Результати цих кліматичних змін зачіпають все суспільство, всі соціоприродні системи й підсистеми. Як неодноразово заявляв начальник Українського Гідрометцентру Микола Кульбіда, і народний календар більше не діє, і традиційні прикмети щодо погоди справджуються все рідше. "Середня температура холодного періоду за останні 100 років підвищилася в Україні від 1,5 до 2 градусів. Тенденція до підвищення середньорічної температури буде і в найближчий час. За оцінками міжнародних експертів, а також за сценаріями зміни клімату, у нас в найближчі 50 років можливе додаткове підвищення температури майже на 2 оС, - наголошує він. Але в підсумку виходить не просте температурне зростання, а системні кліматичні зміни. Скажімо, льодовики Ґренландії тануть з кожним роком дедалі швидше, число ураганів, тайфунів та торнадо зростає, тропічні тварини швидко вимирають, а нагрівання води влітку в європейських річках призводить до скорочення виробництва електроенергії на атомних станціях, оскільки такою водою не можна вже охолоджувати реактори.

Останнім часом, особливо в зв'язку з кліматичними катаклізмами в 2003-2004 рр. (цунамі на азіатсько-тихоокеанському узбережжі, урагани на західному і східному побережжі Північної Америки, землетруси в різних регіонах Азії і т.д.), широко обговорюється проблема глобального потепління, яке викликане антропогенними викидами парникових газів. Вони поглинають інфрачервоні (теплові) промені, які потім випромінюють і нагрівають поверхню Землі. Це поглинання тепла перешкоджає охолодженню Землі і призводить до підвищення температури повітря.

А в 2007 році сталася сенсація в Арктиці: вперше за історію спостережень звільнилися від криги Північно-західний і Північно-східний проходи, тобто можна пропливти кораблем по чистій воді вздовж північного узбережжя Ґренландії та Канади з Атлантики до Тихого океану, а при бажанні - зробити повне коло, замкнувши його вздовж північного узбережжя Росії. При цьому на початку серпня 2008 року група туристів була евакуйована з заповідника на канадських островах Баффінова Земля. Причиною цього стала повінь, викликана таненням місцевих льодів. До речі, національний парк зветься Auyuittuq, що на мові інуїтів означає "Земля, на якій ніколи не тане крига".

На думку низки дослідників, скоро можуть з'явитися екологічні біженці, і не десятки чи сотні осіб, чиє житло зачепила та чи інша локальна природна чи техногенна катастрофа (втім, наразі вони дуже тісно пов'язані: скажімо, повені 2008 року у Карпатах і Прикарпатті немалою мірою стали наслідками нераціонального, тотального вирубування карпатських лісів), - а сотні тисяч чи навіть мільйони, витіснені зі своїх звичних помешкань, скажімо, опустелюванням і посухами.

Згідно нинішніх прогнозів, суттєва частина суші в різних районах світу може стати безлюдною через підвищення рівня моря, нестачі прісної води чи зниження продуктивності сільського господарства. Це тільки посилить дію нинішніх факторів, які викликають відтік населення із сільських районів в міста та з районів з неродючими землями в більш родючі, транскордонні міграційні потоки. Міграція може змінити етнічний склад або розподіл населення в межах країн та між ними, що може підсилити дію факторів, які здатні дестабілізувати та провокувати конфлікти, особливо в ситуаціях, що характеризуються нестачею ресурсів.

Зміна клімату ускладнює зв'язок між джерелами енергії і небезпекою виникнення конфліктів в контексті конкурентної боротьби за органічні джерела енергії, безпеку енергозабезпечення і ролі, яку грає енергія після розв'язання конфлікту.

Негативні наслідки потепління клімату на території Росії можуть призвести до загрози соціально-економічному розвитку до загострення проблем пов'язаних із стійкістю і надійністю споруд на вічній мерзлоті. По даних оцінках більше чверті стандартних жилих п'ятиповерхових будинків в Якутську, Воркуті і Тіксі, які збудовані в 1950-70 рр., можуть стати непридатними до експлуатації уже в найближчі одне-два десятиліття.

Проте було б невірним вважати, начебто існує одностайність у політичних чи наукових колах стосовно причин та наслідків самоочевидного підвищення середньорічної температури в Європі, і не лише в ній. Дехто взагалі заперечує сам факт глобального потепління - мовляв, розмови про нього викликані помилками у вимірах (такої думки дотримується, скажімо, колишній науковий директор Нідерландського метеорологічного інституту Гендрик Теннекес). Інші вважають (як досить відомий російський дослідник Хабібулло Абдусаматов), що потепління є, але воно спричинене суто природними чинниками, отже, провина за несприятливу зміну клімату не лежить на сучасній цивілізації. Такі тези популярні серед політиків низки держав, в тому числі США, Росії та Китаю, що цілком зрозуміло: з них знімається відповідальність за погіршення умов життя всього людства, та, всієї біосфери.

У системі "суспільство-природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи виступає суспільство.

Розглянемо процес взаємодії суспільства і природи з діалекти-ко-матеріалістичної точки зору. Природа є колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин та ін.). В подальшому воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.

Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи та ін.).

Проте в системі "природа-суспільство" вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:

а) розширення меж освоєння космосу - використання нових регіонів земної поверхні, світового океану, польоти в космос;

б) проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи;

в) інтенсифікація використання природних ресурсів;

г) посилення впливу суспільства на структуру навколишнього середовища - зміна біосфери, енергетичного і теплового балансу, втручання в біологічні й фізичні процеси тощо.

Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР - це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), в технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація і таке ін.).

Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.

В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які становлять суть екологічних проблем.

У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними і тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично виступає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.

Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням середовища, яке оточує людину: забруднення повітря, річок, озер, морів, надмірне зростання шумових навантажень, особливо в містах, захаращення великих територій різноманітними відходами, зменшення багатьох природних компонентів та видового складу тваринного і рослинного світу, деградація грунтів та інші форми порушення цілісності природи.

Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане із збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90-98 % речовини, взятої від природи, перетворюються на відходи і забруднюють середовище. За існуючих тенденцій у 2010 році обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери повинен досягти понад 50 млрд. тонн, викидів твердих речовин - понад 725 млрд. тонн.

Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули глобального характеру.

Основними ознаками глобальності екологічних проблем є те, що:

вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому;

несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню людства;

вони вимагають спільних зусиль усіх держав і народів;

їм властивий надзвичайно високий динамізм.

Таким чином, загроза небезпеки в екологічному плані настільки велика, що для її відвернення людству в його взаємовідносинах з природою треба виступати єдиним цілим, оскільки ряд серйозних негативних ефектів інтенсивної природно-перетворюючої діяльності людини не обмежується регіональними рамками, а має планетарний характер.

Як ядерна, так і екологічна небезпеки свідчать про те, що у людства спільна доля, що одна група, один регіон, одна нація не зможуть самостійно вижити і відвернути екологічні катаклізми.

Єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво у боротьбі за виживання людства вимагають розробки узгодженої наукової платформи, яка могла б бути сприйнятливою для різних соціальних верств, усіх країн і регіонів планети. Безперечно, основою такої доктрини повинна стати концепція ноосфери, а її реалізація має здійснюватися під егідою ООН.

Висновок