Бюджет Украины

Згідно Закону України “Про Державний бюджет на 1998 рік” видатки бюджету в 1998 році складають 24482 млн.грн. Витрати соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення - 23,6%, утримання соціально-культурної сфери - 25%, витрати Фонду Чорнобиля - 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці.

Бюджет 2001 року недостатньо спрямований на досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. По-чинаючи з 1993 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5% ВВП, а у випадку виключення повторного рахунку, характерного національній системі статистичного обліку, більше 1% ВВП або понад 2% від загальних вит-рат централізованого державного бюджету. Для порівняння нага-даємо, що в СРСР у 70-80-х роках частка наукових статей фак-тично становила 3,3-3,5% витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зни-ження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бю-джеті протягом 1992-2000 виглядала так: 1,93%, 1,68%, 1,43%, 1,08%, 1,41%, 1,40%, 1,16%, 1,13%, 1,82%2. У другій половині 1990-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 1993 року рівень витрат ста-новив у Бразилії -- 48, Південній Кореї -- 92, Японії -- 142, Франції - 174, США -- 195, тоді як в Україні - лише $1,9 тис..

У новому бюджеті Міністерство освіти та науки пропонує закласти у витрати на інформаційні технології, які становлять вирішальну основу довготривалого забезпечення економічного зростання, 700 млн.грн. (менше 0,33% ВВП). До цього варто дода-ти, що у проекті бюджету також не передбачено фінансування дер-жавних науково-технічних програм, які провадилися у минулих роках за сімома пріоритетними напрямками. Неоднозначним за своїми наслідками слід визнати і скасування відрахувань до Дер-жавного інноваційного фонду. При зменшенні податкового наван-таження на суб'єктів господарювання, як свідчать статистичні дані, ефективність інноваційного фінансування досить висока.

З початку діяльності Державного інноваційного фонду (1993) профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн.грн. і завершено 610 проектів, в результаті чого вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн.грн., створено і збережено 22,5 тис. робочих місць. Крім то-го, тільки різних податків (без урахування суми повернення на-даних позик) від підприємств, що здійснюють реалізацію інно-ваційних проектів, вже надійшло до Державного бюджету близько 362 млн. гривень. Не можна також погодитися і з пе-редбаченою проектом бюджету нормою, згідно з якою кошти, що надійдуть у рахунок сплати збору до Державного інно-ваційного фонду за грудень 2000 року та заборгованості з цього збору за минулі роки на 01.10.2001, будуть віднесені до складу доходів загального фонду Державного бюджету. Зважаючи на першочерговість вирішення проблем економічного зростання та цільове призначення збору до Державного інноваційного фон-ду, доцільно віднести перераховані кошти до складу доходів не загального, а спеціального фонду.

Стійке економічне зростання, як переконує досвід високорозвинутих країн, можливе в умовах, коли частка витрат на на-уку та освіту у ВВП наближається до 3% його обсягу, при цьому участь держави у таких витратах - в середньому 35-45%. Зістав-лення наведених даних з показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві нових бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу і на перелік поло-жень ряду законів України, дія яких зупиняється згідно зі стат-тею 55 проекту бюджету. Серед них положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», відповідно до якого «Держава забезпечує бюджетне фінансу-вання наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України». Іншими словами, держава не гарантує навіть того вкрай обмеженого обсягу фінансування наукової сфери, який вона має сьогодні.

Економічний розвиток може забезпечуватися при комплекс-ному підході до його управління. Проблеми економіки, соціальної сфери повинні вирішуватися взаємопов'язане та цілеспрямовано. Сьогодні економічна політика втратила соціальні орієнтири. Заробітна плата перестала відігравати роль основного джерела доходу. За період 1991-1999 років при зменшенні ВВП у 2,5 раза, продуктивності праці -- в 1,4 раза підвищення споживчих цін перевищило зростання номінальної заробітної плати майже в 4 рази. При цьому реальна заробітна плата за цей період знизилася в 3,6 раза.

Розділ 4.Дефіцит державного бюджету та державного боргу України.

4.1. Дефіцит державного бюджету.

Зважаючи на те, що дефіцит бюджету відноситься до вирішальних чинників зростання інфляції, виникають неабиякі сумніви щодо забезпечення позитивного сальдо бюджету. Так, у 1997 при рівні інфляції 10,7% дефіцит бюджету становив 6,7% ВВП; за 1998 року дефіціт Зведеного бюджету становив 1554,2 млн.грн. (2,2% ВВП), Державний бюджет України зведено з дефіцитом 1545,2 млн.грн. (2,2% ВВП); у 1999 в умовах інфляції споживчих цін 22,7% дефіцит бюджету дорівнював 1,5% ВВП. Тобто замість запланованого профіциту бюджету логічно очікувати прихованого бюджетного дефіциту, боротьба з яким підвищує ймовірність того, що визначені бюджетні пріоритети можуть залишитися нереалізованими.

До кола проблем, які викликають сумніви щодо втілення задекларованих стратегічних завдань, потрібно віднести загальний зовнішній борг, що перевищує $10 млрд. Це пов'язано, з одного боку, зі структурою зовнішнього боргу, де зберігається тенденція його орієнтації на зовнішні запозичення, а, з другого - зі структурою витрат з його обслуговування, які включають первинний профіцит та фінансування джерелами покриття дефіциту. Щодо структури витрат з обслуговування зовнішнього боргу, то прин-ципова відмінність між означеними джерелами такого обслуговування полягає в тому, що у випадку первинного профіциту такі витрати включаються в поточні витрати бюджету, які здійсню-ються насамперед за рахунок податкових надходжень, і відповідно зменшують обсяги бюджетних послуг. У випадку фінансування джерелами покриття дефіциту витрати забезпечуються в основному додатковими державними позиками. Зважаю-чи на зростання первинного бюджетного профіциту, передбаче-ного в 2001 році порівняно з попереднім роком (за прогнозними даними, профіцит бюджету становив в 2000 році 0,4%, а в 2001 -- 0,7% ВВП), більш реальним є сценарій переорієнтації саме на первинний профіцит. Це в кінцевому підсумку означає трансформацію зовнішніх боргів у внутрішні. Зростанням потреб уряду у внутрішніх фінансових ресурсах для покриття зовнішніх боргів будуть поставлені під сумнів можливості як скорочення податкового навантаження, так і зростання бюджетних вкладень у соціально-економічний розвиток. Також винятково важливим для наступного року має бути врахування девальваційного ефек-ту на державні фінанси, оскільки зовнішні виплати (хоч і здійснювані в іноземній валюті) повинні фінансуватися з джерел держави, тобто фактично означають вилучення з бюджету зрос-таючих (разом з девальвацією) коштів, залишаючи все менше ре-сурсів на видатки за іншими статтями державних фінансів.

Маневрування розмірами бюджетного дефіциту та профіци-ту, яке широко використовується у світовій практиці, в Україні, на жаль, зумовлюється головним чином не потребами фінансу-вання економіки, а необхідністю сплати державних боргів. Фак-тичне вилучення фінансових ресурсів із реального сектору, яке відбувається у процесі такого маневрування, аргументується не-обхідністю пріоритетного виконання зовнішніх державних бор-гових зобов'язань. Не відкидаючи об'єктивності такої потреби, разом з тим постає невідкладне завдання підвищення ефектив-ності управління такими зобов'язаннями з метою зіставлення обсягів коштів, які спрямовуються на виконання боргових зо-бов'язань, з розмірами щорічного приросту ВВП.

Відкачування бюджетно-податкового потенціалу (у 2000 р. 14,5% податкових доходів спрямовується тільки на обслуговування державного боргу) свідчить про відсутність як гнучкої боргової стратегії, так і використання широкого кола економічних заходів, які пропо-нує наука та практика. У кінцевому підсумку це означає подаль-ше звуження регулюючої ролі держави на противагу продекларованій стратегічній тезі, що політика економічного зростання може стати результативною лише за умов посилення дієздат-ності держави, ефективного виконання нею своїх функцій. На жаль, така позиція системного підходу не знайшла належного втілення при визначенні бюджетної політики на 2001 рік.

4.2. Державний борг та його реструктуризація.

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

В Україні в 1992 році прийнято Закон “Про державний внутрішній борг України”, яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном , що перебуває у загальнодержавній власності.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованності шляхом випуску нових позик.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів в іншій формі.

Видатки по обслуговуванню державного боргу, наприклад, за 1998 рік становили 1981,6 млн.грн. (2,8 відсотка до ВВП) або 9,6 відсотка від загальної суми видатків, у тому числі на обслуговування зовнішнього державного боргу витрачено 515,5 млн.грн. (0,7відсотка до ВВП) або 2,5 відсотка - відповідно.

Станом на жовтень 1998 р. до складу зовнішнього боргу України входили:

позики МВФ:

2,431 млрд.доларів США фактично отримано коштів Системної трансформаційної позики (STF), “Стенд-бай-97”;

2,226 млрд.доларів США позика EFF (Механізм розширенного фінансування) із якої фактично отримано 257 млрд.доларів США.

2. позики МБРР.

Загальний обсяг коштів за підписаними угодами складає 2,588 млрд. доларів США, з них 1,491 млрд. доларів США фактично отримано.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

Основними джерелами ресурсів бюджету є податки, збори та інші надходження. У 1998 році держава через податки мобілізувала в своє розпорядження 54,5% загальних доходів бюджету. По відношенню до фонду оплати праці сума сплачених податків перевищує 45%.

Підприємницькі структури різних форм власності мають внести до бюджету 23% доходів бюджету і 28% одержаного прибутку. Наведені дані свідчать, що основну масу доходів бюджету забезпечують фізичні особи, тобто населення.

У країні, де не тільки платники податків є борж-никами, але й на державному бюджеті важким тягарем висять внутрішній і зовнішній борг, пи-тання реструктуризації є головними. Верховна Рада України прийняла вже багато законів про ре-структуризацію боргів щодо підприємств, які ма-ють стратегічне значення, а також Закон України «Про реструктуризацію державного боргу». Але у зв'язку з поширеною практикою списання та ре-структуризації заборгованості підприємств, вра-ховуючи низьку ефективність таких дій для струк-турної перебудови підприємств, а також часті зловживання при їх проведенні, з'явилася не-обхідність у прийнятті законопроекту, який би врегулював порядок та умови списання реструк-туризації заборгованості підприємств перед бюд-жетами та державними цільовими фондами.

У Верховну Раду України поступив проект За-кону України «Про порядок та умови списання і реструктуризації заборгованості підприємств пе-ред бюджетами і державними цільовими фонда-ми», який буде регулювати ці питання. Дія Закону спрямовуватиметься на списання та реструктури-зацію податків і зборів, до яких належать:

-- ПДВ (крім податку на додану вартість із то-варів, що імпортуються);

-- податок на прибуток підприємств;

-- плата за землю;

-- збір до Державного інноваційного фонду;

-- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

-- збір на соціальний захист населення;

-- суми, пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих відповідно до законодавства України на заборгованість зі сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України і Фонду соціально-го страхування України.

З метою обмеження лобіювання законів, що стосуються реструктуризації та списання заборгованості, законопроектом передбачено, що єдиною підставою для прийняття таких законів України є подання за-конопроекту, що, в свою чергу, розробляється і по-дається КМУ на розгляд Верховної Ради за два місяці до початку нового бюджетного року і розглядається разом із проектом державного бюджету України. Та-кий Закон може прийматися щодо всіх підприємств однієї галузі, незалежно від форм власності, або щодо одного окремого підприємства, продукція якого виз-начена стратегічно важливою для держави.

Законопроект визначає обов'язкові умови прове-дення реструктуризації та списання заборгованості підприємств. Ці умови спрямовані на посилення фінан-сової дисципліни підприємств, до них відносяться:

-- своєчасна сплата поточних платежів до бюд-жетів та державних цільових фондів протягом ос-таннього фінансового року;

-- збитковість підприємств викликана втручан-ням держави у його господарську діяльність;

-- реструктуризація чи списання заборгованості щодо певних підприємств проводиться вперше;

-- строк нагромадження у підприємства забор-гованості перед бюджетами та державними фон-дами не перевищує три роки.

Реструктуризація проводиться шляхом роз-строчення сплати заборгованості строком на 24, 48, 60 місяців зі сплатою рівними частками до 15 числа кожного місяця. Сплата починається з пер-шого числа року, визначеного відповідним зако-ном про реструктуризацію заборгованості підприєм-ства. При цьому реструктурована податкова заборгованість не підлягає індексації, на неї не мо-жуть нараховуватися проценти за податковим кре-дитом та пеня, застосовуватися штрафні та фінан-сові санкції, передбачені законодавством України. Також строки позовної давності, які визначають-ся цивільним законодавством України, не поши-рюються на вимоги, що випливають зі сплати рес-труктурованої податкової заборгованості.

Законопроект також передбачає проведення взаємозаліку між підприємствами та відповідни-ми бюджетами і державними цільовими фондами у порядку, встановленому КМУ. Взаємозалік цієї заборгованості провадиться у двомісячний строк з дня набрання чинності відповідним законом про реструктуризацію заборгованості підприємства. При цьому реструктуризації підлягає податкова забор-гованість платників податку, яка залишилася після проведення такого взаємозаліку.

Законопроект визначає механізм реструктури-зації та списання заборгованості, який реалізуєть-ся таким чином. Після набрання чинності відпові-дним законом про реструктуризацію заборгованості підприємства в тримісячний термін приймають рішення щодо реструктуризації заборгованості та в тижневий термін з дня прийняття цього рішення письмово повідомляють про це в податковий орган, де обмінюються. Податковий орган зобов'язаний зареєструвати у двотижневий строк з дня отриман-ня повідомлення щодо прийняття рішення про ре-структуризацію податкової заборгованості та відкри-ти облікову картку реструктурованої податкової заборгованості. Якщо зазначене повідомлення має помилки в розрахунках або описки, відповідний податковий орган зобов'язаний самостійно їх вип-равити та в двотижневий строк з дня його отри-мання повідомити про такі виправлення та про реє-страцію повідомлення платника податку.

У той же час законопроект передбачає санкції не тільки до підприємств, які порушують умови договору про реструктуризацію боргів, але й до їх керівників. Зокрема, несплата реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців підприємством є підставою для розірвання кон-тракту з керівником такого підприємства в разі наявності його вини.

Що стосується списання заборгованості, то спи-санню підлягає лише та безнадійна заборгованість підприємств, яка попередньо була реструктуризо-вана у порядку, визначеному цим Законом.

Дія цього Закону не поширюється на нерези-дентів, які є платниками податків і зборів згідно із законодавством України. Підприємства, уста-нови, організації незалежно зід форм власності, які мають заборгованість перед бюджетами, не мають права проводити уступки вимог іншим особам у частині згідно з цим Законом.

Це вже другий законопроект з цього питання, який знаходиться на розгляді у ВР України. Мож-на сподіватися, що найближчого часу проблема реструктуризації та списання боргів буде виріше-на, що надасть можливість багатьом підприємствам нормально функціонувати.

Необхідно звернути увагу на те, що питання управління внутрішнім державним боргом відносяться до ком-петенції Міністерства фінансів України. Національний банк України, виконує лише операції, по-в'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними.

Слід також звернути увагу на те, що до складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансу-вання загальнодержавних програм. У зв'язку з цим, склад Державного боргу потребує значних уточнень. Так, до нього не можуть бути віднесені боргові зобов'язання за депозитними сертифікатами Національного бан-ку України, заборгованість за державними плате-жами та інші види заборгованості, які відповідно до чинного законодавства не віднесені до складу державного внутрішнього боргу.

Щодо об'єктивності оцінки рівня боргової без-пеки України лише на підставі одного показника (відношення зовнішнього боргу до ВВП), то вва-жаємо за необхідне зауважити таке. Керуючись міжнародними методами, регулювання зовнішньої заборгованості країни здійснюється з точки зору економічного розвитку держави в співставленні із основними макроекономічними показниками. За методикою Світового банку для визначення об-тяжливості зовнішнього боргу та віднесення краї-ни до категорії з високим рівнем зовнішньої за-боргованості (країни з надмірною та помірною заборгованістю) або категорії з незначною забор-гованістю використовується, як мінімум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у відсотках до ВВП), при цьому критерієм відне-сення країни до відповідної категорії є переви-щення трьома з них критичних рівнів, визначених для відповідної категорії.

Вислів про те, що «час від часу анулюється заборгованість перед Національним банком Ук-раїни» у контексті заборгованості за облігаціями внутрішньої державної позик не відповідає дійсності. Так була проведена заміна облігацій попередніх випусків, утримувачем яких був Національний банк України. Подальші «анулювання» не проводились.

Не відповідає також дійсності висновок про те, що Державний бюджет жодного разу не зво-дився без дефіциту. Державний бюджет України 2000 року був бездефіцитним.

Висновки.

Уряд декларує, що проект бюджету на 2001 рік має соціальне спрямування, але необхідно зазначити, що в ньому немає чіткого вирішення питань щодо прожиткового мінімуму, він не відповідає потребам фінансування соціальної сфери, пенсійних виплат, до-помоги малозабезпеченим. Становище погіршується невід-повідністю співвідношення курсу долару до гривні, заниженням рівня інфляції. Передбачене підвищення заробітної плати вчите-лям на 25% за рахунок інфляції реально становитиме 10-15%. Ви-трати на охорону здоров'я також розглядаються як звичайна вит-ратна стаття, а не як інвестиції в людину. Разом з тим від низьких заробітної плати та пенсій страждають не лише конкретні люди. Незрівнянно більший збиток несе економіка в цілому, оскільки результатом такої політики стає падіння внутрішнього платоспро-можного попиту як фактору нарощення обсягів виробництва.

Повертаючись до переліку законів України, дія окремих поло-жень яких зупиняється згідно зі статтею 55 проекту бюджету, не-обхідно відзначити, що в ньому налічується понад десять законів, які мають безпосереднє відношення до рівня соціального забезпе-чення багатьох категорій населення. Серед них Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту», стаття 57 «Гарантії держави педагогічним, науково-педа-гогічним працівникам та іншим категоріям працівників закладів освіти», Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», стаття 30 «Соціальні га-рантії працівників бібліотек» тощо. З огляду на це занадто мало надій на реалістичність твердження уряду про соціальні аспекти як ключовий пріоритет державного бюджету на 2001 рік.

На 2001 рік заплановано показник інфляції на рівні 19%, за прогнозами Міністерства економіки України, у 2000 році він становив 28%. При цьому передбачено бездефіцитний бюджет. Це непросте завдання. Цікавим у зв'язку з цим вигля-дають закономірності, виявлені академіком В.Геєцем. В Ук-раїні інфляція була контрольованою протягом 1996, 1997 і 1998 років, однак економічного зростання не спостерігалося. Бороть-ба з інфляцією стала по суті самоціллю економічної політики, а всі інші складові, які могли б стимулювати зростання, значною мірою залишалися поза увагою. Світовий досвід переконує, що є механізми, використання яких робить можливим економічне зростання в умовах як низької, так і порівняно високої і навіть досить високої інфляції. Цілком очевидно, щоб розпочати еко-номічне зростання, не обов'язково зменшувати інфляцію до рівня, який існує у високорозвинутих країнах.

У ситуації накопичених суперечностей проблема мобілізації додаткових бюджетних надходжень відноситься до найакту-альніших. Зупинимося на деяких аспектах її вирішення.

Першочерговими залишаються проблеми, пов'язані з функціонуванням податкових пільг. Їх загальна сума в 2000 у 1,2 раза перевищила фактичні надходження до зведеного бюджету. Проте вирішуватися ці проблеми не повинні огульно. Критично сприймаючи помилки, яких припустилися протягом становлен-ня вітчизняної податкової системи, а також аналізуючи пробле-ми, характерні для сучасного стану економіки України, не можна не визнати актуальності використання потенціалу, закладеного в економічному інструментарії, яким є податкові пільги. Досвід розвитку різних країн підтверджує корисність використання ме-ханізму податкових пільг. Україні, що перебуває у смузі глибокої трансформаційної кризи, необачно не скористатися цими пере-вагами. Стратегія реформувань у цій галузі повинна грунтувати-ся на реалістичному підході, коли виникає потреба пошуку ком-промісу в межах системи узгодження економічних інтересів дер-жави, галузей, підприємств, організацій. Важливим з цього приводу є реалізація відповідних кроків.

Надання пільг слід жорстко узгодити з досягненням певного, важливого для суспільства результату. Доцільно провести інвен-таризацію податкових пільг та погодити їх із системою державних пріоритетів і політикою стимулювання легальної економічної діяльності. Ліквідація пільг не повинна вести до ослаблення стра-тегічно важливих ланцюгів народного господарства та соціальної сфери. Варто погодитися з потребою розробки концепції «гнучко-го оподаткування» організацій, які виконують військово-промис-лове замовлення, підприємств стратегічного значення.

Надання пільг зі сплати податків до державного бюджету доцільне підприємствам державної власності, іншим -- лише у вигляді кредитів. Однак сьогодні склався інший підхід. Так, за 9 місяців 1999 року 5060 державних підприємств, або 4,5% від за-гальної кількості, одержали пільги на суму 5084 млн. грн. (19,5% від загальної суми пільг). Водночас відкриті акціонерні товари-ства отримали 27,4% від загальної суми пільг, товариства з об-меженою відповідальністю -- 16,3%.

Завдання щодо підтримки виробництва та пріоритетних га-лузей національної економіки зумовлює необхідність перетво-рення державної власності у високоприбуткову, що потребує ефективного управління державним майном, враховуючи пакет акцій державних акціонерних товариств. Слід також зазначити, що до цього часу ще законодавчо не визначена обов'язковість нарахування та сплати до бюджету дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, які створені за участю державних підприємств та організацій.

Залишаються не повністю реалізованими можливості поповнення доходної частини бюджету за рахунок збільшення надходжень від рентної плати за використання при-родних ресурсів. Так, її частка в доходах Зведеного бюджету Ук-раїни у 1998-1999 не перевищувала 0,3% і на реальний добробут суспільства поки ще відчутно не впливає. Зараз при наданні ліцензії на право видобутку природних ресурсів не враховується їх вартісна оцінка, а це ніяк не впливає на ефективність користу-вання надрами. Хоча світовий досвід вказує на необхідність обов'зкового врахування вартості мінеральної сировини, яка зна-ходиться у надрах, і відповідного відображення її в системі ліцен-зування, що дозволяє розширити можливості держави щодо удо-сконалення економічного механізму користування надрами.

Величина надходжень до бюджету безпосередньо залежить від обсягів товарно-грошового обігу, однак звуження товарно-грошових відносин, криза неплатежів, динамічність бартеру не сприяють його розширенню. Водночас є оцінки, за якими нор-малізація товарно-грошового обігу здатна забезпечити для бюд-жету до 20-25% додаткових грошових надходжень.

Президент України Леонід Кучма у виступі на розширеному засіданні Координаційного Комітету боротьби з корупцією та ор-ганізованою злочинністю заявив, що легалізація тіньових капіталів здатна забезпечити понад 17 млрд.грн. додаткових бюд-жетних надходжень. У зв'язку з цим зростає актуальність кроків, спрямованих на легалізацію тіньових капіталів. Водночас і сьо-годні залишаються нереалізованими вкрай необхідні для цього за-ходи. Комітетом Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності не підтримано законопроект, внесений Президентом України, «Про легалізацію доходів фізичних осіб, з яких не спла-чено податки, збори (обов'язкові платежі) до бюджетів і держав-них цільових фондів», у якому пропонувалося запровадити 10% ставку оподаткування до сум, які легалізуються. Тому потребує прискореного розгляду законопроект «Про податкову амністію», дія якого поширюється також на юридичних осіб, та пропонується запровадження нульової ставки оподаткування на суми доходу,

який легалізується. Виходу доходів з «тіні» певною мірою сприятиме прискорення впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування.

Суттєвим важелем вирішення бюджетних проблем слід роз-глядати розумні обсяги та структуру державних витрат. Водно-час практика переконує, що ряд витрат бюджету, насамперед оборонні, адміністративно-управлінські, мало еластичні по відношенню до падіння виробничого та податкового по-тенціалів. Особливо чітко простежується тенденція їх зростан-ня в умовах інфляції. Для забезпечення цілеспрямованого впли-ву державних витрат на економіку раціональна бюджетна політика повинна відображати, з одного боку, специфіку сучас-ного перехідного етапу, а, з другого -- реалізуватися шляхом по-ступового нарощування арсеналу заходів з регулювання внутрішнього державного попиту, притаманного ринковій еко-номіці. У такому випадку у бюджетній політиці досягається уз-годженість з необхідністю стимулювання економічного розвит-ку і з інтересами економічної безпеки держави.

Таким чином, можна стверджувати, що нова бюджетна політика не змогла наростити свою ефективність через мобілізацію всіх її можливостей та ресурсів і стати джерелом підтримки стратегічних завдань, накреслених у Посланні Прези-дента України до Верховної Ради України. Багато з проблем, ха-рактерних для попередніх бюджетів, значною мірою не вирішені і в бюджеті - 2001. У зв'язку з цим бюджетна політика активніше набуває рис знаряддя, що провокує руйнацію економічного по-тенціалу країни. І чим довше вона використовуватиметься як пе-реважний інструмент реалізації фіскальних інтересів, тим оче-видніше проявлятимуться невідповідність між проголошеними стратегічними цілями і неможливістю їх досягнення шляхом тих заходів, що здійснюються на практиці. Консолідований бюджет як головний закон економічного життя країни повинен фіксувати не тільки доходи та витрати, а й усі основні параметри еко-номічного розвитку. За умови підпорядкування бюджетної політики вирішенню проблем бюджетного дефіциту та державно-го боргу вона неминуче перетворюється в джерело економічних протиріч. Необхідна активізація процесів переорієнтації бюджет-ної політики на зростання ефективності вітчизняної економіки і створення умов для розширення внутрішнього платоспроможно-го попиту. Перспективи бюджетної політики як складової фінан-сової політики невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб'єктів розширеного відтворення.

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибо-ром стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

Література.

1. “Фінансове право”: навч. посібник. - Київ: “Вентурі”, 1998. - с.68-112, 132-200, 238-260;

2. “Фінансове право”: навч. посібник. - Харків: “Консум”, 1998. - с.118;

3. “Держава повинна підтримувати інноваційну діяльність”. Урядо-вий кур'єр. - 2 грудня. - 1999. - № 226. - с. 4;

4. Алієва В., “Аналіз казначейської системи виконання державного бюджету України: переваги та недоліки”. Економіст. - №12, 2000. - с.51-53;

5. Відкритий бюджет, Київ, 1999, Інститут реформ;

6. Геєць В., “Довгострокові умови та фактори розвитку економіки Ук-раїни”. Економіст. - №3. - 1999. - с.21-23;

7. Геєць В., “Інфляція та економічне зростання”. Финансовые риски. - №1. -1999. - с. 55-59;

8. Герасимчук Ю., журнал “Економіка. Фінанси. Право”. - №3, 2000.

9. Голос України. 4 жовтня. - 2000. - с.2;

10. День. 28 вересня - 2000. - с. 4;

11. Симоненко В., “Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів Укрвїни”. Економіка України. - №3, 2000. - 28-34;

12. Каламбет С., “Розвиток податкового регулювання через систему пільг”. Економіка. Фінанси. Право. - №3, 2001. - с.31-33;

13. Квартальні передбачення. Січень 2000, с. 5;

14. Лондар С., Чугунов І., “Динаміка податково-бюджетного навантаження на економіку України”. Економіст. - №7-8, 2000. - с.15-17;

15. Луніна І.О., “Бюджетний кодекс України і реалії міжбюджетних відносин”. Економіст. - №10, 2000. - с.32-36;

16. Луніна І.О., “Державні видатки: тенденції і фактори зростання”. Фінанси України. - №4, 2001. - с.104-110;

17. Мельник П., “Бюджетні орієнтири на 2001 рік”. “Економіст”. - №11, 2000. - с.94;

18. Науково-аналітичні матеріали до засідання Круглого столу “Про-блеми державного регулювання науково-технічного потенціалу України та підвищення ефективності його використання”, 30 травня 2000;

19. Осипчук Л., “Виконання державного бюджету”. Економіка. Фінанси. Право”. - №11, 2000. - с.17-19;

20. Тарангул Л., “Основні напрямки удосконалення законодавчої бази оподаткування місцевими податками і зборами”. Економіст. - №3, 2001. - с.18-21;

21. Ткаченко В.А., Каламбет С.В., “Розвиток філософії оподаткування на основі визначення податкового потенціалу”. Фінанси України. - №1, 2001. - с.30-33;

22. Ткачук О.М., “”Податкове середовище як фактор інвестиційного розвитку малих підприємств”. Фінанси України. - №2, 2001. - с.24-28;

23. Яценко А., “Реструктуризація державного боргу”. Економіка. Фінанси. Право. - №7, 2000. - с.22-24.