Заповідні території України

Заповідник створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях.

В установі працюють 129 чоловік, з них у науковому підрозділі - 6, у службі охорони - 47 осіб.

Товтри є унікальною пам'яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар'єрний риф 170 км завдовжки, складений з решток організмів з вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей, моховаток, молюсків, серпул. Вони і утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний - пологий.

Орографічно у Товтровому пасмі виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та бокові гряди і групи товтр, що обрамлюють його. Відносна висота пасма становить 50-60 м, над долиною р. Збруч - до 100 м. Гора Бохіт є найвищою вершиною заповідника (414 м). На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам'яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різноманітних морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу - від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду. Тут знаходяться печери "Перлина", "Христина" та "Пуща Відлюдника".

Філіал заповідника "Кременецькі гори" розміщено у західній частині Кременецького кряжа. До його території увійшли гори Бона, Черча, Божа, Гостра, Страхова, Маслятин і ін. В основі кряжа залягає потужна товща білої крейди, перекрита шаром сарматських пісків, які переходять у вапняковий пісковик. Верхнім шаром морських відкладів є черепашково-піщані та черепашкові сильно зцементовані вапняки, які утворюють обривисті скелі, що вінчають вершини гір.

Клімат території заповідника характеризується м'якою зимою (середня температура січня -3°С) і помірно теплим літом (середня температура липня +18°С). Значна кількість опадів (620 мм на рік) створює сприятливі умови для росту середньоєвропейських лісових видів. У ґрунтовому покриві переважають сірі суглинкові ґрунти на лесах, лесовидних суглинках та делювії вапняків.

Значна частина території (більше 93%) заповідника вкрита дубово-грабовими, грабово-дубовими, дубово-грабово-ясеневими та дубово-буковими лісами. Є і чисті бучини незначної площі, східна межа поширення яких проходить саме в заповіднику. У підліску переважають бруслини європейська та бородавчаста, гордовина, ліщина звичайна, свидина.

Флора заповідника нараховує близько 1000 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних видів. До Червоної книги України занесено 44 види: ясенець білий, шиверекію подільську, цибулю ведмежу, астранцію велику, лунарію оживаючу, лілію лісову, крокус Гейфелів, 12 видів орхідних, серед яких зозулині черевички справжні та ін., до Європейського червоного списку - 6 видів рослин.

Незначними за площею, але унікальними, є ділянки степової, наскельно-степової та лучно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковили волосистої та пірчастої. Тут, крім характерних степових видів, росте багато волино-подільських ендемічних та погранично-ареальних видів: шавлія зарослева і кременецька, шиверекія подільська, самосил гірський, змієголовник австрійський, аконіт кущистий і шерстистовусий, ясенець білий, ковили пірчаста та волосиста, вівсюнець Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіноваті біла, подільська та Блоцького, відкасник осотоподібний. Ендеміками виключно Кременецьких гір є гвоздика несправжньопізня, мінуарція побільшена, незабудка Людмили, юринея товстосім'янкова і вузьколокальний ендемік та реліктовий вид - береза Клокова, що росте на вершинах гір Страхова і Маслятин.

На території заповідника підтверджено зростання 160 видів мохоподібних, 188 - лишайників, 369 видів грибів. Місцева флора багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами. Тут охороняються також багато регіонально рідкісних видів: авринія скельна, гадючник шестипелюстковий, перстач білий, півники злаколисті, півники угорські, холодок лікарський, цибуля гірська і ін.

До Зеленої книги України віднесено 7 рослинних угруповань: 2 лісових і 5 степових угруповань.

Не менш цікавим і різноманітним є тваринний світ заповідника. Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав'ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову лісостепову групу. У заповіднику зустрічаються всі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Із фауни безхребетних на сьогодні виявлено близько 1500 видів комах, з яких 17 занесено до Червоної книги України. Серед них: жук-олень, мнемозина, махаон, вусач мускусний, сатурнія руда, джміль моховий, стрічкарка блакитна, ксилокопа звичайна тощо.

Із хребетних на даний час на заповідній території виявлено 9 видів риб, 11 - земноводних, 7 - плазунів. Орнітофауна є найчисельнішою групою хребетних у заповіднику і нараховує 188 видів. В основному це типові для даної території види, із яких 14 занесені до Червоної книги України. Це підорлик малий та великий, лунь польовий, кам'яний дрізд строкатий, сипуха, довгохвоста сова, сорокопуд сірий та ін. Ссавці у заповіднику представлені 47 видами. Звичайними тут є представники гризунів та хижих. Із крупних звірів на заповідній території можна зустріти козулю європейську, свиню дику, лисицю. В межах заповідника проживає 6 видів ссавців, занесених до Червоної книги України: борсук, горностай та 4 види рукокрилих. Загалом на території заповідника охороняються 34 "червонокнижні" види тварин. Тут мешкають також 7 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку: нічниця велика, вухань бурий, деркач, слимак виноградний, жук-самітник і ін. Особливої уваги заслуговують рукокрилі, які населяють печеру "Перлина" та інші, переважно невеликі печери. Тут великій кількості мешкає нічниця велика - вид, занесений до Червоної книги України та Європейського червоного списку1¹ Природні заповідники України. - К., 1994..

Багата територія заповідника і на історичні пам'ятки, які датуються Х-ХІІІ ст. В той період тут одночасно функціонувало три різнотипні городища-святилища: Бохіт, Говда та Звенигород. Найкраще збереженим виявилось капище на горі Бохіт, де в Х-ХІІІ ст. стояв всесвітньовідомий Збруцький ідол (Святовит) - божество східних слов'ян. Цю унікальну історико-культурну пам'ятку було знайдено у 1848 році у р. Збруч, поблизу с. Личківці.

На території городищ-святилищ знайдено та досліджено хлібні печі, жертовні колодязі та довгі будинки-контини, у яких, як свідчать письмові джерела, слов'яни-язичники збирались для виконання обрядів. Функціонування городищ-святилищ та обслуговування прочан забезпечували селища-супутники, яких тут відомо 15. Розташовувались вони неподалік городищ. Ці давньоруські городища-святилища разом із селищами-супутниками становлять єдиний археологічний комплекс - "Збруцький культовий центр". Важливу роль у його діяльності відіграли цілющі джерела, які існують до сьогодні.

Багата на історичні пам'ятки і територія "Кременецьких гір". На вершині гори Бона знаходяться руїни однойменної давньої фортеці, закладеної ще в ХІІІ ст., а на горі Божа є цінне лікувальне джерело, яке має ще й вагоме культове значення.

3.4 Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник було створено згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1973 р. № 84 на базі Ялтинського держлісгоспу.

Заповідник розташований у південно-західній частині Криму на площі 14523,0 га. Його територія простягається уздовж Чорного моря із заходу на схід від Фороса до Гурзуфа на 49 км, оточуючи Велику Ялту. В цілому територія заповідника знаходиться в межах висот 380-1200 м над р.м., в окремих місцях опускаючись до моря. Максимальна висота його 1320 м на г. Ай-Петрі.

У заповіднику працюють 95 чоловік, з них у науковому підрозділі - 1, у службі охорони - 75 осіб.

Згідно з фізико-географічним районуванням, територія заповідника відноситься до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни, а його рослинність за геоботанічним районуванням - до Гірськокримського округу Кримсько-Новоросійської провінції Середземноморської лісової області.

Заповідник займає південний макросхил Головної гряди, що простягається із заходу на схід і складена породами різного віку: від темно-сірих тріасових сланців, перекритих юрськими вапняками, які, власне, і формують гряду, до сучасних четвертинних лесів. Верхня і середня частини схилів круті (30-40°С), часто обривисті, нижні - пологі (10-20°С), сильно почленовані глибокими долинами та ярами. Верхня частина гряди - яйла (у перекладі з татарської - "пасовище") - являє собою горбисте плато від кількох сот метрів до 5-7 км завширшки з карстовими впадинами, котловинами, зниженнями. На території заповідника знаходяться 194 карстові порожнини (до кадастру карстових порожнин Криму занесено дещо більше 1000 порожнин).

Клімат заповідника в його нижній частині близький до середземноморського, із збільшенням висоти переходить до помірно прохолодного і вологого на яйлі. Середньорічна температура становить +13°С, середня температура січня - +3,5°С, середня липня - +24°С. Безморозний період триває 247 днів, а днів із сніговим покривом нараховується, у середньому, 11. За рік тут випадає 550-560 мм опадів. На яйлі клімат помірно прохолодний і вологий, типово гірський. Середньорічна температура знижується до +5,7°С, середня температура січня становить -4°С, липня - +15,4°С. Безморозний період триває 150-160 днів, сніговий покрив держиться 110 днів, кількість опадів становить 960-1050 мм.

В умовах субсередземноморського клімату формуються коричневі ґрунти, які в середньому та верхньому поясах переходять у бурі. На яйлі під густим трав'яним покривом на вапняках формуються перегнійно-карбонатні гірсько-степові ґрунти1¹ Пестушко В.Ю. Фізична географія України. -- К.: НВП “Український обрій”, 1994. -- 184 с..

Рослинність заповідника досить різноманітна і утворює чотири висотних пояси. Від узбережжя до висоти 400-450 м зростають пухнастодубові ліси з ділянками ялівцю високого та фісташки туполистої. Саме в цьому поясі ростуть і вічнозелені суничник дрібноплодий, чист кримський, тамус звичайний, рускуси під'язиковий та понтійський. Під впливом рубок вони замінюються густими заростями із грабинника східного або держидерева колючого.

На висоті від 400 до 900 м простягається широкий пояс лісів сосни кримської. Якщо в нижній його частині домінують субсередземноморські види, то у верхній - неморальні (дуб скельний, граб, ясен). Місцями ліси дуба скельного займають великі площі. По крутих обривах сосна кримська піднімається до самої яйли.

Вище 900 м (до 1200 м н.р.м.) формуються угруповання третього поясу - ліси сосни Коха (в районі Гурзуфа) у поєднанні з сосною звичайною і типові букові ліси, що займають вирівняні ділянки.

На вершині яйли розкинулися специфічні лучні степи, які на крутих схилах змінюються угрупованнями чагарничків, а в карстових пониженнях - луками. У степах переважає реліктовий вид - осока низька або типчак скельний, бромопсис кападокійський. Зрідка можна побачити сріблясті плями ковили каменелюбної. У складі цих угруповань трапляється велика кількість ендемічних видів.

На території заповідника зростають 18 рослинних угруповань (ялівцю високого, фісташки туполистої, сосни кримської та Коха, осоки низької, ковили каменелюбної та ін.), занесених до Зеленої Книги України (із 23 таких угруповань, відомих для Гірського Криму).

Флора заповідника налічує 1364 види судинних рослин, які належать до 509 родів та 100 родин. Найбільше серед них айстрових (12,2 %), далі йдуть бобові (9,4 %), злакові (8,3 %), хрестоцвіті (5,7 %), розоцвіті (5,6 %), губоцвіті (5,2 %), зонтичні (4,2 %) та ін. Переважають у флорі багаторічні трави (54,8 %), на другому місці - однорічники (34,3%), частка чагарників, напівчагарників та чагарничків становить лише 10,9%. Серед них один ендемічний рід - Румія і близько 8% ендемічних видів: гвоздика низька, березка кримська, соболевскія каменелюбна, кропива глуха гола, чина пальчаста, півонія кримська, герань кримська, ломикамінь зрошуваний, сонцецвіт Стевена, самосил яйлинський, проломник кримський та багато інших. Крім того, тут ростуть 183 види мохів, що становить 60% видів бріофлори Криму, 154 види лишайників, а також 1733 види грибів.

У флорі заповідника нараховується 78 рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України: краєкучник персидський, адіант венерин волос, яловець високий, сон кримський, роговик Біберштейна, смілка зеленоквіткова, півонія кримська, фіалка кримська, чист кримський, соболевскія сибірська, суничник дрібноплодий, зіновать Вульфа, фісташка туполиста, прангос трироздільний, громовик багатолистий, аденофора кримська, дуже багато видів орхідних. Тут відмічено 24 види рослин, занесених до Європейського червоного списку, 8 видів, занесених до Додатку 1 Бернської конвенції.

Різноманітність природних умов, рослинного покриву зумовлює багатство фауни заповідника. Тут мешкає 37 видів ссавців, 150 - птахів, 16 - плазунів, 4 види земноводних, 90 видів комах та 119 видів молюсків.

Із ссавців досить типовими є їжак звичайний, заєць-русак, миша лісова, полівка звичайна, ласка, куниця кам'яна, козуля європейська тощо.

До Червоної книги України занесено велику групу рукокрилих, що живуть у печерах, будівлях, дуплах дерев: підковоносів великого і малого; нічниць Наттера і триколірну; широковуха європейського, вечірниць малу й велетенську; нетопирів кожанковидного та середземноморського. Крім того, по берегах гірських потоків трапляються кутора мала, в лісах - борсук, яких теж занесено до Червоної книги України. Чимало видів тварин Криму відрізняються від типових і розглядаються як окремі ендемічні підвиди, серед них: бурозубка мала, лисиця гірська кримська, куниця кам'яна кримська, олень благородний кримський тощо. Деяких тварин було завезено до Криму і вони тут акліматизувалися (білка-телеутка алтайська, муфлон, кабан дикий)1¹ Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987..

Досить багатим є світ птахів у Ялтинському заповіднику. Тут їх трапляється близько 150 видів, з яких гніздяться 40 видів. Найтиповіші з них у лісах - зяблик, дятел строкатий, синиці чорна й велика, дрізд чорний; на яйлі - жайворонок польовий, коник лісовий; на скелях - стрижі, голуб сизий тощо. Рідкісними стали такі хижі птахи, як орел-могильник, боривітер степовий, сокіл-сапсан та балобан, яструб-перепелятник та інші.

Плазуни представлені невеликою кількістю видів. Найчастіше зустрічаються ящірки кримська, прудка та скельна, рідше - жовтопуз і дуже рідко - гекон кримський, полози жовточеревий та леопардовий. Із земноводних тут відомі квакша звичайна, ропуха зелена, жаба озерна.

Фауна безхребетних у Криму значно багатша, хоча тут немає багатьох типових для материка видів. Натомість є багато видів цикад, метеликів, серед яких є ендеміки. До Червоної книги України занесено богомолів - емпуза смугастого та боліварію коротко-крилу, з інших - жужелицю кримську, махаона, поліксену, носатку листовидну, сатира євксинського, чорнушку Ферея.

Загалом на території заповідника мешкають 30 видів тварин, занесених до Червоної книги України, 9 видів, занесених до Європейського червоного списку.

З природою заповідника можна ознайомитись, пройшовши у супроводі екскурсоводів його еколого-освітніми маршрутами та стежками.

3.5 Рівненський природний заповідник

Рівненський природний заповідник було створено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356 на площі 47046,8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 року № 1271 заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею 42288,7 га.

Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення: ландшафтний заказник "Білоозерський" (Володимирецький р-н), загальнозоологічний - "Перебродівський" (Дубровицький та Рокитнівський р-ни), ботанічний - "Сира Погоня" (Рокитнівський р-н), гідрологічний - "Сомино" (Сарненський р-н). Це найбільші за площею і найкраще збережені болотні масиви України, взяті під охорону. Значну роль у їх вивченні та розробці рекомендацій щодо охорони відіграли українські болотознавці на чолі з професором Є.М.Брадісом та вчені-орнітологи.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся.

В установі працюють 206 чоловік, з них у науковому підрозділі - 6, у службі охорони- 69 осіб.

Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся Зони мішаних лісів. Вона добре виражає основні риси ландшафту, притаманні цій частині України, - рівнинність рельєфу, переважання пісків, позитивний баланс вологи, високі залісненість та заболоченість. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятьського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви "Сомино", "Сира Погоня" та "Переброди" належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною Українського Полісся. Болота тут займають близько 20% площі.

Клімат району розташування заповідника порівняно вологий і теплий. Сума річних опадів становить 550-600 мм, період активної вегетації 150-155 днів. Це зона достатнього зволоження з середньою температурою липня +18,5°С, січня - -5,5°С і середньорічною температурою + 6-7 °С.

За геоморфологічними умовами це низовина, кристалічний фундамент якої залягає на глибині до 200 м і перекритий льодовиковими, водно-льодовиковими та алювіальними відкладами. Серед чотирьох ділянок заповідника морена виявлена лише на Білоозерській. Ґрунти всіх чотирьох ділянок - переважно торфи.

У рослинному покриві території заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та 48,0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної1¹ Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987..

Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають болота проміжної за живленням групи- олігомезотрофні та еумезотрофні).

Характерною ознакою Рівненського заповідника є те, що в ньому представлені болота всіх типів, які є на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка. Саме на ній добре представлені болота з багатим живленням - низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота: ті, що досягли високого ступеня розвитку - верхові (оліготрофні) та менш розвинені - перехідні (мезотрофні).

Кожна ділянка заповідника має свої особливості щодо природних умов та рослинного і тваринного світів.

"Переброди" - обводнений болотний масив, через що і дістав свою назву. Він має рідкісний для України хід розвитку - периферійно-оліготрофний, тобто розвиток болота, наростання шару торфу, збіднення живлення тут відбуваються від периферії до центру. По периферії переважають перехідні угруповання осоково-сфагнових боліт, де ростуть рідкісні види флори України (шейхцерія болотна, росичка проміжна, верба чорнична, занесені до Червоної книги України) та рідкісні види осок - багнова, тонкокореневищна. Рідкісні для нашої країни осоково-шейхцерієво-сфагнові угруповання, що зростають в урочищі Корогод, занесено до Зеленої книги України.

У центральній, найбільш обводненій частині болотного масиву, зосереджені низинні болота. Тут переважають очерет та осока омська. Звичними є такі болотні види як смовдь болотяна, вербозілля звичайне, куничник сіруватий.

Лісова рослинність на ділянці Переброди розміщується на невеликих мінеральних острівцях та гривах. Це переважно соснові ліси вересові, зеленомохові з чорницею, брусницею, орляком. Росте в них рідкісний вид плаунових - дифизіаструм Зейлера, плямами виділяються ділянки північного виду - цінної лікарської рослини мучниці.

Масив Переброди у 2004 році віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення.

"Сира Погоня" - єдиний болотний масив в Україні з горбисто-мочажинним природним комплексом, характерним для північних боліт. На ньому переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною на сфагновому покриві. Тут ростуть нечисленні види рослин, які можуть витримати ці скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності. На горбах поряд з комахоїдною рослиною - росичкою круглолистою - росте рідкісний вид, занесений до Червоної книги України - журавлина дрібноплода.

Обводнені мочажини щільно затягнуті сфагновими мохами - здебільшого сфагнумом загостреним. На сфагновому покриві переважають шейхцерія болотна, осока багнова, зростають такі північні болотні рослини, як бобівник трилистий, образки болотні.

У долині річки Березини виявлена майже вся гамма болотних рослинних угруповань Українського Полісся - від осоково-гіпнових до осоково-сфагнових. Підвищені елементи рельєфу займають соснові ліси зеленомохові та чорницеві, ще вищі - лишайникові, а знижені - заболочені ліси з багном болотним та молінією.

На території Білоозерського масиву знаходиться озеро Біле карстового походження. Це одне з найбільших озер в Рівненській області. Його площа становить 453 га, середня глибина - 4 м, максимальна глибина - 26 м. Вода його чиста й прозора, на дні добре видно майже біле вапнякове каміння, яке і дало озеру таку назву. По його берегах негустими смугами ростуть очерет і куга озерна, подекуди на воді трапляються ділянки з лататтям білим.

Загалом на території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора нижчих рослин на сьогодні вивчена недостатньо: поки що відмічено наявність 20 видів мохоподібних, 26 видів лишайників. На території заповідника зареєстровано 101 вид грибів1¹ Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987..

У складі флори заповідника зустрічається 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид - до Додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найбільш численною групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки - лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та ін. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.

Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів - тетерева, рябчика, зрідка - глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомино мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, - лелека чорний. Досить поширені хижі птахи - боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь болотяний, канюк звичайний, яструби.

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.

До Червоної книги України занесено 25 видів тварин: із ссавців - кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів - підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім "чевонокнижних", тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до "червоного" списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.

ВИСНОВКИ

Державні заповідники створювалися з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, для вивчення в них ходу природних процесів і явищ, і розробки наукових основ охорони природи. Територія заповідника вилучається з господарського користування. Заповідник - вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

На території України створено 4 біосферних заповідники: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський, Дунайський. На території України створено та функціонують 17 природних заповідників, серед них найбільшими є: Кримський, Поліський, Рівнеський, Ялтинський гірсько-лісовий, заповідник „Медобори”.

Кожен з описаних в роботі заповідників характеризується своєю неповторністю природнокліматичних та географічних умов, унікальністю ландшафтних масивів, багатоманітністю та унікальністю видового різноманіття флори та фауни. На територіях заповідників нараховується значна кількість червонокнижних видів флори та фауни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андрієнко Т. Л., Онищенко В. А., Клестов М. Л., Прядко О. І., Арап Р. Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації. - Київ: Фітосоціоцентр, 2001. - 60 с.

Ардамацкая Т.Б. Черноморский заповедник. - Симерополь, 1976.

Бейдик О.О. Словник - довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 1997.

Білявський Г.О., Фурдуй Р.С.Основи екологічних знань. - Київ, видавництво “Либідь”, 1997 р.

Бондарчук В.Г. Геологічна будова Української РСР. - К.: Рад. школа, 1963.

Верес В.Ф. Земне намисто Карпат. - Ужгород, видавництво “Карпати”, 1989.

Воропай Л.І., Куниця М.О. Українські Карпати. - К.: Рад. школа. 1966.

Губарев В. К. Географія України. -- Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2005. -- 414 с.

Заповедники Советского Союза. / По ред. А.Г.Банников, Д.А. Горин. - М., 1977.

Заповедники Украины и Молдавии / Под ред. В.Е. Соколова, Е.Е. Сыроечковского. - М.: Мысль, 1987.

Заставний Ф. Д. Фізична географія України. -- К.: Навчальна книга, 2005.

Заставний Ф.Д. Географія України. -- Львів: Світ, 1994. -- 472 с.

Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України. -- К.: Знання, 2006. -- 512 с.

Маринич О.М., Ланько П.І., Щербань А.І., Шищенко П.Г. Фізична географія Української РСР.-К.: „Вища школа”, 1984.

Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України.-К.: „Знання”-2003.

Мирон І. В. Фізична географія України (використання й охорона природних ресурсів, регіональний огляд). -- Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім. М.Гоголя, 2003. -- 56 с.

Мирон І. В. Фізична географія України. (Загальна характеристика природи) / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя. -- Ніжин: РВВ НДПУ ім. М.Гоголя, 2002. -- 101.

Пестушко В.Ю. Фізична географія України. -- К.: НВП “Український обрій”, 1994. -- 184 с.

Природні заповідники України. - К., 1994.

Стойко С.М. Карпатам зеленіти вічно. - Ужгород, видавництво “Карпати”, 1977 р.