Хореографічні постановки

3)Втілення зовнішніх рис образу. Відбувається перевтілення в того, кого треба зобразити. Хореограф "входить" в образ, народжений своєю фантазією, але це не виключає контролю. Свідомість як би роздвоюється: одна створює образ, живе ним, інше - спостерігає зі сторони. Йде створення форми твору.

Природно, кожна фаза -збирання-узагальнення, моделювання, втілення - не живе самостійно, а на якомусь етапі визначає характер інших, часто вносячи суттєві зміни. Тут у наявності взаємодія загальних і спеціальних здібностей, що моделюють зміст і форму. В основі повноцінного художньої творчості лежить особливе естетичне ставлення до життя. Воно дозволяє перетворювати життєвий досвід у специфічний зміст і форму художніх творів. Хореограф, на відміну від інших діячів сценічного мистецтва, не трактує твір (п'єсу, пісню, тощо), а щоразу створює нове, бо утворюється інший пластичний мову, інше комбінування, рухів, навіть на вже існуючий в хореографії сюжет і музику. Творчий процес завжди экспериментален на всьому його протязі. Як би не був чітким задум, танець лише творясь, лише развертываясь, розкривається автору і виконавцям, а сам процес - не що інше, як низка локальних імпровізацій, свідомий перебір варіантів (де немає вибору, там немає і мислення). Для хореографа імпровізація - "первотворчество", вільний політ фантазії, сама безпосередня спроба витягти порядку з безладу. Імпровізація є "пусковим механізмом" творчого процесу. "Експеримент і несподіванка - кращі збудники творчості", говорив К.С. Станіславський на етапах творчості. Танець може бути або не стати мистецтвом, і це залежить від того, наскільки продуктивною була його ідея, тема, визначили задум і рішення. Як художній був кожен із компонентів: музика, театр, хореографія, художнє рішення і акторське виконання. Наскільки всі ці компоненти були підпорядковані провідному початку всього творіння - танцю, що і дозволило виникнути художнього цілого - сценічного хореографічного твору. Тоді глядач, який дивиться танець, побачить, почує, але не вычленит окремого, а сприйме ціле і через це нове, народжене з чого, прочитає те, про що емоційно, мовою танцю повідав йому виконавець, тобто те, що хотіли і зуміли розповісти йому автори хореографічного твору. Далі продовжує самостійне життя твори його виконавець, в чиєму еже разовому відтворенні б'ється творча думка усіх авторів, і насамперед хореографа - автора танцю.

Список використаних джерел

1.Ст.Уральська. Ю. Соколовський. «Народна хореографія», М., «Мистецтво»,1972

2.Р.Настюков «Народний танець на самодіяльній сцені» (поради балетмейстера),М.,ПРОФЗДАТ 1976

3. В.І. Уральська. «Народження танцю».- М 1982. - 144с. - (Б-чка «В допомогу худож. самодіяльності» №18).

4. Р. Захаров. «Бесіди про танець», М., 1976

5. Р. Захаров. «Записки балетмейстера», М., Мистецтво,1976

6. Г.В. Іноземцева. «Народний танець», М., Знання, 1978

7. К. Сергєєв. «Збірник статей», М., Мистецтво, 1978

8. А. Чижова. «Танцює берізка», М., Мистецтво, 1967

9. А. Бочаров, А. Лопунов, А. Ширяєв «Основи характерного танцю», М.-Л., Мистецтво, 1939

10. Т. Устинова «Берегти красу російського народу», М., Молода гвардія, 1959

11.Т. Устинова «Вибрані російські народні танці», М., Мистецтво,1996

12. Н. Эльянш. «Зразки танцю», М., Знання, 1970

13. Клімов. «Не вичерпається краса і мудрість народу», Радянський балет 4/88

14. Сергєєв. «Славна сторінка», Радянський балет 1/87

15.Н. Надєждіна «Російські танці», М., 1951

Размещено на Allbest.ru