Ще одним джерелом залучення іноземного капіталу до економіки України стали іноземні кредити під гарантії уряду. За даними Міністерства економіки, станом на 1 березня 1999 року найбільші кредитні ресурси, повернення яких гарантував уряд, отримали підприємства агропромислового комплексу (1397,2 млн. дол., або 56,7% від загальної суми), медичної промисловості та установи охорони здоров'я (322,5 млн. дол., або 13,1%), металургії (294,9 млн. дол., або 12%)⁹. Аналіз відповідних статистичних даних дає підставу зробити висновок, що користувачами цих кредитів стають зазвичай підприємства неприбуткових та капіталомістких галузей, які відчувають гостру нестачу інвестиційних ресурсів.

І все-таки прикладів успішної реалізації інвестиційних ресурсів, джерелом яких були кредитні лінії, отримані під гарантії уряду, дуже мало -- фактично вони обмежуються проектами, що впроваджуються підприємствами зв'язку, телекомунікацій, харчової галузі. На думку автора, треба відмовитися від практики надання іноземних кредитів підприємствам під гарантії уряду, оскільки створюється додаткове навантаження на бюджет -- як правило, невиправдане. Гарантувати повернення коштів мають банки, інвестиційні фонди, самі підприємства або їхні партнери.

На думку С.В. Захаріна, з метою активізації іноземного інвестування було б доцільно створити державне агентство, яке б виконувало роль інвестора при недостатності коштів у нерезидента на реалізацію інвестиційного проекту. Наприклад, таке агентство могло б фінансувати частину (але не більш як половину) окремого проекту (який зазвичай реалізується у пріоритетних галузях) на засадах партнерства. Ризик і результати інвестування розподіляються відповідно до вкладених у проект коштів. Агентство може продати свою частину у проекті іншому суб'єктові на будь-якому етапі або припинити інвестування.

Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співробітництво і допомога Україні з боку Міжнародного валютного фонду й інших міжнародних організацій.

З метою підтримки розробки і реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку -- усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

Залучення коштів зарубіжних інвесторів у національну економіку розглядається як один з пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності держави. Проведення реформ потребує значної фінансової підтримки, але її внутрішні джерела занадто обмежені і використовуються переважно для підтримки життєво важливих секторів і галузей економіки.

Однак роки незалежності на Україні були відзначені правовими і економічними невдачами для іноземних інвесторів, залишились невирішеними такі проблеми:

- скорочення державної монополії в деяких секторах економіки;

- припинення дії старого законодавства;

- встановлення ієрархії законодавчих органів;

- прийняття концепції підтримки прав власності.

Ключову роль у покращенні клімату для іноземних інвестицій в Україні може відіграти підписання двосторонніх договорів щодо сприяння іноземним інвестиціям та їх захисту в державах, які розвивають ринкову економіку. Чим більше керівництво нашої держави буде укладати і виконувати договори щодо захисту іноземних інвестицій, тим більше іноземних інвестицій буде одержано нами у майбутньому.

Стратегія інвестиційної діяльності в Україні

Активізація інвестиційного процесу стає одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток энергогенеруючих потужностей; нафтогазодобування, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

Інвестиції є (в образному змісті) як би воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, що раніш відрізнявся світовим рівнем досягнень у різних областях фундаментальної науки і техніки, з поновленням інвестиційної активності одержить новий подих. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна тільки шляхом широкого впровадження нових технологій сучасної техніки, зв'язавши воєдино інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку. Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій. В Україні створена законодавча база в сфері регулювання інвестиційної діяльності, що поступово удосконалюється з метою досягнення більшого припливу іноземних інвестицій і підвищення ефективності їхнього використання.

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

Основними завданнями інвестиційної стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

џ покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

џ удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

џ зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;

џ пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

џ збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об'єктів громадського користування і медичного забезпечення;

џ Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать: рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій; правове поле держави; політична воля всіх гілок влади; стан фінансово-кредитної системи; інвестиційна активність населення; статус іноземного інвестора.

Одним із найважливіших чинників, що впливають на поліпшення інвестиційного клімату, є рівень розвитку продуктивних сил держави. Оскільки головні джерела інвестицій формуються у виробництві, то, природно, велике значення має приріст валового внутрішнього продукту й національного доходу, що спрямовуються на накопичення капіталу.

Економіка України потребує сьогодні значного обсягу як внутрішніх, так і іноземних інвестицій, оскільки довгостроковий економічний приріст забезпечується через підвищення продуктивності праці, технічне й технологічне переустаткування базових галузей економіки.

Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок значною мірою залежать від рівня взаєморозуміння між українським урядом та міжнародними економічними організаціями. Співробітництво України з такими організаціями є важливим елементом здійснення структурної перебудови її економіки, створення привабливого інвестиційного клімату, впровадження найкращого світового досвіду у вітчизняну практику господарювання, залучення і використання іноземних капіталів, інтеграції у світові ринки.

Україна і Світовий банк уклали угоди про фінансування останнім 17 інвестиційних проектів на загальну суму понад 2,5 млрд. дол., деякі проекти вже реалізовано. Станом на початок 2002 року портфель проектів Світового банку в Україні складався із 6 проектів, у рамках яких має надійти 600 млн. дол.

Динамічно розвивається співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку: банк надав кредити на інвестування 20 проектів у різних сферах економіки (телекомунікації, житлово-комунальне господарство, видобуток нафти, сільське господарство, транспорт тощо). З допомогою кредитної лінії щодо підтримки малого та середнього бізнесу Світовий банк через українські комерційні банки надав вітчизняним підприємствам кредити на суму 121 млн. дол. На здійснення передприватизаційної підготовки "Укртелекому" Світовий банк виділив 100 млн. євро. Наприкінці 2001 року Рада директорів ЄБРР затвердила 36 спільних з Україною проектів, загальна вартість яких сягає 4,2 млрд. євро (з урахуванням коштів вітчизняних підприємств та банків).

Вихід України на міжнародний інвестиційний ринок як рівноправного партнера можливий тільки за умови членства нашої держави у ГАТТ/СОТ. ГАТТ -- це багатостороння угода між 132 країнами, яка охоплює 90% світової торгівлі. Україна входить до групи 36 країн, які очікують прийняття в члени Світової організації торгівлі (СОТ), але для позитивного вирішення цього питання необхідно виконати певні умови. Україна має, по-перше, вести торгівлю без дискримінації, по-друге, вести торгівлю в умовах вільного режиму, по-третє, дотримуватися передбачених експортних та імпортних режимів, по-четверте, дотримуватися принципів чесної конкуренції, по-п'яте, сприяти країнам, що розвиваються, надаючи їм переваги. Воднораз є обґрунтовані сумніви, що беззастережне виконання цих умов обернеться для України (яка має нерозвинений внутрішній ринок і високі ризики інвестування) благом. Слід пам'ятати, що розвинені країни, розширюючи свій вплив через ГАТТ/СОТ, дбають передусім про власні інтереси, один із яких -- товарна й інвестиційна експансія нових ринків із метою максимізації та вивезення прибутку.

Держава повинна додавати всі сили для реструктуризації економіки, стабілізації загальної політичної й економічної ситуації, що буде сприяти поліпшенню інвестиційного клімату в країні та виходу України на міжнародний інвестиційний ринок.

РОЗДІЛ 3

Звичайно, в інвестиційній сфері у України багато проблем. Основними проблемами є такі:

- великий дефіцит власних джерел інвестиційних ресурсів у підприємств;

- недостатньо розвинений ринок капіталів;

- відсутній механізм довгострокового кредитування підприємств;

- недосконала амортизаційна політика;

- відсутні пріоритети у здійсненні державної інвестиційної політики.

На думку А.А. Пересади, напрями реформування державної інвестиційної політики повинні охоплювати такі аспекти:

1. Основними джерелами інвестування повинні стати кошти підприємств і організацій у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань.

Для цього потрібно запровадити податкові стимули для інвестиційно-інноваційної діяльності, розвитку малого підприємництва. Після прийняття Податкового кодексу потрібно ввести п'ятирічний мораторій на внесення змін до податкової системи, якщо вони не полегшують податкове навантаження.

Щодо амортизації, то вона повинна стати надійним джерелом інвестицій, передусім за рахунок використання методів прискореної амортизації.

Для подолання кризи потрібне системне реформування, націлене на покращання інвестиційного процесу. Наприклад, у розвинених країнах звільняється від оподаткування прибуток підприємств, якщо він спрямовується на рефінансування. Другим важливим кроком може бути реструктуризація підприємств, яка повинна призвести до накопичення ресурсів для інвестиційного фінансування. Потрібно закрити нерентабельні і непотрібні Україні об'єкти або продати їх підприємливим власникам.

2.Бюджетні інвестиційні ресурси повинні надходити в галузі, які є мало привабливими для приватного інвестора, але необхідними для забезпечення життєздатності економіки. Великого значення повинне набути цільове кредитування інвестиційних проектів на пільгових умовах. За рахунок державного фінансування відбір інвестиційних проектів потрібно проводити на конкурсних засадах.

3. Розширення цільового банківського кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні. Банківський сектор повинен перейти на довгострокове кредитування. Якщо банк фінансує середньострокові і довгострокові інвестиційні проекти, то з його боку потрібно передбачати аналіз і контроль за поточною діяльністю підприємства-позичальника. Звичайно, не всі українські підприємства готові до цього.

4. Потрібно усунути штучні переваги банківського капіталу перед промисловим. Кредитна політика, методи фінансування дефіциту бюджету за допомогою облігацій внутрішньої державної позики не повинні підтримувати більш високу норму прибутку у сфері банківських, валютних та спекулятивних операцій порівняно з середньою нормою прибутку, яка існує в українській економіці.

5. Кошти населення можуть стати важливою складовою інвестиційних ресурсів населення на потреби інвестування, відновлення довіри до вітчизняних кредитно-фінансових установ.

За оцінками Національного банку України, рівень заощаджень населення на сьогодні досяг більш як 11 млрд. грн. Але вони не спрямовані на потреби виробництва. Значна їх частина використовується на придбання цінних паперів, і якщо тільки потроїти цю частку, то за 2000-2005 рр. населення зможе інвестувати до 3 млрд. грн..

6. Ринок цінних паперів повинен отримати подальший розвиток. Має стати більш розгалуженою його інфраструктура, більш досконалою правова база. Положення Законів „Про заставу”(1992р.), „Про власність” (1991р.), „Про цінні папери та фондову біржу” (1991р.) не відповідають сучасним вимогам, у тому числі вимогам міжнародних фінансових ринків. Текст Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” дуже стислий, і органи влади мають право вільно трактувати чинне законодавство та приймати багато підзаконних актів, що регулюють сферу фінансового ринку в Україні.

З метою створення привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28 грудня 2001 р. № 1801.

Основними завданнями Програми є:

* у сфері створення привабливого інвестиційного середовища для приватного не позичкового капіталу:

џ дерегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності;

џ завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рівності всіх інвесторів;

џ забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;

џ удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;

џ підвищення ефективності процедур банкрутства;

џ забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;

џ підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;

џ подальше проведення адміністративної реформи з метою вдосконалення та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції;

џ зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;

џ пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах;

џ сприяння судовій реформі та безумовному виконанню судових рішень;

џ створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки;

* у сфері розвитку інвестиційної діяльності держави:

џ усунення структурних деформацій в економіці України шляхом випереджаючого нарощування темпів розвитку споживчих галузей та сфери послуг;

џ розширення і модернізація транспортної інфраструктури, зокрема, газотранспортної системи, створення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства, із використанням механізмів концесії та лізингу;

џ сприяння збільшенню обсягу інвестицій у галузі зв'язку та телекомунікаційних послуг;

џ стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

Виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності забезпечить створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, поліпшить її привабливість для іноземних інвесторів.

Дефіцит платоспроможного попиту всередині країни і неконкурентоспроможність українських підприємств на зовнішніх ринках зумовлюють значну недозавантаженість вітчизняного промислового потенціалу, що поглиблює проблему ліквідності інвестицій і підвищення віддачі на вкладений капітал. У цих умовах спостерігається досить чітка тенденція зниження платоспроможного попиту на інвестиції. Отже, головний стимул до накопичення інвестиційного потенціалу -- це забезпечення належних умов для розширення господарських оборотів у реальному секторі.

Неплатоспроможність попиту на інвестиції не відміняє потреби в них. За даними Держкомстату України, на інвестування в 2000 році було спрямо-вано лише 3,5 млрд. дол. США при розрахунковій потребі в інвестиціях на структурну перебудову економіки 200 млрд. дол. Причина такого становища полягає, на думку О.С. Редькіна, в тому, що орієнтири деякої фіскальної стабілізації майже повністю усунули державу від фінансування інвестиційної діяльності в Україні. Централізовані капіталовкладення, закладені в бюджет-2000, становили 2,8%, у бюджеті на 2001 рік вони були визначені в розмірі лише 1,3% від очікуваних інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування.

Стає очевидним, що значна частина прибутків перебуває в "тіні", й це загострює проблему, оскільки в традиційному розумінні цього терміна вона не створює, а активно бере участь в амортизації основних фондів вітчизняної промисловості. Причина вивезення капіталу і розробка різних тіньових схем криється в неспроможності механізму лібералізації інвестиційних процесів. Цей фактор робить вагомий внесок у платіжну кризу і дефіцит платіжних ресурсів.

Обсяг фінансових ресурсів комерційних банків досить незначний -- їхні активи становлять лише 22% ВВП. Проте за відсутності адекватних механізмів кредитування реального сектору економіки і такий розмір уже викликає розмови про перевищення пропозиції кредитів над платоспроможним попитом на них. Незважаючи на абсолютне зростання використання кредитних ресурсів, порівняно з 1995 роком спостерігається їхній спад (малюнок 3.1.). Питома ж вага кредитних операцій в активних операціях, що проводяться банками, невелика. Це пов'язано знову ж таки з політикою державного регулювання Національного банку України щодо питань резервування, встановлення процентних ставок, яка повністю суперечить принципам лібералізації інвестиційного процесу як такого.

Рис.3.1. Заборгованість за кредитами у цінах 1995 року, млн.. грн. [13]

Без розв'язання вищезгаданих проблем і проведення поступової узгодженої фінансової лібералізації фінансового і реального секторів реального виходу з економічної ситуації, що склалася, не буде. Здійснення ж неузгоджених реформ у фінансовому і реальному секторах економіки може дати незначне поліпшення, однак суть проблеми не буде розв'язана, вона лише посилиться. Державний контроль і державне регулювання мають бути спрямовані на подолання економічної кризи та поліпшення інвестиційного клімату. Це, врешті-решт, допоможе інвестиційному процесу в Україні стабілізуватися та вийти на належний європейський рівень