як визначають вигоди і витрати суспільних благ, і встановити нетто-ефект. Але навіть тоді, коли бюджет можна визнати оптимальним за розміром, він може бути неоптимальним за структурою, тобто в деяких сферах витрати будуть надто високими, а в інших -- надто низькими.

Список використаних джерел

Бюджетний кодекс України. -- К. від 21 червня 2001 року № 2542_ІІІ -- 76 с.

Закон України „Про Державний бюджет України на 2004 рік” від 20 грудня 2003 р. № 2905_ІІІ. // Відомості Верховної Ради України. -- 2002. № 12-13.

Закон України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” від 26 грудня 2004 р. № 380_ІV. // Фінанси України, 2003, № 3.Бюджетна система. Вишкіл студії. Навчальний посібник / Юрій С.І., Бескид Й.М., Дем'янишин В.Г. та ін.; За ред. С.І.Юрія та Й.М.Бескида. -- К.: Таксон, 2002. -- 256 с.

Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу України // Фінанси України. - 2003. - № 4. - С. 14-18.

Бюджет -- основний інструмент державної політики // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 157. - С. 18.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. -- К.: НІОС. -- 2002. -- 608 с.

Вахненко Т. П. Державний борг та його економічні наслідки. - К.: Національна академія наук України. Інститут економічного прогнозування, 2000. - С. 254.

Василик О.Д. -- Теорія фінансів: Підручник. -- К.: НІОС. -- 2001. -- 416 с.

А.О. Єпіфанов, І.В. Сало, І.І. Д'яконова. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. - К.: Наукова думка,1997. - 302 с.

Економічна теорія: макро і мікроекономіка: Підручник / За ред. Ватаманюка, С.Панчишена. - К.: Видавництво дім,2001. - 606 с.

Ісмаїлов А.Б. Бюджетний процес та напрями його удосконалення. // Фінанси України, 2002, № 8.

Кваснюк І. А. , Луніна В. В. Формування бюджету України та бюджетно-податкова політика у 1999-2001 роках. - К.: Національна академія наук України. Інститут економічного прогнозування, 2000. - С. 162.

Климко Г. Н. , Нестеренко В. П. Основи економічної теорії. Політико-економічний аспект. - К.: Вища школа. Знання, 1997. - С. 379.

Кравцов О.С. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник / За ред. О.С. Кравцова, В.М. Берлинного, В.М. Онєгіна. - Х.: Факт, 2003. - 1999 с.

Короленко А.В. Бюджетний процес та бюджетний календар. // Фінанси України, 2002, № 5.

Кулик В.В., Кулик А.В. Моделювання соціально-економічної ефективності державних видатків. // Фінанси України, 2002, № 4.

Кульчицький М.В. Проблеми бюджетного реформування в Україні. // Фінанси України, 2002, № 7.

Лилик О.Я. Міжбджетні відносини в економічній системі держави. // Фінанси України, 2002, № 6.

Макроекономіка: Підручник / За ред. В.А. Дентєв. - М.: КНОРус, 2004.-

Мітюков І.О. Бюджетна реформа й основні напрями удосконалення бюджетної політики. // Фінанси України, 2001, № 8. -- с. 16_23.

Михасюк І. О., Мельник А. А. Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки. - Львів, 1999. - С. 169.

Новикова М.М. Удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів. // Фінанси України, 2002, № 10.

Опарін В.М.Фінанси(Загальна теорія): Навч. посібник. - 2 -ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

Осауленко О. Г. Проблема неплатежів в державному управлінні та шляхи їх вирішення. - К.: Українська академія державного управління при Президенті, 2001. - С. 75.

Панчишин С. Макроекономіка: Посібник. - К.: Либідь, 2001. - 616с.

Фінанси: вишкіл студії. Навчальний посібник / За ред. д.е.к., проф. Юрія С.І. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -- 357 с.

Чугунов І.Я., Лісниченко І.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2001 році. // Фінанси України, 2002, № 5.

Шильникова О.М. Формування доходів місцевих бюджетів. // Фінанси України, 2002, № 4.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. -- К., НІОС. -- 400 с.

Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету. // Фінанси України, 2001, № 10. -- с. 3_10.

Словник економічних термінів

Бюджет - план утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій і завдань держави та місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетний процес - передбачений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звіту про їх виконання та процедури контролю.

Бюджетний період - термін, на який планують бюджет.

Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення повноважень місцевого самоврядування та заходів, передбачених бюджетом.

Закон про Державний бюджет - законодавчий акт за визначеною цим законом формою та змістом, прийнятий у визначеному законом порядку, який містить повноваження органам виконавчої влади здійснювати повноваження протягом бюджетного періоду.

Рішення місцевої влади про місцеві бюджети - правовий акт Автономної Республіки Крим, обласної, міської, районної, селищної та сільської ради за визначеною цим законом формою та змістом, прийнятий у визначеному законом порядку, який містить повноваження органам державної виконавчої влади та самоврядування здійснювати повноваження протягом бюджетного періоду.

Бюджетні установи - установи й організації, які фінансують за рахунок бюджету.

Головні розпорядники коштів - міністерства, управління, інші органи центральної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в особі їхніх керівників, які отримують бюджетні повноваження.

Розпорядники коштів - установи, організації, місцеві органи виконавчої влади в особі їхніх керівників, яким головні розпорядники коштів надали право отримувати бюджетні асигнування.

Борг - загальна сума заборгованості держави чи самоврядних органів, яка включає всі непогашені боргові зобов'язання, в тому числі зобов'язання, що виникають у результаті дії виданих гарантій за кредитами.

Надходження - платежі в бюджет, отримані як через доходи, так і шляхом залучення коштів через боргові зобов'язання.

Доходи - фінансові ресурси фіскального характеру, а також надходження, отримані в результаті послуг, наданих бюджетними установами, експлуатації активів та пасивів та інші, визначені законодавством і передбачені бюджетом.

Видатки - платежі з бюджету.

Дефіцит бюджету - перевищення видатків над доходами.

Профіцит бюджету - перевищення доходів над видатками.

Цільове використання - бюджетне призначення, яке визначає зв'язок між конкретними видами надходжень та конкретними бюджетними призначеннями.

Бюджетне регулювання - процедура перерозподілу бюджетних ресурсів між бюджетами різних рівнів з метою забезпечення виконання органами виконавчої влади та самоврядування визначених законодавством їхніх повноважень.

Місто обласного значення -- територіальна громада, всі повноваження місцевого самоврядування якої (як власні, так і делеговані) виконують власні виконавчі органи.

Районний бюджет - план утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення спільних інтересів та повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст, переданих до виконання районними державними адміністраціями.

Обласний бюджет - план утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення спільних інтересів та програм територіальних громад районів та міст обласного значення.

Бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, потрібні для зміцнення матеріальної бази самоврядування та реалізації програм соціально-економічного розвитку.