Культурологічно-релігієзнавчі виміри вторинної міфотворчості

Автор доводить, що ситуація, яка виникла в глобалізованому світі, має аналогії з тією, що склалася за часів існування Римської імперії, коли почала формуватися альтернативна (щодо Античності) цивілізація. Римська культура в період занепаду завершила формування парадоксографії як цілісного феномену культури. Загальна ірраціоналізація соціокультурного простору Римської імперії відбилася в подальшому розвиткові герметизму. Його антропологія і антропософія підпорядковувалися сотеріології, яка базувалася на космологічних уявленнях епохи пізньої Античності.

У другому підрозділі ““Вторинна” міфотворчість у соціокультурному просторі Середньовіччя та Відродження” автор обґрунтовує, що натуралістична і соціотехнічна міфотворчість епохи Середніх віків відбивала чергову соціокультурну трансформацію, якої зазнавала Західна Європа. Відтворення феноменів “вторинного” міфу відбувалося на рівнях як високої, так і народної культури, чинником цього процесу стає християнство як світова монотеїстична релігія.

В імагінативному контурі середньовічної народної культури, її парадоксографії ілюзорно олюднюються ліс; повітряний океан; екологічно несумісні з людською тілесною організацією болота; підземний світ, річки, озера, а також моря і океани населені істотами, чужими людині. У елітарній культурі Середньовіччя відтворення міфів відбувалося і на засадах геоцентричної системи Птоломея. Вона стає визначальною у формуваннi холiстичного погляду на світ середньовічної християнської РКС, ідеї i образи якої стверджувалися в науці, релігії, мистецтві, ХКС. Винятково важлива роль належала альтернативним (щодо офіційної науки) формам знання - астрології і алхімії, вивчення яких становить інтерес як для культурології, так і для академічного релігієзнавства. Далекосяжні наслідки в подальшому розвиткові культури мало виникнення соціотехнічного міфу про “вічний двигун” як спроба компенсувати матеріальну обмеженість нової цивілізації; про “людину в колбі”, гомункулуса; механічну людину, які спиралися на філософсько-світоглядні ідеї своєї епохи.

Автор обґрунтовує, що соціокультурні трансформації доби Відродження вплинули як на сам механізм “вторинної” міфотворчості, так і на його результати. Відбувається переоцінка ставлення до магії, зведення магії до науки; закінчується оформлення в цілісне світоглядне формоутворення так званих “окультних” наук, які поєднувало відчуття світу як таємниці. Протистояння високої і народної культури, “Великого” і “Малого” світів, наукового пізнання і масової свідомості стимулювало натуралістичну міфотворчість епохи. Безпосередньо впливала на відтворення “вторинної” міфотворчості інтегральна ХКС як елемент духовної культури. Домінантні світоглядні ідеї, що органічно входили в її імагінативний контур, відбилися в апокаліптиці епохи становлення нової, новоєвропейської цивілізації зі значною дальнодією.

Автор розкриває далекосяжний вплив на міфотворення наступних світоглядних тлумачень геліоцентричної системи світу М. Коперніка, які мали оптимістичний (Дж. Бруно) і песимістичний (Б. Паскаль) варіанти; їх вивчення становить інтерес як для культурології, так і академічного релігієзнавства. У Середні віки і Відродження виникають зв'язки соціотехнічного міфу й утопії. З латентного стану виходить ідея космічного польоту, яка вплинула на розвиток “вторинної” міфотворчості наступних епох. Суттєвим елементом механізму відтворення міфотворчості епохи стають психічні епідемії, пандемія дияволоманії; дегуманізована вертикальна інтеграція побутових марновірств і схоластичних побудов у культурі призводили до зростання фанатизму, посилювали дестабілізацію суспільного життя.

У третьому підрозділі ““Вторинна” міфотворчість у контексті соціокультурних трансформацій Нового часу” розглянуто роль науки, НРТ, парадоксографії, мистецтва, літератури як чинників міфотворчості епохи. Автор підкреслює, що епоха Просвітництва реалізує проект радикального розриву з попередньою культурною традицією. Але науковий прогрес Нового часу починає стимулювати власну натуралістичну міфотворчість. Натурфілософія, девіантна наука перетворювалися в численні “вторинні” міфи, в окультно-містичні течії та культи, опозиційні і до традиційно-доктринальної релігійності, і до класичної науки.

Формування проекту Модерну, спрямованого на раціоналізацію всієї культури, супроводжувалося руйнацією цілісного життєвого світу людини. Невдоволення різних соціальних сил стає засадою зростання явищ, вертикально інтегрованих у соціокультурному просторі епохи - ірраціоналізму, містичних настроїв, строкатих окультних вірувань і марновірств, серед яких були спіритизм, теософія, комплекс ідей, пов'язаних з неоорієнталізмом (ідеї реінкарнації, концепції “ПЗЛ”) тощо. Неухильне перетворення науки в сенсоутворююче ядро європейської культури співіснує з дораціональними, міфологічними, язичницькими підходами до світу на неофіційних, нерефлексивних її рівнях.

У культурі Модерну відбувається подальший розвиток концепцій МНС, що визначається станом не тільки філософської, природничо-наукової, але й гуманітарної думки; в подальшому поширенні ідей МНС починають відігравати провідну роль НФ, НФ-кінематограф, образотворче мистецтво - феномени нової, масової культури. Мистецько-літературні проекції концепцій МНС наприкінці ХІХ ст. поступово перетворюються на потужний шар культури і джерело актуальної міфотворчості.

Відзначено роль традиційно-доктринальної релігії як специфічного джерела натуралістичних уявлень. В умовах секуляризації європейської культури вони були представлені “теорією катастроф” Ж. Кюв'є, “теплової загибелі” Всесвіту, “загальною справою” воскресіння батьків і їх подальшого розселення в Космосі. На актуальну міфотворчість епохи впливають початок обговорення феноменів телепатії, левітації, “психометричних властивостей душі”, “міфологічного еволюціонізму” в космології. В умовах кризи технічної цивілізації плекаються надії щодо виникнення незабаром Homo Noeticus'у - “Людини Нової”.

Автор доводить, що на міфотворчість епохи впливала подальша втрата техніко-технологічним комплексом Модерну (як ядра матеріальної культури) людиносумірності. “Друга природа” стає об'єктом віддзеркалення в міфологічних формах, близьких до релігійних, - так само, як перша природа в архаїчному міфі; соціотехнічні міфи стають однією з форм такого відображення. Зміни в соціокультурному механізмі відтворення “вторинних” міфів, що відбулися в ХІХ - поч. ХХ ст., прискорилися протягом першої половини минулого століття, а потім набули нової якості в епоху постмодерну.

Четвертий розділ дисертації “Натуралістичне і соціотехнічне міфотворення доби постмодерну: місце і роль у відтворенні “нової” релігійності” присвячений дослідженню комплексу питань, що пов'язані з еволюцією натуралістичної і соціотехнічної міфотворчості в культурі зрілого Модерну; трансформація соціокультурних засад актуального міфотворення в ситуації постмодерну; зв'язок “нової” релігійності і сучасної міфотворчості у вітчизняному соціокультурному просторі.

У першому підрозділі “Еволюція “вторинної” міфотворчості в культурі зрілого Модерну” доводиться, що докорінні зміни “нового” міфу в культурі зрілого Модерну мали конкретні локально-цивілізаційні варіанти. В межах західного Модерну еволюція “вторинних” міфів була зумовлена перетворенням суспільства на споживацьке. Суперечливий характер розвитку культури відбиває англо-американська наукова фантастика, яка стає важливим джерелом актуального міфотворення. Відчуття катастрофи знайшло відображення в маргінальних історіософсько-натуралістичних доктринах, де історія людства розглядається на тлі глобальних природних катаклізмів (І. Вєліковський). Західне суспільство стикається з численними позавіросповідними марновірствами - астрологією, магією, спіритизмом. Набувають нової якості субстратні засади соціокомунікативного простору, - завдяки розвиткові плаката, радіомовлення, а згодом і телебачення, що впливають на міфотворення епохи. “Імагінативний контур” культури починає переважати над соціокогнітивним, виникає ситуація “імагінативного реваншу” образного мислення над логічним.

В умовах фашизму соціотехнічний міф трансформувався в прогноз, що самозбувається; ця тенденція репрезентувалася творчістю німецького режисера Ф. Ланга. Еклектична містико-натуралістична концепція “вічного льоду” Ґербігера відігравала значну роль в обґрунтуванні нацистської ідеології. Джерелом окультно-містичних уявлень Третього Рейху була містико-релігійна фантастика, про що свідчили реальні пошуки окультної містико-космоло-гічної абстракції - “врілю”.

Відзначено, що в умовах радянського варіанта Модерну утопія звертається до політичної думки; відповідно і “вторинний” міф набуває раціоналізованих, сцієнтистсько-секуляризованих, атеїстично загострених форм. Зазнала трансформацій і філософія, що успадковує сцієнтистський секуляризований міф Просвітництва; водночас у ній помітно посилюються охоронні функції. Саме участь догматизованої філософії сприяла перетворенню окремих феноменів радянської науки в девіантну науку. Попри атеїстичну спрямованість радянської культури, креативність у сфері релігії не згасає; у другій половині 50-х рр. ХХ ст. формується містико-філософська система - Роза світу Д. Андрєєва, яка мала суттєві міфо-натуралі стичні виміри. На відміну від західного демократичного варіанта Модерну, вплив літератури (зокрема, НФ) і мистецтва (фантастичний живопис, кінематограф) на актуальну міфотворчість у радянському соціокультурному просторі був обмеженим. Масові комунікації зазнали тотального ідеологічного контролю з боку держави; вся інформація, яка розповсюджується в ЗМІ, суворо перевіряється на відповідність домінантам ідеологізованої світоглядної свідомості.

Важливою ознакою соціокультурного простору Модерну було пожвавлення крос-культурних зв'язків, вплив орієнтальної “складової” (наукової, релігійної, художньої) на формування, відтворення, трансляцію “вторинної” міфотворчості першої половини ХХ ст. Важливими концептуально-контактними зонами взаємодії “нового” орієнталізму і “вторинної” міфотворчості є вчення Агні-Йоги й окультно-містична система Р. Генона.

У другому підрозділі “Ситуація постмодерну і трансформація соціокультурних засад “вторинної” міфотворчості” проаналізовано вплив НТР на актуальну міфотворчість епохи. Вона виявила важливість техніки і технології як соціальних феноменів і водночас стимулювала чергову спокусу нової утопії.

Відзначено, що вже початковий етап НТР, позначений нестримним техніко-технологічним оптимізмом, сприяв сплеску натуралістичної та соціотехнічної міфотворчості. З другої половини ХХ ст. “вторинний” міф набуває особливостей натурфілософського міфу. Його проблематика торкалася космічного буття людства, шляхів розвитку ПЦ і можливих засобів встановлення зв'язків з ними, припущень про Відвідини Землі гостями з Космосу в минулому, перспектив створення роботів, “мислячих машин”, пошуків в організмі людини “прихованих можливостей” (третьої сигнальної системи; телепатії, телекінезу), можливості “кіборгізації” людини.

Дедалі активніше не тільки на людство в цілому, але й на окремі соціальні спільноти різних рівнів, а отже, і на актуальну міфотворчість, впливає процес глобалізації; на нього накладаються процеси інформатизації суспільства, космізації культури людства. Перехід від Модерну до постмодерну прискорив дрейф нового міфу в системі координат культури від раціоналізованого до ірраціонального. В контексті “вторинного” міфу постмодернової природи спостерігається своєрідна ланцюгова реакція злиття, інтеграції, світоглядної “аглютинації” різних елементів культури: фрагментів сучасної НКС, НФ, елементи традиційно-доктринальних релігій і “нової”, переважно східної, релігійності, формоутворень РКС, що функціонують за межами релігії (креаціонізм, провіденціалізм, есхатологія, дуалізм картини світу). Характер міфотворчості визначають також соціальні сподівання, які мають різне спрямування (від апокаліптичних до рожево-оптимістичних).

Доведено, що в культурі постмодерну, крім підвищеної потужності інформаційних потоків, яка створює проблеми для формування об'єктивного образу навколишньої дійсності, поглиблюється розбіжність семантичних і сенсорних полів сучасної культури, зростає їх неузгодженість, виникає не тільки когнітивний, але й імагінативний дисонанс. ЗСС стають поширеним соціальним явищем. Посилюється дія механізмів імпринтингу образів постмодернової ХКС у світоглядну свідомість суспільства, конфабуляції і навіть істероїдної псевдології.

У третьому підрозділі “Нова релігійність і “вторинні” міфи у вітчизняному соціокультурному просторі” вирішуються питання щодо детермінант формування нової, постмодернової релігійності і можливого місця натуралістичних і соціотехнічних міфів у її засадах.

З'ясовано, що синтез елементів нової, постмодернової релігійності, до яких входять “вторинні” міфи сьогодення, відбувається на засадах успадкованих від Архаїки світоглядних форм. Засадами актуальної креативності у сфері релігії, а також постмодернової міфотворчості стають і розвинуті дохристиянські вірування автохтонного походження, і такі, що виникли за межами загальнохристиянського соціокультурного простору; нехристиянські вірування, що сформувалися після утвердження християнства. Серед останніх виокремлюються нехристиянські вірування західного, східного, вітчизняного походження.

Проведений в академічному релігієзнавстві розподіл НРР, НРТ за формою (релігійні організації, курси та центри дуxовного вдосконалення і розвитку можливостей людини, філософські школи, центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування) та за сутністю (християнські; орієнталістські, синкретичні, наукологічні (сайєнтологічні), езотеричні, язичницькі), є засадою аналізу їх взаємодії із “вторинними” міфами другої половини ХХ - початку XXI ст. Взаємодія доктринальних засад НРР, НРТ, окультно-містичних течій і “вторинних” міфів свідчить про те, що її наслідком є докорінні зміни в цих світоглядних формах. Відбувається як сайєнтифікація доктрин НРР, НРТ, окультно-містичних течій, їх раціоналізація, так ірраціоналізація “вторинних” міфів, перетворення їх у неорелігії.

У п'ятому розділі дисертації “Еволюція проблеми буття позаземного розуму у “вторинній” міфотворчості доби постмодерну” аналізуються докорінні зміни в тлумаченні зазначеної проблеми, що відбулися в другій половині ХХ ст. Проявом цих змін стає формування двох програм, що функціонували на різних рівнях культури. У рамках сучасної НКС наприкінці 50-х рр. ХХ ст. формується програма СЕТІ (SETІ), за її межами, з випередженням на півтора десятиліття - уфологічна програма, або UFO-програма. З урахуванням цього розділ містить в собі аналіз генези міфу про НЛО, його соціокультурну детермінацію; вплив “програми СЕТІ (SETІ)” на натуралістичну і соціотехнічну міфотворчість доби постмодерну; вплив уфологічних проекцій проблеми позаземного розуму в постмодерновій культурі на НРР, НРТ, реакцію традиційно-доктринальних релігій на поширення концепцій містифікованої уфології у вітчизняному соціокультурному просторі.

У першому підрозділі ““Міф про НЛО” - посланців позаземного, “Вищого Розуму” - як дзеркало соціокультурної трансформації” досліджені джерела, соціокультурна детермінація відтворення уфології як феномену культури, світоглядного формоутворення, що є сенсоутворюючим ядром актуальної міфотворчості.

Зазначається, що “міф про НЛО” стає результатом якісних змін у розвитку матеріальної культури людства. У контексті американської культури він фіксував певні суто американські соціокультурні реалії (“золотий вік” англомовної НФ, розвиток ракетної техніки, фобії “холодної війни”), розвиток протестантизму, підвищену креативність у релігійній сфері культури. У соціо-культурному просторі Британської імперії уфологічна проблематика у своєму релігійному аспекті зазнала впливу “нового орієнталізму”. Буття проблеми АЯНС-НЛО в радянському соціокультурному просторі мало власні фактори детермінації, логіку розгортання.

Охарактеризовано етапи розвитку UFO-програми, уявлень про АЯНС-НЛО, що розгорталися в контексті інтернаціоналізації і глобалізації культури, двох програм їх вивчення. UFO-програма сприяла трансляції уявлень про ПР у масову світоглядну свідомість. Вона перетворювала чуттєво-наочні відповіді на питання про буття ПР, запропоновані кіномистецтвом, НФ-літературою, в елемент масової культури. Образи прибульців з Усесвіту стають симулякрами постмодернової культури, які цілком успішно замінюють реальну відсутність контактів з ПЦ.

Другий підрозділ “Соціокультурні виміри проблеми буття позаземного розуму: програма СЕТІ (SETІ) і натуралістична міфотворчість” присвячений аналізу впливу на актуальну міфотворчість епохи тих докорінних змін, що відбулися В тлумаченні проблеми ПР у високій культурі другої половини ХХ ст.

Підкреслено, що магістральним шляхом вирішення “ПЦ-проблеми” наприкінці 50_х рр. ХХ ст. стає пошук штучних сигналів засобами радіоастрономії, розвиток якої набував соціокультурних вимірів. Поряд з ним виникали супутні напрями пошуків ПР (інопланетного зонду в Сонячній системі, слідів “Відвідин” Землі прибульцями з Космосу в геологічному або навіть історичному минулому, проявів “астроінженерної діяльності” - креативної діяльності іншого розуму в астрономічних масштабах). Їх вплив на актуальну міфотворчість епохи, її парадоксографічний сектор невпинно зростає.

Відзначено, що зусилля в напрямі пошуків ПЦ у Всесвіті не дали однозначних позитивних результатів. У межах реально функціонуючої НКС виник (і зберігається) кут розбіжностей між практичними результатами пошуків ПЦ і теоретичними уявленнями про їх існування. У некласичній науці утворився астросоціологічний парадокс (“АС-парадокс”, “АСП”), численні спроби вирішення якого стимулювали безпосередньо або опосередковано актуальну міфотворчість різної світоглядної спрямованості.

Підсумовано, що в напрямі активізації актуальної міфотворчості спостерігалося помітне підвищення ролі гуманітарної складової в обговоренні “АС-парадокса”: філософської танатології; “педагогіки SETI”, в якій яскраво виявилися антрополого-педагогічні проекції концепцій МНС; здобутків НФ, у котрих зверталися до проблеми можливих форм ПЖ, буття ПР і ПЦ у Всесвіті, контактів між ПЦ.

У третьому підрозділі “Уфологія, “вторинна” міфотворчість і релігія” підкреслено, що уфологія є складним багатовимірним, вертикально інтегрованим соціокультурним феноменом, ядром сучасної міфотворчості. Вона впливає на інші “вторинні” міфи, що функціонують у соціокультурному просторі постмодерну.

Доведено, що деконструкція модернових формоутворень культури (філософії, науки, релігії, мистецтва), зростаюча фрагментарність постмодернової культури сприяють як “перетіканню” концепцій уфологів у світоглядні засади численних окультно-містичних течій, так і трансформації течій, що сформувалися в межах самої уфології, на релігійні рухи, угруповання “New Age”. Унаочненням цієї тенденції є, зокрема, Міжнародний раельський рух, ченнелінг (від англ. channel-канал), що потребують уваги академічного релігієзнавства. У руслі уфології виникали і есхатологічні об'єднання, на кшталт сумнозвісної “Небесної брами” (США). Уфологічні концепції потенційно здатні підвищити креативність у сфері відтворення релігійності постмодернової природи.

Автор звертає увагу на суперечливі відношення протестантизму й уфології. Американський протестантизм був одним із факторів, що зумовив її перетворення на важливий елемент американської, а потім і світової культури. Але в подальшому представники “тарілочних” релігійних течій і культів зазнають критики з боку адвентизму. Релігійно спрямована уфологія критикується Православною Церквою, що було певним відходом від позицій щодо МНС наприкінці ХІХ ст. Спостерігається намагання з боку католицтва дистанціюватися від певних основоположень містифікованої уфології. Водночас в уфологічному контексті тлумачиться важливий елемент католицького Переказу - т. зв. “Фатімське Послання”. У НРР східного походження спостерігається зростаючий інтерес до основоположень містифікованої уфології. Якщо богословсько-філософська думка налаштована досить критично до концепцій уфологів і концептуальних засад окультно-містичних течій, що сформувалися в руслі самої уфології, то “неформальна”, або “нетрадиційна” релігійність, позаконфесійна, позацерковна релігійність, приватна віра прагнуть до світоглядних синтезів, наслідки яких суттєво виходять за межі християнської традиції і при певних умовах можуть стати елементом світоглядних засад нової, альтернативної цивілізації.

Шостий розділ дисертації “Еволюція провідних “вторинних” міфів у постмодерновій культурі: від міфу до “приватної релігійності”” містить аналіз комплексу проблем функціонування міфів і міфологем, спрямованих на формування М*КС, дистанційованої і від функціонуючої НКС, і від основоположень РКС традиційно-доктринальних релігій. Ці концепції, що виникають в умовах докорінної соціокультурної трансформації глобалізованого суспільства, становлять інтерес як для культурології, так і для академічного релігієзнавства. Вони торкаються нового бачення Універсуму, Землі, людини і сприяють відтворенню утопічних побудов.

У першому підрозділі “Універсум в контексті постмодернової натуралістичної і соціотехнічної міфотворчості” розглянуто синтетичні натуралістично-соціотехнічні концепції “паралельних світів” (КПС) з супутніми уявленнями про т. зв. “аномальні зони”; концепцію “подорожей у часі” (КПЧ), яка виникла на межі ХХ-ХХІ ст.; уявлення про полтергейст, що є сполучною ланкою між натуралістично-космологічною і натуралістично-антропологічною постмодерновою міфологією.

Доведено, що КПС, як феномен культури, вкорінені в сенсожиттєві підстави буття людини, в уявлення про світ можливого. Вони асимілюють фрагменти функціонуючої НКС, де Всесвіт - частка Мультиверсуму з безліччю “гiлoк”-світів. КПС формується під впливом уявлень про альтернативні можливості історичного процесу (т. зв “контрфактичне моделювання”). Вона асимілює також елементи РКС, притаманні новітнім та нетрадиційним релігіям, М*КС з розподілом світу на фізичний, астральний, ментальний у теософії, вченні Агні-Йоги. На формування КПС впливають образи, створені НФ, НФ-кінематографом (ТС “Вир світів”), актуалізовані шаманські і неошаманські уявлення про “багатоповерхові” моделі Універсуму. КПС ґрунтується на твердженнях сучасної парадоксографії про випадки взаємодії між світами в “точках переходу”, до яких віднесено Бермудський трикутник, Пермську зону. Натуралістична міфотворчість у контексті КПС переростає в соціотехнічну, висувається проект “Портал”, спрямований на дослідження та освоєння “Багатосвіття”, який має риси онтологічно-космологічної постмодернової утопії.

Серед форм натуралістичної міфотворчості, що набули поширення на межі ХХ-ХХІ ст., надзвичайно активною є концепція “подорожей у часі” (КПЧ), яка перетворюється на зону формування численних міфологем з різним ступенем автономності стосовно базової форми. Вони торкаються природи часу, наполягають на перегляді фундаментальних основоположень реально функціонуючої НКС, знаходять яскраве відображення в межах сайєнтологічних вірувань сьогодення. Міфологія підкореного часу, яка є утопічною, виникає на перетині натурфілософських уявлень про час і тверджень про технічну можливість переміщень у ньому (“Філадельфійський експеримент”). Спостерігаються спроби перегляду основоположень християнської РКС (“Христос - прибулець з Майбутнього”), які становлять інтерес для академічного релігієзнавства.

У парадоксографічному секторі постмодернової культури функціонує поняття з невизначеним обсягом - “полтергейст” ( від старогерманського “pуltern” - шуміти, гримати, робити гамір, i “Der Geist” - дух, “шумний дух”). Поняття полтергейста використовується в повідомленнях про спонтанні пересування предметів без наочного зв'язку із зовнішніми факторами, їх проходження скрізь тверді та крихкі (наприклад, скло) перешкоди, слухові, тактильні та інші впливи на людей і тварин; іноді для спостерігачів полтергейст набуває ознак особистості (“Барабашка”), що зближує його з міфологічним домовиком. Аналіз деяких випадків беззаперечно свідчить про шахрайство, а випадки полтергейста, що не мають пояснення, намагаються раціоналістично тлумачити з позицій радіофізики, фізики ультразвукових випромінювань тощо. Поряд з цим висуваються містико-натуралістичні концепції полтергейста як некерованого телекінезу, “глюонних ланцюгів”, що утворюються інопланетянами, як вплив “машин часу” з майбутнього. Заслуговують на увагу підходи до цього явища як прояву колективного психозу, галюцінацій. Наприкінці XX - початку XXI ст. відбувається помітне розмежування тлумачень феномену полтергейста, різних за своїм філософсько-культурологічним, світоглядним змістом, які належать до різних епох у розвитку культури.

Другий підрозділ “Планета Земля в контексті натуралістичної і соціотехнічної міфотворчості” аналізує генезу міфологеми “Жива Земля” (“ЖЗ”), яка увібрала певні світоглядні формоутворення різної природи і відбила глибокі зрушення у відносинах “людина - світ”, вихід за межі мезокосму. Вона утворила певний сектор у постмодерновій парадоксографії, обсяг якого прискорено розширюється. У ній віддзеркалилися потужні шари архаїчної свідомості (“Мати-земля”), філософського пантеїзму (“Живий Всесвіт”), постнекласичної науки (“Всесвіт як живий організм”, концепція Геї), образи НФ (“живі планети”; Солярис). На основі уявлень про “Живу Землю” пропонуються технології роботи з Планетою-Особою, що несуть на собі відбиток не тільки магічного, але й еколого-утопічного світосприйняття. На засадах “ЖЗ”-міфологеми формулюються ідеї докорінного соціокультурного реформування суспільства в проекті “Нової Архаїки”, що є дієвим інструментом критики суперечностей розвитку сучасної цивілізації. У “ЖЗ”-міфологемі знаходять відображення й елементи традиційно-доктринальної релігії, і релігій “New Age”.

Автор аналізує містичну криптозоологію (від ксхрфьт- таємний, прихований та …зоологія ), яка претендує на суттєвий перегляд уявлень про розвиток і актуальний стан біосфери Землі. Містична криптозоологія як феномен репрезентується в масовій культурі сукупністю різнорідних натуралістичних, містико-натуралістичних, відверто містичних концепцій, реально функціонуючих окремих міфологем: про наявність у віддалених районах тварин з геологічного минулого Землі; про існування тварин, що “випадають” з логіки еволюції життя на Землі (людина-філін; кішкоподібні істоти; строкаті “тварини моря”; вампіри-чупакабри); про співіснування з людиною форм “променистого життя”; про збереження в сьогоденні представників попередніх стадій антропосоціогенезу (реліктовий гоміноїд, або “снігова людина”); про тварин-віщунів, поява яких веде до фатального розвитку подій у житті окремої особи або навіть людської спільноти. Підсумовано, що “ЖЗ”-міфологема, містична криптозоологія є чинниками відтворення “приватної” релігійності постмодернової природи.

У третьому підрозділі “Людина в дзеркалі “вторинної” міфотворчості” зазначається, що “вторинний” міф уявно долає бар'єри на шляху людської креативності; наділяє нею суб'єктів, що знаходяться поза “світом людини” в контексті теорії “стародавньої астронавтики” (ТСА); “примножує” можливості людини в концепціях “паранормальних здібностей людини” (“ПЗЛ”); виносить, розширює ці можливості за межу, яка розділяє життя і смерть окремої особи в концепціях “життя після життя” (“ЖПЖ”).

У постмодерновій парадоксографії теорія “стародавньої астронавтики” (ТСА) утворює власний парадоксографічний сектор. Він представлений певними науковими і “білянауковими гіпотезами”, припущеннями, дистанційованими від реально функціонуючої НКС про реальність палеовізиту - Відвідин Землі посланцями ПЦ у геологічному або історичному минулому. Їх поєднує намагання перегляути широке коло проблем сучасної науки (походження життя, людини, рушійних факторів антропосоціогенезу, виникнення міфології і релігії). У контексті ТСА відтворюється міфологема “Пекельна Венера”, в якій поєднуються натуралістичні, соціотехнічні, екологічні міфи сьогодення. Вони формують образ дегуманізованої цивілізації цієї планети, яка протягом тривалого часу визначала розвиток людства. Внаслідок необачної діяльності сама Венера і її цивілізація зазнала екологічної катастрофи, яка може спіткати Землю, якщо глобальна екологічна проблема не буде вирішена людством у найближчий час. Здобутками масової культури (і водночас свідченням її космізації) стають міфології догонів, Стародавнього Китаю, Мезоамерики, що зазнають актуальної міфогенної переробки, входять до змісту “відкритої віри” постмодернової природи.

Зазначається, що в парадоксографічному секторі культури, утвореному концепціями “паранормальних здібностей людини” (ПЗЛ), формується стійка сукупність натуралістичних, містичних, містико-релігійних концепцій. Вони утворюють розгалужену систему: уявлення про “енергетичні парапсихологічні процеси” (психокінез; теленавіювання; левітація; хілерство; телепортація); “інформаційні парапсихологічні явища” (телепатія; теледіагностика; радіестезія; психометрія). У дослідженні наведені результати як природничо-наукової, так і гуманітарної експертизи концепцій ПЗЛ, їх претензій на обґрунтування “контакторського” досвіду. Доводиться, що певна частина свідчень про телепатичні зв'язки з іншими світами збігаються з симптоматикою синдрому Кандинського - Клерамбо і потребують застосування підходів сучасної психіатрії до їх аналізу.

На межі ХХ-ХХІ ст. концепції ПЗЛ постійно розгалужуються й ускладнюються, утворюють певні “мости” з традиційними релігійними, сайєнтологічними, квазірелігійними віруваннями і марновірствами, ілюзорно задовольняють езотеричні форми надії на краще майбутнє, набувають ознак метаантропологічної утопії (“діти індиго”, “шоста раса”).

Доба постмодерну вносить нові моменти в розвиток концепції імморталізму, надає наснаги подальшому розвиткові сукупності концепцій “життя після життя” (ЖПЖ); сприяє виникненню численних супутніх міфологем, посиленню їх натуралістичних аспектів; спостерігається вплив останніх на відтворення доктринальних засад НРР, НРТ, світоглядних основ окультно-містичних течій і культів. У контексті концепцій “ЖПЖ”, які функціонують в постмодерновій культурі і впливають на формування “приватної віри” сьогодення, актуалізувалися форми імморталізму, пов'язані з анімістичними уявленнями, що збереглися в сучасній культурі у формі численних побутових марновірств і забобонів; відбилися філософсько-світоглядні штудії проблеми танатології; посилився вплив форм імморталізму, притаманних традиційно-доктринальним релігіям; зріс інтерес загалу до концепцій ЖПЖ, притаманних НРР, НРТ, різного (як східного, так і західного) походження, обумовлений поглибленням кроскультурних зв'язків, з інтернаціоналізацією, а потім і глобалізацією культури; посіли місце світські форми концепцій ЖПЖ, пов'язані з певними світоглядними тлумаченнями здобутків постнекласичної науки, які утворили власний, достатньо представницький, парадоксографічний сектор; дало про себе знати зміщення проблеми “ЖПЖ” у конкретно наукову площину у зв'язку з успіхами сучасної реаніматології. Строкаті концепції “ЖПЖ” знайшли різноманітні віддзеркалення в сучасній масовій культурі, буття за межею смерті перетворилося на частину віртуальної реальності, що оточує постмодернову людину.

У Висновках дисертаційної роботи підсумовуються, узагальнюються результати дослідження проблеми “вторинної” (натуралістичної і соціотехнічної) міфотворчості як цілісного феномену культури, конкретних світоглядних форм, феноменів релігійної (“білярелігійної”, квазірелігійної) віри й окреслюються перспективи подальшого її вивчення.

Підсумовується вивчення історії теми дисертаційної роботи, виокремлюються основні напрями дослідження тих сфер культуротворчості, у контексті яких відбувається відтворення структур натуралістичних і соціотехнічних міфів, супутніх їм світоглядних форм. Аналіз джерельної бази дисертаційного дослідження дозволяє дійти висновку про універсальний характер того парадоксографічного сектора культури, в якому зосереджуються “вторинні” міфи, супутні форми, наголошується на необхідності його постійного моніторингу.

Визначено, що в дисертації представлена картина буття “вторинних” міфів у культурах різних епох, їх складна структура, еклектичний зміст, різні світоглядні орієнтації, що відбивають суперечності у сукупній креативній діяльності людства, їх стрімкі трансформацї, зростання ролі у формуванні засад не тільки НРР, НРТ, окультно-містичних течій і культів, але й “приватної”, “відкритої” релігійності постмодернової природи.

Підкреслено, що дотримання єдності культурологічного, філософського, релігієзнавчого підходів, використання різноманітних методів пізнання дозволяє досягти об'єктивності, конкретно-історичного розгляду предмета дослідження, уникати абстрактних стереотипів, згідно з якими “темна” чи “світла” фарба заздалегідь призначається для живописання явищ “вторинної” міфотворчості, а “істина” вважається набутком плинного етапу розвитку науки.

З'ясовано, що ситуація посмодерну, яка відбила кризовий стан сучасної культури, драматизм сучасної соціокультурної ситуації, виявила, з одного боку, нагальність проблем, що постали перед людством на межі ІІ-ІІІ тисячоліть, а з іншого - брак реальних засобів для їх вирішення. Тому в сучасній культурі пожвавлюється робота комбінаторного механізму, спрямована на подолання цього розриву, на пошук таких засобів.

Доведено, що явище “вторинного” міфу відбиває загальне посилення ірраціоналізму, глибокі трансформації світоглядної свідомості. “Вторинний” міф є показником помітного прискорення темпів суспільного розвитку, накопичення гострих суперечностей у розвитку культури. Підґрунтям цих процесів, що можуть мати далекосяжні наслідки для реформування не тільки світоглядної свідомості суспільства а й його докорінної соціокультурної трансформації, є строкатий дивосвіт сучасної парадоксографії - реперезентанта містично-окультного шару культури.

З'ясовано, що умовою життєздатності “вторинного” міфу в культурі стають процеси вертикальної інтеграції її різних рівнів: натуралістичні уявлення перетворюються в стійку світоглядну конструкцію, зі значною часовою і просторовою дальнодією за умови зв'язків високої і народної культури; підтвердженням цього є астрологія, нумерологія, мантика, імморталістські уявлення. У структурованому полі культури зазначені зв'язки можуть вибудовуватися і “зверху” (від високої до народної), і “знизу” (від народної до високої). З виникненням масової культури процеси вертикальної інтеграції структур “вторинного” міфу набувають принципово нових масштабів; це засвідчив досвід функціонування основних міфів і супутніх їм міфологем у постмодерновій культурі (уфологія, КПС; КПЧ; ЖЗ; ПЗЛ, ТСА; ЖПЖ).

Аналіз взаємодії НРР, НРТ, строкатих окультно-містичних течій, з одного боку, і “вторинних” міфів - з іншого, свідчить про те, що її результатом є сайєнтифікація НРР, окультно-містичних течій та ірраціоналізація “вторинних” міфів, перетворення їх у неорелігії. Зі зближенням цих форм зростають і їх претензії на участь у докорінній реформації як способів діяльності (техніко-технологічних, економічних, політичних, антропотехнічних тощо), що склалися протягом попередніх кількох століть, так і способів самоусвідомлення людини у світі, які є їх теоретичною і духовно-практичною репрезентацією. Соціальними засадами зближення новітніх та нетрадиційних релігій і окультно-містичних течій, з одного боку, і “вторинних” міфів - з іншого, є кризовий стан суспільства, виникнення стану “хаос-соціуму”, глобалізаційні процеси.

У контексті культури постмодерну набуває принципово нових рис парадоксографія: з точки зору змісту (відбувається її сайєнтифікація, космізація); з точки зору форми (автономність існування як самостійного феномену культури суттєво підвищується) з точки зору місця у комунікативному просторі (самовідтворення, широке розповсюдження, інтернаціоналізація, віртуалізація).

Проведене дослідження не вичерпує проблеми взаємодії “вторинної” міфотворчості та “нової” релігійності, НРР, НРТ, окультно-містичних течій і культів. Тому подальші дослідження в цьому напрямі не тільки можливі, але й необхідні. Перспективними для наукової розробки є проблеми впливу традиційно-доктринальної релігійності, елементів РКС політеїстичних, монотеїстичних релігій на “вторинну” міфотворчість у соціокультурному просторі різних епох. Перспективними для подальшого культурологічно-релігіє-знавчого аналізу є як окремі натуралістичні міфи, супутні їм форми, які утворюють складні соціокультурні конструкції. Необхідно поглиблювати вивчення її зв'язків з утопією / антиутопією, здатне висвітлити соціальну спрямованість “вторинних” міфів, напрями їх подальшої еволюції в умовах загострення кризи техногенної цивілізації. Суттєвий інтерес становлять літературознавчі (фантастикознавчі) аспекти джерел “вторинних” міфів і супутніх міфологем, соціально-психологічні, культуролого-психологічні аспекти “вторинної” міфотворчості доби постмодерну, соціологічне вивчення феномену актуальної міфотворчості і субкультур, які є її продуцентами. Становить інтерес також вивчення девіантних форм науки, її впливу на “вторинну” міфотворчість.

Проведене дослідження є перспективним для налагодження міжгалузевих з'язків культурології, філософії, релігієзнавства, соціальної психології, психіатрії, інших дисциплін в рамках вирішення проблеми поглибленого вивчення феномену “вторинного” міфу, його впливу на духовну культуру суспільства, стан його світоглядної свідомості, визначення напрямів його соціокультурної трансформації. Можливими організаційними формами такої роботи могли бути створені в майбутньому сектори з дослідження сучасної парадоксографії при Відділенні релігієзнавства Інституту філософії НАН України або Інституту культурології Міністерства культури і туризму.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації:

Монографія

1. Щедрін А.Т. “Вторинна” міфотворчість як соціокультурний феномен: (проблеми релігієзнавчо-культурологічного аналізу) [Текст] / А.Т. Щедрін: моногр. - Х. : ХДАК, 2007. - 430 с.

Статті в наукових фахових виданнях

1. Щедрін А.Т. Анімізм як засада “вторинної” міфотворчості: соціокультурна еволюція [Текст] / А.Т. Щедрін // Наукові записки ХВУ. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. Випуск 3 (21). - Х., 2004. - С.77-90.

2. Щедрін А.Т. “Вторинна” міфотворчість сьогодення як віддзеркалення світоглядних трансформацій в культурі постмодерну [Текст] / А.Т. Щедрін // Науковий вісник. Серія: Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2006. - Вип. 20.- С.53-63.

3. Щедрін А.Т. “Вторинна” міфотворчість сьогодення як соціокультурний феномен: методологічні й методичні аспекти дослідження) [Текст] /А.Т. Щедрін // Науковий вісник. Серія: Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2006. - Вип. 22.- С. 133-143.

4. Щедрін А.Т. “Вторинна” міфотворчість як феномен постмодернової релігійності: (неоорієнтальна складова) [Текст] / А.Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2007. - Вип. 20. - С.4-12.

5. Щедрін А.Т. “Вторинний” міф у контексті доктринальних засад нетрадиційних релігій та окультно-містичних груп: еволюція відносин у культурі постмодерну [Текст] / А.Т. Щедрін // Українське релігієзнавство: Бюлетень Укр. Асоціації релігієзнавців і Відділення інституту філософії ім. Г.С. Сково-роди НАН України. - К., 2006. - Вип. 38. - С. 13-20.

6. Щедрін А.Т. “Вторинний” міф у контексті світоглядно-доктринальних засад сучасного окультизму: (еволюція відносин у культурі постмодерну) [Текст] / А.Т. Щедрін // POST OFFICE / Образи часу - образи світу. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. № 776. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. - Х., 2007. - С. 38-59, 168-169.

7. Щедрін А.Т. “Життя після життя”: між релігією і “вторинним” міфом [Текст] / А.Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2007. - Вип.18. - С. 35-50.

8. Щедрин А.Т. “Контакты” с иными мирами как феномен современной парадоксографии: (от “вторичного” мифа к “новой” религии) [Текст] / А. Т. Щедрин // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. № 714/2006. Серія: “Теорія культури і філософія науки” Тематичний випуск “Шляхи релігії в ХХ-ХХІ ст.”. - Х., 2006. - С. 220-234.

9. Щедрин А.Т. Концепция внеземных цивилизаций в контексте научного знания и нетрадиционных верований [Текст] / А.Т. Щедрин // Вестник ХГПУ. Философия. - Х., 1999. - Вып. 67.- С. 166-183.

10. Щедрін А.Т. Марновірство і “вторинна” міфотворчість: соціокультурна еволюція відносин [Текст] / А.Т. Щедрін // Науковий вісник ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія: Філософія. - Вип. 19. - Х., 2005. - C. 93-110.

11. Щедрін А.Т. Міфологема “Жива Земля” як феномен “вторинної” міфотворчості: (напрямки еволюції у світоглядній свідомості сьогодення) [Текст] / А.Т. Щедрін // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. № 660. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. - Х., 2005.- C. 75-85.

12. Щедрін А.Т. Міфологема “Жива Земля” в контексті “вторинної” міфотворчості: (соціокультурні аспекти) [Текст] / А.Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр. - Х.: ХДАК, 2005. - Вип. 15. - С.27-47.

13. Щедрін А.Т. Наукова фантастика і позадоктринальні окультно-містичні вірування сьогодення: (культурний паралелізм і взаємний вплив в кризовому суспільстві) [Текст] / А.Т. Щедрін // Наукові записки Харківського університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Х., 2006. - Вип. 1 (25). - C. 41-63.

14. Щедрін А.Т. Нетрадиційні релігії, окультно-містичні течії та “вторинна” міфотворчість: (пошуки місця у соціокультурному реформуванні суспільства) [Текст] / А.Т. Щедрін // Наукові записки ХВУ. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Х., 2005. - Випуск 1 (22). - C. 55-74.

15. Щедрін А.Т. “Нові” релігії, окультно-містичні течії та “вторинна” міфотворчість: “вікна” до “постхристиянської” цивілізації? / А.Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр. - Х.: ХДАК, 2006. - Вип. 17. - С. 49-60.

16. Щедрін А.Т. Парадоксографія постмодерну, нетрадиційні релігії та “вторинна” міфотворчість: (філософсько-культурологічні виміри) [Текст] / А.Т. Щедрін // Наукові записки Харківського університету повітряних сил. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Х., 2005. - Вип. 2 (23).- С. 58-73.

17. Щедрін А.Т. “Silentium Universi”: (“Мовчання Космосу” як соціокультурний феномен) [Текст] / А.Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2004. - Вип. 13. - С. 27-46.

18. Щедрин А.Т. Социотехническое мифотворчество как феномен культуры: история и современность [Текст] / А.Т. Щедрин // Вестник НТУ “ХПИ”. - Х., 2003. № 2. - С. 105-114.

19. Щедрин А.Т. Социотехническое мифотворчество как феномен культуры (единство утопического сознания и натуралистических мифов) [Текст] / А.Т. Щедрин // Філософські перипетії. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. № 706. - Х., 2005. - С. 102-115.

20. Щедрін А.Т. Спіритизм як феномен “нової” релігійності (розвиток, соціокультурні трансформації) [Текст] / А.Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр. - Х. : ХДАК, 2005. - Вип. 16. - С. 70-96.

21. Щедрін А.Т. Сучасна парадоксографія, “вторинна” міфотворчість і “нова” релігійність (концептуально-контактні зони) [Текст] / А.Т. Щедрін // Наукові записки ХВУ. Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Х., 2005. - Вип. 3 (24).- С. 70-88.

22. Щедрин А.Т. Телепатические “контакты” с иными мирами или синдром Кандинского - Клерамбо? [Текст] / А.Т. Щедрин // Гуманітарний часопис. - Х., 2005.- № 4.- С.112-119.

23. Щедрін А.Т. Уфологія і традиційно-доктринальні релігії: (трансформації відносин в культурі постмодерну) [Текст] / А.Т. Щедрін // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 708. Серія: “Теорія культури та філософія науки” - Х., 2005.- С. 69-77.

24. Щедрін А.Т. Фантастика i сайєнтологічні вiрування в культурi постмодерну [Текст] / А.Т. Щедрін // POST OFFICE / Образи часу - образи світу. Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. № 700. Серія: “Теорія культури та філософія науки” - Х., 2005.- С.53-69.

міфотворчість соціокультурний феномен

Размещено на Allbest.ru