Образотворче мистецтво та архітектура кінець XVII–XVIII століття

До загальноєвропейського бароко належать витвори архітекторів Я. Годного, Дж. Бріано, Дж. Джізлені, А. Колара, Я. Покори, П.Гіжицького, Б. Меретина, Я.де Вітте, Г. Гофмана - іноземців, їх твори, пов'язані з католицьким культурним колом - це кляшторн, костьоли, колегіуми, ратуші, що збереглися на Поділлі, Волині і Галичині (Домініканський костьол у Львові 1749-1764 pp., Колегіум в Кременці 1735 p., комплекс Почаївської лаври 1771-1791 pp., ратуша в Бучачі 1751 р. тощо). На Гетьманщині до загальноєвропейського бароко з суттєвими місцевими відмінами можна віднести хіба що Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря, що його 1642 р. почав будувати Адам Кисіль, та монастирські собори віленського архітектора, німця І.Б. Зауера - Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові 1679-1695 pp. та Спасо-Преображенський собор Лубенського Мгарського монастиря 1695 р. - обидва є плодами будівничої діяльності гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи. За об'ємно-просторовою структурою ці собори дуже нагадують литовські споруди того ж автора - костьол Камальдулів у Пажайслісі 1667-1712 pp. та костьол Петра і Павла на Антакальнісі у Вільнюсі 1668-1685 рр.

Багато хто з старшин також сприяв розвиткові архітектури: В. Миклашевський, В. Борковський, В. Кочубей, К. Мокієвський, П. Герцен, Д. Горленко та ін. Активним будівничим був митрополит Р. Заборовський. Відомий пам'ятник, який дійшов до сьогодні, зведений під його орудою, - Брама Заборовського, що нині входить до архітектурного комплексу Софії Київської. [2; с. 169]

2.2 Видатні архітектори та їх роботи

Великий мистецький внесок зробили також визначні архітектори, які працювали в Україні: Б. Растреллі, автор проекту Андріївської церкви, А. Квасов звів собор у Козельці, Б. Меретин, автор собору Святого Юра у Львові; плідно працювали архітектори української школи С. Ковнір, який збудував так званий Ковніровський корпус у Лаврі, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер, Кловський палац та інші, а також вихованець Київської Академії І. Григорович-Барський, який збудував церкви: Покровську, Миколи Набережного, комплекси Межигірського і Кирилівського монастирів, магістрат та багато приватних будинків. [10; с. 205]

Архітектурним шедевром світового значення у стилі бароко справедливо вважають Андріївську церкву у Києві (1746-1753 рр., проект В. Растреллі, забудова І. Мічуріна). Собор прекрасно вписано у місцевість. З Подолу здається, що храм пливе у повітрі, а силует його обіймає увесь горизонт. Кожна деталь спрямована на купольне завершення храму. Гармонійно поєднано кольорові елементи споруди: білий колір колон чергується з блакитним фоном та золотими люнетами над куполом і главками, в також капітелями колон. За проектом Растреллі у Києві було збудовано ще одну перлину барокового стилю - Маріїнський палац (1752-1755 рр.).

У бароковому стилі споруджено також Георгієвський собор Видубицького монастиря (1696-1701 рр.), браму Заборовського в ансамблі Софійського собору Києва (1746-1748 рр., архіт. Г. Шедель), Троїцький собор у Чернігові, Хрестовоздвиженський у Полтаві, Троїцький собор у Луцьку (XVIII ст.). У плані це хрестокупольні споруди світлих кольорів, оздоблені по фасаду декором, прибудовами та надбудовами верхів. [5; с. 226]

У XVIII ст. створюється українська національна архітектурна школа. До відомих її майстрів належать І. Зарудний (? - 1727), І. Григорович - Барський (1713-1785 рр.), С. Ковнір (1696-1786 рр.). І. Зарудний розпочинав діяльність в Україні. Є припущення, що він брав участь у забудові церкви св. Миколи Пустинно-Миколаївського монастиря. Щоправда, основні роботи Зарудного пов'язані з Москвою, де він понад десять років був головним архітектором. Саме Зарудний започаткував стиль бароко у Москві. Григорович-Барський тривалий час працював архітектором Київського магістрату. Краще його творіння - Покровська церква на Подолі (1766 р.). Самобутнім майстром був Ковнір (кріпак Києво-Печерської лаври), який переважно будував численні лаврські споруди. Справжнім шедевром барокового стилю стала так звана Ковнірова дзвіниця на Далеких печерах (1754-1761 рр.). [10; с. 217]

Скинувши ярмо війни зі своїх плечей, Україна почала будувати своє життя. Проте мало було часу та й грошей. І люди почали використовувати нехай недовговічний, але дешевий і доступний матеріал - дерево. Почали зводити з нього споруди; при цьому враховувався досвід будівничих попередніх поколінь та новітні досягнення.

До шедеврів української народної архітектури належать дерев'яні церкви, поставлені здебільшого невідомими майстрами наприкінці XVII-XVIII ст. (попередні споруди не збереглися). В основу забудови покладено художньо-конструктивні принципи храмів Київської Русі. В Україні наприкінці XVII ст. організовуються місцеві школи дерев'яного зодчества: волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, лемківська, наддніпрянська, слобожанська.

Храми наддніпрянських й слобожанських майстрів вирізняються монументальністю, різноманітністю композицій і форм. Поблизу міст відчутний вплив кам'яної забудови, зокрема у баштах з високими шпилями. Храми гармонійно взаємодіють з народним житлом внаслідок спільності будівельного матеріалу, конструктивних та декоративних елементів. Найцікавіша пам'ятка такого зразка - дев'ятиверхий Троїцький собор (1773-1778 рр.) у Новомосковську (тепер Дніпропетровської області), поставлений на замовлення запорожців відомим майстром Я. Погребняком.

Значну кількість храмів на території Лівобережної України зведено на честь козацьких перемог, зокрема Микольський собор у Ніжині (1668 р.), Вознесенський собор у Переяславі (1696-1700 рр.), Катеринська церква у Чернігові (1715 р.) та ін. [10; 246]

Негативно вплинув на дерев'яне церковне будівництво наказ Синоду 1801 р., що вводив заборону на «малоросійський стиль». Тому традиції національного зодчества зберігалися переважно у західноукраїнському регіоні (зокрема дерев'яні зрубні храми на Закарпатті). Дуже багато споруд козацького бароко було знищено у часи «войовничого атеїзму» у ХХ ст.

2.3 Архітектурні споруди міста Жовкви

Місто Жовква - старовинне українське місто, важливий культурно - релігійний центр Львівської області, збудоване на схилах Розточчя - гори Гарай. Місто Жовква збудоване за принципом «ідеальних міст» - концепції доби Ренесансу. Суть концепції полягала у створенні «збалансованої» планувальної структури міста - кожному архітектурному об'єкту відводилося його певне розміщення відносно інших. [3; с. 83]

Найбільшого свого розвитку, слави і багатства Жовква досягла в другій половині ХVII століття, коли була приватною резиденцією і центром величезних землеволодінь короля Яна ІІІ Собеського, який одержав Жовкву у спадок від Теофілії Собеської, яка була онукою Станіслава Жолкевського.

У 1696 році великий король Польщі Ян ІІІ Собеський помирає. Замок та місто успадковує молодший син короля Костянтин Собєський (1696-1726).

1706-1707 роки - Жовква знову в центрі європейських політичних подій (події Північної війни 1700-1721 років). З грудня 1706 року по травень 1707 року в Жовкві розміщувалася ставка російського царя Петра І. Тут російський володар розробляв плани розгрому шведів і реорганізації Гетьманщини, управляв державою, розробляв реформаторські документи, приймав іноземних послів і козацьких старшин. Перебував в ставці також гетьман України Іван Мазепа, тут він готував і вів таємні переговори із шведським королем.

Церква святої Трійці. Збудована на колишньому Львівському передмісті у 1720 р. коштом парафіян та королевича Костянтина на місці згорілої у 1717 р. Церква становить собою дерев'яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою - ризницею. Білокам'яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі. [3; с. 99]

У церкві знаходиться п'ятиярусний іконостас, що налічує коло 50 ікон, створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку XVIII ст. В іконописі втілено новаторський пошук - образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, котре виконав Ігнатій Стобенський.

Церква Різдва Богородиці. Церква збудована у 1705 р. на місці старої, також дерев'яної. У середині знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708-1710 рр. жовківським теслею Кінушем. Теперішні ікони виконані у 90-х рр. XVII століття, а іконостас розписаний майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710-1727 рр. [3; с. 108]

Діяльність церкви відновлено у 1993 р., а реставрацію іконостасу здійснено у 1996 р. коштом Отців Василіян, котрі й опікуються храмом.

В радянські часи обитель закрили. В будівлях розмістили казарми та стайні. Вірянам будівлі повернули вже у період незалежності. Останні роки триває реставрація монастиря.

Синагога. В північній частині міста-фортеці збереглася ще одна визначна пам'ятка - синагога. Збудували її у 1692-1698 роках за проектом Петра Бебера. Будівля також увійшла в систему міських укріплень, адже мала товстелезні, укріплені контрфорсами мури. Як і більшість будівель Жовкви XVII століття, синагогу звели у стилі ренесансу.

У XVIII столітті синагога була культовим і культурним центром єврейського кварталу. З приходом радянської влади іудейську святиню було закрито. А у період німецької окупації в ній сталася значна пожежа, після якої вціліли лише потужні мури. [3; с. 131]

Жовківська синагога стала своєрідним еталоном ренесансної синагоги. Її архітектуру часто використовували як прототип для будівництва синагог у інших містах. Вона є дуже цінною пам'яткою для євреїв й відома у всьому світі.

Архітектура України теж, як і образотворче мистецтво, як і скульптура, розвивалася в досить складний для українського народу час, але змогла досягти висот. Чого тільки варті архітектурні споруди міста Жовква та інших міст України. Ці прекрасні будівлі змогли пройти крізь віки та зберегти свою первозданну красу. Архітектори створювали свої шедеври в тих стилях, які панували на українських землях, намагаючись передати всю красу того часних споруд. Ці архітектурні витвори милують наше око і зараз.

Висновки

З кінця XVII ст. в українському мистецтві, а зокрема й в архітектурі, посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєстверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам'ятки українського бароко створювались на ґрунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

Поява і розвиток портретного жанру в мистецтві відбиває процес самопізнання людини, ствердження власної значущості та гідності перед обличчям суспільства, підкореної природи, навіть перед невблаганною смертю.

Портрет - це зображення засобами мистецтва певної людини. Портрет як жанр живопису визначається тим, що конкретна особа (іноді дві, а то й кілька осіб - так звані групові портрети) становить тему художнього твору. Якщо митець не концентрує всієї уваги на відтворенні індивідуальних властивостей людини, він перестає бути портретистом, хоч би в його картині не було зображено нічого, крім однієї фігури. Окремі обличчя і постаті портретного характеру можуть бути введені художником у композиції картини різних жанрів - історичного, побутового тощо. Портретний образ в таких випадках залишається складовою частиною підпорядкованого темі художнього цілого і не визначає жанру твору. І навпаки - наявність композиції поряд із постаттю портретованого, краєвиду, натюрморту, навіть інших людських зображень не суперечить специфіці портретного жанру, якщо все це використовується лише для повнішого розкриття образу даної особи і нічого іншого.

Для правильного розуміння сучасного українського мистецтва вкрай важливою передумовою є вивчення культури народів тих країн, до складу яких входила Україна. Своєрідність мистецтва кожного з народів, його специфічні досягнення, викликані географічними, економічними та суспільно-історичними чинниками, становлять внесок, який збагачував на тому чи іншому етапі культури народу.

Стиль українського портрету кінця ХVІІ - ХVІІІ століття не був, всупереч розповсюдженій думці, провінційною реплікою західноєвропейського бароко. Шлях розвитку українського портретного живопису - це специфічно український «козацький ренесанс».

Однак в Україні портрет вперше отримав розповсюдження не в середовищі козацтва, а в епоху середньовіччя, він був пов'язаний з самоствердженнями міщанства.

При всій різноманітності українських портретів ХVІІІ століття більша їх частина відмічена прагненням до чіткості композиції, усвідомленням найсуттєвішого в формі, кольорі, виразі обличчя. Незалежно від того, з натури чи з уяви пишуться твори, вони досить продумано будуються за допомогою лінійного, кольорового і світлотіньового ритму. Схема композиції звичайно представляє поєднання одного більшого і декілька малих кіл (або овалів), взаємно розташованих за принципом золотого пересічення. Така побудова надає спокійну рівновагу композиції, служить для виділення основного, в даному випадку - обличчя.

З кінця XVII ст. нове піднесення переживає монументальне будівництво, яке розвивалося на міцному ґрунті багатовікової вітчизняної культури й увібрала кращі досягнення європейського мистецтва. На українському ґрунті його поширення відбувалося двома напрямками: українізація західноєвропейського бароко і барокізація, надання барокового вигляду українській архітектурній традиції. Як наслідок, мистецтвознавці твердять про існування українського (козацького) бароко, що має свої специфічні риси.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесеності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих композицій, декоративної насиченості та вибагливості. Вказані риси забезпечувалися певними архітектурними прийомами - протиставленням великих і малих розмірів, світла і тіні, поєднанням контрастних матеріалів, фактур і кольорів, набуттям архітектурним декором скульптурної виразності.

Архітектура бароко в першу чергу вплинула на оздоблення старовинних храмів, які, зберігаючи попередню структуру, отримали новий декор - вибагливі декоративні фронтони, обрамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи.

Творчість відомого архітектора В. Растреллі справила великий вплив на розвиток архітектури Лівобережної України. Він, використавши традиційні форми, які склалися в українській архітектурі, збагатив її кращими досягненнями європейського мистецтва. Під його прямим і опосередкованим впливом сформувався і зміцнив свою майстерність самобутній київський архітектор І. Григорович-Барський, який виробив свою естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із середовищем, - проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором і ліпними прикрасами. І. Григорович-Барський перший з українських архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму. Найяскравіші його споруди - церкви в Лемешах, Миколи Набережного в Києві, Красногорський монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який він споруджував разом з О. Квасовим, та ін.

Українська культура зазнала на своєму шляху багато перешкод, але спромоглася піднятися на досить високий рівень. Пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва тих часів збереглися і до нас, завдяки їм можна побачити як розвивалася культура у кінці XVII-XVIII століттях і що митці, за допомогою своїх витворів мистецтва, намагалися передати населенню.

Список використаної літератури

1. Історія українського мистецтва. - К., 1966-1970.

2. Історія українського мистецтва. - К., 1964-1968.

3. Мацюк О. Замки і фортеці західної України. - Львів, 2005. - 200 с.

4. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVIІ - XVIІI століть. - К.: Мистецтво, 1981. - 159 с.

5. Макаров А.Н. Світло українського бароко. - К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.

6. Белецкий П.А. Украинская портретная живопись ХVІІ-ХVІІІ вв. - Ленинград: Искусство, 1981. - 173 с.

7. Жолтовський П.М. Український живопис ХVІІ-ХVІІІ ст. - К.: Мистецтво, 1978. - 227 с.

8. Історія української культури /За ред. І. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1991. - 420 с.

9. Нариси з історії українського мистецтва. - К.: Мистецтво, 1966. - 170 с.

10. Субтельний О. Україна: Історія. - К.: Либідь, 1992. - 386 с.

11. Гарін В.Б. Історія України. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 240 с.

12. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України. Підручник. - К.: Алерта, 2004,407 с.

13. Лазаревич М.В. Історія України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 683 с.

14. Історія України. - Львів, 1996.

15. Історія України. Нове бачення: В 2 т. - К., 1996.

16. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. - К., 1998.

17. Рибалка І.К. Історія України. Частина I: від найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Харків: Основа. - 1994. -416 с.

18. Шейко В.М., Тищевська Л.Г. Історія української культури: Навчальний посібник / Наук. ред. В.М. Шейко. - К.: Кондор, 2006. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru