Міжнародне природоохоронне співробітництво

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів. День відкриття Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 р.), -- 5 червня -- був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища. Важливе значення мали: Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінки 1975 рік); Глобальний форум з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік). Конференція стала однією з найважливіших подій розвитку людства в ХХ столітті, її рішенням було затверджено «Порядок денний на XXI століття». Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє -- просування шляхом сталого, розвитку суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози для майбутніх поколінь.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону військового та ворожого використання засобів впливу на природне середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманіття, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕП, -- «Порядок денний на XXI століття -- всесвітній план дій з метою сталого розвитку», під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами -- з другого.

3.4 Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша держава посідає одне з вагомих місць. Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань екології, бере участь у 20 міжнародних конвенціях, а також понад 10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України «Про біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 р. таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати».

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації -- з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -- з Данією, Нідерландами, США. [6, с.443]

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми ТАСIS, а також на двосторонній основі -- з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.

Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.

Україна є суверенною стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколів у галузі охорони довкілля. Готується підписання, ратифікації та приєднання ще до 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров'я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи -- однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінку стану навколишнього середовища.

Україна була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.

Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28--30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році -- в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Світовий банк і його складовий Інститут Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) звернувся до фінансування природоохоронних заходів в 1969 р. З того часу банк відігравав важливу роль у цій сфері, а до середини 1990-х років він уже фінансував багато проектів, які мають природоохоронну компоненту з суто природоохоронними цілями: відновлення лісових масивів, управління водними ресурсами, боротьбу з забрудненням.

На верхньому рівні формування інвестиційної політики МБРР визначає пріоритетні проблеми в галузі охорони навколишнього середовища. До них належать: руйнування природного середовища проживання; деградація земель; деградація і вичерпання ресурсів свіжої води; міське, промислове і сільськогосподарське забруднення; глобальні проблеми (скорочення різноманіття біологічних видів, виснаження озонового шару, інші форми змін в атмосфері, які створюють умови для глобального потепління та ін.).

Інтеграція України в систему світового господарства дозволяє сподіватися, що вона попадає в орбіту діяльності МБРР. У зв'язку з цим потребує удосконалення технологія виділення коштів під конкретний проект. Самі по собі пріоритети сформульовані досить абстрактно і являють собою вершину піраміди. Кожному пріоритету відповідає деякий набір проблем. Цей етап вибору зветься ідентифікацією пріоритетної проблеми.

На наступному етапі виявляються прямі і побічні причини, які породжують розглянуті проблеми. Потім розглядаються можливі напрями втручання і загальна проблема інвестицій. На заключному етапі аналізу виявляються норми і джерела фінансової допомоги.

Конкретні приклади найбільш важливих програм: організація управління захистом навколишнього середовища і використання природних ресурсів на Філіппінах, охорона природи Середземноморського регіону, захист тропічних лісів та ін[2, с. 126]

Природоохоронна спрямованість так чи інакше торкається кожного проекту, який фінансується банком. Перш ніж виділяти кошти, МБРР в обов'язковому порядку проводить оцінку шкідливого впливу на навколишнє середовище щодо кожного проекту. Це необхідний елемент прийняття рішень з проектів, і від їх результатів залежить рішення банку. В недалекому майбутньому можливо МБРР вийде і на наш ринок.

Висновки до розділу

В цьому розділі мною були висвітлені міжнародні природоохоронні процеси та зокрема еко- стан в Україні.

В результаті організації з 1991 року низки природоохоронних конференцій міністрів довкілля регіону ЄЕК ООН, до цього процесу були залучені всі країни Європи, Північної Америки, Кавказу та Центральної Азії. В його рамках були прийняті важливі політичні рішення та пріоритетні заходи, а також налагоджена координація діяльності таких механізмів регіонального і субрегіонального співробітництва, як Цільова група Програми дій в галузі захисту навколишнього природного середовища; Комітет з підготовки проектів; Регіональні екологічні центри.

За умов все ще триваючого переходу України на засади сталого розвитку та через брак достатніх фінансових ресурсів для його адекватного упровадження, європейське співробітництво, і загальноєвропейський процес “Довкілля для Європи” зокрема, для нашої держави перетворюються на рушійну силу реформ та інституційних перетворень у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Пасивна участь України в процесі формування природоохоронного співробітництва міжнародної спільноти загрожує нашій державі втратою позицій у двосторонньому і багатосторонньому переговорному процесі з екологічної проблематики, можливості впливати на хід формування глобальної стратегії сталого розвитку та обстоювати свої національні інтереси в ході зазначеного процесу, нав'язуванням незрозумілих неадекватних пріоритетів, які не кореспондуються з внутрішніми перевагами і національними цінностями нашої держави.

Загальні висновки

Природоохоронне співробітництво є одним з вирішальних напрямів в діяльності світових держав в контексті подолання екологічної кризи та запобігання незворотній деградації природних ресурсів. Така позиція зумовлена кількома факторами, які, в своїй сукупності, перетворюються на основоположні принципи розвитку міжнародних відносин і, тим самим, визначають основні складові, глибину і характер формування світової системи екологічної політики.

Стрімку глобалізацію, яка охопила майже всі сфери розвитку суспільства, на цьому етапі доповнює збільшення світової диспропорції у промисловому виробництві та використанні природних ресурсів. Все це призводить до загострення старих та виникнення нових осередків напруги та нестабільності між окремими державами та групами країн, в основі яких фактори природничого характеру та розподілу ресурсного потенціалу.

Уразливість людини внаслідок різкої зміни екології свого існування та основних характерних рис оточуючого її навколишнього середовища, а також неможливість пристосуватися до нових незворотних перетворень зробили проблему захисту та попередження деградації довкілля однією з актуальних в контексті сучасних глобальних проблем.

Глобальні екологічні проблеми мають соціоприродний характер, загострення яких провокується, з одного боку, природними факторами та нестачею природних ресурсів, а з іншого, негативним впливом антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища. Суперечності в оцінці характеру перетворень на планеті - носять вони циклічний прогнозований характер чи змінюються під впливом діяльності людини - не є першочерговим питанням. Яким би не був характер змін, глобальні екологічні проблеми потребують невідкладних заходів для їх усунення та попередження.

Глобальні екологічні проблеми можна охарактеризувати як проблеми, які виникають із протиріч між соціальним характером розвитку людства та здатністю природи забезпечити умови його існування. Вирішення глобальних екологічних проблем означає усунення об'єктивних і суб'єктивних причин їх кризового загострення.

Процес глобалізації і стан навколишнього природного середовища мають тісний взаємозв'язок. Роль глобалізації і її вплив на погіршення довкілля є очевидними і полягає у виснаженості природних ресурсів, які використовують для підтримки подальшого розвитку світової економіки. Водночас, такий зв'язок не є однобічним. Стан довкілля так само впливає на глобалізацію, адже саме в ньому цей процес черпає ресурси для свого подальшого розвитку.

Водночас, оскільки глобалізація є об'єктивним незворотнім явищем, зусилля міжнародної спільноти та цілі міжнародного співробітництва мають бути спрямовані на вирішення, а не на збільшення диспропорцій, які розколюють світове суспільство.

Оскільки екологічна криза є явищем глобальним, тобто торкається життєвих інтересів всього людства, всіх без виключення держав чи народів, а також кожної окремої людини, для свого вирішення вона вимагає консолідованих превентивних дій всього світового

В результаті організації з 1991 року низки природоохоронних конференцій міністрів довкілля регіону ЄЕК ООН, до цього процесу були залучені всі країни Європи, Північної Америки, Кавказу та Центральної Азії. В його рамках були прийняті важливі політичні рішення та пріоритетні заходи, а також налагоджена координація діяльності таких механізмів регіонального і субрегіонального співробітництва, як Цільова група Програми дій в галузі захисту навколишнього природного середовища; Комітет з підготовки проектів; Регіональні екологічні центри.

За умов все ще триваючого переходу України на засади сталого розвитку та через брак достатніх фінансових ресурсів для його адекватного упровадження, європейське співробітництво, і загальноєвропейський процес “Довкілля для Європи” зокрема, для нашої держави перетворюються на рушійну силу реформ та інституційних перетворень у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Разом з цим в екологічній сфері існує ціла низка зовнішніх загроз, які здатні негативно впливати на формування національної екологічної політики і зумовлені внутрішніми тенденціями розвитку нашої держави. В комплексі зазначених проблем основне місце займають: низька пріоритетність проблем охорони навколишнього природного середовища в комплексі внутрішніх проблем держави; порівняно низький рівень соціально-економічного розвитку, який ставить в залежність екологічну ситуацію в державі від вектора економічного розвитку. В цьому контексті перехід до моделі сталого розвитку в Україні пов'язаний, передусім, зі ступенем економічної міцності держави, її регулюючими функціями і здатністю об'єктивно впливати на внутрішні макро і мікроекономічні процеси в державі; природоохоронні установи в Україні характеризує слабкість фінансових і людських ресурсів, обмежені важелі впливу; прорахунки в оцінці потенційних можливостей і переваг для України від активної і повноправної участі в міжнародному природоохоронному співробітництві; невикористання свого екологічного потенціалу, як країни, яка пережила одну з найжахливіших екологічних катастроф людства.

Перелічені вище загрози багато в чому обумовлені неадекватним розумінням процесу виникнення нових нетрадиційних проблем міжнародних відносин, які мають місце сьогодні, і в основу яких покладені тенденції до загострення екологічної катастрофи, глобального характеру її складових і невідкладністю проведення на міжнародному рівні відповідних превентивних заходів подолання екологічних негараздів.

Пасивна участь України в процесі формування природоохоронного співробітництва міжнародної спільноти загрожує нашій державі втратою позицій у двосторонньому і багатосторонньому переговорному процесі з екологічної проблематики, можливості впливати на хід формування глобальної стратегії сталого розвитку та обстоювати свої національні інтереси в ході зазначеного процесу, нав'язуванням незрозумілих неадекватних пріоритетів, які не кореспондуються з внутрішніми перевагами і національними цінностями нашої держави.

Лише зрозумівши наявні загрози і кореспондувавши їх з ефективними заходами на національному рівні, Україна зможе стати активним учасником глобальної системи захисту навколишнього природного середовища, формувати її і адекватно забезпечувати підтримку своїх національних інтересів в галузі збереження та сталого використання природних ресурсів.

Список використаної літератури

1. Андрейцев В.А. Правовое обеспечение экологической экспертизы проектов. - К.: Будивельнык, 1990. - 168 с.

2. Арустамов Е.А. Природокористування: Навч. посіб. -- М.: Дом «Дашков й КО», 2008. --148с.

3. Балацькій О.Ф., Мельник Л.Г., Ярош Н.В. Екологія і економіка. --К.: Вища шк..,2006. --184 с.

4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. --К.: Либідь, 2005. --304 с.

5. Відомості Верховної Ради України. --2001. --№ 41. --Ст.546.

6. Герасимович В.Н., Голуб А.А. Методологія економічної оцінки природніх ресурсів. --М.: Наука, 2008. --144 с.

7. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. --Луцьк: Надстир'я, 2005. --328 с.

8. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч.. посіб. --2-ге вид.,стер. --К.: Т-во»Знання». КОО, 2009. --203 с.

9. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. --К.: Геонринт,2007. --411 с.

10. Довкілля України,2000:Стат.зб. --Держкомстат України 2008. --с.21.

11. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Управління техногенно-екологічною безпекою у парадигмі сталого розвитку. --К.: Наук. Думка, 2007. --172 с.

12. Дорогунцов С.І., Федорищева А.П. Розвиток потенційно небезпечних виробництв: безпека навколишнього середовища і населення // Економіка України. -- 2004. --№ 7.

13. Екологія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. -- К.: КНЕУ, 2009. --152 с.

14. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради УРСР. --2001. --№ 46.

15. Збірник законодавчих актів Україи про охорону навколишнього середовища:В 3 т. --Чернівці: Вид. журн. «Зелена Буковина», 2006. --354 с.

16. Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. --2-ге вид., допов. --Львів: Норма, 2008. --416 с.

17. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. -- 2003. --№ 10. --72 с.

18. Козак З.А., Тустановська І.О. Доступ до правосуддя з питань докілля: Посіб. --Л.: Мета, 2008. -- 200 с.

19. Конституція України.

20. Національна доповідь «основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (Затверджено Постановою ВР України від 5.03.1998 № 188/98-ВР). --К.,1998. --92 с.

21. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України/ Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С Міщенко та ін. --К.: РВПС України, 2004. -- 716 с.

22. Соколов В.І. Природокористування в США і Канаді: Економічні аспекти. --М.: Наука, 2008. --160 с.

23. http://zakon.rada.gov.ua/

24. http://www.ecorivne.gov.ua/

Додаток А

Площі земельних угіддь у різних країнах світу.

Додаток Б

Тенденція споживання енергії

Размещено на Allbest.ru