Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві

Микола Якович закінчив колегію Павла Ґалаґана в Києві. Його батькові - одному з найбагатших київських домовласників та землевласників Південно-Західного краю - належав особняк на сучасній вул. Золотоворітській, 2 (тепер перебудований). Тут часто бував художник Михайло Врубель, який близько зійшовся з родиною ТарновськихДруг О., Малаков Д. Особняки Києва. -- С.364--369.. У 1911 р. Яків Тарновський подарував Київському художньо-промисловому і науковому музею кишеньковий альбом художника з дев'ятьма малюнками олівцем та акварельОтчёт Киевского художественно-промышленного и научного музея имени государя императора Николая Александровича за 1911 г. -- К., 1912. -- С.9..

Микола Тарновський був корнетом Лейб-гвардійського полку. Після виходу у відставку проживав у власному маєтку на КанівщиніДруг О., Малаков Д. Особняки Києва. -- С.364--370.. На навколишніх територіях було виявлено багато археологічних об'єктів -- кургани, городища, в землі селяни часто знаходили старожитності. Тут проводили розкопки такі відомі київські археологи, як Володимир Антонович, Микола Біляшівський, Вікентій Хвойка, археолог і військовий історик, директор Артилерійського музею у Санкт-Петербурзі (нині Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ і військ зв'язку) Микола Бранденбург.

Захопившись археологією, з 1895 р. Микола Тарновський щоліта проводив розкопки у Київській та Полтавській губерніях. Як свідчать сучасники, з вражаючою енергією він взявся за нову для нього справу, досліджуючи переважно кургани біля таких населених пунктів, як Тростянець, Лазурці, Грищенці, Пищальники, Миколаївка, Потоки, Ковалі, Хмільна, Ромашка. Крім того, провів розвідувальні розкопки городищ біля сіл Леплява, Сахнівка (городище Дівиця), Капоночі («замковище»), Бабичі, Хмільна, Пекарі (Княжа гора). Цікавився і випадковими знахідками, придбавши у місцевих селян значну кількість цінних археологічних пам'яток. Микола Бранденбург, який проводив розкопки у Канівському повіті часто разом з Тарновським, згадував:

«Не раз особисто при мені до нього приносили різні речі не тільки з найближчих околиць, але й з інших повітів і навіть губерній; не раз ставалося, що, почувши про яку-небудь знахідку, іноді за 30--40 верст, незважаючи ні на погану погоду, ні на гидкі дороги, щоб тільки не пропустити нагоду, і в результаті всього цього колекція його включала багато предметів високого археологічного інтересу»Бранденбург Н. Памяти Н.Я.Тарновского... -- С.112..

Під час розкопок одного з курганів на Княжій горі біля с. Пекарі Микола Тарновський відкрив могилу з рештками кістяка людини, при якому виявився бронзовий кельт. Тим самим йому вдалося зробити дуже важливе відкриття, тобто констатувати наявність могил бронзового віку на Середній Наддніпрянщині, що до тих пір заперечувалося багатьма археологами. Там само, на Канівщині, археолог знайшов зразки озброєння скіфо-сарматської доби -- меч, два списи, набірний шкіряний пояс і рештки сагайдака з бронзовими стрілами. Згадане озброєння колекціонер подарував Артилерійському музею у Санкт-Петербурзі, як і рідкісний стародавній шолом з одного з пограбованих курганів.

Серед куплених речей у зібранні були зразки зброї бронзового віку, бойова сокира-молот із рогу тощо. Було сформовано також колекцію римських монет, предметів пізнього князівського періоду, зокрема цікавий екземпляр енколпіона з перегородчастою емаллю тощоТам же. - С.113..

Частину знахідок з Канівщини колекціонер передав церковно-археологічному музею при Київській духовній академіїКурінний П. Історія археологічного знання про Україну. -- С.66.. Він мріяв, щоб його великі й різноманітні археологічні колекції перейшли до фондів національного музею. Зібрання налічувало декілька тисяч археологічних предметів. Власник зразково впорядкував його й розмістив матеріали у спеціально виготовлених вітринах (їх було, за одними даними, -- 26, за іншими -- 63), розпочав укладання каталогу, але передчасна смерть не дозволила завершити роботу. Він входив до числа організаторів ХІ археологічного з'їзду в Києві, був членом розпорядчого комітету з його підготовки. Мріяв прийняти в 1899 р. учасників з'їзду на Княжій горі в особливій археологічній обстановці, готував доповідь про нові знахідки римських монет на Середній Наддніпрянщині.

Навесні 1898 р. під час розкопок Тарновський заразився черевним тифом і 11 вересня того ж року помер у власній садибі в с. Пекарі Черкаського повіту. Микола Бранденбург засвідчив, що часто в польових умовах не було ніякого комфорту, а Микола Якович був незамінним товаришем, добрим і енергійним, делікатним і уважним:

«Чимало днів і ночей мені довелося провести пліч-о-пліч з ним то в тісній селянській хаті, то в палатці серед поля, і жодного разу він не викликав проти себе якогось, навіть скритого незадоволення. [...] ніякі злигодні його не лякали; сьорбали бувало, ми з ним тижнями на розкопках і селянський борщ, і капусняк власного на керосиновій кухні приготування, і це ніяк не впливало на його настрій і не охолоджувало завзяття до праці, а між тим він у житті своєму бачив багато, був членом сім'ї заможної, звик до повного достатку і в свій час пожив досить широко, про що любив згадувати, іронізуючи, утім, над помилками своєї молодості й називаючи себе жартома “коли я був аркадським принцом”!»Бранденбург Н. Памяти Н.Я.Тарновского... -- С.115..

Відчуваючи близьку смерть, зробив розпорядження, згідно з яким усі зібрані ним старожитності мали перейти до церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Цей заповіт не було оформлено офіційно. За словами археолога, майбутнього директора міського музею в Києві Миколи Біляшівського, «покійний сподівався на людську совість»Н.Б. Николай Яковлевич Тарновский (Некролог). -- С.84.. На жаль, зібрання, яке становило зміст останніх років життя його власника, уже через місяць після його смерті розпродавалося з публічних торгів у Києві. Більшість предметів розкупили торгівці старожитностями, і ця частина колекції фактично втрачена для науки, незначна кількість пам'яток потрапила до шанувальників старовиниТам же. - С.82-84..

Зібрання Миколи Тарновського не знайшло належного відображення і в публікаціях. Воно було розпродане частинами спадкоємцями, які не були зацікавлені у створенні музею, а заповіт не був належно оформлений. 1898 р. одну вітрину з хрестами придбав Василь ТарновськийЧерненко О.Є. Археологічна колекція. -- С.33.. Через високу вартість нерозпроданими залишилися 26 невеликих, вишукано зроблених вітрин. На вторинних торгах усе це купили родичі Миколи Тарновського. Передбачалося передати пам'ятки до одного з музеїв Києва. Микола Біляшівський опублікував їх короткий опис. Усі предмети у вітринах були пронумеровані, а за підготовленими власником каталогами можна було встановити походження кожної речі. В одній вітрині містилися речі кам'яного віку: дві булави, знайдені біля сіл Грушеве і Москалівка Київського повіту; сокири-молоти та їх фрагменти -- з Канівського повіту. Дві вітрини були заповнені знахідками в курганах біля сіл Бурти, Ємчиха, Грищенці, Казарівка, Синявка Канівського повіту Київської губернії, біля с. Халча Київського повіту, с. Келеберда Золотоніського повіту Полтавської губернії.

Із бронзових предметів великий інтерес представляла булава, знайдена під час корчування лісу біля с. Поташна на Київщині. У колекції були також фрагмент бронзової форми для відливання стріл із с. Грищенці Канівського повіту; ціла низка бронзових фібул, браслетів, прикрас, стріл із різних місць Канівського повіту. Багато предметів походили з розвідувальних розкопів із городища біля с. Леплява Золотоніського повіту Полтавщини: бронзові кільця, браслети, фібули, пряжки, прикраси, різні залізні предмети, грузила, пряслиця, буси, а також масивні мідні сокири. Було декілька мечів-кинджалів перехідної форми від залізної до бронзової доби -- з м. Корсунь Черкаського повіту Київської губернії, багато різних дрібних предметів із випадкових знахідок переважно в Канівському повіті. Особливо великим був підбір залізних знарядь, зброї, прикрас із городища Княжа гора біля с. Пекарі на Канівщині. З інших речей великокнязівської епохи Микола Біляшівський відзначив хрест-енколпіон, декілька натільних хрестиків, персні з різних місць Канівського повіту, срібну гривну новгородського типу з с. Пекарі та дві срібних гривни київського типу з городища Княжа гораБ. Собрание древностей Н.Я.Тарновского. -- С.53--54..

У кінці 1899 р. сестра небіжчика Наталія Тарновська (Мацнева) передала київському Музеєві старожитностей і мистецтв колекцію свого брата: 25 вітрин, 26 посудин і 2 вітрини монет, загалом -- 709 номерів старожитностей і 339 монетЦДАМЛМ України. - Ф.648. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.124-126; Археологическая летопись // Киевская старина. - 1900. - ТЦХУІІІ. - Январь. - С.59..

Наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. Київ був центром формування національних і провідних профільних, центральних музеїв у Наддніпрянській Україні. Процес становлення таких культурних установ був викликаний суспільною потребою і відбувався в єдиному річищі із загальноєвропейським національним піднесенням. У зазначений час у Києві сформувалися різноманітна за профілем, масштабами, адміністративним підпорядкуванням, формами і напрямами діяльності музейна мережа різного підпорядкування. Паралельно розвивалось і приватне колекціонування, яке відповідало політичним, ідеологічним та культурним процесам в Україні в умовах перебування у складі Російської імперії. Разом з тим приватні зібрання та колекції, які відіграли значну роль у становленні й розвитку музейної справи в Києві, досі не піддавалися комплексному аналізу.

За своїм соціокультурним статусом приватні зібрання братів Тарновських значно різнилися. Василь Васильович урешті-решт перетворив свої колекції на музей, відкритий для огляду і вивчення пам'яток. Фактично Музей українських старожитностей був єдиним у Києві загальнодоступним приватним музеєм. Він цілком відповідав сучасному визначенню такої культурної установи, яке зафіксоване у статуті Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) у 1974 р.:

«Музей -- постійна некомерційна установа, покликана слугувати суспільству та сприяти його розвиткові, доступна широкій публіці, займається придбанням, збереженням, дослідженням, популяризацією та експонуванням матеріальних свідоцтв про людину й середовище її проживання в цілях вивчення, освіти, а також для задоволення духовних потреб» Каулен М.Е., Мавлеев Е.В. Музей // Российская музейная энциклопедия. -- Т.1. -- Москва, 2001. - С.395..

І головне, Музей українських старожитностей Василя Тарновського був єдиним, суто національним, приватним зібранням у Києві. Завдяки самовідданій і доброчинній праці колекціонера збережено тисячі пам'яток з історії України, які є уречевленими свідками самобутності національної культури, а сам власник відіграв значну роль у розвитку музейної справи в місті.

Зібрання Миколи Тарновського мало велику історичну цінність, було доволі добре вивчене й систематизоване. Пам'ятки з його складу, застосовуючи спеціальну музеєзнавчу термінологію, визначаються як предмети музейного значення, а не музейні предмети. Закон України «Про музеї та музейну справу» (1995 р.; ст.2) визначає їх таким чином: «Предмет музейного значення -- культурна цінність, особливі ознаки якої є підставою для внесення її до Музейного фонду України та набуття статусу музейного предмета з метою збереження, вивчення і публічного представлення» Закон України «Про музеї та музейну справу» [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/249/95-%D0%B2%D1%80. Згадаємо, що сам власник бажав передати колекції до музею, був дарувальником кількох сучасних йому музеїв. За профільною ознакою обидва зібрання належали до історичних, а Миколи Тарновського -- ще й до підгрупи археологічних.

Размещено на Allbest.ru