Концепція ненаративності в контексті розвитку вітчизняного нефігуративного живопису ХХ ст.

В роботі доведено, що поетика ненаративності містить в собі потенції відкритості. Структурною ознакою ненаративних картин - “як-текстів” є наявність різнорідних семіотичних просторів. Ненаративним творам властива принципова неоднозначність художнього повідомлення, оскільки їхня суть не зафіксована у завершених формах. Нефіксована в образних фабулах змістовність ненаративних полотен виходить за межі раціонального мислення. Тексти картин не можуть осмислюватись в межах однієї художньої "мови", оскільки мистці прагнуть до створення композицій, що можуть прочитуватись у різних значеннях. Саме це відображають такі стилістичні риси, як підкреслення текстури фарб чи тонких градацій основного тону в складних "слоїстих" композиціях, збагачених яскравими фактурними вирішеннями живописної поверхні. Ймовірно, саме така закладена в ненаративних творах неоднозначність художніх повідомлень формулюється Т. Сільваші в аксіомі ненаративності - "сенс з'являється з середини живопису".

В другому підрозділі визначено рівні сприйняття та функціонування національної та світових художній традицій в нефігуративній творчості взагалі та концепції ненаративності зокрема. Науковцями (М. Мудрак, О. Петрова, М. Прокопович, О. Тарасенко та ін.) було доведено, що авангард, як і безпредметний живопис в його межах, зростав на ґрунті національної ментальності. Так, О. Петрова стверджує, що, попри відсутність в творах вітчизняних авангардистів фольклорної стилізації, "цитування" та сюжетно-тематичних перегуків з національними темами, в них спостерігається звернення до народних джерел на "рецептивному рівні контактів", що дозволяє їх відносити до сфери так званого "авангардового традиціоналізму". Далі дисертант наголошує, що, в нефігуративній царині 90-х рр., як й у класичному авангарді, підсвідомо відтворювались етнічні культурно-світоглядні моделі, що реалізувалися на рівні творчих перевтілень, зокрема: 1) занурення до підсвідомих глибин етнічної образності, 2) використання сакральної мови та прийомів давнього українського іконопису та 3) звернення до космізму народної образотворчості та дуалістичності українського світовідчуття, української духовності, яка стверджує пріоритет вічного над скороминущим та частковим.

В ненаративній творчості національна традиція також проявляється поза зовнішнім фольклоризмом і сприймається як опосередкована форма діалогу мистця з етносферою. Звернення до народного мистецтва на рівні внутрішнього діалогу збуджує творче мислення художника до винайдення нових філософсько-онтологічних творчих ідей та пластичних вирішень. зазначається, що, будучи ретро-авангардом свого часу, ненаративний живопис 90-х з одного боку протистояв зовнішньо-фольклорній творчості, з іншого - позанаціональним радикальним проявам візуального мистецтва. Він, як й уся безпредметна творчість, здійснює свого роду прорив до нових гранів сприйняття та пізнання буття, які спроможні осмислювати сучасний світ.

Зважаючи на те, що концепція ненаративності спровокувала існування живопису, спрямованого до заглиблення у сутність “іншої” (не-матеріальної) реальності, вказується, що в ненаративності творчий акт мислиться в контексті далекосхідних традицій. Так, по аналогії з творчим методом чанських живописців, текстуальність “живописного тіла” ненаративних творів розуміється як “таємниця”, що не піддається раціональному тлумаченню. На відміну від наративного мистецтва, яке дотримується традиційних формальних засобів, визначальною в ненаративності є інша змістовність, яка, базуючись на виражальній цінності кольоропростору, фіксує незалежне від матеріального світу духовне життя.

Враховуючи те, що в численних інтерв'ю більшість художників-ненаративістів постійно підкреслюють наявність впливу на них далекосхідних традицій, зроблено висновок, що з комп-лексу загальних аспектів далекосхідного мистецтва (а саме дзенського), в творчому методі ненаративності особливо виразно проступають мотиви “пустотної свідомості”, “просвітлення”, “духовного заспокоєння” тощо. Ненаративісти запозичують візуально-перцептивний початок медитативного споглядання, заперечуючи європейське тяжіння пізнання через “говоріння” космосу і “мовчання” людини. Отже, раціонально-інтелектуальне пізнання поступається гностичному, спрямовуючи реципієнта до споглядальності.

Далі зазначається, що в сучасні вітчизняні мистецтвознавці, проводячи аналогії поміж нефігуративом 90-х рр. та американським абстрактним експресіонізмом, схиляються до ототожнювання царини українського нефігуративу зі школою американського абстрактного експресіонізму. Однак, при подібному зіставленні слід вбачати, що не всі прояви вітчизняного нефігуративу викликають подібні асоціації. За здійсненою нами систематизацією нефігуративного живопису то можуть бути ненаративний та, більш дотично, модульно-пластичний і інтуїтивно-експресивний напрями, оскільки інші, в силу видимої відмінності формальної мови, особливостей змістовності тощо, не мають рис схожості з американською абстрактною творчістю.

В процесі зіставлення ненаративного живопису з американським абстракціонізмом середини ХХ ст. підтверджена правомірність аналогій між ненаративним живописом та окремого напряму абстрактного експресіонізму - Соlor Fіеld painting (М. Ротко). Автор, поруч з низкою подібних культурологічно-естетичних рис, вказує на ряд відмінностей поміж вказаними напрямами: існування в різних культуротворчих умовах, різниця в ставленні до реципієнта, різне відчуття “елітарності” творчості, різний рівень зв'язків з традиціями та надання вітчизняними мистцями більшої уваги розвиткові формальних засобів художньої мови. Ці відмінності засвідчують самодостатність вітчизняного ненаративу і спростовують його тотожність з Соlor Fіеld.

У третьому підрозділ доводиться, що ненаративний живопис, існуючи в контексті мистець-ких пошуків 90-х рр. ХХ ст., послуговується здобутками “позитивної метафізики” живопи-су як сталого виду класичної форми існування мистецтва; свідчить про присутність в концепції традицій класичного дискурсу. Це надає ненаративності якостей художності, на відміну від “не-художності” “актуальних” мистецтв та принципово відокремлює ненаративний живопис з площи-ни мистецько-культурних пошуків трансавангарду, які в силу своєї радикальної новітності запере-чують використання будь-яких сталих традицій. Враховуючи, що в усі періоди свого існування вітчизняний абстракціонізм був радикальним авангардом тогочасного художньо-мистецького про-цесу, з метою як найбільш точного означення місця ненаративного живопису в мистецтві 90-х рр. ХХ ст. відноситимемо його до неоавангардної (точніше, - ретроавангардної) площини сучасного мистецького простору.

ВИСНОВКИ

Дисертація в ряду праць, присвячених осмисленню українського нефігуративного живопису ХХ ст., є першою мистецтвознавчою роботою, що присвячена вивченню окремої течії нефі-гуративу 90-х рр. ХХ ст. - ненаративного живопису. В ній підтверджено доцільність використання дефініції “ненаративність” стосовно окремого напряму нефігуративного живопису, та вперше зібрано, систематизовано і осмислено фактологічний і візуальний матеріал вітчизняної нефігура-тивної творчості 90-х. В ході вирішення поставлених завдань були отримані наступні результати.

1. Проведений аналіз дослідженості проблем нефігуративного дискурсу засвідчив недостатність осмислення актуальних питань нефігуративної творчості у вітчизняному мистецтво-знавстві. Науковці, звертаючи увагу на різноплановість нефігуративного живопису 90-х, не впорядковували творчі здобутки його представників, не здійснювали його систематизації та не ставили предметом вивчення осмислення особливостей його окремих напрямків. Автором виявлено необхідність комплексного дослідження українського нефігуративу, опрацьовування його теоретичних аспектів та можливість вивчення поетики ненаративного живопису в межах нефігуративної творчості останнього десятиліття ХХ ст.

2. Здійснений аналіз існуючого понятійно-категоріального апарату, що використовується при вивченні абстрактної творчості, довів його несталість. Вживані терміни “абстракціонізм”, “нефігуративний живопис”, “ненаративність” розуміються як синоніми та застосовуються дос-татньо вільно, часто підмінюючись один одним. Дисертант наголошує на змістовності кожної дефініції. Так, “абстракціонізм” ознбчує низку пошуків безпредметного живопису в межах кла-сичного авангарду, “нефігуратив” є родовою назвою для всіх напрямів “абстрактної” практики ХХ ст., а “ненаративність” позначає окремий напрям вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст., який, від інших нефігуративних практик виокремлюється абсолютною транс-цендентністю, звільненням живопису від усього раціонального, від будь-чого крім “чистої живо-писності”, та виступає свого роду “автопрезентацією”, самоосвідченням “живопису як такого”.

3. В роботі виокремлено три “хвилі” вітчизняної абстрактної творчості: абстракціонізм класичного авангардизму, нонконформістський нефігуративний живопис та нефігуратив 90-х рр. ХХ ст. Доведено, що кожна з них в контексті культуротворчих процесів свого часу була радикальною конфігурацією моделі мистецького авангарду. Абстракціонізм заперечував сталість міметичного мистецтвотворення попередніх епох. Нонконформістський нефігуратив ігнорував догми соцреалізму та чинив опір радянській мистецькій системі. Реактивація нефігуративного живопису на початку 90-х остаточно спростувала рештки соцреалізму, повертаючи навмисне відкинуту волю вибору творчого самовиявлення.

4. Здійснена систематизація напрямів нефігуративного живопису останнього десятиліття ХХ сторіччя уможливила виокремлення із загалу вітчизняного нефігуративу ненаративний живопис. Підкреслюється, що концепція ненаративності - лише один з можливих проявів живопису інтровертного типу, коли процес творення є свого роду удосконаленням своєї свідомості та психології мислення.

5. В роботі на основі аналізу конкретних творів встановлено загальні художньо-стилістичні та онтологічно-естетичні концепти поетики ненаративності. Визначальними художньо-стилістичними рисами ненаративних творів являються 1) розуміння кольору предметом Живопису, а кольоромислення - визначальним фактором нефігуративної творчості взагалі; 2) заглиблення в суто живописні проблеми динаміки кольорових мас, що позначається використанням композиційних принципів “монтування” і “накладання” кольорових просторів та побудови “модулів кольорових сполучень”; 3) акцентування уваги на підкресленні тактильних якостей матеріалу, текстури полотна, збагаченні живописної поверхні багатошаровою фактурою.

Серед основних концептів авторської міфореальності виявлено наступні. 1) зростання гли-бинності та концептуальності ненаративних творів на сенсоутворюючих властивостях часопрос-тору, філософсько-особистісні принципи якого є способом структурування художньої реальності. 2) обов'язкове розуміння та підкреслення “обраності” та “медіальності” художника - посеред-ника поміж відчутою “абсолютною реальністю” та глядачем. 3) відмова від зображення матеріальних якостей світу на користь метафізичної “трансцендентної” реальності, яка дозволяє відносити ненаративні твори, зміст яких переходить від замкненої картини-речі в сферу не матеріальних ідей, до “відкритих систем”. 4) розвиток ненаративного живопису в бік інтроверт-ності, на відміну від спектакулярного актуального мистецтва, яке прагне “насильницького володарювання над реальністю”. Останнє збільшує кількість можливих інтерпретацій та аргументує розуміння ненаративних полотен як відкритих творів.

6. в сучасному розумінні відкритим є твір, який окреслюється “полем” інтерпретаційних можливостей та постає перед глядачем як конфігурація сповнених принциповою невизначеністю провакативних стимулів (за У. Еко). Ненаративним творам властива принципова неоднозначність художніх повідомлень, оскільки їхні композиції характеризуються відсутністю зафіксованих в зрозумілій для глядача завершеній формі подій чи смислів (які визначають сутність творів, організованих по законам вірогідності). Підкреслено, що відкритість ненаративних творів аргументує використання терміну “ненаративність” - і в розумінні “заперечення оповідальності”, “відсутність змістовної визначеності”.

7. У дисертації доведено, що етнотрадиція в ненаративних творах не знищується, а проявляється як опосередкована форма діалогу мистця з етносферою (зокрема, колористикою) свого народу. При створення ненаративних творів мистець залучає онтологічні прийоми та мову сакрального давньоукраїнського живопису; звертається до глибин етнічної образності, космізму народної образотворчості та дуалістичності українського світовідчуття, тієї духовності, що стверджує пріоритет вічного над скороминущим та частковим.

8. З'ясована в роботі наявність впливу далекосхідних філософсько-мистецьких традицій на формування ненаративності в українському мистецтві позначена у втіленні ідеї “підкорення засобу”, сприйнятті творчості як “шляху” до “очищення”, зосередженні уваги на творчому процесі, естетичної та змістовної цінності категорії шуньята, тощо. В процесі зіставлення ненаративності з практикою американського абстрактного експресіонізму була підтверджена правомірність проведення аналогій між ненаративним живописом та Соlor Fіеld painting. Однак, осмислення низки відмінностей поміж вказаними напрямами (зокрема, належність до різних культурних шарів, принципова різниця в ставленні до реципієнта, різне відчуття “елітарності” творчості та зв'язок з традиціями, притаманний ненаративності,) засвідчує індивідуальність вітчизняного ненаративу.

Дана робота є своєчасним кроком в просуванні українського мистецтвознавства до осмислення нефігуративного живопису як вагомого явища художнього процесу вітчизняного мистецтва ХХ ст. З огляду на необхідність відтворення суцільної картини розвитку нефігуративної творчості, бачиться необхідність проведення подальших дослідження інших течій нефігуративу ХХ ст., що дозволить більш повно осмислити розмаїтість вітчизняного нефігуративного живопису.

СПИСОК основних опублікованих праць ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мархайчук Н. Вплив філософії Дзен на формування ненаративності в українському малярстві ХХ ст. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць. - Х.: ХХПІ, 2000. - № 2 - 3. - С. 82 - 83.

Мархайчук Н. До питання зіставлення українського ненаративного живопису та американського абстрактного експресіонізму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2002. - № 11. - С. 3 - 13.

Мархайчук Н. До проблеми термінології мистецьких явищ ХХ ст. та належності ненаративного живопису до неоавангардизму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2002. - № 12. - С. 35 - 46.

Мархайчук Н. Ненаративний живопис України: основні аспекти та проблеми дослідження // Культура України: Зб. наук. праць. Вип. 11. Мистецтвознавство. Філософія. - Х.: ХДАК, 2003. - С. 192 - 201.

Мархайчук Н. Сутність терміну “ненаративність” та стан дослідженості ненаративного живопису України 90-х рр. ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. - К.: КДАКККМ, 2003. - Вип. 1. - С. 88 - 98.

Мархайчук Н. Вплив філософсько-естетичних традицій далекосхідного мистецтва на формування ненаративності в українському малярстві останньої третини ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. - К. КДАКККМ, 2003. - Вип. 3. - С. 46 - 54.

Мархайчук Н. Вплив змін, що відбулися в мистецькому мисленні вітчизняних живописців, на становлення нефігуративного дискурсу (кінець 80-х - початок 90-х) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2003. - № 3. - С. 46 - 60.

Мархайчук Н. Онтологічно-естетичні особливості вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст. (на прикладі ненаративного живопису) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2004. - №5. - Ч. 4. - С. 59 - 72.

Мархайчук Н. Нефігуративні твори як “відкритий твір” (на прикладі концепції ненаративності) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2005. - № 1. - С. 101 - 107.

Мархайчук Н. Розвиток вітчизняного культурно-мистецького простору на межі 80-х - 90-х рр. ХХ ст. // Культура і сучасність: Альманах. - К., КДАКККіМ, 2004. - № 1. - С. 92 - 99.

Мархайчук Н. Вітчизняний нефігуративний живопис 60-х - 70-х як явище нонконформізму // Дизайн-освіта 2005: Тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір: Зб. матеріалів. - Х.: ХДАДМ, 2005. - С. 78 - 81.

Мархайчук Н. Національні традиції в українському ненаративному малярстві // Вісник ХДАДМ: матеріали Міжн. наук.-метод. конф. “Розвиток національної моделі дизайну і образотворчого мистецтва в умовах глобалізації сучасного світу”: Зб. матеріалів. - Х.: ХДАДМ, 2002. - Вип. 6. - С. 117 - 121.

Мархайчук Н. Ненаративная живопись Украины как феномен современного художественно-культурного развития (90-е гг.) // Актуальные проблемы мировой художественной культуры: Материалы междун. научн. конф.: В 2 ч. - Ч. 2. - Гродно (Беларусь): ГрГУ, 2002. - С. 53 - 56. - рос. мовою.

Мархайчук Н. Класифікація напрямів нефігуративного дискурсу України 90-х рр. ХХ ст. // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 3-я електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. - Х: ХДАДМ, 2003. - № 3. - С. 92 - 94.

Мархайчук Н. Особливості стилістики ненаративних творів // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 4-а електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. - Х: ХДАДМ, 2003. - № 4. - С. 38 - 42.

Мархайчук Н. Розвиток концепції ненаративності в образотворчості М. Гейка (друга половина 90-х рр. ХХ ст.) // Молода мистецька наука України: 4-а електронна наук. конф. молодих науковців: Зб. матеріалів - Х.: ХДАДМ, 2003. - № 4. - С. 82 - 85.

Мархайчук Н. Поміж часом та простором // Абстракція чи пошук закономірності (Міжнародний виставковий проект в межах фестивальної програми “Мистецтво на межі століть”): Каталог. - Х.: ХММГ ім. Васильківського, 2003. - С. 2 - 7.

Размещено на Allbest.ru