Коли Осіріс був убитий Тифоном, Анубіс його бальзамував. На одній з фараонових гробниць у Фівах зображений Анубіс, що виконує свої сумні обов'язки. Він стоїть поруч ложа, на якому лежить мумія. Під ложем стоять чотири судини: у першої замість кришки - людська голова, у другої - голова мавпи-павіана, третя - з головою шакала і четверта - з яструбиною головою. Ці голови були втіленням другорядних божеств, на обов'язку яких лежала охорона нутрощів померлих , покладених у ці судини. Це зображення зустрічається дуже часто на багатьох надгробних пам'ятниках. У греків обов'язок супроводжувати душі в дім смерті випадав Меркурію, а тому греки ототожнювали його з Анубісом. Той - бог з головою ібіса - уособлює божественний розум, що створив весь Всесвіт. Він по перевазі бог письмен, тому він також ототожнюється з Меркурієм. Отже - організатор світу, що розігнав первісний морок, і він же розсіює потемки душі, тобто неуцтво і дурні думки цих вічних ворогів людства. Ібіс і мавпа - кінокефал, чи павіан - присвячені цьому богу. Ібіс - птах, що з'являється в Єгипті перед розливом Нілу; отже, він, за єгипетськими поняттями знає і передбачає майбутнє. Крім того, коли цей птах їсть, його дзьоб утворює разом з лапами рівносторонній трикутник, тому ібіс уособлює геометрію і всі науки, засновані на ній, і от чому ібіс присвячений Тоту, богу божественного розуму. В обов'язки цього бога входило спостереження і визначення тієї висоти, до якої повинний був підніматися Ніл в ім'я розливам, отчого залежала родючість у Єгипті і разом з тим і існування його мешканців. ­­На одному з барельєфів у храмі міста Філ зображений жрець або важлива особа, що прохає богів про благополучний розлив Нілу. На цьому барельєфі бог Той зображений з головою ібіса, він тримає в одній руці зубцювату лінійку - символ розливу Нілу, а в іншій - очерет, яким збирається відзначити підйом води. Іноді ж Той зображувався в образі мавпи павіана, що пише на табличках. Єгиптяни вірили в безсмертя душі; це була з незапам'ятних часів головна доктрина єгипетської релігії. Завдяки їй установилися усі своєрідні похоронні обряди і звичаї, а також і всі емблеми , що зображувалися на трунах і надгробних пам'ятниках. Це була епоха зведення великих пірамід, епоха додавання основних видів давньоєгипетського мистецтва, його стилістичних особливостей. Головною з них була система композиційних і іконографічних правил, що одержали назву “канон”. У давньоєгипетському мистецтві канони не мінялися протягом багатьох сторіч. Піраміди і храми споруджувалися як усипальниці. У гробниці поміщали портретні статуї як нетлінних двійників покійних, притулків для їхніх безсмертних душ - “ка”. Усередині стіни гробниці рясно прикрашалися розписами і рельєфами, що прославляли власників і розповідали про їхні подвиги в житті. Безсмертя було обіцяно тим душам, яких Осіріс, верховний суддя, визнає праведними. Ці душі повинні були повернутися в їхню тілесну оболонку й оживити її новим життям, не знаючим смерті. Душі ж грішних піддавалися вторинній смерті, за якою йшло небуття. Уся ця доктрина про безсмертя душі ясно викладена в єгипетському похоронному требнику. Ця священна книга, що повинна була знаходитися в кожній труні, складалася з гімнів, молитов і різних похоронних обрядів. Глава друга цієї книги вся присвячена життю, що починається після смерті, а глава сорок четверта ясно і виразно говорить про те, що це нове життя буде безсмертне. Цей принцип разом із санітарними мірами, обумовленими кліматичними вимогами країни, увів звичай бальзамування тіла для збереження його від розкладання і псування, чи ж для того, як говорить текст требника, «щоб душа могла знову з'єднатися зі своїм тілом». На одному надгробному пам'ятнику у виді стовпа (стела) у Булакскім музеї померлий, ставши перед Верховним Суддею, говорить наступне, як говорить напис: «Я прив'язаний до бога моєю любов'ю, я нагодував голодуючого, подав води прагнучому, одяг позбавленого одягу і дав притулок безпритульному». Ці слова, у яких виражене прагнення до вищої моральної досконалості, є на цьому пам'ятнику не випадковим одиничним явищем, говорить Маріетт, а зустрічаються дуже часто на надгробних пам'ятниках, так що їх можна вважати звичайною повсякденною молитвою. Бог Той зображувався завжди в сценах суду над душами і зустрічається дуже часто на надгробних пам'ятниках. Він часто зображувався з богинею Пахт чи Сехмет, богинею з левиною головою. Іноді вона зображувалася з головою кішки, тому що Пахт, богиня правосуддя, стає злісною левицею для грішників, для праведних же вона є такою же ласкавою, як кішка. Душа померлого з'являлася перед суддями, помічниками далекого Осіріса; вони її допитували; потім на вагах зважувалося все добро і зло, учинене цією душею, і бог Той записував рішення, а Осіріс виносив вирок. Іноді покарання полягало в тому, що душа повинна була втілитися в тіло якої-небудь нечистої тварини, наприклад у свиню, і священний човен відвозив цю душу вже в образі тварини на землю серед живучих. Потім для цієї душі разом із другою смертю наставало небуття, тому що, на думку єгиптян, безсмертя душі здобувалося чи втрачалося людиною згідно з її життям і поводженням на землі. Хоча Осіріс, Ісіда і Гор - головні єгипетські боги, але Мемфіс і Фіви, що були довгий час столицями двох окремих царств, мали особливих богів, що потім змішалися і з'єдналися в єгипетській міфології. Птах був головним богом Мемфіса; він звичайно зображувався у виді мумії з обголеною головою. Він називався богом «із красивим обличчям богом, що додає нове життя чи нові форми». Птах є те божество, що забезпечило бога Ра, що створив Всесвіт, всіма елементами, з яких склався світ. Він часто зображується із символом воскресіння на голові - це скарабей, чи гнойовий жук, - і зневажає ногами крокодила, символ мороку. Амон є вищим божеством Фів; греки ототожнювали його з Юпітером. Він головний діяч у природі і головна причина, що змушує природу вічно відновлятися. Так як для Єгипту вищий прояв могутності цього бога полягав в розмноженні черід, то Амон найчастіше зображувався у вигляді барана, і от чому у Фівах до храмів, присвячених цьому богу, вели доріжки, прикрашені по обидва боки Амон баранячими головами. Ця тварина була , богиня Мут йому присвячена і найчастіше її приносили йому в жертву. Коли Амон уособлював живлющу теплоту сонця , він називався Амон-Ра. Його дружина - богиня Мут - називалася царицею неба і володаркою ночі, вона ж була матір'ю висхідного сонця. Звичайний одяг Амона - коротка туніка, підперезана поясом, його головний убір - червона корона з двома великими чорними перами. Богиня Мут завжди зображувалася з подвійною короною (пшент) - емблемою панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом. ­Її відмітна ознака - яструб, символ материнства. Єгиптяни думали, що всі яструби - самки, і тому вважали його символом материнства. Ніл є тільки видиме втілення Амона, якому Єгипет зобов'язаний своєю родючістю. Бог тоді називався Амоном-Нілом чи Кнуфісом. На одному античному барельєфі в храмі Дендери Амон-Кнуфіс зображений з баранячою головою, прикрашеною перами; він з розпущеними крилами і тримає в одній руці ключ Нілу, а в іншій - вітрильне судно. Численні пам'ятники Єгипту зображують цього бога як володаря Нілу, що регулює розлив його вод. На одному барельєфі в місті Філах зображений єгипетський фараон Птолемей III Евергет, що приносить жертву Амону-Кнуфісу. Цей бог, зазвичай, пофарбований у блакитну фарбу, його бараняча голова ще прикрашена цапиними рогами, символом розмноження, диском і сонячними променями; він тримає в руці ключ Нілу і жезл милостивих і добрих богів; за ним сидить його дружина, пофарбована в червону фарбу: на голові в неї рога, а в руках жезл із квіткою лотоса, відмітна ознака єгипетських богинь, і ключ Нілу. Єгипетські фараони часто ототожнювалися з висхідним сонцем і одержували тоді титул синів Амона. Олександр Великий, говорить один з дослідників Древнього Єгипту, будучи розумним і хитрим політиком, прекрасно зрозумів, що найкращий спосіб усталити свою владу над Єгиптом і придбати популярність полягав у тім, щоб скористатися деякими релігійними забобонами, зміцненими століттями; тому він відправився в оазис Амона, де знаходився головний храм і оракул цього бога. Оракул проголосив його сином Амона, чи сонця, і з тих пір він є в очах єгиптян утіленням сонця, якому вони повинні були, по своїх віруваннях, коритися беззаперечно і безмовно. Його нащадки Птолемеї продовжували наслідувати його прикладу, відправляючись у храм Амона за почесним у тій країні титулом - “син сонця”. Діодор Сицилійський згадує у своїх творах про свята й урочисті ходи, під час яких зображення бога Амона несли у священному човні. “Статуя бога, говорить він, покрита смарагдами й іншими дорогоцінними прикрасами. Вісімдесят жерців несуть її в золотому човні на своїх плечах; їх супроводжують юрби жінок і молодих дівчат, що співають священні пісні і вірші”. “Єгиптяни, говорить Плутарх, запевняли, що сонце і місяць не їздять на колісницях, як те думали греки, а тільки в човнах, у яких вони плавають навколо землі”. І дійсно, греки завжди зображували сонце під виглядом юнака, голова якого оточена променями, що їде на колісниці, якою він керує, тоді, як єгиптяни завжди зображували сонце їдучим у човні. Зазвичай посередині священного човна знаходилося зображення бога, схованого від очей юрби фіранками чи дверцятами; всілякі емблеми, зображення другорядних богів і священних судин покривали ніс і корму човна. Символічні човни, виліплені на стінах храмів, - копії тих священних човнів, що несли жерці на плечах під час ходу. Ці човни були прикрашені коштовностями і робилися з дерева рідких порід, слонової кістки і навіть золота і срібла; вони усі походили один на одного і відрізнялися тільки атрибутами й емблемами. У храмі міста Філ знаходиться зображення символічного човна, присвяченого Ісіді; її несуть на плечах жерці; ніс і корму човна прикрашають голови Ісіди, а над човном зображений диск, оточений променями, - символ сонця, що рухається. На стінах Карнакського храму зображений такий же священний човен; він плаває по Нілу; баранячі голови, що його прикрашають, указують на те, що він присвячена Амону, головному божеству Фів. Але цей човен не сам плаває по священних водах: його тягне інший, більш скромний човен; він прикрашена квітами лотоса, і в нього голова яструба-перелітника (сокіл) - символ висхідного сонця. Кожному майже єгипетському богу додавали, у такий спосіб форми, і кожному з них присвячено було в такий спосіб яку-небудь тварина. Отже, ми познайомилися з богами давньоєгипетського світу, що залишили про себе пам'ять своїми справами або думками. Це були чоловіки і жінки, щасливі і нещасливі, дурні і мудрі, злочинці і жертви. Але всі разом вони складають міфи і легенди , що пояснюють нам деякі явища природи.

7. Медицина

Традиції лікування в Древньому Єгипті складалися в тісній взаємодії з медициною Древньої Месопотамії. Вони дуже вплинули на становлення медицини Древньої Греції, що вважається попередницею сучасної наукової медицини. Практика бальзамування в Древньому Єгипті являється, очевидно, першим і основним джерелом знань про будівлю людського тіла. Бальзамування вимагало застосування різних реактивів, що побічно сприяло зародженню представлень про хімічну природу реакцій. Більш того, передбачається, що і сама назва "хімія" пішла від древньої назви Єгипту - "Кемет". Знання єгиптян в області анатомії істотно перевищували представлення про будівлю людського тіла в сусідніх країнах і, зокрема, Месопотамії, де трупи померлих не розкривали. Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Э.Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з "киплячою міддю". Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: "Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, торкаючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь торкається серця: від нього спрямовані судини до кожного члена..." Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсові. Виявлений у Фівах у 1872 р., папірус Еберса являє собою медичну енциклопедію древніх єгиптян. У ньому міститься більш 900 прописів лік для лікування хвороб шлунково-кишкового тракту, дихальної і серцево-судинної систем, порушень слуху і зору, різного роду інфекційних процесів. Папірус склеєний з 108 аркушів і має довжину 20,5 м. Єгипетські “врачевателі” користалися мазями, пластирами, примочками, мікстурами, клізмами й іншими лікарськими формами. Основами для готування лік служили молоко, мед, пиво, вода священних джерел, рослинні олії. Деякі прописи містили до 40 компонентів, багато хто з який не вдається поки ідентифікувати, що утрудняє їхнє вивчення. До складу лік входили рослини (цибуля, гранат, алое, виноград, фініки, снотворний мак, лотос, папірус), мінеральні речовини (сірка, сурма, залізо, свинець, алебастр, сода, глина, селітра), а також частини тіла різних тварин. Готувати ліки рекомендувалися вночі і пити чотири дні. Прийом деяких лік супроводжувався магічними обрядами у виді заклинань і змов. Єгипетська релігія, що існувала протягом майже чотирьох тисячоріч, базувалася на культі тварин. Кожен єгипетський ном (місто-держава) мала свою священну тварину чи птаха: кішка, лев, бик, баран, сокіл, ібіс і ін. Особливо шанувалися змії. Кобра Уаджит була покровителькою Нижнього Єгипту. Її зображення знаходилося на головному уборі фараона. Поряд із соколом, бджолою і шулікою вона уособлювала царську владу. На амулетах кобру поміщали поруч зі священним оком - символом бога неба Хору. Померлу культову тварину бальзамували і ховали у священних гробницях: кішок у місті Бубастіс, ібісів у місті Іуну, собак у містах своєї загибелі. Мумії священних змій ховалися в храмах бога Амона-Ра. У Мемфісі в грандіозному підземному некрополі виявлене велике число кам'яних саркофагів з муміями священних биків. Убивство священної тварини каралося стратою. По представленнях єгиптян душа померлої людини протягом 3 тис. років знаходиться в тілах обожнених тварин і птахів, що допомагає їй уникати небезпек загробного світу. Цим Геродот пояснює суворість покарання за убивство священної тварини. Головними богами лікування вважалися бог мудрості Той і богиня материнства і родючості Ісіда. Той зображувався у вигляді людини з головою птаха чи ібіс втілювався в образі павіана. Ібіс і павіан уособлювали в Древньому Єгипті мудрість. Той створив писемність, математику, астрономію, релігійні обряди, музику і що особливо важливо - систему лікування хвороб природними засобами. Йому приписуються самі древні медичні трактати. Ісіда вважалася створювачкою магічних основ лікування і покровителькою дітей. Ліки з ім'ям Ісіди навіть згадуються в працях давньоримського лікаря-фармацевта Галена. У давньоєгипетської медицини багато й інших божественних заступників: могутня львиноголова богиня Сохмет, захисниця жінок і породілей; богиня Тауерт, що зображувалася у вигляді самки гіпопотама. Кожен новонароджений єгиптянин незалежно від соціального статусу лежав поруч з невеликою статуеткою Тауэрт.

8. Навчання лікуванню

Передача медичних знань у Древньому Єгипті була тісно зв'язана з навчанням ієрогліфічному листу в спеціальних школах при храмах. У цих закладах панувала строга дисципліна й у ході були тілесні покарання. У великих храмах міст Саіс і Геліополь існували вищі школи або Будинки життя. Поряд з медициною в них навчали математиці, архітектурі, ліпленню, астрономії, а також таємницям магічних культів і обрядів. Будинки життя багатьма дослідниками розглядаються як попередники університетів наступних епох. В будинках життя опановували мистецтво каліграфії, стилістики й ораторської майстерності. Тут зберігалися і переписувалися папіруси. До нас дійшли лише треті чи четверті списки древніх оригіналів. Освічену людину, а лікар повинний був бути таким, єгиптяни називали "знаючий речі". Існував певний обсяг знань, що дозволяв єгиптянам дізнаватися "знаючого по знанню його". Лікарська діяльність у Древньому Єгипті підкорялася строгим моральним нормам. Дотримуючись їх, лікар нічим не ризикував, навіть при невдалому результаті лікування. Однак порушення правил жорстоко каралося аж до страти. Кожен єгипетський лікар належав до певної колегії жерців. Хворі зверталися не безпосередньо до лікаря, а в храм, де їм рекомендували відповідного лікаря. Гонорар за лікування виплачувався храму, що утримував лікаря. Правителі багатьох країн запрошували на службу до двору єгипетських лікарів. Геродот приводить таке свідчення: "Перський цар Кир II Великий просив у фараона Амасіса надіслати йому "кращого в цілому Єгипті" очного лікаря. Лікарське мистецтво розділене в Єгипті таким чином, що кожен лікар виліковує тільки одну хворобу. Тому в них повно лікарів: одні лікують очі, інші голову, треті зуби, четверті шлунок, п'яті внутрішні хвороби".

9. Муміфікація

З найдавніших часів людина прагнула зупинити час, увічнити пам'ять про близьких. Так зародилося мистецтво портрета. Але ще сильніше було бажання зберегти тіло померлого як умістище його душі. Це релігійно-містичне почуття втілилося в мистецтві бальзамування, якому, по переказі, навчив древніх єгиптян Анубіс, бог - заступник мертвих. Протягом раннього додинастичного періоду історії Єгипту похоронний обряд єгиптян був дуже простий. Коли хто-небудь умирав, незабальзамоване тіло укладали в позі ембріона (руки зігнуті у грудей, ноги зігнуті в колінах і підтягнуті до підборіддя), загортали в тканину чи солом'яні циновки й укладали в неглибоку могилу, вириту в пісках пустелі до сходу від Нілу. Разом з тілом у могилі залишали кілька предметів домашнього побуту. Завдяки майже повній відсутності вологи тіло висихало і тим самим зберігалося. Поховання знатних і багатих єгиптян відрізнялися від могил простолюдинів тільки цінністю покладених у могилу предметів і тим, що яму облицьовували зсередини дошками або кам'яними плитами. Поступово природне муміфікування перестало задовольняти єгиптян і з'явилися методи штучного бальзамування. Збереглися свідчення чотирьох древніх авторів про методи бальзамування в Єгипті. Перше, саме раннє, належить грецькому історику Геродоту (484 р. до н.е.), друге - Діодору Сицилійському (45 р. до н.е.), третє - Плутарху (між 50 і 100 р. н.е.) і четверте - Перфрію (близько 230-300 р. н.е.). Сучасні єгиптологи вважають звіти Перфрія і Плутарха ненадійними, але визнають вірогідність звітів Геродота і Діодора. Сучасні дослідження досить точно відновили процес бальзамування в Древньому Єгипті, що підрозділявся на кілька стадій. Спочатку з тіла витягався мозок. Робили це спеціальним гаком чи ложкою через ніздрі. Іноді мозок діставали з черепа через очниці. Є запис про випадок, коли мозок вичищали через великий потиличний отвір після видалення першого шийного хребця. Далі наставала черга нутрощів. Їх видаляли через розріз на лівому боці трупа. Утім, місце і характер розрізу протягом історії єгипетського бальзамування неодноразово мінялися. Розріз робився ритуальним кам'яним ножем. Витягалися усі внутрішності за винятком нирок і серця. Вони ретельно промивалися і занурювалися в пальмове вино. Наступна стадія - обробка тіла натроном - зіллю, одержуваної з висохлих озер у пустелі. Через його роз'їдаючу дії на тканині тіла бальзаматорам приходилося прикріплювати нігті до пальців покійного ниткою, мідним чи золотим дротом. Іноді на пальці рук і ніг з тією же метою надягали металеві наперстки. Ранні єгиптологи думали, що тіла клали у водяний розчин натрона, як це описує Геродот. Сучасні дослідники, вивчаючи праці Геродота й інші джерела, знайшли помилки в текстах перекладів. Виявляється, домогтися зневоднювання тіла для його збереження можна тільки зануренням у суху концентровану сіль. Експерименти з розчинами натрона різної концентрації були невдалими і не запобігали розкладання. До кінця двадцятого дня перебування в натроні тіло обмивалося водою і висушувалося на сонці. Тоді ж череп набивали льняними бинтами, просоченими смолою чи бітумом. Іноді череп наповняли рідкою нагрітою смолою через лійку. Тіло усередині і зовні покривали шаром смоли або суміші смоли і сала. Внутрішності, коли їх вилучали і не повертали назад у тіло, поміщали в чотирьох судинах-канопах, кришки яких були увінчані головами чотирьох дітей бога Гора. У судині, увінчаній людською головою, що зображує бога Імсета, була печінка. Судина, покрита кришкою з головою шакала, що зображує бога Дуамутефа, містився шлунок. Глечик з мавпячою головою, що уособлює бога Хапі, містилися легені. У четвертій судині з головою яструба Кабек-Сневефа зберігався кишечник. Ніде не згадується про те, куди містилися селезінка, підшлункова залоза і тазові органи. Канопи були різного розміру і виготовлялися з різних матеріалів - алебастру, вапняку, базальту, глини. Коли внутрішності містилися в ці глечики, мініатюрні зображення каноп вкладалися в порожнині тіла, що потім набивалися соломою, просоченими смолою чи бинтами мохом і лишайником. Канопи ставили в дерев'яну шухляду і зберігали поруч з тілом. Якщо внутрішності повертали в тіло, то їх звичайно загортали в чотири окремих згортки, яким надавались образи зазначених вище богів. Розрізи на тілі спочатку не зашивали, а просто притягали їх краї один до одного. Іноді краї розрізів склеювали воском чи смолою, однак існують записи часів 18, 20 і 21-й династій (1700, 1250 і 1000р. до н.е.) про випадки, коли розрізи зшивалися. Зашитий чи ні, розріз покривався пластиною з воску чи металу. Більшість сучасних бальзаматорв вважають, що відновлювати риси обличчя померлого, що змінилися, стали порівняно недавно, але це не так. Давньоєгипетські бальзаматори робили цю операцію уже в часи 20-ї династії (1288-1110 р. до н.е.). При цьому вони не обмежувалися тільки обличчям. Усе тіло набивали яким-небудь матеріалом, щоб повернути йому колишні форми. Рот заповнювали обпилюваннями для відновлення наповненості щік, у віка вставляли льняні прокладки. Потім, починаючи від розрізу на животі, проникали під шкіру тулуба у всіх напрямках, проштовхуючи льняні бинти або суміш вершкової олії із содою у канали, що утворилися. Іноді для цієї операції робилися додаткові розрізи. У більш пізні часи щоки і скроні заповнювали смолою, що вводиться в отвори перед вухами. Смолу вводили в теплому стані, застигаючи, вона додавала обличчю потрібну форму. Очі іноді замінялися зробленими з каменю маленькими цибулинками. Ставалося, тіла знатних єгиптян золотили. При цьому золотом іноді покривали всю мумію, а іноді тільки окремі частини тіла (обличчя, нігті пальців рук і ніг, генеталії). Далі приступали до сповивання мумії. Вважається, що бальзаматори спеціалізувалися на бинтуванні певних частин тіла - пальців рук, ніг, голови і т.д. Кожен палець ноги чи руки спочатку бинтувався окремо, потім кожна кінцівка цілком. Тіло спочатку покривали свого роду тунікою, а обличчя - квадратним шматком бинта. Між бинтами розташовувалося набивання для збереження контурів тіла. Протягом останнього тисячоріччя єгипетського бальзамування методи поступово змістилися з підготовки добре оброблених тіл, здатних багато століть протистояти розкладанню, на усе більш ретельно створюваний зовнішній вигляд мумії. Бинтування ускладнюється, використовуються гіпс і картонаж, через що зовнішній вигляд сповитого тіла стає усе більш вигадливим. Поверх голів мумій починають прикріплювати написані на плоских поверхнях портрети померлих, що досить вірно передають їхній зовнішній вигляд. Мумії після сповивання звичайно упаковувалися в шухляди. Додаткове упакування, що одержало в археологів назву "картонаж", виготовлялася з 20-30 льняних чи папірусових простирадл, просочених смолою, гіпсом чи соком акацій. Ці простирадла вологими накладалися на сповите тіло. Щоб матеріал туго обтягав мумію, його стягали на спині шнуром. Висихаючи, картонаж ставав міцним, як дерево. Його покривали тонким шаром штукатурки і розписували фарбами. Картонажний футляр клали в дві чи більше дерев'яних шухляд з кедра чи сикамори, що входили один в іншій. Труни у формі людського тіла одержали назву антропоідів. Якщо небіжчик походив зі знатної родини, його мумію укладали в кам'яний саркофаг з мармуру, вапняку, сланцю або граніту. Відзначимо, що тільки одна з десяти мумій виготовлялася описаним нами способом, дуже дорогим і трудомістким. Велика ж частина оброблялася більш дешевими методами. Дослідники установили, що підготовка мумії вироблялася трьома способами, було навіть підраховано, скільки коштує той чи інший спосіб у сучасній валюті. Перший (дуже дорогий) - 1200 доларів, другий - 300 доларів, третій (дуже дешевий) - 75 доларів. З тих пір пройшли століття, але проблема збереження тіл померлих продовжує хвилювати вчених. Навчання про бальзамування розвивалося, удосконалювалося і дійшло до наших днів, але передумовами до розвитку цієї галузі знань були тексти древніх бальзаматорів Єгипту, їхній неповторне, часом загадкове мистецтво.

10. Мистецтво Древнього Єгипту

У божественному царстві фараонів мистецтво служило насамперед релігії. Творами сакрального мистецтва були піраміди, храми, гробниці, настінний живопис і статуї. Сюжети барельєфів незмінно служили сполучною ланкою між богами і людьми, насамперед фараонами. Сцени боротьби, жертвоприносини і потойбічного життя чергувалися зі сценами життя, діяльності, радості і смерті. Єгипетські художники не знали перспективи, але всіма доступними їм способами вони прагнули правдиво відтворювати дійсність. Той, кому удасться цілком зануритися в споглядання яскравих єгипетських фресок, навіть не володіючи спеціальними знаннями, зможе скласти собі уявлення про життя Древнього Єгипту. Багато які з фресок роблять дивне, хвилююче враження на глядача. Імхотеп, міністр і зодчий фараона Джосера (XXVIII в. до н.е.), автор східчастої піраміди в Саккара, вважається батьком кам'яної архітектури. У ті часи храми ще являли собою частину комплексу піраміди. Пізніше на зміну пірамідам прийшли сховані від розкрадачів скельні гробниці. У віддаленні від таких гробниць храми стали здобувати більше значення. Ці спорудження будувалися з каменю на століття. Житла ж простих людей зводили зі швидко руйнівної цегли.

Величний зал храму Амоіа в Карнаку, будівництво якого почав Сеті I і завершив його син Рамсес II (приблизно 1290-1224 до н.е.). Монументальні колони з капітелями у вигляді квіток папірусу, що розкрилися, підтримуючі на висоті 24 м колосальні архітрави, свідчать про досконалість будівельної техніки. Усякий, кому хоч один раз доводилося бачити піраміди, мимоволі задумувався над тим, як же були побудовані ці грандіозні спорудження, як перевозилися величезні камені, якими технічними і математичними знаннями володіли древні єгиптяни і якими інструменти вони користалися. Ті ж питання виникають при погляді на обеліски Луксора, Гипостиль у Карнаці й особливо на колоси Мемнона, споруджені з кам'яних брил, вирубаних у каменоломнях до північного сходу від Каїра і доставлених за 700 км. у Фіви. У Древньому Єгипті технічні і наукові знання не були самостійними предметами, а входили в загальне утворення переписувачів, що служили місцевому правителю або фараону. Освіта починалася з оволодіння мистецтвом читання і письма за допомогою літературних текстів. Крім того, вивчалися папіруси, що містять праці по математиці і техніці; правда, їх до нас дійшло набагато менше, ніж літературних пам'ятників.

З древніх часів ремісники складали сімейні гільдії: є свідчення, що в додинастичному Єгипті існувало, наприклад, високорозвинена гончарна справа, виготовляли кам'яні інструменти, кераміку, вироби з металу. Пізніше єгиптяни почали добувати рідкий по твердості камінь, причому каменоломні часто знаходилися на значній відстані від долини Нілу. В часи Древнього царства (3-є тисячоріччя до н.е.) удосконалилася обробка каменю, з'явилися барельєфи і скульптура; вершиною цього мистецтва стало створення перших колосів: сфінкса в Гізі і статуй V династії (2465-2323 до н.е.). Щороку розлив Нілу стирав границі полів і їх приходилося постійно заново межувати, що сприяло розвитку рахування. За допомогою ніломірів на півдні, на острові Елефантина, і на півночі, біля Мемфіса, фіксувалися підйом води і щорічна висота затоплення: адже рівень води визначав розміри прибуткового податку з різних категорій оброблюваних земель, особливо з плантацій на високих ділянках. Спостереження за розливами Нілу і виявлення їхнього зв'язку з астрономічними феноменами привели до винаходу календаря, заснованого на зміні часів року, що було великим досягненням у порівнянні з колишнім місячним календарем. Знання, отримані при обробці землі і вивченні зоряного неба, лягли в основу майбутньої теорії монументальної архітектури Древнього царства. Ніл був головною артерією країни. По ріці плавали човни і баржі, рукави дельти використовувалися як засоби повідомлення: канали, що їх зв'язували, з'єднували прибережні поселення. По каналах з одного храму в іншій переправляли важкі вантажі, а більш легкі, наприклад мішки з зерном, перевозили по суші на ослах, а тільки потім по воді. Колеса, що ввійшли в побут у період Нового царства (1550-1070 до н.е.), ставилися тільки на військові візки і колісниці, і хоча знатні люди користалася останніми для розважальних прогулянок, вони все-таки не були розповсюдженим засобом пересування. У Древнім царстві високопоставлені сановники, відправляючись на короткі відстані, користалися носилками, далекі ж подорожі воліли робити по воді. На противагу Вавилону, похмурій батьківщині деспотизму, Єгипет був для древнього світу щирою міцністю священної науки, школою для його найбільш славних пророків, притулком і разом лабораторією найбільш шляхетних переказів людства. Едуард Шюре ("Містерії Єгипту").

Література

Бичко А.К. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. - К., 1992.

Васильєв Л.С. История религий Востока.- М., 1988.

Волков Г.Н. У колыбели науки.- М., 1971.

Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры.- М.: Юрайг, 1998.

История Древнего мира. Древний Восток. Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др.- Мн., 1999.

Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник.- К., 1997.

Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук.- Київ: Либідь, 1999.

Крип'якевич І. Всесвітня історія: У 3 кн.- К.: Либідь, 1995.- Кн. 1.

Культура Древнего Египта.-М., 1976.

Маттье М.Э. Искусство Древнего Египта.- М., 1961.

Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Підручник.- Харків, 1990.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник.- Львів, 1992.

Размещено на Allbest.ru