З історії пам’яткоохоронної справи в Україні: питання культурної політики та збереження національної спадщини

Перше десятиріччя незалежності ознаменувалося підготовкою та ухваленням Верховною Радою України закону «Про охорону культурної спадщини», формуванням державної системи управління пам'яткоохоронною галуззю, розробкою нормативних документів, а також загостренням питання необхідності перегляду раніше напрацьованої облікової документації на пам'ятки, коригуванням списків пам'яток і наповненням Державного реєстру культурної спадщини об'єктами, що не були раніше віднесені до пам'яток за ідеологічними ознаками радянської доби, але за своїм іс- торико-культурним змістом поглиблюють об'єктивне висвітлення історії й культури українського народу. Можна констатувати, що в 1990-х рр. не функціонував повноцінний реєстр пам'яток культурної спадщини, а діяв його прототип - Державний реєстр національного культурного надбання.

Отже на рубежі століть в Україні за результатами тотальних обстежень територій і населених місць, наукових розвідок, багаторічної пошукової діяльності не одного покоління пам'яткоохоронців було зібрано величезний пласт інформації про об'єкти культурної спадщини, напрацьовано облікову документацію на численні пам'ятки.

В Україні створено належну законодавчу та нормативно-правову базу, яка відіграє роль регулятора держави, органів охорони культурної спадщини, органів місцевого самоврядування, землекористувачів, юридичних і фізичних осіб незалежно від форм власності, в якій перебувають об'єкти й пам'ятки культурної спадщини. Зокрема обов'язок держави щодо збереження культурної спадщини визначено Конституцією України. Крім закону «Про охорону культурної спадщини», ухвалено інші важливі акти Загальнодержавна програма збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 рр.: Затверджено Законом України від 20 квітня 2004, №1692-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №32. - С.390; Про охорону археологічної спадщини: Закон України від 18.03.2004, №1626-ІУ // Там само. - №26. - С.361; Про основи містобудування: Закон України від 16.11.1992, №2780-ХІІ (із змінами, внесеними Законом України №2257-ІІ від 08.02.2001) [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2780-12#Text; Про планування і забудову територій: Закон України від 20.04.2000, №1699-ІІІ [Електронний ресурс]: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T001699.html; Про архітектурну діяльність: Закон України від 20.05.1999, №687-ХІУ [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1699-14#Text. Розроблено та затверджено Генеральну схему планування території України. Одним із ключових її розділів став той, який визначає напрями дій щодо збереження культурної спадщини при здійсненні містобудівних програм і проектів. Указаний документ затверджений Верховною Радою України та діє як закон. Ратифіковано міжнародні конвенції Про ратифікацію Європейської конвенції (переглянутої): Закон України від 10.12.2003, №1369-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №15. - С.224; Про ратифікацію Європейської ландшафтної конвенції: Закон України від 07.09.2005, №2831-ІУ // Там само. - 2005. - №23. - С.282; Про ратифікацію Конвенції про охорону підводної культурної спадщини: Закон України від 20.09.2006, №164-У // Там само. - 2006. - №45. - С.438; Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи: Закон України від 20.09.2006, №165-У // Там само. - С.439.. Із метою посилення відповідальності за збереження пам'яток, занесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, було запропоновано включити окремий розділ, що стосується питань охорони пам'яток світової спадщини, до проекту закону України «Про охорону архітектурної спадщини».

Необхідно зазначити, що давно назріло питання створення дієвої та ефективної системи охорони культурної спадщини України, адже це стрижень, основа, фундамент і запорука обліку, охорони, збереження об'єктів, пам'яток. На нашу думку, сьогодні необхідно спрямувати всі зусилля органів державної влади, місцевого самоврядування, дослідників і громадськості на вирішення означеного питання. Від цього безпосередньо залежить, в якому обсязі та в якому стані ми передамо об'єкти культурної спадщини прийдешнім поколінням.

Крім того, необхідно констатувати, що результати впровадження адміністративно-територіальної реформи у частині пам'яткоохоронної галузі досить невтішні. Сьогодні спостерігаємо розбалансовану систему управління вказаною сферою; зменшення числа фахівців (для прикладу, якщо раніше у середньостатистичній області було 25 районів, то сьогодні їх усього 4 - як наслідок, відстань до пам'яток і навантаження на кожного фахівця збільшуються, зростає діяльність «чорних археологів»); зниження рівня компетентності й фаховості пам'яткоохоронців (розвиток гальмується відсутністю форми підвищення кваліфікації працівників у сфері охорони культурної спадщини); неконтрольовану забудову в межах історичних міст, історичних ареалів та охоронних зон пам'яток; занадто повільне наповнення Державного реєстру нерухомих пам'яток України; невпровадження електронної версії вказаного реєстру; недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази; «оптимізацію» організаційно-управлінської структури; недосконалість системи обліку й контролю за станом використання, збереження та реставрації пам'яток; «оптимізацію» системи фінансування.

Унаслідок підпорядкування заповідників різним органам влади та організаціям, жоден із них не володіє повною інформацією про діяльність усіх заповідників і стан збереження об'єктів культурної спадщини, розташованих на підконтрольній їм території. На нашу думку, має бути сформована єдина жорстка вертикаль управління пам'яткоохоронною галуззю (чітке та однакове для всіх реґіонів підпорядкування й підзвітність структурних підрозділів обласних і районних державних адміністрацій центральному органу виконавчої влади у зазначеній сфері), а також методичний супровід та контроль підрозділів охорони культурної спадщини органів місцевого самоврядування (міських, селищних, сільських рад). Якщо запропоноване не буде зроблене в найближчий час, то спостерігатимемо тотальну деґрадацію з катастрофічними наслідками для пам'яткоохоронної галузі нашої країни.

Держава має розглядати національну культурну спадщину в контексті культурної політики як стратегічний ресурс. Вирішення наявних питань потрібно розпочинати з розробки стратегії та розв'язання пріоритетних завдань. Адже на сьогодні надзвичайно актуальна необхідність створення результативної й ефективної системи органів державної влади у сфері охорони культурної спадщини з чітко визначеними повноваженнями, як це передбачено законом України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.

REFERENCES

1. Alekseev, Yu. (1991). Istoriko-kulturnoe nasledie v sotrudnichestve SSSR i stran Vostochnoj Evropy (50-80-e gg.) (Extended abstract of Candidate's thesis). Kiev. [in Russian].

2. Horbyk, V., Denysenko, H. (2012). „Zvidpamiatok istorii ta kultury Ukrainy” u doslidzhenni i okhoroni kulturnoi spadshchyny: dosvid, problemy,perspektyvy. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Kharkovenko, R. (2017). Istoriohrafiia doslidzhennia obliku pamiatok kulturnoi spadshchyny u Naukovo-doslidnomu instytuti pamiatkookhoronnykh doslidzhen. Pytannia istorii nauky i tekhniky, 3, 62-71. [in Ukrainian].

4. Kharkovenko, R. (2017). Naukovo-metodychni aspekty systemy obliku pamiatok kulturnoi spadshchyny. Pratsi Tsentrupamiat- koznavstva, 31, 29-36. [in Ukrainian].

5. Khudolei, O. (2011). Aktualni problemy pamiatkookhoronnoi spravy v Ukraini na suchasnomu etapi Gileia, 45, 163-167. [in Ukrainian].

6. Kovalevska, O. (2008). Diialnist Mykoly Biliashivskoho v roky Pershoi svitovoi viiny. Ukminskyi istorychnyi zhurnal, 2, 119-128. [in Ukrainian].

7. Kuderska, N. (2011). Stanovlennia i rozvytok zakonodavstva pro okhoronu kulturnoi spadshchyny v Ukraini. Universytetski nau- kovi zapysky, 3, 20-26. [in Ukrainian].

8. Kuras, H. (1992). Chernihivska arkhivna komisiia ta yii vnesok u vyvchennia istorii Ukrainy (Extended abstract of Candidate's thesis). Dnipropetrovsk. [in Ukrainian].

9. Nestulia, O. (1984). Vysvitlennia pamiatok istorii robitnychoho klasu i selianstva v „Zvodi pamiatok istorii ta kul'tury”. Materialy do Zvodu pamiatok istorii ta kultury narodiv SRSRpo Ukrainskii RSR, 18-21. Kyiv. [in Ukrainian].

10. Nestulia, O. (1993). Vyzvolni zmahannia ukrainskoho narodu i okhorona pamiatok kultury: 1917-1920 rr. Poltava. [in Ukrainian].

11. Polyvach, K. (2013). Formuvannia systemy monitorynhu obiektiv kulturnoi spadshchyny v Ukraini. Ukrainskyi heohrafichnyi zhurnal, 3, 57-63. [in Ukrainian].

12. Tronko, P. (2009). Istorychne misto yak kulturna tsinnist i obiekt pamiatkookhorony. UkrainaXX st.: kultura, ideolohiia, polityka, 15, 171-183. [in Ukrainian].

13. Tytova, O. (2018). Deiaki problemni pytannia obliku pamiatok kulturnoi spadshchyny v Ukraini. Pratsi Tsentrupamiatkoznavst- va, 33, 26-28. [in Ukrainian].

14. Usenko, O. (2011). Derzhavno-pravove rehuliuvannia vidnosyn u sferi okhorony kulturnoi spadshchyny (Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

15. Zaremba, S. (1998). Ukrainske tovarystvo okhorony pamiatok istorii ta kultury: Istorychnyi narys. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru