Історія культури України

Шлях до підвищення інтелектуального та духовного потенціалу українського народу пролягає безпосередньо через посилення уваги всього суспільства до освіти, науки і культури, утвердження справжньої демократії, яка гарантує волевиявлення свободи творчості, захист інтелектуальної власності. Розбудова держави потребує втілення в життя концепції національної школи, забезпечення підготовки кадрів національної інтелігенції, що відповідає вимогам світового рівня, розширення мережі мистецьких і культосвітніх закладів, збільшення періодичних видань і тиражів книг українською мовою, а також мовами національних меншин України.

КУЛЬТУРНИЙ ВНЕСОК ДІАСПОРИ

Складні економічні процеси, що відбувалися наприкінці XIX ст., призвели до розселення великої кількості українців на чужині. Українська діаспора (від грецьк. diaspora -- розсіяння, розпорошення) за кордоном формувалася починаючи з 1877 p. за рахунок мільйонів переселенців, які виїздили з України, залишаючи свої історичні землі в пошуках роботи і кращого життя на чужині. Можна виокремити три хвилі української еміграції.

Масова еміграція українців відбувалася переважно до Північної та Південної Америки. Вона охопила передусім західні регіони України, які входили тоді до складу Австро-Угорщини. У період до Першої світової війни (до 1914 p.) із Західної України (без Волині) виїхало 700--800 тис. осіб. Друга хвиля охоплює міжвоєнний період. Кількість емігрантів різко зменшилась. У цей період давалися взнаки Велика депресія і, як її наслідок, безробіття у США та Канаді. На захід у ці роки емігрувало близько 200 тис. чоловік. Третя хвиля: Друга світова війна та "переміщені особи". Після закінчення війни на території Німеччини та Австрії перебувало близько 2,3 млн українців, серед них переважно остарбайтери -- хлопці й дівчата з Радянської України, силою відірвані від своїх домівок і приречені на роки тяжкої принизливої праці на чужині. Близько 210 тис. українців рішуче відмовилися повертатися додому. Ця категорія людей називалась "переміщені особи". Серед них було чимало людей із спеціальною освітою, інтелігенції: вчителі, інженери, лікарі, юристи, вчені, духовні особи (близько 2 тис.), понад 200 тис. студентів. Потрібно зауважити, що матеріали про чисельність українців за кордоном досить обмежені. Різні джерела містять неоднакові цифри. Отже, цей момент потребує істотних уточнень. Еміграція продовжувалась і в подальші роки. Так, у 70 -- на початку 80-х років з СРСР, у тому числі з України, було виселено чималу групу громадян (так званих дисидентів) з політичних міркувань. Ці переважно творчі працівники поселилися в країнах Північної Америки і Західної Європи.

Після здобуття Україною незалежності представники української діаспори за кордоном дістали можливість співпрацювати з корінним народом щодо відродження духовних скарбів, розвитку науки і культури, вирішення нагальних проблем сьогодення. У зарубіжних країнах, де зосереджена значна кількість українців і населення українського походження, створені численні прогресивні молодіжні, культурно-просвітні та інші товариства, видається україномовна періодика, організовано школи з українською мовою навчання.

Велику турботу у справі організації, утримання і тематичного спрямування українських шкіл виявляють численні громадські організації. У США, наприклад, товариства "Рідної школи", учительські громади та інші організували більшість шкіл з українською мовою навчання; такі школи створено також громадськими та культурними організаціями Канади, Польщі. Загалом рівень розвитку українського шкільництва в зарубіжних країнах невисокий. Матеріали про сучасний стан зарубіжного шкільного українознавства в нашій країні, на жаль, неповні.

У повоєнні роки помітного успіху зарубіжні українці досягли в розвитку актуальних спрямувань наукового українознавства і народознавства. Велику роботу в цьому напрямку провадять Наукове товариство ім. Шевченка (Канада, м. Торонто), Центр українознавчих студій при Гарвардському університеті, Український вільний університет (Німеччина, Мюнхен), Європейський відділ Наукового товариства ім. Шевченка і Головна редакція енциклопедії українознавства (Франція, м. Марсель), Наукове товариство ім. Шевченка (Австралія), Українська вільна академія наук (Канада, м. Вінніпег).

Сьогодні багато говорять про те, що Україну мало знають у світі, що тільки тепер світ починає знайомитися з нашим народом. А от у сербському часописі, що видавався свого часу в Америці, читаємо: "Нас виповнює гордість, що слов'яни мають чим хвалитися перед світом: турне Шаляпіна, російська Велика опера і Український національний хор відкрили Америці великі скарбівні слов'янської духовної культури. Але український хор з цього погляду робить найбільшу послугу, бо, по-перше, репрезентує хорове мистецтво, в якому українці визнані найвищими, і, по-друге, знайомить світ з великими оригінальними цінностями української національної музики, яка не те що дорівнює, а й перевищує найкращі фольклорні твори Заходу... Український національний хор є одним з тих могутніх чинників, які знайомлять цивілізований світ з його батьківщиною Україною... Це є дивовижний тріумф Кошиця, його божественного хору України..."

Після масового виїзду українських біженців з Європи за океан у Нью-Йорку 26 червня 1954 p. зібрались кількадесят письменників і працівників літератури та вирішили, що від того дня діятиме об'єднання українських письменників в еміграції "Слово", яке тоді репрезентували Г. Костюк, Д. Гуменна та Ю. Лавріненко. Деякі письменники, наприклад Галина Журба, вважали, що трудівникові пера не потрібна організація, а його роль зводиться до написання вартісних творів. Однак така організація була необхідна, бо йшлося про організоване протиставлення вільної думки й слова існуючій у Радянській Україні творчості "інженерів людських душ", як називали письменників партійні цензори, що повністю контролювали їх творчість. Офіційно ОУП "Слово" почало існувати ухвалою 22 письменників, що були на нараді 19 січня 1957 p., коли було прийнято статут. До "Слова" належали такі визначні літератори, як У. Самчук, О. Тарнавський, Р. Купчинський, Ю. Лавріненко (Дивнич), редактор монументальної книги "Розстріляне відродження", І. Багряний, Б. Олександрів-Грибінський, професор Я. Рудницький, Ю. Стефаник, М. Левицький, Г. Боднарчук, автор кількох шкільних підручників, численних статей на педагогічні теми, восьми збірок-новел (уже покійний). А сьогодні членами є професори Ю, Шевельов" Шерех, Д. Нитченко з Австралії, О. Зуєвський, Я. Славутич (перше знайомство читачів України з цим самобутнім поетом сталося на сторінках "Всесвіту"), Д. Гусар-Струк з Канади, С. Фостун з Англії і багато інших прозаїків та поетів з діаспори. Сьогодні "Слово" має понад 120 членів. До 1991 p. члени "Слова" брали участь у захисті переслідуваних українських письменників через пен-клуб та "Інтернаціональну амністію", у цьому напрямку плідно попрацювали А. Палій у Канаді та О. Тарнавський у США. Напередодні 90-х років ситуація в Україні змінилася на краще. Від 1990 p. твори письменників -- членів ОУП "Слово" друкувалися в Україні (наприклад, більшу частину журналу "Всесвіт" за листопад 1991р. (№ 11) було присвячено творам українських письменників Канади й США). Після проголошення незалежності України "Слово" почало активну співпрацю зі Спілкою письменників України. Багатьох членів "Слова" прийнято до Спілки.

Незважаючи на скрутні економічні умови в Україні перевидаються окремими книжками чи друкуються в журналах твори членів "Слова". Деякі з них перебували у Києві як викладачі й виступали на своїх літературних вечорах, на радіо, у телевізійних програмах. Дехто з них отримав нагороди, наприклад Б. Рубчак і А. Палій нагороду ім. Павла Тичини за поезію, Г. Кошелівець -- премію "Благовість", О. Зуєвський -- ім. Г. Сковороди, Г. Качуровський -- ім. М. Рильського, Д. Нитченко -- ім. Лесі Українки.

Дмитро Нитченко -- патріарх першої генерації українців в Австралії. Це видатний діяч на ниві української освіти та шкільництва, невтомний наставник молодої генерації українських літераторів.

Однією з визначних подій на шляху до єднання і консолідації всіх національних сил став проведений під егідою Академії наук УРСР у 1990 p. Перший конгрес Міжнародної асоціації україністів. Конгрес зібрав близько двохсот учених із 23 країн світу. На засіданнях обговорювалося широке коло тем, пов'язаних з історією України, її наукою, духовною і матеріальною культурою, гострими проблемами сьогодення, перспективами розвитку сучасного українознавства.

Конкретним результатом розширення наших зв'язків із українською діаспорою стало "пізнання культури, витвореної українською діаспорою... освоєння і введення кращих здобутків культури українців за кордоном в материкову систему національної культури". Налагоджується взаємообмін друкованою продукцією.

Найвищого рівня українська поезія в діаспорі досягла між Першою і Другою світовими війнами в творчості празької школи. Не всі українські поети, що жили тоді в Празі, до неї входили. О. Олесь і С. Черкасенко були поетами старшого, ще дореволюційного, покоління і світоглядне до неї не належали, а кілька лівоорієнтованих поетів -- А. Павлюк, В. Хмелюк, М. Ірчан, С. Масляк -- входили до так званого Жовтневого кола і були радянофільські. Празьку поетичну школу утворили художньо найталановитіші пореволюційні митці, більшість з яких ще недавно зі зброєю в руках боролися за Українську державу і після поразки УНР (1917--1921) опинилися за кордоном. Це Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, Ю. Клен (О. Бургардт), О. Лятуринська, О. Теліга, О. Стефанович, закарпатські поети І. Ірлявський, І. Колос та ін.

По-новому осмислити рідну літературу допомагають ґрунтовні бібліографічні праці. Відома українська поетеса і бібліограф із США М. Тарнавська склала покажчик англомовних матеріалів з української літератури у двох частинах. У першій подано в абетковому порядку (за прізвищами авторів) опис усіх книжок. У другій частині подано в абетковому порядку українських авторів із зазначенням джерел, де вміщено їх твори. До покажчика включено прізвища перекладачів, авторів критичних праць та назви журналів.

У серії "Українські дослідження Оттавського університету" видано іншу капітальну бібліографічну працю, яка є важливим і оригінальним внеском до поглибленого вивчення міжлітературних взаємин. Автор її, відомий канадський бібліограф-україніст О. Пясецька, опрацювала значну кількість джерел і включила до покажчика відомості про англійські та французькі переклади з української літератури (незалежно від місця видання), історико-літературні огляди, критичні публікації, присвячені окремим українським письменникам та українській літературі в цілому.

У цій сфері дослідження української літератури відома праця Я. Славутича "Антонована бібліографія української літератури в Канаді" (три видання).

Поза Україною в різних країнах живе понад 200 митців українського походження різного віку і різних напрямків. Більшість з них гуртуються в "Об'єднанні митців-українців в Америці" з центром у Нью-Йорку і в "Спілці українських образотворчих митців" з центром у Торонто. Деякі їх твори були показані на "Світовій виставці українських митців", яка відбулася в Торонто в 1982 p. У 1985 p. в Торонто в галереї Канадсько-української мистецької фундації і у Вінніпегу, в осередку української культури й освіти, відбулася ретроспективна виставка робіт відомого українського художника М. Левицького, присвячена 5 0-річчю його творчої діяльності. До М. Левицького художнього оформлення українських книжок у Канаді майже не було. Він підніс оформлення української книжки в Канаді на високий рівень, заслужено посідає одне з перших місць у всій зарубіжній українській книжковій графіт. В його творах використовуються традиції українського народного мистецтва.

Не можна не згадати прізвищ провідних українських художників зарубіжжя: Я. Гніздовський, В. Цимбал, Р. Логуш, В. Фаркавець, А. Лисак, С. Лада, О. Теліжин, В. Юрчук, І. Кейван, І. Осадча, X. Микитюк. Ім'я американської художниці О. Марищук-Кендл, українки за походженням, відоме шанувальникам сучасного малярства. її роботи експонувалися не лише в США, айв Україні. На запрошення Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном художниця була на стажуванні в Київському художньому інституті в майстерні видатного графіка В. Касіяна (1971--1973 pp.).

В історичному центрі Парижа Я. Геник, українкою за походженням, відкрито картинну галерею в січні 1989 p. з метою зібрання творів українських митців і широкого ознайомлення європейської публіки з ними. їй дуже хочеться, щоб українське образотворче мистецтво знайшло своє місце в Парижі. Для цього вона докладає всіх можливих і неможливих зусиль. Я. Геник під час Осіннього салону в Парижі організувала виставку "Художники України", на якій було показано понад 40 картин. Було випущено каталог, відбулися зустрічі з українськими митцями. В 1988 p. премію "Друзів Осіннього салону" отримав вихованець Київського художнього інституту С. Чепик.

Художні зв'язки України із зарубіжними країнами сьогодні є актуальними в мистецтвознавстві. Такі зв'язки спростовують думку про провінційність" українського мистецтва. Українська діаспора, її художня інтелігенція прагнуть поєднатися у спільній праці з відродження духовних скарбів нашого народу, що є важливим і прогресивним явищем в історії нашого народу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Особливості культури в часи перебудови та становлення незалежності України.

2. Які зміни відбулися у культурному житті після прийняття Акта про незалежність України в 1991 p.?

3. Нові напрямки літературно-мистецького процесу.

4. Визначні митці України та їх твори, що оспівують боротьбу за незалежність держави кінця XX ст.

5. Внесок діаспори в культурні набутки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акты Западной России: В 5 т. -- СПб., 1893.

2. Антонович В. Б. Раскопки в стране древлян. -- М., 1893. -- Т. 2.

3. Антонович О. М. Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії. 50-70 pp. XVII ст. -- К.. 1961.

4. Аркас М. Історія України-Руси. -- К., 1992.

5. Артамонов М. И. История хазар. -- Л., 1962.

6. Афанасьев В. А. Українське радянське мистецтво 1960--1980 років. -- К., 1984.

7. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. -- Харків, 1918.

8. Баран В. Д. Черняхівська культура. -- К., 1981.

9. Безсонов С. Архитектура Западной Украины. -- М., 1946.

10. Білецький П. Український портретний живопис XVII--XVIII століття. -- К., 1969.

11. Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII--XVIII століть. -- К., 1981.

12. Білецький 77 У контексті світового авангарду // Всесвіт. -- 1990. -- № 7.

13. Бокань В. А. Українська графіка. 1960-1970 pp. -- К., 1997.

14. Бокань В., Польовий Л.. Історія культури України. -- К., 1998.

15. Брайчсвський М. Ю. Походження Русі. -- К., 1963.

16. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. -- К., 1988.

17. Виноградова 3. Т. Українське радянське мистецтво 1918--1920 pp. -- К., 1980-1984.

18. Высшее образование в Украинской ССР. -- К., 1983.

19. Галич О. Сповідь перед історією // Вітчизна. -- 1994. -- № 11-12.

20. Говдя П. Українське мистецтво другої половини XIX -- початку XX ст. -- К.,1964.

21. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. -- К., 1957.

22. Голубинский Е. История русской церкви. -- К., 1901--1904. -- Т. 1, 2.

23. Гольдепберг Л. У дзеркалі бібліографії // Всесвіт. -- 1991. -- № 11.

24. Гординський С. Українські художники в Канаді // Всесвіт. -- 1991. -- №11.

25. Греков Б. Д. Культура Киевской Руси. -- М., 1953.

26. Гречанюк С. Осмутна слава Олександра Кошиця // Всесвіт. -- 1989. -- №11.

27. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. -- Львів, 1925.

28. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. Львів--Відень. -- К., 1898--1937.

29. Даревич Д. Віхи творчості Мирона Левицького // Всесвіт. -- 1991. -- №11.

30. Дзюба И. Осознаем ли мы национальную культуру как целостность? // Коммунист. -- 1989. -- № 18.

31. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? // Вітчизна. -- 1990. -- № 5-8.

32. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. -- М., 1987. -- Вып. 1.

33. Довнар-Запольский М. В. История русского народного хозяйства. -- К., 1905. -- Т. 1.

34. Документы Богдана Хмельницкого (1648--1657) / Упор. І. Крип'якевич, I. Бутич. -- К.. 1961.

35. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. -- 1990. -- № 11-12; Березіль. -- 1991. -- № 1, 3.

36. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. -- К., 1992.

37. Драгоманов М. Твори: В 2 т. -- К., 1970.

38. Ефименко А.. Н. История украинского народа. -- К., 1990.

39. Єфремов С. Біля початків українства. Генезис ідей Кирило-Мефодіївського братства. -- К., 1924. -- Т. 1. 2.

40. Жолтовський П. Монументальний живопис на Україні XVII--XVIII ст. -- К.,1988.

41. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVI~XVIII ст. -- К., 1988.

42. Жулинський J\/I. Із забуття -- в безсмертя. -- К., 1990.

43. Жулинський А4. Міжнародна асоціація українців: історія створення, перспективи діяльності (До конгресу МАУ) // Всесвіт. -- 1990. -- №7.

44. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI--XVIII ст. -- Львів, 1971.

45. Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. -- Львів, 1981. -- Кн. 1; Львів, 1984. -- Кн. 2. -- Ч. 1, 2.

46. Заставний Ф. Українська зарубіжна діаспора // Дзвін. -- 1991. -- № 8.

47. Затенацький Я. П. Українське мистецтво першої половини XIX -- початку XX ст. -- К., 1964.

48. Злотоверхий І. Д. Становлення української радянської культури (1917-- 1920рр.).-- К., 1961.

49. Зо рівчак Р. Перший науковий бібліографічний покажчик з англомовної літературної хроніки // Всесвіт. -- 1989. -- № 11.

50. Іларіон. Митрополит (Огієнко). Українська церква: В 2 т. -- К., 1993.

51. Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-- XVIII ст. -- К., 1966.

52. Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. -- Львів, 1983.

53. Исаевич Я. Д. Украинская культура XVIII столетия // Вопр. истории. -- 1980. -- № 8.

54. Історія Академії наук Української РСР. -- К., 1982.

55. История Киева: В 3 т., 4 кн. -- К., 1986.

56. Історія культури України / В. А. Бокань та ін. -- К., 1993. -- Ч. І; 1994. -- Ч. II.

57. Історія України. -- Львів, 1996.

58. Історія України. Нове бачення: В 2 т. -- К., 1996.

59. Історія української літератури: У 2 т. -- К., 1988.

60. Історія українського мистецтва. -- К., 1966--1970.

61. Історія українського мистецтва: В 6 т. -- К., 1964--1968.

62. Каргер М. К. Древний Киев. Очерки по истории материальной культуры древнерусского города: В 2 т. -- М.; Л., 1958. -- Т. 1; 1961. -- Т. 2.

63. Книга і друкарство на Україні. -- К., 1964.

64. Коленківський М. Василь Курилик -- літописець українських поселенців // Всесвіт. -- 1991. -- № 11.

65. Костомаров М. Книга битія українського народу. -- К., 1918.

66. Костомаров М. Твори: У 2 т. -- К., 1967.

67. Кримский А. Иоанн Вишенский, его жизнь и сочинения: В 5 т. -- К., 1972. -- Т. 2.

68. Крип'якевич І. Історія України. -- Львів, 1992.

69. Крип'якевич І. Історія української культури / Видання І. Тиктора. -- Львів, 1937.

70. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. -- К., 1983.

71. Ленин В. И. Критические заметки по национальному вопросу // Полн. собр. соч. -- Т. 26.

72. Літопис Гадяцького полковника Григорія Граб'янки. -- К., 1992.

73. Літопис Руський. -- К., 1989.

74. Логвин Г. Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки. -- К., 1968.

75. Логвин Г. И. Украинское искусство X--XVII вв. -- М., 1963.

76. Марченко М. І. Історія української культури. З найдавніших часів до середини XVII ст. -- К., 1961.

77. Мистецтво Київської Русі / Упор. Ю. С. Асеев. -- К., 1989.

78. Народне господарство Української РСР. Стат. щорічник. -- К., 1977.

79. Народне господарство Української РСР. Стат. щорічник. -- К., 1982.

80. Нариси з історії українського мистецтва. -- К., 1980--1984.

81. Нариси історії української інтелігенції: У 3 т. -- К., 1994.

82. Науменко В. До історії указу про заборону українського письменства // Україна. -- 1907. -- № 5.

83. Неврлий Л^. Празька поетична школа // Слово і час. -- 1995. -- № 7.

84. Оглоблін О. Історіографія // ЕУ. -- 2-ге вид. -- 1950. -- Т. 3.

85. Оглоблін О. Нариси історії капіталізму на Україні. -- Харків; К., 1931.

86. Оксюта Я. Міжнародні зв'язки СПУ в 1990 році // Всесвіт. -- 1991. -- №6.

87. Павлуцький Г. Г. Історія українського орнаменту. -- К.» 1927.

88. Пассек Т. С. Искусство трипольских племен (История искусства народов СССР). -- М., 1971. -- Т. 1.

89. Пащук А.. І. Іван Вишенський -- мислитель і борець. -- Львів, 1990.

90. Петров В. П. Походження українського народу. -- К., 1993.

91. Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2 т. -- К., 1993.

92. Попович М. В. Мировоззрение древних славян. -- К., 1985.

93. Раппопор т П. А.. Русская архитектура Х--XIII вв. -- Л., 1982.

94. "Русалка Дністрова". Документи і матеріали. -- К., 1989.

95. "Руська трійця" в історії суспільно-політичного руху і культури України. -- К„ 1987.

96. Рыбаков Б. А. Ремесло древней Руси. -- М., 1948.

97. Самовидца Летопись о вбйнах Богдана Хмельницкого и межусобок, бывших в Малой России по его смерти. -- К., 1846.

98. Семчишин М. Тисяча років української культури. -- Львів, 1993.

99. Степовик Д. В. Українська графіка XVI-XVIII ст. -- К.. 1982.

100. Степовик Д. В. Українське мистецтво першої половини XIX ст. -- К., 1962.

101. Субтельний О. Україна. Історія. -- К., 1992.

102. Тарану шенко С. А. Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України. -- К., 1976.

103. Тарас Шевченко. Живопис, графіка. Альбом / Авт.-упор. Д. В. Степовик. -- К.,1984.

104. Толочко П. П. Древний Киев. -- К., 1983.

105. Толочко П. П. Древняя Русь.-- К., 1987.

106. Трипільська культура на Україні. -- К., 1926. -- Т. 1; 1940. -- Т. 2.

107. Україна. Голод 1932--1933 років. За повідомленням британських дипломатів // Всесвіт. -- 1989. -- № 11.

108. Українська народність. Нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. -- К., 1990.

109. Франко І. Іван Вишенський і його твори // Зб. тв.: У 50 т. -- К., 1981. -- Т. 30.

110. Франко І. Історія української літератури // Зб. тв.: У 50 т. -- К., 1983, -- Т. 40.

111. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Зб. тв.: У 50 т. -- К., 1984. -- Т. 41.

112. Хижняк 3. І. Києво-Могилянська Академія. -- К., 1981.

113. Хомишин М. Я. Питання етногенезу слов'ян та міжслов'янських зв'язків у львівських хроніках // 3 історії міжслов'янських зв'язків. -- К., 1983.

114. 400 лет русского книгопечатания: В 2 т. -- М., 1964.

115. Шевчук Г. М. Культурне будівництво на Україні у 1921--1925 роках. -- К„ 1963.

116. Юрченко П. Дерев'яна архітектура України. -- К., 1970.

117. Яворницьький Д. 1. Історія запорозьких козаків. -- К., 1993.

118. Ясиевич В. Е. Архитектура Украины на рубеже XIX--XX веков. -- К., 1988.

Размещено на Allbest.ru