П.І. Чайковський: діалектика особистості і стилю

Третій аспект, підвладний еволюційному розвиткові, що розглядається в дисертації, - органічність архітектоніки, структурної і драматургічної єдності, монолітності як симфонічного циклу, так і театральної дії. Яскраво виражене тут посилення раціональної основи проявилось насамперед у продуманій системі тональних планів. Під цим кутом зору аналізуються їх вершинні прояви - в “Євгенії Онєгіні”, “Піковій дамі”, “Іоланті”. Психологізація, суб'єктивізації музичної дії, що зумовили її “ланцюгове” розгортання, викликали і необхідність трансформації фіналу, що набув відтоді і в опері, і в симфонії “тихого” звучання.

Викривлення пушкінського фіналу в “Євгенії Онєгіні” - лише натяк на необхідність дотримання логіки почуттів. Заміна фіналу шиллєровської драми в “Орлеанській діві” - данина не стільки історичній правді, скільки правді оперної сцени, яка вимагає для свого завершення ораторіальної статичності. Вперше “тихий” фінал реалізовано в “Мазепі” - за допомогою заміни сцени самогубства Марії сценою її божевілля, що відобразило гостре почуття композитором художніх тенденцій часу (поворот від романтичної патетики до реальності життєво правдивих обставин і переживань).

“Тихий фінал”, що завершує наступну оперу - “Чародійку”, - народний “хор-відправа” - випереджає аналогічне закінчення “Пікової дами” й фінал Шостої симфонії. В руслі тих самих тенденцій розглядається в дисертації двоїстість емоційного змісту заключної сцени “Іоланти”.

Синтез усіх стилістичних та образно-змістовних аспектів еволюції оперної і симфонічної творчості Чайковського здійснено в його останній, Шостій симфонії. На основі її аналізу в дисертації зроблено спробу розглянути творчість Чайковського в ширшому контексті - контексті типологічних особливостей особистісної детермінованості творчої свідомості геніального композитора. Залучення свідчень інших митців показує, що думки й почуття Чайковського, пов'язані з його композиторським покликанням, типові в ряду багатьох, що самопізнанню творчих особистостей властива певна стереотипність. Серцевина цього процесу - ідея обов'язку в здійсненні свого покликання, ідея жертовності творця, який все життя складає данину на вівтар свого мистецтва. Діалектика влади таланту над художником, розкрита в ретроспективному висвітленні власного життя, ясно зміст прихованої програми симфонії. В ній знаходить своє логічне вичерпання стрижнева для всієї творчості Чайковського концепція долі.

Шоста симфонія не тільки підсумовує творчий шлях Чайковського, але й відкриває нові горизонти, за якими - далечінь художнього простору прийдешнього століття. Процес поступової психологізації тематизму долі в пізній період творчості Чайковського пов'язаний також із важливими соціально-психологічними зрушеннями нового віку. Фактично, Чайковський розкрив головну тему російського мистецтва на переході від ХІХ до ХХ століття - тему загибелі романтизму як певного типу ставлення до життя. Фінальне ламенто Шостої симфонії сьогодні мимоволі сприймається крізь призму цього колосального узагальнення: в ньому оплакується не просто одиноке людське життя, що гине, але людство, яке повернуло на згубний для його духовності шлях. Геніальність Чайковського яскраво проявилась у тому, що не тільки соціальні, але й особистісні імпульси його творчості виявились причетними до вираження загальнолюдського змісту. Індивідуальне у створеному композитором художньому світі виступає носієм загального, типового. Суперечлива двоїстість фатальної одержимості творчістю - суть самовідчуття зверненої до себе творчої свідомості. Її втілення в мистецтві Чайковського і визначило діалектичний характер його стильової еволюції. В шостому розділі дисертації результати попереднього дослідження апробуються на “другорядних” сферах творчості композитора - камерно-інструментальній та камерно-вокальній. Мета їх розгляду - виявлення тих самих тенденцій, які реалізувались у “великому” руслі творчості Чайковського і які були розглянуті в попередніх розділах дисертації. Аналіз камерних творів є своєрідним тестом на правильність її основних висновків про особистісну детермінованість стильової еволюції творчості Чайковського. Водночас накреслюється можливість ще більш розширеного тлумачення його змістовної сторони. Так, взаємовідношення фатальної і психологічної засад, що все відкрито проступає в пізніх творах Чайковського, будучи поволі підготовленою різноманітно втіленою ідеєю “перетворення” (тематичного, інтонаційного, ритмічного, сюжетного та ін.), може розглядатися як символ своєрідної симетрії у виявленні вічних протилежностей буття - добра і зла, світла і темряви. Їх взаємна зворотність стане провідною темою в мистецтві ХХ століття. Геній Чайковського дивовижно це передбачив.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підбиваються підсумки проведеного дослідження. Вони зводяться до наступних тез.

Індивідуальні якості авторської особистості невідворотне відбиваються на її творчій продукції. Без їх урахування дослідження закономірностей становлення творчого стилю художника втрачає у своїй повноті. Приклад Чайковського в цьому відношенні особливо красномовний. Його творчість - і у великих, і в малих формах - дає багатий матеріал для спостереження згаданої взаємодії. Результати дослідженого взаємозв'язку особистості і стилю Чайковського можна узагальнити в наступній таблиці.

ТАБЛИЦЯ - ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ОСОБИСТОСТІ І СТИЛЮ ЧАЙКОВСЬКОГО:

Стрижнем еволюційного розвитку людської і композиторської іпостасей Чайковського є ідея фатуму. Її “траекторія” вимальовує виток діалектичної спіралі - від стадії підсвідомої кристалізації в авторській свідомості до усвідомленого, пів демонстративного втілення (в останньому, підсумковому творі).

Визначальною детермінантою названої фатальної ідеї є міцна психологічна установка Чайковського “на творчість”, що стала основним стимулом життєве виявлення композитора. Саме місіонерська свідомість Чайковського стала джерелом “еманації” ідеї фатуму, що регламентувала його шлях. Оформлення художньо-образної концепції долі в творчості Чайковського відбулось, таким чином, під безпосереднім впливом психологічної домінанти його особистості.

Окрім природних, психофізіологічних, суттєві й об'єктивні суспільно-історичні обставини, а також драматичні події життя Чайковського, що справили вплив на формування у нього відчуття фатального відчуження від решти людства. В творчості це визначило еволюційне спрямування від драми до трагедії.

Історична місія Чайковського проявилась в яскраво вираженій інтегративній ролі його мистецтва в європейському музичному процесі. Воно узагальнило різні суспільно-культурні тенденції часу, стилі, навіть художні напрямки, асимілювало різнонаціональні прояви. Це зумовлено у великій мірі тим, що Чайковський являє собою своєрідне явище “на межі”, на “перехресті”. Це перехрестя утворюють генетичні перетини: різних національностей й контрастних психічних засад, представлених найближчими предками композитора. Синтез переплетених якостей відбився на гармонійному поєднанні раціональної та емоційної засад в людській натурі і творчому стилі Чайковського. Найяскравіше воно позначилось на взаємодії класичних і романтичних традицій його творчості.

Особливу роль в утвердженні згаданої рівноваги зіграло органічне засвоєння Чайковським бетховенської традиції, особливо в галузі формотворчої активності ритму. Типологічний підхід до проблеми творчої свідомості дозволяє нетрадиційно поглянути на близькість основоположних принципів мистецтва Чайковського і Бетховена, вбачати її не тільки в стильових ознаках, але і в схожості найбільш загальних психологічних передумов їх творчості. Серед них - ідея обов'язку в здійсненні свого покликання як вищий життєвий принцип, ідея творчості як постійного переборення, в якому проявляється індивідуальна воля художника. Живлена цими джерелами, властива обом композиторам вольова енергія одержала стильове схоже впровадження, зумовивши специфічну активність ритму в музиці обох композиторів. Закономірно, що трансформація особистісної сутності Чайковського отримає яскраве відображення в еволюції саме ритмічного фактора його стилю.

Естафета, яку прийняв Чайковський від Бетховена, була підготовлена творчістю Глінки, що виконав роль сполучної ланки між ними. Немалу роль при цьому зіграв український національний елемент, сильний вплив якого зазнали на собі як Глінка, так і Чайковський.

Проведене дослідження підтвердило яскравий взаємозв'язок симфонічної та оперно-балетної творчості композитора, спільність еволюційних процесів в їх надрах.

Особистість автора як стрижень, що скріплює обидві сфери, зумовлює і стилістичний, й ідейно-образний резонанс хронологічно паралельних творів. Не дивно, що мета, якої від початку прагнув композитор - створення лірико-психологічної драми, - була досягнута майже миттєво - в Четвертій симфонії та “Євгенії Онєгіні”. В обох творах здійснено демонстрацію основних принципів нового, зрілого етапу творчої діяльності Чайковського. Найбільш визначний і виразний з них - принцип автобіографічності, що в майбутньому розвинеться до сповіді.

Поряд з посиленням автобіографічних засад спостерігається спільна для всіх жанрових сфер творчості Чайковського тенденція підсилення структурної та драматургічної єдності, цілісності загальної музичної концепції як симфонічного циклу, так і театральної дії. Психологізація їх завдяки методу “ланцюгового” розгортання викликали необхідність і в трансформації фіналу, що набуває з певного часу і в опері, і в симфонії “тихого” звучання.

Синтез всіх аспектів еволюції творчості Чайковського здійснюється в його останній, Шостій симфонії. Притаманне їй геніальне передбачення соціально-психологічних зрушень ХХ віку свідчить про філософічність мислення Чайковського в цілому, його здатність давати своїм мистецтвом художнє осягнення сутності речей та явищ. В цьому й - прояв однієї з властивих музичному мисленню композитора загальних “горішніх” закономірностей, що розкривають природу геніального художнього обдарування, яке переробляє зовнішні об'єктивно-життєві імпульси в стрункі, організовані художньо-образні системи. Особистість митця - своєрідний і дуже витончений інструмент цієї переробки. Конструктивна досконалість створених нею систем - одна з загадок та гармонійності світобудови, частиною якої є свідомість генія. Музика Чайковського в своїх основних, вершинних проявах якнайкраще свідчить про це і, разом з тим, розкриває всю складність історичної місії, що випала його таланту: дати глобальне узагальнення минулому і позначити майбутнє.

Враховуючи сучасну тенденцію інтеграції окремих наук в спільному потоці філософських роздумів про світ і людину, автор наприкінці дисертаційної роботи намічає можливі перспективи подальшого дослідження феномену творчої особистості, пропонуючи його розгляд під кутом інформаційної теорії.

Запропоновано розглянути творчу особистість як систему, яка підкоряється універсальним принципам формування й існування складних систем, що організуються. Аналогічний підхід повинен бути застосований і до результатів діяльності творчої особистості - окремим художнім творам, стилю в цілому. Характерний вектор розвитку в напрямку все більшої упорядкованості взаємодії системних елементів визначить підсумкову якість і творчої особистості, і народженого нею стилю.

Енергетична динаміка системи забезпечується діалектичним характером протиріччя, що лежить в її основі й посилає в світ свої пульсуючі імпульси: з одного боку - пасивне тяжіння до оптимальної упорядкованості, з іншого - вільне випромінювання енергії.

Однотипність цього механізму системного функціонування й забезпечує, в підсумку, схожість самовідчуття художників та їх життєвої поведінки, орієнтованої на творчість. Характерна перспектива саморозвитку системи із свого власного внутрішнього імпульсу реалізується у відповідності до конкретних індивідуальних факторів, що, в свою чергу, зумовлюють унікальність індивідуальності творця. музикант мистецтво композитор

Інформаційний підхід дозволить, таким чином, безпосередньо наблизитись до пізнання зазначених феноменів та їх відправного, найзагадковішого моменту - творчої свідомості митця.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Петр Ильич Чайковский. - К.: ВІПОЛ, 1994. - 358 с.

2. Драматургічна роль ритму в Четвертій симфонії Чайковського // Українське музикознавство, 19. - К.: Музична Україна, 1984. - С. 76-87.

3. Театральная символика балета “Спящая красавица” П.И. Чайковского // Театр в жизни и творчестве П.И. Чайковского. - Ижевск.: Удмуртия, 1985. - С. 120-129.

4. Синтез разнонациональных истоков в песнях гражданской войны // Межнациональные связи в советской музыкальной культуре. - Ленинград.: Музыка, 1987. - С. 35-52.

5. Изобразительность в балетной музыке П.И. Чайковского // П.И. Чайковский и изобразительное искусство. - Ижевск.: Удмуртия, 1991. - С. 62-70.

6. Український елемент у становленні творчого стилю П.І. Чайковського // П.І. Чайковський та Україна. - К.: КДК імені П.І. Чайковського, 1991. - С. 7-15.

7. “Іоланта” Чайковського на перехресті європейських художніх тенденцій кінця Х1Х сторіччя // П.І. Чайковський та Україна. - К.: КДК імені П.І. Чайковського, 1991. - С. 163-183.

8. О “Демоне” и демонизме в творческой судьбе А.Г.Рубинштейна // Антон Григорьевич Рубинштейн. - СПб.: Канон, 1997. - С. 16-27.

9. История музыки в разрезе сакральной нумерологии // Музично-історичні концепції у минулому і сучасності. - Львів.: Сполом, 1997. - С.37-48.

10. On The Demon and demonism in Anton Rubinstein's opus // Anton Rubinstein and Nikolaj Rimky-Korsakov: Selected Operas. - Heibronn (Germany).: Musik-Edition Lucie Galland. - P. 18-27.

Размещено на Allbest.ru