Державний архітектурно-історичний заповідник "Софійський музей"

Трапезну збудовано в 1722-1730 рр. Її архітектурні форми характерні для трапезних 18 ст. в яких були й обідній зал і церква. Це визначило поєднання видовженого приміщення трапезної і високої церкви в східному кінці будинку. Горизонтальна частина споруди була двоповерховою. Над обіднім залом, на другому поверсі, містився склад для продуктів і предметів монастирського вжитку. До південно-західної частини було прибудовано кухню і башту з гвинтовими сходами, що вели на другий поверх.

У 60-х роках 18 ст. трапезна добудовувалась. У цих роботах брав участь відомий український архітектор І.Г.Григорович-Барський. У 1882 р. за проектом архітектора А.І.Меленського трапезну перебудовано на теплу церкву, чому її і називають ще Теплою або Малою Софією. Через 50 років за проектом архітектора Юргенса Теплу церкву було розширено. Склепіння над обіднім залом розібрано, і обидва поверхи колишньої трапезної перебудували в один високий неф з вівтарем у східній частині. Вздовж північного й південного фасадів звели одноповерхові нефи і з'єднали їх з центральними широкими арками, пробитими в давніх стінах будинку. До західного фасаду прибудовано невеличкий тамбур, а башту розібрано.

У 1970-і роки в трапезній проведено великі науково-дослідні та реставраційні роботи, які дали змогу уточнити історію споруди, її первісну архітектуру й особливості декору. Під час реставрації будинкові трапезної частково повернуто початкові форми 18 ст., однак збережено бокові прибудови 1872 року. Таким чином, колишня трапезна нині-це барочна споруда з грушовидним куполом над вівтарною частиною, кухнею і сходовою баштою в південно-західному куті будинку. Над західним входом споруджено високий пишний фронтон, прикрашений пілястрами, декоративними вазами і завитками-волютами.

В оформленні фасадів трапезної велика роль належить ліпному декору, застосованому для оздоблення віконних прорізів і карнизів. Тут поєднуються елементи класичного орнаменту з мотивами українського народно-декоративного мистецтва. Своєрідністю ліпного орнаменту трапезної є гірлянди зірочок і намистин, що обрамляють півциркульні віконні прорізи первісних фасадів 18 ст. Вікна прибудов 19 ст. оздоблені тонкими півколонками і трикутними фронтонами - сандриками. Особливою пластичністю відзначається східний фасад.

Своєрідний силует трапезної, виразність її архітектурних форм роблять будинок цінною пам'яткою української барочної архітектури.

КОНСИСТОРІЯ

Цей будинок міститься в південно-західній частині території заповідника, праворуч виходу. Збудовано його в 1722-1730 роках. Спочатку будинок призначався для хлібні (пекарні) і був одноповерховим. У 1770-1783 роках над хлібнею спорудили другий поверх і розмістили в будинку консисторію-орган єпархіального управління і суду.

Більша частина приміщень була зайнята консисторським архівом. У 19 ст. будинок знову перебудовується, змінюється його внутрішнє планування і архітектурний декор фасадів. У такому вигляді він зберігся до наших днів.

У 70-80-і роки 20 ст. в пам'ятці були проведені науково-реставраційні роботи, які дали можливість визначити її початкову архітектуру. Колишня хлібня прямокутна в плані двоповерхова споруда, витягнута по осі північ-південь. На східному фасаді виступає оздоблений рустом ризаліт 19 ст.

У зв'язку з тим, що другий і перший поверхи будувалися у різні часи, їхнє архітектурне рішення неоднакове. Пілястри, що поділяють фасад, не збігають по вертикалі. Віконні прорізи першого ярусу мають фігурне грановане обрамлення, над ними трилопатові ніші м'яких обрисів. Обрамлення вікон другого ярусу повторює їхню аркову форму. Перший і другий поверхи увінчані складними багатоступінчастими карнизами. Відновлений первісний архітектурний декор надає фасадам особливої пластичності.

Після реставрації, що розкрила давні архітектурні форми, ця пам'ятка посіла гідне місце в історії української архітектури.

ПІВДЕННА В'ЇЗНА БАШТА

Башта є південним в'їздом на територію колишнього монастиря з вулиці Володимирської. Цей в'їзд і башта виникли на початку 18 ст., що, очевидно, зв'язано із зміною планування міста. Наприкінці 17 ст. тут була глуха дерев'яна огорожа.

Південний в'їзд був зручний для підвезення в монастир продуктів, бо поблизу башти містилися трапезна і хлібня (пекарня).

У 19 ст. тут зберігалась частина консисторського архіву. Увінчана башта півсферичним куполом з високим шпилем, на якому в 18 ст. було встановлено металевий флюгер у вигляді крилатої постаті архангела Михайла. У плані башта квадратна. В центрі першого поверху - широкий склепінчастий проїзд. У товщі східної стіни було сторожове приміщення зі склепінням, цегляною підлогою і вікнами, що виходили в східний фасад і в проїзд. Над проїздом розташоване просторе високе приміщення, яке займає весь другий поверх споруди.

Є припущення ,що другий поверх башти виник трохи пізніше від першого, бо існують певні відмінності в архітектурі обох ярусів.

У 18 ст. із західного та східного боку башти був мур. Тепер до башти зі сходу прилягає колишній корпус монастирських келій 19 ст., а західний фасад цілком закритий пізнішою будівлею, яка з'єднала башту з консисторією.

Архітектурний декор фасадів південної башти характерний для зодчества кінця 17-початку 18 ст. Обидва поверхи увінчані уступчастими карнизами. Стіни розчленовані пілястрами, прикрашені нішами різної форми і легкими напівколонками у верхньому ярусі.

Південна в'їзна башта є цікавою пам'яткою української цивільної архітектури 18 століття.

ЗАХІДНІ ВОРОТА (БРАМА ЗАБОРОВСЬКОГО) І МУР

Щоб ознайомитися з брамою Заборовського, треба вийти під південною в'їзною баштою на Володимирську вулицю і, повернувши праворуч, обігнути наріжний житловий будинок, пройти по Стрілецькому провулку вздовж західної межі заповідника.

З боку Стрілецького провулка зберігся первісний монастирський мур, збудований у 1745-1746 рр. Такий мур оточував весь монастир у 18 ст., а в 19 ст. у міру забудови території житловими будинками - стару огорожу в багатьох місцях було зруйновано і споруджено нові цегляні стіни з боку Володимирської вулиці та площі Богдана Хмельницького. До наших днів збереглися тільки окремі ділянки муру 18 ст. по Стрілецькому провулку, Стрілецькій вулиці й частково-біля дзвіниці на площі Богдана Хмельницького.

Кам'яну огорожу 18 ст. викладено з цегли на вапняному розчині. Її висота - близько чотирьох метрів. Стіна розчленована пілястрами й увінчана карнизом складного профілю. По низу проходить двохуступчастий цоколь.

У глибині Стрілецького провулка, відступивши від лінії огорожі стоїть Брама Заборовського - один з найкращих творів українського барочного мистецтва.

Браму збудовано в 1746 р. як західний парадний в'їзд на територію митрополичого двору. Свою назву вона дістала від імені замовника-київського митрополита Михаїла Заборовського. Для здійснення своїх широких будівничих задумів він залучав Й.Шеделя, який створив у Києві кілька визначних споруд. Брама Заборовського - одне з кращих творінь архітектора.

Сучасна пам'ятка є лише частиною брами 18 ст., яка являє собою кам'яну споруду прямокутної форми. У середній частині брами був арковий проїзд завширшки близько 4 м, з боків його - кордегардії (сторожові приміщенні). Із західного і східного боків над проїздом височіли пишні барочні фронтони.

У 18 ст. до Брами Заборовського з боку Золотих воріт вела вулиця, в перспективі якої за парадною брамою височів ансамбль Софійського монастиря. У 19 ст. у зв'язку з переплануванням території Києва Брама Заборовського опинилась у глухому провулку, а рівень землі перед нею підвищився майже на метр. Тому в 1822-1823 рр. браму було замуровано, кордегардії розібрано, а на місці митрополичого двора посаджено сад. Від первісної споруди брами зберігся лише її західний портал з фронтоном.

Обабіч замурованого нині аркового проїзду розташовані масивні пілони і дві пари колон з коринфськими капітелями. Над ними височіє чудової форми барочний фронтон. Розташування колон і пілонів у різних площинах надає архітектурі брами особливої краси і гармонійно поєднує її з трапецієвидною площею перед воротами. Розчленованість площин пілонів, розміщення колон у нішах створює багатий світлотіньовий ефект. Прекрасний мальовничий силует брами доповнює соковитий ліпний декор , який вкриває всі площини фронтону та арки. Характер ліпної роботи свідчить про те, що в ній брали участь народні майстри. У центрі фронтону-великий медальйон із зображенням схрещених факелів і корони над ними. Над проїздом поміщено фамільний герб Заборовського - палаюче серце в обрамленні пальмових гілок.

Загальне композиційне вирішення брами, стильова єдність архітектурних форм і всіх елементів декору свідчать про тонкий художній смак і високу майстерність творців цієї споруди. В скарбниці вітчизняної архітектури Брама Заборовського є однією з найцінніших перлин.

ВИСНОВКИ

У пам'ятках архітектури і мистецтва, які знаходяться на території Софійського заповідника, втілені художні смаки українського народу, натхнення і талант скульпторів, архітекторів, художників, праця і майстерність багатьох поколінь будівельників. Кожна така пам'ятка-це незабутня сторінка історії, наша гордість і невід'ємна частина нашої культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ачкасова В.Н., Тоцька І.Ф. Софійський заповідник у Києві (фотопутівник).-К.: Мистецтво, 1987. - 224 с.

2. Київ: Енциклопедичний довідник-К.: УРЕ, 1985.-735 с.

3. Субтельний О. Історія України.-К.: Либідь, 1992.-с. 43-46

4. История Киева: 3 т.- Киев: Наукова думка 1982.-т.1, с. 169-171.

5. Грушевський М. Історія України.-К.: Либідь, 1991.-с. 48-52.

6. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України.-Львів, 1992.-с.16-19.

Размещено на Allbest.ru