Тінгшпіль: мобілізація радості

У той час як Геббельс вимагав від редакторів поміщати менше ілюстрацій, щоб зробити газети і журнали дешевшими, і закликав народ до скромності, у квітні 1935 року на честь свого одруження з акторкою Еммі Зоннеман Геринг влаштував спочатку пишне свято в Будинку опери, а у січні 1936 року -- зухвало розкішний бал.

Втім, і сам Геббельс не зупинявся перед витратами, коли вважав їх необхідними для справи. Так, у липні 1936 року він улаштував у себе на віллі Венеційську ніч -- карнавал, на який запросив три тисячі гостей -- але не заради власного задоволення, а щоб гідно прийняти делегатів Міжнародної торговельної палати, що з'їхалися до Берліна з усього світу.

Завдяки Геббельсові відроджувалися також традиції Риму і Версальських розваг -- з лакеями у перуках, смолоскипами і вечерями просто неба (останні мало цінувалися нацистами, зате привертали увагу відвідувачів) [18, с. 67].

Щось подібне влаштовував і Рем, видовища якого натякали на відродження національних традицій -- на кшталт безневинного народного свята березневого пива (Backbierschaft) з дармовим пивом у гігантських діжках і танцями [18, с. 67].

Сам Гітлер тішився прийомами у «Маєтку райхспрезидента» [3, с. 81].

З'їзди НСДАП відбувалися у Нюрнберзі у першій декаді вересня, тривали близько тижня і, жодним чином не впливаючи на генеральну лінію партії, являли собою най- значнішу акцію, що мусила продемонструвати німецькому народові й світові злуку фюрера, партії і народу.

Кожен з'їзд мав назву: «З'їзд перемоги» (1933), «З'їзд Райху» (1934), «З'їзд волі» (1935), «З'їзд честі» (1936), «З'їзд праці» (1937) і зазвичай супроводжувався постановкою бою за участю піхоти і танків, а після цього -- парадом військ у супроводі винищувачів і бомбардувальників [3, с. 81]. Останнім був «З'їзд Великої Німеччини» (1938), а запланований на 1939 рік «З'їзд Миру» не відбувся -- Гітлер розпочав війну.

Про характер цих заходів свідчить програма «З'їзду честі» (1936), що відбувся у Нюрнберзі.

Сакральні заходи розпочалися після обіду: прибуття Гітлера, винесення прапорів, калатання дзвонів, прийом у «Stadt Halle», гала-вистава «Нюрнберзькі Майстерзін- ґери» Ріхарда Ваґнера в оперному театрі. Наступного дня: парад «Гітлерюгенду», церемонія відкриття партійного з'їзду, відкриття виставки «Політика Німеччини», відкриття наметового містечка «Німецького трудового фронту», мітинг працівників культури в оперному театрі, знову парад, процесія зі смолоскипами; третього дня -- знову процесія зі смолоскипами (двічі), низка мітингів (серед них -- мітинг суддів у театрі, мітинг комітету «За національне здоров'я» у «Hercules Halle» та ін.); в останні дні -- знову парад, мітинги, карнавал, феєрверк, маневри, а на завершення -- знову виступ Гітлера [1, с. 149-150]. Причому Гітлер свідомо вимагав, щоб усі мітинги влаштовували у вечірній час, пояснюючи, що «зранку і навіть впродовж дня людська воля набагато сильніше пручається спробам підкорити її іншій волі і чужим думкам, тоді як увечері люди легше піддаються впливові сильнішої волі. Справді, кожний мітинг -- це боротьба двох протилежних сил» [35, с. 151].

Нацистські з'їзди переслідували не так ділові цілі, як пропагандистські, про що свідчить сценарій їх проведення: «Кульмінацію нацистського циклу свят і, відповідно, режисури громадського життя представляла собою організація і проведення партійного з'їзду. Спочатку це були чотириденні, потім семиденні і, нарешті, восьмиденні пишні і коштовні урочистості, що проводяться Мінпропом. До 1936 року механіка проведення партійних з'їздів склалася остаточно. Загальна площа місця для проведення партійних з'їздів становила 32 км2. <...> Перший день партійного з'їзду під калатання дзвонів починався урочистим в'їздом в Нюрнберг Гітлера. Вранці Гітлер з балкона готелю “Німецький двір” приймав парад Гітлерюгенду. Церемонія відкриття з'їзду була схожа на літургію <...>. Перший день закінчувався “Нюрнберзьким майстерзінгерами”, зазвичай у виконанні знаменитого Берлінського філармонічного оркестру під керівництвом Вільгельма Фуртвенґлера. Наступного дня вранці Гітлер на балконі готелю приймав парад прапорів Гітлерюгенда, звезених зі всієї країни. <...> Третій день розпочинався парадом імперської трудової служби: 50 тисяч засмаглих міцних хлопців з лопатами на плечах утворювали процесію. <...> Четвертий день було присвячено спортивному парадові. П'ятий день був Днем політичного керівника <...> Восьмого дня (з 1934 року) влаштовувався парад військової техніки вермахту» [26, с. 371-374].

Одним із новаторських видовищ доби патріотичної істерії стала 1934 року зустріч низових керівників нацистської партії, для здійснення якої Альберт Шпеєр вперше використав прийом світлової архітектури. Коли на Цеппелінфельд крізь 10 проходів посунули колони функціонерів із прапорами, навколо стадіону одночасно було ввімкнуто 130 армійських прожекторів -- спрямовані у небо, вони створили враження гігантської зали для глядачів [15, с. 138]. Цей прийом було використано також під час партійного з'їзду 1937 року. Одразу ж після того, як партійна верхівка була представлена Гітлерові, було увімкнуто 150 гігантських прожекторів, які створили у небі світловий квадрат, під яким билися від вітру прапори. Над головною трибуною засяяла свастика і під звуки фанфар на трибуні з'явився сам Гітлер, до якого з протилежного боку схилилося тридцять тисяч прапорів [16, с. 224].

Іншим видовищем, сценарій якого ліг в основу багатьох подібних заходів, стала процесія 9 листопада 1935 року в пам'ять про загиблих під час путчу 1923 року. Декорацією для здійснення сценарію стали збудовані архітектором Людвигом Троос- том два класичних храми, в яких належало розташувати 16 бронзових саркофагів з ексгумованими залишками національних героїв. Пізно ввечері, коли Гітлер виголосив традиційну промову у пивному залі «Бюргербройкеллер», труни було перенесено в оточені світильниками Усипальниці Полководців (Фельдхеррікалле). Незадовго до півночі, стоячи у відкритій машині, занурений у скорботу фюрер повільно проїхав крізь Тріумфальну арку, освітлену смолоскипами. Загони штурмовиків та есесівців зі смолоскипами утворили дві, довжиною в усю вулицю, шеренги. Коли машина, що повільно рухалася, зупинилась біля Усипальниці, Гітлер з піднятою рукою піднявся критими килимом сходами, схилив голову і мовчки постояв біля кожного з шістнадцяти саркофагів. Наступного дня сценарій мав продовження -- після шістнадцяти гарматних пострілів і хвилини мовчання розпочалося покладання вінків, урочисто було виконано гімн «Німеччина понад усе», оголошено останню повірку і вічну варту [16, с. 224].

З величезною помпою 1937 року під час культурно-політичного свята -- Днів німецького мистецтва -- Геббельс влаштував театральну процесію у Мюнхені. Для цього дійства, організованого двома професорами історії мистецтв -- Р. Кнехтом та А. Кас- паром під наглядом міністерства пропаганди, було створено спеціальний сценарій, у постановці якого взяло участь понад шість тисяч виконавців, які представляли різні епохи; близько третини учасників було убрано в історичні костюми, а поряд із ними було задіяно сотні коней, собак, соколів, возів. Метою процесії була ідеалізація війни і зображення її як шляху, яким німці завжди йшли до величі держави. Процесія була схожа на живий підручник історії, підправленої, звісно, відповідно до гітлерівської доктрини. На чолі процесії несли гітлерівські штандарти, символи перемоги та мистецтва. Потім ішли: часи германців, вікінгів, Нібелунгів, Карл Великий, хрестові походи, битви імператора Барбаросси, часи готичні, рицарські ордени, ландскнехти, часи Фрідріха Великого, часи класики і романтизму (з особливим акцентом на Ваґнері), алегоричні фігури Жертви, Віри та Відданості, Матері-Землі, Батька-Рейна, орел ІІІ Райху, підрозділ вермахту, зображення монументальних споруд і, нарешті, -- підрозділ сС. «Для організації подібних масових заходів, -- писав А. Шпеєр, -- Міністерство пропаганди створило спеціальну організаційну схему. 1939 року Карл Ханке розповідав мені про кілька сценаріїв маніфестацій, залежно від політичних і пропагандистських завдань, -- від зустрічі школярами високопоставлених зарубіжних гостей до мобілізації мільйонів робітників для виявляння волі народу. Ханке іронічно розповідав про групи народного тріумфування» [41, с. 202]. Подібні видовища, на думку Петера Слотердайка, втілювали «міф Ваймарської республіки: політика перетворюється на вірність живих військовим могилам» [31, с. 420].

Ідея відродження видовищ інквізиції належала Геббельсові. 10-го травня 1933 року на території майже всіх німецьких університетів відбулось перше у Німеччині спалення студентами книжок єврейських і комуністичних авторів, заборонених Гітле- ром. У вогнищах палали твори Томаса і Генріха Маннів, Бертольта Брехта, Франца Кафки, Еріха Ремарка, Стефана й Арнольда Цвейга, Ліона Фейхтванґера, Ептона Сінк- лера, Генріха Ґайне, Зиґмунда Фройда, Карла Маркса -- понад 100 центнерів книг і журналів, як сказано було в облікових документах. Німецька преса повідомляла в усіх подробицях про свято урочистого спалення єретичних книг, а у Берліні церемонія автодафе транслювалася навіть на радіо: «Звернення комітету в окрузі X прочитав Карл Ганс Безе; гасла вигукував Ганс Лайштріц (їх зустрічали оплесками). Потім ішло повідомлення про промову міністра освіти і пропаганди Пауля Йозефа Геббельса. Оркестр грав марш, твір Арно Пардуна. Початок -- дуже тихий. Кінець четвертої й останньої строфи -- голосніше: “За Гітлера, за волю і хліб! Німеччино, прокинься! Єврей, здохни! Народе, до зброї! Народе, до зброї!” Газети також давали розгорнуті репортажі. «Дойче альгемайне цайтунг» писала: «Незважаючи на заливний дощ, до Студентського будинку на Оранієнбургштрассе зібралася гігантська юрба. Меблеві фургони з книгами, внесеними у чорні списки, були прикрашені плакатами. З 9 до 10 години вечора у Студентському будинку роздавали смолоскипи. Рівно о 10-й пролунала команда фюрера СА: “Шикуйсь! Смирно! Кроком руш!” У супроводі оркестру колона попрямувала до Оранієнбурзьких воріт. Щільний ланцюг людей стояв по обидва боки тротуару протягом її шляху. На Площі кайзера Франца Йосипа між міською оперою і будинком актового залу університету вже з восьмої години вечора збиралися глядачі, а о дев'ятій призначений для акту спалення простір було заповнено публікою. У центрі площі студенти склали велике багаття. Сім прожекторів стояли напоготові, щоб до початку автодафе освітити площу. До самих Бранден- бурзьких воріт можна було бачити маси людей, що справляло враження народного гуляння. Гасла скандувалися спеціальними групами і були чутні по усіх вулицях. Процесія несла також голову від погруддя Магнуса Хіршфельда (керівника наукового інституту з проблем сексу). Голову відламали від погруддя і один зі штурмовиків ніс її на палиці, щоб її було видно здалеку» [37, с. 306]. Інша газета писала: «Представники студентства, перш ніж спалити книги на багатті, вигукували гасла: “Проти класової боротьби і матеріалізму, за народну єдність та ідеалізм у житті! В ім'я всього цього я кидаю у полум'я писання Маркса і Каутського!”; “Проти декадансу і морального розпаду! За те, щоб було гарне поводження і виховання у родині і державі, я віддаю полум'ю писання Генріха Манна, Ернста Ґлезера і Еріха Кестнера”; “Проти підлості мислення і політичного зрадництва, за безмежну відданість народові і державі! В ім'я всього цього я віддаю полум'ю твори Фридріха Фостера”; “Проти перебільшення значення сексу, за аристократизм людської душі. В ім'я всього цього я віддаю полум'ю писання Зигмунда Фройда”; “Проти перекручування нашої історії і применшення значення наших видатних діячів, за шанування нашого минулого. В ім'я всього цього я віддаю вогню твори Еміля Людвіга і Вернера Гагемана”; “Проти демократично-єврейської антинародності, за національну свідомість! В ім'я всього цього я віддаю вогню писання Теодора Вольфа і Георга Бернгарда!”; “Проти літературного зрадництва солдатів світової війни, за виховання народу у дусі істини. В ім'я всього цього я віддаю вогню твору Еріха Марії Ремарка!”; “Проти спотворювання німецької мови, за турботу про найцінніше надбання нашого народу. В ім'я всього цього я віддаю вогню писання Альфреда Керра”; “Проти нахабства і самовпевненості, за шанобливе ставлення до німецького народного духу. Хай полум'я поглине писання Тухольського й Осецького!”» [37, с. 308]. Щоправда, серед німців знайшлося чимало несвідомих бібліотечних працівників, які намагалися приховати книжки, списки яких були вже відомі. Усі вони були покарані. Значно більше свідомості виявили професори університетів, міністр освіти й інші представники національної еліти. Тож чи дивно, що у Німеччині різко скоротилася кількість студентів (від 130 тисяч у 1933 році до 70 тисяч у 1938 році), спалено дві третини книжок з тих, що зберігалися у бібліотеках?!

Після свята спалення книг Геббельс зробив щоденниковий запис: «Учора... Пізно ввечері виголошую промову на площі Опери. Перед вогнищем брудних бульварних книжок, що спалюються студентами. Я у найкращій формі. Гігантський натовп» [28, с. 203].

Своєрідним автодафе образотворчого мистецтва стала Перша офіційна Виставка звироднілого мистецтва, влаштована за кілька місяців після приходу Гітлера до влади. На початку 1936 року Гітлер наказав чотирьом нацистським художникам на чолі з професором Адольфом Циґлером, президентом Імперської палати образотворчого мистецтва, обстеживши основні галереї і музеї Німеччини, зібрати все декадентське мистецтво. Внаслідок цього комісією було вилучено майже тринадцять тисяч картин, малюнків, ескізів, скульптур німецьких і європейських художників, серед яких роботи Пікассо, Гогена, Сезанна і Ван Гога. 31-го березня 1936 відібрані твори було подано на спеціальній виставці дегенеративного мистецтва у Мюнхені. Однак ефект був зворотний: величезний натовп зібрався, щоб помилуватися творами, зневаженими Гітле- ром. Поряд було влаштовано «Велику німецьку художню виставку», де було виставлено понад дев'ятсот робіт щирих арійців-патріотів, схвалених Гітлером, але вона привернула набагато меншу увагу.

Незадовго до початку Другої світової війни, у березні 1939 року, у Берліні було спалено тисячі картин, але вже наприкінці липня того ж року нацисти діяли розсудливіше: за розпорядженням Гітлера на аукціонах у Швейцарії було продано цілий ряд картин, щоб одержати валюту (Геббельс записав у Щоденнику: «Картини звироднілих відсилаємо на міжнародну виставку. Може, заробимо грошей на цьому лайні» [28, с. 203]). Під час війни Герман Герінґ, який був гнучкішим у своїх смаках, привласнив безліч картин, викрадених з найбільших музеїв Європи, і врешті зібрав колекцію колосальної вартості. 1 грудня 1939 року було видрукувано розпорядження Гіммлера, за яким співробітники гестапо і поліції безпеки зобов'язувалися реквізувати твори мистецтва на окупованій території Польщі. За тиждень Гіммлер видав нове розпорядження, за яким конфіскації підлягали не лише твори мистецтва, а й костюми, музичні інструменти, монети, поштові марки та інші колекції. У Франції конфіскацію здійснювали особливі команди, які так і називалися ріббентропівські зондеркоманди. Для конфіскації мистецьких цінностей із музейних зібрань окупованих країн було створено спеціальну оперативну групу Розенберга (Einsatzstab Rosenberg), за даними якої понад шість тисяч картин, у тому числі творів Рубенса, Рембрандта, Гойї, Фраґонара й інших великих майстрів, було вивезено до Німеччини.

Як уважає Вільгельм Райх, усі тоталітарні системи спиралися на ірраціональне начало в людині, отже, й на містику [27]. «Найразючіша схожість таємних товариств і тоталітарних рухів, -- доповнює Ханна Арендт, -- полягає в тій ролі, яку в них відіграє ритуал. Паради на Червоній площі в цьому відношенні не менш характерні, ніж помпезна формальність нюрнберзьких партійних днів. У центрі нацистського ритуалу було так зване криваве знамено, а в центрі більшовицького -- муміфіковане тіло Леніна, причому обидва ці центри привносили до церемоніалу значні елементи ідолопоклонства» [2, с. 428].

Відтак заохочувалися й інші дійства з містичним присмаком, відроджувалася середньовічна магія. Одним із таких магів був Ерік Ян Штейншнейдер, штукар, факір, приборкувач левів. Він виступав під псевдонімом Гануссен із сеансами мнемотехніки, удаваної телепатії і пророкування, спантеличуючи публіку вгадуванням фактів із приватного життя глядачів і передбаченням політичних подій. Ставши ясновидцем Третього райху, він готувався до звання професора окультизму в одному з університетів, побудував Палац окультизму -- театральне приміщення зі складною трюковою технікою, котра дозволяла створювати складні містичні ефекти. Обізнаний з політичними планами нацистів, Гануссен множив свої пророцтва, доки не заплутався в інтригах гітлерівського оточення, і був убитий штурмовиками, котрі викинули його труп у канаву. Інший нацистський містагог, Фріц Йокель, виступав на сцені з 1935 року під псевдонімом Фредо Марвеллі і вдало поєднував пророцтва з функцією стукача [8, с. 63]. Прикметний з цієї точки зору запис зробив 22 листопада 1939 року у щоденнику Геббельс: «Цю річ, -- писав він, -- ми можемо використовувати протягом тривалого часу. Я заборонив публікацію всіх пророцтв Нострадамуса. Вони повинні поширюватися написаними від руки, таємно. В цьому має бути присмак чогось забороненого. Природно, що усі ці нісенітниці слід також закинути і у Францію» [22, с. 383]. І закинули. За спогадами Шелленберга, «німецькі літаки й агенти розкидали серед французів у величезній кількості невеличку і на вигляд не шкідливу листівку, видрукувану французькою мовою, котра містила пророцтва Богоматері -- деякі з її пророцтв і справді було включено у листівку. Ця листівка пророкувала літальні вогняні машини, котрі зруйнують Францію. <...> Складаючи цю листівку, я й не передбачав, що вона матиме такий потрясаючий ефект». 13 грудня 1939 року у протоколі інструктажу Геббельса записано: «Міністр висловився на підтримку пропаганди за допомогою астрологічного матеріалу. Брошура “Нострадамус” написана дуже гарно. Міністр пропонує скласти гороскопи видатних діячів західних держав. Слід підготувати кросворди з належними відповідями й організувати їх поширення за кордоном. Складання таблиць містичних чисел також може бути використано» [20, с. 144]. 13 квітня 1940 року Геббельс віддав розпорядження, щоб для поширення брехливих повідомлень ніколи не використовувалися офіційний апарат, інформаційні агентства та інші структури: «джерело брехні мусить бути замасковано» [20, с. 140].

Завдяки винахідливій і послідовній системі заходів Геббельсом було створено пропагандистську машину, котра стала не просто потужною, «вона стала здатною до са- мовідродження і пережила германський вермахт і навіть Третій райх» [29, с. 233].

Репліка стосовно самовідродження могла би видатися схожою на залякування, якби не постійно повторювані спроби побудувати Новий райх у різних куточках світу. Адже репліки Гітлера стосовно «хибного уявлення про свободу -- коли кожен говорить все, що йому заманеться» [24, с. 84] і «щастя для уряду, коли люди абсолютно не думають» [24, с. 56] для багатьох ще й досі залишаються актуальними.

Можливо, саме на цьому «недуманні» базувався і суперечливий характер нацистських видовищ. З одного боку, спираючись на традицію початку століття, влада намагалася використати практику тодішніх кабаре, перетворивши їх на «позитивні кабаре» (Das positive Kabarett), з іншого, полохлива бюрократична недоумкуватість не дозволяла їм здійснити це. Щоправда, з притаманною їм парадоксальністю нацисти опікувалися розвитком кабаретного мистецтва у концтаборах. Можливо, звідси походить і відомий афоризм Геббельса, котрий називав державних митців концтабором у відгулі.

Література

1. Аникеев А. НСДАП: Идеология, структура и функции [Текст] / А. Аникеев, Г. Кольга, Н. Пуковская. -- Ставрополь: Изд-во Ставроп. гос. ун-та, 2000. -- 307 с.

2. Арендт Х. Джерела тоталітаризму [Текст] / Ханна Арендт. -- К.: Дух і літера, 2005. -- 584 с.

3. Белов Н.Я был адьютантом Гитлера [Текст] / Н. Белов. -- Смоленск: Русич, 2003. -- 528 стр.

4. Брамштедте Е. Йозеф Геббельс: Мефистофель усмехается из прошлого [Текст] / Е. Брамш- тедте, Г. Френкель, Р Манвелл. -- Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. -- 448 с.

5. Брехт Б. Легенда о Хорсте Весселе [Текст] / Бертольт Брехт //Брехт Б. Театр: Пьесы. Статьи. Высказывания: в 5 т. -- М.: Искусство, 1965. -- Т. 5/1. -- 527 с.

6. Бросцат М. Держава Гітлера [Текст] / М. Бросцат. -- К.: Наука, 2009. -- 384 с.

7. Бушуева С. Полвека итальянского театра: 1880-1930 [Текст] / С. Бушуева. -- Л.: Искусство, 1978. --192 с.

8. Вадимов А. От магов древности до иллюзионистов наших дней. Очерки истории иллюзионного искусства [Текст] / А. Вадимов, М. Тривас. -- М.: Искусство, 1966. -- 308 с.

9. Виппер Р. Избранные сочинения: в 2 т. [Текст] / Р. Виппер. -- Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. -- Т. 1: Лекции по истории Греции. Очерки истории Римской империи (начало). -- 483 с.

10. Гвоздев А. Театр послевоенной Германии [Текст]/ А.А. Гвоздев. -- Л.; М.:ГИХЛ, 1933. -- 80 с.

11. Германский национал-социализм / Сост. В. Пруссаков [Текст]. -- М.: Паллада, 1994. -- 96 с.

12. Гитлер А. Моя борьба [Текст] / Адольф Гитлер / [Пер. К.Б. Радека]. -- Х.: Світовид, 2003. -- 704 с.

13. Гропиус В. Театральное строительство [Текст] / Вальтер Гропиус // Искусство режиссуры за рубежом: первая половина ХХ века: хрестоматія / СПбГАТИ. -- СПб.: СПбГАТИ, 2004. -- С. 182-187.

14. Жигульский К. Праздник и культура: праздники старые и новые: размышления социолога [Текст] / К. Жигульский. -- М. Прогресс, 1985. -- 336 с.

15. Иванов С.Г. Архитектура в культуротворчестве тоталитаризма: филос.-эстетич. анализ [Текст] / С. Г. Иванов. -- К.: Стилос, 2001. --168 с.

16. Клюев В. Драма и театр времен Гитлера [Текст] / В. Клюев // Современная драматургия. -- 1999. -- № 5/6. -- С. 227-239.

17. Лацис А. Революционный театр Германии [Текст] / Анна Лацис ; пер. с нем. рукописи И. Бархаш. -- М.: Гослитиздат, 1935. -- 265, [5] с.: ил.

18. Марабини Ж. Повседневная жизнь Берлина при Гитлере [Текст] / Жан Марабини. -- М.: Мол. гвардия, 2003. -- 308 с.

19. Моссе Дж. Нацизм и культура [Текст]: Идеология и культура национал-социализма / Моссе Дж.; Пер с. англ. Ю. Д. Чупрова. -- М.: Центрполиграф, 2003. -- 446 с.: ил.

20. Орлов Ю. Крах немецко-фашистской пропаганды в период войны против СССР [Текст] / Ю.Я. Орлов. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. --176 с.

21. Откровения и признания: нацистская верхушка о войне Третьего Рейха против СССР: секретные речи. Дневники. Воспоминания [Текст] / пер. с нем., предисл., коммент. Г.Я. Рудого. -- Смоленск: Русич, 2000. -- 638 с.

22. Первушин А. Оккультные тайны НКВД и СС [Текст] / А.И. Первушин. -- СПб.: Нева ; М.: Олма-Пресс, 1999. -- 415 с.

23. Пик А.В. «Третьей Империи». Германский театр сегодня [Текст] / А. Пик // Интернациональный театр. --1933. -- № 6. -- С. 34-38.

24. Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера [Текст] / Г. Пикер. -- Смоленск: Русич, 1993. -- 488 с.

25. Пискатор Э. Политический театр [Текст] / Эрвин Пискатор. -- М.: ГИЗ, 1934. -- 264 с.

26. Пленков О. Тайны Третьего рейха: культура на службе Вермахта [Текст] / О.Ю. Пленков. -- М.: ОЛМА Медиа Групп, 2011. -- 480 с.

27. Райх В. Психология масс и фашизм [Текст] / В. Райх; пер. Ю. М. Донц. -- СПб.: Унив. книга, 1997. --380 с.

28. Ржевская Е. Геббельс: портрет на фоне дневника [Текст] / Е. Ржевская // Новый мир. -- 1992 --№4.

29. Рисс К. Геббельс. Адвокат дьявола [Текст]: пер. с англ. / К. Рисс. -- М.: Центрполиграф, 2000. --492 с.

30. Розенберг А. Миф ХХ века: оценка духовно-интеллектуальной борьбы фигур нашего времени [Текст] / Альфред Розенберг. -- Таллинн: Shildex, 1998. -- 527 с.

31. Слотердайк П. Критика цинічного розуму [Текст] / П. Слотердайк; пер. з нім. А. Богачов. -- К.: ВК ТОВ «Тандем», 2002. -- 542 с.: іл.

32. Смит Д. Муссолини [Текст]: пер.с англ. / Дэнис М. Смит. -- М.: ИнтерДайджест, 1995. --384 с.

33. Теплиц Е. История киноискусства: в 4 т. [Текст]: пер. с польск. / Ежи Теплиц. -- М.: Прогресс, 1973. -- Т. 4: 1934-1939. -- 320 с.

34. Филатов М. Нацистские мифы вчера и сегодня: Критика литературно-политических спекуляций нацизма и неонацизма [Текст] / М. Н. Филатов. -- Алма-Ата: Казахстан, 1979. -- 216 с.

35. Фромм Э. Адольф Гитлер: клинический случай некрофилии [Текст]: [пер. с англ. / Эрих Фромм ; [предисл.: М. Б. Гнедовский]. -- М.: Прогресс: VIA, 1992. -- 246 с.

36. Фукс Г. Революция театра: История Мюнхенского Художественного театра [Текст]: пер. с нем. / Георг Фукс. -- СПб.: Грядущий день, 1911. -- 287 с.

37. Чёрная Л. Коричневые диктаторы (Гитлер, Геринг, Гиммлер, Геббельс, Борман, Риббентроп) [Текст]: сборник биограф. информации / Л. Чёрная. -- Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. -- 475 с.: ил.

38. Чехов А.П. Чайка: Комедия в четырех действиях [Текст] / А.П. Чехов // Чехов А.П. Полн. собр. соч. и писем: в 30 т. -- М.: Наука, 1986. -- Т. 13. -- 519 с.

39. Шелленберг В. Лабиринт: мемуары гитлеровского разведчика [Текст] / В. Шелленберг; пер. с англ. В. Седых; предисл. А. Буллока. -- М.: Дом Бируни, 1991. -- 400 с.

40. Ширер У. Берлинский дневник: Европа накануне Второй мировой войны глазами американского кореспондента [Текст]: пер. с англ. Л. А. Игоревского / Уильям Ширер. -- М.: Астрель: Полиграфиздат, 2012. -- 541 с.

41. Шпеер А. Третий Рейх изнутри: воспоминания рейхсминистра военной промышленности. 1930- 1945 [Текст]: пер. с нем. С. Лисогорского / Альберт Шпеер. -- М.: Центрполиграф, 2005. --656 с.

42. Энциклопедия Третьего Рейха [Текст] / С. Воропаев. -- М.: Локид-Миф, 1996. -- 589 с.

43. Eichberg H. Massenspiele: NS-Thingspiel, Arbeiterweihespiel und olympiches Zeremoniell [Текст] / H. Eichberg, M. Dultz, M. Gadberry. -- Stuttgart: Bad Cannstatt, 1977. -- 271 с.

44. Euringer R. Deutsche Passion 1933: Thingspiel in 3 Akten [Текст] /R. Euringer. --Volkschaft-Ver- lag f. Buch, Buehne u. Film, 1936. -- 40 с.

45. Fischer-Lichte E. Theatre, Sacrifice, Ritual: Exploring forms of political theatre [Текст] / E. Fisc- her-Lichte. -- L.; N. Y.: Routledge, 2005. -- 290 с.

46. London J. Theatre Under the Nazis [Текст] / J. London. -- Manchester University Press, 2000. -- 356 с.

47. Rеinhardt M.O teatrze idealnym [Текст] / Max Rеinhardt // Rеinhardt M. O teatrze i aktorze. -- Gdansk: Slowo / Obraz terytoria, 2004. --198 с.

48. Schoeps K.-H. Literature and Film in the Third Reich [Текст] / K.-H. Schoeps. -- N. Y.: Camden House, 2003. -- 371 с.

Размещено на Allbest.ru