Актуальні екологічні проблеми економічного розвитку

На промислово розроблювальних родовищах щорічний загальний обсяг виїмки гірської маси складає до 2,5 млрд. т, з яких 1,5 млрд. т припадає на розкривні та породи, що попутно видобуваються. При наступному збагаченні руд і їхній подальшій переробці у відходи іде ще 330 млн. т мінеральної речовини. Таким чином, загальний обсяг відходів стосовно видобутої гірської маси складає приблизно 75%. Нині більшість родовищ корисних копалин розробляється некомплексно, а рівень використання гірничопромислових відходів складає не більше 20% від економічно доцільного обсягу.

Змішана виїмка і складування у відвали побіжних продуктів і різних відходів призводить до повної або часткової втрати їх як сировини. За орієнтованими оцінками, з урахуванням технологічних процесів, сировинну цінність мають близько 300 млн. т відходів. У середньому за рік утворюється 15,5 млн. т золи і золошлакових відходів, а використовується тільки 5 млн. т; обсяг щорічного утворення шлаків феросплавного виробництва - 2 млн. т, а використовується тільки 1,3 млн. т. Потрібно розробити ефективні технології їхньої переробки.

У господарський оборот України задіяно, як відомо, майже всі землі, що так чи інакше можна використовувати в сільськогосподарському виробництві. Щорічно залучається 1,5 млрд. т природних ресурсів, переважно для гірничодобувної промисловості, майже дві третини поверхневого стоку, що формується на території країни, третина підземних вод. За рівнем використання водних ресурсів для потреб населення, промисловості й сільського господарства, Україна займає перші місця серед європейських країн. Надмірно, екологічно не збалансовано використовуються й інші природні ресурси, зокрема, лісові тощо.

В Україні, площа якої в загальній світовій земельній території займає менше 0,5%, видобувається, переробляється і задіюється у виробництво майже 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. За оцінками деяких закордонних вчених, щорічні економічні втрати нашої держави від неефективного, нераціонального природокористування і тотального забруднення навколишнього середовища складають від 15 до 20% його національного доходу і є, мабуть, найбільшими у світі.

Неабияке занепокоєння викликає нині як стан земельних ресурсів, так і система землекористування, яка склалася в Україні. Загальний земельний фонд України станом на початок 2000 р. становить 60,4 млн. га. У структурі земельного фонду сільськогосподарські землі займають 72% території, з них сільськогосподарські угіддя - 69,3, у тому числі рілля - 54,4, перелоги - 0,4, багаторічні насадження - 1,6, пасовища - 9,1, сіножаті - 3,8%. Лісові площі займає - 17,2% території, заболочені землі - 1,6%, відкриті землі без рослинного покрову - 1,8%, землі під водою - 4%. За даними Державного Земельного кадастру в структурі сільськогосподарських угідь України площа особливо цінних земель становить понад 12 млн. га. Поряд з перерозподілом земельного фонду за землекористувачами, змінюється якісний стан продуктивних земель через підвищене антропогенне навантаження, наслідок чого - водна й вітрова ерозія, заболочування з вторинним засоленням і осолонцювання ґрунтів. У структурі сумарного екологічного збитку в Україні найбільша питома вага припадає на ґрунт (32%) і сільське господарство (27%).

У цілому в межах міст не використовується приблизно 130 тис. га, що говорить про усе ще низький рівень використання землі, нещільності міської забудови. Можливості залучення в господарський оборот землі практично вичерпані. Розвиток промисловості здійснюється за рахунок відчуження сільськогосподарських земель. Скорочення їхньої площі обумовлює зниження землезабезпеченості: якщо в 1976 р. на один жителя припадало 0,88 га сільгоспугідь і 0,7 га ріллі, то в 1992 р. - 0,80 і 0,65 відповідно.

На жаль, сучасне сільськогосподарське використання земельних ресурсів в Україні не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, пасовищ та лісонасаджень, що негативно впливає на стійкість природних ландшафтів. Незважаючи на скорочення площі орних земель, за розораністю території Україна займає перше місце у світі. Так, розораність території США - 20%, Англії - 28%, Болгарії - 34%.

Через необґрунтовану, екологічно невиважену діяльність відбувається значна втрата ґрунту, яка щороку становлять близько 600 млн. т, у тому числі 50 млн. т гумусу.

За експертними оцінками різке зростання сільгоспугідь та ріллі призвело до скорочення лісів, багаторічних насаджень тощо. Згідно з соціально- економічними нормативами для задоволення потреб людини потрібно 0,4 га сільгоспугідь, зокрема, ріллі 0,15 га на одного жителя. На кожного мешканця України припадає 0,81 га сільгоспугідь (що вдвічі перевищує нормативи) і 0,64 га ріллі (у 4 рази більше). За останні 25 років третина ріллі зазнала ерозії, площа ерозованих угідь становить 12,8 млн. га (33,1%), ріллі - 10,2 млн. га (132,8%), 5,9 млн. га земель зазнають вітрової ерозії.

Висока щільність населення (86 чол./км²), а також розвиток промисловості та сільського господарства, зумовлений командно-адміністративною системою, призвели до надзвичайно високого рівня освоєння та залучення в інтенсивне використання земельного фонду для різноманітних цілей: тільки 8% території республіки перебувають у "природному" стані.

Результати комплексного обстеження якісного стану ґрунтів свідчать, що найбільшу шкоду земельним ресурсам, природі та сільському господарству завдають вітрова та водна ерозії, безповоротні втрати гумусу та поживних речовин, засолення, пересушення чи перезволоження земель, у тому числі їх заболочення; підкислення ґрунтів, їхнє опідзолювання, забруднення промисловими викидами і відходами, агрохімікатами та радіонуклідами.

Ліси держави розміщені вкрай нерівномірно: на Поліссі вони займають до 29,0% території регіону, у Лісостепу - 13,0%, у Степу - 4,0%, у гірських районах Карпат - 40,0% і в Криму - 10,0%. Нестача лісів відчувається скрізь, і пов'язано це з переведенням лісового фонду в минулому в інші угіддя.

Ліси України за своїм народногосподарським призначенням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. На частку захисних водоохоронних та інших цінних (в екологічному відношенні) лісів з обмеженим лісокористуванням припадає 5,1 млн. га, 51,0% площі лісового фонду. Лісами експлуатаційного призначення зайнято 4,9 млн. га або 49,0%.

Нині в Україні спостерігається малоефективна політика лісовідведення і лісовідновлення. Протягом 1985-1993 рр. посадка і посів лісу з кожним роком зменшувалися, лише з 1994 року показник посадки і посіву лісу збільшився на 10,4% порівняно з 1993 роком, при цьому у 2002 році площа посадки і посіву лісу складала 37,4 тис. га [40].

Останніми роками лісове господарство ведеться нераціонально, що призвело до нагромадження перестійних листяних насаджень з низькою якістю деревини і виснаження запасів хвойних насаджень. У результаті відбувається порушення екологічної рівноваги і руйнування природних комплексів на лісових площах. Існує необхідність підготовки нового лісового законодавства.

Частка промисловості складає майже половину загального обсягу використання води в Україні. Тому значна економія водних ресурсів може бути досягнута за рахунок подальшого вдосконалювання і раціоналізації використання води і, найголовніше, за рахунок економічних стимулів, що забезпечують охорону режиму водопостачання. На частку сільського господарства припадає 36% загального обсягу споживання води, в основному на зрошення.

На побутові потреби населення використовується 289 л води за добу на одного міського жителя, а в містах Дніпропетровської, Київської, Луганської, Одеської областей, Криму - більше 300 л. При цьому слід зазначити, що на 6 % території зосереджено більш 90% усього обсягу водоспоживання, хоча і трапляються факти нераціонального використання водних ресурсів. Великі втрати води в системі комунального водопостачання (до 15-17%). Багато води губиться під час фільтрації. Повному біологічному очищенню піддається 48% стічних вод, неповному - 23%, не очищується - 29% їхнього обсягу. У погіршенні якості поверхневих вод активно бере участь сільське господарство насамперед через низьку загальну культуру землеробства. Несприятливий стан водного господарства багато в чому пояснюється сформованою практикою природокористування.

Що стосується раціональності та ефективності сучасного природокористування, то вони надзвичайно низькі. Ефективно використовується тільки від 1 до 5% ( іноді до 8-10% ) залученої до виробничих процесів природної речовини. Як зазначає відомий німецький вчений X. Вінклер, за період, що минув після другої світової війни до початку 80-х років було використано стільки ж мінеральної сировини, скільки за всю попередню історію людства.

Разом з тим проблема ресурсного забезпечення економіки України може бути вирішена значною мірою за рахунок використання відходів виробництва і споживання. Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничо-видобувної та гірничозбагачувальної галузей промисловості. Ці відходи можуть використовуватися на своїх же підприємствах з метою більш повного вилучення корисних компонентів, а також для виготовлення будівельних матеріалів.

Україна має стару гірничо-видобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалася як мінерально-сировинна база СРСР. При цьому з часом зростали як обсяги видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок. Усе це зумовило формування на території України потужного промислового комплексу та пов'язаних з ним таких екологічних проблем; як високий ступінь техногенних навантажень і забруднення території, формування великих обсягів відходів, активізація небезпечних геологічних процесів, порушення гідрологічних умов, втрата корисних копалин та некомплексне їх використання.

Загрози, згадані вище, пов'язані з негативними впливами природного середовища на біосферу (як природними, так і обумовленими діяльністю людини). Окрему проблему становить загроза екологічній безпеці, що лежить у площині суспільних відносин.

Проте виникає загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв, технологій, збуту іноземними фірмами морально застарілого обладнання в рамках програм технічного співробітництва. Неодмінною умовою для реалізації таких програм повинна бути екологічна чистота запропонованих проектів. У випадку «брудної індустріалізації» будь-які пропозиції не повинні схвалюватися українською стороною.

Екологічна компонента висувається в число першочергових у системі забезпечення національної безпеки України. Перелік нових потенційних загроз, який тут наведено, є далеко не повним і свідчить про багатогранність та складність цієї проблеми в сучасних умовах. Отже, створення і впровадження прогресивних, екологічно безпечних технологій і технічних пристроїв, формування відповідних економічних передумов повинно бути домінантою розвитку українського суспільства в найближчій перспективі.

Основні причини кризової екологічної ситуації в Україні - природоресурсно- й енергомістка структура її економіки, що викликала не тільки значне забруднення і деградацію навколишнього середовища, але й вичерпання багатьох видів її природних ресурсів. Усе це призвело до надмірної токсикації навколишнього середовища практично на всій території країни і негативного впливу на стан здоров'я людей.

З усього переліку причин, що сформували екологічну кризу в Україні, можна виділити такі:

- надмірна оранка земель за спрощеною технологією ведення землеробства і застосування ненадійних систем захисту ґрунтів не могли не призвести до втрати родючості ґрунту, його деградації, а «хімізація» і внесення без належного обґрунтування великих доз мінеральних добрив стали причиною багатьох екологічних проблем;

- переконцентрація екологічно шкідливих виробництв;

- бездумне і нещадне використання мінеральних ресурсів, нафтових родовищ Прикарпаття, дашавского і шебелинского газу, вугільних родовищ Донецького і Львівсько-Волинського басейнів, залізорудних родовищ Криворізького, Кременчуцького і Керченського басейнів, марганцевих, уранових родовищ тощо;

- забруднення поверхневих і підземних вод промисловими, сільськогосподарськими, побутовими стічними водами і забрудненим поверхневим стоком стало причиною різкого скорочення і без того незначних в Україні запасів чистої води, а в багатьох випадках - і повного вилучення з водокористування природних водойм і водотоків;

- не завжди економічно обґрунтоване й екологічно доцільне зарегулювання стоку на водних екосистемах України призвело до порушення природно- екологічної рівноваги, збільшило проблеми шкідливої дії вод на навколоводні екосистеми;

- широкомасштабне осушення земель і поворот русел рік, без урахування науково обґрунтованих меж такого втручання, у цілому негативно позначилося на природних ландшафтах Полісся та інших регіонів;

- тривале домінування темпів лісозаготівельних робіт над лісовідновленням викликало загальне омолодження лісів і трансформацію природних лісових екосистем, особливо в головних лісових регіонах України (Карпати, Полісся).

Перелік окремих причин можна продовжувати довго, особливо якщо згадати техногенні катастрофи й аварії, проблеми з могильниками, де поховано радіоактивні та дуже шкідливі речовини, прориви дамб і багато чого іншого.

У цілому переважна більшість територій України знаходиться в стані екологічної кризи, де розпадаються або вже розпалися, спростилися екологічні системи. Найбільші екологічні лиха мають місце в Донбасі, Наддніпрянщині та на причорноморському узбережжі.

Отже, причини екологічної кризи в Україні -- це господарювання за умов надмірної експлуатації природних ресурсів і багатств без урахування екологічних законів, факторів, вимог, критеріїв і обмежень.

Подальше поліпшення екологічної ситуації можливе тільки за умови екологізації промислового і сільськогосподарського виробництва й екологізації мислення всього населення. Тільки так можна буде перебороти екологічну кризу. Для цього має бути здійснено цілий ряд заходів, серед яких головними є такі:

- дотримання екологічних пріоритетів у загальнодержавних, галузевих програмах і планах дій державного, регіонального й місцевого значення;

- уведення принципу платності за природні ресурси, особливо водні;

- уведення твердого принципу платності за скидання забруднень, а також за які-небудь відходи;

- підняття на рівень загальнодержавного значення забезпечення екологічної чистоти питної води і продуктів харчування;

- рішення на законодавчому рівні проблеми всеосяжні екологічної освіти і пропаганди, екологічної інформації.

Екологічне благополуччя навколишнього середовища, збалансованість потреб економічного розвитку і можливостей відтворення екологічно повноцінних природних, зокрема водних, ресурсів -- основа стабільного розвитку держави.

Размещено на Allbest.ru