За радянських часів мистецтво писанкарства збереглося здебільшого лише в Західній Україні. І зараз там існують визнані центри цього народного мистецтва, серед яких Космач, на Івано-Франківщині, а в місті Коломия є навіть унікальний музей Писанки. Це єдиний у світі спеціально збудований музей для збереження й експонування саме творів писанкового розпису. Колекцією містить понад 6000 експонатів, а сама будівля музею, до речі, також виконана у формі яйця. Зберігаються писанки і в краєзнавчих та музеях декоративного мистецтва. При цьому найстаріші експонати - з кінця з яких 19 століття, коли писанку, власне, почали сприймати як витвір народного мистецтва, а отже колекціонувати та досліджувати. Останнім часом мистецтвознавці знову досить активно звернулись до вивчення цього явища. В той же час, зараз писанкарство активно відроджується скрізь по Україні - створюються гуртки, здебільшого при школах. Чимало художників звертаються до писанки в своїй авторській творчості. Писанки можна класифікувати за такими характерними ознаками:

- з геометричним орнаментом;

- з рослинним орнаментом;

- з рослинним і геометричним орнаментом;

- з анімалістичним (тваринними) мотивами;

- з зображенням жанрових сценок;

- з зображенням традиційних архітектурних споруд;

- з довільними декоративними плямами, які не можна віднести до геометричних, ні до рослинних, ні до тематичних мотивів;

- писанки з характерною християнською геральдикою, церковною символікою у вигляді різноманітних зображень: хрестів, розп'ять, церковців, капличок та іншою ритуальною атрибутикою, що пов'язані з Великодніми святами - Пасхою.

3.1 Символіка стародавніх зображень. Писанка, як джерело магічного впливу

Рослини, квіти, птахи, археологічні споруди, побут мешканців Карпат, процесі праці, відпочинку - все це знаходить своє втілення на писанок і є тією першоосновою, що дає матеріал для орнаментальних прикрас.

Усім писанкам притаманна спорідненість мотивів (наприклад: геометричні квіти, різні варіанти «клинців» та «сонечка» тощо).

Серед дрібного багатобарвного геометричного малюнка часто на писанках привертає увагу лінія з чіткими заокругленими гребінцями. Це елемент не домінуючий і в даному випадку виступає як допоміжний у створенні загальної схеми орнаменту.

На Київщині, Волині, Тернопільщині гребінчаста смуга зустрічається в різних варіантах так званого «безконечника», тобто хвиляста лінія з гребінцями є основним зображувальним мотивом з певним змістом.

Запровадження цього елементу в писанковий орнамент можна віднести до часів трипільської культури.

БЕЗКОНЕЧНИК - символ багатого вражаю, означає нитку життя

Мабуть, з часом частина хвилястої лінії, а саме - «гребінець» стає окремим мотивом, уособлюючи в собі різні образи: «крутогори», «баранячі ріжки», «сороки», «крученики». Зміст цих мотивів також пов'язаний був із землеробським культом.

На Гуцульщині на відміну від інших регіонів України, збереглися поруч з геометричними елементами зображення коників, оленів, баранців, риб, качок, що переплітається з казково - билинними та язичеськими уявленнями, переказами та обрядами. Наприклад, коні за прадавнім уявленням - носії щастя, добробуту, спроможності оберігати від усякого лиха людину, його оселю. Адже «обереги» - амулети у вигляді культурних зображень коників або глиняних платівок, були в мистецтві не лише в Х-ХІ століттях, але і в творчості українських майстрів.

РИБА, ОЛЕНЬ - символи здоров'я та довголіття

Українські писанки зберегли давні риси в органічному поєднанні з новими, що виникали в нових соціально - економічних умовах. У процесі розвитку писанкового орнаменту набули певного значення рослинні мотиви в різних численних варіантах, в яких можна помітити вплив художніх стилів ХVІІ-ХVІІІ століть. Саме в цей час інтенсивно розвивається український народний орнамент, особливо рослинний. Писанкові рослинні мотиви вражають надзвичайним багатством і різноманітністю.

Тут ми бачимо різне «дубове», «калинове», «виноградне» листя, ніби у попередньому розрізі бутони, багатопелюсткові квіти - розетки, «повні ружі», «дзвіночки», «троянди», «тюльпани», численні «вазони» і багато інших мотивів, які є цікавими зразками народної рослинної орнаменти. Звертаючись до різних видів народного мистецтва багатої природи України, майстри писанкового розпису створили і продовжують створювати твори художньої цінності.

СОСНА, ВЕРБА, СОНЯШНИК - символи, що лікують

РУЖА, КВІТКА, ДЗВІНОЧОК - символи, які сприяють народженню дітей

ЛИСТ, КАЛИНОВИЙ ЛИСТ - символи сили і витривалості

У поєднанні з трьома чинниками: водою, вогнем і бджолиним воском, цілий ряд магічних символів надавав писанці велику силу оберегу (талісману, як кажуть у деяких країнах). Магічні символи дуже древні. Деякі, наприклад, спіралі, зустрічаються на єгипетській кераміці ще з V тисячоліття до Р.Х. Спіраль символізує сонце. Сонце - це небесний вогонь, про який люди в різні часи мали своє уявлення, але завжди шанували і возвеличували. Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як іскру, що невідомо як тримається на небі, як Око Боже, свічу, що носять ангели, як велике колесо, яке можна дістати навіть рукою, коли воно опускається на землю ввечері. Схід Сонця оживляє, пробуджує увесь світ, дає тепло, світло і силу всьому живому. Навесні Сонце знищувало холод, ламало крижані мости, відмикало своїм промінням (золотими ключами) небо і землю, випускало птахів з вирію, зелену траву, яру пшеницю.

На писанках Сонце позначається знаками у вигляді кола, кола з крапками, кола з хрестом усередині, кола з променями, а також у вигляді шести - та восьмипроменевих розеток, зірок.

Писанки із зображенням Сонця часто носять назви «рожі», «ружі», що можуть бути повними, простими, половинчастими, сторчовими, шолудивими. Під назвою «Зірки» також зустрічаємо зображення Сонця як найяскравішої зірки, але в народній поезії оспівано образ ранкової та вечірньої зорі Венери. Зоря - красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться вслід за нею. Зоря розсипається на землю росою, а бджоли збирають божу росу і дають людям мед. Зорю порівнюють з доброю, вродливою дівчиною.

На багатьох народних писанках зустрічається зображення Вогню, Сонця, Зорі. Вогонь, поряд з водою, є чинником світобудови, символом чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода - брат і сестра, і, поєднавшись, вони утворили любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах Вогонь - символ любові, який є посланцем Сонця на Землі і дає людям світло, тепло, хліб і всяку страву, допомагає в ремеслах (ковальство), але, як і Сонце, може бути добрим або небезпечним залежно від ставлення до нього людей. То ж Вогонь, як і Сонце, потрібно шанувати і не розгнівити - бо тоді він може жорстоко покарати. Існують суворі заборони плювати у вогонь, кидати сміття та ін.

На писанках Вогонь позначається знаком «триріг» (інші назви цього знаку - «трикветр», «триніг»). Вважається, що «триріг» - знак, пов'язаний з неолітичним (кам'яна доба) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак є символом родючості, оскільки Бог землі був носієм чоловічого, запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру, або від кола чи трикутника.

До найдавніших знаків, що символізують світотворення, належить «Хрест». Відомий ще з кам'яної доби, він є знаком тримірності Всесвіту Повний хрест є тримірним, просторовим символом, оскільки утворюється перетином двох площин. Вертикальна лінія хреста - лінія небесна, духовна активна, чоловіча. Це - знак Вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це - знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила - сила Любові, Життя, Творення. Хрест здатний розширюватися безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя. У давніх віруваннях кам'яної доби хрест був пов'язаний з Богом Землі, позначав 4 сторони світу, а пізніше, в добу бронзи, отав емблемою Сонця. Графічне позначення цього знаку походить від схематичного позначення птаха, що летить, оскільки в давній міфології Сонце ототожнювалося саме з ним.

Існує кілька сотень різновидів хреста. Найбільш поширеним є так званий «грецький хрест» з чотирма відрогами однакової довжини. У християнстві хрест є могутнім символом освячення та очищення.

«Сварга» - один із різновидів хреста. Інші назви цього знаку - «свастика», «чотириніг» Цей графічний символ, наявний майже в усіх древніх або первісних культах світу, зустрічається на давніх пам'ятках індоєвропейських народів. Слово «свастика» давньоіндійського походження (санскр.) і означає - «це добре». В основі графічного зображення цього знаку може бути хрест (символ Землі, а пізніше Сонця у центрі), коло (символ неба), квадрат (знак Землі). В епоху бронзи сварга вже пов'язана з сонячним культом, а заокруглені відроги символізують рух Сонця.

Існує два різновиди сварги: пряма (правостороння) та обернена (лівостороння). Пряма сварга із заокругленими відрогами у правий бік, за годинниковою стрілкою, символізує схід сонця, творення, рух сонця навесні та влітку, добро, позитивну чоловічу енергію. Обернена сварга з заокругленими відрогами вліво, проти годинникової стрілки, символізує захід Сонця, руйнування, рух Сонця восени та взимку, зло, негативну жіночу енергію.

Сварга є також знаком, що сприяє народженню дітей, символ доброго побажання, удачі, довголіття, родючості, здоров'я і життя.

На українських писанках сваргу ще називають «ламаний» або «гачковий хрест», «п'явки», «півнячі гребінці», «качині шийки».

Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і рушниках, стінних розписах, килимах, посуді, є символ «Дерево життя», або як його ще називають - «Вазонок». Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення людей про ті часи, коли ще не було ні неба, ні землі, а було лише широке море, і на ньому - явір зелений. Отже, у вигляді дерева - явора, верби, дуба, берези, яблуні, груші - уявлявся стрижень світобудови, навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей. Світове дерево завжди зображується не натурально, а стилізовано, тобто спрощено, узагальнено. У таких зображеннях обов'язково є поділ на три яруси по вертикалі та дотримання чіткої системи правої і лівої сторін. Нижня частина - коріння, що входить під землю, часто подається у вигляді трикутника, горщика. Тут містяться змії, риби, водоплавні птахи й тварини, бо низ дерева - не лише підземний світ, а й море, річка, всяка вода. Також нижня частина Світового дерева - це світ підземного бога, володаря підземного вогню та незліченних багатств втілення уявлень про світ потойбічний, минулі часи.

Середній ярус уособлює землю, реальний світ, світ сьогодення. Тут зображено великих тварин - биків, коней, оленів, вовків, ведмедів - та людей. Верхня частина Світового дерева піднімається у безмежну височінь - до Бога. У верхів'ї селяться птахи, бджоли, розташовані небесні світила. Часто буває, що на вершечку дерева днює Сонце.

Дерево життя - це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом - втілення родоводу певної людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім'ї. Це - стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина.

Найдивовижнішою властивістю Дерева життя є його здатність перетворюватися у Жінку-берегиню з піднятими до неба руками.

До речі, у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилась саме з дерева. Образ Світового дерева - це образ втіленої родючості, що пов'язана з Богинею-Матір'ю, є її символом та атрибутом.

Велика богиня вважалася володаркою не тільки неба, а й усієї природи. Часто на її ногах зображувався знак землі (при цьому ноги богині перетворювалися на коріння) або малювалася вона змієногою, оскільки земля - місце перебування Змія. Подібний образ жінки-праматері був широко відомий у інших народів: у єгиптян - Ізіда, у вавилонян - Іштар, у греків - Гера, у фракійців - Семела, у скіфів-землеробів - Табіті.

Поширеним символом на писанках є ромб - символ родючості, загальний символ жіночої основи в природі. Зображення ромба, розкресленого на чотири частини, можемо бачити на трипільських знахідках - жіночих глиняних фігурках богині родючості. У кожну з чотирьох ділянок такого ромба ще до випалювання втискували по одній хлібній зернині; такий ромб є уособленням зораного та засіяного поля. На писанках ромб зустрічається як у вигляді окремого символу, так і в сполученні з іншими елементами.

Підтвердженням думки про те, що квадрат був символом поля, є сам спосіб оранки і боронування: поле орали у двох напрямках - «туди» і «назад», а боронували впоперек, тобто навхрест.

Сітка, решето, за давніми повір'ями, мають силу оберега від злих духів, відокремлюють добро від зла. Сіткою дуже часто заповнені окремі елементи на писанках - кола, квадрати, трикутники тощо.

Ще одним поширеним знаком на писанках є символ змії. Його ще називають S-подібний знак, або «сігма» (від латинської назви букви).

На зразках трипільської кераміки цей знак є одним із найпоширеніших, він зображений на посуді, на фігурках Рожаниць. Ще з палеоліту бог землі уявлявся в образі підземного змія. Навесні щороку цей змій у вигляді блискавки піднімається вгору, до неба, і, поєднуючись з богинею неба, запліднює її. Небо родить дощем, зрошуючи земну рослинність. Отже, символ змії є і символом води, грому-блискавки. Змій є охоронцем домашнього вогнища, а також володарем незліченних підземних скарбів. якими, за легендою, він щедро обдаровує того, хто йому сподобається.

Половину «сігми» можна розглядати як спіраль, яка є схематичним зображенням еволюції Всесвіту, а також рухом Сонця, знаком плодючості. Багато писанок із знаком спіралі зустрічаємо на Західному Поділлі. Писанки зі знаками сігми та спіралі мають багато народних назв: «Кучері з гребінцями», «Качка», «Півники», «Боров», «Сороки», «Косиці», «Юрок».

Знак тризуба є знаком триєдності світобудови, символом Триєдиного Бога.

Вважається, що знак тризуба походить від зображення знаку води, дощу ще за кам'яної доби. Пізніше, в період бронзи, тризуб став атрибутом грози, бурі. взагалі всіх небесних богів. І його зображували з хвилястими, вогненними зубцями. Отже, тризуб є атрибутом водних богів, сили й родючості води, а також він символізує блискавку, грім, полум'я. У поєднанні цих двох сил виникає вічне життя, третя, синівська сила. Тризуб також може символізувати минуле, теперішнє й майбутнє. Він є символом влади, атрибутом морського бога Посейдона (Нептуна), небесного бога Зевса.

Трикутник також є поширеним символом на писанках. У ньому втілена ідея триєдності Всесвіту: неба, Землі і води. Цей знак також символізує батька, матір та дитину. Це - символ божественної Трійці. Сяйво у вигляді трикутника - атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник символізує завершеність. Трикутник, обернений вершиною вгору є сонячним і має символіку життя, вогню, полум'я, чоловічої основи, духовності.

Трикутник, обернений вершиною донизу, є символом, пов'язаним з Місяцем, жіночою основою. водою, символізує Велику Матір, Богиню-Рожаницю. Трикутники часто розміщені на писанках в основі «вазонів», «дерева життя»

На українських народних писанках поряд із космічними, солярними знаками поширеним є зображення рослин, дерев, квітів. Дерева, особливо верба, явір, дуб, береза символізують прадерево життя, так само, як і Чумацький шлях. Але на писанках ми бачимо стилізоване, спрощене зображення дерев, найчастіше це гілочки, а то й окремі листочки. Часто можна бачити зображення квітів на писанках у Сокальщині (Львівська обл.), на Полтавщині, Поділлі, Чернігівщині.

Калина символізує свято Коляди, Різдво світу, її шанують, садять коло хати, а ягоди кладуть взимку між шибками. Калиновий кущ має сонячну символіку, калинові грона використовують під час весільних обрядів, з калиною порівнюють дівочу красу; це також символ дівочої цнотливості.

Верба - дерево космічне, «золота іва» посеред хаосу океану встановлювала лад і порядок. Верба є втіленням сили у своїй слабкості, є протилежністю дубу та сосні; останні не можуть перенести бурю і ламаються під поривами вітру, а гілки верби, нахиляючись, повертаються потім у попереднє положення і залишаються цілими. У християнстві вербові гілки несуть як символ пальмових гілок на Вербну неділю. Обряд хльоскання вербою означає поєднання людини з космосом, очищення, відновлення сили і здоров'я. Це дерево, що росте навіть із встромленого в землю свіжозрубаного кілка, відоме як невибагливе і швидкоростуче. У народі знали і лікувальні, зокрема, протизастудні якості вербової кори.

Цікавими є і численні повір'я, що збереглися до нашого часу: вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, - щоб сильні були, добре росли. Вербу святять у православній церкві, а після освячення кладуть за образи, щоб охороняла хату від злих сил. Вербові котики ковтали ще дорогою із церкви, щоб горло не боліло: їх також клали в кашу і споживали з вірою, що через них передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.

Дуб - символ сили, захисту, довголіття, чоловічої мужності, вірності. Це дерево пов'язане з богами-громовержцями і громом, вважається емблемою богів неба та плодючості. У християнстві дуб - символ Христа, як сили, що проявляється у біді, як твердості у вірі. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість, через те його деревину використовували під час будівництва жител, на клепки до бондарських виробів, осі до возів тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкір, а також для лікування шлункових захворювань.

Мотив «дубового листя» поширений на писанках Полтавщини, Харківщини, Київщини, Західного Поділля.

Серед рослинних орнаментальних мотивів на писанках маємо зображення винограду - символу мудрості та безсмертя, маку - символу родючості Великої Матері, яблуні та яблук, що означають плодючість, любов, знання і мудрість. Змальовували на писанках також стилізовані квасольки, тюльпани, смереку, огірочки, горошок тощо.

Писанки із зображенням на них квітів належать до групи писанок з рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Львівщини, Київщини. Пов'язані з культом богині неба, що була володаркою життя і смерті, квіти стали її символом. Існують повір'я, що в квітах заховані душі людей, і вони виходять з них після народження немовлят, яке дає Велика Мати. А також після смерті людини саме у квітку ховається її душа, відтак забирає її до себе, у своє царство володар підземного світу. Саме тому, за звичаєм, жінки, котрі хотіли мати дітей, але не мали їх, писали писанки з квітами і дарували їх дітям..

На багатьох писанках зустрічаємо зображення тваринних символів. Однак, рідко тварини чи птахи зображені повністю, здебільшого писанки мають назви «Баранячі ріжки», «Вовчі ребра», «Заячі зуби», «Зуби крука», «Ведмежі лапки», «Качині шийки», «Курячі лапки», «Сорочі лапки». Причому, зображені на писанках солярні знаки лише нагадують частини тіла тварин. Можливо, у таких назвах збереглася згадка про тотемних тварин, тобто таких, котрі були покровителями, захисниками того чи іншого роду, або, навпаки, котрих слід було остерігатися.

Але найчастіше зустрічається зображення оленів і коней на гуцульських і буковинських писанках. Олень, як і кінь, істота земна, і роги його асоціюються з земною рослинністю, яка щорічно відмирає і знову оживає. Тварина ця пов'язана із Сонцем. Згідно з давніми віруваннями, Сонце почергово перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень на своїх рогах виводить Сонце на небо. Чудесний олень уявлявся героєм, що приносить людям світло, сонце, вогонь, уже пізніше він став благодійником людей, істотою, що пов'язується із землеробством, ремеслами, знаннями. Олень також вважався провідником душ померлих людей, тому в давніх похованнях знаходять бронзові фігурки оленя; зображувався олень на рукоятках мечів і кинджалів.

Кінь є також символом чоловічої основи у природі, символом Сонця. З часом відбулося перенесення культово-міфологічних уявлень про оленя на коня.

Птахи - істоти священні. Вони є символом вічності, безсмертної душі, божественного прояву, духів мертвих. Саме птахи можуть якнайвище долетіти до Бога. Вони є посланцями Бога на Землі. Після смерті людини душа у вигляді птаха, за повір'ями, залишає землю. Птахи пов'язані як із Великою богинею неба, так і з богом підземного світу. Так, зозуля - провісниця смерті, істота, що веде в потойбічний світ, є мудрою, здатною зцілювати. Цей птах пов'язувався з багатством. Лелека дарує дітей, сова та ластівка також були символами добра і зла, а в голуба вселяється душа і летить з ним до неба.. При цьому з богом пекла пов'язувались хижі птахи, такі як орел, яструб, коршак.

Різноманітність описаних символів дає можливість зрозуміти глибину мудрості українського народу, його вміння оберігати себе, свою оселю, родину, життя, утворювати магічне писанкове коло захисту в обрядах та звичаях.

Писанки, оздоблені символами-оберегами, дарувалися у Великодні свята рідним, хрещеним, дівчатами коханим хлопцям.

Крашанка, а краще писанка, отримана на Великдень після першого христосування, зберігалася, «бо вона відвертала напасті злого чоловіка». Крім того, така писанка «припиняла пожежу». Дівчата вмивалися з першою крашанкою-галункого (крашанкою червоного кольору), «щоб кращими бути».

Кращі 4 писанки селяни закопували по 4 кутках поля перед першою оранкою, щоб врожай удався. Шкаралупки писанок додавали в корм домашнім птахам; підпаленою шкаралупою писанки обкурювали стійла, щоб корівки не хворіли; весною, як виводили худобу вперше у поле на пасовисько, на ріг корові вішали шкаралупу писанки.

У хаті на вікні, або з вулиці попід стріхою зберігали писанку з зображенням півника, щоб пожежа дім обходила. Писанку із зображенням півня перекидали через стріху новозбудованої хати, утворюючи магічне коло від лиха. Писанки підкладали під крайній вулик пасіки, щоб бджоли роїлися. Писанки з квітами дарували незаміжнім дівчатам, щоб швидше одружилися і народили дітей.

Писанки з метеликами дарували діткам, щоб життя їхнє було таке ж легке, як метелик.

Писанки з білим орнаментом по чорному клали на могилки в поминальну суботу, сподіваючись, що писанки будуть зв'язком між душами померлих і живих родичів.

В сьогоденному житті з цих стародавніх звичаїв деякі ще збереглися, особливо в сільських районах. Ми здебільшого використовуємо писанку як Оберіг, символічне побажання, змальоване на поверхні яйця, та як символ українського мистецтва.

До народних прикрас з писанок належать ґердани, які до свят розвішували під іконами. Гердан має вигляд намиста з трьох разків. На найдовший нанизується сім писанок, на середній - п'ять, а найкоротший має три писанки. Кінці ниток з'єднуємо між собою та прикрашаємо «кутасиками» (китичками) з ниток, які за кольором гармонійно поєднуються з писанками. Виготовити ґердан можна і з більшої кількості писанок.

«Дзвони» - це прикраси, виготовлені з трьох або п'яти писанок, кожна з яких окремо нанизується на ниточку з китицею, а потім зв'язуються разом угорі.

Для виготовлення «хреста» потрібно підготувати 12 писанок із зображенням хрестів. Бажано, щоб тло писанок було одного кольору. Підготуємо також два м'яких металевих дротики довжиною приблизно 30 см та чотири цупких металевих дротики діаметром 23 мм і довжиною 40-45 см. Потрібні також чотири довгі соломини або очеретини довжиною 45-50 см. На кожний м'який дротик нанизуємо по 6 писанок та накладаємо їх навхрест під прямим кутом. Отримали хрест з 12 писанок.

3.2 Символіка та семантика

Колесо - як знак єднання найвищого спокою із напруженою силою - є вершиною досконалості, образом Вічності Божої і уявленням того безсмертя, яке у природі виражене повторенням відродження життя. У загально християнському розумінні колесо є символом безсмертя і майбутнього небесного існування, образом безмежної Божої любові.

Сонце - як центр і основа небесного простору - є носієм світла і життя. Бог - це світло, і тому сонце є символом Бога. В наших літургійних молитвах ми часто звертаємося до Христа, як до Сонця-Правди.

Хрест - чотириріг, як символ Всесвіту - є знаком чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року і чотирьох темпераментів. У християнстві хрест - це святий знак відкупу, яким церква все починає, благословляє і освячує. Тому належить йому перше місце серед християнських символів.

Трикутник - символ вогню, безсмертя, а також чоловічої і материнської сили. У християнстві - це символ Пресвятої Трійці. Із вписаним у трикутник колесом - це символ Божого ока.

Дерево життя - як космічне дерево - є символом небесного стрижня і скарбницею життя: поєднує в собі подовженість і короткочасність, стійкість і динаміку, силу і слабкість, верх і низ; це символ безперервного відродження природи. Дерево займає у Святому письмі центральне місце. Із багатьох понять можна виділити найсуттєвіше, а саме: дерево - це сукупність усього доброго й цінного; це образ Божої мудрості, входження в Божу волю і Божу довіру.

Спіраль - знак вегетативної і органічної плодючості, і як знак Сонця є володарем часу. Числа 7 і 12 належать до аспекту Сонця. Це також символ порядку таїнства літургійного року.

Триріг - знак святого числа 3 і трибожества. Число 3 є символом симпатії та порядку і тому є класичним числом культових повторень.

Зірка - знак неба, визначення порядку небесних тіл і підтвердження сонячного божества. В християнстві зірка - це знак царства Христа. Святий Апостол Павло називав зірку образом вибраних у вічності, і найбільш яскраво серед них світить Марія-Мати. Ласкава, як вранішня зоря, вона сповіщає про схід Сонця-Христа.

Свастика - знак святого вогню і сонця. У християнстві свастик є символом Божественної Величі. У ранньому християнстві свастика охороняла від злих духів.

Блискавка - небесний вогонь, одночасно караючий і освячуючий; це поява сонячної сили і провісник божественного; до чого вона доторкається, те стає освяченим. В християнстві - це блиск Божої Ласки.

Колосся і зерно є образним відображенням предків, святою їжею і пристанищем сонячного божества. У християнстві колосся символізує Воскресіння, таїнство Христа і Божого царства. Пізніше колосся стає символом Святої Тайни Євхаристії.

Церква-Вежа - символ святої гори, вершина якої сягає небес. Вона також є знаком прагнення до висот. Церква і дзвіниця в християнстві - це символ прагнення людей до вічності.

Граблі - символ дощу, верхньої і нижньої води, яка вийшла із неба і землі. В Старому Завіті дощ є прообразом обіцяного Спасителя; в Новому Завіті - символом ласки і благ вісті науки святого Євангелія.

Гілка як частинка дерева є важливим символом культури. Це образ живучості Божої Ласки, завжди нових проявів добродійності та заклик до нових добрих справ. Освячена лоза оберігає від хвороб та злих сил. Гілка на Трійцю є первістком природи, даром весняного цвітіння та символом безкінечного життя та Божої ласки.

Дубовий листок, як частинка дуба, що вважався притулком божого грому, бо в нього легко потрапляє блискавка, символізує силу Богів природи. У Святому Письмі дуб - святий знак повноти життя Людей Божих та символ Божої справедливості.

Півень, передвісник дня - провідник божого сонця та сторож, який охороняє добро від впливу зла. У християнстві півень, як передвісник світла, є символом Христа, світла, що перемогло темряву. Птахи символізують благочестя Святих та їх піднесення до Бога.

Кінь. У архаїчній міфології Бог-Сонце їде по небу на вогняних конях. Кінь - символ невтомності руху сонця та нестриманої швидкості плинної води. У християнстві кінь - це образ безстрашного пророка віри, який летить у світ, готовий до загибелі.

Риба символізує воду, а також, як і вода, є символом життя та смерті. Через її незвичайну якість примноження вона є поширеним знаком щастя. У християнстві - це символ новохрещених.

Олень. Ріг оленя є символом променів сонця, яке сходить. З цією символікою світла пов'язане поняття переможця-спасителя, охоронця, вказівника шляху та провідника. У християнстві олень є образом пошуку Бога та взаємної допомоги.

Зигзаг, хвильки - символи води.

Безкінечник - нескінченність життя.

Квадрати та ромби - знаки землі та існуючого на ній всього, що пов'язане з числом 4: 4 періоди життя людини (1 - народжується, 2 - живе, 3 - старіє, 4 - помирає) - народження, юність, старість, смерть; 4 пори року (весна, літо, осінь, зима); 4 стихії - вогонь, вода, повітря, земля; 4 сторони світу (південь, північ, схід, захід); у місяця 4 фази; у дня - ранок, день, вечір, ніч. Все, що пов'язано з часом, пов'язували з числом 4, яке геометрично виражається квадратом або хрестом. Якщо потрібно було зашифрувати час, день, роки - малювали квадратики, які ділилися навхрест, утворювалося 4 квадрати - означало тиждень (7 днів), більший квадратик означав 4 тижні - місяць, пори року. Дівчата, коли малювали писанку, хлопцям казали: «Щоб ти жив так довго, скільки я тобі намалювала». І він рахував 1, 2, 3... і по колу безконечно. Знайомились і одружувались через писанку.

Сигма - знак змії.

Баранячі ріжки - відродження рослинного світу. Таким чином, писанкарство як образотворчий фольклор має коло символічних предметів народного мистецтва, що застосовувався для висловлення певних етичних понять, матеріалізуючи їх у конкретному втіленні.

3.3 Символіка кольору на писанках (легенда)

На високій горі курочка знесла яйце. Воно було гарним, біленьким, раділо від того, що з'явилося на світ, і вирішило трохи помандрувати. Скотилося воно з гори та й покотилося стежкою. І ось зустріло наше яєчко на своєму шліху село. У ньому жили добрі працелюбні люди. Вони вирощували жито, пшеницю і всяку пашницю, а біля будинків цілий рік буяли сади.

Колись були люди там щасливі. Але їхньому щастю позаздрив злий чаклун, який жив край села в темному будинку. Він не вмів усміхатися, ніколи не радів, а на його полі ніколи не зрів урожай. Чаклун промовив закляття, і на село впала темрява. У садок почали сохнути дерева, на полях зав'яла пшениця. Селян здолали хвороби, вони забули що таке радість, усмішка.

Довго тривало це лихо. Аж ось до села завітав мандрівник - мудрець. Він ужахнувся від того, що побачив, і вирішив допомогти людям. Мандрівник заходив до кожної оселі й дарував фарби - жовту, червону, блакитну і зелену. При цьому він казав: «Згадайте, якого кольору небо, цей колір подарує радість і любов, колір сонця - вдалий врожай, а колір весняного поля допоможе те, з чого народжується життя».

Довгий час селяни не могли зрозуміти, що їм зможе допомогти, аж поки не побачили, як з яєчка вилупилося маленьке курча. Тоді зібрали всі яєчка, пофарбували їх у жовтий, червоний, зелений, блакитний кольори, вийшли за село і почали співати. Небо стало ясним, піднялася пшениця, розквітли сади, а гори чаклуна розвіялись, і вони вирішили фарбувати яєчка кожної весни.

Яєчко продовжило мандрувати, щоб допомагати всім, хто цього потребує.

1. Червона краска означає радість життя - любов, для молодих надію на одруження.

2. Жовта краска присвячена сонцеві, зорям і місяцеві, в господарстві урожай, тепло, приріст покоління.

3. Зелена краска символізує весну, воскресіння природи, багатство рослинного й тваринного світу.

4. Червона з білим означає пошану до духів, подяку за охорону від злих сил. Кілька красок, від 4-5 разом, означає родинне щастя, мир, любов.

5. Чорна краска означає - багно, надра землі, трясовину, чорного крука, чорну ворону, бурю, негоду, нещастя.

6. Чорна з білим - жалоба, пошана до духів. Подяка за охорону.

7. Бронзова краска - матір землю, її врожай, щедрість, для людини.

ВИСНОВОК

Сама структура нових типових учбово-виховних споруд - структура відкрита - передбачає умови для застосування тих чи інших елементів монументально-декоративного мистецтва і різноманітних варіантів включення його в архітектурно-просторове середовище. Воно має бути цілеспрямованим, строго співвіднесеним з численними функціями даних закладів. Але в даній ситуації мистецтво не можна розуміти як якийсь «момент», що доповнює учбовий процес, як ілюстрацію до учбового матеріалу. Його важливо розглядати з точки зору його вкладу в загальноосвітній і виховний процес, участі в спрямованості розвитку дітей, опосередкованого його впливу на них, що здійснюється через художній образ.

Мистецтво в шкільних і позашкільних закладах повинно стати для дітей джерелом пізнання життя, знайомити їх з оточуючою дійсністю, стимулювати формування їх інтересів, сприяти самовизначенню особистості. Воно покликане розкривати прекрасне в житті, пробуджувати відчуття краси, викликати яскраві естетичні переживання.

Повсякденне спілкування з мистецтвом сприяє розвитку уявлень і фантазії, збагаченню і поглибленню почуттів. Воно необхідне і як засіб виховання емоціональної чутливості і психологічної активності дітей. Монументально-декоративне мистецтво несе в собі величезний інформативний потенціал, здатність високого художнього узагальнення і багатопланового розкриття теми.

Завдання українського монументально-декоративного мистецтва - не втрачати зв'язків з реальною людиною. Адже його розвиток - це якоюсь мірою соціальне людинознавство. І якими б, навіть фантастичними, не були досягнення науково-технічної революції, органічно притаманний мистецтву гуманістичний пафос не буде втрачений, бо у нашій Україні все підкорено єдиній меті - для людини, в ім'я людини, в ім'я людяності.

Також ще потрібно відзначити те, що монументально-декоративне мистецтво являється носієм в місті таких функцій: ідейно-змістової, знако-інформаційної, орієнтаційної, декоративної.

Приблизно біля VІ віку нашої ери, коли праукраїнські племена зайняли і почали господарювати на територіях свого постійного осідку, починається історія української культури і образотворчості. Зумовлена вродженою талановитістю українського племінного союзу і позитивним факторам сторонніх впливів, свої підйоми, зупинки і упади вона завдячує значною мірою географічному розташуванню українських земель. Упродовж століть тут утворюються центри й шляхи, захисти і резервуари-заповідники для культурних цінностей. Провідну роль в поширенні культурних цінностей довелося відіграти західним і центральним українським землям - Галичині, Волині, Київщині, Чергінівщині. Український народ ще з часів княжої доби показав себе творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливий на сторонні культурні впливи. Спочатку наша образотворчість розвивалася під впливом Сходу, причому арабський вплив на особливу увагу. Рівночасно з арабським чинила на нас вплив Візантія, яка прислуговувалась посередництвом Херсонеса. Вплив германської Скандинавії, очевидний з приходом «варягів» в Україну, оживив традиції готської спадщини.

Особливо хочеться зупинитись на початках українського церковного будівництва, яке своїми праформами і конструктивними ідеями сягає в глибину нашої історії, де поряд із зведенням храмів, соборів, монастирів активно почало розвиватися монументальне мистецтво розпису.

У зустрічі з західноєвропейським мистецтвом на протязі багатьох століть було створено власне синтетичне «українське бароко», цим досягненням не може похвалитися жоден із слов'янських народів.

Український іконопис - це також окремий розділ в історії всесвітнього мистецтва, так само як і безпосередня участь українських митців у культурному будівництві Польщі (ХV-ХVІ ст.) та Московщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) - це особлива заслуга України для культурного підйому й наближення Сходу Європи до Заходу.

Офіційне прийняття християнства Україною за князя Володимира було зворотною точкою в політичному й культурному житті нашої Батьківщини. Запал, з яким новохрещені українці взялися будувати і розмальовувати свої церкви, зродився з одного непереможного бажання - якомога дорівнятися красі грецьких церков і рівневі візантійської образотворчості взагалі. В самому Києві в княжих часах зросло більш як 80 мурованих церков. Мерзебурзький єпископ Титмар нарахував їх у 1018 році аж 400.

З патріархів української образотворчості, відомих дослідникам, знаємо Петра Мелоніга, Мойсея, Григорія, Авраама Смоленського. Ці митці в своїх роботах зберігали сувору монументальність фрескових і мозаїчних зображень, вносячи певні фрагменти реалістичного побутово-світського сюжету - композиції.

Монументальний стінопис ХІV-ХVІ ст. заповнює одну з найпочесніших ніш в історії нашого образотворчого малярства.

До щасливо збережених пам'яток українського стінопису ХІV в. належить поліхромія Кирилівської церкви у Києві, стінопис вірменської церкви у м. Львові.

Весь час, пише в своїх працях Д. Антонович, українським малярством кермує велика вдумливість, ступеневий процес перетворення і переосмислений німецьких, голландських, італійських малярських течій, зведення його докупи з кращими декоративними принципами свого мистецтва.

У ХV-ХVІІ ст. Львів стає своєрідною столицею українського монументального іконопису. В 1596 році Дмитро Соліковський організовує малярсько-монументальний цех, скликавши сюди кращих художників Галичини. Українські малярі С. Корунка, М. Петрохнович внесли значний внесок в загальноукраїнське малярське мистецтво. Дійшли до нас імена львівських митців ХVІІ віку - Амброзія, Якова, Федора, Романа Лавника, Яреми Фацика.

Першим на українському ґрунті твором чистого рококо, - паризькому легкому і безтурботному стилю - була церква св. Андрія в Києві побудована Бартоломео Растреллі в 1744 році. Її розмалював московитян Антронов, українці Григорій і Дмитро Левицькі.

Ровесником Андріївської церкви був Святогорський собор у Львові. Його будова велася від 1744 по 1746 р. Проектом і головним будівничим був німець Бернард Мердер.

Після химерного стилю рококо прийшов класичний стиль, який утримався на Україні до середини ХІХ віку.

Серед відомих монументалістів ХІХ віку слід згадати Луку Доминського, уродженця Білої Церкви. Був він стипендіатом Львівського митрополита Лева Шептицього. Він вдало розмалював іконостас Святогорського собору, зробив окремі настінні розписи в церквах Львова.

Остап Білявський, родом з Бережащини також славився як один із восьми найвідоміших малярів Львівського цеху. Він залишив нащадкам безцінні розписи церков у Крехові, Добрянах, Львові, Римі. Свій своєрідний стиль в монументальному живописі залишили Василь Береза, Микола Теренський, Юлій Коссак, Рафаїл Яхимович, Рафаїл Гадзевич.

Славним і авторитетним в царині настінного розпису був Василь Кричевський.

В 1918 році в Києві було скликано мистецький з'їзд Українських художників і ретроспективну виставку. Домінували твори на цій виставці П. Холодного, В. Кричевського, О. Судомора, К. Трохименка, Ю. Михайлова.

В листопаді 1919 р. в залах Національного музею м. Львова було відкрито «Виставку сучасного малярства Галичини». Брали в ній участь і художники-монументалісти Корнило Устиянович, Теофіл Копистенський, Василь Крижанівський, Сергій Тимошенко. Чимало попрацювали вони у створенні настінних розписів у будівлях і церквах Галичини. В величних храмах, залах, вестибулях, фойє народних домів, палацах культури, театрах та інших громадських спорудах часто можна побачити написані безпосередньо на стіні різноманітні сюжетні монументальні картини. Саме такі розписи є важливою частиною монументального мистецтва.

Українські художники сьогодення також внесли свій посильний вклад у розвиток монументального живопису, зокрема Е. Богач, С. Одайник, А. Мельник, Л. Муравєв, Н. Стороженко, В. Пасивенко.

У писанці ж - цілий світ. Як наука, як заклинання нерозривності роду, народу і всесвіту, як життя в дусі Господньому, у вірі, надії й любові.

Писанки вражають єдністю архаїчних елементів, а особливо подібністю писанкових елементів до елементів на посудинах трипільської культури. Аналогічні мотиви спіралі, змія вужа, змія дракона, сонечка, хвиль та ін., які дуже широко розповсюджені в орнаментації трипільських горщиків та мисок.

Нині писанкарство набуває колишнього розвою. Відроджуються забуті техніки, з`являються нові майстри. А це запорука невмирущості традицій нашого народу, сили його духу і таланту. Виник навіть музей писанки у місті Коломия Івано-Франківської області. Українці, відчувши животворний подих відродження національних традицій, почали вкладати у ці маленькі високомистецькі витвори свої уявлення про весняне пробудження цілого народу, про невмирущість вічно живого духу України.

Про писанки збереглося багато легенд. Одна з них така: доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай занехають, тоді зло у вигляді страшного диявола звільниться зі своїх залізних пут і знищить світ. Цей диявол живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться ще писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно стискають диявола, і він втрачає силу, бо людська любов перемагає найбільше зло. Отже, доки живе писанка, доти буде світ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Образотворче мистецтво. - 1985.

2. Українські монументалісти: від кількості до якості. - «Декоративне мистецтво», 1985.

3. Лебедева В.Є. Радянське монументальне мистецтво - 1985.

4. Художники-монументалісти сучасного Харкова // Журнал «Образотворче мистецтво». - № 5, 1981.

5. Монументально-декоративне мистецтво в епоху НТР // Журнал «Образотворче мистецтво». - № 3, 1981.

6. Автор: Катерина Філіпенко Джерело: http://www.pysanka.nm.ru/

7. Науково-методичний журнал «Мистецтво та освіта» // 1997 р. - № 2 - ст. 37-38.

8. Науково-методичний журнал «Мистецтво та освіта» // 1997 р. - № 3 - ст. 39-44. р. - ст.8-9.

9. В. Мірчук, І. Рудько, С. Вінцковський. «Легенди про писанку».// 2000 р.

10. Образотворче мистецтво. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів України 5-7 класи. // Тернопіль 2001 р.

11. Альбом «Українські писанки та їх символи». // Івано-Франківськ 1997 р.

12. О. В. Мірчук «Українське народознавство». // Київ «Освіта» 1992 р.

13. Науково-методичний журнал «Народне мистецтво». // 1998 р.- ст. 19-20.

14. В.М. Полевой, В.Ф. Маркузон, Д.В. Сарабьянов. Популярная художественная энциклопедия. М.,1986 книга ІІ.

15. Г.В. Беда. Основы изобразительной грамоты. М. «Просвещение», 1981.

16. А.А. Жаборюк «Український живопис останньої третини XIX - початку XX століття» К.-О. Либідь», 1990.

17. Е.В. Шорохов. Композиція. М.: «Просвещение», 1986.

18. Г.В. Беда. Живопись. Издательство «Просвещение», 1986.

19. Д.Н. Гоберман. «По Гуцульщине» Л. «Искуство», 1979.

20. Я.Затенацький. Українське мистецтво першої половини XXI століття. «Мистецтво». К.,1965.

21. «Український живопис» 100 вибраних творів. Альбом. К., «Мистецтво», 1989.

22. А.П. Яшухин. Живопись М. «Просвещение», 1985.

23. Ю.Г. Аксьонова, М.М. Меридова. Цвет и линия. М.: Советский художник, 1986.

24. Андреев А.Л. Место искусства в познании мира. М.: Политиздат, 1980.

25. Волков М.М. Цвет в живописи. М.: «Искусство», 1984.

26. Беда Г.В. Живопись и его изобразительные средства. М.: «Просвещение», 1977.

27. І.В. Долгополов Майстри і шедеври: Образотворче мистецтво, 1986-1987.

28. Рисунок. Живопись. Композиция: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов худож. - граф. фак. пединститутов. - М.: Просвещение, 1989.-С.78-133.

29. Рисунок и живопись. Руководство для самодеятельных художников. 3-е (сокр.) изд.- М.: Искусство, 1976.

30. Ковалев Ф.В. Золотые сечение в живописи: Учебное пособие. К.: Высшая шк. Главное изд-во,1989.

31. И.Ф. Смольников. Природа в системе эстетического воспитания. МД984.

32. В.В. Андреева «Что такое искусство?» М.Сов. худ.,1973.

33. Киплик Д.И. «Техника живописи»

34. «Художники Прикарпаття». К.: Мистецтво 1989.

35. Алексеев С.С. О колорите. - М.: Изобразительное искусство», 1974.