Земля згідно з китайською міфологією має квадратну форму і лежить під круглим небом. На земній поверхні під небесним шатром живуть китайці, а в чотирьох кутках, не прикритих небом,-- примітивні народи, здатні бути лише васалами китайського імператора. Так в умовах оточення Китаю кочовими племенами склався догмат про Піднебесну, Серединну імперію -- нібито єдину цивілізовану країну у світі. В руках всесильних міфологічних персонажів Земля виявилася простою іграшкою. Одного разу міфічний герой Гунгун розлютився до нестями і поруйнував стовпи, на які спиралося небо. На землю відразу звалилися страшні природні катаклізми. Аварійний ремонт Всесвіту здійснила Нюйва, однак вона щось десь переплутала, чогось не доробила, тому небо й земля залишилися трішки перекошеними і, як наслідок цього, зорі рухаються на небосхилі на захід, а ріки в Китаї течуть на схід. Довершив справу праматері Нюйви Великий Юй -- основний герой китайського міфу про потоп. Він вирив річища "трьохсот великих рік, а скільки малих, і не порахувати", дав назви всім рікам, горам, тваринам та рослинам. Свою лепту в упорядкування життя на землі внесли також Мисливець (стародавнє божество мисливства), який винайшов лук і стріли й навчив людей полюванню, першопредок чжоусців "князь Проса", який навчив людей землеробству, тощо.

Жертвоприношення Небу й Землі здійснював особисто імператор, причому робив він це на священній горі Тайшань -- найвищій у Північному Китаї. Вважалося (про це подбали конфуціанці), що піднятися на священну гору, не викликавши "гніву Неба", спроможний лише абсолютно мудрий володар. Скажімо, Цінь Шіхуану перешкодила це здійснити раптова буря... Тому імператори довго зволікали, перш ніж наважувалися вирушити на гору Тайшань, адже йшлося про їхню репутацію в народі.

Крім космогонічних міфів, у Стародавньому Китаї існували й інші міфологічні цикли. Проте з розвитком старокитайського суспільства архаїчна міфотворчість у ньому зачахла, міфологічні персонажі були переосмислені як легендарні володарі й культурні герої, міфи поступилися місцем казкам та героїчному епосу. Однією з основних причин деміфологізації світогляду китайців дослідники вважають протидію язичницьким уявленням з боку сформованих релігій. Релігія класового суспільства відкинула язичеські культи, які змогли зберегтися в цих умовах лише завдяки своїй деміфологізації. "Порятунок" стародавніх богів,-- зазначає Е. М. Яншина,-- хоч як це парадоксально звучить, був досягнутий знищенням їх як богів".

5. Література

Старокитайську літературу, хронологічними рамками якої є XII ст. до н. е.-- III ст. н. е., вперше класифікував Бань Гу. У складеному ним переліку літературних творів перше місце посідають конфуціанські канони: "Книга перемін", "Книга історії", "Книга пісень", "Книга ритуалу", "Весна й осінь", "Бесіди й судження" та ін. З цих книг найбільше літературне значення має "Книга пісень", до якої Конфуцій відібрав 305 з більш ніж трьох тисяч пам'яток народної пісенної творчості чжоусців. У ній подана найдавніша лірична поезія китайців -- любовна, побутова, обрядова, громадянська, епічна, історична. У своїх піснях китайці розповідали про стародавні шлюбні обряди, про сумну долю залишених жінок, про жахливу традицію людського жертвоприношення, про воєнні походи, про сите, але неспокійне життя чиновників тощо.

Пізніша китайська поезія розвивалася у двох основних жанрах: піснях-гєші та поемах-Фу, на відміну від геші, не співали, а скандували. Складені вони були римованою прозою, тобто являли собою щось середнє між поетичним і прозовим жанрами. Творцями цього оригінального літературного жанру були Цюй Юань, Сун Юй та інші поети перед ціньської доби. Цюй Юань, ліриці якого притаманні витонченість та щирість почуттів, народився у IV ст. до н. е. в царстві Чу. Він закликав сусідні царства об'єднатися проти агресивного Цінь, проте невдовзі став жертвою інтриги, позбувся всіх своїх чинів та посад і, зрештою, опинився у вигнанні. Гіркоту самітності, тугу за батьківщиною Цюй Юань з непідробною щирістю передав у своїй оді "Сум відлученого". Легенда розповідає, що коли

Цюй Юань довідався, що князівство Цінь таки завоювало його батьківщину, він утопився в річці Міло (китайці на спомин про цю трагічну подію організовують щороку в середині червня перегони на човнах -- Фестиваль Човнів Драконів). Інший чуський поет III ст. до н. е. Сун Юй, якого вважають першим китайським трубадуром кохання й жіночої краси, вдосконалив винайдену Цюй Юанем форму оди й цим уніс чималу лепту у виділення китайської літератури в самостійний вид мистецтва.

За царювання У Ді в ханьській столиці було створено Юефу -- особливу "Музичну палату", чиновники якої для збереження спадщини минувшини та з'ясування настроїв народу збирали й обробляли народні пісні. Бань Гу повідомляв, що "Музичною палатою" було впорядковано 28 збірників народних пісень, проте жоден із них не дійшов до наших днів. Окремі чиновники Юефу, в тому числі її засновник Лі Яньнянь, самі потроху пописували вірші, іноді вдалі.

У І--II ст. и. е. в країні побачила світ навіяна народним фольклором анонімна поетична збірка "Дев'ятнадцять стародавніх віршів", віршові твори якої були складені на традиційну для китайської поезії тематику: розлука друзів, сум залишених жінок, ностальгія за рідною домівкою тощо.

Водночас у Стародавньому Китаї розвивалися й прозові жанри. Серед старокитайської прози художню цінність становили, зокрема, конфуціанська "Книга історії", яка, на думку М. Й. Конрада, є скоріше літературною, аніж історичною пам'яткою, праця Сима Цяня "Історичні записки", емоційний вплив якої на читача середньовічний китайський філолог та історик Мао Кунь передав такими словами: "Коли читаєш життєписи хоробрих героїв, кортить самому наражатися на смертельну небезпеку! Коли читаєш життєписи Цюй Юаня та Цзя І, важко стримувати сльози! Коли читаєш життєписи Чжуан Чжоу та Лу Чжун-ляня, виникає бажання залишити цей світ!"

Якщо історична проза тяжіла до об'єктивного зображення подій, то філософська мала підкреслено дидактичний характер, тобто вирізнялася суб'єктивізмом. Започаткував філософський жанр у китайській літературі конфуціанський канон "Бесіди й судження", написаний блискучим афористичним стилем. До старокитайської філософської прози належать також трактати даосів, легістів, моїстів.

Певне уявлення про цей літературний жанр можна скласти з такого фрагмента книги III ст. до н. е. "Весни та осені Люя":

"Річка Вей дуже розлилася, і в ній втопився чженський багатій. Хтось виловив його тіло. Родичі багатія звернулися до нього з проханням продати їм небіжчика, проте той заломив дуже високу ціну. Тоді вони звернулися до (філософа) Ден Сі.

Ден Сі відповів:

-- Не хвилюйтеся! Кому ще, крім вас, він продасть його!

Той, хто заволодів тілом, також занепокоївся й сам звернувся до Ден Сі. Ден Сі промовив:

-- Не хвилюйся! У кого ще, крім тебе, вони його придбають?!"

За ханьської доби в Китаї з'явилася також белетристика, яка в середні віки стала основою китайської безсюжетної прози. Це були передусім життєписи, що виділилися з "Історичних записок" Сима Цяня в самостійний літературний жанр. Серед цих белетристичних творів привертають увагу розповіді про невдалий замах сміливця Цзін Ке на імператора Цінь Шіхуана (китайський велетень жбурнув в імператора важкий кам'яний молот, проте не влучив), про долю Чен-ді -- знаменитої наложниці ханського імператора, про закоханого студента, який уночі розкопав могилу своєї коханої, щоб востаннє помилуватися її вродою, тощо.

У старокитайській літературі проглядалися виразні демократичні тенденції, висловлювалися туга за втраченою соціальною справедливістю, заклики чинити опір свавіллю знаті.

Характерно, що у своїй класифікації пам'яток китайської словесності Бань Гу ще не відмежовував художні твори від наукових трактатів. Отож у Стародавньому Китаї художня література ще не завоювала своєї окремішності, художність ще не стала естетичною категорією.

Слід зазначити, що попри певну свою незрілість старокитайська література заклала ту ідейну та художню основу, на якій розквітла середньовічна літературна творчість не лише самих китайців, а й японців, корейців, в'єтнамців.

6. Архітектура та мистецтво

Найдавніші твори китайського художнього ремесла належать до - неолітичної кераміки, яка привертає увагу не стільки багатством форм, скільки оригінальним художнім стилем. Свою кераміку стародавні майстри робили і вручну, і з допомогою гончарного круга. Спершу вони випалювали її при високій температурі, а потім розписували по сірому, коричнюватому чи червонуватому фоні фіолетовою, червоною, чорною, жовтою чи білою фарбою, або ще весь фон робили чорним, а орнамент залишали світлим. Найвправніше розписаний неолітичний посуд, зроблений на гончарному крузі. Візерунок завжди вдало підкреслював його витягненість угору чи, навпаки, приземкуватість, іноді вкривав майже всю його поверхню. Це здебільшого був геометричний орнамент у вигляді спіралевидних закруток, сітчастого чи шахового малюнка, поміщеного в коло, ромб чи трикутник. Гадають, що такий орнамент мав магічне призначення, що зигзагоподібні лінії та серпоподібні знаки на ньому символізували Місяць і блискавки, отож відображали уявлення китайців про сили природи.

В іньську добу китайці освоїли виробництво чудового бронзового посуду для зберігання жертовного зерна й вина, який не має аналога у світовому мистецтві. За своїм художнім стилем іньський бронзовий посуд дуже нагадує тогочасну скульптуру, проте має досконаліші форми й орнамент і характеризується віртуозною технікою виконання, яка свідчила про існування в іньському Китаї вже зрілої художньої традиції. Серед традиційних форм бронзового ритуального посуду переважали дін (широка чаша на трьох ніжках), цзюе (посудина на трьох ніжках, схожа на перевернуту каску), гу (видовжена посудина, що розширяється доверху й донизу) тощо. Зовнішня поверхня цього посуду покривалася орнаментом, часом таким витонченим і складним, що його можна роздивитися лише через збільшувальне скло. Орнамент найчастіше виконувався у вигляді зображень спіралей, завитків, фантастичних звірів і птахів (дракона, фенікса тощо). Поширеним, щоб не сказати неодмінним, орнаментальним мотивом на іньському бронзовому посуді була звірина маска тао-те у вигляді роззявленої пащі монстра з роздутими ніздрями та виряченими очима. Маска тао-те зображувалась "розгорнутою", щоб видно було відразу й праву, й ліву її сторони. Цей загадковий декор, мабуть, був іконографією якогось божка, найімовірніше Шанді. Отож в іньському мистецтві прижився "звіриний стиль", поширений також в ірано-месопотамському світі та в Сибіру. Ряд дослідників (переважно китайських) називає батьківщиною "звіриного стилю" саме Китай, однак ця концепція недостатньо аргументована і має в науковому світі своїх опонентів.

За іньської доби в Китаї вже процвітала техніка різьблення по твердих породах каменю й кістці. Китайці виробляли з твердішого за сталь напівпрозорого нефриту, нібито здатного оберігати тіло й душу від усякої напасті, амулети й прикраси, переважно диски бі -- символи Неба й світлого чоловічого начала, та восьмигранні призми цзунь -- символи Землі й темного жіночого начала.

В епоху Чжоу китайське мистецтво досягло нових успіхів у своєму розвитку. Так, збагатилася його сюжетна основа -- поряд із традиційною абстрактною символікою подибуємо зображення людей і тварин, з явилися нові його види, ускладнилася технологія. Ці зміни особливо стосуються періоду Чжань Го (V--III ст. до н. е.). Тогочасний посуд тішить око досконалістю пропорцій, віртуозною технікою орнаменту. Попри свої чималі розміри він здається легким, його стінки тонкі, він уже не виглядає приземкуватим, нерідко інкрустований міддю, сріблом, вкритий позолотою. Завдяки найтоншій обробці та чудовому орнаментуванню посуд доби Чжань Го залишив далеко позаду раніші художні аналоги, навіть випередив подальший розвиток старокитайської бронзи. Новими видами китайського мистецтва в епоху Чжоу були лакові розписи на дерев яних та шкіряних виробах і живопис на шовку, без якого неможливо уявити собі традиційне китайське малярство. Жанрові сценки в чжоуському мистецтві, незважаючи на його релігійну залежність, досить реалістичні, проте впадає в око, що тварин тогочасні художники й скульптори зображували правдоподібніше, аніж людей.

Мистецтво доби Цінь найкраще представлене сенсаційними знахідками в могильному комплексі імператора Цінь Шіхуана. Виявлені в ньому кілька тисяч глиняних та бронзових фігур гвардійців засвідчили схильність старокитайського образотворчого мистецтва до реалізму. Серед тисяч фігур немає двох абсолютно однакових, отож їм притаманна портретність. Ціньська скульптура розмальовувалась у локальні кольори, про що свідчать залишки фарби на статуях гвардійців.

Найвищого розвитку старокитайське мистецтво досягло в епоху Хань. Налагодження господарських і культурних зв'язків ханьського Китаю з країнами Заходу збагатило китайське мистецтво, не зашкодивши його самобутності. Особливо вплинув на нього буддизм. Виявлені в ханьських могильниках глиняні моделі багатоярусних високих башт свідчать про появу пагод -- китайського варіанта індійської ступи. Кожен ярус пагоди, круглої, квадратної чи багатокутної в плані, символізував одне з небес буддійської космогонії. Розвивалася дерев'яна палацова архітектура, про яку можемо скласти уявлення лише на основі писемних згадок. Палацові комплекси ханьських імператорів вражають грандіозними розмірами. Так, палац Вей-ангун у Чан'ані мав периметр 11 км і складався із 43 будівель.

Китайське мистецтво прославила й ханьська кераміка, розмальована яскравими фарбами. Основний мотив декору на ханьському посуді -- геометричний орнамент у вигляді поясів, розмежованих різкою чорною смугою. Яскраві червона, біла, бузкова та зелена фарби утворюють мальовничі поєднання. Такий орнамент майже позбавлений релігійної символіки, має суто декоративний характер.

Китайці вважали, що "до небіжчиків потрібно ставитись так, немов до живих", тому в ханьському мистецтві значною мірою відображений культ предків. У ханьських гробницях виявлено велику кількість ритуальних предметів з нефриту та яшми, глиняних і бронзових фігурок оповідачів, музик, акробатів, служниць, танцівниць, коней тощо. Китайські анімалісти полюбляли зображувати свійських тварин, причому це їм добре вдавалося.

Цікавими пам'ятками китайського мистецтва ханьської доби є знамениті кам'яні барельєфи та настінний розпис багатих гробниць. Дослідники вважають, що ці зображення не мали магічного призначення, а лише нагадували покійнику про земне життя, відтворювали його улюблені історичні та міфологічні сюжети. Найчастіше зображувалися повчальні історії з життя "ідеальних володарів", "зразкових синів", лаоських магів, божків, драконів тощо. В ханьських барельєфах фігури людей і тварин здебільшого передані в динаміці, з експресією.

Ханьському мистецтву притаманні простота форм, що межує з убогістю, панування строгої лінійної симетрії. Це засвідчують тогочасні бронзові дзеркала (здебільшого круглі, іноді квадратні), які замінили архаїчний бронзовий ритуальний посуд. Ці дзеркала, що служили потребам первісної магії, були з тильного боку вкриті найтоншим орнаментом.

Мистецтво живопису з'явилося в Китаї не пізніше чжоуської епохи, про що свідчать тодішні картини на шовку, виявлені археологами. Але найдавніше китайське малярство не збереглося, тому матеріалом для вивчення старокитайського живопису є пам'ятки ханьської доби та раннього середньовіччя. На стиль ханьського живопису помітно вплинули релігії, передусім буддизм та даосизм. Даоський вплив, зокрема, віддзеркалився в потязі до натуралізму. В трактаті Чжуан-цзи розповідається, як один із малярів, які виконували замовлення володаря царства Сун, закинув подалі пензлі, роздягнувся догола й у всій своїй первозданній красі розлігся привселюдно. У володаря Юань-цзюня дух перехопило від такого новаторства в "художньому" самовираженні, він із захватом назвав цього трубадура натуралізму достеменним художником.

Самостійним видом ханьського мистецтва була графіка, точніше -- ієрогліфічний краснопис, вершиною якого стала творчість Ван Січжі в IV ст. до н. е. Вже в давнину китайці називали цього майстра графічної мініатюри "богом краснопису", таким відточеним було його мистецтво.

7. Музика

Важливе значення надавалося у Стародавньому Китаї музиці як вираженню внутрішнього світу людини. Сима Цянь так охарактеризував емоційний вплив цього виду мистецтва: "Якщо звуки й наспіви домірні і перебувають у цілковитій гармонії, то вони навіть птахів та тварин не залишають байдужими, що ж тоді казати про людей... сповнених почуття любові і ненависті!"

Китайські інтелектуали розійшлися у своїх поглядах на те, яка саме музика -- "легка" чи "серйозна" -- потрібна масам. Конфуціанці вважали розважальні мелодії шкідливими. Проте імператор УДі вирішив підіграти народним смакам. Він створив Музичне бюро, зобов'язавши його розробити стиль музики, придатний для світських розваг. Чиновники збирали народні пісні й переробляли їх у шлягери. Однак у 7 р. до н. е. конфуціанці домоглися ліквідації цієї контори, яка, на їхню думку, лише розбещувала маси, робила їх легковажними. Понад 800 чиновників Музичного бюро залишилися без роботи, народ знову почали начиняти лише "серйозними" піснями й мелодіями. культура китай мистецтво конфуціанство

Музика лунала в Китаї під час виконання ритуальних обрядів, на весіллях, народних гуляннях, похоронах, музики розважали гостей у заможних домах, як того вимагали правила хорошого тону.

Філософ Сюнь Цзи (IV--III ст. до н. е.) так описав церемонію приймання гостей: "Запросивши гостя в дім, господар тричі кланяється Йому -- так вони доходять до порога. Після трикратного взаємного запрошення зайти в дім першим переступає поріг гість. Господар поклоном дякує йому за відвідини й підносить вино, яке гість випиває за здоров'я господаря... (Потім) у дім заходить музичний розпорядник (із співаками), (які) виконують три пісні. Господар підносить їм (вино). У двір заходять (музики) із сопілками і виконують перед домом три номери. Господар також підносить їм вино. Потім виконуються ще три номери, де співаки й музиканти заступають один одного" Нарешті, співаки й музиканти тричі виступають усі гуртом. Музичний розпорядник оголошує про закінчення концерту й виходить. Двоє дрібних служників (господаря) підносять (гостю та його супроводу) келих із вином, і лише після цього у свої права вступає розпорядник приймання".

Музичні твори будувалися у Китаї на п'ятиступеневій гамі, гама -- на 12-ступеневому хроматичному ряді, тому кількість лад і в-тональностей у музичних творах була чималою. Виконувалися музичні твори на кам'яних та шкіряних барабанах, металевих дзвонах і гонгах, дерев'яних цимбалах і стукачках, бамбукових дудках і флейтах, глиняних окаринах, гуслях і лютнях з шовковими струнами, сопілках і флейтах з гарбуза-горлянки. Оркестри цих традиційних музичних інструментів існували вже в чжоуську епоху, причому склад їх не змінився до кінця стародавньої доби. Склад оркестру залежав виключно від заможності його власника. Так, заможні китайці тішили свій слух звуками дзвонів, барабанів та співом хорових капел, незаможних же влаштовували сольна гра на якомусь одному інструменті й танці красунь.

Слід зазначити, що в поняття "музика" стародавні китайці вкладали дещо інший зміст, ніж це робимо ми. Під "музикою" (юе) вони розуміли ритуальний танок під акомпанемент музичних інструментів. Буквально кожна нота, кожен музичний ритм, найменший жест танцівника щось символізували. Закодованою мовою музики й танцю китайці розповідали цілі історії з життя легендарних героїв, відтворювали яскраві історичні сюжети, передавали своє ставлення до політичного життя країни. Для китайця існував прямий зв'язок між характером музики й тогочасним станом суспільства. В трактаті "Ліцзі", зокрема, говорилося, що "шляхи (розвитку) музики мають багато спільного з управлінням країною". Сима Цянь запевняв, що "в добре керованому суспільстві мелодії спокійні й приносять радість, а управління там гармонійне. В неупорядкованому суспільстві мелодії злостиві й викликають гнів, а управління там спотворене. В державі, що гине, мелодії сумні й навівають тугу, а народ її бідує. Шлях розвитку музики -- її звуків і мелодій -- нерозривний з шляхом управління (державою)".

Кожен ступінь звукоряду, кожен звук стародавні китайці пов'язували відповідно до традиційних релігійно-філософських уявлень з певною порою року, годиною доби, положенням Сонця і Місяця, різними птахами й тваринами, стихіями природи тощо. Одні мелодії вони виконували весною, інші -- влітку, восени, взимку.

Розібратися в усіх тонкощах складної музичної символіки, щоб установити з її допомогою зв'язок минулого з сучасністю, міг, ясна річ, лише знавець. Тому в китайських школах, які готували чиновників, музичній грамоті відводилося чільне місце.

Промовистими були й китайські танці, що виконувались, як про це говориться в "Ліцзі", "з використанням щитів, бойових сокир, пір'я фазанів і бичачих хвостів". Сима Цянь розкрив значення характерних рухів й жестів танцівників, таких як "згинання і розгинання корпусу, опускання і підведення голови, рухи назад і вперед, повільні чи швидкі кроки..." Фігури танцівників зображені на кам'яних барельєфах та фресках ціньської й ханьської діб.

Нещодавно китайські вчені дешифрували знайдений 1920 р. в одній із печер Дуньхуана нотний запис на дерев'яній дощечці, переклали його на сучасні ноти й потім виконали на традиційному китайському музичному інструменті nina (прототип лютні). Ця мелодія датується III ст. до н. е.

Старокитайські мистецтво та музика справили істотний вплив на формування середньовічної японської, корейської, в'єтнамської та монгольської культур, для яких культура ханьського Китаю впродовж багатьох століть була своєрідним еталоном і предметом наслідування.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). -Львів, 2012.

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.

21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

Размещено на Allbest.ru