Сутність та види монополії

Однієї з надзвичайно складних і суперечливих проблем, якій дається різна характеристика в працях закордонних авторів, є проблема взаємовідносин ТНК із національними урядами. Тут можна виділити три основних підходи: ліберальний (ортодоксальний), марксистський (радикальний), націоналістичний (неомарксистский). Кожен з них по-своєму інтерпретує взаємовідносини ТНК і їхніх національних урядів.

За останні тридцять років ці відносини перетерпіли значних змін: від конфліктів до співробітництва. Якщо раніше уряди намагалися обмежити діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення національних позицій, створення національних переваг.

Система відносин між державою і ТНК являє собою діалектичну єдність протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в інтересах зміцнення своїх позицій на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявність протиріч, головними з який є протиріччя між інтернаціональним глобальним характером операцій ТНК і територіально обмеженою юрисдикцією держави. Держава постійна намагається затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК здійснюючи стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на економічну кон'юнктуру країни-базування чи приймаючої країни, і в результаті вступають у протиріччя з визначеними мірами державного регулювання економіки.

Дж. Даннинг у своїй статті "Уряд і ТНК: від конфронтації до кооперації" розвиваючи свою "еклектичну теорію, досліджував відношення між урядами і ТНК за останні три десятиліття й оцінив перспективу їхнього розвитку. От основні його положення:

1. у минулому державна політика у відношенні ТНК не була явно зв'язана з загальною державною стратегією або тому, що ТНК контролювали вкрай незначну частину економіки, або тому, що уряд вважав результати регулювання діяльності ТНК незначними;

2. сьогодні уряди змушені розглядати досягнення в порівнянні переваг в галузі ресурсів, що знаходяться під їх юрисдикцією, як самостійну економічну ціль, відводячи усе більше значення як зовнішнім, так і внутрішнім інвестиціям. Це відбулося внаслідок зближення економічних структур країн. Крім того, ТНК стають все більш незалежними у виборі місця розміщення своїх філій.

Дії урядів у 1960 - 1970-і роки Дж. Даннинг оцінює як нерегулярні і не скоординовані ними спроби розробити економічну стратегію і тактику з урахуванням росту прямих закордонних інвестицій, звичайно приводили їх до конфронтації з ТНК, причому перші прагнули збільшити свою частку за рахунок діяльності ТНК.

У 1980-і роки глобалізація економіки і науково-технічний прогрес сприяли переоцінці урядами політичних наслідків діяльності ТНК і зміні відносин до них.

У 1990-і роки, уряди стали відігравати координуючу роль у використанні виробничих можливостей, і закордонні інвестиції розглядаються як доповнення до внутрішніх Вони розробляють політику, що стимулює приплив іноземних інвестицій у їхні країни і підвищує конкурентні переваги їхній ТНК на закордонних ринках.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати чисто політичного порядку. Так, вартість парламентських виборів у Японії за останні двадцять років збільшилася в 70 разів. Загальні витрати по виборам президента і складу Конгресу США виросли з 1976 року по 1980 рік з 160 млн. доларів до 2,2 млрд. доларів.

Природно, неможливо одержувати від якої-небудь організації багато тисяч доларів і при цьому не попадати під її вплив. Дійсно, 87 % корпорацій вважають, що ці "пожертвування" у підсумку виливаються у вигідне для них законодавство і політичний курс.

Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська мережа ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх об'єднань, різні неформальні контактні організації, фонди, бюро і т.д. Вони ставлять своєю метою впливати на прийняті законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів. У своїй діяльності лобісти використовують різні методи: організації кампаній по залученню виборців до участі в голосуванні; налагодження контактів з політичними діячами і чиновниками держапарату для подальшого впливу на їхні рішення; фінансування передвиборних кампаній, діяльності політичних партій та інші.

У ході проведення конкретної політичної кампанії ТНК можуть мобілізувати для її підтримки персонал своїх підприємств і підприємств субпідрядників, банкірів своїх клієнтів.

Крім того, в останні десятиліття ТНК не обмежуються тільки фінансуванням яких-небудь політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі входять до складу урядів і балотуються на посади голів держав. Так, в уряді Р. Рейгана кожен четвертий член був мультимільйонером. Більш того, багатьом з них були довірені державні посади в секторах економіки, у яких вони до призначення мали великі фінансові інтереси.

Оскільки американські корпорації є дуже великими вкладниками капіталу, оскільки вони впливають на іноземну виробничу стратегію, остільки звичайно основна увага в питаннях відносин ТНК і урядів приділяються саме їм. Інтереси американських корпорацій і зовнішньої політики США в значній мірі збігаються.

Цей збіг інтересів веде до проведення більш загальної політики між ТНК і американським урядом. Лідери американських корпорацій і лідери держави в цілому вірять, що іноземна експансія американських ТНК служить найбільш важливим інтересам ТНК. Унаслідок цього американська політика за кордоном, як правило, захищає їх. Збіг інтересів існує в різних галузях.

Так, до кінця 1970-х років американці контролювали видобуток більшої частини світових сировинних матеріалів та нафти в несоціалістичних країнах і гарантували, таким чином, безпеку постачання і переваги для американських споживачів у періоди скорочення постачань. Наприклад, під час Корейської і В'єтнамської воєн американці значною мірою регулювали ціни на постачання цих товарів. Це досягалося шляхом власності і контролю над ресурсами в інших країнах. Хоча вони були істотно підірвані в 1980-і роки, вплив американців у цих секторах продовжує залишатися дуже сильним.

Американські політичні лідери переконані, що національні інтереси США реалізуються шляхом експансії корпорацій у виробництві товарів і послуг. Прямі іноземні вкладення розглядаються як основний інструмент, за допомогою якого США можуть підтримувати свої позиції на закордонних ринках. А іноземна експансія ТНК - як засіб підтримки американської домінуючий позиції у світовій економіці, яка все розширюється, і насамперед у Західній Європі та Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж розширення експорту з США. Виробництво товарів у країнах, які розвиваються, особливо виробництво, що вимагає високих затрат праці, дозволяє американським корпораціям успішно конкурувати в галузі виробництва товарів, вартість яких буває низкою. Хоча американські корпорації експортують капітал і технології, їхня реальна сила - фінанси, дослідження розвитку й управлінський контроль - залишається в США. ТНК інших країн також розвивають своє виробництво, прагнучи підтримати і збільшити свою частку на світовому ринку.

Вважається також, що американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну з закордонними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому вони розглядаються як важливий фактор американського економічного і політичного добробуту і глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації чи певного обмеження своєї діяльності в закордонних країнах і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.

ТНК оцінюються також як провідників глобального економічного розвитку і механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Починаючи з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік і протистояння комунізму та соціалістичним моделям економічного розвитку.

Тому що ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими, крім перерахованих вище функцій вони виконують і функцію дипломатії в сфері зовнішніх зносин, у яких вони виступають як політичні агенти, маючи в цьому плані великий потенціал:

1. наявність густої і широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, що не має жодне дипломатичне відомство;

2. присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, що діє на міждержавному рівні;

3. поширення ТНК свого контролю на засоби масової інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої суспільної думки;

4. створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл.

Таким чином, ТНК мають величезні можливості брати участь у політичних процесах не тільки в країнах базування, але і приймаючих країнах.

Однак роль інструмента проведення зовнішньої політики однієї країни проти іншої і випадків прихованого чи прямого конфлікту викликає невдоволення бізнесменів, оскільки уряд США намагається маніпулювати чи контролювати діяльність американських ТНК для проведення тиску на уряди інших країн. Таких прикладів можна привести.безліч. Наприклад, у тих випадках, коли держава проводить антиамериканську позицію, приймаються обмежувальні заходи для експорту певних товарів у цю країну. ТНК перестають постачати їй необхідну техніку і технології, хоча найчастіше, це буває для них вкрай економічно не вигідно.Взагалі, погроза непостачання техніки і технологій дуже часто застосовується урядом США. Прийняті рішення по обмеженню експорту й імпорту ставлять інші країни під контроль і створюють для них значні труднощі. Необхідно відзначити і те, що уряди інших країн теж все частіше стали розглядати ТНК як інструмент своєї національної політики, наприклад, у плані більш безпечного забезпечення своїх країн сировинними матеріалами. У ряді випадків при ослабленні американських ТНК їхнє місце займають японські й інші корпорації.

Тісне ототожнення корпоративних і національних інтересів стало спостерігатися особливо після енергетичної кризи 1973 року. Певні кола вчених, профспілкових діячів, журналістів стали говорити і писати про те, що іноземні капіталовкладення треба використовувати для здійснення політики зайнятості, більш ефективного розподілу національного доходу і підвищення змагальницької позиції американської економіки. Сама по собі позиція і дії ТНК в інших країнах стали піддаватися усе більшому обговоренню і критиці. Разом з тим необхідно сказати, що в зв'язку з відносним спадом американської промисловості, значним торгівельним дефіцитом і зростанням безробіття, хронічним спадом балансу платежів встановилось більш критичне відношення до діяльності ТНК за кордоном. Поширилася думка про необхідність більше вкладати в американську економіку й обмежити передачу американських технологій.

Незважаючи на здійснення в 1980-і роки дуже енергійної підтримки прямих іноземних капіталовкладень, політичні почуття в Америці по цьому питанню характеризуються усе більшими і більшими протиріччями. Самі американці прагнуть збільшити експорт продукції, виробленої в США, і дістати прибуток від іноземних капіталовкладень в американську економіку. Однак, основною позицією американського уряду залишається підтримка прямих іноземних капіталовкладень в економіці закордонних країн.

У 1980-і роки збільшується потік закордонних капіталовкладень в економіку США, що безперечно сприянню послаблення ворожості у відношенні американських капіталовкладень. Однак, незважаючи на це, американська суспільна думка має в останні роки все більший і більший критичний настрій до іноземних капіталовкладень і діяльності ТНК. У США широко поширюється думка, що прямі американські вкладення в інші країни створюють умови деіндустріалізаціі американської економіки. Стала затверджуватися точка зору на американську промисловість як просту складальницю готових компонентів, створених за кордоном.

Самі американці задають багато питань, причому самі ці питання формулюються часом у дуже категоричній формі. Наприклад, що відбудеться, якщо американським фірмам буде заборонено вкладання капіталу за кордоном? Поліпшить чи погіршить це положення США? Таким чином, ми повинні сказати про те, що відношення американців до уряду і ТНК останнім часом стало частіше змінюватися і піддаватися сумніву.

На мій погляд, був би неповним розгляд тільки відносини політичних діячів і громадськості розвинутих країн щодо діяльності ТНК. Необхідний аналіз відносин слаборозвинених країн щодо активності ТНК. Тут можуть пропонуватися зовсім різні варіанти відповідей. Наприклад, ліберали можуть стверджувати, що встановлення цін не пов'язане з діяльністю національного чи багатонаціонального підприємництва, що національна власність на засоби виробництва не робить істотного впливу на модель економічної поведінки.

Навіть керівники ряду розвинутих країн дуже гостро реагували на діяльність ТНК. Такою була реакція Президента Франції Ш. де Голля в 1960-і роки.

Основна проблема, що стоїть перед країнами, які розвиваються, це вибір шляху розвитку, визначення тих шляхів, що найбільш ефективні для даної країни, розвивати державне чи приватне підприємництво, планову чи ринкову економіку? Які повинні бути пріоритети розвитку - сільське господарство чи промисловість? Який повинен бути рівень відносин із промислово розвинутими країнами? Яка повинна бути зовнішня торгівля, іноземні приватні вкладення, зовнішня допомога? У вирішенні всіх цих питань активну участь стали приймати ТНК. Серцевиною труднощів ТНК у відношенні країн, які розвиваються, є низька продуктивність праці, низький рівень споживання, основні економічні і соціальні фактори, пов'язані з цим. Становище погіршується зростаючим розривом між промислово розвинутими країнами і країнами, які розвиваються. Крім того, країни, які розвиваються страждають від політичної нестабільності. Вони є жертвами неоколоніалізму: одержання незалежності не супроводжується економічною незалежністю. За останній час країни, які розвиваються, створили безліч регіональних організацій, що намагаються вирішити економічні, соціальні, політичні й інші питання.

Сам розвиток країн являє собою складний процес взаємодії між національними, міжнародними елементами і містить у собі широкий комплекс економічних, політичних і соціальних проблем. Розвиток, не обов'язково пов'язаний з негайним зростанням виробництва, скороченням нерівності доходів і добробуту,є однією з основних задач. У цьому зв'язку часто ставиться питання про те, що ТНК є могутніми двигунами росту, що вони скорочують нерівність, навіть, якщо уряди не здійснюють політику, яка спрямована на її скорочення. Багато ТНК діють у країнах, які розвиваються, вкладають великі кошти в ці регіони. Правда, зараз з'явилася тенденція, коли вони стали замикати свою діяльність у рамках промислово розвитих країн, і велика частина приватних капіталовкладень концентрується у відносно розвинутих регіонах. Тому виникає питання, наскільки приватні капіталовкладення ТНК сприяють розвитку країн третього світу, і на скільки вони їм допомагають.

Проблема економічної допомоги є відносно новим підходом в економічних відносинах промислово розвитих країн із країнами, які розвиваються. Безперечно, не можна відкидати позитивну роль цієї допомоги, однак, іноземна допомога породжує дуже складну політичну проблему взаємин донора й одержувача, оскільки й у того й в іншого є свої власні інтереси. Важко відокремити іноземну допомогу від інших аспектів міжнародних відносин. Тут виникає проблема вироблення взаємно прийнятних відносин у якості центральних. Іноземна допомога, діяльність ТНК мають економічний сенс і політичний зміст. Проблеми цілей, походження, одержання можуть породжувати конфлікти і діалоги національних інтересів і силової політики. Одержуючи допомогу від іноземних інвесторів, держави прагнуть зберегти свою незалежність, але часто іноземні капіталовкладення й особливо діяльність ТНК розглядаються як намагання експлуатації місцевих ресурсів, оскільки іноземний капітал часто проникає в ті галузі економіки, що підтримують економічну залежність країн, які розвиваються, від Заходу. Вважається, що тим самим порушується сама природа економічного розвитку слаборозвинених країн і створюється, так званий, "залежний розвиток". Відзначається також, що створення філіальної економіки робить не можливим здійснення повного всебічного розвитку. Субсидії, що даються їм як придаткам метропольної корпорації, і створення анклавної економіки в слаборозвинених країнах, не здатні служити інструментом зростання, який самопідтримується. Корпорації обвинувачуються і у впровадженні невідповідних типів технологій, що використовують дороге устаткування, що веде до зростання безробіття і запобігає появі місцевих технологій. Стверджується і те, що ТНК зберігають контроль над найбільш передовими технологіями, не передають їх країнам, які розвиваються, за розумними цінами. Висувається положення, що прямі іноземні капіталовкладення погіршують розподіл доходів у країнах, які розвиваються. Марксистська об'єктивна закордонна критика правильно підкреслює, що вони збільшують розрив між багатими і бідними країнами і створюють тим самим умови для нових соціальних потрясінь у цьому регіоні. Цілком обґрунтованою являється і думка про те, що вивіз прибутків за кордон підриває місцеві фінанси і перешкоджає розвитку, таким чином, місцевого підприємництва.

Уряди багатьох країн, що розвиваються, істотно стурбовані динамікою росту ТНК. Проблема зв'язана з тим, що ТНК, наприклад, контролюють більше половини світової торгівлі сировиною й енергоносіями. Величезна фінансова сила і вплив знаходяться в їхньому розпорядженні, тому немає нічого дивного в тім, що, на думку місцевих урядів, вони ведуть переговори з позиції сили і ведуть до збільшення залежності.

Крім чисто економічної критики, давалася і дається політична оцінка діяльності ТНК. Так, вказується, що ТНК створювали місцеві уряди, що симпатизують винятково капіталізму, і при цьому зовсім не враховували національні особливості розвитку країн і регіонів Африки та Латинської Америки, вважаючи, що вони можуть робити усе, що їм заманеться. На практиці це може привести і до руйнування економіки, і до підриву способу життя, і іншим негативним наслідкам. Можна по-різному оцінювати діяльність ТНК у країнах, які розвиваються, позитивну чи негативну роль вони відіграють у цьому регіоні. Очевидно, до неї не можна відноситися як до цілком негативної чи цілком позитивної. Безперечно, існує досить негативних факторів діяльності ТНК. Однак, тут виникає досить складне питання. Чи є ці негативні результати результатами діяльності ТНК чи результатами недотепної політики самих слаборозвинених країн чи вони інтегральна частина самого процесу розвитку. Виникає багато проблем, які мають потребу в ретельному аналізі. Суть однієї з них - невеликий обсяг місцевих внутрішніх ринків - заключається в тому, що країни, які розвиваються, встановлюють у ряді випадків високозахищені внутрішні ринки, де важко виробляти продукцію в широких масштабах, і тому ціна їхня буває відносно висока. На практиці підприємства, створювані ТНК у багатьох країнах, які розвиваються, носять анклавний характер, ізольований від інших секторів економіки, слабо контактуючи з ними, вони не перетворюють економіку в цілому, надання впливу на швидку індустріалізацію можна спостерігати тільки в нових індустріальних країнах. Навіть у Мексиці й у багатьох інших країнах цього не відбулося. Але всі ці країни прагнуть здійснити індустріалізацію.

Говорячи про використання технологій, необхідно відзначити, що країни, які розвиваються, прагнуть одержати не тільки самі передові її види, але і використовувати технологію, що вимагає максимального використання праці в порядку забезпечення максимальної зайнятості. У реальності обидві ці мети знаходяться в глибокому конфлікті одина з одніею, і тільки Тайвань і Сінгапур, мають відносно невелике безробіття. Передання технологій, що вимагають великих капіталів, безперечно вигідне, але необхідно сказати про те, що ТНК виявляють мало ініціативи в розвитку відповідної технології, що могла б конкурувати на світовому ринку, тому що вони здійснюють свої вкладення на ринки, які захищають. Крім того, передача технології викликає конфлікт економічних інтересів між корпораціями і місцевими урядами через визначення ціни, по якій ця технологія продається.

Ніхто не стане заперечувати того факту, що ТНК відіграють дуже важливу роль у здійсненні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації капіталу. Безперечно також, що ТНК грають свою роль у забезпеченні природними ресурсами країн, де є їх недостатня кількість. На наш погляд, існують наступні тенденції, пов'язані з діяльністю ТНК:

1. Людство вступило в таку фазу розвитку глобальної економіки, коли зміни в експортно-імпортних цінах є основним чинником, що визначає перерозподіл багатств. Ціни на нафту є самою яскравою ілюстрацією цього.

2. Перспективи іноземної допомоги є досить нечіткими. Витрати на амортизацію устаткування й обслуговування боргів країн, які розвиваються, знижують значимість їхніх внутрішніх ресурсів.

3. У цих умовах ТНК можуть виступати як такі організації, що сприяють економічному зростанню країн, які розвиваються.

Роль ТНК підсилюється тією обставиною, що на порозі XXI століття багаті індустріально розвиті країни вступають у постіндустріальне століття і їм вкрай необхідно передати промислову діяльність країнам, які розвиваються, оскільки вони самі переходять на постіндустріальний етап розвитку. Можливо, що ТНК - кращі агенти цієї передачі.

Задача 1

Номінальна вартість акції 200 грн. Визначити курсову вартість акції на ринку цінних паперів, якщо:

Розмір дивиденда - 30%

Банківська ставка - 20%

Прибутковість акції: 1,3/1,2=1,1

Курсова вартість акції: 200?1,1=220 грн.

Задача 2

Тривалість робочого дня 8 годин. Денна вартість робочої сили - 8 грн. Як зміниться ціна робочого дня, якщо:

1. Вартість робочої сили не зміниться при збільшенні робочого дняна 3 години.

В цьому випадку ціна робочого дня знизиться у (8+3)/8=1,375 рази.

2. Тривалість робочого дня зросла на 2,5 години, Вартість робочої сили збільшилась на 3 грн.

В цьому випадку ціна робочого дня зменшиться: (8+2,5)/(8+3)=0,95 або 95%

3. Тривалість робочого дня зросла на 2 години, Вартість робочої сили збільшилась на 1 годину.

В цьому випадку ціна робочого дня збільшиться: (8+2)/(8+1)=1,11 рази.

Література

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. -- Київ: Либідь, 2005

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. -- Київ: Вища школа, 2005

Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. -- Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 2003

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -- Київ: Вища школа, 2007

Самуельсон П. Економіка. -- Львів: Світ, 2003

Шапіро Г. Applied Economics. -- Colorado Springs: Junior Achie-vement Inc., 1990

Экономическая история капиталистичеких стран / под редакцией В.Т. Чунтулова, В.Г. Сарычева. -- Москва: Вышая школа, 2005

Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. -- 26 грудня 1995. -- №52

Кривенко К. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку // Економіка України. -- 2002. -- №7

Никитин С., Демидова Л., Степанова М. Монополия, олигополия и конкуренция // Мировая экономика и международные отношения. -- 1999. -- №№3, 5

Нуреев Р.М. Типы рыночных структур: конкуренция и монополия // Вопросы экономики. -- 2004. -- №6