Художньо-світоглядні традиції у творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття

1. Розгляд художньо-світоглядних традицій з точки зору їх “метакультурного та метафізичного” тлумачення дозволив визначити їхньою основою ейдос, який відповідає в музичній творчості інтонації, що розглядається нами у процесі свого почуттєвого становлення і в остаточному підсумку втілюється в композиторському стилі. Це дозволяє розглянути задум композитора на всіх рівнях буття: від ідеального задуму до його матеріального втілення в музичних творах. Також запропоновано за основу художньо-світоглядних традицій обрати міф особистості та символ, як багатозначність першоджерельного смислу.

2. Дослідженням доведено, що виходячи з ейдетичного розуміння художньо-світоглядних традицій, як проблеми опорної, конструктивної, відчувається засаднича необхідність традицій у періоди дестабілізації в суспільстві та культурі, які на разі співпали з добою “порубіжжя” на початку та наприкінці ХХ століття. З одного боку це критичне переосмислення традиційного спадку культури як пошук нових смислів, а з другого - пошук основ, які б як стрижень допомагали “вижити” в періоди “хаосу та абсурду”. З точки зору дискурсу Модернізму-Постмодернізму відбувається процес інтелектуалізації в українській композиторський творчості від М. Лисенка, Б. Лятошинського й інших композиторів першої третини ХХ століття до сучасних українських композиторів.

3. В ході дисертаційного дослідження було виявлено характерні риси художньо-світоглядних традицій творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття. До них відносяться: інтертекстуальність, як одна з можливостей нового “прочитання” художньо-світоглядних традицій, розгляд нового смислобудівництва в музиці, “іншого” смислового навантаження; “гра з традицією” на рівні часових епох, стилів, жанрів, музичних форм, а звідси діалогічність композиторської творчості, поліфонічність; “нова фольклорна хвиля”, де відбувся синтез архаїчних фольклорних мелодій, народно-танцювальних ритмів, характерних українських народних інтонацій в умовах сучасного композиторського письма; полістилізм, як універсальний стиль, мета-мова, що об'єднує всі культурні надбання минулого й сучасного, як прагнення української музики до розширення музичного простору, множинністі композиторських світів, визнанні плюралістичності авторської творчості, а отже визнанні творчої свободи; постійне прямування до універсальних категорій.

4. З'ясовано, що розвиток культурно-естетичних феноменів модернізму та постмодернізму пов'язаний з певною ідеологією, спрямованою на “розмивання традицій”. Звідси виникає проблема музичного полістилізму в творчості українських композиторів ХХ століття, які прагнуть розширення музичного простору, діалогу не лише культур, а й діалогу художньо-світоглядних традицій. Музичний полістилізм не порушує індивідуального стилю композитора, а стає певною універсальною мовою, універсальним стилем, “метастилем”, який знімає проблеми протиріччя та об'єднує за своєю суттю художньо-світоглядні традиції різних епох і культур, що їх віддзеркалюють музичні стилі. Звернення до ейдетичного розуміння інтонації в творчості українських композиторів 80-90-х років ХХ століття пов'язане із заглибленням сучасних митців у пошуки нових інтелектуальних смислів, не тільки як відображення “рубіжності” сторіч, а й власного переосмислення своєї особистої творчості.

5. В дисертації окреслено перспективи розвитку художньо-світоглядних традицій як: 1) необхідність їхнього безупинного розвитку у просторі і часі; така безперервність пов'язана з постійним смислоутворенням, що створює перспективу розвитку на “матричному”, генному рівні; 2) необхідність діалогізму (як внутрішнього, іманентного, так і зовнішнього, трансцендентного): на рівні загальнокультурних традицій, національних традицій, індивідуальної композиторської традиції; 3) прагнення виходу у надбуття, творчий космос у осмисленні сучасних композиторів, обумовлене подальшими парадигмальними змінами в суспільстві та культурі; 4) засвоєння культурної спадщини минулого, що допомагає розвитку культури і суспільства в “переломні” періоди історії. Звернення до художньо-світоглядних традицій - це відчуття безупинності та розімкненості художнього процесу, а тому його відкритості, як минулому, так і сучасному.

художній світоглядний традиція творчість

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Северинова М.Ю. Художньо-світоглядні традиції в період постмодернізму // Проблеми сучасного мистецтва і культури / Теорія і практика формування професійної компетентності суб'єктів педагогічного процесу: Зб. наук. праць. - Х.: Каравела, 2000. - С.207-217.

2. Северинова М.Ю. Феномен міфу в тексті музичного твору (російською мовою) // Київське музикознавство: Текст музичного твору: практика і теорія: Зб. статей. - К.: НМАУ ім. П.І. Чайковського, КДВМУ ім. Р.М. Глієра, 2001. - Вип.7. - С.72-78.

3. Северинова М.Ю. Тенденції розвитку постмодернізму в творчості сучасних українських композиторів // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць. - Львів: Українські технології, 2001. - Вип.6. - С.29-37.

4. Северинова М.Ю. Феномен “художнього” в дослідженнях вітчизняних філософів другої половини ХХ сторіччя // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: Наук. зап. Рівненського держ. гуманіт. ун-ту - Рівне: РДГУ, 2001. - Вип.6. - С.88-93.

5. Северинова М.Ю. Засоби музичної інтерпретації в контексті нових парадигм // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура. - К.: Наук.-досл. ін-т “Проблеми людини”, 1999. - Т.14. - С.433-438.

6. Северинова М.Ю. Художній світогляд: аналіз категоріальної структури // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура. - К.: Наук.-досл. ін-т “Проблеми людини”, 2000. - Т.17. - С.423-433.

Размещено на Allbest.ru