Митні режими України

товари, що демонструються за кордоном (і/або обладнання, що використовується для такої демонстрації) на виставках, ярмарках, саммітах і подібних заходах, пов'язаних з комерційною, технічною, релігійною, освітньою, науковою,культурною і благодійною діяльністю;

професійне устаткування.

Застосування в згаданих випадках митного режиму реімпорту українськими підприємствами неприйнятно, оскільки українське законодавство передбачає застосування інших митних режимів для таких товарів. Наприклад, режиму тимчасового вивезення, поміщення товарів під який передбачає їх зворотне ввезення.

Отже, розглянуто особливості застосування митного режиму реімпорту. Можна дійти висновку, що необхідність розміщення товарів в цей митний режим може виникнути в більшості випадків у зв'язку з різними обставинами, що виниклими в процесі реалізації зовнішньоекономічних угод. До найбільш ймовірних випадків розміщення в митний режим реімпорту товарів, раніше вивезених за межі митної території України в митному режимі експорту, можна віднести:

ввезення товарів, не пропущених на митну територію суміжної держави;

ввезення товарів, стан яких змінився внаслідок аварії;

ввезення товарів, стан яких змінився внаслідок дії обставин нездоланної сили;

ввезення товарів, що перебували на консервації за кордоном;

повернення товарів, вивезених раніше на консигнацію, але не проданих за межами України;

повернення товарів, що не відповідають умовам зовнішньоекономічного договору (контракту), чи з інших причин.

Практика митного оформлення товарів свідчить, що митний режим реімпорту не знайшов в Україні широкого застосування, хоча збереження пільг у сплаті ввізного мита при поміщенні товарів українського походження під митний режим імпорту робить останній більш привабливим для українських підприємств. Однією з особливостей розглянутого митного режиму є також те, що стаття 193 Митного кодексу України передбачає повернення власникам (уповноваженим ними особам) реімпортованих протягом одного року товарів за їх заявою сум вивізного мита, сплачених при експорті даних товарів. Повернення цих сум здійснюється за рахунок Держбюджету-України органами Державного казначейства України за поданням митних органів. Особа, що переміщає товари в митному режимі реімпорту, сплачує суми, отримані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих при вивезенні (експорті) даних товарів, а також відсотки з цих сум, нараховані за дисконтною ставкою Національного банку України. Як інформує у своєму листі від 17.12.2003 № 11/6-19-17833-ЕП Держмитслужба України, ці питання залишаються на сьогодні неурегульованими[20, с. 86-88].

Режим реекспорту за ст. 197 кодексу стосується умов переміщення товарів; якщо отримано дозвіл відповідного органу в установленому порядку на реекспорт товарів; товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умовах транспортування та зберігання; товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку та вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

За ст. 198 кодексу звільнення ввід оподаткування товарів, що реекспортуються, регулюється виключно податковими законами України. Податкове законодавство України для цілей оподаткування прирівнює операції з реекспорту до звичайного експорту, у зв'язку з чим застосування цього режиму призводить до втрат обігових коштів суб'єктів господарювання.

У відповідності до Основ реекспорт -- митний режим, при якому іноземні товари вивозяться з митної території країни без стягнення або з поверненням ввізних мит і податків.

Тобто якщо виникає необхідність повернення за кордон товару, що був раніше ввезений на короткий термін із сплатою всіх митних платежів і податків, то суб'єкт ЗЕД повинен і заявити цей товар в режим реекспорту.

За діючим податковим законодавством здійснені платежі йому не повертаються. Це не відповідає міжнародним нормам і потребує доопрацювання та уточнення митного законодавства України.

Протягом місяця було знайдено іноземного виробника, який виробляє аналогічне обладнання з більшою потужністю у виробничому циклі й з більш дешевою ціною. Водночас за кордоном знайдено компанію, яка має потребу в обладнанні, що ввезене в Україну фірмою «Гама».

Фірма закуповує нове обладнання, а раніше куплене реекспортує в іншу країну. При цьому сплачені податки не повертаються за товар, який не використовувався на території України, а за нове обладнання сплачуються знову податки у повному обсязі. Одним із шляхів уникнення від оподаткування є застосування режиму транзиту, що розглядається як порушення митних правил і представляє суттєвий ризик для цього суб'єкта.

2.4 Тимчасове ввезення (вивезення)

Режим тимчасового ввезення (вивезення) означає, що товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за її межі з обов'язковим наступним поверненням без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування (ст. 204 МК).

При цьому звільнення від сплати податків під час переміщення товарів у вказаному режимі регулюється виключно податковими законами України. При цьому статтею 206 кодексу визначено перелік товарів, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування.

Згідно з положеннями Основ тимчасове ввезення (вивезення) товарів - це митний режим, при якому товари використовуються на митній території країни чи за її межами з повним або частковим звільненням від мит і податків, а також без застосування заходів економічної політики. Випадки повного звільнення від сплати податків визначаються національним законодавством.

Аналіз положень міжнародних конвенцій показує, що ними передбачається стягнення ввізних податків відносно предметів, які тимчасово ввозяться на територію відповідної країни для комерційного використання, із застосуванням при оподаткуванні критеріїв, що враховують тривалість перебування предметів в цій країні, їх амортизацію в результаті використання або суми, сплаченої за прокат. При цьому законодавством більшості європейських країн встановлено, що при частковому звільненні від сплати мит і податків за кожний повний чи неповний місяць сплачують 3% від суми, яка б підлягала сплаті, якби товари були випущені для вільного обігу. Загальна сума мита, податків, стягнених при тимчасовому ввезенні з частковим звільненням від сплати, не повинна перевищувати суми мит, податків, які підлягали б сплаті на момент ввезення, якби товари були випущені для вільного обігу. У разі коли вказані суми стануть рівними, товар вважається випущеним у вільний обіг. Оскільки Україна не приєдналася де Кіотської конвенції, а власних подібних норм законодавства на сьогодні немає, було розроблено та подано на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань оподаткування товарів, що тимчасово ввозяться (пересилаються) на митну територію України», прийняття якого завдяки введенню норми щодо вітчизняних підприємств, які тимчасово ввозитимуть високотехнологічні товари іноземного походження з комерційною метою для отримання прибутку.

Митне оформлення таких товарів має здійснюватися із застосуванням режиму переробки на митній території України та режиму тимчасового ввезення із частковим звільненням від оподаткування.

Проте через недосконалість національного митного законодавства щодо застосування режиму тимчасового ввезення були підготовлені вищевказані законодавчі зміни з метою недопущення зупинки та врегулювання діяльності судноремонтної та суднобудівної галузей. Однак подібні проблеми в інших галузях господарювання залишилися не вирішеними й досі.

Приміром, компанія «Дельта» виконує замовлення на будівництво дороги. Для виконання цих робіт вона по договору оренди на три місяці завозить спец-автомобіль для асфальтування дороги. Законодавство України у такому випадку передбачає сплату мита й ПДВ з вартості автомобіля. Після виконання робіт сплачені податки не повертаються.

Для уникнення таких ситуацій суб'єкти господарювання шукають шляхи уникнення від оподаткування - завозять автомобіль для прийняття участі у виставці (806 стаття Митного кодексу України у такому випадку передбачає повне звільнення від оподаткування) або через окремі рішення уряду щодо надання дозволу на оформлення автомобіля відповідно до частини 4 статті 206 кодексу.

Водночас законодавство інших країн у такому випадку передбачає часткове звільнення від сплати мит і податків - за кожний повний чи неповний місяць сплачуються 3% від суми, яка б підлягала сплаті, якби товари були випущені для вільного обігу.

У такому випадку за ввезений на три місяці автомобіль було б сплачено 9% від суми, податків, чим би й скористався суб'єкт господарювання і не вишукував схеми для уникнення від оподаткування, а бюджет отримав би належні йому кошти[16, с. 161]

Висновок

З проведеного аналізу поняття, законодавчого визначення поняття митного режиму, його елементів та видів, стає очевидним, що митний режим є різновидом спеціальних адміністративно-правових режимів. Необхідним елементом для правильного застосування та розуміння митних режимів є їх класифікація.

Країни, митне законодавство яких послідовно розвивалося в тісному взаємозв'язку із загальними процесами, пов'язаними з прогресом економічних відносин вільного підприємництва і побудовою збалансованої моделі їх державного регулювання, накопичили багатий досвід застосування різних видів митних режимів як адекватного потребам зовнішньоекономічного комплексу способу ефективної участі митниці в забезпеченні цілей державної політики у сфері міжнародних економічних зв'язків.

Загально відомо, що визначальною засадою правового режиму загалом і митного режиму зокрема є характер юридичної бази. Прогалини у правовому регулюванні відповідних обмежень, заборон чи пільг украй негативно впливають на можливості суб'єктів зовнішньої торгівлі реалізувати свої права, суттєво знижують ефективність митної діяльності.

Аналіз митних режимів дозволяє зробити висновок, що митне законодавство України не враховує особливості оподаткування в залежності від обраного митного режиму, а законодавство України про митні режими відрізняється не системністю, що не дає змоги суб'єктам підприємницької діяльності користуватися перевагами, які надаються кожним окремим митним режимом. Це скорочує кількість операцій у відповідних митних режимах та призводить до тонізації схем здійснення ЗЕД.

Вирішити це питання можна шляхом внесення змін і доповнень до Митного кодексу України щодо визначення загальновизнаного механізму адміністрування податків та зборів при застосуванні кожного з митних режимів і цей механізм має враховувати світову практику і законодавство країн, що вступили до СОТ. При цьому одночасно мають бути внесені й зміни до законів України з питань оподаткування, в яких має бути зазначене, що оподаткування при переміщенні товарів через митний кордон України регулюється з урахуванням положень Митного кодексу України.

Список використаних джерел та літератури

митний реекспорт переміщення

1. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник. - М.: Изд.-во. БЕК. - 1993.

2. Бережна К.В. Митно-правовий режим транзиту в Україні. - Автореф. дис.... к.ю.н. - К., 2003.

3. Болибок Є.А. Правове регулювання митних режимів за митним кодексом України та Росії // Проблеми законності. - 2005. - / Вип. 73.

4. Дехтяр І. Порівняльний аналіз правового регулювання митних режимів переробки в Україні та ЄС // Підприємництво, господарство, право. - 2005. - № 12.

5. Драганов В.Г., Рассолов М.М. Таможенное право. - М., - 2002.

6. Закон України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. № 2673-ХИ // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 50.

7. Закон України „Про спеціальну економічну зону „Закарпаття" від 22 березня 2001 р. № 2322-111 // Урядовий кур'єр. - 04.05.2001. - № 78.

8. Кивалов С.В. Средства осуществления таможенной политики Украины. Учеб. пособие. - Одесса: - Астропринт, 1995.

9. Коросташова І. Процесуальні стадії контрольної діяльності митних органів / Митна справа. - 2002.

10. Козырин А.Н. Таможенные режимы. - М., 2000.

11. Кузьменко В.П., Кузнєцова Л.І. Вільні економічні зони: міфи та реальність // Економіка підприємства. - 1999. - № 2-3.

12. Ласточкин В.В. Административно-правовые режимы и охрана Государственной границы. - М., 1999.

13. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 16.

14. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-ГУ // Урядовий кур'єр. - 2002. - № 148.

15. Митне право України: Навч. Посібник / За заг ред. В.В. Ченцова. - К.: Істина, 2007.

16. Мельник Т.М. Проблемні питання застосування різних митних режимів у зовнішньо економічній діяльності України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 10.

17. Мостовий А.С. Режим спеціальної митної зони в Україні: порівняльна характеристика з нормами ЄС // Митна справа. - 2005. № 4.

18. Наказ Державної митної служби України „Про затвердження Порядку прийняття Держмитслужбою об'єктів митної інфраструктури на територіях спеціальних (вільних) економічних зон, на яких запроваджується режим спеціальної митної зони (спеціальний митний режим)" від 19.10.2000 №579 // Офіційний Вісник України. -01.12,2000.- № 46.

19. Нападистий О. Митний режим в Україні та його види / Право України. - 2000. - № 7.

Размещено на Allbest.ru