Збереження традиційної аксіосфери української народної художньої культури у локальних топосах
Важливість збереження традиціоналізму в українській народній художній культурі, який орієнтується на духовні цінності етносу поза глобалізмом та радикальним етноцентризмом. Збереження народної спадщини в Україні на соціокультурному і законодавчому рівнях.
Рубрика | Культура и искусство |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 07.06.2024 |
Размер файла | 43,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розроблення концептуальних напрямів діяльності роботи обласних центрів народної творчості щодо збереження традиційної культури зумовлене необхідністю реалізації в повному обсязі вимог Конституції України щодо консолідації та розвитку української нації, розвитку її історичної свідомості, традицій, культури, мови, гарантій свободи художньої творчості, а також вимог щодо охорони історико-культурної спадщини. Ідеться про піднесення ролі культури в державотворчих процесах, формування у структурах громадського суспільства єдиного духовного простору, утвердження гуманістичних цінностей, високої моралі, національної самосвідомості та патріотизму, подолання негативних явищ та сприяння позитивним тенденціям у духовній сфері суспільного життя України. В умовах широкомасштабних політичних та економічних реформ необхідно забезпечити структурне реформування сфери культури. Досягнення зазначених цілей можливе шляхом створення ефективних механізмів підтримки і функціонування культурно-мистецької сфери незалежно від форм власності, підпорядкування та правового статусу закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, об'єднань, груп.
Здобутком у галузі збереження традиційної культури є ефективна система мистецького навчання, з надр якої виходить талановита творча молодь, перед якою стоїть нелегке завдання - не тільки відроджувати народні традиції, звичаї, обряди, ремесла, а й уникнути їх консервації, розробивши нові стилістичні форми збереження актуальності української народної художньої культури в ХХІ столітті. Для цього необхідно використовувати знання класичної діалектики та некласичної семіотики, усвідомлювати механізми діалогічної взаємодії текстів. Виникнення нових традицій, зазвичай, відбиває події, що характеризують фундаментальні зміни суспільного ладу, при цьому ритуальні форми відіграють роль стримувального фактора у процесі ціннісної релятивації. Так, зберігши зовнішню оболонку традиційного тексту (фенотексту у вигляді, зокрема, сценарного аспекту ритуалу), християнство наповнює аксіосферу прадавнього фольклору своїми архетипами та генотекстами, радянський модерн - своїми тощо. Епічний Герой як ключовий персонаж мономіфу (схематика ініціації «вихід - випробовування - повернення») може втілюватися як у символічній іпостасі християнського святого, так і в образі соціалістичного вождя. Загалом, радянський хронотоп утримує традиційні аксіосферу та семіосферу міфопоетичної народної культури із незначними варіаціями у бік нового ладу, зокрема посилюється момент общинності та колективності, що на відміну від архаїчної міфологічно-казкової сизигії/християнської соборності, має характер не містичної цілісності, а соціальної «мегамашини».
Бінарна опозиція Середини та Маргіналій демонструє дві істотні проекції Космосу і Хаосу в модерний хронотоп: «Радянський Союз - Америка» (у просторі) та «світле пролетарське майбутнє - темне буржуазне минуле» (у часі). Софійний архетип Золотого століття трансформується з минулого у майбутнє: на зміну антеїзму приходить дзеркально «перегорнута» футуристична система цінностей. Радянська ідеологія тотальності, ґрунтована на принципі «Ми-об'єкта», за Ж. П. Сартром, постає трансформованим варіантом софіологічної доктрини єдності та апелює до часткового відновлення родоплемінної архаїки первісної спільноти. Людина поставала стандартизовано включеною у суспільні структури, а подібна невиділеність людини з маси - одна з провідних рис відновленого архаїчного соціального ладу. Звідси - значне поширення фольклоризму та неофольклоризму, творці якого свідомо стилізують народну творчість під модерні культурні смисли, що пов'язане з процесом переформатування традиції, не передбачає глобалістської шкоди традиції, втім яскраво відбилося у специфіці національної композиторської школи.
Новий формат існування традиції є постмодерною даниною нашого буття, й ігнорувати його - утопічно та неефективно. Інша справа - як його використовувати, щоб не втратити глибини історичної пам'яті.
Українська народна художня культура епохи постмодерну та епохи, що відразу настає за кризою постмодерну, розвивається в умовах деконструкції звичних моделей простору і часу. Постмодерн знімає класичні опозиції хаосу та космосу, елітарного і масового, сакрального та профанного, минулого та майбутнього, Своїх і Чужих, Центру та Периферії. На зміну моністичній єдності Софії та модерному дуалізму Героя та Тіні приходить актуальна культура з її плюралізмом, релятивізмом, симулятивністю, деонтологізацією, віртуалізацією, ризомністю, мозаїчністю та «кліповою» свідомістю. Руйнування хронотопу зумовлює пошуки нових естетичних засобів, якими стають мультимедіа. Кіберпростір (приміром, сюжети відеоігор) стає цариною реалізації нового міфу та відтворює архетипі структури священного часу, Золотого століття, ініціації Героя, притаманні для нової чарівної казки у віртуальній оболонці.
Серед найбільш поширених тенденцій постіндустріального суспільства в питаннях української народної культури можна означити: повсюдну глобалізацію фольклору; вихолощування (симуляцію) духовної сутності народної традиції; домінанту видовищного початку; активне використання народних традицій і видовищ як наймогутніших знарядь маніпулювання суспільною думкою. У ситуації постмодерну намічається дисонанс між локальними топосами консервації фольклорних цінностей, де зберігається традиційна народна художня культура («провінція»), та новими осередками фольклорної творчості й богемно-мистецького неофольклоризму, де творяться інноваційні форми фольклору і його стилізованих арт-версій. Наприклад, майданний фольклор, фольклор урбанізованих верств населення та професійних середовищ, соціальних груп, фольклор повсякденних мовленнєвих ситуацій тощо.
Сучасний фольклор уже не відповідає основним ознакам традиційного народного мистецтва. Сьогодення коригує ознаки фольклорності. Сприяють цьому процесу і засоби масової комунікації: преса, радіо, телебачення, мережа Інтернет. Новітнє фольклоротворення часто відображає співвідношення і взаємозалежність індивідуального й колективного, традиційного і новітнього, але неодмінною умовою входження твору у фольклоризацію є його побутування за законами усної традиції.
Установка на діалог допоможе погодити - частково це і є альтермодерн, номадична модель транскультури та етнофутуризму - премодерн фольклору, модерн фольклоризму та постмодерн неофольклоризму на ґрунті поваги до Іншого та культурної дифузії без втрати самобутності - творчого взаємопроникнення різних хронотопів (гетерохронності та поліфонії).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Бібліотеки як інформаційний ресурс суспільства. Збереження документального фонду в українському та зарубіжному бібліотекознавстві, сучасні проблеми збереження бібліотечних фондів. Архіви в системі документальної пам'яті України: організація та збереження.
курсовая работа [42,9 K], добавлен 14.05.2011Усна нематеріальна традиційна культура, специфіка та етапи її становлення та розвитку в Україні. Феномени традиційної народної культури, що були актуалізовані в ХХ сторіччі. Зусилля держави і громадськості, спрямовані на підтримку етнокультури.
реферат [17,8 K], добавлен 23.12.2010Богуславщина (Київщина) як осередок народної декоративно-ужиткової творчості - ткацтва. Роль Нечипоренко у введенні новацій у традиційне богуславське ткацтво і його популяризації. Негативні тенденції планової економіки, заходи збереження традицій ткацтва.
статья [30,3 K], добавлен 05.03.2010Характеристика визначних пам’яток історії та культури України. Першочергові заходи для збереження й популяризації визначних історичних будівель і культових споруд. Огляд визначних писемних пам’яток, історико-археологічних ансамблів, музейних комплексів.
презентация [6,0 M], добавлен 27.10.2013Дослідження причин виникнення романтизму та його специфічних рис. Пафос історизму й діалектики в філософії, художній критиці і художній творчості романтиків. Інтерес до національної проблематики. Роль братств у розвитку української освіти в VI-XVI ст.
контрольная работа [31,5 K], добавлен 17.08.2011Аналіз історико-культурних умов та особливостей розвитку українського народного мистецтва 1920-1950-х років. Вивчення мистецької спадщини Катерини Білокур, яка представляє органічний синтез народної і професійної творчості у царині декоративного розпису.
дипломная работа [100,1 K], добавлен 26.10.2010Збереження, розвиток української національної культури. Духовний розвиток Київської Русі. Релігія. Хрещення Русі. Мистецтво: архітектура, монументальний живопис, іконопис, книжкова мініатюра, народна творчість. Вплив церкви на культуру Київської Русі.
реферат [20,1 K], добавлен 02.10.2008Історія і традиції української народної вишивки, її сучасне застосування. Класифікація швів за технікою вишивання. Правила безпечної роботи при вишиванні. Композиція і технологія виконання швів гладдю. Професійні вимоги до майстра народної вишивки.
презентация [7,5 M], добавлен 01.10.2013"Епоха Національного Ренесансу" в українській культурі. Роль у піднесенні культури народу, дипломатичних звершень. Суспільні думки, ментальні риси, покоління "свіжих" митців. Культурний процес нашого століття. Оновлення української національної культури.
реферат [53,6 K], добавлен 08.03.2015Культурософське обґрунтування та визначення категорії "українські етноси". Колонізація як форма існування етносу та її вплив на діалог культур українських етносів. Інтеграція та адаптація як форма існування етносу в межах соціальної групи (козаччина).
реферат [25,0 K], добавлен 20.09.2010