Капітал як фактор виробництва довгострокового користування. Ринок капіталу
Характеристика капіталу, особливості його початкового накопичення та класифікації. Становлення капіталістичної формації в країнах західної Європи. Джерела формування та оборот індивідуального капіталу. Значення, форми та види кредиту та інвестування.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.11.2009 |
| Размер файла | 67,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником коштів.
Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду він повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й як ефективний інструмент централізованого кредитного регулювання економіки.
V Міжнародний кредит
Розглядається як сукупність кредитних відносин, що функціонують на міжнародному рівні, безпосередніми учасниками яких можуть виступати міжнаціональні фінансово-кредитні інститути (МВФ, МБРР і ін.), уряди відповідних держав і окремі юридичні особи, включаючи кредитні організації. У відносинах за участю держав у цілому і міжнародних інститутах завжди виступає в грошовій формі, у зовнішньоторговельній діяльності -- і в товарній .
Характерною ознакою міжнародного кредиту виступає його додаткова правова чи економічна захищеність у формі приватного страхування і державних гарантій.
VI . Лихварський кредит
Специфічна форма кредиту. У закордонних джерелах розглядається лише в історичному плані, але в сучасних умовах одержав деяке поширення. Як сукупність кредитних відносин для більшості країн у даний час має однозначно нелегальний характер, тобто прямо заборонений чинним законодавством. На практиці лихварський кредит реалізується шляхом видачі позичок фізичними особами, а також господарюючими суб'єктами, що не мають відповідної ліцензії від центрального банку. Характеризується надвисокими ставками позичкового відсотка (до 120--180% по позичках, виданих у конвертованій валюті) і найчастіше кримінальними методами стягнення з неплатника. В міру розвитку інфраструктури національної кредитної системи і забезпечення досяжності кредитних ресурсів для всіх категорій потенційних позичальників лихварський кредит зникає з ринку позичкових капіталів.
Отже, кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником із приводу вартості, що передається в тимчасове користування.
Кредит це кошти чи інші речі, об'єднані родовими ознаками, передані в борг однією стороною іншій стороні. Отже, під кредитними правовідносинами розуміються всі правовідносини, що виникають унаслідок надання (передачі), використання і за умови повернення коштів чи інших речей.
Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє економії витрат звертання. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, бо виходить що, частина готівки виявляється непотрібною;
б) прискорення обертання коштів, багаторазового використання вільних коштів;
в) скорочення резервних фондів.
Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, однак, проявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні засоби, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обертання
3.2 КРЕДИТНА СИСТЕМА
Кредитна система представляє собою комплекс валютно-фінансових установ, що активно використовуються державою з метою регулювання економіки. Кредитна система опосередковує весь механізм суспільного відтворення і служить могутнім фактором концентрації виробництва і централізації капіталу, сприяє швидкої мобілізації вільних коштів і їх використанню в економіці країни.
Сучасна кредитна система західних країн сформувалася під впливом концентрації і централізації банківського капіталу, що привело до виникнення банків-гігантів; спеціалізація кредитно-фінансових установ і ускладнення функціональної структури кредитної системи, злиття чи зрощування банківських і промислових монополій до утворення фінансового капіталу; інтернаціоналізація банківської справи до появи транснаціональних банків і фінансових груп.
У сучасній кредитній системі виділяються 3 основних ланки:
ь Центральний банк
ь комерційні банки
ь спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, ощадно-позичкові асоціації тощо).
Центральний банк.
Виділився з комерційних банків ще в XVIII-XIX ст. на ранніх стадіях капіталізму. Центральному банку держава представила виключне право емісії банкнот. Деякі з Центральних банків були відразу засновані як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австралії), інші були націоналізовані після Другої світової війни (Банк Франції, Англії, Японії, Канади, Нідерландів). Деякі Центральні Банки дотепер існують на основі змішаної державно-приватної власності ( Федеральна Резервна Система США).
Функції Центральних банків
ь емісія банкнот;
ь охорона державних золотовалютних резервів;
ь збереження резервного фонду інших кредитних установ;
ь грошово-кредитне регулювання економіки;
ь кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговування державних установ;
ь проведення розрахунків і перекладних операцій;
ь контроль за діяльністю кредитних установ.
Комерційні банки
Головні центри кредитної системи.
Сучасні комерційні банки - це кредитно-фінансові установи універсального характеру. Він не тільки приймає внески населення, підприємств, видає кредити, але і виконує фінансове обслуговування клієнтів(див. рис.4.).
Операції комерційного банку підрозділяють на:
ь пасивні (залучення коштів);
ь активні (розміщення коштів).
Банки крім того можуть бути посередниками операцій (з доручення клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (керування майном, цінними паперами).
Кредитна система США, наприклад, містить у собі 14000 комерційних банків, що ведуть гостру конкурентну боротьбу. Результатом концентрації і централізації банківського капіталу став високий рівень монополізації, виникнення банків - гігантів. Група банків з активами більш 50 млн. доларів володіє майже 74 % усіх банківських активів, хоча вона складає всього 4,4 % загального числа всіх комерційних банків США .
Більш 35% комерційних банків США - банки з активами від 10 до 100 млн. $. Існування великого числа комерційних банків обумовлено економічної доцільністю, потребами фінансового обслуговування клієнтів, особливостями законодавчого регулювання банківської системи.
Але вже зараз могутність найбільших банків визначається не тільки концентрацією активів і депозитів у їхніх руках, але і тим, що вони в замаскованій формі включають дрібні і середні банки в сферу свого впливу. Це відбувається через систему кореспондентних зв'язків , через створення холдингів, що володіють контрольними пакетами акції банків .
Кредитно-фінансові інститути
Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, ощадно-позичкові асоціації тощо). Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інститути активно беруть участь у процесах нагромадження й ефективного розміщення капіталу. Зокрема, сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже вдвічі перевищують активи комерційних банків.
3.3 Міграція капіталу
Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни. Так це практично сьогодні ніхто і не намагається робити. Адже торгівля між країнами, економічне співробітництво, міжнародний поділ праці несуть у собі відчутні взаємні вигоди. Поступово складається світова економіка.
У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.
Зовнішньоекономічні зв'язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал. Під впливом інтернаціоналізації господарського життя й в інтересах отримання прибутку за рубежем збільшуються значення і масштаби вивозу капіталу.
Вивіз капіталу - це цілеспрямоване переміщення коштів з однієї країни в іншу для приміщення їх у вигідну справу.
Експорт капіталу здійснюється в різних формах. Найбільш розповсюджена форма застосування капіталу, що вивозиться - прямі інвестиції (капіталовкладення) у промислові, торгові й інші підприємства за рубежем, в іншій країні. Іноземні інвестиції служать джерелом грошових, а іноді і прямих майнових вкладень у розвиток, розширення, освоєння нового виробництва товарів і послуг, удосконалювання технології, видобуток корисних копалин, використання природних ресурсів.
Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в іноземні акції, облігації й інші цінні папери, здійснювані в розрахунку на високі дивіденди, одержання прибутку на капітал.
Вивіз позичкового капіталу шляхом надання середньострокових і довгострокових позик чи кредитів , також представляє одну з форм вивозу капіталу, здійснювану в розрахунку на одержання прибутку за рахунок високого позичкового відсотка.
Слід зазначити, що хоча вивіз капіталу за рубіж найчастіше більш вигідний стороні, що вивозить, у ньому зацікавлені і країни, в які ввозиться капітал, оскільки вони одержують приплив грошових ресурсів за що, звичайно, приходиться розплачуватися потім частиною доходу.
Велика частина припливу закордонного капіталу приходиться на прямі інвестиції, що служать найбільш повною формою включення в діяльність на закордонному ринку за допомогою створення на ньому власних засобів виробництва і навіть підприємств.
Вивіз капіталу впливає на економіку країн, що експортують і імпортують капітал. У країнах-експортерах вивіз капіталу, відволікає від внутрішніх інвестицій значні ресурси, сповільнює розвиток їхніх продуктивних сил. У країнах, що імпортують капітал, розвиваються сировинні і продовольчі галузі
Вивіз капіталу здійснюється в першу чергу в економічно слабко розвинуті країни, тому що в результаті недостачі власних капіталів, низьких цін на землю і сировину, низького рівня заробітної плати робітників норма прибутку там значно вище, ніж у країнах розвитого капіталізму.
Капітал вивозиться в двох основних формах:
ь підприємницького капіталу (вкладення в промисловість, сільське господарство, торгівлю, банки і т.д.) ;
ь позичкового капіталу (позики окремим державам, містам, банкам, промисловим і іншим компаніям) .
Підприємницькі вкладення, у свою чергу, поділяються на:
ь прямі вкладення, головним чином в акції промислових, торгових, банківських підприємств, плантацій і т.п., що забезпечують повне чи володіння повний контроль над діяльністю даного підприємства;
ь портфельні, що формально не надають їхнім власникам повноти володіння і контролю.
Перевага прямих вкладень для експортера капіталу в порівнянні з іншими формами вкладень зв'язане з тим, що він цілком розпоряджається своїм капіталом протягом усього періоду функціонування прямих капіталовкладень, тоді як позичковий капітал на весь термін надання позики цілком переходить у розпорядження імпортера.
У сучасному вивозі капіталів усе більшого значення набуває експорт патентів і ліцензій на нові науково-технічні відкриття, винаходи і новинки. Найбільшими експортерами й імпортерами патентів є США, Японія, Швейцарія, Великобританія, Нідерланди, Швеція, ФРН. Вкладення в науку і техніку прибуткові, тому монополії інвестують великі капітали як усередині країни, так і за кордоном. Ріст експорту патентів і ліцензій зв'язаний також з посиленням інтеграційних процесів і міжнародного переплетення капіталів.
Ринок капіталів формується в органічному зв'язку з розвитком національного і світового господарства і кредитної системи, він виходить за межі окремих країн, і будучи важливою складовою частиною світового господарства відіграє істотну роль у створенні нових регіональних економічних комплексів, обслуговує структурні зрушення в економіці, обслуговує зовнішню торгівлю, експорт капіталів, міжнародні розрахунки. На світовому ринку капіталів кредитори і позичальники виступають в основному великі транснаціональні фірми і банки, держави, урядові і муніципальні органи, міжнародні валютно-фінансові організації (Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Європейський банк реконструкції і розвитку).
Базисним показником на ринку капіталів є ставка відсотка. Структура процентних ставок включає дисконтні ставки, процентні ставки по кредитах, казначейським векселям, міжбанківські ставки "либор" і ін. Процентні ставки національних і міжнародних ринків взаємозалежні. Національні ринки капіталів піддаються коливанням під впливом господарської конюктури й економічної політики урядів.
Урядовий вплив на ринок капіталів здійснюється у формі інтервенцій, покупки і продажі цінних паперів і за допомогою кредитної політики: установлення дисконтної ставки центральних банків, визначення розмірів банківських резервів і т.д. У періоди економічного бума й інфляції уряд, як правило, підвищує дисконтну ставку, що приводить до скорочення попиту на капітал.
Щодо економіки України, то однією з найважливіших для України проблем на даному етапі розвитку є пошук джерел фінансування реструктуризації національної економіки. Тому питання залучення іноземних інвестицій стає дуже важливим.
Досягнуте останнім часом зростання у промисловому секторі безумовно підвищить інтерес іноземних інвесторів до українського виробництва як об'єкта для капіталовкладень. Та поки що капіталовкладення в основні фонди на підприємствах перебувають на досить низькому рівні, причому відносний обсяг цих вкладень постійно знижується (див. табл. 2).
В цілому українська промисловість має невисокий рівень відновлення основних фондів, що не створює необхідної бази для підвищення конкурентоспроможності. Ситуація на українських підприємствах сприяє приходу тимчасових іноземних інвесторів, для зацікавлених у серйозних вкладеннях у розвиток виробництва, і створює труднощі для інвесторів стратегічних.
За останній рік частка інвестицій в промисловість у загальному обсягу прямих інвестицій в економіку збільшилась на 0,5%. При цьому зріс інтерес до вкладень у промисловість. Іншою ознакою сучасної структури іноземних інвестицій в промисловість України є те, що далеко не всі підприємства з іноземними інвестиціями на сьогодні здійснюють виробництво. Так, із 1986 підприємства з іноземними інвестиціями в промисловості тільки 1126, або 57% їх загальної кількості, випускають продукцію. Для іноземних інвесторів у такій ситуації природним було б проведення процедури банкротства і вивезення хоча б частки інвестованого майна та коштів. Те, що іноземні інвестори не продають активів, говорить про їх довіру до реформ в Україні та сподівання на порівняно швидке піднесення вітчизняної економіки.
Успіх ринкових перетворень в Україні значною мірою залежить від дієвості державного контролю за функціонуванням окремих суб'єктів ринку. Застосування державного регулювання вважається виправдним у тому разі, коли певний товар чи послуга створюється єдиним виробником за умови, що конкуренція між аналогічними підприємствами з об'єктивних причин неможлива, а зростання обсягу виробництва супроводжується зменшенням питомих витрат. Класичним прикладом є природні монополії, а саме: компанії, фірми, що займаються енерго-, газо-, водопостачанням, зв'язок місцевого користування тощо.
За роки реформ через брак інвестиційних ресурсів ситуація у цих сферах значно ускладнилась. Так, за 1990 - 1998 рр. інвестиції в основний капітал електроенергетики та газової промисловості, залізничного транспорту скоротилась приблизно вдвічі, а нафтової індустрії - втричі. На фоні цих явищ загальне спрацювання основних фондів на залізницях в окремих випадках досягла 80 - 90%, 15 - 17 % колій непридатні для подальшого використання; вийшли з ладу 18 % ліній електропередавання.
Значне скорочення капіталовкладень стало також однією з причин спаду виробництва практично в усіх сферах діяльності природних монополій. Вихід із зазначеної ситуації вбачається в активізації всіх видів інвестиційних ресурсів. Інвестиційне забезпечення об'єктів інфраструктури тісно пов'язане з їхнім роздержавленням. Останнє розглядається як один із напрямів підвищення інвестиційної привабливості суб'єктів природних монополій України. Нині переважна більшість компаній - природних монополій перетворена на акціонерні товариства, 100 % акцій яких належать державі. Залучення до них приватної ініціативи можливо шляхом зміни суб'єкта управління державними корпоративними правами. Ця модель передбачає передавання всіх 100 % акцій на конкурсній основі на певний проміжок часу в довірче управління іншим суб'єктам ринку. Приватизація частини активів компанії відкриває можливості для злиття розрізнених коштів і капіталів в один спільний капітал. Його власний капітал спочатку утворюється за рахунок коштів, отриманих від продажу акцій, а далі може зростати шляхом капіталізації прибутку та додаткової емісії акцій чи облігацій. Об'єктивна необхідність роздержавлення через продаж частини активів природних монополістичних структур у приватну власність зумовлена також деякими іншими регламентуючими факторами (див. рис. 4).
Оцінюючи різні методи приватизації, як переважаючі, слід відзначити спосіб продажу акцій за конкурсом інвестиційних проектів, або на комерційному конкурсі. Дуже важливо мати належний контроль за дотриманням умов аукціону в післяприватизаційний період, бо конкурс проектів перетворюється на “конкурс обіцянок”, які щедро роздаються учасниками торгів.
Таким чином, трансформація відносин власності шляхом залучення приватного капіталу та приватної ініціативи могла б стати дієвішим чинником подальшої активізації інвестиційної діяльності в об'єктах природних монополій, а відтак і в інших галузях вітчизняної економіки.
3.4 Використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні
Перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.
Економічні реформи не можуть вважатися завершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектору, який здатен мобілізувати необхідні для економіки інвестиційні резерви. Сутність багатьох проблем в ідеалі полягає у тому , що фондовий ринок повинен стати своєрідним "перехідним" механізмом, який функціонує у рамках структурної схеми : заощадження - інвестиції - економічне зростання - заощадження.
Сьогодні, зважаючи на бюджетні труднощі України та глибоку фінансову депресію, однією з найбільш важливих завдань є мобілізація внутрішніх інвестиційних резервів. Залучення в економіку держави хоча б частини накопичень населення України дозволило б вирішити ряд складних проблем, у тому числі реструктуризації багатьох великих вітчизняних підприємств. Крім того, зростання обсягу внутрішніх інвестицій є важливим фактором для залучення іноземних інвесторів.
Сьогодні для забезпечення стратегічних завдань реформування економіки неможливо опиратися лише на бюджетну систему, банківський сектор, можливість ( можна трактувати і як "залежність від" ) іноземних інвестицій. Необхідна активна та послідовна політика держави щодо ринку цінних паперів. Особливу актуальність набуває розвиток ефективної системи спільного інвестування як посередника між населенням та підприємствами.
Найбільш популярним способом заощадження для населення досі залишається покупка іноземної валюти. Величезна маса валюти на руках у населення залишається "мертвим" інвестиційним ресурсом. До того ж іншим популярним засобом збережень є своєрідна система накопичувань у банківських внесках та цінних паперах - своєрідність цієї системи полягає у "злоякісній" полярності: мабуть, 2/3 банківських внесків населення припадає на Ощадний Банк. Причому, консервативна лінія поведінки населення є виправданою: для індивідуального вкладника найголовнішим критерієм є надійність банку. Але така поширена в світі форма накопичень, як вклади у державні боргові цінні папери, не користується популярністю у населення. Крім того, значну роль у дискредитації інвестування у цінні папери, як ефективного процесу, для населення відіграла "ваучерна" приватизація, де єдиним засобом "інвестування" було придбання корпоративних цінних паперів не за реальні кошти, а за приватизаційні папери.
Очевидно, також, формування негативного стереотипу діяльності фінансових посередників . Але ж фінансові посередницькі структури є найважливішою ланкою у переміщенні коштів, їх діяльність , фактично, є єдиним засобом акумулювання заощаджень дрібних інвесторів та наступного довгострокового або середньострокового інвестування цих коштів. Основною проблемою для сьогоднішніх інститутів спільного інвестування (інвестиційні фонди) є фрагментарність та нецілісність законодавчих та нормативних документів, які регулюють їх діяльність. Законодавча база, яка була створена за часів сертифікатної приватизації, є застарілою .
Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.
Банківські установи є традиційною формою нагромадження капіталу. Але за умов перехідної економіки провідної ролі набувають спеціалізовані банківські установи. Країни з перехідною економікою мають досвід використання такої організаційної структури як банки розвитку. Їх виникнення було пов'язано саме з відсутністю необхідних обсягів капіталу для здійснення інвестицій в національну економіку, а головною метою створення було вирішення проблеми нагромадження капіталу. Це спеціалізовані напівдержаві інвестиційні установи, що займаються довготерміновим кредитуванням промисловості, сільського господарства, будівництва та інших галузей кредитування. Як правило, власником акцій банку розвитку є центральний банк країни, який виступає також як гарант їх зобов'язань, якщо банки розвитку напівдержаві або складають власність приватного капіталу.
До спеціалізованих банківських установ, що займаються питаннями нагромадження капіталу, належать інвестиційні банки. Інвестиційні банки досить поширені в інших країнах, де вони підтримуються іноземним капіталом.
Нарівні з банками питаннями нагромадження капіталу займаються небанківські фінансові установи. Серед них провідне місце належить інвестиційним компаніям - структурам, що акумулюють грошові кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів.
Нагромадженням капіталу займаються також ощадні установи.
Заслуговують на увагу також такі організаційні форми нагромадження капіталу як фінансові компанії - кредитно-фінансові установи, що спеціалізуються на наданні окремих видів кредитів. Коло клієнтури фінансових компаній досить різноманітне, але за масштабами операцій та обсягом ресурсів вони поступаються банкам.
На мікроекономічному рівні в розвинутих країнах природним явищем є процес інтеграції банківського капіталу з промисловим та створення фінансово-промислових груп, які виступають організаційною оболонкою фінансового капіталу, закріплюють єдність виробничих, фінансових та інших інтересів цілого ряду компаній і банків. Розвинута економіка західних країн досягла сучасного рівня завдяки ефективному функціонуванню фінансового капіталу, органічному поєднанню капіталу банків і промисловості.
Стосовно нагромадження капіталу для його подальшого інвестування може бути прийнятим досвід проведення загальнодержавних позик. Мова йде не про використання позик для фінансування дефіциту державного бюджету, а саме про ту їх частину, яка має суто цільове інвестиційне спрямування. Причому, такі цільові інвестиційні позики можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.
Щодо використання можливостей позик можна згадати досвід Ізраїлю. В перші роки існування цієї держави єврейська діаспора провела емісію благодійних “ізраїльських облігацій”, що досить позитивно вплинуло на економічне відродження країни.
До недавнього часу мали досить вдалий досвід проведення позики, яку розповсюджували на добровільних засадах серед населення для економічного розвитку республіки Сербія ще єдиної Югославії. Надходження таким чином коштів переважно в іноземній валюті здійснювались за бажанням громадян на безповоротній основі - шляхом пожертвувань. Звичайно, для цього необхідно було створити відповідний моральний клімат, стимулювати почуття патріотизму і т. ін.
Щодо використання світового досвіду нагромадження капіталу, то тут не можна не звернути увагу на шляхи вирішення цього питання Росією. Наприклад, в Україні не провадились маркетингові дослідження, в яких би оцінювалась місткість інвестиційного ринку. Досвід Росії, де таке дослідження проходило ще в 1996 році, показав несподівані навіть для фахівців результати. Так, у другому півріччі 1995 р. інвестиційний попит, виявлений таким дослідженням, перевищив 9 млрд. дол.
Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають ось у чому:
1. Проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу.
2. Створення механізму координації діяльності між економічними відомствами, що мають відношення до нагромадження та інвестування капіталу, таких як: Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Національний банк, Державна кредитно-інвестиційна компанія та ін. Такий механізм повинен бути зорієнтований саме на вирішення питань нагромадження капіталу та його подальшого інвестування в національну економіку.
3. На рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має бути розроблена Комплексна програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій, включаючи вирішення питань страхування та гарантій інвесторам, конкурсної системи інвестування та інвестиційних угод. На даному етапі розвитку економіки України, враховуючи стан правової бази, фактори зовнішнього і внутрішнього впливу, а також свідомість суб'єктів економічної діяльності і верств населення, дуже проблематичним є залучення коштів тіньового сектору капіталу, що знаходиться на рахунках за кордоном, і накопичень, які зберігаються в готівковій формі. Ці напрямки можуть розглядатися як потенційні з метою нагромадження капіталу та його подальшого використання.
4. Створення банку реконструкції та розвитку України. Створення такого банку може розглядатися як запровадження структури, спрямованої на здійснення інвестиційних проектів, що мають загальнодержавне значення.
5. Тимчасовим заходом, спрямованим на фінансування масштабних проектів у визначених часових мережах, є створення банківських консорціумів.
Організаційною формою нагромадження банківського і промислового капіталу є створення фінансово-промислових груп. За наших умов для надання фінансово-промисловим групам права нагромадження капіталу з метою подальшого інвестування необхідно внести зміни до концепції Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”. Така концепція має базуватися не на збереженні існуючих виробничих ланцюжків, а на можливості здійснення інвестицій у реальну економіку.
Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:
а) інвестиційних компаній;
б) ощадних установ;
в) взаємних фондів.
При цьому державне забезпечення діяльності згаданих небанківських фінансових посередників повинне орієнтуватися на цілі нагромадження капіталу та його подальшого інвестування.
Разом з тим при використанні світового досвіду нагромадження капіталу для подальшого інвестування необхідно максимально враховувати умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка б працювала на користь подальшого розвитку держави.
ВИСНОВОК
Капітал - один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами - фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.
Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось накопичений.
Накопичення капіталу - використання прибавочної вартості в вигляді капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.
Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому його розумінні.
Суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.
В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності.
Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).
Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.
В процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.
З особливістю кругообороту індивідуальних капіталів пов'язана необхідність кредиту.
Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє економії витрат звертання. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, бо виходить що, частина готівки виявляється непотрібною;
б) прискорення обертання коштів, багаторазового використання вільних коштів;
в) скорочення резервних фондів.
Основними принципами кредиту є поверненість, строковість і платність.
В умовах ринкової економіки кредит виконує наступні функції:
а) акумуляція тимчасово вільних коштів;
б) перерозподіл коштів на умовах їхній наступного повернення;
в) створення кредитних знарядь звертання (банкнот і казначейські квитки) і кредитних операцій;
г) регулювання обсягу сукупного грошового обігу.
Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни.
У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.
Зовнішньоекономічні зв'язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал.
Найбільш розповсюджена форма застосування капіталу, що вивозиться - прямі інвестиції (капіталовкладення) ,портфельні інвестиції.
Світовий ринок - це сукупність національних ринків окремих країн, зв'язаних один з одним торгово-економічними відносинами.
Ступінь розвитку світового ринку характеризує рівень інтернаціоналізації суспільного виробництва.
Отже, перспективи розвитку Світового ринку зв'язані зі створенням умов, що сприяють зміцненню мирного співіснування держав з різним суспільно-політичним ладом, використанням усіма країнами переваг взаємовигідного міжнародного поділу праці.
А якщо повернутися до економіки України, то перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.
Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.
Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають ось у чому:
6. Проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу.
7. Створення механізму координації діяльності між економічними відомствами, що мають відношення до нагромадження та інвестування капіталу.
8. На рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має бути розроблена Комплексна програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій.
9. Створення банку реконструкції та розвитку України.
Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:
а) інвестиційних компаній;
б) ощадних установ;
в) взаємних фондів.
Разом з тим при використання світового досвіду нагромадження капіталу для цього подальшого інвестування необхідно максимально враховувати умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка б працювала на користь подальшого розвитку держави.
ДОДАТКИ
Табл.1
Форми капіталу
|
Фізичний капітал |
Людський капітал |
|
|
Уявляє собою запас виробничих товарів, які беруть участь у виробництві товарів та послуг. |
У вигляді розумових здібностей, одержаних в результаті навчання або практичного досвіду. |
Список використаної літератури
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність " //Відомості Верховної Ради України - 1991 - N 25.
2. Гейблонер Роберт Л. Тароу Лестер С. Економіка для всіх; Пер. з анг. - Львів; Просвіта, 1995.
3. Борис Райзберг. Ринкова економіка. Підручник. 1993. Москва.
4. Даниленко А.А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України - 8/2000.
5. Економіка підприємств: підручник/ За заг. ред. С.Ф Покропивного. - вид. 2, перероб. та доп. - к.: КНЕУ. 2000.
6. Іноземні інвестиції в Росії: сучасний стан і перспективи/За редакцією И.П. Фаминскогою - М: Міжнародні відносини - 1995.
7. Коноводченко Л.Я.Кушнарьова Б.П. Загальна економічна теорія. Навчальний посібник/ .;ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ,Гермес,2000.
8. Лебедєв Е.А. Грошово-кредитна система в сучасних умовах Просвіта; Л. 1990 р.
9. Плоткін О.В. Використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні. Наукові праці НДФІ - 4. 97.
10. Ринкова економіка. Словник. Під загальною редакцією. М.Я. Кинермана Видавництво "Республіка". 1993 р.
11. Филюк Г.М. Напрями підвищення інвестиційної привабливості природних монополій в Україні. // Фінанси України - 8/2000.
Подобные документы
Структура інвестицій. Джерела формування інвестиційних ресурсів. Капітал та ринок інвестицій. Капітал, як фактор виробництва. Стан ринку інвестицій та його інфраструктури. Кредит як джерело створення капіталу та позичковий кредит. Процес інвестування.
курсовая работа [298,6 K], добавлен 21.05.2008Сутність нагромадження капіталу як економічної категорії, його основні форми та фактори. Способи та методи нагромадження капіталу, його роль і значення в економіці держави. Особливості та характеристика етапів процесу нагромадження капіталу в Україні.
курсовая работа [52,7 K], добавлен 11.11.2009Теоретичні основи формування капіталу підприємства. Сутність капіталу підприємства. Особливості формування складових власного капіталу підприємства. Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг). Форми реалізації структури капіталу.
курсовая работа [140,0 K], добавлен 28.08.2010Поняття капіталу, його структура, загальна характеристика. Особливості позичкового капіталу, основні недоліки. Основний напрям діяльності ВАТ "Електромотор", аналіз фінансового стану, джерела формування майна. Формування оптимальної структури капіталу.
курсовая работа [181,2 K], добавлен 16.04.2012Капітал і земля як товари довготривалого використання. Фактор часу. Три ринки капіталу. Інвестиції як процес створення нового капіталу. Три джерела фінансування довгострокових інвестиційних проектів. Ціна позикового капіталу. Норма проценту.
реферат [197,7 K], добавлен 07.08.2007Сутність і поняття капіталу в сучасній економічній літературі. Поняття і форми міжнародного руху капіталу, його масштаби, динаміка, географія. Національний капітал України: оцінки і тенденції. Вдосконалення соціально-економічних основ людського капіталу.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 23.09.2011Первісне нагромадження капіталу - необхідна умова виникнення і розвитку ринкових відносин. Відокремлення засобів виробництва від виробника. Суть капіталу та його види. Створення додаткової вартості. Робоча сила як товар. Авансований промисловий капітал.
курсовая работа [39,1 K], добавлен 22.11.2013Форми функціонування власного капіталу підприємства. Джерела формування власних фінансових ресурсів. Придбання лессором майна на замовлення лізера. Амортизаційні відрахування. Основні засади управління та політика формування капіталу підприємства.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 21.02.2014Економічна сутність, функції та джерела формування оборотного капіталу підприємства. Методика планування та показники ефективності використання оборотного капіталу. Оцінка складу та структури оборотного капіталу підприємства та джерела їх формування.
курсовая работа [96,6 K], добавлен 29.12.2014Cутність капіталу як економічної категорії. Його роль в діяльності підприємства як частини промислового капіталу. Джерела відтворення основних фондів в умовах ринкової економіки. Особливості формування на цій основі дієвого механізму фінансування.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 19.09.2014
