Народна художня творчість: проблематика, ретроспекція наукового осмислення, концептуальні основи
Дослідження теоретичних уявлень про феномени фольклору, народної художньої творчості, народного мистецтва та примітива. Опис формування й еволюції фундаментальної когнітивної структури, яка їх продукує, взаємозв'язки та взаємні кореляції концептів.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.07.2014 |
| Размер файла | 67,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Ідею “народної поезії” інспірувала міфологема “доброчесного дикуна” (bon sauvage), персоналізована версія одного з базисних компонентів людської культури - міфологеми золотого віку (aureum saeculum), яка інтенсивно еволюціонувала, відбилася у хіліастичній/міленаристській доктрині та приймала обов'язкову співучасть в утопічних системах, ранньонаукових адаптуваннях історії. Той же концепт причетний генезису ідеї фольклористики як науки. Таким чином, bon sauvage та примітив - сходять до єдиного інваріанта, як його деривати, розрізняючись за етнічними, головним чином, і темпоральними параметрами.
У загальній філософсько-гуманітарній епістемі від початку Нового часу та до наших днів облігатною є ідея народу як квінтесенції парадоксального. Захоплення простою людиною, дикуном було значимим для століття XVI_го з його великими географічними відкриттями (Монтень та ін.: під пером гуманістів XVI ст. породжений образ осіненого творця “naive kunst”, що персоніфікує першу глобальну концепцію примітива), і для XVIII_го, котрий боготворив природне (глорифікація дикуна принципова для Ж._Ж. Руссо, - по суті, провісника теорій художнього авангардизму та третьої культури, - котра є корелятом примітивного мистецтва, самобутньо сформованим “етнічно” та за часовим показником, - а також, нарешті, і провісника поп-арту: досить послатися на проекти-маніфести неотрайбалістської людини Г. Маклюена)…
Осьові ідеї програми художнього примітива сутнісно синхронні базовим для доктрини романтизму - стильового модусу, у художньо-творчій практиці перманентно-поворотного: художньо-естетична традиція романтизму відстоювала конкордантно першій глобальній концепції примітива ідею про світопізнання шляхом “безпосереднього художнього… натхнення… інтуїції”. Шіллерівське “наївне” може бути ототожнене з інтуїтивним і, відповідно, органічно відверненим від поняття індивідуального. До шіллерівського “інваріанта” сходять сучасні концепції наївного (примітивного) живопису (як і ніцшеанське діонісійське) з їхньою становою антиномією імперсонального - особистісного… У шіллерівській декларації художньої волі очевидні початки другої глобальної концепції примітива. Диз'юнкцію двох концептуальних експлікацій примітива інспірують більш пізні генерації адептів інстинктивного, безпосереднього, інтуїтивного (в складну редукцію інстинктивного проблематика почуттєвого трансформується з кінця XIX ст.). Однак остаточної диз'юнкції не удалося досягти ані сюрреалізмові, ані більш сучасним редакціям художнього “інтуїтивізму”. Містифікації диз'юнкції, здійснені в мистецтвознавчих есе та ревю, дезавуювали необхідність інтеграції, до якої наукова теорія примітива очевидно тяжіє у наш час (що можна позначити як тенденцію до реставрації глобалізму вихідних концептуальних підвалин примітива).
Початок ХХ ст. демонструє сформованість проблематики неординарної диверсифікованості та поліморфності художнього матеріалу, поєднуваного рубрикою примітива, - проблематики, що і донині зберігає свою цілісність. Тоді ж усвідомлюється багатомірність кореляцій мистецтва первісних і народного мистецтва та легалізується нині традиційна амплітуда інтерпретацій НХТ (континуїтет у поглядах на мистецтво первісності кодує прогресія імен: Монтень - Локк - Віко - Руссо - Гаманн - Гердер…). До епохи романтизму топос золотого віку перетерпів радикальний зсув із модальності минулого у модальність майбутнього; цим мотивоване переосмислення ідеї bon sauvage: на рубежі XVIII-XIX ст. у фольклористиці доброчесний дикун уступає свої позиції доброчесному народові.
Другий підрозділ “Примітив і філософський дискурс” передбачає розгляд концептуальних уявлень про примітив в аспектах філософії мови, естетики, етики, гносеології, логіки, онтології… Енциклопедистський конструкт примітива, - як генетично першого, причини своїх подоб, - суперечачи інфінітизму, є очевидно архаїчним; ключова для його контексту сема “начала” - свідчення відсторонення від авангардного для середньовіччя аверроїзму (хоча саме останнім передбачені більш пізні теорії колективної свідомості) й, одночасно, - свідчення причетності глибокій філософській проблемі Архє/Начала.
Конструкт примітива своєю архаїчною специфікою органічно кореспондує неоплатоністським максимам (“Єдине є… і Начало, і Перше”), містико-пантеїстичній ідеї синкретизму першолюдини та Божества. Він близький також екхартівській тезі про злиття з Богом. Через неоплатоніків, платонізм його філософські корені сходять до прадавньої та споконвічної міфологеми aureum saeculum/bon sauvage (у неоплатоніків міфологема золотого віку за допомогою її християнського “дублера” - символу-топоса Раю - ототожнюється з поняттям гармонії, духовного єднання з богом). Отже, передбачення проникної пантеїзмом першої глобальної концепції виявляється задовго до Нового часу та прем'єри “терміна Ле Мюїзі”.
Латентна підготовка біфуркації первісно цілісного й єдиного концепту примітива, складання мотивації для термінотворення співвіднесені з XIII-XIV ст.; перша концептуальна дезінтеграція - умовно із серединою XIV_го. Виходячи з іманентної специфіки філософського обрію, робимо висновок, що до середини XIX ст. першозначення терміна “примітив” одержує імпульс до “відновлення”, з позицій характерної для пануючого тоді еволюціонізму “логічної класифікації та визначення часової послідовності” виявляючись, мабуть, надмірно природним і рівновеликим корелятом першого, самого раннього. Подальша принципова трансформація концепту примітива стимульована глобальною філософською переорієнтацією з раціонального на ірраціональне, що “виростало” із класичного раціоналізму за допомогою, зокрема, сенсуалізму.
Складні семантичні еволюції терміна відбили дилемність співіснування новочасних раціоналістичних та ірраціоналістичних філософських доктрин, а також історично випереджальних щодо них модуляцій філософського обрію. Перша глобальна концепція примітива - похідне експансії ірраціоналістичної орієнтації; відповідно, перший фазис формування концепту примітива досягає “апекса” не пізніше XIX ст. Провідна тенденція наступного етапу обрисовується наприкінці того ж століття. Поряд із знаковою переорієнтацією на ірраціоналізм, філософський обрій другої половини XIX ст. характерний очевидною антропологічною домінантою. Значно стимулювали першу глобальну концепцію волюнтаризм і персоналізм.
В умовах новочасної парадигми, суттєвою мірою, проблема Людини - проблема розбіжності особистості й індивідуальності... Ідентифікації де-факто індивідуальності та особистості проектують на проблему Людини опозицію загального - одиничного. Трактуючи поняття індивідуальності “передекзистенціалістським” і “передперсоналістським” способом, тобто в часових рамках “до кінця XIX ст.”, спостерігаємо перетворення першої глобальної концепції примітива на апорію та - водночас - логічну стабільність другої глобальної. Тим самим, філософськи друга глобальна концепція - виглядає більш персистентною, більш радикально віднесеною всередину минулого. Залежність першої глобальної від науково-філософського розширення концепту індивідуальності, відповідно, забезпечує її логічну самодостатність із рубежу XIX та XX ст., імовірно, датуючи її генезис прологом XX ст. Персоналістсько-екзистенціалістський “троп” нетотожності особистості й індивідуальності трансформує другу глобальну концепцію примітива та кристалізує першу глобальну. Неминучі комплікації у взаємини останніх привносить момент “поворотного” метаморфування “поняття індивідуальності… й особистості”. Протистояння філософських концептів раціонального й ірраціонального кореспондує проблемі свідомості, опозиціям розумового - емоційного. Прийнявши концепт особистості, як такий, що ствердився у ключовій ролі в трактуванні примітива, - для сучасних інтерпретацій примітивного варто вважати особливо актуальним, очевидно, поняття інтуїтивного. У цьому аспекті для тлумачення примітива впливовою уявляється філософія життя, особливо її пантеїстичний варієтет.
У третьому підрозділі “Проблеми еволюції” здійснено спробу моделювання еволюційних процесів, характерних для концепту примітивного, спираючись на обрані структурно родинні феномени духовної культури; при цьому як знакові орієнтири розглядаються точки епістемної (парадигмальної) біфуркації, що визначають комплікації, диз'юнкції та ін. явища у динаміці культуральних процесів. Припускати певний пріоритет впливу першої концепції примітива дозволяє патерн сутнісно конгруентної їй філософськи плідної міфологеми Адама Кадмона, що оформилася до XIII ст. і, в свою чергу, конкордантна доктрині анархізму, стильовим програмам сентименталізму та романтизму… Очевидна не тільки “паралельність” характерного для східної та західної філософії пошуку у напрямку образа-ідеї, яка символізується примітивом, але й пряме співробітництво двох епістем у значеннєвому полі міфологеми першолюдини, яка уособлює симультанним чином і Божество… До довгостроково існуючої ідеології анархізму актуально причетний художній авангардизм кінця ХІХ-ХХ ст., художній авангард взагалі (зрозуміло, констатація зв'язку анархізм - авангардизм - примітив не нова).
Сучасний спектр іпостасей примітивного безпрецедентно широкий. Поділяючи думку про неспроможність примітива професійного, верхній екстремум реєстру художніх примітивів резонно символізувати “септетом”: 1) мистецтво первісних, 2) “традиційне мистецтво”, 3) народне мистецтво, 4) середньовічне та ранньоренесансне мистецтво, 5) мистецтво художників-“наївів”, 6) дитяча творчість, 7) творчість душевнохворих. Апріорі більш пізніми серед названих за часом “інавгурації” передбачаються творчість дітей та душевнохворих, а “виходом” до всіх сущих форм примітивного - топос найдавнішої людини. Між тим, до XIX ст. первісне та традиційне мистецтво не вивчалися, і, взагалі, питання про історично перше у номінації художнього примітива дуже непросте. Так, закономірні припущення про хронологічний пріоритет середньовічної версії. Тлумачення художнього примітива до кінця 1880-х виявляло залежність від екзегези “primitif”, зафіксованої “Енциклопедією” Дідро - Д'Аламбера: нею регулювалося прилучення до корпусу примітивів нових варієтетів (нині ученою традицією найбільш прийнятий третій регістр джонсонівської екзегези, - відповідно, те, що більш послідовно відповідає параметрам першого “регістру”, ствердилося у статусі примітива, очевидно, раніше).
Четвертий підрозділ “Нариси еволюції” - спроба реконструкції епопеї науково-практичного освоєння феномена художнього примітива. Як латентний патерн виступають контекстуально-насичені узагальнення М.К. Азадовського (сер. XX ст.), що лаконічно реферують монографію німецького дослідника П. Леві (поч. XX ст.) й обґрунтовують висновок: ментальна готовність до ідентифікації первісного, народного та “традиційного” мистецтва - реалія XVIII ст., закріплена працями Дж. Віко, Ж._Ж. Руссо, І.-Г. Гаманна, І.Г. Гердера… Уявлення про народну творчість як про домен примітивного мистецтва, про “народну поезію” та середньовічне мистецтво - як варієтети примітива - сформувалося не пізніше XVIII ст.: метанаукова парадигма епохи ще до Монтеск'є та Руссо демонструвала готовність визнати синонімічність усього, що нині пов'язується з ареалом примітивів.
Вагомо причетна до термінологізації концепту примітива християнсько-богословська практика. Хоча в Англії XVII ст. термін не асоційований з порожнечею чи дитячою необґрунтованістю, - для естетики та мистецтвознавства XVIII-XIX ст. примітив - реалія минулого з атрибутом незрілості. У XVIII ст. термін уже затребуваний естетичною критикою; концептуалізація наївного мистецтва локалізується кінцем 1880-х; дебют номінації “наївне мистецтво” - періодом між 1930-ми та кінцем 1950-х. До середини 1970-х завершилася (поза радянською науковою традицією) ідентифікація мистецтвознавчих рубрик примітивне мистецтво, наївне мистецтво, наївний реалізм, інстинктивне (або інтуїтивне) мистецтво, мистецтво святого серця, творчість художників неділі, творчість художників сьомого дня… Також у 1970-х наївний живопис перетворюється з сенсацій на неофіта наукового дискурсу. Не цілком “новобранці” примітивного мистецтва - творчість дітей та душевнохворих: ґрунт до асоціацій примітив - дитя підготовлений вже початком XVIII ст. (Дж. Віко та ін.). Задовго до “Тотема та табу” З. Фрейда позначився й компаративний локус “невротик - дикун”. Тривалий час існує також доктрина примітивізму.
Комунікація примітив - абстракціонізм приречена на увагу філософів: генезис художнього авангарду симультанний генезисові його філософської експлікації, притім що безбережжя художнього авангарду осіняє концепт примітива. Однак у теорії відчутна ментальна неготовність до “синонімізації” авангардного та примітивного (у силу небезпеки небажаної редукції).
Програмні авангардистські постулати зближає з примітивом і концепт маси (що трактується ними у позитивному аспекті універсального), котрий усіляко їх просякає. Відкриваючи та замикаючи художню історію, поняття примітива й авангарду, - як феномени, що виявляють принципову подібність, - утворюють унікальне “кільце”. Не випадково Р. Голдуотер асоціював із примітивізмом навряд чи не всю багатогранність художніх шукань XX ст. - декларуючи глобалізм примітивізму, де-факто ототожнюючи з ним модернізм та прокреслюючи перспективу тотожності модернізму та примітива (в існуючому дискурсі представлена й тема авангардизму як своєрідної реінкарнації примітива; причому зв'язки “найпершого” та “найпізнішого” у художній історії викривають множинні програмні декларації першої половини XX ст.).
У Висновках підсумовуються принципові результати дослідження, при цьому аналізуються їхні контекстуальні кореляції з раніше опублікованими авторськими розробками, які не ввійшли до тексту дисертації, а також акцентуються перспективні напрямки подальшого осмислення теми.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Евтушенко С.В. Примитив. Очерки по теории, историографии, истории художественного примитива. - Х.: ХНУ, 2001. - 234 с.
Евтушенко С.В. Народное художественное творчество: В 2 т. - Х.: ХДІК, 1997. - Т. 1. - 240 с.; Т. 2. - 131 с.
Евтушенко С.В. Примитив: Сакральность профанного?.. - Х.: ХНУ, 2002. - 208 с.
Евтушенко С. Несколько иллюстраций к параллели: “Всешутейший собор” Петра Великого - смеховая культура европейского средневековья // Вестн. Харьк. гос. ун_та. - 1998. - № 407: Философия. - С. 121-124.
Евтушенко С. “Народное” и “профессиональное” в ученых штудиях: перспективы изучения // Вестн. Харьк. гос. ун_та. - 1998. - № 409: Философия. - С. 135-137.
Евтушенко С. Праздничный календарь: Сложности реконструкции // Вестн. Харьк. гос. ун_та. - 1998. - № 409: Философия. - С. 47-50.
Евтушенко С. Феномен примитива в традиционных концепциях // Вестн. Харьк. гос. ун_та. - 1998. - № 409: Философия. - С. 221-224.
Евтушенко С. О дискуссионных вопросах теории народного художественного творчества // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2000. - № 465: Філософські науки: Теорія культури і філософія науки. - С. 44-49.
Євтушенко С. “Primitif”: до лексикологічного аспекту (культурологічна інтродукція) // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2000. - № 474: Філософія. - С. 113-116.
Евтушенко С. Голиарды и “Всешутейший собор” Петра Великого // Вестн. Харьк. нац. ун_та им. В.Н. Каразина. - 2000. - № 484: Теория культуры и философия науки. - С. 88-92.
Евтушенко С. Перспектива “примитива” в ретроспективе “одиночества”… // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2000. - № 486: Філософія. - С. 103-106.
Евтушенко С. “Оригинальный” - “примитивный”: проблема смысловых корреляций // Вестн. нац. техн. ун_та “ХПИ”. Сер. Философия. - 2000. - Вып. 120. - С. 125-129.
Євтушенко С. З історії мистецтвознавства: “передчуття” примітива // Наук. вісн. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун_т ім. Г.С. Сковороди - 2001. - Вип. 7. - С. 111-115.
Євтушенко С. Ще раз про сутнісне примітивного… // Наук. вісн. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун_т ім. Г.С. Сковороди. - 2001. - Вип. 9. - С. 82-86.
Евтушенко С. Примитив: проблема структурных аналогов // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 499: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 31. - С. 53-62.
Евтушенко С. И “…сделался смешным забавный человек” (о полюсах теории “примитивного”) // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 501: Філософські науки: Теорія культури і філософія науки. - Вип. 32. - С. 47-51.
Євтушенко С. “Авангардне” сьогодення примітива, або “примітивне” минуле авангарду // Наук. зап. Харк. військ. ун_ту. Соц. філософія, педагогіка, психологія. - 2001. - Вип. IX. - С. 38-42.
Євтушенко С. “Зайва людина” - “добрий дикун”?.. // Наук. зап. Харк. військ. ун-ту. Соц. філософія, педагогіка, психологія. - 2001. - Вип. 12. - С. 78-82.
Евтушенко С. К философским корням примитива // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 509: Філософія. - С. 36-38.
Евтушенко С. Примитив в аспекте “сингулярного” // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 531: Філософія. - С. 149-152.
Евтушенко С. “Картинный” опыт двоемирия (преамбула) // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - № 533: Теорія культури та філософія науки. - С. 118-125.
Евтушенко С. Концепт примітива в спектрі історичної еволюції // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць Дрогобицького держ. пед. ун_ту ім. І. Франка. - 2001. - Вип. 4. - С. 104-113.
Евтушенко С. Примитив: в контексте постмодерна, “An sich”… // Вісн. Харківського нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - № 553: Теорія культури і філософія науки. - С. 133-143.
Евтушенко С. “Many faces” фольклористики (по обе стороны методологического барьера) // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - № 552: Теорія культури і філософія науки. - Ч. 2. - С. 80-87.
Евтушенко С. В контексте “кризиса народности” // Гуманіт. вісн. Запорізької держ. інж. акад. - 2002. - Вип. 9. - С. 37-44.
Євтушенко С. Ідея примітива: curriculum vitae (від аверроїстів до XVIII сторіччя) // Проблеми гуманіт. наук: Наук. зап. Дрогобицького держ. пед. ун_ту. - 2002. - Вип. 9. - С. 58-67.
Євтушенко С. При колисці “примітива” // Наук. вісн. Сер. Філософія / Харк. держ. пед. ун_т ім. Г.С. Сковороди. - 2002. - Вип. 10. - С. 103-107.
Евтушенко С. Примитив: в поисках “древнего христианина”… // Вісн. нац. техн. ун_ту „ХПІ“: Зб. наук. праць: Темат. вип. Філософія. - 2002. - № 5. - С. 131-137.
Евтушенко С. “Демокретус смеющийся” и другие // Вестн. Харьк. нац. ун_та им. В.Н. Каразина. Сер.: Теория культуры и философия науки. - 2002. - № 571. - С. 92-97.
Евтушенко С. “Единый поток” интерпретации // Вісн. Харк. нац. ун_ту ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - № 579: Теорія культури і філософія науки. - Ч. 1. - С. 74-78.
Евтушенко С.В. Примитив в аспекте проблемы “архе” (опыт дискурса “вне доктринальных границ”) // Философские науки. - М., 2003. - № 7. - С. 61-73.
Евтушенко С.В. Покровские мистерии. - Х.: ХНУ, 2004. - 343 с.
Евтушенко С.В. Народное художественное творчество: Материалы к лекциям по курсу для студентов заочного факультета КНХТ. - Х.: ХГИК, 1996. - 92 с.
Евтушенко С. Портреты Новосильцовых // Художник. - М., 1985. - № 3. - С. 57-58.
Євтушенко С. Портрет осадчого Харка: З історії українського мистецтва // Мистецькі студії. - Л., 1993. - № 2-3. - С. 47-51.
Евтушенко С. Украинский художник в России XVII столетия // Схід - Захід. - Х., 1998. - Вип. 1. - С. 80-88.
Євтушенко С. Концепт примітиву як системоформуюча домінанта науково-теоретичних уявлень про народну художню творчість // Народознавчі зошити / Ін_т народознавства НАНУ. - 1999. - № 4. - С. 586-588.
Євтушенко С. Примітив - “bon sauvage” у теорії народної художньої творчості // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 1999. - Вип. 1. - С. 48-49.
Євтушенко С. Народна художня творчість: принципова концепція дослідження // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 1999. - Вип. 2-3. - С. 83-84.
Євтушенко С. Теорія примітиву: питання вивчення // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 1999. - Вип. 4-5. - С. 69-70.
Евтушенко С. Аматеры, дилетанты, импровизаторы… // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 1999-2000. - Вип. 6-1. - С. 41-42.
Євтушенко С. До проблеми хронологічних орієнтирів історіографії художнього примітиву // Вісн. держ. художньо_пром. ін_ту. - 2000. - Вип. 3. - С. 58-62.
Евтушенко С. Примитив Эмиля Дюранти… // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 2000. - Вип. 2-3. - С. 22-23.
Евтушенко С. “Tabula rasa”… в теории примитива // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 2000. - Вип. 4-5. - С. 61-63.
Евтушенко С. О “божественном”… в примитивном // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. - Х., 2000. - Вип. 5. - С. 39-44.
Евтушенко С. Примитив из Сытыхова… // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 2000-2001. - № 6-1. - С. 59-62.
Евтушенко С. Генезис концепции художественного примитива: эпоха Ренессанса // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Проблеми дидакт. забезпечення навч. процесу. - К., 2001. - С. 206-214.
Евтушенко С. Концепт примитива в аспекте эволюции // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Сучасні підходи до оптимізації пед. процесу. - К., 2001. - С. 164-169.
Евтушенко С. Наивная живопись: К истории изучения // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Сучасні проблеми професійної підготовки фахівців: методичний аспект. - К., 2001. - С. 204-211.
Евтушенко С. О средневековом примитиве // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Удосконалення технологій та методик проф. навчання. - К., 2001. - С. 140-146.
Евтушенко С. Новгород-северский “Покров” // Традиції та новації у вищ. архіт._худож. освіті. - 2001-2002. - Вип. 2-3/1. - С. 94-96.
Евтушенко С. Проблемы теории народного художественного творчества и художественная жизнь Харькова первой трети XX века // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 1. - С. 85-91.
Євтушенко С. Про Жілля Ле Мюїзі й його “primitif” // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 2. - С. 3-8.
Евтушенко С. “Картинки с выставки”: к истории художественного примитива // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 3. - С. 86-92.
Евтушенко С. Начало без конца, или еще раз о примитиве // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Проблеми проф. діяльності. - К., 2002. - С. 158-166.
Евтушенко С. Не бывает искусства “лучше” и “хуже”!? // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Сучасні проблеми метод. аспекту освіти та мистецтвознавства. - К., 2002. - С. 166-176.
Евтушенко С. Примитив из Шибириновки // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 4. - С. 77-83.
Евтушенко С. “Риторические упражнения на заданную тему”..? // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 5. - С. 89-93.
Евтушенко С. Украинский “Покров”: традиции “конклюзии” и “тезиса” // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 7. - С. 73-79.
Евтушенко С. “Покров” из Вышенок // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 11. - С. 66-73.
Евтушенко С. Киевская “редакция” переяславской реликвии // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2002. - № 12. - С. 72-78.
Евтушенко С. Легендарный “Покров”: проблема “редупликации” // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2003. - № 1. - С. 80-86.
Евтушенко С. Эвристические коннотации к “Покрову” из Вышенок: Иннокентий Гизель… // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2003. - № 2. - С. 64-70.
Евтушенко С. Эвристические коннотации к “Покрову” из Вышенок: архиепископ Лазарь и архимандрит Михаил… // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2003. - № 3. - С. 114-120.
Евтушенко С. “Покров” из Сулимовки: царь Федор, или “точка отсчета” // Традіції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - 2003. - Вип. 1-2. - С. 61-63.
Евтушенко С. Эвристические коннотации к “Покрову” из Вышенок: иеромонах Симеон и князь Голицын… // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2004. - № 1. - С. 65-71.
Евтушенко С. Эвристические коннотации к “Покрову” из Вышенок: митрополит Гедеон и другие… // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - 2004. - № 2. - С. 59-65.
Євтушенко С. До питання про “масове” в структурі гуманітарної освіти // Університетська освіта України XXI століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку: Міжнарод. наук._практ. конф. - Х., 2000. - С. 208-210.
Евтушенко С. Дизайн - постмодернистская универсалия? // Теорія і практика матеріально-художньої культури: I електронна наук. конф. - Х., 2002. - № 1. - С. 63-65.
Евтушенко С. О проблеме “двух областей” художественного // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв. - Х., 2002. - Вип. 6. - С. 84-88.
Евтушенко С. Культовое в двуединстве традиционного - профессионального // Традиція і сучасне в українській культурі: Тези доп. Міжнарод. наук._практ. конф. - Х., 2002. - С. 59-60.
Евтушенко С. Амбивалентное обаяние примитива // Теорія і практика матеріально-художньої культури: III електронна наук. конф. - Х., 2003. - № 3. - С. 44-47.
Евтушенко С. Проблемы атрибуции и художественного примитива в аспекте модернизации научной гуманистики // Теорія і практика матеріально-художньої культури: IV електронна наук. конф., 15 грудня 2003 р. - Х., 2003. - № 4. - С. 93-95.
Евтушенко С. Две прогрессии (типология примитива и генезис традиции) // Молода мистецька наука України: V електронна наук. конф. молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів, студентів. - Х., 2003. - № 5. - С. 10-12.
Евтушенко С. Феномен художественного примитива: аспект “экспансии” // Дизайн - освіта: Теорія, практика та перспективи розвитку: Всеукр. наук. конф., 22-23 квітня 2004 р. - Х., 2004. - С. 65-67.
Евтушенко С. “Маньеризирующий” примитив, или опыт идентификации // Дизайн - освіта: Теорія, практика та перспективи розвитку: Всеукр. наук. конф., 22-23 квітня 2004 р. - Х., 2004. - С. 68-70.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Усна форма поширення як основна ознака фольклору. Становлення української фольклористики, етапи криз та піднесень. Структура, жанровий склад та класифікація. Особливості віршового та прозового фольклору. Побутування і розвиток фольклору в наш час.
контрольная работа [43,7 K], добавлен 21.01.2012Кольорова гама вишивки. Скульптура як вид мистецтва. Українська народна іграшка. Художня ковка як один із видів народного мистецтва. Гончарство як стародавнє українське ремесло. Лозоплетіння як декоративно-прикладне мистецтво. Різьба по дереву.
реферат [39,3 K], добавлен 01.12.2015Професійне оснащення режисера естради в театрі мініатюр. Тематика драматургічної основи будь-якого видовищного мистецтва. Жанрова специфіка драматургії в естрадному номері. Формування задуму номеру та дослідження особливостей його художньої структури.
курсовая работа [60,3 K], добавлен 17.04.2014Мистецтво, як унікальний механізм культурної еволюції. Диференціація й інтеграція видів мистецтва. Характеристика знакових засобів, які використовуються у різних видах, жанрах, стилях мистецтва, і утворюють характерну для них, специфічну художню мову.
контрольная работа [36,4 K], добавлен 08.11.2010Аналіз історико-культурних умов та особливостей розвитку українського народного мистецтва 1920-1950-х років. Вивчення мистецької спадщини Катерини Білокур, яка представляє органічний синтез народної і професійної творчості у царині декоративного розпису.
дипломная работа [100,1 K], добавлен 26.10.2010Визначальні риси світової культури другої половини ХХ ст. Ідеологізація мистецтва та її наслідки для суспільства. Протистояння авангардного та реалістичного мистецтва. Вплив масової культури на формування свідомості. Нові види художньої творчості.
реферат [37,1 K], добавлен 13.12.2010Розгляд еволюції розвитку мистецтва від експериментів імпресіоністів, крізь постімпресіонізм, кубізм, неопримітивізм, алогізм і, нарешті, безпредметне мистецтво. Характеристика напрямів сучасного мистецтва, філософське обгрунтування contemporary-art.
статья [23,9 K], добавлен 24.04.2018Стан мистецтва в часи Української Народної Республіки. Творчість М. Бойчука та його школа. Створення спілки художників. Огляд діяльності радянських живописців. Драма "шестидесятників". Уніфікаторська політика партії в галузі образотворчого мистецтва.
контрольная работа [3,1 M], добавлен 25.09.2014Таланти землi Прикарпаття. Iсторія мистецтва художньої обробки дерева. Творчий шлях Василя Яковича Тонюка, різьбяра Річки. Інструменти, приладдя та матеріали. Художня обробка та фактура дерева. Технічні прийоми і засоби виразності, формотворчих техніки.
реферат [13,9 K], добавлен 15.10.2010Історія виникнення української народної вишивки. Особливості народного мистецтва вишивання в Україні. Різноманітні техніки та орнаменти вишивок, її територіальні особливості. Роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.
реферат [36,3 K], добавлен 22.01.2013
