Ренесанс або епоха Відродження

У Римі досягає зрілості талант Р. - портретиста; в портретах він передає передусім стійкі риси характеру персонажів, наприклад: стриману владність Юлія II (1511, Галерея Уфіци, Флоренція), гордовитість невідомого кардинала (1512, Прадо, Мадрид), душевну м'якість "Жінки у покривалі" ("Донна велата", 1513, Галерея Палатина) та інші. В римських мадоннах Рафаеля настрій ідилії поступається глибокому почуттю материнства ("Мадонна Альба", 1510-11, Національна галерея, Вашингтон; "Мадонна ді Фоліньо", 1511-12, Ватиканська пінакотека; "Мадонна в кріслі", 1516, Галерея Палатина). Найдовершеніший витвір мистецтва руки Рафаеля -- це "Сікстинська мадонна" (1515-19, Картинна галерея, Дрезден).

Виняткове значення має діяльність Р. - архітектора. Після смерті Браманте Р. обійняв посаду головного архітектора собору св. Петра (склав новий, базилікальний план) та добудував початий Браманте ватиканський двір з Лоджіями. В Римі ним побудована кругла в плані церква Сант-Еліджо дельї Орефічі (з 1509) та витончена капелла Кіджі церкви Санта-Марія дель Пополо (1512-20). Р. також побудував палаццо: Відоні-Каффареллі (з 1515) зі здвоєними напівколонами, Пандольфіні у Флоренції (1520 за проектами Р. та архітектора Дж. да Сангалло). В роботах Рафаель незмінно прагнув надати кожному палацу святкового та індивідуалізованого вигляду.

Мистецтво Рафаеля зберігає і донині авторитетність та зразковість.

Мікеланджело Буонаротті (Michelangelo Buonarroti; Мікеланьоло ді Лодовіко ді Леонардо ді Буонаррото Сімоні) (1475, Капрезе, тепер Капрезе-Мікеланджело, Тоскана, -- Рим), італійський скульптор, живописець, архітектор та поет. У творах М. з великою силою відобразились як глибоко людські героїчні пафосні ідеали Високого Відродження, так і трагічні відчуття кризи гуманістичного світогляду, характерні для Пізнього Відродження. М. вчився у живописця Гірландайо (1488-89) та скульптора Бертольдо ді Джованні (1489-90), проте найбільше вплинули на його творчість роботи Джотто, Донателло, Мазаччо, Якопо делла Кверча та антична пластика. Уже в юнацьких працях [рельєфи "Мадонна біля сходів", "Битва кентаврів", мармур (як і всі наступні скульптурні фігури М.), 1490-92, Каса Буонаротті, Флоренція] вимальовуються головні риси творчості М. - монументальність, пластична міць та драматизм образів, благоговіння перед красою людини. В Римі М. створює статую "Вакх" (1496-97, Національний музей, Флоренція) та групу "Оплакування Христа" (1498-1501, собор св. Петра, Рим). Колосальна статуя Давида (1501-04, Галерея АХ, Флоренція) --уявлення про грізну силу (цю особливість робіт М. сучасники називали terribilitб), про героїчні поривання, міцну силу волі. М. прагнув зобразити готовність громадян встати на захист республіки. У 1505 папа Юлій II запрошує М. в Рим, де йому доручають створення надгробку папи; роботи затягнулись, проекти змінились, і споруда (лише фрагмент задуманого М. величного скульптурно-архітектурного комплексу) була завершена тільки в 1545. Для надгробку М. створив низку статуй, в тому числі "Мойсея" (1515-16, церква Сан-П'єтро ін Вінколі, Рим). Мойсей -- титанічна особистість з могутнім темпераментом та силою волі. Для надгробку призначалися ще дві статуї рабів (т.зв. "Повсталий раб" та "Помираючий раб", обидві -- 1513-16, Лувр, Париж), задумані як протиставлення прекрасного і сильного юнака, що намагається розірвати пута іншому прекрасному юнаку, і чотири статуї рабів, котрі лишились незавершеними (1532-1534, Галерея АХ, Флоренція), саме по ним добре видно процес роботи М.; скульптор не обробляє блок рівномірно з усіх боків, уявляючи в нетесаному камені майбутній витвір, заглиблюється в блок в одних місцях, лишаючи інші майже не обробленими. Такий метод роботи практично виключає участь помічників. Монументальні живописні цикли Мікеланджело також виконував майже без сторонньої допомоги; це стосується грандіозного живописного твору -- розписам стелі Сікстинської капелли Ватикану (1508-12). В складній ідейній програмі плафона виділяються такі теми: сцени з біблійної книги Буття, пророки та сівіли, предки Христа та епізоди з Біблії (чудесні звільнення іудеїв). Фрески сприймаються як гімн фізичній та духовній красі людини, як ствердження безмежних можливостей людини. У 1520-х рр. світогляд М. набуває трагічного відтінку. Головний труд цих років -- прикрашення статуями Нової сакристії церкви Сан-Лоренцо у Флоренції, усипальниці роду Медичі (1520-34). Дві статуї померлих герцогів позбавлені портретних рис: це ідеальні образи. Біля їх ніг попарно розташовані чотири статуї -- символи швидкоплинного часу. Лоренцо в тяжких роздумах, Джуліано у безцільному русі... Це наслідки того глибокого песимізму, який охопив М. перед загибеллю свободи Італії (в процесі Італійський війн, 1494-1559 рр..) та кризою ренесансних ідеалів. Під час облоги Флоренції військами імператора та папи (1529) республіка призначає М. головою фортифікаційних робіт. Після падіння міста М. працює над завершенням капелли Медичі, а в 1534 назавжди переїжджає в Рим. В Римі М. пише величезну фреску "Страшний суд" на олтарній стіні Сікстинської капелли (1536-41); у цій композиції з могутніми оголеними тілами, центральним персонажем виступає юний та героїчно прекрасний Христос -- нещадний суддя над людством. Болісним трагізмом віє від фресок капелли Паоліна у Ватикані ("Розп'яття Петра" та "Звернення Павла", 1542-1550). В останні 30 років життя Мікеланджело звертається до архітектури та поезії. (Про архітектурні роботи майстра чит. вище). Лірику М. відрізняє глибина думки та високий трагізм; у ній М. розповідав про кохання, про самотність художника у ворожому світі, про гіркі розчарування гуманіста. Улюблені віршові форми -- мадригал та сонет. Перше видання "Віршів" М. було здійснено у 1623 році. Творчість Мікеланджело -- один з факторів, що стимулював розвиток маньєризму. Однак сам майстер зміг до кінця зберегти і виразити у своїх творах любов до людини і віру у її велич та красу.

В інших країнах Європи Відродження припадає на одне XVI століття. Поняття "Північне Відродження" за аналогією сприймають, як щось подібне до Італійського. Однак, коли в Італії Ренесанс мав первинний сенс -- відродження традицій античної культури, то в інших країнах насправді, нічого не "відроджувалося": там пам'яток та згадок античної епохи було обмаль. Мистецтво Нідерландів, Німеччини та Франції (головних осередків Північного Відродження) у XV ст.. розвивалось як пряме наслідування готики, як її внутрішня еволюція у бік "мирського". Релігійні війни, боротьба з католицькою церквою -- Реформація, Селянська війна, революція в Нідерландах, драматичний пік Столітньої війни у Франції та Англії, криваві сутички католиків і гугенотів у Франції. Здавалось, клімат епохи не сприяв становленню ясних та величавих форм Високого Ренесансу в мистецтві.

І дійсно: готична напруженість в Північному Відродженні не зникає. Сплав італійських настроїв із самобутніми готичними традиціями складає своєрідність стилю Північного Відродження. Відтак у місцевому мистецтві більше внутрішніх протиріч, скутості, напруженості; види мистецтва розвивалися неодночасно; проте дуже рано почалися реалістичні пошуки (хоча і не систематизовані, як в Італії), інтерес до індивідуальності людини, її оточення, інтер'єру, натюрморту, пейзажу. На зламі XIV-XVст. в Бургундії, (колишній центр лицарського готичного мистецтва) вихідці з Нідерландів - живописці Жан Малуель, Анрі Бельшоз, Мельхіор Брудерлам та особливо скульптори Клаус Слютер и Клаус де Верве підготували розвиток реалізму в Нідерландах та Франції. В XVст. у Нідерландах італійський, пов'язаний з традиціями готики. Художники нідерландського Відродження (Ян ван Эйк, Робер Кампен, Петрус Крістус, Рогір ван дер Вейден, Дірк Баутс, Гертген тот Сінт-Янс, Хуго ван дер Гус, Ханс Мемлінг) не прагнули до раціоналістичного усвідомлення загальних закономірностей буття, були далекими від науково-теоретичних інтересів та захоплення античною культурою. Прогресивний розвиток нідерландського мистецтва на початку XVI ст. спричинений розвитком портрета, елементів побутового жанру, пейзажу, натюрморту (Квінтен Масейс, Лука Лейденський, Йоахим Патинир, Пітер Артсен), посиленням інтересу до фольклору (Хієронімус Босх, Пітер Брейгель). Архітектура в Нідерландах, як і в решті країн Північного Відродження у XV ст.. зберігала традиційний готичний вигляд, однак у XVІ ст. запозичення в Італії ордерних принципів призвело до вироблення місцевого стилю, де ордер відігравав переважно декоративну роль (Крістіан Сіксденірс, Корнеліс Флоріс). В такому дусі будувалися ратуші, приміщення цехів та гільдій, міські будинки з вузькими фасадами і високими фронтонами.

Найбільш драматичним і короткочасним був розквіт мистецтва Відродження у Німеччині. У XV століття повільно проявлялися світські життєствердні риси у живописі (Лукас Мозер, Ханс Мульчер, Мартін Шонгауер), який увібрав у себе вплив як Нідерландів, так й Італії. Німецьке Відродження -- незвичайно яскравий спалах творчої енергії наприкінці XV -- на початку XVІ ст.ст. -- відрізняється складним сплетінням старого і нового, національного та італійського, світського і релігійного, ідей Реформації і гуманізму. Універсальність та складність мистецтва Альбрехта Дюрера, екстатичне палання фарб, інтенсивність радісних і трагічних емоцій у творчості Матіса Нітхардта, декоративність і фантастика у Лукаса Кранаха та в пейзажах Альбрехта Альтдорфера, гуманістичний лад, ясність та завершеність портретів Ганса Гольбейна, гостра публіцистичність станкової та книжкової графіки утворюють грані німецького Відродження. Воно яскраво виявило себе і в скульптурі, що спиралася на реалістичні народні риси німецької готики (Тільман Ріменшнейдер, Фейт Штос, Адам Крафт, Петер Фішер). Хвиля яскравих пошуків торкнулася й архітектури, захоплюючи церковне, громадське, палацове будівництво, приватні будинки та містобудівництво. Імпозантність і багатий декор характерні для кам'яних, цегляних, фахверкових споруд. Феодальна реакція швидко і трагічно обірвала розвиток німецького Відродження, давши дорогу маньєристичному мистецтву.

Розвитку мистецтва Відродження у Франції сприяли багаті традиції місцевої готики, знайомство з античною традицією, систематичні зв'язки з Італією та Нідерландами, а з 2-ої половини XV ст. (після завершення Столітньої війни) могутнім фактором культурного об'єднання стала централізація держави. Тут працювали нідерландські мініатюристи (особливо брати Лімбург), які тонким сприйняттям дійсності, прагненням до правильної передачі простору та об'єму підготовили успіхи французького мистецтва XV ст. з його витонченістю, ліризмом та рідкою гостротою спостереження (скульптура Мішеля Коломба, мініатюры Жана Фукє і Симона Марміона, картини Муленського майстра та Жана Фукє). У XVІ ст. французьке Відродження досягає розквіту у світській реалістичній скульптурі Жана Гужона, Жермена Пілона, П'єра Бонтана, майстрів живописного та олівцевого портрету Жана й Франсуа Клуе, Корнеля де Ліона, Етьєна Дюмустьє. Придворна культура стимулювала і розвиток маньєризму (т.зв. школа Фонтенбло). Для французького Відродження характерно блискучий розвиток світської архітектури: у XV ст. формується тип особняка-"готелю", а в XVІ ст. -- палацова архітектура (П'єр Леско, Філібер Делорм, Жак Дюсерсо, Жан Бюлан). Делорм (Delorme, de l'Orme) Філібер (около 1510-15, Ліон, - 8.1.1570, Париж), французький архітектор Відродження. В 1533-36 жив у Римі. Роботи: замок-палац Анє в області Орлеане (з 1547), в Парижі -- палац Тюїльрі (з 1564) та гробниця Франциска I в церкві Сен-Дені (з 1547) та інші. В його дещо важкій архітектурі одночасно поєднуються ордерні та готичні елементи. Запровадив "французьку колонну" (с декорованими поясами), "арки Делорма" (дерев'яні ферми для перекриття великих прорізів). Самобутній сплав готичних та ренесансних форм змінюється у 2-й половині XVІ ст. послідовним застосуванням регулярної паніровки та класичних ордерів.

В Англії яскраві та самобутні реалістичні пошуки, які виявилися вже наприкінці XІV та в XV ст.ст. в релігійному та портретному живописі, були перервані внутрішніми війнами та реформами Генріха VIII. В XVІ ст. елементи стиля Відродження (в значній мірі під впливом Г. Гольбейна, який тут працював) знайшли враження в мініатюрному портреті (Ніколас Хілліард, Айзек Олівер); в XVІ ст. вони позначили також і в садибному будівництві (раціональні за плануванням цегляні будинки з холом та галереєю) і в палацовій архітектурі. У Данії та Швеції риси епохи проявились в основному в архітектурі замків, садиб та громадських споруд.

Серед видів художньої діяльності лідирував -- як і в Італійському Відродженні -- Живопис. Першим майстром цього періоду варто назвати Хієронімуса Босха з Нідерландів. Його творчість підводить підсумок досягненням середньовічного живопису і виступає прологом Відродження. В картинах Босха, написаних переважно на релігійні сюжети, вражає поєднання похмурих середньовічних фантазій та символів з елементами фольклору та точними реалістичними деталями. І навіть найстрашніші алегорії виписані з таким вражаючим народним колоритом, що справляють життєствердне враження. Ніхто з наступників майстрів живопису у всьому світі не писав такі фантастичні, в дечому божевільні образи. Та вплив Х.Босха ХХ століття відчує у творчості сюрреалістів. Метром Північного Відродження в образотворчому мистецтві був німець Альбрехт Дюрер. Він лишив колосальний спадок: картини, графічні роботи, статті. Дюрер був не тільки художником, а й гравером, математиком, анатомом, перспективістом, інженером. На творчість Дюрера вплинули італійські майстри: він любив бувати в Італії, особливо у Венеції. Однак специфіка бачення світу Альбрехтом Дюрером полягає у пошуках можливості найбільш об'єктивно відобразити світ, він не сприймав італійський ідеалізований реалізм, Дюрер прагнув у малюнку цілковитої достовірності. Цим пафосом пронизані його автопортрети, особливо виконані олівцем (у листах до брата), а також портрет матері перед смертю. Глибини графіки Дюрера можна спробувати зрозуміти через розшифровку середньовічних символів, які у нього дійсно зустрічаються. Однак шукати відгадку цих зображень варто в епосі реформації. Мабуть, його гравюри яскравіше відобразили стійкість духу людей того часу, їх готовність протистояти спокусі, їх роздуми про сумне завершення війни («Вершник Апокаліпсиса», «Меланхолія»). Є у творчості Дюрера ліричне начало. Сюди можна віднести ніжну за колоритом картину "Свято рожевих вінків", цикл гравюр "Життя Марії". Вершиною творчості Альбрехта Дюрера вважається грандіозне зображення чотирьох апостолів, істинний гімн людині (вираження гуманістичних настроїв). У творчому спадку Дюрера нараховується понад 900 листів, за розмаїттям та об'ємом може бути порівняно тільки зі спадком Леонардо да Вінчі. Він блискуче володів всіма відомими тоді графічними техніками. Дюрер справив величезний вплив на розвиток німецького мистецтва першої половини XVI ст. Його різнобічна діяльність стала одним з уособлень «титанізму» Ренесансу. Він -- єдиний майстер Північного Відродження, якого можна прирівняти до великих майстрів Італії. Час розквіту Німецького мистецтва доби Відродження часто називають «епохою Дюрера».

Нідерландське Відродження в живописі починається з "Гентського олтаря" братів Губерта (помер в 1426 р.) та Яна (1390-1441) ван Ейків. Гентський олтар (Гент, церква св. Бавона) -- це двох'ярусний складень, на 12 дошках якого (у розкритому вигляді) представлено 10 сцен. Нагорі зображений Христос на троні з Марією та Іоанном, янголами та Адамом і Євою; внизу на п'яти дошках -- сцена "Поклоніння агнцю".

У передачі перспективи, в малюнку, в знанні анатомії ванейківський живопис, звичайно, поступається італійському сучаснику Мазаччо. Однак у ньому є особливі для мистецтва риси: нідерландські майстри зображують світ з надзвичайною ретельністю; кожна травинка важлива для них. Ван Ейки удосконалили олійну техніку: олія давала можливість більш глибоко передати блиск, багатство предметного світу, його барвисту звучність.

Помітною є також творчість Лукаса Кранаха Старшого (Німеччина). Його мадонни та інші біблійні героїні - це звичайні городянки та сучасниці художника. Однією з кращих його робіт є новаторське "Розп'яття". Різко асиметрична композиція, незвичайні ракурси традиційних фігур, насиченість колориту справляють враження сумного передчуття суспільних потрясінь. Матіс Нітхард, відомий також за ім'ям Грюневальд (1470-75 - 1528), вражає багатством та яскравістю релігійних фантазій, екстатичністю. Головна робота Грюневальда - «Ізенгеймський олтар». Зображення Марії з немовлям вписано в багатофігурну святкову композицію з ангелами, що грають на музичних інструментах. За контрастом з цією світлою сценою написано «Розп'яття»,похмуре та натуралістичне. Образ Христа-простолюдина, виснаженого, близького до агонії, що асоціюється з учасниками християнської війни.

Одним з кращих портретистів цього періоду вважається швейцарець Ганс Гольбейн Молодший (1497-1543). Його пензлю належать портрети Еразма Роттердамського та астронома Ніколаса Кратцера, Томаса Мора и Джейн Сеймур. Їх образи сповнені достоїнства, мудрості, стриманої духовної сили. Гаїсом також створені чудові ілюстрації до Біблії та «Похвали глупоті», цикл гравюр «Танці смерті».

Своєрідною індивідуальністю відмічена творчість голови дунайської школи живопису Альбрехта Альтдорфера (1480-1538). Він має безперечний пріоритет у формуванні жанру пейзажу. Проте найцікавішою його картиною лишається «Битва Олександра з Дарієм» (1529). Батальній сцені на Земле відповідають суперники Сонце, Місяць та хмари. Картина сповнена розмаїття декоративних деталей, колоритна. До того ж це одна з перших батальних сцен, виконана олією.

Північне Відродження було нетривалим. Однак в історії воно лишилося як цілісна епоха, як клуб геніїв, майстрів слова та живопису, які спілкуються між собою, беруть участь у загальній боротьбі, подорожують, пишуть вражаючі портрети один одного. Залучення народів північних країн у загальноєвропейський культурний процес почалося в епоху Північного Відродження.

Доба Ренесансу Італії, що тривала 3 століття (XIV-XVI), -- це численні яскраві вражаючі монументальні художні шедеври, це когорта талановитих майстрів, геніїв-титанів, що на всі віки збагатили світове мистецтво та науку своїми роботами. Це стрімкий розвиток живопису (лінійна та повітряна перспективи), архітектури, скульптури, науки, який досяг свого апогею у період чінквеченто. Це час панування гуманістичних ідеалів -- піднесення духовної і фізичної сили людини. Італія -- колиска Ренесансу. Саме у цій волелюбній країні і зародилася епоха. На території Апеннін найбільше було пам'яток античності та Древнього Риму -- джерел натхнення для нових майстрів. Настільки сильним та величним виявилося мистецтво Італійського Відродження, що воно справило враження на культуру інших країн, "заразило" всіх майстрів того часу своїми новаторськими підходами, ідеями. Головною причиною поширення Ренесансних настроїв на Європу був також повсюдний ріст та становлення буржуазного гуманізму, занепад феодального суспільства.

Сплав італійських настроїв із самобутніми готичними традиціями складає своєрідність стилю Північного Відродження, яке тривало одне століття. Відтак у мистецтві Німеччини, Франції, Нідерландів більше внутрішніх протиріч, скутості, напруженості; види мистецтва розвивалися неодночасно; проте дуже рано почалися реалістичні пошуки (хоча і не систематизовані, як в Італії), інтерес до індивідуальності людини, її оточення, інтер'єру, натюрморту, пейзажу. Тут ренесанс почався пізніше і переплівся з Реформацією, що суттєво відрізнило мистецтва двох регіонів. Філософською основою Північного Відродження був пантеїзм, який розчиняв образ Бога у природі. Пантеїсти вважали, що кожний шматочок природи гідний змалювання, бо в ньому міститься частка Бога. Це і призвело до появи пейзажу, як самостійного жанру. Якщо в італійському Відродженні на перший план вийшла естетична краса (насамперед краса оголеного чоловічого і жіночого тіла), то у північному -- етична. Художники Північних країн вважали, що духовна краса важливіша, ніж тілесна. Отож мистецтво цього регіону було пов'язане з благочестям та громадською доброчинністю. Воно прагнуло до наукового дослідження Біблії, було менш блискучим та вражаючим, але більш ґрунтовним, ніж італійське. Вплив античності на культуру Північного Відродження незначний. У більшості представників тут легше виявити сліди готики, ніж античні мотиви.

Не можна вважати погляди митців Північного Відродження "рожевими", фанатичними, зацикленими на могутності та величі Людини. Все ж їх гуманістичний світогляд значно реалістичніший (потім він втілився у рух Реформації). І коли вони також стикнулися з маньєризмом і кризою гуманізму, то не сприйняли це як трагічне гостре розчарування. Відтак більш "тверезе" мистецтво Франції, Німеччини, Нідерландів поступається пишноті яскравого, величного титанічного мистецтва Італії. І нехай в італійців віра у велич людини була дещо наївною. Сьогодні Італійський живопис, архітектура, скульптура -- це найвизначніші, найяскравіші та вишукані витвори світового мистецтва. І дехто з історичних дослідників, культурологів та мистецтвознавців Відродженням сьогодні називають тільки культуру Італії.

Размещено на Allbest.ru